Еволюція значення терміна "епонім" від античних часів до сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція значення терміна "епонім" від античних часів до сьогодення

Остапенко М.П.,

молодший науковий співробітник відділу загального мовознавства Інституту мовознавства імені О.О. Потебні Національної академії наук України

Лексеми укр. епонім, англ. eponym та фр. eponyme походять від прикметника гр. іпшйуод, який може трактуватись як 1. «названий за чимось», 2. «той, що дає назву». Вже в часи Античності цей прикметник міг уживатись на позначення як твірної, так і похідної одиниць. Це пізніше простежується у семантиці відповідних запозичених лексем.

У давньогрецькій мові у значенні «названий за кимось» прикметник гр. іпшЬуо^ використовується, зокрема, у Софокла, Евріпіда, та Страбона. У значенні «герой, іменем якого щось позначено; архонт, іменем якого називають рік» цей прикметник зафіксований, серед інших, в Арістотеля та Павсанія. Вживання слова в тому чи іншому значенні не корелює із діалектами, які використовували вищезазначені автори.

В англійській мові іменник англ. eponym почали активно використовувати в середині XIX століття. Лексема може вживатись на позначення як твірної (ім'я міфічної чи історичної людини, від якої походить назва країни чи народу), так і похідної (назва місця, людини, чи періоду, що походить від імені людини, а також назва чогось, частини чи органу тіла, утвореного від імені людини) одиниць.

У словниках французької мови слово фр. eponyme вперше з'являється вже в середині XVIII ст, трактуючись як епітет архонта, іменем якого називали рік його правління. Вже наприкінці XIX ст. лексема починає вживатись у значенні «той, хто запозичив своє ім'я від чого-небудь». На сучасному етапі розвитку французької мови слово e^onym^ може позначати як твірний онім, так і похідну одиницю.

В українському науковому дискурсі термін епонім може вживатися у значенні як твірної, так і похідної одиниць. В обох випадках можна говорити про його широке та вузьке трактування. У визначенні лексеми як твірної одиниці вузьким підходом є віднесення до епонімів лише антропонімів. Широким підходом є зарахування до епонімів усіх можливих типів власних назв. Коли термін епонім розглядається у значенні «похідна відонімна лексема», вузьким підходом є тлумачення лексеми лише як «терміна, утвореного від власної назви» або «похідного слова від антропоніма», тоді як широкий підхід охоплює будь-які деономастичні одиниці.

Ключові слова: епонім, епонімія, ономастизм, енантіосемія, деономастичний словотвір.

EVOLUTION OF THE MEANING OF THE TERM “EPONYM” FROM ANCIENT TIMES TO THE PRESENT DAYS

Lexemes Ukr. епонім, Eng. eponym and Fr. eponyme derive from Gr. тши^юд, which can be interpreted as 1. «named after something», 2. «the one who gives the name». Even in Antiquity this adjective could have been used to designate both creative and derivative units. It was later traced in the semantics of the corresponding borrowed lexemes.

In the ancient Greek language the adjective Gr. іжшЬ^оС, is used in the meaning «named after someone» in particular by Sophocles, Euripides, and Strabo. In the sense of «a hero by whose name something is designated; archon, by whose name a year is called» this adjective is recorded, among others, in Aristotle and Pausanias. The use of the word in one or another sense does not correlate with the dialects used by the above-mentioned authors.

In English the noun Eng. eponym began to be actively used in the middle of the XIX century. This lexeme can be used to denote both a creative unit (a name of a mythical or historical character from whom the name of a country or people has come) and a derivative unit (а name of a place, person, or period derived from that of a person, as well as the name of something, part or body organ, derived from a person).

In the French language dictionaries the word Fr. eponyme appears for the first time in the middle of the XVIII century, and it is interpreted as an epithet of an archon, whose name was called the year of his reign. Already at the end of the XIX century this word began to be used in the sense of «one who borrowed its name from something». At the current stage of the development of the French language, the word eponyme can denote both a creative onym and a derived unit.

In the Ukrainian scientific texts the term eponym can be used in the meaning of both creative and derivative units. In both cases we can talk about its broad and narrow interpretation. When this lexeme is defined as a creative unit, a narrow approach is to attribute only anthroponyms to eponyms. A broad approach is to include all possible types of proper names among potential creative eponyms. When the term eponym is considered in the sense of «derived deonomastic lexeme», the narrow approach is to interpret the lexeme only as «a term formed from a proper name» or «a word derived from an anthroponym», while the broad approach covers any deonomastic units.

Key words: eponym, eponymy, metonymy, onomastism, enantiosemy, deonomastic word formation.

Постановка проблеми

У наших розвідках для позначення лінгвістичної категорії, яка репрезентує лексеми, що є похідними онімів і виражають істотно інше, у порівнянні з твірною одиницею, значення, ми використовуємо лексему епонім. Історично цей термін прийшов у сучасні європейські мови із класичних мов, а саме - з грецької. У Грецько-російському словнику О. Д. Вейсмана 1899 року наведено прикметник гр. snowo^oq, який може трактуватись як 1. «названий за чимось», «той, що дає назву» [2, с. 522-523]. Як показано у словниковій статті, уже в часи Античності цьому слову була притаманна внутрішня енантіосемія - прикметник enrnvv^oq міг використовуватись як для позначення твірних онімів, так і для похідних відонімних одиниць. Така двозначність наявна у значенні похідних іменників, уживаних у сучасних європейських мовах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженням епонімів та епонімії займались М. Г. Блау, В. Н. Губін, М. М. Дзюба, С. С. Єрмоленко, Ю. О. Карпенко, О. П. Ковальчук, Ж. Лебук, В. М. Лейчик, М. Мансер, Г. Стерн, М. Фрімен, В. Швайкарт. Окремі лексико-се- мантичні розряди епонімів-термінів вивчали Н. В. Бондар, С. І. Лехніцька, В. Г. Синиця, Л. В. Стегніцька, І. Є. Томка (медицина, біологія), Л. М. Конопляник, Р. Б. Микульчик (фізика), В.В. Тарасова (хімія), Л. А. Закреницька (християнське богослів'я), Р. Я. Дмитрасевич (юридична психологія), О. В. Романчук, Р. С. Коваль (спорт) та інші. Однак у розвідках вищезгаданих дослідників фокусується увага власне на вивченні явища епонімії, а не на використовуваному термінологічному апараті. Визначення терміна епонім, яким послуговуються автор, або коротко наводиться на початку подібних публікацій, або не подається зовсім. Іноді навіть за наявності конкретного визначення автор може використовувати термін епонім в обох значеннях.

Постановка завдання

Завданням цієї розвідки є аналіз історичної еволюції семантики терміна укр. епонім (гр. enmvvjuoq, англ. eponym, фр. eponyme) у давньогрецькій, англійській, французькій та українській мовах, а також аналіз особливостей уживання цього терміна в українському науковому дискурсі.

Виклад основного матеріалу

Давньогрецька мова. У давньогрецькій мові знаходимо приклади вживання прикметника snOvvuoq в обох значеннях, зафіксованих у словнику Вейсмана. У значенні «названий за кимось» цей прикметник використовується, зокрема, у Софокла («каї карта, rovSs rov вєоії у' snrnwuoi» [Soph. OC. 65] - «Авжеж. І йменням сього бога звуться» [18]; 401 р. до н. е.), Евріпіда («AOqva: ...enrnvvuoq ЗєotfqащкбипуxOovdq...» [Eur. Ion. 1555] - «Афіна: ... я прибула до вас з названої за моїм іменем землі (= з міста Афіни)»; 412/408 р. до н. е.) та Страбона («eoriv ц rrnv 'E&mvrnv жоХід, єЈ цд каї та таріхп enmvvjurngХєуєтаї» [Strabo. Geo. III. 4.2] - «є місто екзитанів, від якого, кажуть, солонина отримала найменування»; гр. Таргхцїаг - назва міста в Єгипті, гр. таріход - солонина [2, с. 1227]; приблизно 7 р. до н. е.).

У значенні «герой, іменем якого щось позначено; архонт, іменем якого називають рік» лексема enrnvvuog зафіксована, зокрема, в Арістотеля («таїд Зє фиХаїд enoi^aev enrnvvuovg єк t&v npoKpiOevTrnv smTdv apxnyexrnv, ovg avsiXsv ц Пивіа Зека» [Aristot. Const. Ath. 22, 6] - «для філ він оголосив епонімів зі ста попередньо визначених архегетів десять, обраних Піфією»; 329/323 р. до н.е.), Павсанія («xrnv Зє enojvvuojv - KoXovai уар отю офад - eon u^v InnoOornv ПооєїЗ^од каї АХожцд виуатрдд Kepmovog єахї Зє Avrioxog Trnv noi3rnv Trnv НракХеоид, yevouevog єкМцЗад НракХєї тцд ФЬХаутод, каї трітод Аїад о ТєХаи^од, єк Зє Абцчаіж Аєюд» [Paus. Hell. Per. I, 5.2] - «серед епонімів - так їх називають - є Гіппотон, син Посейдона та Алопи, доньки Керкіона, є Антіох з дітей Геракла, народжених Гераклу Медою, донькою Філанта, третій - Аякс, син Теламона, з афінян - Леонт»; 170 рр. н.е.). лексема епонім європейська мова

Уживання слова в тому чи іншому значенні не корелює із діалектами, які використовували вищезазначені автори. Софокл та Евріпід писали аттічним діалектом, Арістотель - мовою, притаманною перехідному періоду від аттічного діалекту до койне, натомість Павсаній та Страбон використовували койне.

Двозначність грецького слова простежується і в мовах, до яких воно було запозичене. Спочатку більш поширеним було трактування лексеми еп^ьиод як «той, що дає назву». Пізніше слово почали вживати й у значенні похідної деономас- тичної одиниці.

Англійська мова. В англійській мові іменник англ. eponym [25; 33; 34] почали активно використовувати в середині XIX століття. У словниках Merriam-Webster та Oxford English Dictionary засвідчено перше письмове використання іменника у 1846 році [25; 34], тоді як в Online Etymology Dictionary вказано 1833 рік [33]. У словнику The Century dictionary and cyclopedia in ten volumes (Vol. II, 1896 рік) наведено такі визначення іменника англ. eponym (з відміткою, що раніше форма могла бути записана як англ. eponyme): 1) назва місця, людини, чи періоду, що походить від імені людини; 2) ім'я міфічної чи історичної людини, від якої походить (реально чи гіпотетично) назва країни чи народу; 3) назва чогось, частини чи органу тіла, утвореного від імені людини [23 Vol. II, p. 1979]. Також у цьому ж словнику зафіксовано похідні лексеми як-от англ. eponymal, eponymic [23 Vol. II, 1896, p. 1979] «той, що стосується епонімів», англ. eponymist [23, Vol. II, 1896, p. 1979] «той, від кого названо країну чи народ», англ. eponymos [23 Vol. II, 1896, p. 1979] «титул першого архонта», англ. eponymous [23 Vol. II, 1896, p. 1979] «той, хто дає своє ім'я трибі, народу, країні, року чи періоду; засновник», англ. eponymy [23 Vol. II, 1896, p. 1979] «надання свого імені».

У словнику Online Etymology Dictionary визначено англ. eponym як «той, чиє ім'я стало іменем місця, народу, епохи, установи» [33]. В Oxford English Dictionary зафіксовано такі дефініції: 1) той, хто дав (або припускається, що дав) своє ім'я народу, місцевості чи установі; 2) функціонер, який дав своє ім'я рокові свого правління (у Греції та Ассирії); 3) титул [34]. У 1993 році було додано визначення «власне ім'я, що використовується як загальне; загальна назва або будь-яке іменникове словосполучення конкретного значення, що містить власне ім'я» [34].

У словнику Merriam-Webster наведено схожі тлумачення цієї лексеми: 1) той, від кого або чого щось названо (або так уважається); 2) назва (ліків чи хвороби), що утворена від епоніма [25].

Девід Крістал у The Cambridge Encyclopedia of the English Language подає статтю під назвою «Names into words», у якій йдеться про використання власних назв для творення нових лексем: «When a personal name is used in this way [in the formation of new lexemes], it is known as an eponym, and the process as eponymy» - «Коли власне ім'я використовується таким чином [для формування нових лексем], це називається епонімом, а цей процес - епонімією» [24, p. 155]. Автор також додає, що з терміном англ. eponym виникає плутанина, оскільки його використовують не лише для твірних пропріативів, а й для похідних відонім- них лексем [24, p. 155].

Французька мова. У французькій мові слово фр. eponyme вперше зафіксував словник Encyclopedie ou Dictionnaire raisonne des sciences, des arts et des metiers. Ця лексема зазначена у першому томі (1751) у статті до слова фр. archonte: «ony ajoUtoit l'epithete d'eponyme, parce que dans l'annee de son administration, toutes les affaires importantes se passoient en son nom» [30 T.1, p. 619] - «[до імені архонта] додавали епітет «епонімний», тому що в році, коли він виконував свої обов'язки, всі важливі заходи проходили під його іменем». Пізніше, у 5 томі (1755 р.) слову фр. eponyme присвячена самостійна стаття: «*eponime, f. m. (Hist. anc.) c'etoit le chef des Archontes. Voyez Archontes» [30, Т. 5, p. 825] - «епонім - це голова архонтів, див. Архонти». Варто відзначити, що прикметник *eponime тут написаний через -і-, а не через -у-, як у першій статті. Через це сучасні джерела наводять різні дати першої зафіксованої у словниках появи іменника фр. eponyme, оскільки йдеться про різні томи одного словника: так, наприклад Ален Рей (фр. Alain Rey) у Dictionnaire historique de la langue fran^aise вказує 1751 рік [29], а Tresor de la langue fran^aise informatise - 1755 [36].

У першій половині XIX століття лексема фр. eponyme вживалась виключно в своєму першому значенні («той, що дає назву») і стосувалась античної історії. Зокрема у словнику Dictionnaire Encyclopedique usuel (1858) вказано, що це слово використовувалось як титул першого архонта, за іменем якого називали рік його правління [28, T. 1, р. 513]. Це слово у тому ж значенні зафіксовано в «Полном французко-русском словаре», укладеному М. П. Макаровим [16, с. 434] та в Dictionnaire encyclopedique illustre, укладеному Арманом Коліном (фр. Armand Colin) [27, р. 349].

У 1870 році було випущено сьомий том словника Grand Dictionnaire universel du XIX^e siecle, де було зафіксовано лексеми фр. eponyme (1. adj. qui donne ou emprunte son nom a quelque chose; 2. subst. m. personne ou objet qui donnait ou empruntait son nom a un autre individu ou a un autre objet - «1. прикм. який дає чи запозичує свої ім'я від чого-небудь; 2. ім. людина або об'єкт, що запозичили чи дали своє ім'я комусь- чи чомусь-іншому» [31, T. 7, р. 748]) та фр. eponymie (s.f., e-po-ni-mi - rad. eponyme, antiq. nom de chose emprunte a une personne ou a une autre chose - «назва чого-небудь, запозичена від особи чи іншої речі». Як приклад у словнику наводиться цитата Valentin Parisot: «Une autre serie d'eponymies remarquables est celle des lieux et des villes qui portent le nom d'Abyla ou Abila (Val. Parisot)» [там само] - «інший ряд відомих епонімів - це ряд місцевостей та міст, які носять імена Абіли».

У словнику Dictionnaire general de la langue fran?aise du commencement du XVII-e siecle jusqu'a nos jours (1890 р.) вказано, що прикметник фр. eponyme позначає того, хто дає своє ім'я комусь або чомусь, і може стосуватись богів, героїв, архонтів або ефорів (посадові особи у Спарті) [26, Vol. 1, р. 943].

Словники початку XX ст. надають визначення прикметнику фр. eponyme лише як «те, що дає назву», порівняємо у Petit Larousse illustre, nouveau dictionnaire encyclopedique (1922 р.): adj.

qui donne son nom; subst. celui de neuf archontes qui donnait son nom a l'annee - «прикм. той, хто дає своє ім'я; ім. той з дев'яти архонтів, хто дає своє ім'я року» [35]. Поруч подається: іменник фр. eponymie 1) fonction de l'archonte - «функція архонта»; 2) liste des archontes eponymes - «список архонтів-епонімів» [там само].

На сучасному етапі розвитку французької мови слово eponyme може бути як іменником, так і прикметником та позначати як твірний онім, так і похідну одиницю. Інформаційний ресурс Le grand dictionnaire terminologique відмічає, що іменник eponyme може позначати: 1. qui donne son nom a quelque chose ou, plus rarement, a quelqu'un personne - «хто дає своє ім'я чомусь чи, рідше, комусь»; 2. terme qui a ete forme a partir du nom d'une personne - «термін, який утворено від імені особи»; 3. qui a ete forme a partir du nom d'une - «те, що утворено від імені чогось» [32]. Тим не менш, у Tresor de la langue fran?aise informatise наведено лише ті визначення, що стосуються античної культури та позначають того, хто дає назву: 1. gr. (divinite, heros) qui donnait son nom a un groupe de personnes, en particulier a une cite, a une tribu - «гр. (божество, герой), що дає своє ім'я групі людей, іноді місту, трибі»; 2. gr. et romain (magistrat) qui donnait son nom a l'annee pendant laquelle il exergait sa charge - «гр. і рим. (магістрат), який дає свої ім'я року, протягом якого виконує свої посадові обов'язки); 3. (celui, celle, ce) qui donne son nom a quelque chose ou a quelqu'un, a qui l'on se refere, que l'on venere - «(той, та, те), хто дає свої ім'я чомусь або комусь, чого стосується, що вшановує» [36].

Сьогодні прикметник eponyme може також уживатись у текстах, що стосуються кіно, музики, інформаційного та аудіовізуального секторів, і здебільшого відповідає українському варіантові «однойменний». Багатозначність цього слова призводить до неточностей, пор. «album eponyme qui commence par le titre eponyme» - «однойменний альбом, який починається з однойменного треку». Зважаючи на це, дослідники Jean-Claude Boulanger та Monique C. Cormier запропонували визначати термін eponyme як власну назву, що апелятивізувалась без зміни внаслідок втрати ініціальної великої літери та отримання замість неї малої, тобто як специфічний концепт оно- мастизму («nom propre qui s'est lexicalize sans autre changement que la perte de la majuscule ini- tiale au profit de la minuscule; le concept est un spe- cifique d'onomastisme» [22, p. 9]).

Українська мова. У словниках української мови для лексеми укр. епонім наведено дефініції, що трактують термін епонім як твірну одиницю. Наприклад, у Словнику іншомовних слів за редакцією О. С. Мельничука наведено такі визначення: 1. у давніх афінян перший з дев'яти архонтів, іменем якого позначався рік; 2. особа, яка дає чому-небудь своє ім'я [17, с. 314]. Схоже трактування бачимо у Словнику української мови у 20 томах: 1. у Стародавній Греції - перший із дев'яти архонтів, іменем якого позначався рік.

2. особа, яка дає чому-небудь своє ім'я [20]. Інше значення слова «утворений від власної назви» засвідчене на Порталі української мови та культури: 1 . у давніх афінян - перший з дев'яти архонтів, іменем якого позначався рік; 2. у давньогрецькій міфології - бог, герой або людина, що давали назву місту, громаді або року / особа, яка дає чому-небудь своє ім'я; 3. назва речі, процесу або функції, утворена від імені людини [19].

В українських наукових джерелах немає одностайності, а в деяких випадках і послідовності у використанні терміна епонім. Дослідниця української термінологічної лексики М. М. Дзюба трактує термін епонім як «власну назву, яка стала основою для творення мовного знака з новим значенням» [7, с. 55] та пропонує вважати епонімом будь-яку власну назву, на основі якої утворено нову номінацію [5]. Похідні спеціальні найменування дослідниця пропонує називати «епоніміч- ними термінами» [6]. Таке трактування поділяють Н. В. Бондар [1, с. 71], Л. М. Конопляник [14], О. В. Венкель [3] тощо.

Хоча вищезазначені науковці і дотримуються визначення терміна епонім за М. М. Дзюбою, проте у деяких випадках можуть трактувати цю лексему як «утворений, -а, -е від власного імені». Наприклад, у Н. В. Бондар в тій самій статті бачимо: «сучасна медична термінологія багата на епоніми-прізвища, які спочатку позначали тільки конкретних осіб» [1, с. 71-72], де слово епонім позначає твірний пропріатив, та «в німець- комовних медичних текстах часто вживається дієслівний епонім rontgen» [1, с. 72], де те ж слово позначає похідну лексему.

Іноді замість прикметника епонімічний, що його активно вживає М. М. Дзюба, може використовуватись прикметник епонімний у тому ж значенні, наприклад, у О. Б. Галицької («сучасна лінгвістика аналізує нові епонімні дієслова у сучасній німецькій мові» [8, с. 120]), В. В. Тарасової («у дослідженні використовуємо термін «епо- німні терміни», виходячи із загального розуміння терміна епонім (гр. еpбnymos - той, хто дає своє ім'я) - це назва, утворена від імені чи прізвища особи. Тобто епонімними термінами називаємо одиниці, до складу яких входить власна назва» [21, с. 61]). Проте у В. В. Тарасової паралельно використовується і прикметник епонімічний: «епонімічні терміни, будучи органічною частиною наукової термінології, є національними за походженням і формою й міжнародними за поширенням і віддзеркалюють тяжіння наукової мови до національної самобутності» [21, с. 63].

Л. Б. Гаращенко, відмічаючи слідом за М. М. Дзюбою, що «у широкому розумінні епонім тлумачать як власну назву, яка стала основою для творення номінативної одиниці з новим значенням, у вузькому - як термін, утворений від власного імені» [7, с. 55; 9, с. 166], не віддає перевагу жодному із зазначених підходів і використовує лексему в обох значеннях. Наприклад, у своїй статті «Складені терміни з компонентами-епонімами в науково-технічній термінології» у фрагментах «епонім виконує функцію не власного імені, а на синхронічному зрізі - функцію маркера певного поняття, функцію атрибута» [9, с. 166] та «у досліджуваній термінології виділяємо 69 термі- нів-словосполучень з епонімами у своєму складі» [там само] лексему епонім використано у «широкому» розумінні, тоді як у реченні «терміни-епо- німи науково-технічної термінології побудовані за такими морфолого-синтаксичними моделями...» [там само] слово епонім функціонує вже у «вузькому» значенні. Також дослідниця використовує різні словосполучення із прикметником епоніміч- ний, утвореного від терміна епонім в його «широкому» або «вузькому» значенні. Зокрема, у словосполученнях епонімічна назва, епонімічна частина та відепонімічні прикметники реалізовується «широке» розуміння поняття епонім: «.правило Лопиталя, цикл Міллера. Епонімічна назва у таких мовних конструкціях виконує роль конкретизатора загальних понять» [там само]; «.на противагу багатокомпонентним термінологічним одиницям, у яких епонімічну частину замінено більш умотивованими елементами» [там само]; «відепонімічні прикметники у складі терміна чи номенклатурного знака мають інтелектуальну інформацію» [там само]. У словосполученнях епонімічне найменування та епонімічний термін представлено вже «вузьке значення» терміна: «власне ім'я у структурі епонімічного найменування робить його охоронцем історії та культури» [там само]; «складені епонімічні терміни науково-технічної термінології класифікуються за такими тематичними групами» [9, с. 168].

Р. С. Коваль послуговується визначенням терміна епонім за В. М. Лейчиком («назва об'єкта або процесу з використанням власної назви» [12, с. 294]), однак у своїх розвідках використовує лексему радше у значенні «утворений від антро- поніма». Це підтверджується ілюстративним матеріалом автора - більшість наведених у роботах прикладів було утворено від прізвищ дослідників. Зауважимо, що в роботі, присвяченій функціонуванню топонімів у термінології фізичної та медичної реабілітації [13], Р. С. Коваль лексему епонім не використовує. Л. А. Закреницька також використовує термін епонім у значенні «елемент терміна, утворений від імені відомої особи» [11, с. 149].

С.І. Лехніцька, досліджуючи пропріативні компоненти в сучасній фармацевтичні термінології, трактує епонімічні назви як терміни, «утворені від імен чи прізвищ» [15, с. 444], протиставляючи їм топонімічні назви, «утворені від назв фірм-виробників» [там само]. Зауважимо, що незважаючи на наведену дефініцію словосполучення «топонімічні назви», яка у концепції Н. В. Подольської стосувалася б радше терміна ергоніми, у розвідці С. І. Лехніцької йде мова саме про топоніми. Дослідниця вказує, що «у якості топонімічного компонента може вживатися назва міста або місцевості, <> назва країни-ви- робника» [15, с. 445], а також відмічає «зростання кількості фармацевтичних найменувань з топонімічним компонентом, де міститься вказівка на країну або фірму-виробника» [там само]. Під вказівкою на фірму-виробника С. І. Лехніцька розуміє топонім, який «може називати район міста, де знаходиться виробництво ліків» [15, с. 446], що і було відтворено у її визначенні словосполучення топонімічний компонент.

У значенні «похідний від антропоніма» термін епонім уживається також у Є. А. Карпіловської, наприклад: «відомо, що до епонімів належать слова-назви на честь (ім'я) першовідкривачів чого-небудь, інакше, на честь того, хто вперше обґрунтував теорію, описав явище, розв'язав рівняння, вивів новий різновид рослин тощо» [4, с. 171].

На нашу думку, недоцільно класифікувати визначення «власна назва, яка стала основою для творення номінативної одиниці з новим значенням» та «термін, утворений від власного імені» як «широке» та «вузьке» відповідно, оскільки наведені вище дефініції показують енантіосемію значення, а не його розширення чи звуження. Однак, в обох значеннях лексеми епонім - як твірного пропріатива і як похідної одиниці - можна говорити про широке та вузьке трактування. У визначенні терміна епонім як твірної одиниці вузьким підходом буде віднесення до епонімів лише антропонімів (простежується у деяких розвідках, присвячених медичній термінології та дерива- тології). Широким підходом буде зарахування до потенційних твірних епонімів усіх можливих типів власних назв. Коли термін епонім розглядається у значенні «похідна відонімна лексема», вузьким підходом буде тлумачити лексему лише як «термін, утворений від власної назви» або «похідний від антропоніма», тоді як широкий підхід охоплює будь-які деономастичні одиниці.

У наших розвідках ми дотримуємось визначення, запропонованого С. С. Єрмоленком, який розглядає епоніми як «вторинні, похідні деономастичні члени того зв'язку між мовними одиницями, яким є епонімія» [10, с. 198], використовуючи прикметник гр. enrnvv^og як «названий за чимось», і трактуємо термін епонім як відонімну лексему, утворену від власної назви з переосмисленням значення твірної основи. Епонімія позначає, відповідно, сам процес такого деономастич- ного словотвору.

Висновки

Термін епонім має античне коріння, і вже в часи Софокла та Арістотеля йому була притаманна полярна двозначність: прикметник гр. enrnvv^og міг позначати як твірну власну назву, так і похідну деономастичну одиницю. Більш поширеним уживанням слова було використання прикметника для позначення архонта, іменем якого називався рік його правління. Слово із цим значенням було запозичено у французьку та англійську мови, де воно використовувалось на позначення історичної реалії, характерної для грецьких полісів. Згодом відповідні запозичені лексеми почали уживатись для номінації медичних та біологічних термінів, утворених від імен науковців та дослідників, ще пізніше -- для будь- яких інших деономастичних одиниць. На сучасному етапі розвитку англійської та французької мов така двозначність може призводити до плутанини.

В українському науковому дискурсі термін епонім може уживатись в обох значеннях, і в обох випадках можна говорити про його широке та вузьке трактування. У визначенні лексеми як твірної одиниці вузьким підходом є віднесення до епонімів лише антропонімів, тоді як широким підходом є зарахування до потенційних твірних епонімів усіх можливих типів власних назв. Коли термін епонім розглядається у значенні «похідна відонімна лексема», вузьким підходом є тлумачення лексеми лише як «терміна, утвореного від власної назви» або «похідного слова від антропо- німа», тоді як широкий підхід охоплює будь-які деономастичні одиниці.

У наших розвідках дотримуємось утворену від власної назви, що виражає широкого підходу до визначення термінаістотно інше, у порівнянні з твірною одиницею, епонім та трактуємойого як лексему,значення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бондар Н. В. Лексико-семантичні та структурні особливості термінів-епонімів у німецькомовній гастроентерології. Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія: Філологічна.

2017. Вип. 64(1). С. 71-74. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nznuoaf_2017_64(1)__26 (дата звернення 18.11.2022)

2. Вейсман А. Д. Греческо-русский словарь. Москва: Типография «Наука». 2011.1371 с.

3. Венкель О. В. Морфологічно-словотворчі особливості медичних епонімічних термінів сучасної англійської мови. Науковий вісник Чернівецького університету: Германська філологія. 2013. Вип. 668. С. 11-18. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvchnugf_2013_668_4 (дата звернення: 18.11.2022)

4. Карпіловська Є. А. Вплив суспільних змін на розвиток української мови: монографія. Київ: Вид. дім Дмитра Бураго, 2017. 440 с. ISBN 978-966-489-439-2

5. Дзюба М. М. Епонім як об'єкт термінознавства: спроба теоретичного осмислення. Система і структура східнослов'янських мов: До 175-ліття Національного університету імені М.Драгоманова: Зб. наук. праць. Київ: Знання України, 2009. С. 108-114.

6. Дзюба М. М. Епоніми в українській науковій термінології: автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Луцьк, 2011.20 с.

7. Дзюба М. М. Епонімічні найменування в українській науковій термінології. Українська мова. 2010. № 3. С. 55-63. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukrm_2010_3_7 (дата звернення: 18.11.2022)

8. Галицька О. Б. Специфіка конотативного значення меркель-епонімів (до "Теоретичного курсу другої іноземної мови (німецької)"). Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія: Філологія. 2019. Вип. 5. С. 120-122. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nznuoaf_2019_5_36 (дата звернення:

18.11.2022)

9. Гаращенко Л. Б. Складені терміни з компонентами-епонімами в науково-технічній термінології. Лінгвістичні студії. 2014. Вип. 28. С. 165-170. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/lingst_2014_28_28 (дата звернення: 18.11.2022)

10. Єрмоленко С. С. Мовою власних імен: сучасна українська епонімія в інтерлінгвістичному і міжкультур- ному контексті. Українська мова і європейський лінгвокультурний контекст. 2020. С. 198-233.

11.Закреницька Л. А. Терміни-епоніми в християнсько-богословському дискурсі. Наукові праці Кам'янець- Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. 2012. Вип. 29(2). С. 149-151. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npkpnu_fil_2012_29(2)47 (дата звернення: 18.11.2022)

12. Коваль Р С. Епоніми в термінології фізичної і медичної реабілітації (на матеріалі французької та української мов). Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. Мовознавство. 2015. № 3. С. 293-298. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvvnuflm_2015_3_56 (дата звернення: 18.11.2022)

13. Коваль Р С. Топоніми в термінології фізичної й медичної реабілітації. Науковий вісник Міжнародного

гуманітарного університету. Серія: Філологія. 2015. Вип. 15(2). С. 60-62. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Nvmgu_filol_2015_15(2)20 (дата звернення: 18.11.2022)

14. Конопляник Л. М. Епоніми в англійській фізичній терміносистемі. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2015 №19. Том 1. С. 66-69. URL: https://dspace.nau.edu.ua/ bitstream/NAU/20431/1/Епоніми_КЛМ_стаття.pdf (дата звернення: 18.11.2022)

15. Лехніцька С. І. Епонімічний і топонімічний компоненти у фармацевтичній термінології і номенклатурі. Studia linguistica. 2013. Вип. 7. С. 443-448. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Stling_2013_7_71 (дата звернення:

18.11.2022)

16. Полный французско-русскій словарь, составленный Н. П. Макаровымъ. 1-е издание. Санкт-Петербург: Изд-е наследников Н.П. Макарова, 1904. 1150 с.

17. Словник іншомовних слів / за ред. О. С. Мельничука. Київ: Головна Редакція Української Радянської Енциклопедії. 1985. 966 с.

18. Софокл. Едіп в Колоні / пер. І. Франка. URL: https://www.i-franko.name/uk/Transl/1894/EdipVKoloni.html (дата звернення: 18.11.2022)

19. Портал української мови та культури. URL: https://slovnyk.ua/ (дата звернення: 18.11.2022)

20. Словник української мови у 20 томах. URL: https://services.ulif.org.ua/ (дата звернення: 18.11.2022)

21. Тарасова В. В. Епонімні одиниці в хімічній терміносистемі сучасних англійської та української мов. Південний архів. Філологічні науки. 2019. Вип. 79. С. 59-64. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pafn_2019_79_12 (дата звернення: 18.11.2022)

22. Boulanger, Jean-Clod, Monique C. Cormier. Le nom propre dans I'espace dictionnairique general: Etudes de metalexicographie. TQbingen: Niemeyer, 2001.

23. The Century dictionary and cyclopedia in ten volumes / by Whitney, William Dwight, ed. Smith, Benjamin Eli. NY: The Century Co. 1889-1906.

24. Crystal D. English vocabulary. The Structure of the Lexicon: The Cambridge Encyclopedia of the English Languag. Cambridge University Press, 1995. 490 p.

25. Dictionary by Merriam-Webster. URL: www.merriam-webster.com (дата звернення: 18.11.2022)

26. Dictionnaire general de la langue frangaise du commencement du XVII-e siecle jusqu'a nos jours: precede d'un traite de la formation de la langue... / par MM. Adolphe Hatzfeld,... et Arsene Darmesteter,... avec le concours de M. Antoine Thomas. Paris: Librairie Ch. Delagrave, 1926.

27. Dictionnaire encyclopedique illustre / Armand Colin. Paris: Librairie Armand Colin, 1905. 1030 p.

28. Dictionnaire encyclopedique usuel / publie sous la direction de Charles Saint-Laurent. Paris: Lacroix-Comon, 1958.

29. Dictionnaire historique de la langue frangaise / sous la direction de Alain Rey. 2010. URL: https://tinyurl.com/ k8n5pz7u(дата звернення: 18.11.2022)

30. Encyclopedie ou Dictionnaire raisonne des sciences, des arts et des metiers / sous la direction de Denis Diderot et Jean Le Rond d'Alembert. 1751-1772.

31. Grand Dictionnaire universel du XIXe siecle / par M. Pierre Larousse. Paris, 1866-1876.

32. Le grand dictionnaire terminologique. URL: https://gdt.oqlf.gouv.qc.ca (дата звернення: 18.11.2022)

33. Online Etymology Dictionnairy. URL: https://www.etymonline.com/ (дата звернення: 18.11.2022)

34. Oxford English dictionary on CD-ROM (v. 4.0). Oxford, 2009.

35. Petit Larousse illustre, nouveau dictionnaire encyclopedique / publie sous la direction de Claude Auge. Paris, 1922.

36. Tresor de la langue frangaise informatise. URL: atilf.atilf.fr (дата звернення: 18.11.2022)

37. ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

38. АріетотеЛпд. AGnvrnwv поЛішс. URL: http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3A 1999.01.0045%3Achapter%3D22 (дата звернення 18.11.2022)

39. Еиргтбпд. ”lwv. URL: http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3A1999.01.0109% 3Acard%3D1553 (дата звернення: 18.11.2022)

40. Псиасмсд. ЕЛЛабод nЈpir|Ynaig. URL: http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3A 1999.01.0159%3Abook%3D1%3Achapter%3D5%3Asection%3D2 (дата звернення: 18.11.2022)

41. ІофокЛпд. Оібгпоид Јпі ^wvw. URL: http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3 A1999.01.0189%3Acard%3D33 (дата звернення: 18.11.2022)

42. iTpopwv. Г^рсфіка. URL: http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3A1999.01.0 197%3Abook%3D3%3Achapter%3D4%3Asection%3D2 (дата звернення: 18.11.2022)

Размещено на Allbest.ru