Особливості інтерсеміотичного перекладу постмодерної літератури: аксіологічний аспект

Головною точкою відліку в прагматиці і ког- нітивній лінгвістиці є людина, що говорить, мислить, діє. Антропоцентризм даних галузей лінгвістики полягає в тому, що людина «залучена до аналізу явищ, визначає її перспективу та кінцеві цілі» [7, с. 56]. У центрі дослідження прагматики постає взаємодія людини (суб'єкта) та тексту, як зауважує Н. Арутюнова: «Одне із завдань прагматики полягає в тому, щоб сформулювати правила вживання слів і виразів і, відповідно, їхнє адекватне тлумачення» [1, с. 6].

Центральним поняттям когнітивної лінгвістики є поняття когніції - пізнавального процесу загалом чи сукупності ментальних процесів людини, що служать обробці та переробці інформації. Відповідно, до галузі інтересу когнітивістів входять як причини виникнення правил вживання мовних одиниць, так і співвіднесеність мовних одиниць з певними ментальними структурами людини (ділянками її вербально-семантичної мережі). Відповідно аксіологічний підхід до дослідження тексту поєднує в собі прагматичні засади та звернення до ментальних процесів людини для обґрунтування вибору оптимального варіанту інтерпретації або реконструкції тексту [11]. Множинність інтерпретації одного й того ж тексту може є результатом розуміння й декодування аксіологічних стратегій тексту.

Існування різних інтерпретацій одного і того ж тексту ми розглядаємо за працями Ю. Лотмана і У. Еко як реальне втілення різних смислів тексту, закладених у ньому на самому початку, у процесі текстотворення. Статичний текст з уставленими і закріпленими в культурі змістами є менш інформативний, ніж текст, що створений у момент існування та розвивається відповідно до умов семіосфери [5]. Простежити динаміку розвитку смислів художнього тексту протягом вікових змін можливо за рахунок дослідження різних інтерпретацій даного тексту в межах різних семіосфер.

Як основні методологічні принципи дослідження виступають такі положення семіотики художнього тексту та теорії перекладу художнього тексту: діяльність перекладача художнього тексту є принципово творчим процесом, що відбувається в рамках різних семіосфер; стратегічні рішення перекладача художнього тексту у кожній конкретній ситуації перекладу оцінюються відповідно до певних аксіологічних параметрів.

У межах лінгвістичної теорії перекладу, що традиційно вивчає переклад у семіотичному та функціональному аспектах, поняття «творчого» (вільного) перекладу часто вживається в негативному сенсі: «Вільний переклад - переклад, виконаний на найнижчому рівні еквівалентності перекладацького акту» [3, с. 249]. На етапі інтерпретації тексту оригіналу перекладачем можуть бути застосовані такі аксіологічні (пріоритетні) стратегії:

1) побудова предикатно-аргументної структури тексту оригіналу;

2) визначення ієрархії предикатів у тексті;

3) визначення ієрархії актантів, що належать предикатам тексту. Відповідно на етапі породження тексту художнього перекладу, який ми вважаємо творчим процесом, перекладач використовує такі аксіологічні (пріоритетні) стратегії:

1) членування вихідного задуму тексту;

2) пропозиціоналізація смислів тексту;

3) категоризація смислів тексту. При цьому на кожному з етапів інтерпретації тексту оригіналу та породження тексту перекладу використовується певний набір параметрів, що дозволяють перекладачеві знайти максимально еквівалентні засоби досягнення комунікативно-прагматичного ефекту, якого досягає текст оригіналу вихідною мовою. Що більш, серед аксіологічних проблем перекладу дослідниками виділяються такі: виявлення аксіологічних параметрів, що характеризують якість перекладу; пошук аксіологічних домінант перекладу; характеристика суб'єктивних / об'єктивних чинників в оцінці якості тексту перекладу та інших.

Можливість вибору одного засобу вираження оцінки, властивих певній лінгвокультурі, залежно від інтенції адресанта, місця і часу перебігу та характеру взаємодії, дозволяють виділити аксіологічні стратегії як окремий тип стратегій. Аксіологічні стратегії вважаються усвідомленими чи неусвідомлюваними діями комуніканта з осмислення аксіологічної дійсності, враховуючи вибір засобів вираження оцінного ставлення того чи того елемента дійсності в певних умовах для реалізації відповідної мети. Окрім того, адекватність перекладу можлива з урахуванням морально-етичних цінностей. Що більш, аксіологічний фон конструюється сукупністю різнорідних та різнорівневих засобів дискурсивно та когнітивно релевантних параметрів ситуації, в якій здійснюється відсилання до ціннісних орієнтацій, а також сукупністю різнорідних мовних та позамовних факторів, що дозволяють реципієнту висловлювання художнього тексту. Будь-який об'єкт на аксіологічному фоні підводиться реципієнтом під ту чи іншу аксіологічну категорію та інтерпретується у морально-етичних координатах.

Ідея інтерсеміотичного перекладу ґрунтується на розумінні перекладаності як однієї із фундаментальних характеристик будь-якої семіотичної системи, а будь-якому перекладу, своєю чергою, передує інтерпретація, що супроводжується трансформацією [16]. З філософської точки зору переклад є засобом розуміння культур, тому декодування та інтерпретація тексту будь-якого семіотичного характеру базується на сітці читання, що ґрунтується на соціокультурній картині світу суб'єкта, який обирає факти для інтерпретації тексту. Під час екранізації художнього твору письмовий текст перетворюється на кінотекст, який є синкретичною (що складається з елементів багатьох різнорідних семіотичних систем) полі- або мультисеміотичною системою, що поєднує різні знакові системи, семіотичні засоби в одну взаємопов'язану єдність і коди [17], Р. Якобсон визначає екранізацію різновидом інтерсеміотичної інтерпретації [14, с. 22], у працях У Еко вона називається «трансмутацією» [2, с. 283]. Хоча поняття кінотексту та особливості створення кінофільма на основі літературного твору отримали висвітлення в науці, система відношень між літературним джерелом та його кіноадаптацією, як і раніше, відкрита для аналізу, оскільки в кінематографічній індустрії спостерігається розвиток нових тенденцій. Що більш, під час екранізації частина вихідного тексту залишається в тій же семіотичній системі (мовній), тобто відбувається часткове перенесення вербальної складової з тексту-оригіналу. За влучним висловом Ю. Лотмана, кіно за своєю суттю є синтезом двох оповідальних тенденцій: образотворчої і словесної [5, с. 73]. Як справедливо зазначає У Еко, «ні форма, ні субстанція словесного висловлювання не можуть один в один «накладатися» на іншу матерію» [2, с. 46].

Відповідно можна стверджувати, що відбувається перерозподіл смислів, які потім заново комбінуються, утворюючи макросмисл всього твору, в нашому випадку художнього фільму. При цьому важко говорити про відношення ізоморфізму (взаємно-однозначної відповідності) або гомоморфізму (однозначної відповідності елементів) досліджуваних систем: екранізація не є простим зліпком або відбитком оригінального твору - автор, тобто режисер завжди привносить щось своє, переструктуровуючи та комбінуючи зміст тексту-джерела.

Перехід до іншої семіотичної системи, в даному випадку до кінематографічної, не означає, що в ній не використовуються вербальні знаки, проте змінюється їх місце в системі - якщо в семіотичній системі природних мов використовуються виключно тільки мовні знаки, то в кінематографічній вони межують з іншими знаками: візуальними та звуковими. Що більш, між усіма цими видами знаків встановлюється складна мережа взаємозв'язків. При виборі вербальних знаків, які включаються в екранізацію, застосовуються механізми, типові для комунікації в цілому, а саме: фільтрація, спрощення, асоціювання, комбінування та реорганізація інформації, розстановка акцентів, заповнення прогалин та інтерпретація. Від режисера залежить, які саме репліки героїв з оригінального твору звучатимуть у фільмі, яким чином будуть поєднані один з одним та озвучені тощо.

Головною характерною рисою літератури постмодернізму є її гіперрецептивність - яскраво виражена схильність до рецепції будь-яких фактів щодо культурно-історичного дискурсу всього людства; насамперед і найактивніше - із творів світової літератури, різних елементів їхньої форми та/або змісту: сюжетів, мотивів, образів, концепцій, жанрів, сцен, цитат, що у лінгвістиці прийнято називати інтертекстуальністю. Окрім того, ще одним важливий аспект постмодерної літератури з позиції інтерсеміотичного перекладу є фрагментація. Різні елементи, що відносяться до сюжету, персонажів, тем, зображень та фактичних посилань, фрагментовані та розсіяні протягом усієї роботи. Загалом є перервана послідовність подій, розвиток характеру та дії, які можуть на перший погляд виглядати сучасно. Однак фрагментація вказує на метафізично необгрунтований, хаотичний всесвіт. Це може відбуватися в мові, структурі речення чи граматиці.

До прикладу, творчість американського письменника Дена Брауна заслужено займає перше місце в списку представників сучасної англійської та світової літератури. Твори Брауна створювалися на «стику жанрів» трилера, інтелектуального детективу, роману-загадки. Він завжди цікавився філософією, історією релігій, криптографією та таємними товариствами, а також наполегливо займався художньою критикою, вивчаючи вплив мистецтва на літературу. Тема мистецтва є ключовою у творчості письменника. Відповідно, з метою адекватної екранізації його творів шляхом інтерсеміотичного перекладу доцільно врахувати аксіологічні стратегії текстотворення та інтерпретації реципієнтами, що чітко ілюструє застосування прагматичного аспекту до перекладу.

При перекладі творів Д. Брауна перед перекладачем постає наступне завдання: розпізнати і правильно інтерпретувати інтексти, а також ті прецедентні тексти, до яких вони апелюють, виявити приховані смисли, що стоять за ними, і відтворити їх при перекладі, за необхідності забезпечити читача перекладу - носія іншої культури - фоновими знаннями, необхідними для проникнення у культурний простір тексту оригіналу. Окрім того, перекладачеві потрібно передати у перекладному тексті, що належить до іншої семіотичної системи, стилістичні особливості тексту оригіналу, а саме прийоми історичної стилізації та жанрової і діахронічної інтердикурсивності. Це завдання включає ряд підзавдань: виявити маркери дискурсів, жанрів, стилів і правильно передати їх мовою перекладу, що передбачає збереження композиційних і стилістичних особливостей текстових фрагментів, що співвідносяться з тим чи тим дискурсом. Аксіологічні стратегії дозволяють відтворити в інтерсеміотичному перекладі інтертекстуальні зв'язки і вертикальний контекст оригіналу, що стоїть за ними.

Висновки. Отже, сучасний бурхливий розвиток телекомунікаційних, масмедійних і цифрових технологій особливо загострив перекладацьку увагу до різнорівневих культурних кодів і меж їх перекладності, а саме перенесення письмового художнього тексту у кіно. Прагматична інформація нерідко пов'язана з орієнтацією на інтереси цільової аудиторії, її запити, уподобання тощо. Відповідно, перекладачеві необхідно врахувати аксіологічний аспект породження художнього тексту та інтерпретацію його реципієнтом з метою адекватного перекодування в іншу семіотичну систему.

1. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений : Оценка. Событие. Факт. М. : Наука, 1988. 341 с.

2. Эко У. Сказать почти то же самое. Опыты о переводе. СПб. : Симпозиум. 2006.

3. Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. М.: ЭТС, 2001.424с.

4. Кухаренко В.А. Інтерпретація тексту. Вінниця : Нова книга, 2004. 272 с.

5. Лотман Ю.М., 1973. Семиотика кино и проблемы киноэстетики. Таллинн : Ээстираамат. 92 c.

6. Мізін К.І. Методологічні проблеми лінгвістичного перекладознавства: Пошук власного методу. Наукові записки. Серія : Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград : Видавець Лисенко В. Ф., 2015.Вип. 136. С. 17 - 22.

7. Підлісний М.М. Проблема аксіології та шляхи її вирішення. Монографія. Дніпро: Видавець Біла К.О., 2020, 164 с.

8. Пирс Ч. Начало прагматизма [пер. с англ. В. В. Кирюшенко, М. В. Колопотина]. СПб.: Лаборатория метафизических исследований философского факультета СПбГУ ; Алетейя. 2000. 352 с.

9. Aguiar, Daniella & Queiroz, Joao. Towards a Model of Intersemiotic Translation. The International Journal of the Arts in Society, 2009, 4(4), pp. 203-210.

10. Campbell, M. and Vidal, R. (ed.). Translating across sensory and linguistic borders: intersemiotic journeys between media. Cham: Palgrave Macmillan. 2018.

11. Dijk, T. A. van. Cognitive discourse analysis. URL: http://www.discourse-in-society.org/teun.htm

12. Dusi N. Il cinema come traduzione. Da un medium all'altro: letteratura, cinema, pittura. Torino : UTET, 2006.

13. Hassan B. Literary Translation: Aspects of Pragmatic Meaning. Newcastle upon Tyne: Cam Scholars Publishing, 2011.102. p. 343.

14. Jakobson, Roman. On Linguistic Aspects of Translation, in Brower, (ed.), On Translation, Cambridge, MA: Harvard University Press, 1959. pp. 232-239.

15. Lefevere, A. Translating Literature: Practice and Theory in a Comparative Literature Context. New York: The Modern Language Association of America, 1994. 165 p.

16. Ozhan, A. R. `Examining intersemiotic translation of book covers as a medium of cultural transfer'. Conference paper presented at the First National Conference on Fundamental Research in Language and Literature Studies, Tehran, 2018.

17. Parlog, A. C. Intersemiotic translation: literary and linguistic multimodality. London: Palgrave Macmillan, 2019.

18. Vitucci F. The semiotic cohesion of audiovisual texts. Types of intersemiotic explications in the English subtitles of Japanese full-length films. Studia Translatorica, 2018, vol 8, 22 p.

Размещено на Allbest.ru