Англомовний концепт jewellery: соціокультурний аспект

- fine (real, high-quality) jewellery - прикраси, у виготовленні яких використовуються виключно благородні метали та дорогоцінне каміння;

- сostume jewellry (fashion jewelry, junk jewelry, fake jewelry, fallalery) - біжутерія, тобто прикраси, які виготовляються із порівняно недорогих матеріалів та спочатку (з 1930-х років) випускалися у масовому продажі як аксесуар до певної сукні, костюму тощо. Відзначимо досить зневажливе початкове ставлення мовців до цього типу ювелірних прикрас, яке зафіксовано у внутрішній формі синонімічних назв junk (непотріб) jewelry, fake (підробка) jewelry, fallalery (побрякушки); проте, сьогодні біжутерні вироби є невід'ємною частиною ювелірного ринку, виробляються відомими ювелірними компаніями але, на відміну від виробів із дорогоцінних матеріалів, мають досить помірну ціну;

- bridge jewelry, яка займає проміжне місце (bridges the gap) між першими двома типами. Як приклад, укладачі енциклопедій наводять sterling silver pieces - назв прикрас, виготовлених зі сплаву срібла та інших металів, зазвичай міді, у певних пропорціях.

Як бачимо, розподіл на перші три різновиди прикрас ґрунтуються на використанні тих чи інших матеріалів при їхньому виготовленні. Інший розподіл вибірки на підгрупи можливий на основі зовнішнього вигляду прикрас, а саме:

- figural jewellery - прикраси, форма яких імітує реальні об'єкти (метеликів, ящірок, квіти і т.д.); цікавим видається той факт, що інші прикраси, які не імітують форму реальних об'єктів (а їх набагато більше), не отримують окремої назви, тому робимо висновок, що номінуються лише ті групи прикрас, які не відповідають стандартному, еталонному взірцеві ювелірних виробів;

- bling bling - американський сленговий номен на позначення великих, показних, як правило інкрустованих діамантами прикрас. Номен з'явився наприкінці 1990-х років завдяки відомій реперській групі Cash Money Millionaires. Подібні прикраси із дорогоцінних матеріалів є досить популярними серед відомих представників сучасного хіп-хопу, а серед їх шанувальників розповсюдженими є більш дешеві прикраси із матеріалів, що імітують діаманти та золото.

Відповідно до місця носіння, досліджені назви ювелірних прикрас у свою чергу також можна поділити на 6 блоків соматичної локалізації, а саме: прикраси для голови, прикраси для шиї, прикраси для рук, прикраси для тулуба, прикраси для ніг та прикраси статевих органів. Цікавим є те, що саме соматична класифікація є основою для розподілення інформації у одній із досліджуваних енциклопедій - Glossary of Jewelry-Related Terms, тоді як в іншій - An Illustrated Dictionary of Jewelry - наводиться список ювелірної термінології у традиційному алфавітному порядку. На перший погляд, саме перший тип розподілу матеріалу - за соматично локалізованими групами - є більш зручним для користувача енциклопедії.

Проте, слід зазначити, що дане лексикографічне джерело, окрім соматичних груп, виокремлює до того ж наступні блоки: прикраси, які виконують певні спеціальні функції, назви різноманітних компонентів та складових прикрас, типи оправ для каміння у виробі та назви ювелірних комплектів. Вважаємо, що подібний розподіл матеріалу ускладнює як тематичну, так і кількісну класифікацію, оскільки соматичні групи пересікаються із функціональними та іншими групами. Так, наприклад, у ролі талісманів (відповідні номени відносяться до однієї - функціональної групи прикрас) можуть виступати як прикраси для рук (персні, браслети), так і прикраси для шиї (медальйон, підвіска), до комплектів входять прикраси для рук, голови та шиї тощо (номени, що їх позначають, включені у різні соматичні підгрупи). анломовний концепт jewellery соціокультурний

В межах аналізу соціокультурного аспекту виділяємо соціальне призначення ювелірних прикрас, яке лягло в основу їхньої мотивації. Це у першу чергу проявляється у назвах тих прикрас, які позначають належність того, хто її носить, до певної групи, тобто ці прикраси мають ідентифікаційні функції. Зазначимо, що ця функціональна спрямованість відзначається в основному у різновидах обручок.

Серед подібних прикрас використані у дослідженні енциклопедії виокремлюють Masonic rings, прикрасу яка символізувала належність людини до цього ордену. Більш сучасними прикладами слугують номінації обручок, які отримують гравці команд-чемпіонів спортивних професійних ліг або університетських турнірів:

“'championship ring - a ring presented to members of winning teams in professional sports leagues, and, in North America, college tournaments'' [6];

Цікавим прикладом прикрас, що символізують належність до певної групи, є обручки, які носять студенти та випускники одного коледжу, університету тощо. За традицією, поки студент ще навчається, емблема, зображена на персні, має бути розвернута до нього. І тільки після випуску, обручка розвертається іншим боком, так, щоб емблема була повернута назовні. Це символізує входження того, хто носить цю прикрасу, у широкий світ:

“class ring (also known as a graduate, senior ring, or grad ring) - a ring worn by students and alumni in the United States and Canada to commemorate their graduation, generally for a high school, college, or university. The tradition of class rings originated with the class of 1835 at the United States Military Academy at West Point. According to the Complete Book of Etiquette by Amy Vanderbilt, the ring should always be worn so that the insignia faces the wearer when his or her arm is outstretched for as long as the wearer is in school; upon graduation, the ring should be turned around so that the ring faces outward, signifying that the graduate has left school and has entered the wider world. West Point custom however follows different rules. Until recent decades, Academy graduates wore their rings on the left hand. Prior to graduation, the USMA Class Ring is worn with the Class Crest closest to the heart signifying the bond to the class. After graduation, the ring is worn with the Academy Crest closest to the heart signifying the bond with the Academy” [6];

До цієї групи вмотивованих прикрас зараховуємо і назву обручки, яку носять чоловіки нетрадиційної сексуальної орієнтації, щоб показати свої переконання:

“eclarian ring - ring worn by gay men to represent their beliefs. This ring has a separate centre which rotates” [5].

Поряд із розглянутими номінаціями обручок, які вмотивовані ідентифікаційною функцією, енциклопедичні джерела фіксують також найменування булавки, що також вказує на приналежність носія до певної групи людей. Цей тип булавок зазвичай називають membership pins. Серед них, зокрема, найменування булавок, які отримують кандидати на вступ у різноманітні братерства та сестринства (університетські чоловічі та жіночі клуби в США). За традицією вони мають носити цю прикрасу до посвячення у повні члени цих організацій:

“pledge pin - a common custom of United States fraternities and sororities in which a pin is worn by pledges for the duration of the pledging period, usually during all times not considered dangerous to do so (during sports, etc.). A pledge pin is usually given to a pledge (a new member) when they are first offered membership in a fraternity or sorority. It may be given to them following a ceremony and can be worn until their initiation in which they become a full member ' [5].

Соціальне положення людини може також репрезентуватися за допомогою прикрас. Наприклад, наявність engagement ring на руці жінки вказує на те, що вона заручена та збирається вийти заміж. Традиційно в англомовній культурі обручку на знак заручин носить тільки жінка, хоча в інших країнах обидва партнери можуть мати подібні обручки, або ж ці прикраси відсутні взагалі. Традиційно в ролі такої прикраси виступає золота обручка із одним діамантом:

“engagement ring - a ring indicating the that the person wearing it is engaged to be married. In the

United Kingdom and the United States, engagement rings are traditionally worn only by women. In other cultures men and women usually wear matching rings, which can be plain. In some cultures, engagement rings are also used as weddings rings. Conventionally, the woman's ring is presented as a betrothal gift by a man to his prospective spouse while he proposes marriage or directly after she accepts his marriage proposal. It represents a formal agreement to future marriage. Engagement rings didn't become standard in the West until the end of the 19 th century, and diamond rings didn't become common until the 1930s. Now, 80% of American women are offered a diamond ring to signify engagement' [6];

Статус одруженого чоловіка чи жінки символізує весільна обручка. В США та Великій Британії цей тип прикрас носиться на лівій руці, яка за певними віруваннями містить «вену кохання», тоді як у східних християн весільна обручка носиться на правій руці, яка традиційно вважається рукою для клятв та присяг. Цікавим є той факт, що до ХІХ століття весільну обручку носила тільки жінка. Проте у зазначеному столітті американська ювелірна промисловість розпочала успішну кампанію по популяризації весільних обручок і для чоловіків, що стало традиційним для наших часів:

“wedding ring or wedding band - a metal ring indicating the wearer is married. Depending on the local culture, it is worn on the base of the left ring finger. The custom of wearing such a ring has spread widely beyond its origin in Europe. Historically, the wedding ring was rather connected to the exchange of valuables at the moment of the wedding rather than a symbol of eternal love and devotion. It is a relic of the times when marriage was a contract between families, not individual lovers. In the United States and the United Kingdom, it is worn on the left hand ring finger, while in Poland and Ukraine, it is customary for the ring to be worn on the right hand. The right hand is the traditional handfor vows or oaths. It is raised when such an oath is given, so the wedding ring would here show the sincerety of the oath. The left hand is also used for cultures that believe in the vena amoris or "vein of love” that is believed to be found in the left ring finger. The double-ring ceremony, or use of wedding rings for both partners, is a relatively recent innovation. The American jewellery industry started a marketing campaign aimed at encouraging this practice in the late 19th century. Learning from marketing lessons of the 1920s, changing economic times, and the impact of World War II, led to a more successful marketing campaign, and by the late 1940s, doublering ceremonies made up for 80% of all weddings, as opposed to 15% before the Great Depression” [6].