Особливості застосування механізмів психолінгвістичної моделі у процесі перекладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості застосування механізмів психолінгвістичної моделі у процесі перекладу

Лєбєдєва Людмила Едуардівна старший викладач кафедри іноземних мов, Національна академія державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, м. Хмельницький

Кустовська Ірина Миколаївна кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри іноземних мов, Національна академія державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, м. Хмельницький

Анотація

Стаття присвячена дослідженню особливостей застосування механізмів психолінгвістичної моделі у процесі перекладу. Завдання будь-якого перекладу - це передати засобами іншої мови цілісний і точний зміст оригіналу, зберігши його стилістичні та експресивні особливості. Однією із основних завдань сучасної лінгвістичної теорії перекладу є опис процесу перекладу, тобто тих дій, які перекладач здійснює у процесі аналізу тексту оригіналу і створення тексту перекладу. За цих умов інтерес представляє етап переходу від мови оригіналу до мови перекладу і подальше використання мовних засобів мови перекладу для побудови тексту перекладу.

Результатом таких досліджень є так звані моделі перекладу. Модель перекладу можна визначити як "умовне зображення процедури здійснення процесу перекладу", гіпотетичну побудову, що відображає основні етапи перекладацького процесу і дії, що здійснюються перекладачем на кожному етапі. Проблема опису подібних дій ускладнюється тим, що вони здійснюються у свідомості перекладача, тобто безпосередньо не піддаються контролю. Саме це і надає моделі гіпотетичного характеру. Моделі перекладу - це умовні схеми уявлення процесу перекладу, метою створення яких є спроба пояснити трансформацію тексту, вираженого засобами однієї мови, у відповідний текст, виражений засобами іншої мови. Як і в інших випадках, коли перекладач має справу з системою, що не спостерігається ("чорною скринькою"), реальність моделі (її пояснювальна сила) перевіряється шляхом зіставлення стану системи "на вході" і "на виході". Для перекладу це означає зіставлення текстів оригіналу та перекладу. Якщо результат перекладу виявляється таким, яким він мав вийти згідно з цією моделлю, отже, модель "працює", хоча це, зрозуміло, не доводить, що перекладач усвідомлено використав таку модель.

Завдання теорії перекладу та психолінгвістики багато в чому збігаються, оскільки об'єктом теорії перекладу є особливий вид мовної діяльності, а об'єктом психолінгвістики - сама мовна діяльність. До теорії перекладу цілком придатні дані психолінгвістики, які стосуються механізмів породження та сприйняття мовного висловлювання, структури мовної дії. Певний інтерес для теорії перекладу представляють розроблені психолінгвістами положення про тричленну структуру мовної дії, що включає фазу планування / програмування, фазу здійснення та фазу зіставлення; про необхідність обліку мети та мотивації мовної дії; про евристичний принцип породження мови; про ймовірнісне прогнозування, що лежить в основі цього принципу; про активний характер процесу сприйняття мови. психолінгвістичний переклад експресивний

Ключові слова: психолінгвістика, лінгвістика, переклад, теорія перекладу, модель перекладу.

Lebedieva Liudmyla Eduardivna Senior lecturer of the Department of Foreign Languages, National Academy of the State Border Service of Ukraine named after B. Khmelnytskyi, Khmelnytskyi

Kustovska Iryna Mykolaivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Foreign Languages, B. Khmelnytskyi National Academy of the State Border Service of Ukraine, Khmelnytskyi

FEATURES OF THE APPLICATION OF MECHANISMS OF PSYCHOLINGUISTIC MODEL IN THE TRANSLATION PROCESS

The article is devoted to the study of the peculiarities of the application of mechanisms of the psycholinguistic model in the process of translation. The task of any translation is to convey the complete and accurate content of the original by means of another language, preserving its stylistic and expressive features. One of the main tasks of the modern linguistic theory of translation is the description of the translation process, that is, those actions that the translator performs in the process of analyzing the original text and creating the translated text. Under these conditions, the stage of transition from the original language to the translation language and the further use of linguistic means of the translation language to construct the translation text is of interest.

The result of such studies are the so-called translation models. A translation model can be defined as a `conditional image of the translation process', a hypothetical construction that reflects the main stages of the translation process and the actions performed by the translator at each stage. The problem of describing such actions is complicated by the fact that they are carried out in the translator's mind, that is, they are not directly subject to control. This is what gives the model a hypothetical character. Translation models are conditional schemes of representation of the translation process, the purpose of which is to try to explain the transformation of a text expressed by means of one language into a corresponding text expressed by means of another language. As in other cases when the translator is dealing with an unobservable system (a `black box'), the reality of the model (its explanatory power) is checked by comparing the system's `input' and `output' state. For translation, this means comparing the original and translated texts. If the result of the translation turns out to be what it should have been according to this model, then the model `works', although this, of course, does not prove that the translator consciously used such a model.

The tasks of translation theory and psycholinguistics coincide in many ways, since the object of translation theory is a special type of language activity, and the object of psycholinguistics is language activity itself. The data of psycholinguistics, which relate to the mechanisms of generation and perception of linguistic expression, the structure of linguistic action, are quite suitable for the theory of translation. Of particular interest for translation theory are the provisions developed by psycholinguists about the three- member structure of language action, which includes the planning/programming phase, the implementation phase, and the matching phase; about the need to account for the purpose and motivation of the speech act; about the heuristic principle of language generation; about probabilistic forecasting, which is the basis of this principle; about the active nature of the language perception process.

Keywords: psycholinguistics, linguistics, translation, translation theory, translation model.

Постановка проблеми. Питання сумісності значень одиниць мови джерела та мови перекладу, постало у зв'язку з проблемою неперекладності. Існувала думка, що повноцінний переклад має бути тотожним, тобто однозначним. А це неможливо через культурологічні та лінгвістичні особливості, що виявляються у кожній мові. Мова відбиває світосприйняття її носіїв, й у різних культурах може дуже відрізнятися.

Завдання будь-якого перекладу - це передати засобами іншої мови цілісний і точний зміст оригіналу, зберігши його стилістичні та експресивні особливості.

Однією із основних завдань сучасної лінгвістичної теорії перекладу є опис процесу перекладу, тобто тих дій, які перекладач здійснює у процесі аналізу тексту оригіналу і створення тексту перекладу. За таких умов, інтерес представляє етап переходу від мови оригіналу до мови перекладу і подальше використання мовних засобів мови перекладу для побудови тексту перекладу.

Результатом таких досліджень є так звані моделі перекладу. Модель перекладу можна визначити як "умовне зображення процедури здійснення процесу перекладу", гіпотетичну побудову, що відображає основні етапи перекладацького процесу і дії, що здійснюються перекладачем на кожному етапі. Проблема опису подібних дій ускладнюється тим, що вони здійснюються у свідомості перекладача, тобто безпосередньо не піддаються контролю. Саме це і надає моделі гіпотетичного характеру. Моделі перекладу - це умовні схеми уявлення процесу перекладу, метою створення яких є спроба пояснити трансформацію тексту, вираженого засобами однієї мови, у відповідний текст, виражений засобами іншої мови. Як і в інших випадках, коли перекладач має справу з системою, що не спостерігається ("чорною скринькою"), реальність моделі (її пояснювальна сила) перевіряється шляхом зіставлення стану системи "на вході" і "на виході". Для перекладу це означає зіставлення текстів оригіналу та перекладу. Якщо результат перекладу виявляється таким, яким він мав вийти згідно з цією моделлю, отже, модель "працює", хоча це, зрозуміло, не доводить, що перекладач усвідомлено використав таку модель.

Завдання теорії перекладу та психолінгвістики багато в чому збігаються, оскільки об'єктом теорії перекладу є особливий вид мовної діяльності, а об'єктом психолінгвістики - сама мовна діяльність. До теорії перекладу цілком придатні дані психолінгвістики, які стосуються механізмів породження та сприйняття мовного висловлювання, структури мовної дії. Певний інтерес для теорії перекладу

представляють розроблені психолінгвістами положення про тричленну структуру мовної дії, що включає фазу планування / програмування, фазу здійснення та фазу зіставлення; про необхідність обліку мети та мотивації мовної дії; про евристичний принцип породження мови; про ймовірнісне прогнозування, що лежить в основі цього принципу; про активний характер процесу сприйняття мови.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Огляд літератури з теми дослідження виявив як загальні тенденції та протиріччя, так і недостатньо вивчені аспекти подальшої розробки. Питання застосування принципів психолінгвістики у перекладі досліджували вітчизняні та зарубіжні науковці, а саме: Ф. Бацевич, Р. Бел, Д. Джіль, Р. Зорівчак, М. Кочерган, В. Красильникова, Дж. Кролл, А. Паславська, Р. Помірка, Т. Пшонкіна, І. Романова, Ю. Сорокіна І. Стюарт, С. Швачко, Х. Хйоніг.

Метою статті є дослідження застосування механізмів психолінгвістичної моделі у процесі перекладу майбутніми лінгвістами.

Виклад основного матеріалу. Реальний процес перекладу недоступний безпосередньому спостереженню та вивченню. Тому він досліджується за допомогою розробки різних теоретичних моделей, що описують процес перекладу з більшим чи меншим ступенем наближеності. Під моделлю перекладу розуміється "умовний опис низки розумових операцій, виконуючи які можна здійснити процес перекладу всього оригіналу або деякої його частини" [2]. Отже, з лінгвістичної точки зору, перекладацький процес у межах моделі перекладу є лінгвістичною операцією, вибір яких визначається співвідношенням способів побудови повідомлень у мові оригіналу та мові перекладу.

Перекладознавство має низку універсальних інваріантних категорій та понять, властивих будь-якій науці і роблять його однією з галузей наукових знань. Однак безперечною відмінною особливістю науки про переклад є певна парадоксальність ряду властивих їй категорій, що виникає саме в галузі перетину теоретичних поглядів на перекладацькі процеси (а також види, типи, прийоми, техніки, механізми) та практичної діяльності перекладачів.

У широкому розумінні термін "теорія перекладу" протиставляється терміну "практика перекладу" і охоплює будь-які концепції, положення та спостереження, що стосуються перекладацької практики, способів та умов її здійснення, різних факторів, що на неї надають прямий чи опосередкований вплив.

За такого розуміння "теорія перекладу" збігається з поняттям "перекладознавство". У вужчому сенсі "теорія перекладу" включає лише теоретичну частину перекладознавства і протиставляється його прикладним аспектам. Окремі аспекти перекладу може бути предметом дослідження різних наук [7].

У рамках перекладознавства вивчаються психологічні, літературознавчі, етнографічні та інші сторони перекладацької діяльності та історія перекладацької діяльності. Залежно від предмета дослідження виділяють психологічне перекладознавство (психологію перекладу), літературне перекладознавство (теорію художнього чи літературного перекладу), етнографічне перекладознавство, історичне перекладознавство тощо. Окремі види перекладознавства доповнюють один одного, прагнучи всебічного опису перекладацької діяльності.

Історія перекладацької практики, ймовірно, що бере свій початок з часів, що безпосередньо наступають за виникненням і розселенням людини, і що отримала бурхливий розвиток із виникненням світової багатомовності, є незаперечним доказом можливості здійснення перекодування мовної інформації в межах природних (а в даний час і штучних) знакових систем. Паралельно з практикою перекладу та на її основі формувалася теорія перекладу і також має досить довгу історію становлення та розвитку.

Переклад як вид людської діяльності піддається вивченню упродовж століть. Широке поширення перекладу в ХХ столітті призвело до появи нової науки - теорії перекладу, а точніше, лінгвістичної теорії перекладу, заснованої на уявленні про переклад - процес зіткнення двох мов [7].

На сьогодні це, мабуть, єдине завдання лінгвістичної теорії перекладу, яка так само далека від остаточного рішення, як і півстоліття тому, на зорі становлення теорії перекладу. Що ж перешкоджає її вирішенню?

Отже, все, що може бути піддано безпосередньому спостереженню та аналізу, це лише тексти оригіналу та перекладу, тобто щось "на вході" та "на виході". Вважається, що зіставлення перекладу з оригіналом залишається єдиним більш-менш надійним методом вивчення процесу перекладу, і саме на основі цього зіставлення робляться висновки - гіпотетичні припущення - про ті процеси, які проходили у свідомості перекладача під час здійснення перекладу.

Цілком очевидно, що дослідження процесу перекладу тільки з позицій чистої лінгвістики не здатне привести нас до пізнання сутності перекладу, бо за такого підходу процес знову зведеться до встановлення подібностей і розбіжностей двох мовних систем та опису операцій, що здійснюються перекладачем [7].

Універсальність перекладацьких операцій та моделей перекладу дуже обмежена, бо вони мають умовний характер. До завдань моделей перекладу не входить здійснення на їх основі перекладу будь-якого тексту з необхідним ступенем еквівалентності. Вони лише описують послідовність дій, покликаних вирішити конкретне перекладацьке завдання за певних умов процесу перекладу. Моделі перекладу розкривають окремі сторони функціонування лінгвістичного механізму перекладу та знання їх може допомогти перекладачеві у вирішенні важких перекладацьких завдань.

Існує кілька моделей перекладу, переважно орієнтованих на позамовну реальність чи деякі структурно-семантичні особливості мовних одиниць. Серед них можна назвати такі моделі перекладу, як ситуативна (або денотативна), психолінгвістична, теорія закономірних відповідностей та інші [1].

У науково-дослідних працях, присвячених питанням теорії та практики перекладу, знаходимо нові підходи до питання моделювання. Саме це стало причиною неможливості багатьох моделей, що описують переклад, претендувати на загальність, бо вони мають досить локальний та емпіричний характер. Підтвердження вищесказаному знаходимо у процесі розгляду існуючих моделей перекладу. Так, трансформаційно- семантична модель перекладу, заснована на компонентному аналізі змісту оригіналу та перекладу, не може пояснити, чим керується перекладач щодо релевантності тих чи інших значень у кожному конкретному випадку. Дана модель швидше за все носить емпіричний, ніж моделюючий характер, оскільки вона емпірично реєструє і класифікує перекладацькі помилки.

Ситуативна модель перекладу також має досить обмежену сферу застосування, оскільки вона орієнтується тільки на денотативну (ситуативну) відповідність оригіналу перекладу. Ця модель представляє переклад як процес опису мовними засобами мови перекладу тієї ситуації, яка описана в оригіналі. Тут йдеться про ситуацію як про відрізок реальної дійсності, що описується у тексті.

За умови використання динамічної моделі перекладу, заснованої на виділенні у змісті ряду послідовних рівнів, адекватність перекладу оцінюється лише за формальними, а не змістовними критеріями.

Таким чином, всі вищевказані моделі перекладу меншою мірою носять моделюючий характер, тобто який задає простір деякої нової діяльності. Вони не дозволяють прогнозувати та програмувати перекладацьку діяльність, бо діяльність та перекладач як діяч випадають з об'єкта дослідження. З точки зору діяльнісної теорії перекладу адекватним визнається такий переклад тексту, який надає читачеві перекладу можливість розуміти його змістовність, максимально близьку змістовності, що розуміється читачем оригіналу.

У прямому значенні модель спрямована не на опис вже того, що відбулося і констатацію існуючого стану речей, а на подання суттєвих характеристик об'єкта, що вивчається, і прогнозування їх представленості в майбутньому тексті перекладу. Модель повинна містити опис того інваріанту змістовності тексту оригіналу, який має бути неодмінно представлений у перекладі. Все це ще належить вирішувати дослідникам теорії та практики перекладу, незважаючи на неодноразові спроби представити деякі теоретичні положення щодо перекладів різних текстів.

Отже, моделювання перекладацької діяльності є важливим елементом перекладацького процесу. Як видається, модель повинна мати прогностичний характер, що дозволить передбачити і, наскільки можна, знімати основні труднощі перекладу, і навіть побудувати елементи майбутнього тексту перекладу.

Із метою повнішого відображення психічних процесів діяльності перекладача розробляється психолінгвістична модель перекладу, яка розглядає переклад як двоетапний процес: по-перше, перетворення перекладачем свого розуміння змісту оригіналу у свою внутрішню програму, а по-друге, розгортання цієї програми в текст перекладу. Однак дана модель не розкриває докладно кожен із зазначених етапів процесу перекладу, не виявляє елементи змісту, що зберігаються у внутрішній програмі, а також не пояснює механізм вибору необхідного шляху реалізації цієї програми у тексті перекладу [5].

Виявлення психологічної основи перекладу є необхідною передумовою пізнання його сутності. В самій своїй потаємній частині переклад - це психологічний процес, що включає три стадії [6]:

1) розуміння вихідного тексту;

2) "відхід" від форм вихідної мови;

3) вибір форм мови перекладу.

Саме ця специфіка процесу перекладу спонукає теоретиків перекладу звертатися до даних психолінгвістики.

Психолінгвістика не тільки є певним, дуже важливим етапом у розвитку психології мови. Є всі підстави думати, що вона, як і соціолінгвістика, може в подальшому відомий вплив і на лінгвістику -- по суті, психолінгвістика і не що інше, як експериментальна лінгвістика. Психолінгвістика має низку суттєвих практичних додатків. Вона стала невід'ємною частиною інженерної, авіаційної та космічної психології, широко використовується при діагностиці та лікуванні різних мовних порушень - як в афазіології, так і в сурдопедагогіці та психіатрії - та відновленні порушених мовних функцій, лягла в основу сучасної методики навчання іноземних мов та - відомої мірою - також методики навчання грамоти та граматики рідної мови.

Психолінгвістичні дослідження мають велике значення для вивчення проблем розвитку дитячої мови, судової психології та криміналістики. Особливо важливо, що вона все частіше знаходить додаток під час підготовки та оцінки якості навчальних та пропагандистських текстів. Фахівці в галузі пропаганди вважають, що "у своїй діяльності пропагандист має враховувати також досягнення сучасної психолінгвістики".

Роль психолінгвістики у процесі перекладу є неоціненою. Досліджуючи особливості використання механізмів психолінгвістики у процесі перекладу вважаємо за необхідне зупинитися докладніше на евристичному принципі, за яким залежно від конкретної експериментальної ситуації суб'єкт може обрати той шлях створення психолінгвістичного висловлювання, який у цій комунікативної ситуації є оптимальним. Цей методологічний принцип застосовується до моделювання мовного висловлювання у процесі перекладу. Аналіз численних перекладів свідчить про те, що, як і будь-яка мовна діяльність, переклад не здійснюється за єдиною моделлю. У процесі перекладу знаходять застосування лексико-синтаксичні перифрази, і граматичні трансформації, і семантичні перетворення. За цих умов вибір оптимального способу аналізу вихідного тексту та побудови відповідного тексту іншою мовою диктується конкретними умовами міжмовного комунікативного акту. Тому зведення процесу перекладу до єдиної моделі породження кінцевого тексту представляється неправомірним [7].

Деякі науковці відстоюють положення про універсальність трансформаційної моделі як єдиної адекватної моделі перекладу і говорять про існування двох систем перекладу [1]. Перша зводиться до формулювання ряду правил, які вказують, що саме слід робити, щоб для будь-якої одиниці або поєднання одиниць вихідної мови знайти відповідну форму мови перекладу. У деяких варіантах теорії перекладу постулюється наявність мови-посередника, через який здійснюється переклад. Але незалежно від того, чи вводиться в модель перекладу ця проміжна структура (мова-посередник), цей підхід ґрунтується на застосуванні правил на рівні поверхневих структур мови.

Друга система передбачає складнішу процедуру, яка включає три стадії:

1. Аналіз (у ході якого поверхнева структура аналізується щодо термінів граматичних трансформацій з урахуванням граматичних зв'язків, значень слів і словосполучень).

2. Перенесення (у ході якого проаналізований матеріал переноситься з мови джерела в мову перекладу).

3. Реконструювання (під час якого перенесений матеріал обробляється з метою остаточної адаптації кінцевого повідомлення щодо норм мови перекладу).

На думку багатьох перекладачів-практиків одноетапна процедура перекладу неадекватна. У той же час триетапна модель більш точно відображає характер мовної поведінки перекладача, що аналізує вихідний текст за допомогою зворотних трансформацій (перетворення поверхневих структур на ядерні пропозиції) і створює кінцевий текст за допомогою перетворення ядерних речень на поверхневі структури мови перекладу [2].

Аналіз перекладів свідчить про те, що граматичні трансформації дійсно знаходять застосування як одного з прийомів семантичного аналізу вихідного тексту та одного із способів побудови кінцевого висловлювання. Але зведення перекладу до граматичних трансформацій занадто спрощує реальну картину, оскільки у перекладі знаходять застосування і методи лексико-синтаксичного перифразування, і семантичні модифікації, які зумовлені ситуативно-прагматичними чинниками. Крім того, у ряді випадків можливе застосування одноетапної процедури з метою знаходження прямих відповідностей. Наприклад, в усному, особливо синхронному перекладі, що вимагає миттєвого прийняття рішень, використання багатоетапної схеми є малоймовірним [4].

Однак зведення синхронного перекладу до моделі ймовірнісного прогнозування є неправомірним. Як і інші види перекладу, синхронний переклад цілком допускає застосування різних стратегій залежно від ситуації. Модель семантико-смислового рівня імовірнісного прогнозування не тільки не заперечує можливу стратегію підстановки прямих лексичних та синтаксичних відповідностей у синхронному перекладі без переходу на глибинний рівень у рамках окремої пропозиції, але, навпаки, підтверджує евристичний принцип вибору стратегії [6].

Перекладна компетенція - одна з тем психолінгвістичного аналізу мовної діяльності. Перекладна компетенція є істотним фактором перекладу, що поєднує рецептивну компетенцію розуміння та продуктивну компетенцію формулювання. Перекладна компетенція включає здатність розуміння вихідного тексту та здатність створення тексту мовою перекладу. У цьому випадку життєвий досвід перекладача інтерпретується як фонові знання [1].

Ідіоматичне володіння мовою перекладу є одним з найважливіших компонентів перекладацької компетенції. Перекладна компетенція включає і елементи двох культур, що стикаються в перекладі. Перекладач, чітко орієнтуючись на вихідний текст, входить у процес пошуку та прийняття рішення, який завершується "перевираженням оригіналу мовою перекладу". Проблема перекладацької компетенції ще чекає на свою експериментальну розробку з позицій психолінгвістики. При цьому важливо, щоб переклад цих досліджень був справжнім об'єктом аналізу, що розкриває його психолінгвістичний механізм, його психологічну мотивацію і детермінованість психологічними факторами [4].

Визнання того факту, що переклад - це особливий вид мовної діяльності, дозволяє розглянути його з позицій психолінгвістики. Об'єктом дослідження психолінгвістики є мовна діяльність загалом, переклад же - це найменш вивчений її прояв із позицій цієї наукової теорії. Такий підхід дозволив розробити психолінгвістичну модель перекладу, в якій для моделювання перекладацького процесу використовуються положення психолінгвістики про структуру мовної діяльності Як і в будь-якій людській діяльності, у мовної діяльності виділяється кілька етапів. Відповідно до мети мовного акту у того, хто говорить, формується внутрішня програма майбутнього повідомлення, яка потім розгортається в мовне висловлювання. Цей процес виглядає так [6]:

1) виникає мотив, що спонукає до дії;

2) з'являється мета, яку людина прагне досягти задоволенням мотиву з допомогою мовного твору;

3) створюється внутрішня програма майбутнього висловлювання;

4) формується висловлювання у внутрішній мові;

5) здійснюється вербалізація висловлювання в усному чи письмовому мовленні.

У процесі створення тексту перекладу перекладач також здійснює мовну діяльність, тому процес перекладу повинен проходити через ті самі її етапи, але з однією істотною відмінністю: внутрішня програма перекладача не генерується ним / нею самим і складає згорнутий зміст оригіналу. Внутрішня програма існує у формі суб'єктивного коду того, хто говорить, тому таке представлення процесу перекладу включає два етапи - переклад з мови оригіналу на внутрішній код і переклад з внутрішнього коду на мову перекладу. На першому етапі перекладач перетворює ("перекладає") осмислений ним зміст оригіналу на свою "мову мозку" у вигляді внутрішньої програми (задуму висловлювання); на другому етапі перекладач розгортає цю програму на текст перекладу іншою мовою, як робить будь-який, хто говорить цією мовою.

Психолінгвістична модель повністю відповідає розумінню перекладу як виду мовної діяльності. Те, що результатом перекладу є створення мовного твору, дозволяє стверджувати, що психолінгвістична модель мовної діяльності загалом правильно визначає процес перекладу. Переклад як комунікативний акт неодноразово розглядався в теорії перекладознавства. Відомо багато схем та класифікації, що відображають особливості перекладу як акту двомовної комунікації.

Особлива заслуга у процесі теоретичної розробки комунікативного підходу до перекладу належить представникам німецької школи перекладознавства, і найбільшою мірою, теоретикам Лейпцизької лінгвістичної школи [6]. Ці плідні ідеї не могли не знайти відображення у проблемі моделювання перекладацького процесу, що спричинило створення комунікативної моделі перекладу.

Комунікативна модель розглядає процес перекладу як акт двомовної комунікації, у якому виділяються такі елементи [1]:

1. Повідомлення.

2. Відправник.

3. Одержувач.

4. Код.

5. Канал зв'язку.

Відправник та одержувач - це учасники процесу мовного спілкування (що говорить і слухач або автор письмового тексту та читач). Канал зв'язку - це метод мовної комунікації, тобто усне або письмове мовлення, або їх жанровий різновид (мова оратора, мова диктора на радіо / телебаченні тощо). Повідомлення означає мовний твір або текст, а код - сукупність правил окремої мови. Схема, що використовує ці терміни теорії зв'язку, ділить процес перекладу на три фази:

1) комунікація між відправником та перекладачем;

2) зміна коду мови джерела на мову перекладу, що здійснюється перекладачем;

3) комунікація між перекладачем та одержувачем кінцевого повідомлення.

Основою даної психолінгвістичної моделі перекладу є не лише теорія мовної діяльності, а й повне відображення реальних дій перекладача - а це всі процеси, що забезпечують діяльність фахівця з перекладів на рівні фізичному та психологічному. Така модель є підтвердженням того факту, що перекладачі, обробляючи оригінал, спочатку вникають у вихідний текст, потім формують власне розуміння тексту, перетворюючи його на деяку програму, яка потім буде перетворено на результат перекладу.

Висновки

Психолінгвістичні прийоми, що використовуються у роботі професіонала перекладацької діяльності, значно підвищують ефективність подібної роботи з іноземними партнерами, які зазвичай пред'являють до фахівців максимальні вимоги. Відомо, що відповідно до мети мовного акта у того, хто говорить спочатку формується внутрішня програма майбутнього повідомлення, яка потім розгортається у мовленнєве висловлювання. Виходячи з цього, психолінгвістична модель перекладу постулює, що, здійснюючи процес перекладу, фахівець спочатку перетворює своє розуміння змісту оригіналу на свою внутрішню програму, а потім розгортає цю програму в текст перекладу.

Психолінгвістична модель перекладу повністю відповідає розумінню перекладу як виду мовленнєвої діяльності. На жаль, пояснювальна сила такої моделі обмежується тим, що ми не знаємо, як відбувається таке "згортання" та "розгортання", які елементи змісту зберігаються у внутрішній програмі та як вибирається один із можливих шляхів реалізації такої програми у тексті перекладу. Подальша деталізація психолінгвістичної моделі перекладу є важливим завданням теорії перекладу.

Література

1. Булатецька Л. І. Теорія і теоретизація у лінгвістиці / Л. І. Булатецька. - Вінниця: Нова кн., 2004. - 176 с.

2. Воробйова О.П. Ідея резонансу в лінгвістичних дослідженнях / О.П. Воробйова // Мова. Людина. Світ: до 70-річчя проф. М.П. Кочергана: зб. наук. ст. / відп. ред. Тараненко О.О. - К. : КНЛУ, 2006. - С. 72-86.

3. Дарчук Н.П. Комп'ютерна лінгвістика (автоматичне опрацювання тексту) / Н.П. Дарчук. - К. : Вид.-полігр. центр "Київ. ун-т", 2008. - 351 с.

4. Засєкін С.В. Психолінгвістичні аспекти перекладу / С.В. Засєкін. - Луцьк: ВІЕМ, 2006. - 144 с.

5. Засєкіна Л.В. Вступ до психолінгвістики / Л.В. Засєкіна, С.В. Засєкін. - Острог: Вид-во Нац. ун-ту "Острозька академія", 2002. - 168 с.

6. Засєкіна Л.В. Психолінгвістична діагностика: навч. посіб. / Л.В. Засєкіна, С.В. Засєкін. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. - 188 с.

7. Кияк Т.Р. Теорія та практика перекладу (німецька мова) : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Т.Р. Кияк, О. Д Огуй, А.М. Науменко. - Вінниця: Нова кн., 2006. - 592 с.

8. References:

9. Bulatets'ka L. I. (2004). Teoriya i teoretyzatsiya u linhvistytsi [Theory and theorizing in linguistics]. Vinnytsya : Nova kn., 176 s [in Ukrainian].

10. Vorobyova O. P. (2006) Ideya rezonansu v linhvistychnykh doslidzhennyakh [The idea of resonance in linguistic research]. K. : KNLU, S. 72-86 [in Ukrainian].

11. Darchuk N. P. (2008) Komp'yuterna linhvistyka (avtomatychne opratsyuvannya tekstu) [Computer linguistics (automatic text processing)]. K. : Vyd.-polihr. tsentr "Kyyiv. un-t", 351 s [in Ukrainian].

12. Zasyekin S. V. (2006) Psykholinhvistychni aspekty perekladu [Psycholinguistic aspects of translation]. Luts'k : VIEM, 144 s [in Ukrainian].

13. Zasyekina L. V. (2002) Vstup do psykholinhvistyky [Introduction to psycholinguistics]. Ostroh : Vyd-vo Nats. un-tu "Ostroz'ka akademiya", 168 s [in Ukrainian].

14. Zasyekina L. V. (2008) Psykholinhvistychna diahnostyka : navch. posib. [Psycholinguistic diagnostics: teaching. manual]. Luts'k : RVV "Vezha" Volyn. nats. un- tu im. Lesi Ukrayinky, 188 s [in Ukrainian].

15. Kyyak T. R. (2006) Teoriya ta praktyka perekladu (nimets'ka mova) : pidruch. dlya stud. vyshch. navch. zakl. [Theory and practice of translation (German language): textbook. for students higher educational institutions]. Vinnytsya : Nova kn., 592 s [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru