Готська мова в контексті лінгвістичної генеалогії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра германської філології

Горлівський інститут іноземних мов Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет», Бахмут

Готська мова в контексті лінгвістичної генеалогії

Лихачова А.В., викладач

Метою статті є розкриття особливостей дослідження мертвої готської мови у зв'язку з іншими германськими в компаративістиці ХІХ ст. - початку ХХІ ст. у контексті генеалогічної класифікації. У роботі застосовано актуалістичний метод. Відзначено, що готська мова є першою з германських мов, якою було написано значні суцільні тексти, що дійшли до нас. Тому поряд з рунічними написами готські писемні пам'ятки дають багатий матеріал для визначення найдавніших закономірностей розвитку германських мов. Є вагомі підстави вважати, що готська мова мала багато спільного з мовами решти східногерманських племен - вандальською, бургундською тощо, про які германістам відомо набагато менше. Оскільки структура готської мови зберігає багато архаїчних рис, аналіз готських текстів становить велику цінність для вивчення давнього періоду історії германських мов.

Стисло описано дослідження готської мови (Я. Гоімм, A. Шлейхер, М. Єллінек, В. Штрейтберг, Х. Хірт, В. Брауне, B. Краузе, М. М. Гухман, С. Д. Кацнельсон, В. М. Жирмунський, О. С. Кубрякова, Е. А. Макаєв, В. Я. Плоткін та ін.). Авторкою статті акцентовано увагу на тому, що в цілому структура готської мови зберігала багато архаїчних особливостей, що є близькими до рис прагерманської мови. Особливо добре збереглися в готській мові архаїчні риси германської морфологічної системи. Так, у відмінюванні іменників лише в готській мові виразно виступають давні закономірності чергування голосного основи. У системі дієслова найповніше представлені синтетичні форми пасивного стану (медіопасив). Тільки в готській мові був клас редуплікованих дієслів. У ній збереглися спеціальні форми двоїни. Готська мова ще не знала багатьох інновацій, властивих іншим германським мовам: у фонетиці не розвинулися різні типи умлауту, у морфології не було аналітичних форм минулого часу тощо. Розкрито особливості, спільні в готської мови з північногерманськими. Стисло схарактеризовано готське письмо.

Ключові слова: генеалогічна класифікація індоєвропейських мов, порівняльно-історичне мовознавство, лінгвістична реконструкція, східногерманські мови, готська мова, лінгвоісторіографічний аспект.

The gothic language in the context of linguistic genealogy

Lykhachova A.V.

Teacher of the department of Germanic philology Horlivka Institute for Foreign Languages of State Higher Educational Establishment«Donbas State Pedagogical University» Bakhmut, Ukraine

The study of the Gothic language is briefly described (J. Grimm, A. Schleicher, M. Jellinek, W. Streitberg, H. Hirt, W. Braune, W. Krause, M. M. Gunman, S. D. Katsnelson, V. M. Zhirmunsky, E. S. Kubryakova, E. A. Makaev, V. Y. Plotkin, etc.). The author of the article focuses on the fact that, in general, the structure of the Gothic language preserved many archaic features that are close to the features of the Proto-Germanic language. Archaic features of the Germanic morphological system are especially well remained in the Gothic language. Thus, in the declension of nouns only in the Gothic language, the ancient regularities of alternation of the vowel stem clearly stand out. In the system of the verb, synthetic forms of the passive state (mediopassiv) are most fully represented. Only in Gothic, there was a class of reduplicated verbs.

Special forms of the dual have been preserved in it. The Gothic language has not yet undergone many changes that are characteristic of other Germanic languages: in phonetics, different types of umlauts did not develop and in morphology, there were no analytical forms of the past tense, etc. Features common to the Gothic and North Germanic languages are revealed. Gothic writing is briefly characterized.

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Мертва готська мова, що належить до східногерманських мов, досліджується в межах германістики - науки, об'єктом якої є германські мови. Германістика вивчає походження, розвиток і структуру мов германської групи індоєвропейської сім'ї, їхні взаємні зв'язки, спільні закономірності й тенденції розвитку; германістику цікавить структура германських мов на всіх рівнях і співвідношення цих мов з мовами інших груп індоєвропейської сім'ї.

Одним з важливих завдань германістики є реконструкція давніх германських мовних форм і структурних одиниць, які існували в дописемний період. Велика увага, яку германське мовознавство приділяє давнім епохам мовного розвитку, пояснюється тим, що ціла низка важливих процесів відбувалася в мовах упродовж тривалого часу, і через це в багатьох випадках ті чи ті особливості сучасної будови германських мов не можна пояснити, якщо не вивчати їх у діахронії.

Германське мовознавство ґрунтується на засадах загальної лінгвістики. Воно тісно пов'язане також з такими лінгвістичними дисциплінами, як порівняльно-історичне мовознавство, діалектологія, лінгвістична географія. При цьому германістика постійно користується здобутками суміжних з мовознавством наук - історії, археології, етнографії, історії мистецтва тощо. Останнім часом встановилася традиція розглядати як окремі галузі германського мовознавства скандинавістику, англістику тощо.

Історично германські мови виникли з праіндоєвропейської мови (мови-основи), яка існувала за кілька тисячоліть до н. е. як мова певної сукупності етнічно споріднених індоєвропейських племен. Поширившись на просторах Євразії, індоєвропейці неминуче мусили поділитися на велику кількість племен і племінних союзів. У зв'язку з цим у мові-основі поступово виникали місцеві відмінності, вирізнялися мовні ареали, на основі яких з часом створювалися окремі діалекти. Діалектне розчленування поступово поглиблювалося, і впродовж тривалого періоду відбувалося перетворення мови-основи на цілу низку окремих споріднених мов. Вважають, що «розпад» праіндоєвропейської мови стався в другому тисячолітті до н. е.

В останній період свого існування праіндоєвропейська мова була вже досить розвиненою й мала порівняно складну будову. Ті індоєвропейські мови, які виділялися з мови-основи, успадкували її фонетичні та граматичні риси, а також досить значний спільний лексичний фонд. «Поділ» праіндоєвропейської мови на діалекти та створення на їх основі різних індоєвропейських мов були наслідком передусім територіального відокремлення певних частин індоєвропейської етнічної спільності.

У західній частині території, на якій жили індоєвропейці, досить рано визначилася певна група діалектів, яку кваліфікують як західний ареал праіндоєвропейської мови. З нього в середині першого тисячоліття до н. е. й виділилася єдність, яка в майбутньому лягла в основу германських мов. Прагерманська мова, зберігаючи основні риси індоєвропейської будови, водночас виробляла специфічні германські особливості, що визначили специфіку майбутніх германських мов і стали основою їхнього дальшого окремого розвитку.

Згідно із сучасною генеалогічною класифікацією, у складі германської групи мов виділяються північногерманська, західногерманська й східногерманська підгрупи, причому у східногерманську підгрупу входять виключно мертві мови. Серед цих останніх найбільш відомі готська, вандальська й бургундська мови.

Готська мова є першою з германських мов, якою було написано значні суцільні тексти, що дійшли до нас. Тому поряд з рунічними написами готські писемні пам'ятки дають багатий матеріал для визначення найдавніших закономірностей розвитку германських мов. Є вагомі підстави вважати, що готська мова мала багато спільного з мовами решти східногерманських племен - вандальською, бургундською тощо, про які германістам відомо набагато менше. Оскільки структура готської мови зберігає багато архаїчних рис, аналіз готських текстів становить велику цінність для вивчення давнього періоду історії германських мов. Завдяки своїй консервативності матеріал готської мови має першорядне значення при побудові порівняльно-історичної граматики германських мов.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед студій початку ХХІ ст. можна назвати, зокрема, монографію Ж. Фейє 110 (J. Feuillet) (2014) [11], яка, проте, не є лінгвоісторіографічним дослідженням. Те саме слід сказати про студії таких дослідників, як А. Раткус (А. Ratkus) (2018) [12] і К. Фаллуоміні (C. Falluomini) (2020) [10]. Матеріал лінгвоісторіографічного характеру поданий ними дуже стисло, що зумовлено особливостями предмета дослідження.

Виділення невиділених раніше частин загальної проблеми. Констатуємо, що спеціальних праць лінгвоісторіографічного характеру, присвячених готській мові, у лінгвістиці немає. Проте необхідність таких студій видається очевидною. Цим і зумовлена підготовка для публікації пропонованої статті.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є розкриття особливостей дослідження мертвої готської мови у зв'язку з іншими германськими в компаративістиці ХІХ ст. - початку ХХІ ст. у контексті генеалогічної класифікації.

Ця мета конкретизується в таких завданнях: 1) висвітлити обставини відкриття й дослідження готської мови; 2) показати місце готської мови серед інших германських мов індоєвропейської сім'ї; 3) подати стислу характеристику готської мови на різних рівнях мовної системи; 4) виявити, які твердження лінгвістів минулого зберегли свою цінність для мовознавства початку ХХІ ст., дати оцінку дослідженням готської мови у світлі завдань сучасної індоєвропеїстики.

Методологія дослідження. Відповідно до поставленої мети й завдань дослідження в статті застосовано актуалістичний метод. Він є загальнонауковим методом теоретичного рівня наукового пізнання; без застосування цього методу неможливе існування історіографії будь-якої науки, у тому числі й історіографії лінгвістики [1]. Операційний компонент актуалістичного методу може бути експлікований як сукупність таких прийомів і процедур: аналіз джерел (мовознавчих текстів) і синтез одержаних даних, порівняння, абстрагування та логічна історико-наукова реконструкція [там же].

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Як галузь знання германістика виділилася в XVII ст., коли в германомовних країнах посилився інтерес до національних пам'яток давньої писемності. Готська мова вводиться в коло германістичних студій (Франциск Юній, перший видавець Срібного кодексу, 1665). Пізніше Дж. Хікс ставить питання про історичні взаємовідношення германських мов, а Л. тен Кате формулює ідею історичних закономірностей їхнього розвитку.

Наукова германістика сформувалася в першій половині XIX ст. Твердження про праіндоєвропейську мову та про виділення з неї шляхом дивергенції прагерманської мови було висунуто у працях основоположників порівняльно-історичного методу: Ф. Боппа (17911867), Я. Грімма (1785-1863), Р. Раска (1787-1832).

Ф. Бопп створив порівняльно-історичну граматику індоєвропейських мов. Порівнюючи головним чином дієвідмінювання індоєвропейських мов (санскриту, давньогрецької мови, латини, готської мови, інших германських мов), Ф. Бопп доводив спільність їхнього походження, встановлював генетично тотожні елементи їхньої граматичної будови, з'ясовував перспективи їх вивчення. Чільне місце у студіях Ф. Боппа посідала готська мова. Німецький дослідник підкреслював її архаїчний характер, близькість до прагерманської мови.

Цю тезу обґрунтовували також Р. Раск і Я. Грімм, які особливу увагу приділяли лексиці й фонетиці готської та інших германських мов. Мертву готську мову було кваліфіковано як східногерманську; у підгрупу східногерманських мов було включено й мертві вандальську та бургундську (р. Раск і Я. Грімм констатували брак достовірних даних про ці мови). Р. Раск і Я. Грімм сформулювали положення про регулярні звукові відповідності в однокорінних словах і формах споріднених індоєвропейських мов [9, S. 14-17]. Подібні спостереження можна побачити й у студіях Я. Бредсдорфа. Р. Раск, Я. Грімм і Я. Бредсдорф незалежно один від одного сформулювали закон першого германського пересуву приголосних (зокрема, p > f, k > h, див. приклади нижче), який отримав назву закону Грімма (в україномовних, англомовних та інших джерелах його називають також законом Раска - Грімма). Цей закон вважають видатним відкриттям у царині історичної фонетики германських мов.

Наведемо приклади, що ілюструють закон Раска - Грімма (характерно, що бачимо тут багато прикладів із готської мови). При порівнянні слів германських мов зі словами інших індоєвропейських мов (зокрема латинської, давньогрецької, санскриту) виразно виявляються регулярні співвідношення, які можна сформулювати таким чином: 1) індоєвропейським глухим проривним p, t, k відповідають у германських мовах глухі щілинні f, h h: лат. plenus, давньогр. pleos - гот. fulls, давньоангл. full; лат. pater, давньогр. pater - гот. fadar, давньоангл. father; лат. tu, укр. ти - гот. hu; лат. tres, укр. три - гот. frreis, давньоангл. frreo; лат. canis - гот. hunds, давньоангл. hund; лат. cor, cordis - гот. hairto, давньоангл. heort, 2) індоєвропейським дзвінким проривним b, d, g відповідають у германських мовах глухі зімкнені p, t, k: укр. болото, лит. bala - давньоангл. pol; лат. decem, укр. десять - гот. taihun, давньоангл. tien; лат. ego - нідерл. ik; 3) індоєвропейським дзвінким проривним придиховим bh, dh, gh відповідають у германських мовах дзвінкі зімкнені без придиху b, d, g: санскр. bhrata, укр. брат - гот. brofrar, давньоангл. brofror, санскр. vidhava, укр. вдова - давньоангл. widwe; санскр. lagh, укр. лягати - давньоангл. licgean.

Розвиваючи ідеї основоположників порівняльно-історичного методу, А. Шлейхер (1821-1868) плідно досліджував історію індоєвропейських мов, зокрема германських і серед них - готської. Учений висунув і обґрунтував теорію «родовідного дерева» (із включенням у відповідну схему східногерманських мов: готської, вандальської й бургундської) та поняття «архетипу» («праформи») [13].

Так поступово складалося порівняльно-історичне мовознавство і його чи не основне досягнення - генеалогічна класифікація індоєвропейських мов, у якій чільне місце посіли германські мови і серед них - архаїчна готська.

На якісно новий рівень германістика піднялася в 70-і - 80-і рр. XIX ст., коли дослідники почали приділяти більше уваги дослідженню живих германських мов і лінгвістичній реконструкції прагерманської мови.

У праці В. Шерера «До історії німецької мови» (1868) було здійснено спробу застосувати фізіологічні засади до вивчення фонетики германських мов, зокрема точніше визначити характер звуків давньогерманських мов.

Вивчення живих мов і фізіології звуків справило великий вплив на мовознавство. Дослідження показали, що фонетичні закони (термін фонетичний закон належить Ф. Боппу) не припускають випадкових звукових зміщень.

Особливо підкреслювали значення звукових законів германісти останньої третини XIX ст. - так звані молодограматики (учені Лейпцизької лінгвістичної школи). Молодограматики виконали велику роботу з систематизації значного наукового матеріалу. К. Бругман і Б. Дельбрюк у своєму п'ятитомному нарисі «Порівняльної граматики індоєвропейських мов» зробили спробу узагальнити здобутки Лейпцизької школи. На відміну від А. Шлейхера, вони ставили метою не реконструкцію форм праіндоєвропейської мови, а дослідження розвитку мови від первинного до сучасного її стану. У книзі Г. Пауля «Принципи історії мови» (1880) було викладено основи вчення молодограматиків, які вбачали зміст мовного розвитку в дії звукових законів, а також в утвореннях за аналогією.

Під редакцією молодограматика Г. Пауля вийшла капітальна праця «Основи германської філології» в трьох томах (1889), де були докладні розділи з історії германістики, фонетики й граматики германських мов, нариси з історії германських літератур, германського права, міфології, етнографії, етнології германців тощо.

Наприкінці XIX ст. вийшла серія граматик окремих германських мов: готської В. Брауне, давньоанглійської Е. Зіверса тощо.

Залучення до історичного порівняння з живими германськими мовами мертвої готської сприяло високому ступеню достовірності реконструкції. Значних успіхів досягла діалектологія. У кінці XIX ст. з діалектології виділилася лінгвістична географія.

Водночас студіям молодограматиків були притаманні певні вади. Вивчення германських мов у працях молодограматиків здебільшого носило однобічний характер, обмежувалося питаннями фонетики й морфології і залишало осторонь розробку питань синтаксису й лексики. Розвиток мови молодограматики моделювали переважно як прямолінійну трансформацію індоєвропейської прамови.

Розвиток теоретичного мовознавства XX ст., яке змогло подолати вади молодограматизму, спричинилося до перебудови германістики. Так, у діалектології виявилася помилковість традиційного вчення про збіг меж діалектів з межами поширення давніх германських племен. Хибним постало й традиційне вчення про споконвічне членування германських мов на північний, західний і східний ареали. Дослідження Ф. Маурера (1942) показало, що традиційна класифікація германських мов не пояснює зв'язків готської мови зі скандинавськими мовами, з одного боку, і з південнонімецькими діалектами, з іншого.

По-новому розв'язавши питання про близькоспоріднені зв'язки германських мов, що були різними в різні історичні періоди, В. М. Жирмунський обґрунтував тезу про те, що споконвічно германські мови поділялися на дві групи - північну й південну, причому готська мова разом з іншими «східногерманськими» відносилася до північної групи [4, с. 267-268].

Давні східногерманські мови - готська, вандальська, бургундська та інші - вимерли ще в ранньому Середньовіччі, а їх носії асимілювалися з іншомовним населенням завойованих германцями територій. Від мов вандалів, бургундів, бастарнів дійшли до нас лише окремі слова - імена та назви місцевостей. Тільки готська мова відома нам більш-менш повно завдяки великим зв'язним текстам, що дійшли до наших днів.

Зусиллями М. Єллінека (M. Jellinek), В. Штрейтберга (W. Streitberg), Х. Хірта (H. Hirt), В. Брауне (W. Braune), В. Краузе (w. Krause), М. М. Гухман, С. Д. Кацнельсона, В. М. Жирмунського, О. С. Кубрякової, Е. А. Макаєва, В. Я. Плоткіна та інших дослідників було внесено важливі уточнення в характеристику готської мови на фонологічному, дериваційному, морфологічному й синтаксичному рівнях.

Зазначимо, які особливості готської мови було встановлено та схарактеризовано кількома поколіннями германістів.

У цілому структура готської мови зберігала багато архаїчних особливостей, що є близькими до рис прагерманської мови. Особливо добре збереглися в готській мові архаїчні риси германської морфологічної системи. Так, у відмінюванні іменників лише в готській мові виразно виступають давні закономірності чергування голосного основи. У системі дієслова найповніше представлені синтетичні форми пасивного стану (так званий медіопасив). Тільки в готській мові був клас редуплікованих дієслів. У ній збереглися спеціальні форми двоїни. Готська мова ще не знала багатьох інновацій, властивих іншим германським мовам: у фонетиці не розвинулися різні типи умлауту, у морфології не було аналітичних форм минулого часу тощо.

Схарактеризуємо зазначені особливості готської мови докладніше. Фонологічна система готської мови, відновлювана для епохи створення готської писемності, характеризується архаїчністю системи голосних і приголосних. У цілому фонологічна система готської мови була близька прагерманській [7, с. 14]. Архаїчною була, зокрема, підсистема голосних і підсистема шумних приголосних фонем. Реконструюється, зокрема, позиційне чергування дзвінких проривних і дзвінких щілинних, лабіовелярні hw і kw, дуже обмежена кількість комбінаторних змін голосних [там же, с. 15].

Готська орфографія не дає послідовного розрізнення довготи/короткості голосних і не виділяє наголошені склади. Тому особливості готського короткого і довгого вокалізму та наголоси встановлюються на підставі даних самої готської мови із залученням порівняльно-історичного матеріалу інших давньогерманських мов [3, с. 314-316].

Крім того, у готській мові існувало три дифтонги:

Це трактування, висунуте Я. Гріммом [9, S. 27], залишається дискусійним. З погляду В. М. Жирмунського, диграфи ai, au споконвічно позначали дифтонги, які з часом перейшли в монофтонги, що знайшло відбиття в діалекті Вульфіли - перекладача Біблії [3, с. 322-325].

Для готської мови реконструюється сильний динамічний наголос на першому складі [7, с. 78].

Словотворення в готській мові здійснювалося за допомогою суфіксації, префіксації, та внутрішньої флексії [5, с. 15-146].

З погляду морфології готська була мовою флективного типу. Для системи відмінювання характерні: диференціація за типом основи залежно від основотвірного суфікса, наявність трьох родів (чоловічого, жіночого й середнього), категорії числа (у готській була однина, множина й релікти двоїни), чотирьох відмінків (називного, родового, давального, знахідного; в однині вживався й кличний відмінок). У системі прикметника спостерігаються сліди диференціації за типом основи, сильний і слабкий тип відмінювання, три ступені порівняння. Серед займенників зафіксовано особові, присвійні, вказівні, відносні, питальні, неозначені. У системі дієслова розрізнюються сильні дієслова (де граматичні значення виражаються засобами «внутрішньої флексії»), слабкі дієслова (граматичні значення виражаються за допомогою суфіксації), неправильні дієслова. Спеціальної форми майбутнього часу не було. До іменних форм належали інфінітив і дієприкметники теперішнього й минулого часу. Артиклів у готській мові не було; артиклеподібне вживання вказівного займенника було зумовлено орієнтацією готських текстів на давньогрецькі зразки [2, с. 81-179; 11, р. 28-392; 12].

Специфіка готського синтаксису в цілому була зумовлена перекладним характером текстів (орієнтацією перекладача на давньогрецькі й латинські моделі). Водночас структура простого речення в готській у найважливіших ознаках збігається зі структурою речення в інших германських мовах. У готській мові вживалися двоскладні й односкладні речення. У функції підмета виступали іменник, займенник, субстантивовані прикметники та прислівники, інфінітив. Присудок у готській мові був простим і складеним (іменним або дієслівним). Порядок слів був вільним. Синтаксис складнопідрядного речення характеризується численними структурними зразками. Уживалися абсолютні конструкції (які не завжди були зумовлені давньогрецьким оригіналом): абсолютний давальний, абсолютний знахідний, абсолютний називний. Часто вживалася конструкція accusativus cum infinitivo [14, S. 141-206; 2, с. 180-259; 11, р. 393-431].

Лексика готської мови зберігає близькість до прагерманського словника, хоча в низці випадків спостерігаються інновації, зумовлені очевидно, відокремленим становищем готської серед інших германських мов. У готській мові є певний пласт лексичних запозичень з латини й давньогрецької. Багато цих запозичень датується дописемним періодом (іноді, судячи з непрямих даних, 116 через посередництво інших мов). До дописемної епохи належать і деякі запозичення зі слов'янських мов. З іншого боку, готська послужила джерелом лексичних запозичень у слов'янські мови (пор. давньор. мечь, шоломъ, дългъ, хлЪбъ, хлЪвъ тощо) [14, S. 34-67; 2, с. 12-44].

Як відзначають дослідники, у готській мові є деякі особливості, спільні з північногерманськими мовами, а саме: 1. Германська група - jj- після короткого наголошеного голосного переходить у готській у - ddj-; у скандинавських мовах - у -ggj-. У західногерманських мовах цього переходу немає, пор.: гот. twaddje (двох), д. ісл. tweggja - д. в. нім. zweiio. 2. Германська група -ww- після короткого наголошеного голосного в західногерманських мовах зберігається, а в готській і в скандинавських переходить в -ggw-, пор.: гот. triggws, д. ісл. tryggr (вірний) - д. в. нім. triuwe, д. англ. treowe. 3. Друга особа однини минулого часу сильних дієслів утворюється в готській і в північногерманських мовах від кореня другої основної форми дієслова за допомогою закінчення -t; у західногерманських мовах ця форма утворюється від кореня третьої основної форми із закінченням -і, пор.: гот. namt, д. ісл. namt (ти взяв) - д. в. нім. паті, д. англ. поте. 4. У готській і скандинавських мовах існує тип слабкої відміни прикметників з основою на -in. У західногерманських мовах такого типу немає. 5. Тільки в готській і в північногерманських мовах є група дієслів на -na (n) з неперехідним зворотним значенням, пор.: гот. fullnan, д. ісл. fullna (наповнюватися), гот. gawaknan, д. ісл. vakna (прокидатися) [2, с. 81-179; 7, с. 45-59; 11, р. 28-392; 12].

Ці та деякі інші спільні особливості у фонетиці, морфології й лексиці свідчать про давню спорідненість готської й скандинавських мов, що підтверджує тезу про північногерманське походження готів. Є деякі спільні риси в готської мови із західногерманськими мовами, зокрема з давньоверхньонімецькою, але вони виникли пізніше, коли після переселень на континенті готи ввійшли в контакт із західними германцями [7, с. 101-103].

Як відзначав ще Франциск Юній, готське письмо було створене в IV ст. єпископом Вульфілою (Ульфілою) (бл. 311 р. - бл. 383 р.) під час християнізації готів, які населяли територію нижнього Дунаю. Використовувалося це письмо для написання літургійних книг. В основі готського письма лежить давньогрецький алфавіт. Під впливом латинського алфавіту (після переселення готів до Італії та Іспанії) написання літер стало більш прямим. За своїм характером готське письмо є маюскульним [14; 6; 10].

Готам також приписують два рунічні написи: а) на персні з П'єтроаси (Румунія) і б) на вістрі списа, знайденого в районі Ковеля, але з приводу їхнього готського характеру висловлюються й сумніви.

Готи дотримувалися аріанства - віровчення, засудженого християнською церквою. Коли готи прийняли католицизм і римський обряд богослужіння, готське письмо й готська мова були вилучені з ужитку [14; 6; 10].

Переклад Біблії, який здійснив єпископ Вульфіла, вважається основною пам'яткою готської мови й готської писемності. Збереглося п'ять Біблій V-VI ст., у тому числі славнозвісний «Срібний кодекс» VI ст. У розпорядженні германістів опинилося також кілька дрібних готських пам'яток: уривок з коментаря до євангелія від Іоанна (8 аркушів), уривки готського календаря, окремі готські глоси до латинських текстів тощо [14; 6; 10].

Отже, початок готської писемності відносять до IV ст. - періоду перебування вестготів у Дакії й Мезії, але найвищого розквіту (хоч і недовгого) вона досягла в часи існування остготського королівства в Італії [14; 6; 10].

Як відомо, готський алфавіт складається з 27 знаків. З давньогрецькою традицією пов'язане використання диграфів для позначення монофтонгів, а також літер із числовим значенням. Зображення деяких літер бере початок у латиниці. На думку дослідників, готське письмо у цілому добре відповідає системі фонем готської мови: пор. уживання спеціальних графем для позначення лабіовелярних hw і kw, позначення однією графемою дзвінких проривних приголосних та їхніх щілинних варіантів. Звукове значення низки графем (зокрема, аі, au, g) остаточно не встановлено [8].

Історія готів, до якої постійно звертаються мовознавці - дослідники історії готської мови, підтверджує північне (скандинавське) походження готів і складний історичний шлях готів, включаючи християнізацію.

Східні германські племена, що перебували далеко від сфери римської культури, вели рухливий спосіб життя. Саме переміщення східних германців послужили початком «великого переселення народів».

Особливо важливу роль тут відіграли готи. В епоху Таціта готи жили на узбережжі Балтійського моря по нижній течії Вісли. За переказами, про які повідомляє готський історик Йордан (за походженням остгот, жив у VI ст.), вони прийшли на континент «з острова Скандза», тобто зі Скандинавії. На півдні Скандинавського півострова справді, навіть уже в історичну епоху, жило плем'я гаутів, яке було, напевно, спорідненим з готами. Готами (gotar) називали себе також мешканці острова Готланд.

Більшість германістів погоджується в тому, що готи й інші східногерманські племена (вандали, бургунди, бастарни, герули, ругії, скіри) спочатку входили до північної (скандинавської) групи германських племен. У III-І ст. до н. е. готи переселилися з південної частини Скандинавського півострова на балтійське узбережжя між Одрою й Віслою, де їх і застають античні письменники (Цезар, Таціт та інші) по сусідству з племенами балтійськими (айсти) та слов'янськими (венеди).

У II ст. н. е. готи рушають на південь і на початку III ст. з'являються в Причорномор'ї, де розселяються по степах від Дніпра до Дунаю, вийшовши на східні кордони Римської імперії. Тут вони мешкали близько 150 років, розпавшись на дві племінні групи: західну, що звалася візиготи (Visigoti), і східну, що мала назву остроготи (Austrogoti). Ці назви були пізніше переосмислені й набрали форми відповідно «вестготи» і «остготи».

Близько 250 р. готи увійшли на територію Криму.

Рано прийнявши християнство від візантійських місіонерів, кримські готи упродовж багатьох століть користувалися відносною автономією, номінально перебуваючи спершу під владою Візантії, а пізніше під владою хазар, татар і турків.

Цікаво, що мова кримських готів зберігалася ще в XVI ст. У 1560-1562 pp. фламандець Бусбек зустрів у Константинополі кількох кримських готів і записав від них 86 слів і кілька речень готською мовою. Це поки що єдине джерело, звідки ми маємо відомості про кримську готську мову. На думку дослідників, кримські готи зберігали свою етнічну відмінність до XVIII ст.

На схід від Дністра, за свідченням Йордана, у середині IV ст. склався великий міжплемінний союз, куди входили сармати, слов'яни, скіфи та інші племена, але керівна роль належала готам. У 375 р. зі сходу прийшли гунни й розгромили готський союз.

Під натиском гуннів вестготи в 376 р. перейшли Дунай і вступили в римську провінцію Мезію (тепер Болгарія). У 378 р. у битві біля Адріанополя вестготи розгромили римське військо. Імператор Валент, який його очолював, загинув.

Новий імператор Феодосій І домовився з вестготами й оселив їх на Балканах. Тут частина вестготів прийняла християнство у формі аріанства, яке пізніше було засуджене в Візантії як єретичне. Саме в цей час готський епіскоп Вульфіла переклав готською мовою євангелія.

Після смерті Феодосія Римська імперія поділилася на Східну й Західну частини, між якими точилася запекла боротьба. Східний імператор нацьковував вестготів проти Західної Римської імперії.

410 року вестготи взяли Рим. Пізніше вони перейшли в Південну Галлію, де в 419 р. створили перше варварське королівство на території Римської імперії - Аквітанію. Вестготське королівство існувало до 711-713 pp.

Германські племена неухильно просувалися вглиб Римської імперії. Вона ставала все більш і більш слабкою. На початку V ст. імперія остаточно розпалася під натиском германців.

Остготи разом з гуннами брали участь у походах проти римлян. У першій третині V ст. король Аттіла об'єднав гуннів і повів їх у похід на західну Галлію. 15 червня 451 р. на Каталаунських полях сталася славнозвісна «битва народів». На боці римлян билися вестготи, бургунди, франки, на боці гуннів - остготи, сармати й інші племена. Аттіла зазнав у цій битві поразки. Гуннське королівство розпалося.

Східногерманські племена вандалів і свевів знялися з місця майже одночасно з готами. 429 року під тиском вестготів вандали переправилися на узбережжя Північної Африки, де створили власне королівство. Воно було знищене в 533-534 pp. військом візантійського імператора Юстініана. Свеви поступово розчинилися в населенні Іспанії.

У 476 р. германський воєначальник Одоакр оголосив себе королем Італії. Але владарював він недовго: 488 року в Італії з'явилися остготи. Вождь остготів Теодорік переміг Одоакра і став сам царювати в Італії. Та відразу після смерті Теодоріка остготське королівство в Італії було вигублене з корінням і насінням візантійцями. Остготи частково були знищені, частково змішалися з рештою населення Італії.

Для історії готів та інших давніх германців, для вивчення їхніх мов має велике значення дослідження назв місцевостей (топонімів), імен і прізвищ (антропонімів). У деяких випадках, коли від тієї чи іншої германської мови не лишилося ніяких писемних пам'яток, ці назви становлять єдине джерело, за яким можна скласти хоч приблизне уявлення про характер цієї мови. Велику користь приносять також дані археології, даючи змогу проникнути глибше в доісторичне минуле й відновити ті його етапи, від яких ми не маємо писемних джерел.

Висновки з дослідження

готська мова генеалогічний

Здійснений аналіз фактичного матеріалу дозволяє зробити такі висновки: 1) готську мову було введено в коло германістичних студій в XVII ст. (Франциск Юній, 1665). Дж. Хікс поставив питання про історичні взаємовідношення германських мов, а Л. тен Кате сформулював ідею історичних закономірностей їхнього розвитку; 2) наукова германістика сформувалася в першій половині XIX ст. (Ф. Бопп, Я. Грімм, Р. Раск, А. Шлейхер та ін.). Перші компаративісти особливу увагу приділяли лексиці й фонетиці готської та інших германських мов; було сформульовано закон Раска - Грімма. Мертву готську мову було кваліфіковано як східногерманську; у підгрупу східногерманських мов було включено й мертві вандальську та бургундську; 3) на якісно новий рівень германістика піднялася в 70-і - 80-і рр. XIX ст., коли дослідники почали приділяти більше уваги дослідженню живих германських мов і лінгвістичній реконструкції прагерманської мови (Лейпцизька лінгвістична школа молодограматиків). Залучення до історичного порівняння з живими германськими мовами мертвої готської сприяло високому ступеню достовірності реконструкції. Водночас вивчення германських мов у працях молодограматиків здебільшого носило однобічний характер, обмежувалося питаннями фонетики й морфології. Розвиток мови молодограматики моделювали переважно як прямолінійну трансформацію індоєвропейської прамови; 4) розвиток теоретичного мовознавства XX ст., яке змогло подолати вади молодограматизму, спричинилося до перебудови германістики. Виявилася помилковість традиційного вчення про збіг меж діалектів з межами поширення давніх германських племен. Хибним постало й традиційне вчення про споконвічне членування германських мов на північний, західний і східний ареали (Ф. Маурер). Було обґрунтовано тезу про те, що споконвічно германські мови поділялися на дві групи - північну й південну, причому готська мова разом з іншими «східногерманськими» відносилася до північної групи (В. М. Жирмунський); 5) зусиллями германістів було реконструйовано готську мову на фонологічному, лексичному, дериваційному, морфологічному й синтаксичному рівнях (М. Єллінек (M. Jellinek), В. Штрейтберг (w. Streitberg), Х. Хірт (H. Hirt), В. Брауне (w. Braune), В. Краузе (W. Krause), М. М. Гухман, С. Д. Кацнельсон, В. М. Жирмунський, О. С. Кубрякова, Е. А. Макаєв, В. Я. Плоткін та ін.); було розкрито особливості, спільні в готської мови з північногерманськими; 6) значну увагу в студіях германістів було приділено характеристиці готського письма; 7) германісти - дослідники готської мови - постійно звертаються до історії готів, яка підтверджує північне (скандинавське) походження готів.

Перспективи подальших лінгвоісторіографічних розвідок ми вбачаємо в поглибленому вивченні інших давніх «мертвих» мов індоєвропейської сім'ї.

Література

1. Глущенко В. А., Роман В. В., Руденко М. Ю. До питання про актуалістичний метод як метод студій із лінгвістичної історіографії. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2020. № 45. Т. 1. С. 90-93.

2. Гухман М. М. Готский язык. М.: Либроком, 2012. 294 с.

3. Жирмунский В. М. Готские ai, au с точки зрения сравнительной грамматики и фонологии. Жирмунский В. М. Общее и германское языкознание. Л.: Наука, 1976а. С. 313-326.

4. Жирмунский В. М. Существовал ли общегерманский язык- основа? Жирмунский В. М. Общее и германское языкознание. Л.: Наука, 19766. С. 253-277.

5. Кубрякова Е. С. Основы морфологического анализа: на материале германских языков. М.: Изд-во ЛКИ, 2008. 328 с.

6. Лефтерова О. Л. Готське письмо. Енциклопедичний словник класичних мов / за ред. Л. Л. Звонської. К.: Київський університет, 2017. С. 134-135.

7. Плоткин В. Я. Эволюция фонологических систем: на материале германских языков. М.: Наука, 1982. 129 с.

8. Смирницкая О. А. Готское письмо. Лингвистический энциклопедический словарь / гл. ред. В. Н. Ярцева. М.: Сов. энциклопедия, 1990. С. 111-112.

9. Grimm J. Deutsche Grammatik. Gottingen, 1822. Bd. 1. 122 s.

10. Falluomini C. Traces of Wulfila's Bible Translation in Visigothic Gaul. Amsterdamer Beitrage zur alteren Germanistik. 2020. Bd. 80. S. 524.

11. Feuillet J. Grammaire du gotique. Paris: Honore Champion, 2014. 441 p.

12. Ratkus A. Weak adjectives need not be definite: the evidence of variation in Gothic. /ndogermanische Forschungen. 2018. Bd. 123. S. 138.

13. Schleicher A. Compendium der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen. Weimar, 1861-1862. Bd. 1. XLI, 624 s.

14. Streitberg W. Gotisches Elementarbuch. Heidelberg, 1920. 350 S.

References

1. Hlushchenko V. A., Roman V. V., Rudenko M. Yu. Do pytannya pro aktualistychnyy metod yak metod studiy iz linhvistychnoyi istoriohrafiyi [On the question of the actualistic method as a method of studies on linguistic historiography]. Naukovyy visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Ser.: Filolohiya. 2020. № 45. T. 1. S. 90-93.

2. Guhman M. M. Gotskij jazyk [The Gothic Language]. M.: Librokom, 2012. 294 s.

3. Zhirmunskij V. M. Gotskie ai, au s tochki zrenija sravnitel'noj grammatiki i fonologii [Gothic ai, au in terms of comparative grammar and phonology]. Zhirmunskij V. M. Obshhee i germanskoe jazykoznanie. L.: Nauka, 1976a. S. 313-326.

4. Zhirmunskij V. M. Sushhestvoval li obshhegermanskij jazyk- osnova [Did the Germanic proto-language exist]? Zhirmunskij V. M. Obshhee i germanskoe jazykoznanie. L.: Nauka, 1976b. S. 253-277.

5. Kubrjakova E. S. Osnovy morfologicheskogo analiza: na

materiale germanskih jazykov [Principles of morphological analysis: on the material of the Germanic languages]. M.: Izd-vo LKI, 2008. 328 s.

6. Lefterova O. L. Hots'ke pys'mo [Gothic script]. Entsyklopedychnyy slovnyk klasychnykh mov / za red. L. L. Zvons'koyi. K.: Kyyivs'kyy universytet, 2017. S. 134-135.

7. Plotkin V. Ja. Jevoljucija fonologicheskih sistem: na materiale germanskih jazykov [The evolution of phonological systems: on the material of the Germanic languages]. M.: Nauka, 1982. 129 s.

8. Smirnickaja O. A. Gotskoe pis'mo [Gothic script]. Lingvisticheskij jenciklopedicheskij slovar' / gl. red. V. N. Jarceva. M.: Sov. jenciklopedija, 1990. S. 111-112.

9. Grimm J. Deutsche Grammatik. Gottingen, 1822. Bd. 1. 122 s.

10. Falluomini C. Traces of Wulfila's Bible Translation in Visigothic Gaul. Amsterdamer Beitrage zur alteren Germanistik. 2020. Bd. 80. S. 524.

11. Feuillet J. Grammaire du gotique. Paris: Honore Champion, 2014. 441 p.

12. Ratkus A. Weak adjectives need not be definite: the evidence of variation in Gothic. Indogermanische Forschungen. 2018. Bd. 123. S. 138.

13. Schleicher A. Compendium der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen. Weimar, 1861-1862. Bd. 1. XLI, 624 s.

14. Streitberg W. Gotisches Elementarbuch. Heidelberg, 1920. 350 S.

Размещено на Allbest.ru