Оніми із коренем крас- (красн-): у пошуках ідентичности й традиції

Ю.В. Осінчук*, О.В. Кровицька**

Невичерпним джерелом для вивчення особливостей функціювання українського онімного простору є Лексичні картотеки, які зберігаються у відділі української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України (м. Львів): картотека "Історичного словника українського язика” за ред. Є. К. Тимченка (налічує близько 300 тис. цитат-карток - 118 скриньок основного матеріалу і 8 - додаткового [13: 495]), картотека "Словника староукраїнської мови XIV- XV ст.", картотека "Словника української мови XVI - першої половини XVII ст." та опублікованих лексикографічних праць: "Словника староукраїнської мови XIV-XV ст.", "Історичного словника українського язика" за ред. Є. К. Тимченка, "Словника української мови XVI - першої половини XVII ст.".

Варто відзначити, що при формуванні Лексичної картотеки "Словника староукраїнської мови XIV- XV ст." було застосовано особливі принципи подачі загальновживаної та ономастичної лексики. "Крім суто лінгвістичної інформації словотворчого і фонетичного характеру, цей ономастичний матеріал суттєво доповнює і поширює наше уявлення про тогочасний словниковий склад мови, оскільки власні назви в багатьох випадках були утворені від таких загальних назв, що з різних причин не знайшли відображення у текстах документів” [18: 7].

Дещо інший підхід до висвітлення ономастичного матеріалу спостерігаємо в процесі створення "Словника української мови XVI - першої половини XVII ст.". Під час укладання цього словника автори дотримуються такої засади: "власні назви не входять до реєстрової частини словника, хоча в цитуванні їх повсюдно використано. Виняток становлять лише особові та географічні назви відапелятивного походження, які неодноразово стають єдиним писемним свідченням існування апелятива в досліджуваний період" [3:41].

Натомість ономастичну лексику до реєстрової частини "Історичного словника українського язика" за ред. Є.К. Тимченка уведено вибірково.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Згадувані вище Лексичні картотеки репрезентують із-поміж інших оніми з коренем крас- (красн-).

За нашими спостереженнями, спеціальної наукової розвідки, присвяченої цим власним назвам на матеріалах різножанрових писемних пам'яток XIV - XVII ст., в українському мовознавстві немає. Натомість такі лексеми неодноразово засвідчено в окремих сучасних ономастичних дослідженнях (працях Г. Л. Аркушина, О. П. Карпенко, З. О. Купчинської, Л. Т. Масенко, В. П. Шульгача, В. О. Яція та ін.) [8; 11; 12; 17; 20; 21; 22; 23].

Мета дослідження - виявити та простежити функціонування онімів із коренем крас- (красн-) у матеріалах 'Історичного словника українського язика" за ред. Є. К. Тимченка, "Словника староукраїнської мови XIV- XV ст.", "Словника української мови XVI- першої половини XVII ст." та в їхніх Лексичних картотеках.

Завдання наукової розвідки - зібрати онімний матеріал із писемних пам'яток XIV-XVIII ст., які увійшли до корпусу джерел українських історичних словників; проаналізувати структуру цих найменувань; звернути увагу на традиційність творення власних назв з коренем крас- (красн-) у сучасному мовному просторі; вказати на окремі ознаки вияву ідентичности в аналізованій групі слів.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Ономастика - одна з найзагадковіших мовознавчих дисциплін, бо ж власна назва з'явилася дуже давно, адже "(> гр. onyma - ім'я) - будь-яке власне ім'я (слово, сполука, речення), яке служить для виокремлення названого ним об'єкта серед інших об'єктів, його індивідуалізації й ідентифікації" [15: 426].

У цьому напрямі лінгвістичних досліджень працював професор В. В. Німчук, який чи не вперше "звернув увагу на те, що ономастичний матеріал може точно відображати ареал і хронологію мовних змін, а отже, слугувати для вивчення питання слов'янської прабатьківщини та найдавнішого діалектного членування слов'янських мов, балто-слов'янської проблеми, проблеми тюркського впливу на слов'янські мови; слов'яно- фінських мовних зв'язків тощо" [2: 27].

Оніми з коренем крас- (красн-) із позитивною семантикою буквально заполонюють українську топонімію. На нашу думку, зібраний ономастичний матеріал підкреслює міркування професора В. В. Німчука про традиційність і стійкість ономастикону в різні періоди розвитку української мови.

Професорка Л. Л. Гумецька, фундаторка Львівської ономастичної школи, відзначила, що давній топонімійний матеріал із території Галичини й Волині засвідчує перевагу місцевих назв, які походять від загальних слів. Перше місце серед них посідають місцеві назви, пов'язані з природними умовами місцевостей в широкому розумінні, зокрема з особливостями ландшафту, з рослинним і тваринним світом, з властивостями ґрунту, а також з іншими різноманітними властивостями місцевості (Золочовъ, Красное) [4: 11-12].

Корінь крас- (красн-), за дослідженнями етимологів, праслов'янського походження (*krasa, *krasbnb "фарба, особливо червона, блиск, червоний колір"; "прекрасний, красивий, приємний" [5: 73; 6: 3: 7677]) виявляє словотвірну валентність передовсім у топонімах Південної Русі й суміжних земель, що зафіксовані в українських літописних джерелах ХІ- ХІІІ ст., у відприкметникових формах (структурах) - красьнъ, красный. У літописах відзначаємо також відприкметникові найменування жіночого та середнього родів, що підтверджує особливу їх активність та продуктивність у тогочасному мовному просторі [докладно див: 5: 73].

Аналізуючи словотворчу будову топонімів відприкметникового походження, ономасти виділяють формант -ьнъ, який "запозичений до топонімії з апелятивної лексики разом з іншими словотворчими засобами, належить до давніх загальнослов'янських прикметникових суфіксів... Назви з цим суфіксом мали локальне поширення. Вони відомі лише на території південно-західної Русі. Лише з XIV ст. аналогічні утворення поширюються на інші землі Давньої Русі" [7: 625].

Історію функціонування онімів з аналізованим коренем засвідчують ділові документи XIV-XV ст. із різних територій. Зокрема, у реєстрі та ілюстративній частині "Словника староукраїнської мови XIV-XV ст." натрапляємо на такі ономастичні класи:

* антропоніми: Красныш,

Краснешь (особова назва, молд. слов. красьнъ): А на то єст... в.п. Красныша постєлника (Сучава, 1458 BD І, 25); а на тоє єст вєлїкал [мартоу]риа нашєго посподства (!)... Стєфана воєвода. и болр наших. пан Краснєшь дворнык, пан Костє Данович (Сучава, 1467 BD І, 123) [18: 1: 510-511];

• ойконіми: Красилов (назва села у

Волинській землі) Красилів: мы великий кн[л]зь швитрикгаил. чиним знамєнито. иж оузрєвшє єсмо вєрност. н[а]ш[о]го. слуги Михайла Олєхновича, и мы єсмо єму и записали. сіла оу крємєнєцкой волости на имл: Цєцєновци, а

Красилов на Случи (Луцьк, 144 AS І, 30-40); Красне (назва села на Буковині) Красноїльськ: тЬмъ мы видівшє єго правоую и вірноую слоужбоу до на(с). дали єсмьі ємоу. сєла оу нашєи зємли на имл хєнцовци на сєрі(т). и половина о(т) красного (Сучава, 1431 Cost. І, 317); Красное (назва села у Волинській землі): застали єсмо оу стго спса на красно(м) д иконы кованы(х) (1429 Р 114); въ Красномъ од воза по грошу (Степань, 2-а пол.. XV АЛМ 9); Се я па(н) олизарь кирдеевичъ моршалко зємли волын(с)кое. запи(соу)вае(м) исъ своее очины. десятиноу. къ стомоу спсоу на красное (1487 ВОРСР 178) [18: 1: 510];

• гідроніми та мікрогідроніми: Красная (назва річки у Молдавському князівстві): тЬмъ мы видівшє єго правоую и вірноую слоужбоу до на(с). дали єсмы ємоу оу нашєи зємли сєла на краснои (Сучава, 1434 Cost. І, 374); а мы також и от нас єсми дали и потвръдили слоузі нашємоу Ивоулоу МъндрЬ. тоє прлдрєчєноє сєло. оу озеро на Краснои (Сучава, 1493 BD ІІ, 19); Красный потокъ (назва потоку у Молдавському князівстві)': тЬмъ мы вЬдЬвшє єго правую и вірну слу(ж)бу до насъ. дали єсмы ємоу оу нашєи зємли оу молдавскои красныи потокъ што на кобылы о(т) оустья до вєрхъ Потока (Сучава, 1403 RS 338) [18: 1: 510].

Багатий матеріал найменувань із досліджуваним коренем документують переважно тексти ділового стилю XV!- XVm ст., які залучено до розписаних джерел для Лексичних картотек "Історичного словника українського язика" за ред. Є. К. Тимченка та "Словника української мови XVI - першої половини XVH ст.".

За нашими спостереженнями, антропонімікон староукраїнського періоду в пам'ятках представлено одночленними найменуваннями, натомість топонімійні назви - двочленні.

Матеріали Лексичних картотек та ілюстрації в історичних словниках засвідчують такі прізвищеві назви, як: Красиловский, Красовский, Красноселский, Красенский (Красеньский), Красенска та ін. Оказіонально із коренем красн- виявлено додаткову неофіційну назву (прізвисько), дану людині за окремими визначальними зовнішніми рисами (гарний) - Красній; напр.: Я Стефанъ Дозкалъ прозвискомъ Красній... козакъ и обиватель лубенский (1619-1729 Ак.Мг.м. 296) [9].

Зауважмо, що в документах Львівського ставропігійського братства, які зберігаються в Центральному державному історичному архіві м. Львова, найчастіше фіксуємо антропонім Красовський, який входить до складу двочленних (модель "ім'я + прізвище”) і тричленних (модель "ім'я + патронім + прізвищева назва) власних назв: в то(т) ча(с) были... па(н) васко тєнєвичь... дмитръ красо(в)ски(и)... иванъ крама(р) (Львів, 1579 ЛСБ 1033); бы(л) прошонъ ш(т) вм(с)ти... за пномъ Иваномъ Красовскимъ, абымъ єму то(т) выступокъ єго ш(т)пустилъ (Львів, 1586 ЛСБ 74) [10]; Послалисмы ш(т) бра(т)ства нашєго на то(и) нарєчєны(и)... соборъ... пана дими (т) рїл дєшмидовича красовского (Львів, 1596 ЛСБ 301, 1) [10]; пришо(л) ми до ру(к) ли(ст) до пна дмитра красо(в)ского (Дубно, 1596 ЛСБ 209, 1 зв.) [10]; Па(н) Дмитръ Красо(в)ски(и)... би(л) в бра(т)ств^, єднакъ вышо(л) и до ко(н)ца справъ нє хотЬлъ чєкати (Львів, 1599 ЛСБ 1043, 1) [10]; пану иванови красовско(му) брацкиє пєчати до ди(с)понованл за ко(н)сє(н)сє(м) брати(и) в справа(х) листовы(х) полицили (Львів, 1616 ЛСБ 1043, 23 зв.) [10].

До речі, цей антропонім документують закордонні пам'ятки епістолярного стилю з території Греції та Румунії: "Лист колишнього молдавського митрополита Мардарія з Афону до братства з закликом про збереженя православної віри та проханням надіслати нові книги, надруковані в братській друкарні", "Лист олександрійського патріарха Кирила до братства з проханням стійко захищати православну віру та з відзначенням ролі друкарні і школи в цій справі"; напр.: ащє что маєтє друку нового киръ іоанє красо(в)скїи посьіла(и)тє къ на(м) (Афон, 1614 ЛСБ 446, 1 зв.); пану Іоану красо(в)скому... пану стєфану сока(л)скому ковачу въ гныя и(х) руки вручити ш(т) стои афо(н)ско(и) гори (Афон, 1614 ЛСБ 446, 2 зв.) [10]; романъ красо(в)ски(и), насъ ш то(м) пєвнє видати учини(л), широцє на(м) ш васъ росповЪвши и шзна(и)ми(в)ши (Ясси, 1614 ЛСБ 451) [10].

У сучасному українському антропоніміконі нараховують 2273 носіїв із прізвищем Красовський. Частота поширення цього найменування припадає на такі регіони: Київщина, Харківщина та Буковина [14].

У ділових пам'ятках XVI ст. спорадично зафіксовано ще одну прізвищеву назву-композит

Красносельський, утворену зі словосполучення красне село з прозорою семантикою: вша мл(ст)... наєхавшы... на кгру(нт) єго м(лсти) имє(н)є жо(р)нишскоє: ув одну сторону к вє(р)ховинє рєчки лопєни... а в другую сторону а(ж) ку граници пана красносє(л)ского занявшы круты(и) го(р)бъ (Брацлав, 1590 ЛНБ 5, II 4047, 25); Роман Красносєлский, судл кгродский (Вінниця, 1569 AS VII, 324); Хазко Есманович сознал: иж мел в держаню своем село Подгайцы от пана Ивана Подоленина Красноселского за листомъ его у тридцати копах грошей личбы литовское (Луцьк, 1565 АрхЮЗР 8/Ш, 139) [10].

Сучасні дослідники українських родоводів зазначають, що прізвищева назва Красносельський (146 носіїв) розповсюджена найчастіше на Поділлі [14].

У протоколах Борзенської ратушної книги ХVП ст. задокументовано антропонім Красиловський за моделлю "ім'я + прізвищева назва”: Урядь... изсилаєть... для огледаня оного побою и рань, заданыхъ на Даниле, пана Лаврена, хорунжого, Якова Красиловского,... абы оноє побитє узнали (Прот. Борз. Рат. 58) [9].

Сьогодні нараховують 52 носіїв цього прізвища. Названий онім найчастіше трапляється на Запоріжжі [14].

До рідкісних тогочасних прізвищ належать Красенский (Красеньский), Красенска, які функціонують у таких констекстах: з милости // уприймое, змовиломь за себе вь малженство дочку его милости пана Олехна Борзобогатого-Красенского,... паньну Ганьну (Шумбар, 1552 АрхЮЗР 8/ІІІ, 27-28); променяль самь Иона Красеньский. черезь сына своего Василья... на дворець Фалимичи а село Иванчичи (Луцьк, 1585 АрхЮЗР 1/І, 209); то все покрадено єсть сь церкве, за державы небожчика Ионы Красеньского (Луцьк, 1586 АрхЮЗР 1/1, 233); И кгды вже было вовторокь, и врядь на м^стцу своемь судовомь засаль, тогды, пришедши передь врядь... пань Василей Красенский... просиль (Луцьк, 1580АрхЮЗР 1/1,150); И за тыми позвы зложиломь рокь ку праву кнежати его милости Юрю Чарторыскому и малжонце его милости кнежне Юревой Чарториской панеи Зузаньне Борзобогатяньце Красенской в Люблене на трибунале перед судом... кгды справы во еводствь... консерватные припадуть и судитисе будуть (Володимир, 1618 АрхЮЗР 8/ІІІ, 545) [10]. За даними Інтернет-ресурсу, названі найменування не представлені в сучасному антропоніміконі.

Тогочасні пам'ятки репрезентують присвійні прикметники красносельский, красенский, утворені від топографічних назв у поєднанні з такими апелятивами: бояри, монастиръ, пани, протопопъ; напр.: Сє азь па(н) олизарь кирдЬєви(ч) марша(л)ко волын(с)ко(и) зємл'Ь. записоуває(м). сєло. доросы(н)... намасти(р) (!) кра(с)носє(лс)ки(и) по(д) лоуцко(м) (1483 ВОРСР 177-178); Се я смирены ееодосе(и) игумень спа(с)кий кра(с)носе(лс)киі протопо(п). взя(л) есми сты(и) мона(с)ты(р) то е(ст) на кра(с)но(м) и постри(г) а оу выноче(с)ки(и) чи(н) (XV ст. ВОРСР 179) [18:1: 611]; оные боярове Красноселские... рокь третий завитый копе за две недели складали (Луцьк, 1598 АрхЮЗР 6/І, 272); па(н) дє(м)^нь мокрє(н)ски(и). вы(з)на(л)... и(ж) року тєпєрє(ш)ного. м(с)ца июнж п^тогона(д)цать днж. былє(м) на потрєбє... пна ивана. а пна сємєна ш(т)носило(м) ма(н)дать єго кролєвьскоє мл(с)ти по. кнзж а(н)дрє«. ку(р)пьского. вь жалобє. пно(в) красє(н)ски(х) ш (и)мє(н)є туличо(в) (Володимир, 1578 ЖКК І, 99) [10].

Сучасні антропоніми з коренем крас- (красн-), зокрема Красицький (Красіцький), Красковський, Красюк, Красний, Краснов, Красноглядова, Красножон, Краснокутський, Краснощок та ін. [14], засвідчують не лише популярність таких власних назв, а й стабільність використання цих онімів у мовному просторі.

Варто відзначити, що українська топонімійна система розвивалася передовсім завдяки використанню моделей давньоруської спадщини. Водночас у конкретний історичний період збагачувалася новими тенденціями у функціонуванні власних назв.

Вивчення топонімів у діахронії й синхронії відкриває перед нами незнаний і знаний світ власного імені.

В українській топонімії спостерігаємо значну кількість конструкцій, створених за моделлю "прикметник + іменник"; це одна з продуктивних та активних моделей, які по-своєму відображають мовну творчість українців, пов'язану з відповідною епохою чи навіть з конкретним історичним часом, особою чи територією.

Як уже зазначено вище, на основі зібраного матеріалу за характером іменованих об'єктів (природних або створених людиною) виділяємо такі групи власних назв: ойконіми, гідроніми, мікротопоніми, мікрогідроніми.

Серед одночленних власних назв засвідчено оніми відприкметникового походження - Красне, Красное, які, на думку професора М. Л. Худаша утворені "внаслідок еліпсиса опорного компонента якоїсь первісно апелятивної словосполуки, як красне поле, урочище і т.п., і субстантивація компонента-означення Красне, який означав `гарне, красиве'" [19: 126-127]. Див. у текстах: Застали єсмо оу стго спса на красном... єваньгельє кованоє, апостолъ, половина прилога (1429 Юргр. № 63); Село Красное и Митченки Івану Сосці зол. За п'ять сотъ пустилось (1678 Реєстръ 4) [9]; Ино я, хотечи... зъ его милостю паномъ Олехномъ кревное звязанье и з домом его милости вечистую приязнь,... приехалемъ... до Красного зъ... приятелми моими (Шумбар, 1552 АрхЮЗР 8/ІИ, 28); якожъ они тотъ погребъ въ Доросыне выпустили..., и вывезли на Красное, а Богушъ комагою перевезъ съ Красного до места (Клевань, 1571 АрхЮЗР1/І, 38); кгру(н)ту ча(ст) вєликую... пово(д) шдьі(и)скує... з мєстєчкомъ Кра(с)нымъ (Київщина, 1600 ККПС 134) [10].

Активне функціонування цього оніма на багатому джерельному матеріалі подає З. О. Купчинська [11: 508-512].

Серед суфіксальних утворень, зокрема з прикметниковим суфіксом -ов(е)-, у документах староукраїнського періоду фіксуємо ойконім Красилове: Што пишєшь к намъ, иж єси водлє росказанл нашого длл нєбєзпєчности шт нєприлтєлл нашого., вєсполокъ с кнлжаты... и зємAны зємли Волинскоє Y Дворцы килзл Жєславского,. сл положилъ и. з воєводичомъ Троцкимъ,. в замъку єго, Красиловє знллъ и шбмовY з нимъ вчинивши, для многих причинъ,. зо всими Волынцы... поєхали (Краків, 1538 AS IV, 165) [10].

Аналізуючи словотворчу структуру деяких назв поселень, виявляємо складні утворення (ойконіми- композити), у яких першим компонентом є атрибутив із коренем крас- (красн-), а другим - апелятив (Красносєлка, Краснополе, Красносильце): чєрєзъ поля аж до долины копъцо(в) шесть... по лєво(и) сторони пану Нємиричу ку имєтаю Ивъницъкому, а по пъраво(и) руцы князю Ружинскому ку дворъцу, Красносильцє (Житомирщина, 1598 ККПС 101) [10]; Григорє(и) Пашкєвм(ч) (с) помо(ч)ю тово свово(л)ного люду яко шди(н) розъбо(и)никъ на має(т)но(ст) мою. мєстє(ч)ко А(н)дриєв, на сало Красносєлку, на сало Троковичи,. кгва(л)томъ нає(з)ждаючи, вєликоє. шкоды мнє. чини(л) [1: 60]; Село Рожественное и Краснополе зол. За чотириста пустилось (1678 Реєстръ 4) [9]; див. ще інші: и тую дорогу и гостинецъ одъ преречоного миста Красного // Ставу одворочаетъ и губитъ, а до местечка преречоного Малого Корчика и на инъшии села наворочаетъ, ку великой кривде и шкоде (Луцьк, 1623 АрхЮЗР 6/І, 440441); такъ же и съ приселку манастыру жидичинского видели есмо колеи великие з Опчаръ дворною пашнею повожено, жита, пшеницы, до Красного (Луцьк, 1597 АрхЮЗР 1/VI, 162).

Атрибутивну природу мають також тогочасні складені ойконіми: Красный Торгъ: и тако(ж) дали єсмо томоу прлдрєчєнномоу монастирю воску о(т) красного тръга оувє(с) (Поляна, 1448 Cost. II, 365) [18: 1: 510]; Красный Ставъ: шляхетный Кгрекгоръ

Мочулский... въ року теперешънемъ дорогу стародавную звыклую и гостинецъ, зъ розныхъ местцъ черезъ место Красный Ставъ... идучую до места Жаславля..., зарубалъ и закопалъ и ездити... забороняетъ (Луцьк, 1623 АрхЮЗР 6/1,440); тую дорогу... //... губить, а до местечка преречоного Малого Корчика... наворочаєть, ку великой кривде и шкоде и знисченю места... Красного Ставу, и ку затлуменю границы зъ местечкомъ Корчикомъ (Луцьк, 1623 АрхЮЗР 6/1, 440-441) [10]; Красная Лука: листъ запи(с) доброво(л)ны(и) пна Станислава надаринъско (г)... пну лаврину песочинъскому. даны(и) на вечъное записанъе певны(х) до(бр)... то е(ст) юсковє(ц)... красное луки и вси(х) ины(х) нале(ж)носте(и) (Кременець, 1601 ЛНБ 5, ІІ 4050, 32) [10].

Відзначмо, що принципи укладання українських історичних словників, зокрема вибіркове розписування пам'яток, не завжди дають змогу повною мірою виявити ономастичний матеріал. Однак контексти ділових пам'яток аналізованого періоду фіксують чимало мікротопонімів, що пов'язані з особливостями різних географічних об'єктів.

Із-поміж засвідчених мікротопонімійних найменувань із коренем крас- (красн-) виявляємо такі групи: назви полів, лісів, гаїв, лук, урочищ, гір, угідь тощо.

Мотиваційними ознаками для появи таких найменувань найчастіше є `колір ландшафту та `краса' - "властивість чогось гарного"; напр.: идохомь же добримъ и равнимъ путемъ и полемъ краснимъ (1723-1747 Гр.Барск. 358); Адамъ Кисель, воєвода Кіевский... вносилъ до мене прозбу свою. абы. борокъ красний, зъ бортмы л^съ о осЬчъ по Усорочъ озеро, пущу, взявши отъ озера Стучокъ, до того жъ озера Усороцкого стягается по-надъ рікою Сеймомъ (1636 Ак.мон.зем. 53) [9]; мурарі. раховали много шту(к) камєнє з горы красо(в)скоє лама(т) на црквь (Львів, 1597 ЛСБ 1039, 8); єстли бы хто мєл у гаю Красносєлском^.. єму заборонлти ты. мєл шный уєздь. єму шчищати (Краків, 1539 AS IV, 224); Панъ Адамъ Кисіль. вносилъ. прозбу свою. абы подлугъ давнего вживаня своего захованіе были въ кгрунтЬхъ, здавна дотого належитими, въ селі Обмочеві. зо всЬмъ кгрунтомъ. и озерами, борокъ красний, зъ бортмы лісъ (Київ, 1636 АИМЗМ 5, № 1 (1)); Гаврило Мо(р)хотъка вє(л) на(с). по рє(т)цє волоку, ажъ до красноє дубровки (1546 ОГ 29); зачав отъ дуба у дороги Селецкое до Войковичъ, и другое от боку грани Хмелевское от дуба по Олховый Корчъ, по Красный Дубъ и... к болоту великому (1516 АрхЮЗР 8/IV, 30); Того... пань янь свєтицки(и)... ш(т) шстрова Красного до заєчьєго вє(л) вдолжъ якобы на (т)ри мили (1546 ОГ 31); а тую зємлю. шграничили. шт Красного бору до Столских плєск, шт Столских плєс до Бєлского лєса (Чернче-Городок, 1543 AS IV, 355) [10].

Спорадично в писемних пам'ятках староукраїнської мови виявлено найменування водних об'єктів. За дослідженнями ономастів, гідроніми - один із найдавніших ономастичних класів. Ці найменування часто ставали мотиваторами для називання населених пунктів, а також назв мешканців, які проживали поблизу водних об'єктів.

У текстах ділового стилю натрапляємо на такі назви: красніе води, речка Красная, красный потокъ: тЬмъ мы відівшє єго правую и вірну слу(ж)бу до насъ. дали єсмьі ємоу оу нашєи зємли оу молдавскои красныи потокъ што на кобылы о(т) оустья до вєрхъ Потока (Сучава, 1403 RS 338); а пріехавши на красніе води, тамъ хотя и зискалъ протокъ, однакъ онимъ въ степъ къ // Хиві пройшовши верстъ зъ 10, пришолъ на висхлое місто (1724 Дн.Марк. 77-78) [9]; ш посажє(н)є на кгрунътє поводово(м) сєлъ Костюко(в), Я(ц)ко(в). по вє(р)ховина(м) рє(ч)ки Кра(с)ноє (Шумськ, 1639 ККПС 220) [10].

Як бачимо, частина таких гідронімів сполучаються із прикметниками красний, красна та відповідними апелятивами, що, власне, підкреслює особливість назв водних об'єктів.

Переглядаючи докладно карти місцевостей сучасної України, виявляємо велику кількість мікрогідронімів, утворених із коренем крас- (красн-). Основні способи словотворення сучасних гідронімів із досліджуваним коренем: суфіксальний, основоскладання. За структурою виділяємо одночленні та двочленні найменування. У реєстрі академічного "Словника гідронімів України" (понад 20 тис. основних і майже 24 тис. варіантних найменувань), який вийшов друком у кінці 70-х років ХХ ст., виявлено майже 40 гідронімів із коренем крас- (красн-): Красилівка, Красимів, Красин, Красна Кам'янка, Красна Лука, Красний Ярок, Красногірка, Краснопоясна, Краснушка, Краснянка тощо [16: 280282].

На території Поділля, як зазначає дослідниця Л. Т. Масенко, засвідчені такі гідроніми: Краснянка, Красненка, Краснянськая тощо [12: 50].

У регіональних словниках, зокрема в "Словнику мікротопонімів і мікрогідронімів північно-західної України та суміжних земель", окрім мікрогідронімів (Красна Ріка, Красницьке, Красоха), зафіксовано також назви урочищ, полів, лугів, лісів, вулиць, кутків села, пагорбів та ін., які демонструють популярність найменувань із коренем крас- (красн-): Красільненський (ліс), Красківщина (куток с. Микитичі), Красна Гора (пагорб), Красна Земля (поле), Красний Дуб (луг, урочище), Красник (ліс), Красноберіз (куток с. Полиці), Красногірка (вулиця) тощо [17: 374375].

Номінативну розгалуженість, пов'язану з вибором об'єктів називання, виявляє мікротопонім Красна. У ньому на конкретній території, пов'язаної зі специфікою природніх умов, акумулюються такі географічні поняття: пагорб; галявина; болото; урочище; хутір; ліс; поле [17: 374].

Ойконімний ландшафт України проаналізовано в працях сучасних дослідників-ономастів, які застосовують різні лінгвістичні методи в трьох аспектах: ареальному, хронологічному, статистичному. Завдяки цьому виявляємо історію функціонування та розвитку різноструктурних моделей власних назв. На думку З. О. Купчинської, у давній ойконімії виокремлено цілий пласт найменувань, пов'язаних з апелятивною лексикою. Серед тематичних мікрополів дослідниця виділяє окрему групу абстрактних понять: *cudo, *golsb, *krasa, *lada, *lagoda, *morb, *nuda тощо [11: 5]. Зокрема, із коренем крас- (красн-) у ґрунтовному дослідженні З.О. Купчинської "Стратиграфія архаїчної ойконімії України" проаналізовано близько 100 онімів.

Варто відзначити, що деякі українські населені пункти з досліджуваним коренем (Красна, Красна Гора, Красногорівка, Красний Луч, Краснопопівка), на жаль, під час російсько-української війни опинилися в окупаційній зоні.

Висновки й перспективи дослідження. Аналізуючи невеликий фрагмент українського лексикону (оніми з коренем крас- (красн-)) упродовж багатьох століть, виявляємо самобутню природу рідного слова, пов'язаного з особливостями духовного та матеріального життя нашого народу. Позитивне сприйняття світу - визначальна ознака українців для атрибуції навколишніх реалій.

Упродовж століть українська ономастика не лише збагачувалася іншими власними назвами, але й засвідчувала традицію в найменуваннях.

Поширені на слов'янській території найменування з коренем крас- (красн-) заслуговують на докладне їх опрацювання порівняно з іншими слов'янськими мовами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Актова книга Житомирського гродського уряду 1611 року / Підгот. до видання: А. М. Матвієнко, В. М. Мойсієнко. Житомир, 2002. 391 с.

2. Василь Васильович Німчук: Біобібліографія до 75-річчя / Упорядники Ю.В. Осінчука, Н. В. Пуряєва. К., 2008. 128 с.

3. Войтів Г., Кровицька О. Критерії добору ілюстративного матеріалу в історичному словнику. Мовні обрії: збірник пам'яті Левка Полюги / Відп. ред. О. Сімович. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2013 (Серія "Історія мови”). С. 34-48.

4. Гумецька Л.Л. Топоніміка в українській актовій мові XIV-XV ст. (Лексико- семантичні типи і словотворча будова). Мовознавство. Київ, 1957. Т. IV. С. 1022.

5. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі / відп. ред. О.С. Стрижак. Київ: Наукова думка, 1985. 254 с.

6. Етимологічний словник української мови: у 7-ми т. / за ред. О. Мельничука. Київ, 1982-2012. Т. I-IV.

7. Історія української мови.Лексика і фразеологія: [монографія] / В. О. Винник, В.

Й. Горобець, В.Л. Карпова [та ін.]; АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. Київ: Наук. думка, 1983. 742 с.

8. Карпенко О.П. Гідронімікон Центрального Полісся. Київ: "КИЙ", 2003. 317 с.

9. Картотека "Історичного словника українського язика" / за ред. Є. К. Тимченка. Зберігається у відділі української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України (м. Львів).

10. Картотека "Словника української мови XVI - першої половини XVII ст." Зберігається у відділі української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України (м. Львів).

11. Купчинська З.О. Стратиграфія архаїчної ойконімії України: монографія. Львів: НТШ , 2016. 1278 с.

12. Масенко Л.Т. Гідронімія Східного Поділля. Київ, "Наукова думка", 1979. 102 с.

13. Осінчук Ю.В. Картотека "Історичного словника українського язика": минуле і сучасне. Українська лексикографія в загальнослов'янському контексті: теорія, практика, типологія. Ларисі Григорівні Скрипник. Київ, 2011. С. 494-503.

14. Рідні. Генеалогічне товариство. Дослідження родоводу в Україні. URL: https: //ridni.org/karta/%D0%BA%D 1%80%D0%B0%D 1%81%D0%BE%D0%B2%D 1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9 (дата звернення: 14.02.2023).

15. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2006. 716 с.

16. Словник гідронімів України / Ред. кол.: А. П. Непокупний, О. С. Стрижак (заст. голови), К.К. Цілуйко (голова); Укладачі: І. М. Желєзняк, А. П. Корепанова, Л.Т. Масенко, А. П. Непокупний, В. В. Німчук, Є. С. Отін, О. С. Стрижак, К.К. Цілуйко. АН УРСР. Ордена Трудового червоного прапора Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Українська ономастична комісія. - К.: Наукова думка, 1979. 782 с.

17. Словник мікротопонімів і мікрогідронімів північно-західної України та суміжних земель. Т.І. / Упоряд. Г. Л. Аркушин. Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. 408 с.

18. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.: в 2-ох т. / Відп. ред. Л. Гумецька. Київ, 1977-1978. Т. І-ІІ.

19. Худаш М. Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів (відапелятивні утворення). Львів, 2006. 451 с.

20. Шульгач В.П. Нариси з праслов'янської антропонімії. Київ, 2015. (Бібліотека української ономастики). Ч. ІІ. 504 с.

21. Шульгач В.П. Нариси з праслов'янської антропонімії. Київ, 2016. (Бібліотека української ономастики). Ч. ІІІ. 472 с.

22. Шульгач В.П. Нариси з праслов'янської антропонімії. Київ, 2017. (Бібліотека української ономастики). Ч. ГУ. 488 с.

23. Яцій В.О. Ойконімія Івано-Франківської області: історико-етимологічний словник. Київ: Наукова думка, 2015. 389 с.

Размещено на Allbest.ru