Проблеми відтворення італійських екзотизмів у перекладі

У статті зазначено, що переклад екзотизмів розглянуто на двох рівнях перекладу: мікроперекладу та макроперекладу. На рівні макроперекладу перекладач обирає між двома стратегіями перекладу екзотизмів: доместикація або форенізація. У випадку доместикації перекладач добирає відповідники в мові перекладу, що призводить до втрати колориту тексту, але спрощує його сприйняття для читача. Натомість форенізація передбачає прийоми перенесення екзотизму в мову перекладу (зазвичай шляхом транслітерації), що допомагає зберегти національну специфіку тексту.

Для ілюстрації теоретичних положень використано англомовну книжку американської журналістки Барбі Латци Надо «The Godmother» про жінок в італійській мафії. Стилістичною особливістю цього твору є використання італомовних екзотизмів, які було поділено на дві групи. Визначено, які чинники перекладач повинен брати до уваги для адекватного перекладу цих екзотизмів.

Зроблено висновок про те, що переклад екзотизмів, а особливо тих, які походять з мови, що відрізняється від мовної пари перекладу, потребує особливої уваги, а сама ця проблематика повинна стати предметом ретельніших досліджень і складовою програм перекладознавчих дисциплін.

Ключові слова: переклад реалій, екзотизми, перекладацькі стратегії, доместикація, форенізація, макропереклад, мікропереклад.

Abstract. This article deals with the issue of translation of a special lexical group -- exotisms, which can pose certain difficulties for the translator. Among the lexical difficulties of translation, one of the most important issues in the theory of translation is the translation of non-equivalent vocabulary which includes exotisms. In the Ukrainian translation studies literature, there is no consensus on which vocabulary should be classified as non-equivalent vocabulary. In addition, the literature sometimes uses other terms synonymously, such as “lacunes”, “exotisms”, “realities”, “ethnolexems”, “ethnographisms”, “localisms”, partial distinction between which can be found only in a small number of papers and educational materials; therefore, this article also pays attention to the issue of distinguishing these concepts.

The article states that the translation of exotisms is considered at two levels of translation: micro-translation and macro-translation. At the level of macro-translation, the translator chooses between two strategies for translating exotisms: domestication or foreignization. In the case of domestication, the translator chooses correspondent lexeme in the language of translation, which leads to the loss of text's originality, at the same time simplifying its perception by the reader. Instead, foreignization involves methods of transferring exotisms into the target language (usually through transliteration), which helps preserve the national specificity of the text.

The English-language book “The Godmother” by the American journalist Barbie Latza Nadeau about women in the Italian mafia was used to illustrate the theoretical frameworks. A stylistic feature of this work is the use of Italian-language exotisms which were divided into two groups. Factors the translator should take into account for adequate translation of these exoticisms were determined, as well.

It was concluded that the translation of exotisms, especially those originating from a language different from the language pair of translation, requires special attention, and this issue should become the subject of more thorough research and a component of the programs of translation disciplines.

Keywords: translation of realities, exotisms, translation strategies, domestication, foreignization, macro-translation, micro-translation.

Постановка проблеми. Оскільки переклад є комплексною розумовою діяльністю, підготовка фахівця-перекладача потребує детального вивчення й обговорення потенційних труднощів, які можуть постати в різних жанрах перекладу. Перекладач високого класу для досягнення цілей перекладу повинен не лише вміти аналізувати й адекватно передавати мовою перекладу значення одиниць тексту мовою оригіналу, але й розуміти процеси, які відбуваються як у мові-джерелі, так і в мові перекладу та самостійно знаходити підхід до вирішення дискусійних аспектів у процесі здійснення перекладацької діяльності. Одним із таких суперечливих аспектів є переклад екзотизмів у мовних парах, зокрема й у тому випадку, коли текст містить екзотизми, які походять з третьої мови.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання перекладу різних типів безеквівалентної лексики досліджували та досліджують багато українських перекладознавців, зокрема Р. П. Зорівчак, Т.Р. Кияк, О.Д. Огуй, А.М. Науменко, І.М. Гаврилова, О.А. Атанасова, М.І. Лісна, Н. Абабілова, І. Усаченко, В. Куліш, О. Гарах. Однак кількість робіт, у яких особливу увагу приділено екзотизмам, що є чужими для мови-джерела, залишається незначною. Серед таких досліджень варто відзначити напрацювання І.Є. Фролової, Д.О. Набокової та Є.О. Овчаренко. Тож цей напрям досліджень потребує розвитку в українському перекладознавстві.

Мета статті. Перед підготовкою цієї праці було поставлено мету визначити чинники, які перекладач повинен брати до уваги під час перекладу екзотизмів, особливо тих, які походять з мови, відмінної від мови, котрою написано текст-джерело, а також проілюструвати теоретичні узагальнення на прикладі англомовного тексту з екзотизмами, котрі походять з італійської мови.

Виклад основного матеріалу. Дослідники-перекладознавці, говорячи про проблеми перекладу, іноді поділяють їх на два рівні залежно від того, чи перекладацькі стратегії та рішення стосуються окремих елементів тексту чи всього тексту як єдиного цілого: мікропереклад і макропереклад. Такого поділу дотримуються, зокрема, Т.Р. Кияк, О.Д. Огуй і А.М. Науменко в їхньому підручнику «Теорія і практика перекладу (німецька мова)» [1]. Варто зауважити, що єдність щодо застосування цих термінів в українському перекладознавстві відсутня. Так, Н. В. Марченко застосовує ці терміни в дещо відмінному значенні: мікропереклад, на її погляд, означає те, що за його допомогою відбувається передача лексичних одиниць і граматичних форм, а макропереклад передбачає перехід з одного мовного рівня на інший, з однієї категорії в іншу, тобто в такому випадку йдеться про «перекладацьке зрушення», а самі ці переходи можна прирівняти до перекладацьких трансформацій [2, с. 10]. На мою думку, поділ Т.Р. Кияка, О.Д. Огуя й А.М. Науменка має практичне значення як для процесу підготовки майбутніх фахівців, так і для дослідницьких цілей, а тому в цій статті поняття мікропереклад і макропереклад використано в тому розумінні, як його використовували зазначені дослідники.

На рівні мікроперекладу варто виділяти фонетичні, морфологічні, лексичні та синтаксичні труднощі, а на рівні макроперекладу -- індивідуально-стильові та функціонально-стильові труднощі [1]. Особливе місце в дослідженнях лексичних труднощів перекладу займає вивчення стратегій передачі безеквівалентної лексики, хоча тут також відсутня єдність серед дослідників щодо того, що варто розуміти під цим терміном. Теоретична сторона цього питання ускладнюється ще тим, що багато дослідників часто синонімічно, а часом і як окремі категорії використовують поняття «реалії», «лакуни», «екзотизми», «локалізми», «етнографізми», «етнолексеми», «ентражизми».

Так, І.М. Литвин у своєму підручнику «Перекладознавство» стверджує, що термін «лакуна» в перекладознавчій літературі ототожнюють з безеквівалентною лексикою, хоча разом з тим зазначає, що безеквівалентну лексику варто вважати частиною лакун (не кожна лакуна є безеквівалентною лексемою), і тому пропонує розмежувати когнітивні лакуни як безеквівалентні слова, а відсутність слів і семем ототожнювати із власне лакунами [3, с. 85]. Інші ж дослідники вважають, що безеквівалентна лексика -- це лексична лакуна (у бінарному зіставленні з певною мовою). Про безеквівалентні лексичні одиниці можна говорити як про лексичні лакуни в міжмовному порівнянні, коли постає проблема трансформації. Безеквівалентна лексика визначається у межах кількох (щонайменше двох) мов, і лакуни можуть бути в окремій мові через відсутність однослівної номінації певного поняття [4, с. 98].

Якщо узагальнити підходи до цього питання в літературі, то можна дійти до висновку, що під безеквівалентною лексикою в українському перекладознавстві зазвичай розуміють слова, які не можна передати в цільовій мові одиницею, аналогічною за семантичним наповненням [5, с. 1]. Іноді безеквівалентну лексику визначають як лексеми, які безпосередньо пов'язані з предметами та явищами матеріальної й духовної культури, з історією суспільства, вони є своєрідною формою закріплення та передачі суспільно-пізнавального досвіду, а їхнє значення неможливо співвіднести з жодними іншомовними поняттями, оскільки вони перш за все відображають реалії та носять національний характер [4, с. 97]. Однак останнє визначення є дещо вузьким і виключатиме ті лексеми, які не мають еквівалентів в інших мовах через специфічне мислення носіїв мови (як ось відсутність поняття доби в германських мовах), а тому вичерпнішим видається перше визначення.

М.І. Лісна зазначає, що існує три підходи до розгляду безеквівалентности: 1) безеквівалентними є лише денотати етноспецифічних об'єктів; 2) безеквівалентними також є мовні одиниці, що не є носіями культурного компонента; 3) безеквівалентним є будь-яке мовне явище, що може бути незрозумілим реципієнтові під час міжкультурної комунікації та яке потребує додаткових пояснень [5, с. 2]. Якщо спиратися на третій підхід, тоді поняття безеквівалентної лексики включатиме як зумовлені культурою лексеми (які, у свою чергу, можна класифікувати як екзотизми, реалії чи етнографізми), так і незу мовлені культурою лексеми, які не мають абсолютного відповідника в зіставлюваній мові.

На підставі того, на якому рівні -- мовному чи мовленнєвому -- виділяють лакуни під час їхнього зіставлення, О.О. Селіванова пропонує поділяти їх на системні (мовні) та функціональні (мовленнєві) [6, с. 320]. Системні лакуни за класифікацією О.О. Селіванової включають фонетичні, лексичні, номінативні, морфологічні, синтаксичні та стилістичні, тоді як функціональні лакуни можна поділити на діяльнісно- комунікативні, культурологічні та лакуни культурного простору, які дослідниця прирівнює з реаліями [6, с. 320].

Щодо етноспецифічної лексики у фаховій і дослідницькій літературі використовують різні терміни: реалії, екзотизми, локалізми, етнографізми, етнолексеми, навіть варваризми. Приміром, І.М. Литвин зазначає, що поняття екзотизми використовують у лексикології для позначення реалій [3, с. 91-95], таким чином надаючи цим поняттям однакового змісту, але розмежовуючи сферу їхнього вживання: реалії -- у перекладознавстві, екзотизми -- у лексикології. Такого підходу дотримується у своїй статті Т.І. Гуменюк, яка зазначає, що в межах запозичення як категорійної одиниці на сьогодні послідовно виокремлюють такі типи слів, що походять з інших мов: екзотизм, інтернаціоналізм, варваризм, калька [7, с. 56]. Р.П. Зорівчак визначала реалії як слова, що означають національно-специфічні реалії суспільного життя та матеріального побуту чи національні слова та звороти, що не мають еквівалентів у побуті, а отже й у мовах інших народів, та традиційно закріплений за ними комплекс етнокультурної інформації, чужої для об'єктивної дійсности мови сприймача [8, с. 6].

О.П. Гуз зазначає, що екзотизми -- слова та вирази, які засвоєні з інших мов, тому в їхній семантиці відображено поняття «чужої етнокультури», а варваризми -- іншомовні слова або вирази, які повністю не засвоєні мовою, а відображають особливості семантики іншої мови, і тому вони можуть зберігати на письмі чужомовну графічну передачу, а у вимові наближатися до мови першоджерела [9, с. 70]. Т.І. Гуменюк подає таке визначення екзотизмів: «слово або вислів, запозичені з маловідомої, найчастіше неєвропейської мови та вживані для надання мові особливого колориту. Хоча вони зазвичай засвоюються граматично, фонетично та графічно в мові-реципієнті, вони зберігають національні мовні риси та функціонують як позначення унікальних явищ» [7, с. 56]. Визначення екзотизмів як слів з неєвропейських мов надмірно розширює критерії для зарахування слів до цієї категорії, що невиправдано звужує коло лексем, які можна було б за таким визначенням відносити до екзотизмів, однак неможливо не погодитися з тим, що їхня головна мета -- надати твору особливого колориту. Аналогічний погляд на функції екзотизмів зазначений в енциклопедичному словнику «Українська мова. Енциклопедія» за редакцією І.В. Муромцева, де вказано, що екзотизми використовують найчастіше в публіцистичному та художньому стилях, а в художніх творах вони служать як для надання мовленню особливого колориту, так і з метою точного передавання назв відповідних понять, іноді -- для створення комічного ефекту [10, с. 94-95].

І.Є. Фролова, Д. О. Набокова та Є. О. Овчаренко наполягають на тому, що терміни екзотизм, варваризм, локалізм і етнографізм не є тотожними, і ці категорії потрібно розрізняти [11, с. 40]. Під поняттям екзотизму вони розуміють предмети або явища життя іншого народу, а під варваризмом -- іншомовне слово або зворот, що зберігає ознаки іншої мови та яке носії сприймають як чужорідне [11, с. 40]. Під локалізмами й етнографізмами вони пропонують розуміти діалектну лексику та лексику, яка позначає життєві реалії субетнічної групи у складі більшого народу [11, с. 40]. Якщо послуговуватися такими визначеннями та класифікацією, включення локалізмів і етнографізмів до екзотизмів як підгрупи не було б логічно хибним, натомість варваризми, на мій погляд, варто виділяти в окрему лексичну групу. Такий підхід цілком узгоджується з визначенням екзотизмів, поданим у словнику «Українська мова. Енциклопедія»: «слово або вислів іншомовного походження, які називають речі, поняття, властиві життю та культурі якогось народу» [10, с. 94]. У цьому дослідженні термін екзотизм використано в широкому значенні: він включає власне екзотизми, реалії, локалізми й етнографізми. Аналіз поданих вище визначень також наводить на думку, що екзотизми не варто ототожнювати з безеквівалентною лексикою, адже вона є ширшим поняттям і включає не лише зумовлену етнокультурними чинниками лексику, а терміни реалії й екзотизми цілком можна вважати синонімічними.

Для адекватного передання екзотизмів мовою перекладу і максимального збереження комунікативної мети та стилістичних особливостей тексту перекладач повинен обрати правильну перекладацьку стратегію. Перекладацька стратегія -- алгоритм дій, техніка, прийом, метод, спосіб або трансформація, які застосовують до тексту перекладу [12, с. 65]. Німецький філософ Ф. Шлейермахер стверджував, що існують два шляхи перекладу: перенесення читача до автора та перенесення автора до читача [12, с. 65]. Такий філософський підхід надихнув американського перекладача та теоретика перекладу Л. Венуті на створення концепції доместикації («одомашнення») та форенізації («відчуження») перекладу. Доместикація -- перекладацька стратегія, коли перекладач застосовує зрозумілий стиль з метою зменшити рівень незрозумілости іноземного тексту для читача, який послуговується мовою перекладу, тобто він підлаштовує текст до лінгвістичних і культурних цінностей мови перекладу [13, с. 95]. Таким чином текст стає набагато доступнішим для читача та може навіть нівелювати враження іншомовного походження тексту. Форенізація натомість полягає в тому, що читач постає перед іноземним текстом і він може відчути яскраве вираження культурних особливостей іншого народу [13, с. 96]. Вибір стратегії доместикації чи форенізації яскраво проявляється власне в тому, як перекладач передає екзотизми, оскільки саме цей лексичний шар несе на собі найбільший відбиток культури та надає тексту національно-культурної специфіки та колориту.

Перекладознавець Дж. Дікінс, аналізуючи підходи до культурно- специфічних лексичних одиниць (culturally specific items) у перекладі, називає форенізацію підходом, який орієнтується на культуру (мову) джерела, а доместикацію -- підходом, який орієнтується на цільову культуру (мову) [14, с. 44]. Він також стверджує, що межі між цими підходами не є чіткими, а також вводить третій підхід -- культурно- нейтральний переклад, тобто такий, який не можна вважати ні доместикацією, ні форенізацією, та для якого використовують одиниці, однаково прийнятні для обох культур [14, с. 44]. За його класифікацією підходів до перекладу культурно-специфічних одиниць, яку він сформував на підставі аналізу перекладознавчої літератури [14, с. 45], доместикація завжди передбачає лексикалізацію та граматикалізацію, натомість форенізація може її як передбачати, так і вимагати використання нелексикалізованих і неграматикалізованих одиниць. Рисою застосування доместикації є дотримання семантичної системності, котра також включає використання ситуаційних еквівалентів (перш за все стосується етикетних форм) і культурних аналогів (приміром, вареники замість італійських равіолі), тоді як форенізація також може мати своїм наслідок семантичну аномальність, коли в текст перекладу вводяться лексичні одиниці, котрі запозичені з мови-джерела та котрі мовець традиційно не сприймає як (запозичені) слова, які належать до словникового складу його рідної мови [14, с. 46-47]. Форенізація є синонімічно-орієнтованою, адже мова перекладу поповнюється новими словами, а доместикація є або орієнтованою на уникання труднощів перекладу (опущення елемента під час перекладу), або (частіше) синонімічно-неорієнтованою, оскільки словниковий склад мови не поповнюється новими лексемами.

Вибір між доместикацією та форенізацією тексту залежить від багатьох чинників, головними з яких є мета тексту, цілі автора, цільова публіка, стилістичні характеристики тексту. Цей вибір відбувається на рівні макроперекладу, оскільки стоїть питання не так передачі просто окремих слів, а як вирішення питань стилістики цілого тексту та збереження його комунікативної мети. У контексті передачі екзотизмів тексти можна поділити на дві групи: 1) ті, які містять екзотизми з культури, яка послуговується мовою, котрою написано текст (приміром, екзотизми англійської культури в англомовному тексті), та 2) ті, які містять екзотизми з іншої культури, ніж та культура, мовою якої написано текст (приміром, екзотизми італійської культури в англомовному тексті). Якщо перекладач, працюючи з текстом першого типу, може самостійно вибирати між доместикацією та форенізацією залежно від вище перелічених чинників, то у випадку з текстами другого типу слід припускати, що вибір у перекладача відсутній, інакше він знехтує намірами автора оригіналу перенести читача ближче до описуваної культури та познайомити його з реаліями чужої культури. Для ілюстрації такого випадку варто розглянути книжку «The Godmother» американської журналістки та письменниці Барбі Латци Надо [15].

Книжка «The Godmother» присвячена темі жінок в італійській мафії. Мафія -- особливе культурне явище, яке характерне для сучасної Італії. Як зазначають дослідники, мафія, особливо в південних регіонах Італії, є невід'ємною частиною життя населення, як клімат чи національний діалект, і вона тим чи іншим чином проникає в усі сфери життя італійців [16, с. 301-302]. Звісно ж, такий важливий культурний феномен залишив відбиток у мові у вигляді лексем, які наповнені особливим змістом і служать для передачі особливостей функціонування та побудови мафії. Тому авторка широко використовує в англомовному тексті, який первісно був призначений передусім для англомовного читача, відповідні лексеми, які в цьому контексті вважатимемо екзотизмами та не деталізуватимемо їхню класифікацію.

Екзотизми, які використовує авторка, можна поділити на дві великі групи:

• лексеми, які позначають реалії структури та функціонування мафії: ґуапо, омерта, каморрист, пентіто, ндріна, вальйоне, лупара б'янка, мафіозі, пічьото, капо, капо деі капі, піціні, коска;

• лексеми, які передають національно-культурний колорит Італії: мадріна, нонна, ракомандата, танджендзіалє, путана, малявіта, дзіа, стуко, портіко, просеко.

Особливістю першої групи є те, що ці поняття, як правило, не знайомі широкому колу читачів, а тому часто потребуватимуть або контекстуального уточнення значення слова, або пояснення в перекладацькій примітці. Так, прикладом контекстуального уточнення може бути таке речення: Найбільшим гріхом для мафіозі було б порушити омерту, тобто обіцянку вірності перед мафією. А за допомогою перекладацької примітки можна, приміром, пояснити, що ґуапо (від іт. guappo) -- представники кримінальної субкультури півдня Італії (відома як ґуаперія) ХІХ і початку ХХ століть. Це слово набуло особливого поширення в неаполітанському діалекті. У сучасному вжитку асоціюється з членами Каморри (визначення за [17, с. 106]).

Друга група включає лексеми, які часто є відомими серед носіїв мови перекладу та часом навіть є термінами, які використовують у певних сферах (наприклад, стуко та портіко, які є загальновизнаними термінами архітектури; просеко -- відомий широкому загалу алкогольний напій). Також застосування доместикації щодо багатьох слів з другої групи буде більш здійсненним завданням, аніж щодо першої (так, слово дзіа можна замінити на тітка, але в разі заміни коски на клан чи родину, перекладач позбавить текст його «екзотичности»).

Найбільші труднощі викликає передача екзотизмів першої групи, перш за все на рівні мікроперекладу, адже їхній переклад вимагає врахування багатьох чинників.

Через те, що англійська й італійська мови використовують графіку на основі латиниці з незначними відмінностями між набором символів у цих мовах, авторка англомовного тексту без вагань використовує ці екзотизми в тому написанні, у котрому вони існують в італійській мові: pentito, lupara bianca, pizzini, omerta. Очевидно, що для передачі цих слів українською мовою варто скористатися прийомами транслітерації з елементами транскрибування, однак необхідно також звертатися увагу на просодику. Так, приміром, у слові omerta наголос падає саме на останній склад, для чого в італійській графіці використовують знак гравісу, а тому для українського читача варто залишити своєрідну «підказку» та додати наголос над словом у перекладі, при чому це робити слід у всіх відмінках, особливо якщо це слово не так часто трапляється в тексті: омерта, омерти, омерту і т.д.

Під час передачі українською мовою слів mafioso та camorrista необхідно враховувати не лише правила транслітерації, але й правопис слів іншомовного походження (§121-140 чинного на момент написання цієї статті Українського правопису), граматичні особливості італійської мови й усталений серед українців узус, тобто перекладач повинен знайти комплексний підхід до вирішення цього питання. Звісно, перекладач може використовувати багатокомпонентні сполуки замість однослівних, як ось член мафії чи член «Каморри», однак вони часом можуть бути «громіздкими» для тексту та знижувати той ефект занурення в культуру, який автор задумував під час написання свого тексту. Тож, camorrista варто передавати українською мовою як каморрист, адже це член злочинного угрупування «Каморра», і оскільки цей іменник, який є загальною назвою, походить від іменника, який є власною назвою, подвоєння зберігаємо відповідно до п. 3 § 128 Українського правопису [18, с. 126]. І хоча цей іменник італійською мовою має закінчення -а, яке вказує на те, що це однина, його залишення в тексті українською мовою буде надмірним, оскільки в українській мові поширеним є суфікс -ист (після р вживаємо и відповідно до пп. 1 п. ІІІ § 129 Українського правопису [18, с. 128]) без жодних додаткових закінчень. Складнішим є випадок з mafioso, де труднощі становить збереження в перекладі його форм, які вказують на стать особи та їхню чисельність: mafioso -- чол. рід. одн.; mafiosi -- чол. рід. мн.; mafiosa -- жін. рід. одн.; mafiose -- жін. рід. мн. Чоловічі форми можна передати як мафіозо та мафіозі відповідно -- лексеми, які відомі широкому колу читачів, не викликають запитань щодо своєї невідмінюваности як іменники іншомовного походження відповідно до норм § 140 Правопису [18, с. 132]. Крім того, в українській мові вже давно й активно побутують іменники італійського походження, які в мові-джерелі мають форми множини, зберегли їх в українській мові та які носії української мови без особливих труднощів сприймають як форми множини: спагеті, тортеліні, букатині, грисині тощо. Форма мафіоза є цілком прийнятною для української мови та гармонійно звучить як іменник першої відміни твердої групи. Однак форму множини не можна передавати як мафіозе, оскільки для українських іменників закінчення -е не є характерним для множини, тож мовці не сприйматимуть цю форму за належну, а тому варто використовувати форму мафіози (відповідно до форм іменників першої відміни твердої групи). Те ж саме стосуватиметься слів пентіто (інформатор правоохоронних органів, який перейшов з мафії на сторону правосуддя), коска та ндріна (клани Сицилійської Мафії та Ндранґети відповідно).

Варто зазначити, що екзотизми як першої, так і другої групи не варто залишати в тексті як варваризми мовою оригіналу, тобто італійською, оскільки не всі читачі обізнані з фонетичними особливостями італійської мови та можуть неправильно читати ті чи інші слова. Так, приміром, авторка використовує слово tangenziale: The two made plans to meet at a dusty Neapolitan construction site where a new tangenziale, toll bypass, was being built [15, с. 60-61]. Це слово означає кільцева дорога, і авторка відразу навела англійський відповідник, однак використання італійського слова натякає на те, що авторка бажала дати читачеві відчути це слово мовою оригіналу, відчути цю «екзотичність», а тому варто це зберегти в українському перекладі та транслітерувати його як танджендзіалє.

Особливі труднощі може викликати слово guaglione, яке означає «хлопець», але в сленгу це слово має значення «дитина вулиці» [17, с. 105]. Річ у тому, що через особливості фонетики неаполітанського діалекту, з якого походить це слово, його вимовляють як [waj'jorno], позаяк приголосний g у сполученнях з іншими голосними не завжди зберігається в цьому діалекті [19, с. 171]. А тому перекладач не повинен хибно сприйняти цю лексему як складову стандартної італійської мови та транслітерувати її відповідно до вимови в італійській. Тож, найкращим варіантом перекладу буде форма вальйоне.

Приклади вище свідчать про те, що під час перекладу екзотизмів на рівні мікроперекладу варто брати до уваги багато чинників, а тому під час підготовки майбутніх перекладачів необхідно звертати увагу на такі проблеми та звертати на них увагу під час викладання перекладацьких дисциплін.

Висновки. Переклад екзотизмів є комплексною практичною проблемою, перед якою постає практично кожен перекладач, особливо той, який працює у книжковому перекладі чи кіноперекладі. Хоча в українській фаховій і навчальній літературі питання перекладу безеквівалентної лексики висвітлено досить широко, однак дуже рідко дослідники розглядають проблеми передачі екзотизмів, які походять з третьої мови, тобто мови, яка не входить в пару мов перекладу. На прикладі італійських екзотизмів в англомовному тексті показано, що перекладач повинен брати до уваги низку чинників, зокрема й ті, які виходять за межі знань мови оригіналу (у цьому випадку англійської). Приклади демонструють, що перекладач повинен бути обізнаний в особливостях іншої мови та повинен мати навички пошуку й аналізу інформації про особливості фонетичної й граматичної структури іншої мови. Це вимагає від перекладача ґрунтовної фахової мовознавчої підготовки. Ця проблематика також має потенціал для подальших досліджень і для включення до програм навчальних курсів і матеріалів.