Лінгвокультурні символи української чарівної казки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський торговельно-економічний університет

Національний університет „Львівська політехніка”

Лінгвокультурні символи української чарівної казки

Лисак Віра Миронівна

доктор філософії, кандидат педагогічних наук, доцент

Попадинець Мирослава Василівна

викладач кафедри української мови

Анотація

лінгвокультурний символіка чарівний казка

У науковій розробці проаналізовано дидактичний аспект лінгвокультурної символіки української народної чарівної казки. Оскільки лінгвокультурному символу народної чарівної казки притаманне власне смислове поле, об'єм пам'яті та логіка розгортання, тому виділяються найважливіші ознаки - полісемічність та динамічність, що надає чарівним персонажам особливе виховне звучання.

Вчені філологи, педагоги, літературознавці, міфологи досліджували казку як комплекс символів, для тлумачення яких підбиралися термінологічні поняття; а вчені-антропологи вбачали в казкових сюжетах звичаєві та первісні уявлення, що згодом стали сприйматися як старовинні пережитки. Найбільш послідовно про сутність та роль системи лінгвокультурних засобів в тексті чарівної казки писали представники структурного підходу: А. Аарне, А. Дандес, С. Томпсон, А. Греймас, Т. Коротич, К. Леві-Стросс, Е. Мелетинський, В. Пропп, С. Швачко.

Особлива увага сконцентрована на ідейно-тематичній навантаженості числа, кольору, предметів побуту та ономастичних назв у тексті чарівної казки, що зумовлює створення лінгвокультурного простору чарівного. Конкретні числа, найбільш вживані кольори, популярні предмети побуту, традиційні ономастичні назви становлять чітку ієрархічну композиційно-жанрову структуру в українській чарівній казці.

Лінгвокультурні символи у тексті чарівної казки логічно довершують композиційні моменти, створюють певну дидактичну концепцію перемоги добра. Досліджено, що у тексті чарівної казки існує мовний континуум, у якому зав'язка ґрунтується на випробуваннях, а розв'язка завершується добром. Відповідно до цього лінгвокультурні засоби становлять художньо-пізнавальну, емоційно-образну та структурно-композиційну макроструктуру чарівної казки.

Лінгвокультурна символіка української чарівної казки в своїй основі має такі особливості: ознаки національної ментальності: доброту, лагідність, педантичність, точність; пріоритетні духовні цінності: любов, добро, милосердя, мудрість; обереги родинного виховання, що становили фундамент формування майбутнього покоління. Тому символізація чарівних образів не тільки формує свою особливу систему, а й виходить за її межі, проникає в загальномовний простір, укорінюється в ньому, формуючи важливі особливості національної мовної картини світу, що потребують свого подальшого дослідження та вивчення.

Ключові слова: чарівна казка, число, колір, предмети побуту, ономастичні назви, континуум, концепт.

Lysak Vira Myronivna Doctor of Philosophy, Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Lviv University of Trade and Economics

Popadynets Myroslava Vasylivna Lecturer of the Department of Ukrainian Language, Lviv Polytechnic National University

Lingua-cultural symbols of ukrainian folk fairy tale

Abstract

Didactic aspect of lingua-cultural symbols of Ukrainian folk fairy tale is analysed in the scientific research. Analysed scientific pedagogical and linguistics literature revealed the lack of research in a range of problems concerning lingua - didactic orientation of symbolic resources.

Since lingua-cultural symbol of folk fairy tale has its own notional field, memory size and logic of the development, therefore the most important signs - polisemic and dynamics- are distinguished and that provides charming characters with special skills and extraordinary deeds.

Philologists, pedagogues, literary experts, mythologists had studied the fairy tale as a complex of symbols, for the interpretation of which terminological concepts were selected; anthropologists saw in fairy tales custom and primeval ideas, which later came to be perceived as ancient relics.

Representatives of the structural approach were the ones who had researched and wrote consistently about the essence and role of the system of linguistic and cultural means in the text of a magical fairy tale. The most noticeable authors are: A. Aarne, A. Dandes, S. Thompson, A. Greimas, T. Korotych, K. Levi-Stross, E. Meletynskyi, V. Propp, S. Shvachko.

The essence of complex of lingua-culture symbols and its didactic orientation is clearly structured. Special attention is focused on the ideological and thematic utilization of numbers, colors, household items and onomastic names in the text of a fairy tale that implies the creation of linguistic and cultural magic space.

Linguistic and cultural specific numbers, the most common colors, popular household items, and traditional onomastic names make up a clear hierarchical compositional and genre structure in the Ukrainian fairy tale and are motivated symbolic systems with an artistically-shaped function.

Linguistic and cultural symbols in the text of a fairy tale logically complete compositional moments and create a certain didactic concept of the victory of goodness. According to the research, there is a language continuum in the text of the fairy tale in which the plot is based on the trials, and it has good ending. Accordingly, the linguistic and cultural tools make artistic and cognitive emotionally-shaped and structurally-composite macrostructure in a fairy tale.

The lingua-cultural symbolism of the Ukrainian magical fairy tale has the following features at its core. Signs of the national mentality: kindness, gentleness, meticulousness and accuracy. It prioritises spiritual values such as love, kindness, mercy and wisdom. An important role goes to the charms of family upbringing, which formed the foundation of the formation of the future generation.

Therefore, the symbolization of magical images not only forms its own special system, but also goes beyond it, penetrates into the common language space, takes root in it, forming important features of the national linguistic picture of the world, which require further research and study.

Keywords: fairy tale, number, colour, household items, onomastic names, the continuum, concept.

Постановка проблеми

У статті розглянуто аспекти лінгвокультурного аналізу системної символіки українських народних казок, які належать до різновиду чарівних. Саме у чарівній казці відтворено глибинну філософію української етнічної спільноти, яка побудована на перемозі добра над злом. Українська чарівна казка, як ніяка інша, відображає сутність національних дидактичних цінностей, які виховують дитину любов'ю та навчають мудрості.

Завдання наукової розвідки - аспектний мовно-дидактичному аналіз системи символів, комплексне висвітлення найуживаніших лінгвокультурних засобів чарівної казки, виокремлення мовного континууму в українському казковому сюжеті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Народна чарівна казка є предметом активних досліджень лінгвістичного, фольклорного, філософсько-методологічного, психолого-педагогічного, культурологічного аспектів уже з ХІХ ст. Лінгвокультурні засоби чарівної казки розглядалися як міфологічна першооснова (Реглан, Ян де Фріз, В. Гнатюк, Л. Білецький), первісні звичаї та обряди (Ленг, Мак-Калок, Гартланд, Харіс), психологічні символи (Фройд, Ранк, Ріклін).

У лінгвокультурній макроструктурі виділяють казкові символи, які мають первинне античне пояснення щодо походження (Аристотель, Платон, неоплатоністи); філософське розуміння символу як способу розуму, думки (І.Кант, Й. Гете, Г. Гегель, В. Шеллінг); розгляд символіки як компоненти українського світобачення (Г. Сковорода, М. Костомаров, митрополит Іларіон, В. Гнатюк).

Найбільш послідовно писали про сутність системи лінгвокультурних засобів та їх роль у макроструктурі тексту чарівної казки представники структурного підходу: А. Аарне, А. Дандес, С. Томпсон, А. Греймас, Т. Коротич, К. Леві-Стросс, Е. Мелетинський, В. Пропп, С. Швачко.

Мета статті - різнобічно проаналізувати українську народну чарівну казку як комплекс символів, тлумачення яких має важливе філософська мовознавче культурологічне значення. У казкових сюжетах, звичаєвих і первісних уявленнях глибоко осмислені народні духовні цінності українського етносу з найдавніших часів до сьогодні.

Виклад основного матеріалу дослідження

Загальні особливості жанру казки як системи лінгвокультурної символіки з'ясовував І. Франко (,,Коли ще звірі говорили”), а пізніше його традицію продовжив М. Чорнописький у відомих українських чарівних казках (,,Царівна родом із високого блискучого замку”).

Сучасні дослідники К. Крутій, Н. Маковецька (,,Казкотерапія як засіб оздоровлення дітей дошкільного віку”) та О. Прокопова (,,Казка як ефективний засіб збагачення морального досвіду школярів”) акцентували увагу на психолого-педагогічному аспекті лінгвокультурних засобах чарівних казок.

Особливої уваги заслуговують фундаментальні роботи В. Проппа „Історичні корені чарівної казки”, Є. Мелетинського ,,Герой чарівної казки”, Й. Ратцінгера ,,Віра - Істина - Толерантність ”, М.-Л. фон Франца „Психологія казки”. Відомий український мовознавець О. Потебня одним з перших досліджував причини походження, еволюцію символу та сутність фольклорної символіки через закономірності розвитку мови, акцентуючи на тому, що ,,мова в усьому без винятку символічна” [3; 113]. Зокрема, вчений зазначає, що між словом і символом можуть існувати три типи зв'язку: порівняння, протиставлення і причинно-наслідковий зв'язок [3:3].

Видатний швейцарський лінгвіст Ф. де Соссюр уважає, що символ вмотивований на відміну від графічного знака, який завжди ,,є конвенціональним, неумотивованим“ [8:90]. Казкові символи відповідно мають особливу мотивацію, оскільки сконденсовані на ідейно-тематичному змісті перемоги добра над злом.

Передусім послугуємося визначенням сутності терміна „символ” у найповнішому тлумачному словнику української мови. Зокрема, в словниковій статті зазначено, що термін має три лексичних значення: ,,1. Умовне позначення якогось предмета, поняття або явища. 2. Художній образ, який умовно відбиває яку-небудь думку, ідею, почуття і т. ін. 3. Умовне позначення якої-небудь величини, поняття, запроваджене певною наукою” [6:174]. Звідси це багатозначне поняття побудоване на комплексі різноформатних універсальних, специфічних, випадкових, міфологічних, первісних, традиційних, архетипних, колективних, індивідуальних, релігійних, ліричних, текстових ситуацій.

На нашу думку, у процесі лінгводидактичного аналізу найбільш уживаної символіки української чарівної казки варто врахувати такі істотні ознаки символу:

У явище специфічно національне, тому „семантика символу виявляється в контексті світоглядної традиції“ (М. Кочерган);

У первинний зміст символу полягає ,,в якості форми для іншого змісту“ (В. Маслова);

У ,,лінгвокультурний маркер національно-культурної свідомості“ (І. Привалова);

У причиною незрозумілості і певної загадковості символу є „надзвичайна узагальненість та ідейна насиченість (О. Лосєв);

У „символ - основний образний засіб; представлений як найвищий ступінь розвитку метафори або, навпаки, як нерозкрита метафоричність семантично синкретичного слова” (В. Колесов).

Також будемо вважати, що найважливішими ознаками казкового символу є: полісемічність, умотивованість, образність, комплексність змісту, рівноправність прямого та переносного значення, їх певна розпливчатість, універсальність у конкретній чарівній казці. Попри те казковому символу притаманні динамічність, здатність актуалізуватися у певній комунікативній ситуації, зокрема у фантастичних та магічних діях. Відтак у сюжеті створення „чарівного” відбувається перетинання символів різних культурних вимірів, простежується вбудованість символу в структуру міфології, літератури, мистецтва та інших семіотичних систем.

Вважаємо, що варто погодитися з думкою дослідника Ю. Логмана про те, що символу народної чарівної казки притаманне власне смислове поле, об'єм пам'яті і логіка розгортання.

На нашу думку, найбільш повними повторюваними та культурологічно насиченими в чарівних українських казках є числа, кольори, предмети побуту, ономастичні назви, які узагальнено є різноформатними, зі своїм смислово-дидактичним полем, багаторазовістю повторення та вектором розгортання. Система таких лінгвокультурних засобів як числа, кольори, предмети побуту та ономастичні назви становлять чітку ієрархічну композиційно-жанрову структуру в українській чарівній казці та є вмотивованими символічними системами із художньо-образною функцією.

З приводу цього слушно зауважував В. Пропп у праці „Морфологія казки”: „Єдність структури символів відповідає єдності всієї поетики чарівної казки і єдності вираженого в ній світу ідей, емоцій, образів героїв і мовних засобів” [5:275]. Таким чином, числа, кольори, предмети побуту та ономастичні назви становлять художньо-пізнавальну емоційно-образну та структурно-композиційну макроструктуру в чарівній казці.

У народній чарівній казці найбільш часто вживаються такі числові символи 3, 7, 9, 12, 27, 24, 40, 70. Зокрема, в проаналізованих українських чарівних народних казках виявлено такі числові символи: 3 (у 16 казках), 7 (у трьох казках), 12 (у п'яти казках). Числові символи як знакова система створюють динамічну ритміку оповіді та сприяють швидкому запам'ятовуванню казки.

Передусім число три зазвичай пріоритетне в українській родині (три групи чарівних персонажів - Добротворці, Злотворці, Знедолені (Л. Дунаєвська), три сини, три дочки в бідного, багатого, короля, де третій - дурень, найчастіше наймолодший. Чарівних бажань та складних випробувань також три (три богатирі, три дороги (шляхи), три загадки, тричі піти, потрапити) тощо. Концепт три - сильне знакове число, що створює ратардацію - триєдину дію, яка зростає та ускладнює кульмінаційний фактор, має божественний вплив на людське життя, є мотивацією фатуму, виконує ритуальну дію. У родинному вихованні дуже важливі триєдині благородно-пророчі дії, які забезпечують моральну складову в процесі формування особистості - християнина, патріота, громадянина.

В українській чарівній казці цілком магічним вважається числовий символ - тридев'ять, тридесять (за тридев'ять земель, у тридесятому царстві -композиційно-жанровий зачин ). Числова лексема - тридев'ять - це число 27, фактична тривалість місячного місяця (в чарівній казці стільки ж днів потрібно пішки йти до поставленої мети). У тридесятому царстві - усталений чарівний концепт етимологічно походить від азів народної лічби до десяти: три рази за десять - дуже далеко, там, куди практично не дійти, недосяжний вимір. Звідси числа 27 і 30 - фантастична межа, за якою живуть чарівні персонажі та відбуваються надзвичайні дива. Натомість число тридцять три - фатальне в народних чарівних казках (дві трійки поруч - надзвичайна сила), яка репродукується у протидії двох світів - ,,свого” і „чужого”, ,,живих” і „мертвих” (своє царство - тридесяте царство). Концепт „чарівного” як правило магічно перенесений у чуже, потойбічне царство, яке розміщене під землею, у воді, на небі, на високому дереві або за тридев'ять земель.

У чарівній казці найбільш щасливим числом вважають - сім, що символізує порятунок, пізнання істини (семимильні чоботи, семеро богатирів, сім братів-гайворонів). Число 7 здавна вважалося у народних казках виразником найповнішого багатства, максимальної величини та везіння. Звідси число 7 складається з суми 3 і 4 - основних параметрів (ознак), які вважають „досконалими”, „божественними”. Часто в чарівних казках зустрічаємо: ,,за сімома замками, сімома дверима, сімома ключами”, зав'язати сім'ю вузлами, зібрати сім вугільців з семи печей. Чарівні персонажі долають тернистий шлях упродовж семи днів та ночей, можуть не бачитися сім років. Саме сьомим - після шести хлопців і однієї дівчинки сином у сім'ї є „рятівник” Котигорошко.

Казкові персонажі міряли світ від семи днів до семи поколінь, свій родовід необхідно було знати до сьомого коліна в минулому, відтак через гріховну провину одного із родичів, представники роду можуть страждати до сьомого коліна в майбутньому. Усе це засвідчує канони народної педагогіки, які не просто традиційні, а духовні правильні на всіх етапах формування дитини в родині.

У чарівній народній казці ,,Про сімох братів-гайворонів та їх сестру” збулося материнське прокляття семи синів, які жили між собою у ворожнечі. Предметно, що прощення як у казці так і в життєвій ситуації можна було заслужити лише любов'ю та милосердям. Саме на цих вічних постулатах будуються основи українського родинного виховання, формуються ціннісні переконання та родинні обереги.

Десяткові числа: дев'ять, одинадцять, дванадцять у чарівній казці виконують магічну дію як творення добра і відвертання зла та ритуальну обрядову функцію як передумову кульмінаційного моменту. Наприклад, функціональні ролі символів проглядаються у казках: ,,Соловей- розбійник сидів на трьох дубах, на дев'яти гілках”; розбив усе військо, тільки три богатирі зосталися”; ,,в того змія було дванадцять дочок, як одна”, „сидять аж одинадцять зміїв”; ,,кінь за дванадцятьма дверима, то як попоїздиш на ньому, так віддам дочку”.

Числові символи наділяють чарівних помічників гіперболізованою силою: той, що їсть, і не наїсться, з'їдає за раз 12 биків, і залишається голодним; той, що п'є, і не нап'ється, випиває 40 бочок вина; стрілець влучає за сорок верст. Не випадково у чарівних казках позитивні дійові особи наділені гіперболою та персоніфікацією, що створює максимальну довіру до фізичної та духовної сили персонажа.

Важливе символічне навантаження в казках несе число ,,9”, яке знаково вживається також у родильній та поховальній обрядовості. Змії, Песиголовці у чарівних казках найчастіше бувають дев'ятиголові. Особливим числом, що визначає богатирську силу, символізує мужність та винятковість борця та захисника скривджених є - дванадцять. Народ приписує своїм чарівним героям надуміння та чудодійні індивідуально-психічні риси: ,,Пішов Кирило до князя: „Давайте, - каже, - мені дванадцять бочок смоли та дванадцять возів конопель! Він коноплями обмотався, смолою обсмолився, узяв булаву в десять пудів та й пішов до змія” [8:86].

Цікавим є лінвокультурний аспект широковживаного „казкового” числа - 40, яке у первинному етимологічному значенні походить від давньоруської назви мішка з чотирма десятками соболиних шкурок. Здавна українці пов'язували число „сорок” з мисливством (сорок хортів, ведмедів, а вже сорок перший уже мав вбити самого мисливця). У народних чарівних казках найчастіше - це 40 розбійників (,,Про двох братів і сорок розбійників”); чарівний хліб із сорока печей, який потрібно запивати сороковими кухлями меду („Летючий корабель”).

Таким чином, числовий елемент - сорок є самодостатньою величиною, що глибинно символізує сутність покарання та очищення, межу людського терпіння та насущних потреб та бажань.

Досліджено, що числові символи у народній чарівній українській казці використовувалися продумано, найчастіше в ініціальній формулі, виступають психолінгвістичним прийомом створення чарівної ситуації, є елементом розвитку сюжетної дії аж до напруженої кульмінації.

Досліджуючи психолінгвістичний концепт кольору в українській чарівній казці, варто звернутися до сенсорних прикметників зорового сприймання: білого, чорного, жовтого (золотого), червоного, синього. Білий колір має яскраво виражене конотативне акумулювання добра, чистоти, краси. Символічний чорний колір практично у всіх випадках позиціонується з концептом зла, темряви, негативу: нечисть змальовується як дуже зла мачуха, що вкупі з дочкою покарана чорнотою. Предметно, що протилежні кольорові палітри чорного та білого кардинально протиставлені в чарівному просторі як два світи: свій - чужий.

Червоний колір слугує переважно для емоційно-нейтрального забарвлення сюжетно-композиційної структури тексту, рідше використовується для опису вигляду обличчя на позначення зовнішньої краси та міцного здоров'я. А насичений синій колір у чарівній казці символізує безмежний життєвий простір та естетично довершений: синє небо, синє море; сині очі; сині волошки. Значно рідше зустрічаються інші кольори: зелений, голубий, коричневий.

Найуживанішим в українських чарівних казках є жовтий (золотий) колір, що символізує тепло та радість і є лінгвокультурним засобом сонця та багатства. Тому головних героїнь зображували із золотим волоссям, у золотому вбранні (золота сукня та черевички), підкреслюючи визначеність образу, духовне багатство, святість. На допомогу їм приходять золоті речі, золоті тварини як провідники божественного Сонця. Та все ж варто звертати увагу і на інші відтінки жовтого, адже цей колір може нести у собі й негативне значення - символ осені та стиглого врожаю - значення кінця.

Таким чином, українська народна колористика містить вербалізацію концептів, що дає змогу з'ясувати діахронно-синхронний аспект її семантики. Зокрема, білий колір, на противагу чорному як символу неприємного, низького, потворного, здебільшого уособлює красу, добро, моральну досконалість у духовному універсумі особистості: білий світ - чорна земля; біла хата - чорний крук, чорний кіт; білі руки - чорна хустка; білі коси - чорні злидні.

Дослідник естетичної функції народної казки А. Синявський зазначав, що ,,казковий колір має люмінесцентні властивості, і, здається, запалює предмети, від чого сама назва „казковий” фосфоресціює у нашій свідомості. На думку вченого, герої казок презентують себе казковим вогнем, сяйвом. У казці усе має логічну природу, вона - концентрація „чудесного” [4:138].

Українська чарівна колористика яскраво співвіднесена з предметами побуту, металами, які є лінгвокультурними символами з ідейно-тематичним навантаженнями. З приводу цього, B. Пропп писав про те, що всі золоті речі є „неземними”, оскільки виявляють зв'язок із сонцем; зокрема золоте волосся стає ознакою чарівності його власника (власниці). Подібно до цього срібна символіка пов'язана з місяцем, водою; мідна чи бронзова - з вогнем; прозорі матеріали (скло, алмази, кришталь поєднані з водою та повітрям). Чітке та послідовне використання символів у казковому тексті створює градацію - герой зустрічає мідний, срібний та золотий палаци; отримує срібне, золоте та діамантове яблука тощо.

Таким чином, роль кольорової символіки у становленні європейського християнського світогляду найбільш повно віддзеркалена у таких українських чарівних казках: ,,Яйце-райце”, „Таємниця скляної гори”, ,,Про бідного парубка і царівну”, „Летючий корабель”.

В українській чарівній казці виділяють такі національні лінгвокультурні предмети побуту: торбинка-волосянка (сама дає їсти та пити); чарівні чоботи (ходять поверх води); чарівний перстень (як перекинути з однієї руки на другу - з'являються слуги); сопілка (заграти на ній - сповниться все, що захочеш); пушка-табакерка (з'являється слуга, що виконує всі бажання); мальоване горнятко (якщо напитися, стаєш сильним).

Не всі побутові предмети у казковому сюжеті покликані творити істину, добро та справедливість. Дослідниці-казкознавиці, зокрема Л. Дунаєвська виділяють речі добротворців-охоронників - кочерга, рогач, сокира та зрадників-злотворців - долото. Долото ж, на думку вченої, - поза цим світом: воно погоджується допомогти злому змієві на умовах ,,позолочення голови”, що свідчить про його прагнення бути причетним до хатнього вогню.

Підсумовуючи досліджене, можна вважати, що українські чарівні казки у макроструктурі сюжету системно вписали символічні побутові предмети, які об'єднані спільними ознаками: динамізмом, органічним зв'язком з подіями навколо центрального персонажу, де дія, розгортається не лише у часі, а й у просторі.

Аналізуючи ономастичні найменування чарівних українських казок, варто визнати, що походження власних назв етносу має свою індивідуальну ментальну специфіку та історичне коріння.

В українських чарівних казках виділяють чоловічі антропоніми: Іван, Іван-Побиван, Іван Голик, Ілля Муромець, Кирило Кожум'яка, Мамарига, Телесик; жіночі найменування: Кривенька качечка, Царівна-Жаба; міфологічні персонажі: Скороход, Слухало, Стріла, Морозко, Вернидуб; Сучимотузок, Крутивус, що є символічними образами концепту „чарівного”. Негативні ономастичні імена: Соловей- розбійник, Кощій Безсмертний уособлюють зло, тоді як основна ідея казки - перемога добра над силами зла.

Герої українських чарівних казок отримували особливі імена залежно від:

обставин народження (Телесик);

особистих внутрішніх т зовнішніх якостей (Іван-Побиван, Оферма);

статусу в суспільстві, роду діяльності (Іван Голик, Мамарига, Квітень, Березень).

Якщо казкове ім'я використовується в конкретному мовленнєвому акті, тоді воно пов'язується з поняттям про унікальний, єдиний референт, на що вказує. Наприклад, ім'я Іван співвідноситься з певною верствою людей, що містить необмежену кількість чоловіків, носіїв власної назви, зазвичай слов'ян. Онім Іван свідчить про етнічну належність людини, типовість (стандартне образне позначення українців) як національного антропоніма, про чоловічу стать, але не визначає віку чи соціального становища. Самі по собі оніми не мають ніякого значення, тобто не можуть бути визначені без звернення до денотата - реального носія власної назви.

Вважаємо, що лінгвокультурні символи чарівної казки варто розглядати у мовному континуумі. Мовний континуум полягає в тому, що в перебігу чарівної казки герой як правило стикається з атрибутами чарівних дійств: зокрема, зав'язка ґрунтується на випробуваннях, завданнях, умовах, а розв'язка завершується добром.

Так, казковий герой Телесик з однойменної казки ,,Телесик” народжується з дерева - і рятується через дерево (явір). Простежується також ментальний зв'язок народження Телесика з рибою (ловить рибу та годує діда з бабою) та порятунку через птахів (гусей-лебедів). Таким чином, виявляться ритуальні витоки народження дитини через природні сутності: дерево, рибу, гуси-лебеді. Тому український мовний континуум досить складний, а за концептом чарівного глибокий та достатньо переконливий.

Таким чином, ономастичні імена „культурно навантажені” на відміну від звичайних „стандартних” зоонімів чи космонімів, а також досить широко вживаються у казковому сюжеті у будь-яких ситуаціях, у семантиці містять культурно-моральну інформацію.

Мовознавці акцентують увагу на ролі антропоніма як символу у сюжетній композиції, номінації та атрибуції з іншими мовними одиницями. Слід зазначити, що структурний зв'язок між сильною текстовою позицією та основним текстом простежується за допомогою двох основних форм: експліцитної та імпліцитної. Основний спосіб вираження експліцитного зв'язку - дискантний повтор, найбільше виявляється між заголовком та основним текстом тоді, коли такий повтор пронизує весь твір.

Отже, ономастичні символи несуть у собі чітке семантичне, смислове та емоційне навантаження, яке реалізується в ході сюжету казки. Детальне вивчення компонентів сюжетно-композиційної побудови та художньо-образної структури казки дає глибше розуміння жанрових різновидів казкової прози, окремих текстів та світу ідей, втілених у них.

Проаналізувавши лінгвокультурну символіку української чарівної казки важливо виявити такі особливості: ознаки національної ментальності: доброту, лагідність, педантичність, точність; пріоритетні духовні цінності: любов, добро, милосердя, мудрість; обереги родинного виховання як основи формування майбутнього покоління. Загалом символізація чарівних образів не тільки формує свою особливу систему, а й виходить за її межі, проникає у загальномовний простір, укорінюється в ньому, формуючи важливі особливості національної мовної картини світу, які потребують свого подальшого дослідження та вивчення. А структурована система символів кольорів, чисел, загальних та власних найменувань створює духовну картину українського світобачення та моральні ціннісні орієнтації.

Література

1. Дунаєвська Л. Українська народна проза (легенда, казка): еволюція епічних традицій. / Дунаєвська Л.Ф. - К.,1997 - 435 с.

2. Лановик М. Б. Українська усна народна творчість / М.Б. Лановик. - Київ: Знання-Прес, 2005. - с. 426-457.

3. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. - Т. 4.- Вып. 2: / Потеня А.А. Глагол. - М., 1977. - с. 113.

4. Пропп В. Исторические корни волшебной сказки / В. Пропп. - М.: Лабиринт, 1998. - с. 330.

5. Пропп В. Морфология сказки / В. Пропп. - М.: Лабиринт, 1928. - с. 227.

6. Словник української мови в 11 томах [СУМ]. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І.К. Білодіда. -- К.: Наукова думка, 1970-1980.- Т. 9. - К., 1978. - с. 174-175.

7. Українські народні казки: Для молодшого та середнього шкільного віку / [Передм. М.К. Дмитренка. Упоряд. О.С. Яремійчук]. - Київ : Веселка, 1989. - 412 с.

8. Ф. де Соссюр. Курс загальної лінгвістики / Фердинант де Соссюр; [пер. з фр. А. Корнійчук, К, Тищенко]. -- К.: Основи, 1998. 324 с.

References

1. Dunayevs'ka, L. (1997) Ukrayins'ka narodna proza (lehenda, kazka): evolyutsiya epichnykh tradytsiy [Ukrainian folk prose (legend, fairy tale): evolution of epic traditions]. - K., 435 [in Ukrainian].

2. Lanovyk, M. (2005) Ukrayins'ka usna narodna tvorchist' [Ukrainian oral folk art] Kyyiv: Znannya-Pres, 426-457 [in Ukrainian].

3. Potebnya, A. (1977) Iz zapisok po russkoy grammatike.[From the notes on Russian grammar] - Vol.4.- Ver.2: / Potebnya A.A. M.: Glagol. 113 [in Russian].

4. Propp, V. (1998) Istoricheskiye korni volshebnoy skazki [The historical roots of the fairy tale]. - M.: Labirint, 330 [in Russian].

5. Propp, V. (1928) Morfologiya skazki [Fairy tale morphology]. - M.: Labirint, 227. [in Russian].

6. Bilodida, І.K. (1970-1980). Slovnik ukrains'koi movi [Dictionary of the Ukrainian language]. (vol. 1-11). K.: Naukova dumka. 174-175 [in Ukrainian].

7. M.K. Dmytrenko. O.S. Yaremiychuk (1989) Ukrayins'ki narodni kazky: Dlya molodshogo ta seredn'ogo shkil'nogo viku [Ukrainian folk tales: For junior and middle school age]. - Kyyiv: Veselka,. - 412. [in Ukrainian].

8. F. de Sossyur, (1998) Kurs zahal'noyi lingvistyky / Ferdynant de Sossyur; [per. z fr. A. Korniychuk, K, Tyshchenko].[General linguistics course; Translated from French by A. Korniychuk and K. Tyshchenko] -- K.: Osnovy, 324. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru