Діалог як міжособистісний зв'язок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Факультет романо-германської філології

ОНУ ім. І.І. Мечникова

Діалог як міжособистісний зв'язок

Сосницький Ігор Олександрович, старший викладач

Анотація

Дослідження було присвячено проблемі синтаксичної організації художнього діалогу й діалогу в стилі інтерв'ю. Вибір теми дослідження мотивується, насамперед, інтересами сучасної лінгвістики до механізмів мовного спілкування, їх прогнозування й розпізнавання.

Актуальність теми дослідження саме очевидно й випливає як із гносеологічних, так і насущних прикладних потреб сучасної лінгвістики. Процес мовного спілкування є, як відомо, природною сферою функціонування мови, основною його функцією й способом людського самовираження.

Робочою гіпотезою даного дослідження послужила теза того, що якщо діалог можна розглядати як двосторонню, мовну взаємодію, то інтерв'ю, звичайно, однобічне й напрямлено, на розкриття особистості інтерв'юйованого.

В якості основного методу у даній роботі були використані якісні, кількісні описи фактичного матеріалу, його філологічна інтерпретація, порівняльний аналіз.

У процесі дослідження було виявлено, що, незважаючи на одну й ту ж саму форму мовного спілкування, художній діалог і інтерв'ю відрізняються як у плані своєї комунікативної спрямованості, так і своєю синтаксичною організацією. З погляду своєї формальної структури, усне інтерв'ю являє собою не діалог у чистому виді, а монолог у діалозі, оскільки питомий внесок мовців дуже відрізняється. У цьому випадку спостерігається рівна перевага комунікативного внеску убік інтерв'юйованого. Ведучий лише націлює його на певні проблеми, які той згодом висвітлює.

У художньому діалозі, у більшості випадків, обоє мовців ведуть діалог «на рівних», тобто питома вага їхніх реплік у діалозі приблизно однакова. Відповідно повний розподіл синтаксичних типів речень, вживаних в аналізованих формах спілкування різний. Діалог сам по собі представляє складний матеріал, що далеко не обмежується якимось одним з аспектів. Про це свідчить величезна кількість дослідницьких робіт у цій царині.

Ключові слова: діалог, комунікація, діалогічна єдність, форма, спілкування.

Sosnytskyi Igor Olexandrovich Senior lecturer, Faculty of Romano- Germanic Philology, Odesa National I.I. Mechnikov University

Dialogue as interpersonal communication

Abstract

The presented work is a comparative study of the syntactic structure and composition of the literary dialogue and the newspaper interview in modern English. The urgency of this problem is motivated both by the gnoseological importance of the problems of verbal communication and practical needs of building up an efficient dialogue.

So the object of our investigation is the study of changes in the surface structure and semantics of the utterances used in the English literary dialogue and the newspaper interview. The subject of our investigation is the linguistic representation of dialogue in the two genres studied.

The basic conclusions of this work are made upon the study of the original samples of syntactically different structured sentences selected consecutively from the dialogues of the modern English novel and from the interviews of the popular newspaper. The working hypothesis of our work is an assumption that the literary dialogue presupposes a verbal equality of the interlocutors, while the newspaper interview is verbally land-slided in favor of the person who is being interviewed. Structurally the work consists of three parts. First, we studied the dialogue constituents in general, and then analyzed sentence types forming the literary dialogue and the newspaper interview and in the third part we have the comparative characteristic patterns of building dialogue in literary texts and newspaper interviews.

The composition of the literary dialogue and that used in the interview is different. Syntactically they are represented by the different types of the sentences, which can vary, from compound, complex and complicated to simple non-elliptical and elliptical predication-structured, and finally to the non-predication structured utterance.

Keywords: dialogue, communication, dialogic unity, form.

Вступ

Постановка проблеми. Діалог являє собою свого роду втілення мови в конкретних і специфічних засобах. Це особлива форма мовного спілкування, у якій проявляється мовна діяльність людини, а також форма існування будь-якої мови [1:21].

Аналізуючи діалог як форму мовного спілкування, дослідники, насамперед, звертаються до виниклого у результаті процесу говоріння, тобто здійснення діалогічного мовлення, мовній структурі. Також вивченню піддаються й умови, які стали причиною виникнення та перебігу мовлення в конкретній ситуації.

Крім усього іншого, на коло питань, що піднімаються в рамках проблеми діалогу, впливає суспільна функція мови та її вивчення. Усі аспекти вивчення діалогу тісно пов'язані між собою, та, крім того, явище діалогу тією чи іншою мірою залучається в будь-якій галузі лінгвістичної науки [17:34].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Діалог, на думку всіх дослідників, повинен мати певні характеристики. Насамперед, це наявність як мінімум двох співрозмовників, безпосередньо між якими відбувається обмін мовними висловлюваннями. Також у діалозі повинен бути присутнім невимушений характер мовної обстановки. Обов'язкова для діалогу зміна розмовляючих осіб, тобто повинна спостерігатися поперемінна адресація мовлення. При цьому в процесі діалогу відбувається одночасна підготовка власних висловлювань, їхня реалізація, а також сприйняття свого мовлення й мовлення співрозмовника на слух. Під час діалогу відбувається постійна зміна мовної ситуації [1, C. 23].

Мета статті - є встановлення основних синтактико-семантичних відмінностей, функціонування питальних речень у художньому діалозі й газетному інтерв'ю.

Виклад основного матеріалу

Велике значення в діалозі мають невербальні виразні засоби мови, такі як жести або міміка мовців [3, C. 428]. Ще Л.П. Якубинський у своїх працях писав, що мова являє собою різновид людського поведінки, є фактом психологічним, свого роду проявом людського організму, а також фактом соціологічним, тобто залежним від спільного життя організмів в умовах взаємодій [5, C. 184]. Таким чином, уже при створенні перших робіт у галузі лінгвістичних проблем, дослідники приймали мовлення за один з видів діяльності людини.

Для того, щоб розділити поняття діалогу та монологу, Л.П. Якубинський визначив характерні риси діалогу, а саме такі як швидкий обмін взаємообумовлений висловлюваннями-репліками без попереднього обмірковування, при зоровому та слуховому сприйнятті співрозмовника, і монологу (тривале письмове або усне висловлювання однієї особи). Він особливо відзначив те, що в живому мовленні важко чітко розмежувати монолог і діалог, ці два явища тісно переплітаються між собою, утворюючи ряд явищ перехідних [5].

Прикладом подібних перехідних явищ може служити бесіда в обстановці дозвілля. Такий вид бесіди відрізняється більш повільним темпом мовлення, для нього характерна більша кількість компонентів, а також більша обдуманість мовлення, чого не спостерігається при швидкому темпі розмови [2].

Діалог легко вписується в уявлення про мовне спілкування, про співробітництво при мовній діяльності, у той час як монолог вимагає спеціального пояснення як форми мовлення, що існує поряд з діалогом. Теза Є.Н. Ширяєва про те, що «справжнє своє буття мова виявляє лише в діалозі» [2, C. 12], розділяв Л.П. Якубинський, що говорив про природність діалогу й штучність монологу [6]. Всі особливості діалогу мовної структури пов'язані з його специфікою як утворення, що виникає в результаті перемежованої, головним чином усного спонтанного мовлення співрозмовників, що відбувається в певних умовах [8].

Сама природа діалогу передбачає його складність. Розміри діалогу теоретично безмежні, і його нижня межа може здатися відкритої. Однак фактично кожен діалог має початок і кінець. Єдність діалогу у його сенсі, темі, змісті [9]. Діалог - засіб вираження логічного ланцюга взаємозалежних по змісту сполучень думок-суджень, мовна побудова, у якій два мовці нібито створюють одну думку, структура, де тема розподіляється між двома мовцями. Специфіка діалогу як складної єдності самим тісним чином пов'язана з його тематичною цілісністю, з характером розвитку змісту, з рухом думки [4].

Як одиниця діалогу Н.Ю. Шведова визначила діалогічну єдність [7]. Це поняття міцно увійшло в теорію діалогу. Досліджуються діалогічні єдності різних структур, що включають дві й більше висловлень-реплік. Питання про межі діалогу та його внутрішні структурні особливості пов'язане з розходженням понять діалогу як цілісної структури та діалогічної єдності [50:76].

Репліка як компонент ДЄ й діалогу в цілому має двоплановий характер, що поєднує у собі значення акції й реакції, у результаті чого діалог і представляє собою складний ланцюг взаємозалежних висловлювань. З дослідженням діалогу як складного мовного комплексу, до складу якого найчастіше входить ланцюг реплік, що переплітається або паралельних реплік декількох осіб, пов'язане виділення різних структурних типів діалогу (парний діалог, паралельний діалог, полілог) [3].

Дослідження діалогу неможливо без обліку цілого ряду позамовних моментів: мети й предмета висловлювань, ступеня підготовленості мовців, відносин між співрозмовниками та їхнього ставлення до висловленого, конкретної обстановки спілкування. Характер діалогічного мовлення визначається дією всіх цих факторів у сукупності, та в результаті конкретного прояву кожного з них створюється діалог певної структури.

Відношення учасників діалогу до висловлювань як один з екстралінгвістичних факторів проявляється й в оцінках мовцем форми чужого мовлення, що є своєрідним моментом регуляції процесу спілкування та саме ці оцінки віддзеркалюються на структурі й характері діалогу [8]. Специфіка діалогу у величезній мірі пов'язана і з таким явищем, як ступінь підготовленості мовця до мовлення. Л.П. Якубинський відзначав швидкий темп вимовляння реплік та їхньої зміни як одну із властивостей діалогу, у ході якого підготовка до висловлення йде одночасно зі сприйняттям чужого мовлення. Це відображається на структурі діалогічних висловлювань, будучи одним з факторів формування його синтаксису [1]. На структурі діалогу позначається й ступінь поінформованості співрозмовників про предмет розмови. Л.П. Якубинський, підкреслюючи, що розуміння чужого мовлення визначається досвідом співрозмовників, що становлять апперціпіруючу масу мовців, що кожне наступне говоріння падає на підготовлений ґрунт, указував на велику роль здогадки при тотожності апперціпіруючих мас співрозмовників. Загальний досвід співрозмовників, його постійні та перехідні елементи визначають можливість дешифрування при мовному обміні. Л.П. Якубинський наводить і думку про те, що мовлення має потребу в слухачі, який розуміє "у чому справа". Цю обставину не раз відзначали дослідники діалогу, указуючи на можливість підтексту в розмові. Теорія пресупозиції, що розвивається сучасними дослідниками номінативної сутності речення, відкриває великі можливості у вивченні структури діалогу [5].

Додатковим засобом передачі інформації при безпосередньому спілкуванні служать міміка, жести, різні рухи тіла, соціально обумовлені та відповідні, як вказував Л.П. Якубинський, інтелектуальному й емоційному стану мовця [54:147]. Це комунікативний засіб у більшій мірі позначається на побудові діалогічного мовлення й постійно відзначається дослідниками діалогу, усного мовлення, і займає важливе місце в теорії інформації та дослідженні знакових систем. Однак спеціально стосовно до діалогу це питання залишається мало дослідженим.

Однієї з важливих сторін діалогу є роль інтонації в оформленні єдності діалогічних висловлювань у складі складної структури та її роль як інформативного засобу [8]. Експериментально-фонетичні дослідження на матеріалі різних мов призводять до важливих, іноді протилежних висновків щодо функцій інтонації як сполучного елемента. Л.П. Якубинський говорив про відповідність інтонації стану мовця, а на більшу її роль у вираженні психології співрозмовників підкреслювала Є.М. Галкина-Федорук [9]. Інформативна і єднальна роль інтонації в діалозі відзначається при аналізі діалогічних єдностей з репліками різного типу - повторами, підхопленнями, увагу дослідників привертає своєрідність інтонації при різному перебігу діалогу. Різні функції інтонації можуть переплітатися, оскільки репліки одночасно являють собою речення (або з'єднання речень) зі своєю внутрішньою інтонацією та елемент діалогу. Саме тому вивчення інтонаційної сторони діалогу важливо для характеристики, як діалогічної структури, так і функціональних особливостей речення [8].

Дія всіх позамовних факторів у сукупності вирішальним чином позначається на структурі діалогу й, насамперед на його граматичних особливостях. Синтаксис діалогу представляє серйозну галузь дослідження. У роботах Т.Г. Винокура, присвячених цьому питанню, відзначалося, що вибір певних конструкцій пов'язаний зі специфікою усного мовлення та специфікою діалогу як мовної взаємодії [1]. Еліпсис, простота синтаксичної побудови, вживання речень різних функціональних типів, модальних слів, повтори, приєднувальні конструкції та інші характерні риси, які були відмічені дослідниками, зобов'язані своїм походженням у діалозі його специфіці як особливої мовної побудови. Характерний для діалогічних речень порядок слів та своєрідне актуальне членування речень у діалозі пов'язані також з дією різноманітних умов, у яких відбувається діалог як втілення усного перемежованого мовлення [5].

Як відомо, текст художньої прози складається з мовлення автора, що являє собою монологічний текст і мовлення персонажів, що репрезентується у діалозі.

Словник лінгвістичних термінів за редакцією Д.Е. Розенталя та М.А. Теленкової визначає монолог як форму мовлення, зверненої мовцем до самого себе, не розрахованої на словесну реакцію іншої особи. Монологічне мовлення, на відміну від діалогічного, характеризується своїм розгорненням, наявністю розповсюджених конструкцій, їх граматичним оформленням [7]. При цьому монологічна послідовність односпрямована, виходячи від одного мовця до його слухача або слухачів, а діалогічна послідовність двоспрямована. Її компоненти, що складаються з одного або декількох речень, вимовляються співрозмовниками по черзі, ніби назустріч один одному [9].

Г.В. Колшагський, аналізуючи мовний комплекс, відзначає, що письмове мовлення у всіх своїх проявах - це насамперед оповідання [30:107]. При цьому дослідником взагалі не виділяється художній діалог у якийсь певний тип оповідання, а розглядається як частина авторського мовлення. Визнаючи, у цілому, авторський початок у будь-якій частині художнього тексту, дозволимо собі не погодитися з такою думкою. Вочевидь, що в художньому діалозі найбільше яскраво представлені живі форми розмовного мовлення.

У текстах художньої літератури немає «фотографічного відтворення» й «сліпого копіювання» конструктивних побудов діалогічного мовлення, але, з іншого боку, за словами Н.Ю. Шведової, «художня обробка матеріалів полягає не в зміні форм побудови, не у відхиленні від чинних правил мови,... письменник бере відповідні конструкції в їхній типовій формі, звільняючи їх від випадкового, індивідуального, того, що фіксується в записах як відхилення від звичайної норми» [9].

Іншими словами, здійснюючи вибірку мовних зразків діалогічного мовлення персонажів з творів різних авторів, дослідник одержує цілком об'єктивний фактичний матеріал для аналізу, який в основних рисах відображає специфіку розмовного мовлення даного періоду.

Для одержання й передачі вербальної інформації існують дві основні форми - це монолог і діалог.

Монолог передбачає комунікацію у вигляді однобічного зв'язку між джерелом й одержувачем інформації. Будь-який діалог має свою структуру: зачин - основна частина - кінцівка. Розміри діалогу теоретично безмежні, оскільки його нижня межа може бути відкритою. На практиці ж будь-який діалог має свою кінцівку. Діалог може проходити в письмовій або усній формі, у вигляді безпосереднього контакту учасників або дистанційно. Це може бути політичний раут або бесіда економічних партнерів, наукова дискусія, навчальне заняття, гра або просто контакт незнайомих людей на зупинці трамваю. Незалежно від цих нюансів, повною мірою діалог може відбутися при виконанні наступних умов:

- наявність не менше ніж двох учасників;

- наявність процесу обміну інформацією, тобто взаємної реакції співрозмовників на одержану інформацію;

- адекватне сприйняття інформації учасниками діалогу.

Відсутність першої умови означає наявність монологу, а не діалогу. Якщо не виконане друга умова, то немає й діалогу. Порушення останньої умови може викликати ситуацію інформаційної неадекватності, про яку йтиметься нижче [8].

Основними елементами діалогу є питання та відповідь. Саме в цих мовних формах відбувається обмін інформацією між учасниками діалогу. Тому, насамперед, варто визначити, що саме ми будемо розуміти під цими основними елементами діалогу [5].

Почнемо з того, що саме питання завжди базується на певній передпосилковій інформації (контексті) у рамках якої воно і формується. Питання поза контекстом - це питання ні про що й таке питання не можна сформулювати. Варто уточнити, по-перше, що сама інформація питання може задавати контекст та, по-друге, той самий контекст може допускати ряд різних питань, але вони завжди викликані, детерміновані саме цим контекстом. Наприклад, питання, що виникають у читача під час знайомства з текстом книги, обумовлюються як самим текстом книги, так й рівнем знань читача, його тезаурусом. Далі, будь-яке питання фіксує неповноту знань запитувача й бажання (прохання, вимогу) доповнити його знання, тобто одержати відповідь. В ідеальному варіанті необхідна додаткова інформація може постати у вигляді однозначної правильної відповіді. Але це в ідеальному варіанті, тобто коли така відповідь в принципі існує, і він відомий відповідачу. В усіх інших випадках (якщо співрозмовник не ухилився від прямої відповіді) у відповіді буде повідомлена точка зору співрозмовника або набір існуючих думок [6].

Отже, питання - це, по-перше, неповна інформація і, по-друге, прохання (вимога, бажання) доповнити його в рамках певного контексту.

Під відповіддю будемо розуміти висловлювання, що містить інформацію, викликану (затребувану) в питанні [7].

Питання, як нам вже відомо, (крім риторичного) не є висловлюванням, тому що не може бути оцінене як справжнє або як хибне. Оскільки такого роду «питання» констатують те або інше положення справ, то й відповіді на них, зазвичай, не даються, хоча інформація, що міститься в них, може послужити підставою для діалогу. Відповідь же є висловлюванням і тому,в принципі, може бути оцінена як справжня або як хибна. Наприклад, результати соціологічного анкетування, представлені як узагальнення відповідей респондентів у вигляді висловлювання «56% опитаних висловили намір взяти участь у майбутніх парламентських виборах» можуть бути оцінені з погляду їхньої істинності (правдивості). У контексті логіко-інформаційного підходу, питання можна розділити на коректні та некоректні [4].

Коректними будемо називати ті питання, які базуються на істинних передумовах і тому на які в принципі можуть бути дані істинні відповіді.

У діалозі, тобто в розмові двох або більше співрозмовників, природною границею кожного мовного повідомлення є репліка. Будь-яка репліка відносно незалежна як кожне, узяте саме по собі висловлювання. З іншого боку, вона відносно залежна в рамках діалогу як кожне висловлювання в контексті. Мовна специфіка діалогу звичайно пояснюється умовами, у яких він відбувається. У діалозі мовлення носить спонтанний характер і наближається до повсякденного розмовного мовлення. Природний діалог - це реакція на певну обстановку, подію, зустріч [5].

Єдиною формою існування розмовного мовлення є діалогічне мовлення. При цьому вочевидь, діалогічна форма мовного спілкування в самому загальному виді являє собою послідовність реплік, що чергуються, та пов'язаним відношенням «стимул - реакція». Тому виділення реплік-реакцій є відображенням психолінгвістичного підходу до вивчення діалогу. Спонукальний момент стимулюючих реплік ми бачимо в розумінні обома учасниками комунікації необхідності того, що той, до кого звертаються, повинен відреагувати на стимулюючу діалогічну дію.

Багато лінгвістів, як наприклад, Н. Ю. Шведова [5], розглядають діалог як надфразове єдине структурне ціле, в основі якого лежить обмін інформацією. Відмінною рисою діалогічного мовлення є її двосторонній характер. Як цілком слушно відзначав Л.П. Якубинський «...усяка взаємодія людей є саме взаємодія; вона власне кажучи, прагне уникнути однобічності, хоче бути двосторонньою, діалогічною» [5]. Нерідко побудова висловлювання однієї особи в процесі комунікації розглядається або як мікромонолог, або як розгорнута репліка, складова частина діалогу. У зв'язку зі сказаним тут необхідно розмежовувати висловлювання, що конституюють діалогічний текст як по їхній структурі, так і за формою їх семантичних зв'язків.

Рішення цієї проблеми допомогло б розкрити глибинні психолінгвістичні механізми мовотворення й дало б нове розуміння синтаксичного малюнка діалогу за принципом смислового зв'язку.

Як відомо, інтерес до проблеми діалогу виник в 50-х роках 20 століття після опублікування робіт Н.Ю. Шведової, присвячених синтаксису розмовного мовлення. Якщо до цього часу репліка вважалася єдино можливою одиницею членування діалогічного мовлення, то після публікації робіт Н.Ю. Шведової стали визнавати, що не всі репліки мають смислову закінченість. Причому, в абсолютній більшості випадків репліка семантично або структурно пов'язана із суміжними репліками в межах тієї або іншої діалогічної єдності (ДЄ), яку Н.Ю. Шведова назвала комунікативною одиницею діалогу [7].

Беручи до уваги одиниці діалогу, діалогічну єдність, у даній роботі розділяється точка зору Н.Ю. Шведової, що розглядає останнє як обмін двома висловлюваннями, з яких друге (ДЄ) залежить від першого (одиниці діалогу) й породжене їм, та у своїй мовній формі відображає цю залежність.

Як відомо, репліки, що становлять діалогічну єдність, розглядаються у двох планах: з погляду семантичних зв'язків і формально-синтаксичних зв'язків.

Нині існує дослідження двочленних діалогічних єдностей (ДЄ-2), при цьому автори звичайно обмежують свою задачу вивченням таких ДЄ-2, у яких друга репліка структурно обумовлена першою реплікою [3].

Деякі дослідники вважають, що єдиним критерієм приналежності двох реплік до ДЄ-2 є їхній структурний паралелізм, інші доводять, що дві репліки можуть становити ДЄ, якщо вони об'єднані як структурно- смисловим, так і тільки смисловим зв'язком [3].

Еліптичність діалогу пояснюється тим, що розмова відбувається, як зазначалося вище, у конкретній ситуації спілкування, і ті чи інші аспекти відомі співрозмовникам. «Ситуація - сукупність елементів, присутніх у свідомості особи, яка говорить і в об'єктивній дійсності у момент «говоріння» та які обумовлюють до певної міри відбір одиничних елементів при формуванні висловлювання», читаємо у В.Г.Гака [1].

Висновки

діалог міжособистісний

Таким чином, діалог, є основною структурною одиницею розмовного мовлення, несе в собі її основні характеристики. Внаслідок цього сутність діалогу, його структурно-семантичні особливості, взаємозв'язок реплік і встановлення меж перебувають у центрі уваги багатьох лінгвістів, що вивчають це явище в багатьох мовах, оскільки, діалог вважається однієї із самих істотних форм реалізації мови.

Література

1. Біленко Т.І. Діалог у контексті дискурсу. Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ, 2011. С 21 - 39.

2. Котовська О.П. Діалог як метод пошуку істини в українській філософській традиції: автореф. дис.... канд. філос. наук: 09.00.05. Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. Львів, 2008. 20 с.

3. Озадовська Л. Діалог. Філософський енциклопедичний словник. Наук. ред. Л.В. Озадовська, Н.П. Поліщук. К.: Абрис, 2002. 742 с.

4 Озадовська Л.В. Парадигма діалогічності в сучасному мисленні. К.: Вид-во ПАРАПАН, 2006. 118 с.

5. Сахарчук Л.І. Діалог як базова одиниця мовлення. Проблеми семантики слова, речення та тексту: Вип. 6. К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. С. 184 - 187.

6. Тертяк Ю.Ю. Діалог у термінах теорії мовленнєвої взаємодії. Вісник Запорізького державного університету. № 2, 2002. C. 45-52.

7. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2010. 844 с.

8. Селіванова О. О. Основи теорії мовної комунікації: Підручник / МОНМС України. Черкаси: Ю. Чабаненко, 2011. 350 с.

9. Schegloff E. A. Overlapping talk and the organization of turn-talking for conversation. Language in Society. 2000. № 29: 1. Р 1-63.

References

1. Bilenko, T. I. (2011). Dialog u konteksti dyskursu [Dialogue in the Context of Discourse]. Drogobych. 21-39. [in Ukrainian].

2. Kotovska, O. P. (2008). Dialog yak metod poshuku istiny v ukrainskiy filosofskiy tradicii. [Dialogue as a method of searching for truth in the Ukrainian philosophical tradition]. Extended abstract of candidate's thesis. Lviv. [in Ukrainian].

3. Ozadovska, L. (2002). Dialog. Filosofskiy entsiklopedichniy slovnik. [Dialogue. Philosophical encyclopedic dictionary]. Kyiv: Abris [in Ukrainian].

4. Ozadovska, L. (2006). Paradygma dialogichnosni v sychasnomy muslenni. [The Paradigm of Dialogue Speech in Modern Thinking]. Kyiv: Parapan. [in Ukrainian].

5. Sakharchuk, L. (2001). Dialog yak bazova odunutsya movlennya. [Dialogue as a basic unit of speech]. Problemu semantiku slova, rechennya ta teksty - Problems of word, sentence and text semantics], 6, 184-186 [in Ukrainian].

6. Tertyak, Yu. (2002). Dialog y terminakh teorii movlennevoyi vzayemodiyi. [Dialogue in terms of the theory of speech interaction]. Visnuk Zaporizhskogo Derzhavnogo Universitetu - Bulletin of Zaporizhzhya State University, 2, 45-52 [in Ukrainian].

7. Selivanova, O. (2010). Lingvistuchna entsiklopediya. [Linguistic Encyclopedia]. Poltava: Dovkillya-K. [in Ukrainian].

8. Selivanova, O. (2011). Osnovy teorii movnoyi kommunikatsii. [Basics of the theory of language communication]. MONMS Ukrainy. Cherkasy: Yu. Chabanenko [in Ukrainian].

9. Schegloff, E. (2000). Overlapping talk and the organization of turn-talking for conversation. Language in Society, 29, 1-63.

Размещено на Allbest.ru