Антропоніми з основою Жид- у слов’янському мовному просторі: ареал, структура, етимологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Антропоніми з основою Жид- у слов'янському мовному просторі: ареал, структура, етимологія

Вербич Святослав Олексійович,

доктор філологічних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник, відділ історії української мови та ономастики, Інститут української мови НАН України

Статтю присвячено структурно-семантичному дослідженню власних особових назв із основою Жид-, відзначених у різних слов'янських іменниках. Серед них наявні, зокрема, антропоніми з основою Жид-, яку пов'язують з етнонімом жид `єврей', поширеним у всіх слов'янських мовах. Утім частина власних особових назв із основою Жид- має іншу природу, що, наприклад, сягає дієслівного кореня жид- < жидати 'чекати ' або нечленного прикметника жид < псл. *zidb(jb) `рідкий'. На основі системного лінгвістичного аналізу всіх складників слов'янського іменника з основою Жид- здійснено розмежування таких омонімійних антропонімів.

Ключові слова: антропонім, двоосновні імена, етнонім жид, прізвиська, прізвища, слов'янський антропонімікон.

Svyatoslav Verbych

ANTHROPONYM WITH BASE A ZHYD- IN THE SLAVIC LANGUAGE AREA: AREA, STRUCTURE, ETYMOLOGY

The article is devoted to the structural-semantic study of proper personal names with the base a zhyd-, noted in various Slavic names. The author described anthroponyms with the base a zhyd-, which are associated with the ethnonym zhyd 'jew', common in all Slavic languages. Part of proper personal names with this stem has a different meaning. It is connected with the verb root zhyd- < zydaty `to wait' or the infinitive adjective zhyd < psl. *zidb(jb) `liquid'. The criteria for distinguishing anthroponyms with the base a zhyd-, which are derived from an ethnonym, and homonymous proper personal names with a different motivation of the creative basis were defined. The article differentiates such homonymous anthroponyms on the basis of a systematic linguistic analysis of all components of Slavic proper names with this basis. Different semantic types of Slavic anthroponyms with the base a zhyd- are distinguished: 1) motivated by the ethnonym zhyd; 2) connected with the verb zydaty < zdaty or with the adjective zyd(yj) < psl. *zidbjb 'liquid'; 3) motivated by semes of a domestic and zoomorphic nature (proper nicknames). From these facts, one may conclude that it is inappropriate to unambiguously interpret Slavic anthroponyms with the base a zhyd- as derivatives of ethnonyms. It should be stressed that at least part of such names undoubtedly arose on local Slavic soil and have a different motivation. Linguistic analysis of Slavic anthroponyms with the base a zhyd- at the diachronic level confirmed: 1) in the Slavic language space, such proper personal names, according to written sources, were noted already in the 12th century; 2) the structural-semantic and etymological characteristics of the corresponding anthroponyms gave the possibility to qualify them within semantic groups: a) names with with the base zhyd- < zydaty `to wait'; b) names with the ethnonymic motivation of the base zhyd `jew'; c) names, the base of which goes back to the indeterminate adjective zhyd < psl. *zidb(jb) `liquid'; 3) some local surnames developed on the basis of nicknames may have a different pre-onym semantics; 4) anthroponyms with the base a zhyd-, regardless of the motivation of their internal form, are widespread in various Slavic languages already in the early historical period and constitute a significant share of local proper names.

Key words: anthroponym, two-base names, ethnonym zhyd, nicknames, surnames, Slavic anthroponymicon.

Власні особові назви, що функціонують у сучасних слов'янських мовах, охоплюють різні категорії - імена, прізвища, імена по батькові (в Україні, Білорусі, Росії) й прізвиська. Ці складники слов'янського антропонімікону виникли не одночасно, а сформувалися поступово, у різні періоди історії слов'янських мов.

Як відомо з ономастичних досліджень, основу антропонімії загалом і слов'янської зокрема становлять власні особові імена, які властиві людині з давніх-давен. Фахівці аргументовано доводять, що в давній, праслов'янський, період розвитку історії слов'янських мов панівною була однолексемна система іменування особи, а перехід до багатолексемної форми називання людини відбувався вже в писемний період, причому в різних слов'янських народів у різний час [Кравченко 2014: 24]. Скажімо, дволексемні форми іменування наших предків (ім'я + патронім із суфіксом -ич) відзначені вже в пам'ятках домонгольського періоду - в ХІ-ХІІ ст. [Пахомова 2019: 49]. антропоніми жид слов'янський мовний

До найдавнішого, праслов'янського, складника слов'янського антропонімікону дослідники відносять три групи імен: 1) імена-композити; 2) відкомпозитні скорочення (гіпокористики); 3) відапелятивні особові назви [Петріца 2012: 202]. У наведеному переліку слов'янські двоосновні імена найархаїчніші, оскільки цю словотвірну модель успадковано з праіндоєвро- пейської мови [Milewski 1993: 226]. Пізніше вони відійшли на периферію слов'янської антропонімної системи, проте не зникли зовсім і досі функціонують у різних слов'янських мовах.

Більшою мірою серед слов'янських автохтонних власних особових назв представлені, однак, відкомпозитні й відапелятивні деривати. Серед них вирізняємо наявні у всіх слов'янських мовах антропоніми з основою Жид-, яку зазвичай пов'язують з етнонімом жид `єврей'. Утім частина власних особових назв із основою Жид- має іншу природу: одні сягають дієслівного кореня жид- < жидати < жьдати `чекати'; інші - нечленного прикметника жид < псл. *zidujb `рідкий'. Розмежувати такі формально однакові антропонімооснови можна лише за умови системного (структурно-семантичного) аналізу всіх складників слов'янського іменника з основою Жид-, що і пропонуємо в нашій статті.

Перш ніж визначити критерії розмежування відетнонімних антропонімів із основою Жид- й омонімійних власних особових назв з іншою мотивацією твірної основи, з'ясуємо, як давно в слов'янському мовному просторі функціонує лексема жид з етнічною семантикою. Промовисте свідчення її давньої слов'янської історії - поширеність у всіх слов'янських мовах: укр., рос., болг. жид, блр. жыд, пол. zyd, чеськ., слвц., в.-луж., слвн. zid, н.-луж. zyd, похідне серб. жидов (ЕСУМ 2: 196). Констатація в етимологічній літературі факту слов'янського засвоєння цього етноніма зі ст.-італ. giudeo 'єврей' у дописемний період (ЕСУМ 2: 196; Machek: 727) не дає відповіді на питання, коли це сталося. Водночас фонетична зміна задньоязикового g > ж перед голосним переднього ряду і в усіх слов'янських мовах свідчить, що це запозичення відбулося в праслов'янську добу, коли діяли процеси, зумовлені першим перехідним пом'якшенням задньоязикових приголосних, тобто в початковий період нової ери [ІУМ 1979: 95]. Постає, втім, питання: якщо етнонім жид так рано утвердився в слов'янському континуумі, то чому відетнонімні антропоніми з основою Жид- відзначені в слов'янських мовах досить пізно - у XIV-XVII ст. Пор., наприклад: ст.-укр. Жидъ, 1401 р. < жидъ `єврей'(ССУМ 1: 360), похідні ст.-блр. Жидко, 1640 р. (Тупиков: 149) < ст.-блр. жидокъ (XVI ст.) < жидъ `єврей' (ГСБМ 10: 29), ст.-пол. Zydek, 1385 p., Zydko, 1384 p., Zydziec, 1385 p. < zyd `єврей' (Rymut II: 766). Напевно, це зумовлено тим, що відетнонімні антропоніми з основою Жид- почали поширюватися на слов'янських землях уже в постхристиянський період і, ймовірно як прізвиська, мали негативну конотацію, пов'язану із семантикою `хитрий, лукавий, підступний'. Іншою причиною, що вплинула на пізній характер відетнонімних антропонімів із основою Жид- у слов'янському іменникові, були власні особові назви з основою Жид- іншої мотивації, що здавна побутували в антропоні- міконі слов'ян. Пор., наприклад, давньослов'янські двоосновні імена на зразок Жидимир (Zidimir), Жидислав (Zidislav), перший складник яких пов'язують із псл. *zid- < *zidati < *zbdati [Fischer 1967: 119; Топоров 1993: 62]. З іншого боку, компонент Жид- у деяких слов'янських композитах міг бути мотивований псл. *zid- < *zidbjh `рідкий' > `негустий'.

Отже, як бачимо з викладеного вище, однозначно трактувати слов'янські антропоніми Жид (Zid, Zyd) як відетнонімні не варто, оскільки принаймні частина таких назв, безсумнівно, виникла на місцевому слов'янському ґрунті. З огляду на це треба погодитися зі слушною думкою знаного українського антропоніміста М.Л. Худаша, який зазначав, що особова назва Жидъ «за співзвучністю хоч і збігається з відетнонімним утворенням жидъ `єврей', насправді генетично, за винятком цієї співзвучності, не має з ним нічого спільного, оскільки це, без сумніву, відантропонімне відкомпозитне утворення, яке виникло шляхом усічення слов'янських автохтонних особових імен-композитів з препозитивним компонентом Жид[и, е, о]-» [Худаш 1995: 106-107]. Ще більше розвинув цю думку П.П. Чучка, зауваживши, що доіменна семантика антропонімо- основи Жид- у слов'ян пов'язана з дієсловом ждати `вижидати, чекати'. Однак із кінця середньовіччя основу Жид- українці (й, очевидно, інші слов'яни. - С.В) починають сприймати як етнонім із первісним значенням 'єврей'. Таким чином, антро- понімооснова Жид- «стає омонімічною, і тому розрізнювати два її первісні значення у ряді випадків досить важко» [Чучка 2011: 186]. До міркувань П.П. Чучки додамо, що в розмежуванні слов'янських власних особових назв із основою Жид- маємо враховувати не тільки два значення - відетнонімне й пов'язане з дієсловом жидати < ждати, - а й деякі інші, зокрема від- прикметникове, що сягає нечленного прикметника псл. *zid- < *zidtyb `рідкий', а також семеми побутового та зооморфного характеру (див. далі).

У центрі групи відетнонімних власних особових назв із основою Жид- власне антропонім Жид, який відзначений у староукраїнській мові - Жидъ, 1401 р. < ст.-укр. жидъ `єврей' (ССУМ 1: 360). Звісно, стверджувати на всі 100%, що це так, не можна, оскільки це ім'я може бути давньослов'янським, співвідносним із дієсловом жидати `чекати' та композитними іменами на зразок Жидислав [Чучка 2011: 186]. Водночас не варто відкидати й інші можливості інтерпретації внутрішньої форми антропонімів: укр. Жид (пор. діал. жид `скупа людина', `горобець' (ССГ: 114)), болг. Жидо (пор. діал. жид `казковий велетень' (Илчев: 204)).

У слов'янському іменникові представлені й численні суфіксальні деривати від антропонімооснови Жид-, які також можна пов'язувати з етнонімом жид `єврей'. До таких відносимо укр. антропоніми: закарпат. Жидов, Жидович < антропоніма Жид (Чучка: 224-225), буков. Жидик (СП: 143) ~ гуцул. жидик `жид (зневажливо)' (Гнатишак: 182), ст.-укр. Жидокъ, 1545 р. [Чучка 2011: 187]; волин. Жидок (Аркушин: 137) < ст.-укр. жидокъ `єврейчик' (СУМ XVI-XVII 9: 162), зх.-пол. жидок `молодий єврей' (СЗГ: 154), гуцул. жидок `жид (зневажливо)' (Гнатишак: 183); ст.-укр. Жидовец, 1649 р. (Ковальчук: 91) ~ рос. жидовец `жид' (Унбегаун: 111); Жидяга, 1632 р. (Тупиков: 149) < Жид + суфікс -яга (з експресивним значенням (ЭССЯ 9: 120)); блр. Жыдко, Жыдок, Жьідзін, Жьідовіч (Бірьла: 150) < д.-рус. жидинъ `єврей' (ЕСУМ 2: 196), ст.-блр. жидокъ `зменш. від жид', XVI ст. (ГСБМ 10: 29); ст.-рос. Жидило, 1347 р. (Тупиков: 149) < Жид + суфікс -ило (з експресивним значенням; пор. укр. Іванило (Трійняк: 144)); рос. Жидков < Жидок < жидок `маленький єврей' (Унбегаун: 142); ст.-пол. Zydek, 1385 p., Zydow, 1398 p., Zydowic(z), 1474 p., Zydowiec, 1470-1480 pp. (SSNO VI/3: 375), Zydowin, 1204 p. < zydowin `жид' (Rymut II: 766); чеськ. Zidek, Zidov (Benes: 202) < чеськ. zid `єврей' (Machek: 727); хорв. Zidov, Zidovec (Leksik: 759) ~ серб. жидов

< жид (ЕСУМ 2: 196).

Деякі антропоніми з основою Жид-, що можуть мати й іншу мотивацію, розглядаємо насамперед як первісні прізвиська. Серед них, зокрема, теперішні прізвища: укр. буков. Жидик (СП: 43) < місц. жидик `комаха, що завдає шкоди соняшнику' (СБГ: 114), закарпат. Жидик < місц. жидик `горобець', `комаха' (Чучка: 224), пор. ще поділ. жидик `чорний польовий жук' (МСПГ: 149); волин. Жидок (Аркушин: 137) < жидок `горобець', `чорнобривець' (СЗГ: 154); хорв. Zidak (Leksik: 759) < zidak `гнучкий' (Skok III: 680) < *zidbkb 'рідкий'. До наведеного переліку треба додати і ст.-рос. прізвище Жидоусовъ, 1700 р. [Шульгач 2022: 112], що похідне від двоосновного прізвиська Жидоусъ, перший складник якого Жид-, пов'язаний із коротким прикметником жид < псл. *zidb `рідкий' (Черных І: 302). Семантику основи цього прізвиська мотивувало значення *'чоловік із рідкими (негустими) вусами'. Тут важливо відзначити, що континуанти псл. *zidbkb `рідкий' розвинули в слов'янських мовах широку палітру значень, які могли мотивувати первісну семантику відповідних антропонімів. Пор. у цьому контексті рос. діал. жидкий `про фізично слабку людину' (СРНГ 9: 169), слвн. zidek `м'який' (Bezlaj V: 453), серб. жидак `тонкий' (ЭСБМ 3: 262-263) тощо.

Стосовно питомих, генетично слов'янських антропонімів із основою Жид-, то впевнено можна стверджувати, що до таких належать давні двоосновні імена з препонентом Жид- і похідні від них патроніми, наприклад: слов'янське Жидеборъ (Морошкин: 85), ст.-укр. Sidizlou (Жидиславъ), 1217 р. [Чуч- ка 2011: 186-187], Жидиславъ, 1252 р. (Тупиков: 149), д.-рус. Жидославичь, 1174 р., Жидиславичь, 1175 р., ст.-рос. Жидо- миричь, 1327 р. (Морошкин: 85), Жидомирович, 1314 р. (Ве-селовский: 114), чеськ. Zidebor, *Zidemir [Hosak 1980 ІІ: 823]. Перший складник у наведених іменах однозначно походить від дієслова жидати `чекати, ждати, сподіватися', що, своєю чергою, пов'язаний зі ждати з тією самою семантикою. Зауважмо, якщо в сучасних слов'янських мовах дієслово жи- дати не представлене, окрім префіксальних похідних на зразок рос. выжидать, дожидать(ся), ожидать, пережидать (Черных І: 94). У минулому вербатив жидати функціонував у слов'янському мовному просторі як безпрефіксний, про що свідчать д.-рус. жидати, жиду `ждати' (Срезневский І: 869), ст.-блр. жидати `прагнути' (ГСБМ 10: 27). Саме ця дієслівна основа й мотивувала семантику першого складника Жид- давніх слов'янських композитів на зразок Жидоборъ / Zidebor - `той, хто жде (прагне) боротьби'; Жидимиръ / Жидомиръ - `той, хто сподівається на мир'; Жидиславъ / Жидославъ - 'той, хто очікує на славу'. З огляду на це дослідники справедливо вбачають у першій основі цих власних особових назв псл. *zid-: *zidati [Fischer 1967: 119; Топоров 1993: 62]. Зважаючи на це, уважаємо помилковим припущення М.Л. Худаша та М.О. Демчук про те, що перший складник Жид- у слов'янських іменах Жидеборъ, Жидиславъ / Жидославъ, Жидомиръ вторинного походження - від первинного Сьдп-, способом переходу Съдпславъ > Здпславъ > Ждиславъ > Жидиславъ; або від Жит- - унаслідок озвучення кінцевого -т- [Худаш 1991: 187].

Також до антропонімів із невідетнонімною основою Жид- із певністю можна віднести укр. прізвище Дожид (Редько 1: 320), що постало безафіксним способом від дієслова дожидати (Грінченко 1: 410) < псл. *dozidatisq (ЭССЯ 5: 91). Імовірним дериватом від дієслівної основи жидати можна вважати також укр. прізвище Жиданюк, твірним для якого є антропонім *Жи- дан, який, проте, М.М. Габорак уважає утворенням із суфіксом -ан від особової назви Жид, мотивованої етнонімом жид або ж апелятивом із переносним значенням `скупа, хитра людина' [Габорак 2019: 183]. На мою думку, антропонім *Жидан треба кваліфікувати інакше - як результат онімізації короткого діє- прикметика *жидан < жиданий < жидати, так як споріднене слов'янське ім'я Ждан < ждан(ий) < ждати. У такому разі так само варто пояснювати й хорв. ім'я Zidan (Leksik: 759).

Очевидно, що в колі власних особових назв із невідетнонімною основою Жид- треба розглядати й ст.-болг. антропонім Жидом, ХІІ ст., який Й. Заїмов уважав дериватом від композита Жидомир (Заимов 1977: 106). Це ж ім'я стало твірним і для білоруського ойконіма Жыдомля в Гродненській обл. [Шульгач 2015: 217]. З огляду на поширення споріднених дериватів у не- суміжних слов'янських регіонах В.П. Шульгач слушно реконструює псл. антропонім *Zidomu [Шульгач 2015: 217]. До переліку наведених назв відносимо й чеськ. антропонім *Ziden, твірний для моравського ойконіма Zidenice (1210 p. - Sidinic), який Л. Госак і Р. Шрамек виводили від композита Zidebor чи *Zidemir [Hosak 1980 ІІ: 823].

Щодо д.-рус. імені Жидята, 1036 р., а також ст.-рос. Жидя- та, 1219 р. (Тупиков: 149), які Л.Л. Гумецька тлумачила як деривати із суфіксом -ят- від антропоніма Жид [Гумецька 1963: 18], то їх не можна трактувати однозначно як особові назви з невідетнонімною основою Жид-, оскільки твірний антропонім Жид може мати різну мотивацію. Так само і хорв. антропонім Zidaj (Leksik: 759), з одного боку, можна вважати утворенням від імовірного *zidaj < zidati + суфікс -aj, зважаючи на те, що цей формант оформлював віддієслівні іменники [Brozovic- Roncevic 1994: 19]. Проте з іншого - в антропонімах суфікс -ай приєднувався часто й до іменних основ на зразок укр. Бородай < Борода, надаючи їм певного пейоративного забарвлення [Скорук 1997: 219].

Отже, у слов'янському мовному просторі власні особові назви з основою Жид-, за свідченням письмових джерел, відзначені вже в ХІІ ст. і становлять вагому частку місцевих іменників. Структурно-семантичний аналіз цих антропонімів засвідчив, що вони утворюють три групи: 1) назви, у складі яких основа Жид- < жидати `чекати, ждати': Жидеборъ, Жидимиръ / Жидомиръ, Жидиславъ / Жидославъ, Жидомъ, Дожид; 2) назви з відетнонімною мотивацією основи Жид- < жид `єврей'; 3) назви, основа Жид- яких сягає нечленного прикметника жид < псл. *zidb 'рідкий': ст.-рос. *Жидоусъ > Жидоусовъ, хорв. Zidak. Констатуємо, що деякі локальні прізвища, що розвинулися на основі прізвиськ, можуть мати іншу доонімну семантику на зразок укр. Жидик < місц. жидик `горобець'.

Література

Габорак М.М. Прізвища Галицької Гуцульщини. Етимологічний словник. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2019.

Гумецька Л.Л. Ономастичний компонент -ят- в українській мові. Слов'янське мовознавство. Київ: Вид-во АН УРСР, 1962. Вип. 4. С. 17-32.

Історія української мови. Фонетика. Відп. ред. В.В. Німчук. Київ: Наукова думка, 1979.

Кравченко Л.О. Українська ономастика: антропоніміка: навч. по- сіб. Київ: Знання, 2014.

Пахомова С. Онімійна номінація в діахронії. Пряшів, 2019.

Петріца Н.М. Ідентифікаційні можливості однолексемних антропонімів у чеських писемних пам'ятках догуситського періоду. Студії з ономастики та етимології. 2011-2012. Відп. ред. О.П. Карпенко, В.П. Шульгач. Київ, 2012. С. 200-212.

Скорук І.Д. Історична антропонімія м. Луцька з точки зору її походження. Ономастика та етимологія: зб. наук. праць на честь 65-річ- чяІ.М. Желєзняк. Київ, 1997. С. 217-223.

Топоров В.Н. Праславянская культура в зеркале собственных имен (элемент *mir-). История, культура, этнография и фольклор славянских народов: ХІ Международный съезд славистов: Доклады рос. делегации. Москва: Наука, 1993. С. 3-119.

Худаш М.Л., Демчук М.О. Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів (відантропонімні утворення). Київ: Наукова думка, 1991.

Худаш М.Л. Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів (утворення від слов'янських автохтонних відкомпозит- них скорочених особових власних імен). Київ: Наукова думка, 1995.

Чучка П.П. Слов'янські особові імена українців. Історико-етимо- логічний словник. Ужгород: Lira, 2011.

Шульгач В.П. Нариси з праслов'янської антропонімії. Київ, 2015. Ч. ІІ.

Шульгач В.П. Нариси з праслов'янської антропонімії. Київ, 2022. Ч. VII.

Brozovic-Racevic D. O razgranicenju toponima s docetkom -aj, -aja od apelativa s etimoloskim sufiksima -(j)aj, -(j)aja. Folia onomastica Croati- ca. Zagreb, 1994. Knj. 3. S. 17-22.

Fischer R.E. Die Ortsnamen der Zauche. Weimar, 1967.

Hosak L, SramekR. Mistni jmena Morave a ve Slezsku. Praha, 1970. D. 1; 1980. D. 2.

Milewski T. O pochodzeniu slowianskich imion zlozonych. Teoria, typologia i historia j^zyka. Krakow, 1993. S. 226-237.

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

Аркушин - Словник прізвищ північно-західної України та суміжних земель. Упоряд., вступ. ст. та редагування Г.Л. Аркушина. Луцьк: Вежа-Друк, 2013.

Веселовский - Веселовский С.Б. Ономастикон: Древнерусские имена, прозвища и фамилии. Москва: Наука, 1974.

Грінченко - Словарь української мови. Упоряд. з дод. власн. матеріалу Б.Д. Грінченко; надрук. з вид. 1907-1909 рр. Київ: Вид-во АН УРСР, 1958. Т 1-4.

Гнатишак - Гнатишак Ю. Слова з Болехова. Співавт.-лексикогра- фи О. Сімович, Н. Хобзей, Т Ястремська. Львів, 2017.

ГСБМ - Гістарьічньї слоунік беларускай мови. Рэд. А. Жураускі, А. Булька. Мінск: Навука і тэхнша, 1982-2017. Вып. 1-37.

ЕСУМ - Етимологічний словник української мови: У 7 т. За ред. О.С. Мельничука. Київ: Наукова думка, 1982-2012. Т 1-6.

Заимов - Заимов Й. Български именник. София: БАН, 1988.

Илчев - Илчев С. Речник на личните и фамилните имена у българите. София: БАН, 1969.

Ковальчук - Реєстр Війська Запорозького 1649 року (алфавітний покажчик прізвищ). Упоряд. к. істор. н. В.Ф. Ковальчук. 2-ге вид., випр. і доп. Київ: Ліра-К, 2014.

Морошкин - Морошкин М. Славянский именослов или собрание славянских личных имен в алфавитном порядке. СПб., 1867.

МСПГ - Матеріали до словника подільського говору. Упоряд. І.В. Гороф'янюк. Вінниця: ТОВ «Твори», 2021.

Редько - Редько Ю. Словник сучасних українських прізвищ: у 2-х т. Львів: НТШ, 2007.

СБГ - Словник буковинських говірок. За заг. ред. Н.В. Гуйванюк. Чернівці: Рута, 2005.

СЗГ - Аркушин Г.Л. Словник західнополіських говірок. А-Я. Вид. 2-ге, переробл., випр. і доп. Луцьк, 2016.

СП - Словник прізвищ: практичний словозмінно-орфографічний (на матеріалі Чернівеччини). Уклад.: Н.Д. Бабич, Н.С. Колесник, К.М. Лук'янюк (гол. ред.) та ін. Чернівці: Букрек, 2002.

Срезневский - Срезневский И.И. Матеріальї словаря древне-русского языка по письменнымъ памятникамъ. Санктпетербургъ: Типографія Императорской Академии Наук, 18931912. Т 1-3.

СРНГ - Словарь русских народных говоров. Под ред. Ф.П. Филина, Ф.П. Сороколетова, С.А. Мызникова. Москва; Ленинград; Санкт- Петербург: Наука, 1966-2021. Вып. 1-52.

ССГ - Словник східнослобожанських говірок. За заг. ред. К.Д. Глу- ховцевої, В.В. Лєснової. Вид. 2, зі змін. і допов. Київ: Талком, 2021.

ССУМ - Словник староукраїнської мови XIV-XVI століть. Ред. кол. Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька (голова), І.М. Керницький. Київ: Наукова думка, 1977-1978. Т. 1-2.

СУМ XVI-XVII - Словник української мови XVI - першої половини XVII ст.: У 28 вип. Ред. кол. Д. Гринчишин, У Єдлінська, Я. За- кревська та ін. Львів, 1994-2017. Вип. 1-17.

Трійняк - Трійняк І.І. Словник українських імен. Київ: Довіра, 2005.

Тупиков - Тупиковъ Н.М. Словарь древне-русскихъ личныхъ собственныхъ именъ. С.-Петербургъ: Типографія Н.Н. Скороходова, 1903.

Унбегаун - Унбегаун Б. Русские фамилии. Перевод с англ. Л.В. Куркиной, В.П. Нерознака, Е.Р. Сквайрс; общ. ред. Б.А. Успенского. Москва: Прогресс, 1989.

Черных - Черных П.Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка: в 2 т. Москва: Русский язык, 1993.

Чучка - Чучка П.П. Прізвища закарпатських українців: Історико- етимологічний словник. Львів: Світ, 2005.

ЭСБМ - Этымалапчны слоунік беларускай мовы. Гал. рэд. В.У Мартынау, Г.А. Цыхун. Мінск: Навука і тэхтка, 1978-2017. Т 1-14.

ЭССЯ - Этимологический словарь славянских языков: Прасла- вянский лексический фонд. Под ред. О.Н. Трубачева, А.Ф. Журавлева, Ж.Ж. Варбот. Москва: Наука, 1974-2018. Вып. 1-41.

Benes - Benes J. O ceskych prijmenich. Rejstnky. Sest. V. Dolezalova. Praha, 1970.

Bezlaj - Bezlaj F. Etimoloski slovar slovenskega jezika. Ljubljana: Slovenska akademia znanosti in umetnosti, 1977-2007. Knj. I-V

Leksik - Leksik prezimena Socijalisticke Republike Hrvatske. V. Pu- tanec, V. Simunovic. Zagreb: Institut za jezik, 1976.

Machek - Machek V. Etymologicky slovnik jazyka ceskeho a slovenskeho. Praha: Nakl. Ceskoslovenske Akademie ved, 1971.

Rymut - Rymut K. Nazwiska polakow. Slownik historyczno-etymo- logiczny. Krakow: Wyd-wo Instytutu jazyka polskiego PAN, 1999-2001. T I-II.

SSNO - Slownik staropolskich nazw osobowych. Pod red. W. Taszyckiego. Wroclaw: Wyd-wo PAN, 1965-1985. T. I-VII.

REFERENCES

Haborak, M.M. (2019). Surnames of the Galician Hutsul region. Etymological dictionary. Ivano-Frankivsk: City of NV (in Ukr.).

Humetska, L.L. (1962). The onomastic component -yat- in the Ukrainian language. Slavic linguistics, 4, 17-32 (in Ukr.).

History of the Ukrainian language. Phonetics (1979). Answer ed. W Nimchuk. Kyiv: Naukova dumka (in Ukr.).

Kravchenko, L.O. (2014). Ukrainian onomastics: anthroponymy: teaching. Manual. Kyiv: Znannya (in Ukr.).

Pakhomova, S. (2019). Onymic nomination in diachrony. Pryashiv (in Ukr.).

Petritsa, N.M. (2012). Identification possibilities of monolexical anthroponyms in Czech written monuments of the pre-Hussite period (pp. 200-212). Studies on onomastics and etymology. 2011-2012. Answer ed. O.P. Karpenko, V.P. Shulgach. Kyiv (in Ukr.).

Skoruk, I.D. (1997). Historical anthroponymy of the city of Lutsk from the point of view of its origin (pp. 217-223). Onomastics and etymology: coll. of science works in honor of the 65 th anniversary of I.M. Zheleznyak. Kyiv (in Ukr.).

Toporov, V.N. (1993). Proto-Slavic culture in the mirror of proper names (element *mir-) (pp. 3-119). History, culture, ethnography and folklore of the Slavic peoples: XI International Congress of Slavs: Doklady ros. delegations. Moscow: Nauka (in Rus.).

Khudash, M.L., Demchuk, M.O. (1991). The origin of Ukrainian Carpathian and Pricarpathian names of settlements (vidanthroponymic formations). Kyiv: Naukova dumka (in Ukr.).

Khudash, M.L. (1995). Ukrainian Carpathian and Pricarpathian names of settlements (formation from Slavic autochthonous composite abbreviated personal proper names). Kyiv: Naukova dumka (in Ukr.).

Chuchka, P.P. (2011). Slavic personal names of Ukrainians. Historical and etymological dictionary. Uzhgorod: Lira (in Ukr.).

Shulhach, VP. (2015). Essays on Proto-Slavic anthroponymy. Kyiv. Part II (in Ukr.).

Shulhach, VP. (2022). Essays on Proto-Slavic anthroponymy. Kyiv. Part VII (in Ukr.).

Brozovic-Racevic, D. (1994). On the demarcation of toponyms with the beginning of -aj, aja from appeals with etymological suffixes -(j)aj, -(j) aja. Folia onomastica Croatica, 3, 17-22 (in Croat.).

Fisher, R.E. (1967). Names of place of Zauche. Weimar (in Germ.).

Hosak, L., Sramek, R. Place names in Moravia and Silesia. Prague, 1970. D. 1; 1980. D. 2 (in Czech).

Milewski, T (1993). About the origin of the Slavic difficult names (pp. 226-237). Theory, typology and history of tongue. Krakow (in Pol.).

LEGEND

Аркушин - Arkushyn, H.L. (Ed.). (2013). Dictionary of Surnames of North-Western Ukraine and Adjacent Lands. Lutsk: Vezha-Druk (in Ukr.).

Веселовский - Veselovsky, S.B. (1974). Onomasticon: Old Russian names, nicknames and surnames. Moscow: Nauka (in Rus.).

Грінченко - Hrinchenko, B.D. (Ed.). (1958). Dictionary ofthe Ukrainian language. Vol. 1-4. Imprint with species 1907-1909. Kyiv: Publishing House of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR (in Ukr.).

Гнатишак - Hnatyshak, Yu., Simovych, O., Hobzei, N., Yastremska, T. (2017). Words from Bolekhov. Lviv (in Ukr.).

ГСБМ - Zhuravski, A., Bulyka, A. (Eds.). (1982-2017). Historical dictionary of the Belarusian language. Issue 1-37. Minsk: Science and Technology (in Belarus.).

ЕСУМ - Melnychuk, O.S. (Ed.). (1982-2012). Etymological dictionary of the Ukrainian language: in the 7th volume. Vol. 1-6. Kyiv: Naukova dumka (in Ukr.).

Займов - Zaimov, Y. (1988). Bulgarian name. Sofia: BAN (in Bulgar.).

Илчев - Ilchev, S. (1969). Rechnik in personal and surname names of the Bulgarians. Sofia: BAN (in Bulgar.).

Ковальчук - Kovalchuk, VF. (Ed.). (2014) Register ofthe Zaporizhzhya Army of 1649 (alphabetical index of surnames). Kyiv: Lira-K (in Ukr.).

Морошкин - Moroshkin, M. (1867). Slavic name book or a collection of Slavic personal names in alphabetical order. SPb. (in Rus.).

МСБГ - Horofianiuk, I.V (Ed.). (2021). Materials for the dictionary of the Podil dialect. Vinnytsia: TOV “Tvory” (in Ukr.).

Редько - Redko, Yu. (2007). Dictionary of modern Ukrainian surnames: in 2 vols. Lviv: NTSh (in Ukr.).

СБГ - Huivaniuk, N.V (Ed.). (2005). Dictionary of Bukovinian idioms. Chernivtsi: Ruta (in Ukr.).

СЗГ - Arkushyn, H.L. (2016). Dictionary of Western Polish idioms. A-Я. 2nd, convert., correct. and supplemented. Lutsk (in Ukr.).

СП - Babich, N.D., Kolesnyk, N.S., Lukyaniuk, K.M. and others (Eds.). (2002). Dictionary of surnames: practical word-changing and orthographic (based on the material of Chernivtsi region). Chernivtsi: Bukrek (in Ukr.).

Срезневский - Sreznevsky, I.I. (1893-1912). Materials of the dictionary of the Old Russian language according to written monuments. Vol. 1-3. St. Petersburg: Printing house of the Imperial Academy of Sciences (in Rus.).

СРНГ - Filina, F.P., Sorokoletova, F.P., Myznikov, S.A. (Eds.). (1966-2021). Dictionary of Russian folk dialects. Issue. 1-52. Moscow; Leningrad; St. Petersburg: Nauka (in Rus.).

ССГ - Hlukhovtseva, K.D., Lesnova, V.V. (Eds.). (2021). Dictionary of East Slobodan dialects. Kyiv: Talkom (in Ukr.).

ССУМ - Hrynchyshyn, D.H., Humetska, L.L., Kernytskyi, I.M. (Ed.). (1977-1978). Dictionary of the Old Ukrainian language of the XIV-XVI centuries. Vol. 1-2). Kyiv: Naukova dumka (in Ukr.).

СУМ XVI-XVII - Hrynchyshyn, D., Yedlinska, U., Zakrevska, Ya. and others. (Eds.). (1994-2017). Dictionary of the Ukrainian language of the 16th - first half of the 17th centuries: in 28 issues. Vol. 1-17. Lviv (in Ukr.).

Трійняк - Triiniak, I.I. (2005). Dictionary of Ukrainian names. Kyiv: Dovira (in Ukr.).

Тупиков - Tupikov, N.M. (1903). Dictionary of ancient Russian personal proper names. St. Petersburg: N.N. Skorokhodov (in Rus.).

Унбегаун - Unbegaun, B. (1989). Russian surnames. Translation from English. L.V Kurkina, V.P. Neroznak, E.R. Squires; total ed. B.A. Uspensky. Moscow: Progress (in Rus.).

Черных - Chernykh, P.Ya. (1993). Historical and etymological dictionary of the modern Russian language: in 2 volumes. Moscow: Russkiy jazyk (in Rus.).

Чучка - Chuchka, P.P. (2005). Surnames of Transcarpathian Ukrainians: Historical and etymological dictionary. Lviv: Svit (in Ukr.).

ЭСБМ - Martynov, V.U., Tsihun, G.A. (Ed.). (1978-2017). Etymological dictionary of the Belarusian language. Vol. 1-14. Minsk: Navuka i technika (in Belarus.).

ЭССЯ - Trubachev, O.N., Zhuravlev, A.F., Warbot, Zh.Zh. (Eds.). (1974-2018). Etymological Dictionary of Slavic Languages: Proto-Slavic Lexical Fund. Issue 1-41. Moscow: Nauka (in Rus.).

Benes - Benesh, J. (1970). About Czech surnames. Registers. Compiler V. Dolezalova. Prague (in Chech).

Bezlaj - Bezlaj, F. (1977-2007). Etymological dictionary of the Slovenian language. Vol. I-V Ljubljana: Slovenian Academy of Sciences and Arts (in Sloven.).

Leksik - Lexicon of Surnames of the Socialist Republic of Croatia (1976). V. Putanec, V. Simunovic. Zagreb: Language Institute (in Croat.).

Machek - Machek, V. (1971). Etymological dictionary of the Czech and Slovak languages. Prague: Nakl. Czechoslovak Academy of Sciences (in Chech).

Rymut - Rymut, K. (1999-2001). Surnames of Poles. Historical and etymological dictionary. T. I-II. Krakow: Publishing House of the Polish Academy of Sciences (in Pol.).

SSNO - Taszycki, W. (Ed.). (1965-1985). Dictionary of old Polish personal names. Vol. I-VII. Wroclaw: Publishing House of the Polish Academy of Sciences (in Pol.).

Размещено на Allbest.ru