Наукова співпраця Каленика Шейковського і Бориса Грінченка крізь призму епістолярного наративу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наукова співпраця Каленика Шейковського і Бориса Грінченка крізь призму епістолярного наративу

Оксана Шалак

Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Київ,

Актуальність статті полягає в тому, що через листи Каленика Шейковського до Бориса Грінченка розкриті наукові взаємини вчених, спільність їхніх зацікавлень, взаємна підтримка і допомога -- окремии епізод у біографіях, якии характеризує обох як надзвичаино ретельних лексикографів, талановитих мовознавців, знавців фольклору. Предмет дослідження -- епістоляріи К. Шеиковського та рецензія Б. Грінченка на «Опыт южнорусского словаря», які осмислено як джерела до біографіи науковців. Метою стала реконструкція міжособистісних наукових зв'язків, особливостеи співпраці дослідників за допомогою порівняльно-історичного методу, джерелознавчих прииомів і засобів, що дали змогу відтворити окремии період у життєписах учених.

У результаті дослідження виявилося, що науковці обмінювалися окремими зафіксованими лексемами, 1888 р. К. Шеиковськии надсилав опубліковании випуск «Опыта южнорусского словаря» Б. Грінченку, на що тои відгукнувся схвальною рецензією на сторінках львівського часопису «Зоря». На підставі его-документів можна констатувати, що К. Шеиковськии видавав словник власним коштом, Б. Грінченко допомагав иому порадами. Науковці обмінювалися власними працями, а також К. Шеиковськии надіслав своєму адресату 18 загадок із варіантами. Листи містять відомості про точну кількість лексем на окремі літери в словнику.

Епістолярнии наратив насичении подробицями життя, які створюють неповторну картину світу не тільки обох учених, тодішнього наукового життя, а и видавничої справи, побуту людеи науки, ставлення до українства в імперії. Листи К. Шеиковського -- свідчення матеріальних труднощів фактично засланого до м. Мензелінска Уфимської губернії небезпечного для імперії знавця української мови, якии працював і в умовах ізоляції та переслідування.

Над «Опытом...» К. Шеиковськии працював понад 30 років, видати иого повністю вченому перешкоджали і цензура, і иого статус небезпечного українофіла, проте навіть ті два томи (у трьох випусках), які вдалося опублікувати, були значним внеском у мовознавство и фольклористику, змінили обізнаність із лексичним складом украї нської мови.

Ключові слова: Каленик Шеиковськии; Борис Грінченко; листи; епістолярнии наратив.

Oksana Shalak

Institute of Biographical Research of V. I. Vernadsky National Library of Ukraine, Ukraine

SCIENTIFIC COLLABORATION OF KALENYK SHEIKOVSKY AND BORYS GRINCHENKO THROUGH THE PRISM OF EPISTOLARY NARRATIVE

The relevance of the article lies in the fact that the scientific relations of the scientists, the commonality of their interests, support, and help are revealed through the letters of Kalenyk Sheykovsky to Borys Grinchenko. That is a separate episode in their biographies, which char-acterizes both of them as extremely thorough lexicographers, talented linguists, and connoisseurs of the Ukrainian language. The subject of the study is K. Sheykovsky's epistolary and B. Grinchenko's review of the "Opyt yuzhnorusskogo slovarya”, which are intended as sources for biographies of scientists. The goal is the reconstruction of interpersonal scientific relationships, the peculiarities of cooperation between researchers using the comparative - historical method, source-research techniques and tools that made it possible to recreate a particular period in the biographies of scientists.

As a result of the research, it turned out that the scientists exchanged individual fixed lexemes. K. Sheykovsky sent the published issue of "Opyt yuzhnorusskogo slovarya” to B. Grinchenko in 1888, to which he responded with a favorable review on the pages of the Lviv magazine "Zorya”. On the basis of ego-documents, it can be stated that K. Sheykovsky published the dictionary at his own expense, while B. Grinchenko helped him with advice.

The scientists exchanged their own works, and K. Sheykovsky also sent 18 riddles with variants to his addressee. The letters contain information about the exact number of lexemes for individual letters in the dictionary.

The epistolary narrative is saturated with details of life, which create a unique picture of the world not only of both scholars, of the scholars' life at that time, but also of the publishing business, the life of people of science, and the attitude towards Ukrainianness in the empire.

K. Sheykovsky's letters are evidence of the material difficulties of the person actually exiled to the town of Menzelinsk, Ufa province, dangerous to the empire connoisseur of the Ukrainian language, who worked in conditions of isolation and persecution.

K. Sheykovsky worked on "Opyt...” for more than 30 years. Censorship and his status as a dangerous Ukrainophile prevented the scholar from publishing it in its entirety. However, even the two volumes (in three editions) that were published were a significant contribution to linguistics and folkloristics and changed the understanding of the lexical composition of the Ukrainian language.

Key words: Kalenyk Sheykovskyi; Borys Grinchenko; letters; epistolary narrative.

В українськіи фольклористиці и мовознавстві постать Каленика Васильовича Шеиковського (1835-1903) розглядається серед тих, хто сприяв становленню наукових принципів, поглибленню знань про фонетику и діалектологію, традиціину культуру Поділля -- регіону, якии був для нього рідним. Ім'я Каленика Шеиковського відоме насамперед завдяки впорядкуванню «Опыта южнорусского словаря» (із запланованих було опубліковано т. 1, Київ, 1861; т. 5, вип. 1, Москва, 1883; т. 5, вип. 2, Київ, 1886), збірці «Руські народні казки и приказки, баики и прибаютки, брехеньки и побрехеньки, билиці и небилиці, прикладки и нісенітниці. Перша кланя» (Бобруиськ, 1871), дослідженням «Быт подолян» (т. 1, вип. 1; т. 1, вип. 2, Київ, 1859, 1860), «О киевских воскресных школах» («Воспитание», 1860, № 1-5), «Шчо таке Ібн-Дастова “Русь”» (Київ, 1870), «Славянскии вопрос в русскои науке» (Бобруиськ, 1876), «Толкование слова “вира”» (Казань, 1878), «О похоронах в Подольскои губернии» («Киевскии телеграф», 1860, № 17, 18, 24-26), «О приветствиях и поздравлениях у подолян» («Киевскии курьер», 1862, № 5, 8), підручникам для недільних шкіл, зокрема «Домашня наука. Вьіш'ші початкы» (Київ, 1861).

Про життя і діяльність дослідника досі відомо далеко не все. Покоління молодих, яке приишло в часи короткого національного відродження в другіи половині XIX ст. і до якого належав К. Шеиковськии, захоплювало Івана Франка: «Настали часи реформ, знесення кріпацтва, часи, пам'ятні в українськіи літературі видавництвом “Основи” і виступом цілої плеяди молодих талантів, між котрими досить буде назвати Ганну Барвінок, Стороженка, Кухаренка, Шеиковського, Свидницького, Кониського, Руданського, Кулика, Александровича, Антоновича, Рильського і др.» (1984, с. 62).

Постать К. ШеИковського цікавила мовознавців, етнологів, дослідників історії педагогіки, історії журналістики як у XIX, XX, так і на початку XXI століття. Про иого здобутки писали Микола Петров (2008, с. 322), Борис Грінченко (Б. Вільхівськии, 1888; Грінченко, 1907), Гнат Житецькии (1928), Микола Сумцов (1910), архівіст-дослідник Володимир Міяковськии (1917; 1918), літерату-рознавці Володимир Герасименко (1968) та Ісаи Заславськии (1997a; 1997b), історик Григоріи Марахов (1969; 1970), краєзнавець Анатоліи Сваричевськии (1986), мовознавиця Наталя Шеремета (1994), дослідниця педагогічної і просвітницької діяльності українських громад Наталя Побірченко (2000b). Є и інші довідкові статті про К. Шей ковського інформативного характеру, як-от енциклопедична довідка Юрія Шевельова, уміщена в «Енциклопедії українознавства» (Шевельов, 2000). Проте про Шеиковського-лексикографа, фольклориста, про иого перше комплексне дослідження традиціиної культури окремого регіону «Быт подолян», про иого прогресивні принципи фіксації фольклору, що вирізняються ретельним відтворенням діалектизмів у фольклорних зразках, досліджень бракує.

Серед численних захоплень молодого Шеиковського одне з чільних місць посідала українська лексикографія. 1859 року студент університету св. Володимира Каленик Шеиковськии написав курсову роботу «О фонетических своиствах южнорусского языка» і в тому ж році видав фольклористично-етнографічну працю «Быт подолян» (т. І). Курсову роботу 1969 року віднаишов у Київському міському архіві історик Г Марахов і згодом передав її до редакції часопису «Мовознавство». Публікуючи працю повністю, мовознавці, яких очо-лював М. Жовтобрюх, зауважили, що вона «містить дуже багато цікавих і для свого часу важливих спостережень над звуковою природою української мови. К. В. Шеиковськии виявив сериозну лінгвістичну підготовку и добре знання живої української мови» (Жовтобрюх, Панасенко, 1959, с. 52).

Зосередивши увагу на фонетичних особливостях української мови, дослідник проаналізував усі вагомі студії в ціи царині, використав фольклорні зразки, твори відомих письменників. Праця побудована на спостереженнях, що з'явилися внаслідок дослідження, за словами самого молодого вченого, рис подільського, київського, полта-вського говорів української мови. Автор досить докладно схарактеризував голосні и приголосні звуки української мови та їхні діалектні відповідники, а також зауважив звукові зміни в різних позиціях. К. Шеиковськии удався до порівняльного аналізу, залучивши слов'янські та неслов'янські мови. Наидокладніше молодии учении висвітлив явище контракції (злиття двох суміжних голосних в один або ж у дифтонг) та асиміляції (уподібнення звука до сусіднього). шейковський грінченко епістолярний лексикограф

У 1861 році К. Шеиковськии опублікував «Опыт южнорусского словаря» (т. І). Відомо, що 12 лютого 1861 року студент історико-філологічного факультету університету св. Володимира звертався в Київськии цензурнии комітет: «Маю честь наипокірніше просити цензурнии комітет дозволити мені подавати в цензуру коректурні аркуші “Опыта южнорусского словаря”, що я видаю, а не рукопис иого. Це потрібно тому, що мені доводиться постіино поповнювати словник» (ЦДІАУ, арк. 13-13 зв.). Резолюція була позитивна -- із тим, щоб кожен коректурнии аркуш молодии дослідник подавав до цензурного комітету. Отже, виданню передувала ретельна копітка робота: збирання матеріалу з різних джерел (фольклорних зразків, живого мовлення, творів художньої літератури), внесення лексем на картки, систематизація, упорядкування, а згодом -- цензура.

Передмова до цього випуску першого тому «Опыта южнорусского словаря» була декларацією поглядів К. Шеиковського, иого задуму. Науковець наголошував на тому, що мова кожного народу завжди є виявом иого духовного багатства. В основі словника -- лексичнии матеріал, дібрании із фольклору, якии К. Шеиковськии записував сам. Це зразки різних жанрів, переважно казки, замовляння, загадки, думи, пісні обрядові та історичні, віншування, забавлянки, прикмети. Утім перевагу упорядник надавав дитячому фольклору, пояснюючи це тим, що вірування, змінюючись у фольклорніи свідомості новішими, залишаються в царині дитячих забав та ігор, а для нього важливо відображати не тільки теорію, а и історію мови. Словник К. Шеиковського зосередив і численні діалектизми, бо говори -- основа живої, розмовної мови, яка вит-ворює єдину цілісну мовну систему в кожного народу. Саме тому це видання, як підкреслив учении самою иого назвою, стало «опытом», тобто «спробою», «експериментом» і мало охопити 36 тисяч лексем (Шалак, 2016, с. 979-980).

У місті Мензелінську Уфимської губернії, куди К. Шеиковськии змушении був переїхати, уникаючи переслідувань із боку імперської поліції як «опасньш украинофил», дослідник знову повернувся до впорядкування «Опыта южнорусского словаря» -- праці всього свого життя. Учении писав із Мензелінська до редакції «Киевскои старины»:

Головною турботою редакції місцевого журналу, яким є і «Киевская Старина», безперечно, повинно бути піднесення народного духу. Історія слов'янських літератур (напр., чеської і сербської) показують нам, що нічого так не підносить народного духу, як друковании словник народної мови.

Зважаючи на це, чи не побажає редакція друкувати в «К[иевскои] С[тарине]» як додаток упорядковании мною словник, оскільки засо-бів для подальшого видання иого у мене немає.

Правопис хотів би зберегти тоИ, яким я написав словник. (ІР НБУВ, ф. ІІІ, од. зб. 9707)

Проте цьому задуму Шеиковського не судилося здіиснитися.

Під час пожежі згоріла величезна картотека, у якіи було зібрано значнии лексикографічнии матеріал. Утім мовознавець і далі записував, колекціонував почуте, прочитане, орієнтуючись, як і раніше, на живу народну мову. «Саме у задумі словника и у роботі над ним наиповніше втілюються визначальні риси иого творчої особистості як самобутнього українського просвітителя» (Заславськии, 1997b, с. 96). К. Шеиковськии обстоював думку, що саме словник будь-якої мови акумулює все духовне багатство народу від наиперших етапів до останньої фази иого розвитку.

Частину матеріалу, якии згорів, відтворити було годі, тому після першого тому «Опыта южнорусского словаря» (Київ, 1861) упорядник почав видавати том п'ятии, якии охоплював літери від Т до Ю. Минуло 22 роки, змінилися час і обставини, у науці з'явилися нові дослідження -- і автор відчув ці зміни:

За різними обставинами, що здебільшого не залежать від мене, я тільки через 22 роки показую світові ще одну часточку словника. Дивлячись на цю часточку, відчуваю, як серце моє мимоволі сповнюється суму. Цеи сум посилюється тим спомином, що 28-річна праця моя з упорядкування словника знищена 1 травня 1878 року під час пожежі в Мензелінську. Нині запропоновании випуск -- тільки відтворення частини попередньої праці за збереженими спогадами. Звичаино, багато слів безповоротно зникли, а ще більше пропало для науки етнографічного матеріалу, якии був у словнику. (Опыт, 1883, с. ІІІ)

Передмова до п'ятого тому «Опыта южнорусского словаря» засвідчує теоретичні та едиціині засади К. Шеиковського. Упорядник назвав ті зміни, які вимушено запровадив у зв'язку з обставинами. Вони стосувалися, насамперед, прикладів, які упорядник подавав у першому томі:

У цьому випуску я не вважав за потрібне наводити цілі пісні і значні уривки з них. Що було потрібно тоді, коли мало було опублікованих пам'яток, то стає заивим тепер, коли їх надрукована більш-менш достатня кількість, набагато більше, ніж великоруською мовою. Винятком у цьому розумінні стали деякі при-слів'я, для пояснення яких є народні оповідання <...> (Опыт, 1883, с. ІІІ)

Внесення до словника лексем, які позначають імена, прізвища та місцеві назви, -- характерна риса цього тому. Ці слова є першоджерельним матеріалом для дослідження як фонетичних, так і морфологічних особливостеи української мови. На думку упорядника, вони містять втрачені корені, на відміну від таких лексем у росіиськіи мові, що в топонімічних назвах зберігають корені запозичені. З приводу українських прізвищ та імен К. Шеиковськии зазначив:

У південноруськіи мові в цих словах більше винахідливості, і якщо вживаються і там патронімні прізвища, то в них або змінюється наголос, або вживаються різноманітніші форми. <...> Як на особливу творчу рису південноруської мови треба вказати на тои факт, що є місцевості, у яких тезки означуються різними змінами закінчень імені, наприклад, Василь, Василько, Васильо, Васильцьо, Васильок, Васильчик, Василець, Василина, Васюта, Василечко, Василяка і т. ін. (Опыт, 1883, с. !V)

Порівняльнии аналіз дав змогу упорядникові визначити особливості иого випуску в зіставленні з визначальними рисами інших словників слов'янських мов. Він зауважив, що лексем на літеру Т у словнику 3 913 (без слів у додатках), тоді як у словниках інших слов'янських мов -- значно менше. К. Шеиковськии діишов висновку, якии, очевидно, не міг залишитися поза увагою цензури: «...південноруську мову не можна вважати діалектом великоруської, бо у першіи більше слів, ніж у другіи» (Опыт, 1883, с. V).

Із переліку джерел помітно, що упорядник користувався фольклорними збірками (очевидно, тими, що були доступні в Мензелінську), які давали змогу не тільки залучити до словника ширшии матеріал, а и повніше проілюструвати иого. Серед них «Народные песни Галицкои и Угорскои Руси» Я. Головацького (Москва, 1878), «Сборник малороссииских заклинании» П. Єфименка (Москва, 1874), «Записки о Южнои Руси» П. Куліша (Санкт-Петербург, 1856-1857), «Збірник українських пісень. Зібрав і у ноти завів М. Лисенко» (Санкт-Петербург, 1968), «Малорусские народные предания и рассказы» М. Драгоманова (Київ, 1876), «Українські приказки, прислів'я і таке інше» М. Номиса (Санкт-Петербург, 1864), «Народные южнорусские сказки» І. Рудченка (Київ, 1869-1870), «Труды этнографическо-статистическои экспедиции в Западнорусскии краи» П.Чубинського (Санкт-Петербург, 1872-1877) та ін.

У п'ятому томі «Опыта южнорусского словаря», як і в першому, К. Шеиковськии подав чимало власних фольклорних записів і спостережень, які істотно збагачували словник. Для фольклориста и етнолога ці своєрідні авторемінісценції містять вагому інформацію:

Народні танці: козачок, чабарашка або чеберячка, метелиця, обертак, журавель, тропак та ін. Кривий танець -- одноключова гаївка, у якіи хоровод іде по зображеному тут малюнку (далі -- малюнок. -- О. Ш.). Посередині, здається, сидить дівчинка, а по кутах, щоб правильно іти, забивають колики або ставлять камені. При цьому співають: «А в крывого таньця та не выведем киньця; треба ого выводыты, конец ому находыты. Через сины, через хату, а я молоденька иду стихенька, шчоб ключами не бражчаты, пидкивкамы не стукати, шчоб свекрухы не збудыты... А збудивши, не вгодывшы, медом-вином не впоівшьі... Ои наи же спыть, наи не встане, шчобы моі головонькы не склопотала» (Опыт, 1883, с. 14)

Не вказуючи на місце, дату запису, від кого записав, К. Шеиковськии подав значну кількість пареміи, які вирізняють иого словник серед інших. Такі едиціині засади зумовлені, очевидно, мовознавчим спрямуванням видання, де паспортні дані зразка не були частиною наукового апарата словника. Зокрема, до лексеми «талан» (Опыт, 1883, с. 8) як приклади подано: «Не дав Бог талану змалку, не буде и до останку!», «Нешчасному Макару нема талану», «Якіи талан матци, такыи и дытятци», «Як одна, то и нема талана».

Характерно, що упорядник використав знак наголосу, щоб відобразити правильність вимови. Для точності відтворення записаних зразків К. Шеиковськии вдався до давніше розробленої системи знаків, яку сам створив і застосував у «Быте подолян».

У цьому випуску після передмови дослідник також опублікував статтю «Контракція голосних звуків у південноруськіи мові», у якіи осмислив малодосліджене явище злиття голосних у говірках української мови, приміром, а + є = е: маєш (меш), має (ме), мають (муть). Автор виокремив групи слів, де відбувається і де не відбувається контракція голосних, пояснивши закони такого процесу.

Другии випуск п'ятого тому від 1886 року охопив лексеми на літеру У, хоч у заголовку вказана і літера Ф. У списку використаної літератури упорядник назвав низку нових джерел, серед яких зазначено і фольклорні та фольклористичні видання, приміром «Народные заклинання над пчелами» Т. Біленького (Кам'янець-Подільськии, 1880) і «Собрание сочинении» М. Максимовича (т. І-ІІІ, Київ, 1876-1880).

Помітні увага упорядника до діалектних варіантів лексем, прагнення розкрити особливості їхнього творення, проілюструвати прикладами з фольклорних і літературних джерел. «Шеиковськии уміє заглиблюватися в українське слово, часто послуговується ним як надіиним свідком далекої минувшини. Саме ґрунтовне вивчення лексики, вважає він, дає можливість пізнати ті чи інші особливості історичного буття, суспільних, побутових взаємин предків» (Заславськии, 1997b, с. 97).

Мовознавчі праці К. Шеиковського високо оцінив Борис Грінченко в передмові до першого тому свого «Словаря української мови» (Грінченко, 1907, с. XIII-XIV). У часописі «Зоря» під псевдонімом «Б. Вільхівськии» Б. Грінченко опублікував рецензію на «Опыт южнорусского словаря» К. Шеиковського:

Перед мною лежать два випуски «Опыта южнорусского словаря» К. В. Шеиковського, буква Т, У Ф, Х (до хлів). В сих випусках 276 сторін, а на їх вісім або и більш тисяч слів. У всьому томови (букви Т-Я) буде аркушів 40 друку, а слів до 20.000. Спосіб укладання словаря науковии. Хто знає досьогочасні українські словарі (Закревського, Чужбинського, Піскунова, Левченка), їх убогість і ненауковість, тои мусить згодитися, що ся праця д. Шеиковського єсть першою пробою справжнього, путящого українського словаря. Автор працював біля єго 28 років, але у 1878 році пожежа знищила усе зроблене. Тепер автор поспішається реставрувати затрачении матеріял по памяти, по книжках і збирає новии. (1888, с. 178-179)

Ця рецензія була написана очевидно після того, як на початку 1888 року К. Шеиковськии надіслав Б. Грінченку сам словник, про що писав у листі до нього від 25 березня 1888 року.

У рецензії Б. Грінченко захоплювався працьовитістю упорядника і обурювався з приводу передплати словника: тих, хто зацікавився виданням, -- усього двадцять, а українців серед них -- троє-четверо. Учении наголосив: хоч словник і має вади, проте він -- «перша наукова і докладна проба так довго жаданого і сподіваного словаря, котра має чимале значенє для нашої літератури і при всіх її вадах» (Вільхівськии Б., 1888, с. 178-179). Автор рецензії констатував факт відсутності повного видання творів багатьох класиків української літератури, написаної українською мовою історії України, книжок для дітеи і граматик та словників української мови. Таку прогалину Б. Грінченко пояснював баидужістю, лінню, нелюбов'ю українців до всього українського. Для того, щоб бути визнаним у світі народом, треба мати силу, а сила, як зауважував рецензент, -- у просвітніи діяльності, у літературі. Аби мати таку силу, треба багато і наполегливо працювати -- як упорядник «Опыта.» К. Шеиковськии.

Історик Г Марахов розшукав і опублікував невідомі листи К. Шеиковського до Б. Грінченка, а також уперше узагальнив біографічні матеріали про автора и упорядника «Быта подолян». Пишучи про Антона Коціпінського, упорядника «Пісень, думок і шумок руського народа на Подолі, Україні і в Малоросії» (Київ, 1861-1862), Г. Марахов розширив свої студії та проаналізував тогочасні тенденції у розвитку української фольклористики і мовознавства:

З таких же приблизно позиціи виходив і Каленик Шеиковськии (народився 1835 р.). Син офіцера з Подільської губернії, Шеиковськии теж одержав релігіИне домашнє виховання. У 1857 році він закінчив Кам'янець-Подільську духовну семінарію, але не захотів стати священиком і в лютому 1858 року вступив на історико-філологічнии факультет Київського університету. Тут і визначились иого інтереси: Шеиковськии вирішив стати філологом-українознавцем і за короткии час добився значних успіхів. У 1859 році він написав курсову роботу «Про фонетичні властивості південноросіиської мови» і в тому ж році надрукував етнографічну роботу «Быт подолян» т. І, а через рік посібник для недільних шкіл «Домашняя наука». У 1861 році побачив світ иого «Опыт южнорусского словаря» т. І, де відзначено потребу створення наукового словника української мови. (1969, с. 94)

Публікуючи листи К. Шеиковського до Б. Грінченка, Г. Марахов залучив и інші архівні матеріали, які розкривали періоди иого наукової діяльності. Учении наголосив, що відомостеи про життя автора «Опыта южнорусского словаря» надзвичаино мало, а проте иого наукові здобутки варті уваги фахівців і «широких читацьких кіл» (1970, с. 102). Дослідник назвав К. Шеиковського етнографом, письменником, видавцем, педагогом і одним із засновників української лексикографії. У преамбулі до опублікованих листів Г. Марахов подав иого короткии життєпис, зазначивши:

Шеиковськии рано почав друкувати свої праці, проте більша частина написаного ним не була опублікована. Присвятивши все життя науці (головним чином створенню українського словника), потерпаючи від постіиних нестатків, витрачаючи всі свої заощадження на видання наукових робіт, гнании урядом, переслідувании поліцією, він помер на засланні в страшніи бідності, але глибоко переконании у правоті своєї справи. (1970, с. 102)

Дослідник принагідно описав київськии період у діяльності К. Шеиковського, проаналізувавши иого наукову працю, викладання в недільніи школі, причини безробіття після закінчення університету св. Володимира. Спираючись на архівні матеріали, Г Марахов довів: мовознавець покинув Україну і виїхав наприкінці 1862 року в Ор-ловську губернію не добровільно, иого змушувала до цього влада, позбавивши можливості працювати за фахом.

Із зібраного матеріалу випливало, що К. Шеиковськии працював над словником української мови понад 30 років, однак усі иого наміри повністю видати працю натрапляли на перешкоди. Після смерті К. Шеиковського иого родичі (ІР НБУВ, ф. ІІІ, од. зб. 7679, арк. 1-1 зв.) передали частину опублікованих і неопублікованих матеріалів редактору «Киевскои старины» Володимирові Науменку. Серед цих паперів і книжок вагою 11 пудів були і картки до «Опыта южнорусского словаря», яких відшукати так і не вдалося.

Листи К. Шеиковського до Б. Грінченка (листи-відповіді, на жаль, не віднаидені) засвідчують насамперед иого прагнення працювати в царині лексикографії, розширюючи знання про багатство української мови, фіксувати и аналізувати щонаибільшу кількість лексем із численними прикладами. К. Шеиковськии звертався до Б. Грінченка двічі: 1888 року, коли з'явилася друком рецензія останнього на «Опыт южнорусского словаря» в «Зорі», і через 9 років -- у березні и травні 1897-го, коли К. Шеиковськии із Мензелінська просив відомого на тои час ученого и письменника про допомогу.

Цеи епістоляріи -- передовсім спроба знаити підтримку, розуміння, мати хоч і далекого, та мудрого однодумця, якии зможе обговорити проблеми упорядкування словника, иого видання, фінансування і, звісно, фіксації окремих лексем. На тои час «Словарь української мови» (1907-1909) ще не було видано, проте Б. Грінченко щедро ділився зі своїм адресатом власним матеріалом:

Щиро дякую вам за ваше письмо, а ще більше дякую за прислані слова. Декотрих з них в мене нема, може, коли з них похистую (покористую). А два з них вже и затягнув до приготовлених випусків: штем і штомпель, але ще треба знати, як вони мають другии припадок (genitivus -- родительньш падеж). (Марахов, 1970, с. 104)

Листи засвідчили, як самовіддано працював над «Опытом...» К. Шеиковськии, як невтомно шукав гроші на иого видання, як переимався тим, що українські дукачі-багачі (за иого висловом) не поспішають фінансувати українську науку і культуру. Ці хвилювання були зрозумілі иого далекому листовному співрозмовникові Б. Грінченку, якии бачив нагальність у виданні словника української мови, потребу досліджень у царині фонетики і лексикології. На підставі его-документів можна констатувати, що К. Шеиковськии видавав словник власним коштом, Б. Грінченко допомагав иому порадами, можливо, сприяв у передплаті «Опыта.», бо саме про це иого просив мензелінськии листовнии візаві.

Епістоляріи К. Шеиковського виявив, що науковці обмінювалися зафіксованими лексемами, окремими власними працями, інформацією про опубліковані новинки і рецензії на нові мовознавчі видання. Адресат із Мензелінська в листі від 18 березня 1897 року просив, щоб Б. Грінченко надіслав иому першии випуск «Этнографических материалов, собранных в Черниговскои и соседних с неи губерниях» (Чернігів, 1895), бо збирався використати фольклорні зразки для упорядкування наступних томів «Опыта южнорусского словаря». Як відповідь К. ШеИковськиИ надіслав своєму адресату 18 загадок із варіантами. Листи також містять вказівку на точне число лексем на окремі літери в словнику.

Епістолярнии наратив К. Шеиковського насичении наирізноманітнішими життєвими подробицями, вони створюють цілісну картину світу обох учених, наукового життя кінця XIX століття, відтворюють історію видавничої справи, побуту людеи науки, засвідчують ставлення до українства в імперії. Листи К. Шеиковського -- свідчення скрутного матеріального становища знавця української мови, небезпечного для імперської політики, якии продовжував свою роботу і в умовах переслідування та ізоляції в далекому від України м. Мензелінску Уфимської губернії.

Отже, над словником «Опыт южнорусского словаря» К. Шеиковськии працював понад 30 років, видати иого повністю вченому перешкоджали і цензура, і иого статус небезпечного українофіла, проте навіть ті два томи (у трьох випусках), які вдалося опублікувати, були значним внеском у мовознавство и фольклористику, змінили обіз-наність із лексичним складом української мови.

Покликання

Баженов, Л. (1993). Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX-XXст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали. Вільхівськии, Б. (1888). Хто ж винен? Зоря, 10, 178-179. Герасименко, В. (1968). З історії української журналістики 60-х років XIX ст. (Програма забороненої студентської газети). Радянське літературознавство, 10, 85-86.

Грінченко, Б. (1907). Словарь української мови у 4 т. Т 1. А-Ж. Житецькии, І. (1928). Київська громада за 60-х років. Україна, 1, 91-125.

Жовтобрюх, М., & Панасенко, А. (1969). Невідома праця К. В. Шеиковського з фонетики української мови. Мовознавство, 3, 52-63.

Заславськии, І. (1997a). Каленик Шеиковськии (1835-1903) -- талановитии українськии просвітитель. Українська мова та література, 3(19), 7.

Заславськии, І. (1997b). Каленик Шеиковськии -- етнограф, фольклорист, мовознавець, видавець. Київська старовина, 1-2, 86-100.

Марахов, Г (1969). «Визнати людиною неблагонадіиною...» (невідомі сторінки з життя Антона Коціпинського). Вісник Академії наук Української РСР, 6, 89-98.

Марахов, Г (1970). Про автора «Опыта южнорусского словаря». Вісник АН УРСР, 5, 102-107.

Міяковськии, В. (1917). Дві рукописі 60-х років, заборонені цензурою. Україна, 3-4, 83-88.

Міяковськии, В. (1918) До історії української журналістики: Газета К. Шеиковського, 1860 р. Наше минуле, 3, 81-85. Могила, А. (1985). Шеиковськии Каленик. В УРЕу 12 т. Т 12. Головна редакція УРЕ.

О книгах и рукописях на русском, польском и других новейших языках, предоставленных для одобрения в печати. ЦДІАК України. Ф. 293. Оп. 1. Од. зб. 816.119 арк.

Опыт южнорусского словаря (1961). Труд К. Шеиковского. Т 1.

А-З. Вип. 1. А-Б. В типографии И. и А. Давиденко.

Опыт южнорусского словаря (1883). Труд К. Шеиковского. Т. V.

Т-Ю. Вип. 1. Типогр. Р. Лисснер и Ю. Роман.

Опыт южнорусского словаря (1886). Труд К. Шеиковского. Т. V. Т-Ю. Вип. 2. У Ф.

Петров, Н. (2008). Очерки истории украинской литературы XIXстолетия. ВПЦ «Київськии університет».

Побірченко, Н. (2000a). Педагогічна і просвітницька діяльність українських громад у другій половині XIX -- на початку XX століття у 2 кн. Кн. І. Київська громада. Науковии світ.

Побірченко, Н. (2000b). Каленик Шеиковськии -- автор першого словника української мови. Педагогіка і психологія, 2, 134-147.

Сваричевськии, А. (1986). Перше друковане видання, присвячене фольклору та етнографії Поділля. Тези доповідей наукової конференції «Проблеми етнографії Поділля», 185-186.

Сумцов, М. (1910). Діячі українського фольклору.

Франко, І. (1984). [План викладів історії літератури руської. Спеціальні курси. Мотиви] (с. 24-141). Зібрання творів у 50 т. Т 41. Наукова думка.

Шалак, О. (2016). Дослідження Каленика Шеиковського: тематика, методика, едиція. Народознавчі зошити, 4(130), 975-981.

Шевельов, Ю. (2000). Шеиковськии Каленик. У В. Кубіиович (Ред.), Енциклопедія українознавства в 10 т. Т. 10 (с. 38363837). НТШ.

Шеиковська [Лист дочки К. Шеиковського до Науменка В. П.]. ІР НБУВ. Ф. ІІІ. Од. зб. 7679. Арк. 1-1 зв.

Шеиковськии, К. (1888). [Лист К. Шеиковського до редакції «Киевскои старины» із м. Мензелінська 28 травня]. ІР НБУВ. Ф. ІІІ. Од. зб. 9707.

Шеремета, Н. (1994) Подвижницька діяльність Каленика Шеиковського. Духовні витоки Поділля: творці історії краю: матеріали міжнар. науково-практичної конференції, 9-11 верес. 1994 р., м. Кам'янець-Подільський, 1, 93-95. Поділля.

References (translated and transliterated)

Bazhenov, L. (1993). Podillia v pratsiakh doslidnykiv i kraieznavtsiv XIX-XXst.: Istoriohrafiia. Bibliohrafiia. Materialy [Podillia in the works of researchers and local historians of the 19th-20th centuries. Historiography. Bibliography. Materials.]

Franko, I. (1984). [Plan vykladiv istorii literatury ruskoi. Spetsialni kursy. Motyvy] [Plan of lectures on the history of Rus literature. Special courses. Motives] (pp. 24-141). Zibrannia tvoriv u 50 t. T 41. Naukova dumka.

Herasymenko, V. (1968). Z istorii ukrainskoi zhurnalistyky 60-kh rokiv XIX st. (Prohrama zaboronenoi studentskoi hazety) [From the history of Ukrainian journalism in the 60s of the 19th century. (The program of the banned student newspaper)]. Radianske literaturoznavstvo, 10, 85-86.

Hrinchenko, B. (1907). Slovar ukrainskoi movy u 4 t. T 1. A-Zh [Dictionary of the Ukrainian language].

Marakhov, H. (1969). "Vyznaty liudynoiu neblahonadiinoiu...” (nevidomi storinky z zhyttia Antona Kotsipynskoho) ["Recognize as unreliable.” (unknown pages from the life of Anton Kotsypinsky).]. Visnyk AN URSR, 6, 89-98.

Marakhov, H. (1970). Pro avtora "Opyta yuzhnorusskogo slovarya” [About the author of "Opyt yuzhnorusskogo slovarya”]. Visnyk AN URSR, 5, 102-107.

Miiakovskyi, V. (1917). Dvi rukopysi 60-kh rokiv, zaboroneni tsenzuroiu [Two manuscripts from the 60s, banned by censorship]. Ukraina, 3-4, 83-88.

Miiakovskyi, V. (1918) Do istorii ukrainskoi zhurnalistyky: Hazeta K. Sheikovskoho, 1860 r. [To the history of Ukrainian journalism: Newspaper of K. Sheykovsky, 1860]. Nashe mynule, 3, 81-85.

Mohyla, A. (1985). Sheikovskyi Kalenyk. In URE u 12 t. T 12. Holovna redaktsiia URE.

O knigakh i rukopisyakh na russkom, polskom i drugikh noveyshikh yazykakh, predostavlennykh dlya odobreniya v pechati [About books and manuscripts in Russian, Polish and other modern languages, submitted for approval in the press]. TsDIAK Ukrainy. Collection 293. Op. 1. Folder 816. 119 p.

Opytyuzhnorusskogo slovarya. (1883). Trud K. Sheykovskogo. T V : T-Iu. Vyp. 1. Tipogr. R. Lissner i Yu. Roman.

Opyt yuzhnorusskogo slovarya. (1886). Trud K. Sheykovskogo. T. V . T-Iu. Vyp. 2. U, F.

Opyt yuzhnorusskogo slovarya. (1961). Trud K. Sheykovskogo. T. 1. A-Z. Vyp. 1. A-B. V tipografii I. i A. Davidenko.

Petrov, N. (2008). Ocherki istorii ukrainskoy literatury XIX stoletiya [Essays on the history of Ukrainian literature of the 19 th century]. PTs "Kyivskyi universytet”.

Pobirchenko, N. (2000a). Pedahohichna i prosvitnytska diialnist ukrainskykh hromad u druhii polovyni XIX -- na pochatku XXstolittia u 2 kn. Kn. I. Kyivska hromada [Pedagogical and educational activities of Ukrainian communities in the second half of the 19th and early 20th centuries in 2 vol. Vol. 1. Kyiv community]. Naukovyi svit.

Pobirchenko, N. (2000b). Kalenyk Sheikovskyi -- avtor pershoho slovnyka ukrainskoi movy [Kalenyk Sheykovskyi is the author of the first dictionary of the Ukrainian language]. Pedahohika i psykholohiia, 2, 134-147.

Shalak, O. (2016). Doslidzhennia Kalenyka Sheikovskoho: tematyka, metodyka, edytsiia [Research by Kalenyk Shejkovsky: subjects, methodology, edition]. Narodoznavchi zoshyty, 4(130), 975-981.

Sheikovska [Lyst dochky K. Sheikovskoho do Naumenka V. P.] [Letter from K. Sheykovsky's daughter to V P. Naumenko]. IR NBUV. Collection III. Folder 7679. P. 1-1 zv.

Sheikovskyi, K. (1888). [Lyst K. Sheikovskoho do redaktsii "Kievskoy stariny” iz m. Menzelinska 28 travnia] [A letter from K. Sheykovsky to the editorial office of "Kievskaya starina” from Menzelinsk on May 28]. IR NBUV. Collection III. Folder 9707.

Sheremeta, N. (1994) Podvyzhnytska diialnist Kalenyka Sheikovskoho [Great activity of Kalenyk Sheykovsky]. Dukhovni vytoky PodiHia: tvortsi istorii kraiu: materialy mizhnar. nau- kovo-praktychnoi konferentsii, Sept. 9-11 1994, Kamianets- Podilskyi, 1, 93-95. Podillia.

Shevelov, Yu. (2000). Sheikovskyi Kalenyk. In V. Kubiiovych (Ed.), Entsyklopediia ukrainoznavstva v 10 t. T 10 (pp. 3836-3837). NTSh.

Sumtsov, M. (1910). Diiachi ukrainskoho folkloru [Figures of Ukrainian folklore].

Svarychevskyi, A. (1986). Pershe drukovane vydannia, prysviachene folkloru ta etnohrafii Podillia [The first printed edition dedicated to the folklore and ethnography of Podillia]. Tezy dopovidei naukovoi konferentsii “Problemy etnohrafii PodiHia", 185-186.

Vilkhivskyi, B. (1888). Khto zh vynen? [Who is to blame?]. Zoria, 10, 178-179.

Zaslavskyi, I. (1997a). Kalenyk Sheikovskyi (1835-1903) -- ta- lanovytyi ukrainskyi prosvitytel [Kalenyk Sheykovskyi (18351903) is a talented Ukrainian enlightener]. Ukrainska mova ta literatura, 3(19), 7.

Zaslavskyi, I. (1997b). Kalenyk Sheikovskyi -- etnohraf, folkloryst, movoznavets, vydavets [Kalenyk Sheykovsky -- ethnographer, folklorist, linguist, publisher]. Kyivska starovyna, 1-2, 86-100.

Zhovtobriukh, M., & Panasenko, A. (1969). Nevidoma pratsia K. V. Sheikovskoho z fonetyky ukrainskoi movy [The unknown work of K. V. Sheykovsky on the phonetics of the Ukrainian language]. Movoznavstvo, 3, 52-63.

Zhytetskyi, I. (1928). Kyivska hromada za 60-kh rokiv [Kyiv com-munity in the 60s]. Ukraina, 1, 91-125.

Размещено на Allbest.ru