Невербальний аспект спілкування як наукова категорія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського

Невербальний аспект спілкування як наукова категорія

Михайло Іоффе

аспірант кафедри психології, соціальної роботи та педагогіки

м. Київ, Україна

Анотація

Стаття присвячена розкриттю сутності невербального аспекту спілкування як наукової категорії, який має велике значення під час комунікації, бо загальновизнано, що засоби невербального спілкування (жести, міміка, постава, погляд, дистанція) вважаються у певних ситуаціях більш виразними та ефективними, аніж слова. Визначено, що завдяки їм можливо визначити такий суттєвий показник комунікативного процесу як намір його учасників, реальні почуття та погляди співрозмовника, чинити вплив на нього.

З'ясовано, що спілкування є складним багатоаспектним процесом налагодження й розвитку стосунків та зв'язків між людьми, який зумовлений вимогами спільної діяльності, яка передбачає обмін інформацією і напрацювання єдиної стратегії взаємодії. Визначено сутність поняття невербальної поведінки, під якою слід розуміти комплекс норм та традицій, які визначають вимоги до налагодження умов спілкування, фізичних дій, контактування і розташування співрозмовників, невербальних інструментів показу відношення до співбесідника, міміки, жестів і постави, які супроводжують комунікацію й потрібні для її здійснення. В свою чергу, невербальною комунікацією вважається така форма комунікації, для котрої властиве застосування невербальної поведінки та невербального спілкування як основного інструмента передавання інформації, налагодження взаємодії, утворення образу й уявлення про партнера, виконання впливу на іншу особу.

Розкрито сутність невербальних засобів комунікації, які вважаються значущими в лінгвістичному контексті, тому що їх приєднання до переліку головних напрямів мовознавчих досліджень гарантує більш усвідомлене й ґрунтовне осмислення закономірностей комунікативної взаємодії. Встановлено, що категорія невербального спілкування перебуває в залежності від великого числа складових, до котрих відноситься навмисність, усвідомленість та, крім того, формування вербальної комунікації. У вузькому сенсі невербальною комунікацією є комунікативна процедура передавання інформації, яка містить нелінгвістичну основу, проте перебуває в тісному зв'язку з лінгвістичними засобами.

Ключові слова: комунікація, невербальні засоби спілкування, невербальна поведінка, невербальне спілкування, невербальна складова спілкування.

Abstract

Mykhailo Ioffe

Graduate student of the department ofpsychology, social work and pedagogy, V. I. Vernadsky Tavri National University,

Kyiv, Ukraine

NONVERBAL ASPECT OF COMMUNICATION AS A SCIENTIFIC CATEGORY

The article is devoted to revealing the essence of the non-verbal aspect of communication as a scientific category, which is of great importance during communication, because it is generally accepted that the means of non-verbal communication (gestures, facial expressions, posture, gaze, distance) are considered more expressive and effective than words in certain situations. It was determined that thanks to them it is possible to determine such an essential indicator of the communicative process as the intention of its participants, the real feelings and views of the interlocutor, to influence him.

It was found that communication is a complex multifaceted process of establishing and developing relationships and connections between people, which is determined by the requirements of joint activity, which involves the exchange of information and the development of a single strategy of interaction. The essence of the concept of non-verbal behavior is defined, which should be understood as a set of norms and traditions that determine the requirements for establishing the conditions of communication, physical actions, contact and location of interlocutors, non-verbal tools for showing attitude towards the interlocutor, facial expressions, gestures and postures that accompany communication and are necessary for its implementation. In turn, non-verbal communication is considered a form of communication that is characterized by the use of non-verbal behavior and non-verbal communication as the main tool for transmitting information, establishing interaction, forming an image and idea of a partner, exerting influence on another person.

The essence of non-verbal means of communication, which are considered significant in the linguistic context, is revealed, because their inclusion in the list of main directions of linguistic research guarantees a more conscious and thorough understanding of the patterns of communicative interaction. It was established that the category of non-verbal communication depends on a large number of components, which include intentionality, awareness and, in addition, the formation of verbal communication. In a narrow sense, non-verbal communication is a communicative procedure for transmitting information, which contains a non-linguistic basis, but is closely related to linguistic means.

Keywords: communication, non-verbal means of communication, non-verbal behavior, non-verbal communication, non-verbal component of communication.

Постановка проблеми

Проблематику роботи можна визначити тим, що вона орієнтована на те, щоб поповнити знання про невербальну взаємодію між людьми, а для спеціалістів у сфері практичної психології й лікарів це має вкрай важливе значення, оскільки вони мусять мати вміння не лише керувати власною невербальною мовою, а також розуміти невербальну мову особистості, котрій необхідна психологічна допомога, з метою отримання бажаного результату. Проблеми невербального спілкування зацікавлюють науковців, тому що завдяки вивченню поведінки людей можна краще зрозуміти інших, зрозуміти самих себе та на базі одержаної інформації вжити заходів для того, щоб власний образ став найпривабливішим.

Ми надзвичайно часто застосовуємо невербальний спосіб передавання інформації, комунікуючи із друзями, ріднею, діловими партнерами, а також із тими, з ким тільки на мить зустрічаємося в повсякденному житті. Він у багатьох аспектах зумовлює як нашу реакцію на оточення, так і їхнє ставлення до нас. Невербальна складова спілкування має велике значення під час комунікації, бо загальновизнано, що засоби невербального спілкування (жести, міміка, постава, погляд, дистанція) вважаються у певних ситуаціях більш виразними та ефективними, аніж слова. Завдяки їм можливо визначити такий суттєвий показник комунікативного процесу як намір його учасників, реальні почуття та погляди співрозмовника, чинити вплив на нього. Одночасно із вербальною системою спілкування зазначені системи створюють умови для обміну відомостями, котрий необхідний людям для того, щоб налагодити спільну діяльність. Завдяки невербальним засобам спілкування люди орієнтуються у різних соціальних умовах та регулюють власну поведінку, вони допомагають краще розуміти один одного та належним чином налагоджувати особисті стосунки, більш оперативно осмислювати соціальні норми та займатися корегуванням своїх дій. Складові невербального спілкування - вкрай важливі елементи людської комунікації, досягнення котрих дасть змогу проникнути у внутрішній світ співрозмовника та, крім того, у свій внутрішній світ.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дану проблематику досліджу-вали чимало науковців, зокрема І. Аванесова, Ф. Бацевич, В. Боса, О. Вечерок, І. Дерік, Н. Киселюк, А Ключко, І. Ковалинська, Н. Передон, І. Підгородецька, Т. Савенко, О. Селіванова, С. Скальська, Л. Солощук, Л. Трусова, В. Фучеджі та інші.

Мета статті - розкрити сутність невербального аспекту спілкування як наукової категорії. невербальний спілкування комунікація лінгвістичний

Виклад основного матеріалу

Спілкування є складним багатоаспект- ним процесом налагодження й розвитку стосунків та зв'язків між людьми, який зумовлений вимогами спільної діяльності, яка передбачає обмін інформацією і напрацювання єдиної стратегії взаємодії. Як правило, зазначений процес введений в практичну взаємодію людей (спільна робота, навчання, групова гра тощо) та гарантує планування, реалізацію та контролювання їхньої діяльності.

Якщо відносини визначаються через поняття зв'язку, то спілкування розуміють як процес взаємодії людини з людиною, який здійснюється за допомогою засобів мовного й немовного впливу й переслідує мету досягнення змін у пізнавальній, мотиваційній, емоційній і поведінковій сферах осіб, які беруть участь у спілкуванні. У ході спілкування його учасники обмінюються не тільки своїми фізичними діями чи продуктами, результатами праці, а й думками, намірами, ідеями, переживаннями й т. д. Проблема людини знаходиться в центрі уваги всіх аспектів спілкування. Захоплення лише інструментальною стороною останнього може нівелювати його духовну (людську) сутність і привести до спрощеного трактування спілкування як інформаційно-комунікативної діяльності. При неминучому науково- аналітичному розчленовуванні спілкування на складові елементи важливо не втрачати в них людину як духовну й активну силу, що перетворює в цьому процесі себе й інших. Відомо, що спілкування зазвичай проявляється в єдності п'яти його сторін: міжособистісної, когнітивної, комунікативно-інформаційної, емотивної й когнітивної. Спілкування - це процес взаємодії між людьми, у якому відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями й навичками, результатами праці. У більш вузькому розумінні - це процес обміну інформацією та досвідом, невід'ємний і дуже важливий аспект людського існування, важлива передумова формування людини як соціальної істоти, здатної до співіснування з подібними до себе. Культура спілкування - найважливіша складова загальної культури людини, яка передбачає високий рівень загальної культури людини, розвинену культуру її мислення, мовлення і поведінки. Тому необхідно постійно розвивати мисленнєво-мовленнєві вміння, збагачувати словниковий запас, тренувати голос, стежити за власною зовнішністю, щоб ефективно спілкуватися і встановлювати контакти [1].

Спілкування або комунікація за своєю структурою класифікується на два головні типи. Перший тип - це вербальна комунікація, а другий - це невербальна комунікація. Вербальною комунікацією вважається застосування мови та звуків з метою передачі повідомлення. Вона використовується як засіб для висловлення прагнень, ідей та систем поглядів та вважається життєво значущою для процесів навчання та викладання. Поєднуючись із невербальними видами комунікації, вербальне спілкування застосовується як засіб для вираження між двома або більше особами.

Звернення до вивчення невербального складника комунікації - закономірне, оскільки невербальні компоненти - природна частина нашого життя і практично неможливо не використовувати їх у процесі спілкування. Невербальний знак осмислюється як невід'ємний універсальний засіб комунікації, позаяк «усі невербальні дії, якими б малими та короткостроковими вони не були, є частиною комунікативного ходу в конкретній ситуації спілкування». Значний інтерес до вивчення невербальних компонентів комунікації та особливостей їх функціонування в процесі комунікативної взаємодії можна пояснити тим, що процес реалізації мовцем своїх комунікативних потреб - це розгортання складної сукупності семіотичних засобів, серед яких вербальне є лише верхівкою айсберга і повинно бути доповнено аналізом інших паравербальних форм спілкування, які використовуються. Невербальний компонент комунікації полегшують процес сприйняття вербально вираженої інформації та забезпечують партнера зі спілкування знаннями про:

особистість мовця (темперамент, емоційний стан у цій ситуації, самооцінку, особистісні якості, соціальний статус, комунікативну компетенцію, належність до певної групи та субкультури);

стосунки комунікантів (соціальну й емоційну близькість чи віддаленість, характер та динаміку стосунків);

ставлення інтерактантів до самої ситуації (комфортність, спокій, зацікавленість чи, навпаки, бажання завершити розмову) [2].

Протягом останнього часу поняття «невербальне спілкування» стало категорією, що получає різноманітні явища, й трансформувалося в найширше поняття, котре можливо побачити в науці на сучасному етапі, - це поняття в нинішніх наукових джерелах одержало назву «несловесна мова».

Невербальне спілкування відбувається, як правило, неусвідомлено. Хоча люди певним чином контролюють своє мовлення, шляхом аналізу міміки, жестів, інтонації можна оцінити відповідність, щирість мовної інформації [4]. Одним із важливих параметрів, що характеризують невербальну комунікацію, є міжособистісний простір - дистанція, яка встановлюється в процесі безпосереднього спілкування між людьми. Чим тісніші стосунки між людьми, тим коротша просторова дистанція між ними в процесі спілкування. Ця дистанція залежить від національних еталонів поведінки, соціального статусу, віку, психологічних особливостей. Надто близька, як і віддалена, дистанція негативно відбивається на ефекті спілкування [3].

Невербальне спілкування може бути усвідомленим і неусвідомленим. До цього треба додати ще й таку його особливість як навмисне і ненавмисне. Хоча в переважній більшості звичайні люди, які не пройшли спеціальної підготовку, як правило, не усвідомлюють або мало усвідомлюють свою невербальну поведінку. З іншого боку, за оцінками фахівців невербальний комунікаційний канал порівняно з вербальним несе велике інформаційне навантаження: за допомогою мови тіла люди передають від 60 до 70% всієї інформації в процесі спілкування. Саме тому невербальне спілкування є важливим компонентом процесу взаємодії. Це означає, що в одному випадку інформація може передаватися одним суб'єктом спілкування (відправником) з усвідомлюваною метою донести цю інформацію до відома іншого суб'єкта (отримувача). Прикладами можуть бути: жест, який вказує комусь напрямок; погляд, виражає увагу до співрозмовника; загрозлива поза, яка свідчить про певні наміри людини, і т. д. [4].

Невербальна комунікація - це обмін невербальними повідомленнями між людьми, а також інтерпретація цих повідомлень. Вивчення основ невербальної комунікації має давню історію. У сучасному науковому знанні найбільшу увагу до цього виду спілкування приділено в галузях психології (дослідження невербальних засобів спілкування як індикаторів актуальних психологічних станів особистості, виразників прихованих емоцій та почуттів), соціології (потрактування невербальних засобів як показників статусно- рольових відносин), культурології (характеристика невербальних засобів з урахуванням особливостей національної культури, як позамовних кодів, яким властиві універсальні й національно-специфічні ознаки) тощо. Чимало робіт присвячено й розгляду невербальної комунікації в лінгвістичному аспекті, дослідженню невербальних компонентів як засобів вираження певного сенсу в процесі спілкування [5].

Невербальну комунікацію можна визначити як взаємодію між індивідами з передачі інформації без засобів мови та мовлення: через образи, інтонації, жести, міміку і т.д. Інструментом такої комунікації є тіло людини, що володіє широким діапазоном засобів і способів передачі інформації або обміну нею. Будь-які рухи тіла, що свідчать про внутрішній стан і ставлення партнерів один до одного під час бізнес-переговорів і складають основу невербального їх спілкування. За допомогою жестів та міміки спілкування стає більш доступним та зрозумілим, збільшується або скорочується дистанція між його учасниками. Розуміння міміки та жестів дозволяє більш точно визначити позицію співрозмовника, попередити про необхідність зміни поведінки з тим, щоб досягнути бажаного результату. Правильна інтерпретація невербальних сигналів є найважливішою умовою ефективної комунікації [6].

Найбільш повним та точним, на нашу думку, є розуміння невербальної комунікації І. Ковалинською як «обміну та інтерпретації людьми невербальних повідомлень, закодованих і переданих особливим способом, а саме: за допомогою виразних рухів тіла, звукового оформлення мовлення; певним чином організованого мікросередовища та оточення людини; використання матеріальних предметів, що мають символічне значення. Від вербальних повідомлень невербальні відрізняє велика багатозначність, ситуативність, синтетичність, спонтанність» [7].

Зосередимо увагу на тому, що у великому числі наукових праць наявне змішування понять «невербальна поведінка», «невербальне спілкування», «невербальна комунікація». Названі категорії нерідко застосовуються як синоніми.

Невербальною поведінкою є комплекс норм та традицій, які визначають вимоги до налагодження умов спілкування, фізичних дій, контактування і розташування співрозмовників, невербальних інструментів показу відношення до співбесідника, міміки, жестів і постави, які супроводжують комунікацію й потрібні для її здійснення.

Невербальна поведінка часто суперечить мовним повідомленням: якщо не дивитись в очі своєму співрозмовнику і казати: «It is very nice to talk to you» -- «З вами дуже приємно розмовляти», то така невербальна дія вказує на спростування вашого позитивного вербального повідомлення. Спростування означає, що невербальна поведінка суперечить словам людини. Якщо говорити, що раді з кимось розмовляти, але при цьому такі похмурі, говорите сухо і холодно, то співрозмовник напевно засумнівається у щирості. Невербальна поведінка також може й спростувати сказане (таке може трапитись через спонтанність та неусвідомленість такої поведінки завдяки поганому контролю свідомістю). Існуюсть випадки, коли людина намагається контролювати свою невербальну реакцію, але, незважаюче на це, через деякий час все одно є можливість виявити її справжній стан. Структура невербальної поведінки представляє взаємодію різних елементів кінетики: жест, міміка, погляд, поза, дотик, хода та ін. Невербальний репертуар особистості являє собою цілісність. І хоча міміка більшою мірою передає стан людини, жести свідчать про інтенсивність переживань, спрямованість погляду говорить про характер контакту, поза з більшою очевидністю передає ставлення до людини, кожен елемент несе одночасно інформацію про різні психологічні і соціально- психологічні характеристики особистості, а їх інтеграція виражається в мімічній і пантомімічній виразності особистості [8].

Невербальною комунікацією вважається така форма комунікації, для котрої властиве застосування невербальної поведінки та невербального спілкування як основного інструмента передавання інформації, налагодження взаємодії, утворення образу й уявлення про партнера, виконання впливу на іншу особу. Через це термін «невербальне спілкування» вважається суттєво ширшим, аніж термін «невербальна комунікація».

Невербальну комунікацію можливо визначати як систему знаків, які застосовуються під час комунікації та відрізняються від мовних засобами й типом вираження, процедуру обміну невербальними повідомленнями між співрозмовниками.

Під невербальною комунікацією в широкому значенні вбачають таку форму передавання інформації, що може реалізуватися за допомогою будь- яких способів, що відрізняються від вербальних (мовних). Поняття невербального спілкування перебуває в залежності від великого числа складових, до котрих відноситься навмисність, усвідомленість та, крім того, формування вербального спілкування. У вузькому сенсі невербальною комунікацією є комунікативна процедура передавання інформації, яка містить нелінгвістичну основу, проте перебуває в тісному зв'язку з лінгвістичними засобами.

У праці Н. Киселюк підкреслено, що невербальна комунікація значною мірою залежить від комунікативної ситуації. Так, особливістю невербальних повідомлень є їхня ситуативність: тон голосу вказує на нинішній стан мовця і його ставлення до предмету розмови і слухачів, але не може повідомити про його переживання минулого тижня; люди по-різному будуть стукати в двері в залежності від їх емоційного стану і від того, в чиї двері вони стукають. Різноманітні експресивні рухи (жести, погляди, міміка, характеристики голосу тощо) доповнюють і часто суперечать один одному, оскільки пов'язані з мінливими психічними станами людини, її ставленням до партнера і ситуації взаємодії. Методика розвитку невербальної комунікації передбачала дві важливі, на наш погляд, умови. Перш за все це забезпечення індивідуального підходу шляхом аналізу діяльності кожного на заняттях, порад-рекомендацій, спрямованих на удосконалення тих чи інших засобів невербального репертуару. Другою важливою умовою розвитку невербальної комунікації виступало постійне отримання студентом інформації про те як він діє, розвивається і яких результатів досягає на кожному етапі навчання. Це забезпечувалося наявністю зворотного зв'язку, механізм якого давав можливість викладачу своєчасно коригувати саморозвиток студентів і більш результативно будувати процес оволодіння умінням невербальної поведінки. Сигнали зворотного зв'язку давали можливість кожному зіставити своє «бачення» експресії другої людини з «баченням» інших, усвідомити свій невербальний репертуар і його сприйняття іншими [9].

Невербальна комунікація визначається психологами як загальний термін, що охоплює всі аспекти комунікації, які виражаються без використання зовнішньої, вимовної мови. Жести, положення тіла, вираз обличчя, фактори контексту, передбачення і т. п., все це потрапляє у сферу компонентів комунікаційної системи, яка передає інформацію без вико-ристання того, що є специфічно лінгвістичним. Це визначення вказує на тісний зв'язок невербальної комунікації з таким науками, як кінезіологія, паралінгвістика, проксеміка. Невербальне спілкування використовується для того, щоб повніше, точніше і зрозуміліше висловити свої думки, почуття, емоції. Це є загальним для всіх культур, хоча тим чи іншим невербальним знакам в різних культурах надається різне значення. Отже, для спілкування з представниками інших культур необхідно знати і розуміти невербальні форми спілкування, властиві даній культурі. Значення невербальних засобів комунікації для учасників ділового спілкування визначається важливістю тих функцій, які вони виконують: по-перше, в основі невербальної комунікації лежить інформація, якою обмінюються партнери по спілкуванню без використання слів, тобто невербальні засоби виконують функцію заміщення або доповнення мови; по-друге, висловлюють емоційні стани учасників ділового спілкування; по-третє, невербальні засоби комунікації служать для посилення і коригування розуміння змісту вербальної комунікації; по- четверте, підтримують оптимальний рівень емоційного аспекту ділового спілкування; по-п'яте, демонструють статусно-рольові позиції учасників ділового спілкування; по-шосте, підсилюють ефект застосування вербальних засобів комунікації в процесі ділового спілкування [10].

У сучасному мовознавстві панівною є думка про те, що невербальні засоби мають перевагу над вербальними, адже в процесі комунікативної взаємодії реципієнт схильний більше довіряти невербально репрезентованій інформації, ніж словесним повідомленням. Невербальні засоби комунікації надають адресату можливість судити про щирість адресанта та правдивість його вербально вираженого повідомлення. Особливістю мови тіла є те, що її прояви обумовлені імпульсами підсвідомості і відсутність можливості їх сфальсифікувати дає змогу довіряти цій мові більше, ніж звичному, вербальному каналу спілкування. Таким чином, можна стверджувати, що невербальні компоненти комунікації набули статусу лінгвістично значущого феномену, оскільки їх залучення до кола пріоритетних напрямків мовознавчих досліджень забезпечує більш усвідомлене та глибоке розуміння законо-мірностей комунікативної взаємодії. На позначення елементів, що мають немовну (але знакову) природу і використовуються комунікантами у процесі спілкування, ми користуємося терміном «невербальні компоненти комунікації», який розуміємо як комунікативно значимі елементи немовного характеру, що продукуються мовцем у процесі спілкування і разом із вербаль-ними компонентами служать для створення, передавання та сприйняття повідомлень, а також маніфестації актуального емоційного стану мовця [11].

Аналіз засобів невербальної комунікації дає змогу виявити такий аспект комунікаційного процесу, як наміри його учасників. Вони справляють суттєвий вплив на характер міжособистісних стосунків. Засобам позамовних кодів властиві універсальні й національно-специфічні ознаки: один і той самий засіб у різних лінгвістичних культурах може виконувати різні, іноді протилежні функції, наприклад, кивання головою, що в багатьох культурах означає згоду («Так»), мовці деяких мовних спільнот, зокрема болгарської, використовують для вираження незгоди («Ні»). Усмішка (сміх) у англомовних культурах зазвичай символізує задоволення мовця, однак у окремих азійських культурах цей невербальний засіб застосовують для маскування збентеження, нерішучості комуніканта. Незнання національно-специфічних смислів невербальних засобів може стати причиною комунікативного бар'єра в ситуаціях міжкультурного спілкування. Під час взаємодії культур можуть виникати ненавмисні «збої» в процесі комунікації й навіть конфлікти, спричинені розбіжостями вербальних і невербальних кодів у носіїв різних культур. Такі непорозуміння пов'язані з порушенням основної умови успішного спілкування: комуніканти мають однаково розуміти повідомлення (вербальне і невербальне) [12].

Знаки й символи є основними сигналами, які становлять вербальну комунікацію. Слова виступають у якості символів, а реакцію на слова ми можемо спостерігати через невербальні реакції, зокрема тон голосу, червоніння, вираз обличчя тощо. Хоча всі види спілкування самі по собі є чисто людським феноменом, який дозволяє зрозуміти іншу людину більш точно, ніж методи комунікації інших істот, але невербальні сигнали можуть дати підказки та додаткову інформацію про людину, з якою ви спілкуєтеся. Також невербальні комунікації іншими словами можна назвати мовою тіла [13].

Говорячи загалом про невербальну комунікацію, слід зазначити, що вона посідає дуже важливе місце в нашому спілкуванні, адже, за підрахунками дослідників, на невербальні засоби (міміку, жести, рухи, погляди, посмішки) припадає 55% спілкування; на фонетичне оформлення мовлення (інтонацію, тон, тембр) - 38%; слова ж забезпечують ефективність комунікації лише на 7% [14].

Поняття невербальних засобів комунікації має різні визначення:

Несловесні засоби, які супроводжують мовне спілкування та беруть участь у передаванні інформації [15].

Набір компонентів немовного характеру, які мовець створює в результаті фізичної (жестово-рухової та голосової) діяльності під час комунікації та використовує поряд із вербальними засобами через набуття ними комунікативної значущості в процесі спілкування [16].

Елементи комунікативного коду, які мають немовну (але знакову) природу і разом із засобами мовного коду служать для створення, передавання і сприйняття повідомлень [17].

Отже, розгляд і розкриття суті розуміння невербального спілкування та, крім того, сполучення в спільний образ комунікації як такої, котра передбачає як вербальне, так і невербальне спілкування, дасть змогу конкретніше розуміти людину. Значення невербальної складової під час комунікації настільки значне, що О. Селіванова узагальнює, що абсолютна вербальна комунікація неможлива, обов'язково потрібне невербальне спілкування. Таким чином, невербальні складові спілкування вважаються значущими в лінгвістичному контексті, тому що їх приєднання до переліку головних напрямів мовознавчих досліджень гарантує більш усвідомлене й ґрунтовне осмислення закономірностей комунікативної взаємодії.

Висновки

Універсальним і найбільш результативним засобом інформа-ційного зв'язку між людьми є вербальна комунікація. Однак міжособистісне спілкування здійснюється не лише через слова у висловлюванні. Інша важлива складова для одержання й передачі інформації - це невербальне спілкування. Невербальним спілкуванням є обмін невербальними повідомленнями між людьми та, крім того, трактування цих повідомлень. Категорія невербального спілкування перебуває в залежності від великого числа складових, до котрих відноситься навмисність, усвідомленість та, крім того, формування вербальної комунікації. У вузькому сенсі невербальною комунікацією є комунікативна процедура передавання інформації, яка містить нелінгвістичну основу, проте перебуває в тісному зв'язку з лінгвістичними засобами. Невербальні засоби комунікації окреслено як складові комунікативного коду, що мають немовне (проте знакове) походження та котрі використовуються для формування, передачі та сприйняття повідомлень.

Література

1. Фучеджі В.Д., Аванесова І.Н., Ключко А.А. Характерні особливості розуміння невербального спілкування в повсякденному житті. Теорія і практика сучасної психології. 2018. № 5. С. 83-85.

2. Передон Н.О. Вербальні та невербальні засоби реалізації стратегій і тактик учасників комунікативної ситуації «примирення» (на матеріалі англійської мови): дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук, спец. 10.02.04 - германські мови, Херсон, 2018. 260 с.

3. Вечерок О.М., Трусова Л.В., Скальська С.А. Невербальна комунікація в контексті міжкультурного спілкування. Реалії, проблеми та перспективи вищої медичної освіти : матеріали навч.-наук. конф. з міжнар. участю, м. Полтава, 25 березня 2021 р. Полтава, 2021. С. 49-50.

4. Боса В.П. Невербальні засоби комунікації в мові та в мовленні на позначення депресивного. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2014 № 8. С. 62-64.

5. Селіванова О. О. Основи теорії мовної комунікації. Черкаси: Вид. Чабаненко Ю. А., 2011. 350 с.

6. Савенко Т. Невербальні комунікації.

7. Ковалинська І. В. Невербальна комунікація. К.: Вид-во «Освіта України», 2014. 289 с.

8. Дерік І. Засоби репрезентації невербальних елементів мовленнєвого етикету при перекладі ділового дискурсу. Науковий вісник ПНПУ ім. К. Д. Ушинського. 2020. № 31. С. 134-147.

9. Киселюк Н.П. Вербальні та невербальні засоби актуалізації емоційного стану радості в художньому дискурсі (на матеріалі англомовної прози ХХ-ХХІ століть: автореф. дис.... канд. філол. наук: К., 2009. 20 с.

10. Дерік І. Засоби репрезентації невербальних елементів мовленнєвого етикету при перекладі ділового дискурсу. Науковий вісник ПНПУ ім. К. Д. Ушинського. 2020. № 31. С. 134-147.

11. Передон Н.О. Вербальні та невербальні засоби реалізації стратегій і тактик учасників комунікативної ситуації «примирення» (на матеріалі англійської мови): дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук, спец. 10.02.04 - германські мови, Херсон, 2018. 260 с.

12. Вечерок О.М., Трусова Л.В., Скальська С.А. невербальна комунікація в контексті міжкультурного спілкування. Реалії, проблеми та перспективи вищої медичної освіти : матеріали навч.-наук. конф. з міжнар. участю, м. Полтава, 25 березня 2021 р. Полтава, 2021. С. 49-50.

13. Фучеджі В.Д., Аванесова І.Н., Ключко А.А. Характерні особливості розуміння невербального спілкування в повсякденному житті. Теорія і практика сучасної психології. 2018. № 5. С. 83-85.

14. Підгородецька І.Ю. Міжкультурна комунікація: невербальний аспект. Virtus: Scientific Journal. 2017. № 14. С. 162-165.

15. Селіванова О. О. Основи теорії мовної комунікації. Черкаси: Вид. Чабаненко Ю. А., 2011. 350 с.

16. Солощук Л.В. Взаємодія вербальних і невербальних компонентів комунікації у сучасному англомовному дискурсі : дис. ... д-ра філол. наук : 10.02.04 / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2009. 469 с

17. Бацевич Ф. Основи комунікативної лінгвістики: підручник. Київ : Академія, 2004. 344 с.

References

1. Fuchedzhi, V.D., Avanesova, I.N. & Kliuchko, A.A. (2018). Kharakterni osoblyvosti rozuminnia neverbalnoho spilkuvannia v povsiakdennomu zhytti [Characteristic features of understanding non-verbal communication in everyday life]. Teoriia i praktyka suchasnoi psykholohii - Theory and practice of modern psychology, 5, 83-85 [in Ukrainian].

2. Peredon, N.O. (2018). Verbalni ta neverbalni zasoby realizatsii stratehii i taktyk uchasnykiv komunikatyvnoi sytuatsii «prymyrennia» (na materiali anhliiskoi movy) [Verbal and non-verbal means of implementing strategies and tactics of the participants in the communicative situation of "reconciliation" (on the material of the English language)]. Candidate's thesis. Kherson [in Ukrainian].

3. Vecherok, O.M., Trusova, L.V. & Skalska, S.A. (2021). Neverbalna komunikatsiia v konteksti mizhkulturnoho spilkuvannia [Non-verbal communication in the context of intercultural communication]. Materialy naukovoi konferentsii z mizhnarodnoiu uchastiu «Realii, problemy ta perspektyvy vyshchoi medychnoi osvity» - Proceedings of the Scientific Conference with participation «Realities, problems and prospects of higher medical education». (рр. 49-50). Poltava [in Ukrainian].

4. Bosa, V.P. (2014). Neverbalni zasoby komunikatsii v movi ta v movlenni na poznachennia depresyvnoho [Non-verbal means of communication in language and in speech to indicate the depressed]. Naukovyi visnykMizhnarodnoho humanitarnoho universytetu - Scientific Bulletin of the International Humanitarian University, 8, 62-64 [in Ukrainian].

5. Selivanova, O.O. (2011). Osnovy teorii movnoi komunikatsii [Basics of the theory of language communication]. Cherkasy: Vyd. Chabanenko Yu. A. [in Ukrainian].

6. Savenko, T. Neverbalni komunikatsii [Nonverbal communications].

7. Kovalynska, I.V. (2014). Neverbalna komunikatsiia [Non-verbal communication]. Kyiv: Vyd-vo «Osvita Ukrainy» [in Ukrainian].

8. Derik, I. (2020). Zasoby reprezentatsii neverbalnykh elementiv movlennievoho etyketu pry perekladi dilovoho dyskursu [Means of representation of non-verbal elements of speech etiquette when translating business discourse]. Naukovyi visnyk PNPU im. K. D. Ushynskoho - Scientific Bulletin of the PNPU named after K. D. Ushinskyi, 31, 134-147 [in Ukrainian].

9. Kyseliuk, N.P. (2009). Verbalni ta neverbalni zasoby aktualizatsii emotsiinoho stanu radosti v khudozhnomu dyskursi (na materiali anhlomovnoi prozy KhKh-KhKhI stolit [Verbal and non-verbal means of actualizing the emotional state of joy in artistic discourse (on the material of English-language prose of the 20th-21st centuries]. Extended abstract of candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

10. Derik, I. (2020). Zasoby reprezentatsii neverbalnykh elementiv movlennievoho etyketu pry perekladi dilovoho dyskursu [Means of representation of non-verbal elements of speech etiquette when translating business discourse]. Naukovyi visnyk PNPU im. K. D. Ushynskoho - Scientific Bulletin of the PNPU named after K. D. Ushinskyi, 31, 134-147 [in Ukrainian].

11. Peredon, N.O. (2018). Verbalni ta neverbalni zasoby realizatsii stratehii i taktyk uchasnykiv komunikatyvnoi sytuatsii «prymyrennia» (na materiali anhliiskoi movy) [Verbal and non-verbal means of implementing strategies and tactics of the participants in the communicative situation of "reconciliation" (on the material of the English language)]. Candidate's thesis. Kherson [in Ukrainian].

12. Vecherok, O.M., Trusova, L.V. & Skalska, S.A. (2021). Neverbalna komunikatsiia v konteksti mizhkulturnoho spilkuvannia [Non-verbal communication in the context of intercultural communication]. Materialy naukovoi konferentsii z mizhnarodnoiu uchastiu «Realii, problemy ta perspektyvy vyshchoi medychnoi osvity» - Proceedings of the Scientific Conference with participation «Realities, problems and prospects of higher medical education». (рр. 49-50). Poltava [in Ukrainian].

13. Fuchedzhi, V.D., Avanesova, I.N. & Kliuchko, A.A. (2018). Kharakterni osoblyvosti rozuminnia neverbalnoho spilkuvannia v povsiakdennomu zhytti [Characteristic features of understanding non-verbal communication in everyday life]. Teoriia i praktyka suchasnoi psykholohii - Theory and practice of modern psychology, 5, 83-85 [in Ukrainian].

14. Pidhorodetska, I.Iu. (2017). Mizhkulturna komunikatsiia: neverbalnyi aspekt [Intercultural communication: non-verbal aspect]. Virtus: Scientific Journal - Virtus: Scientific Journal, 14, 162-165 [in Ukrainian].

15. Selivanova, O.O. (2011). Osnovy teorii movnoi komunikatsii [Basics of the theory of language communication]. Cherkasy: Vyd. Chabanenko Yu. A. [in Ukrainian].

16. Soloshchuk, L.V. (2009). Vzaiemodiia verbalnykh i neverbalnykh komponentiv komunikatsii u suchasnomu anhlomovnomu dyskursi [Interaction of verbal and non-verbal components of communication in modern English-language discourse]. Extended abstract of Doctor's thesis. Kyiv: Kyivskyi nats. un-t im. Tarasa Shevchenka [in Ukrainian].

17. Batsevych, F. (2004). Osnovy komunikatyvnoi linhvistyky [Basics of communicative linguistics: a textbook]. Kyiv : Akademiia [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru