Найменування хижих тварин у мовній картині світу давніх германців

Размещено на http://allbest.ru

Центральноукраїнський державний університет

імені Володимира Винниченка

Кафедра германських мов, зарубіжної літератури

та методик їхнього навчання

Найменування хижих тварин у мовній картині світу давніх германців

Тетяна Хоменко кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри германських мов, зарубіжної літератури

та методик їхнього навчання,

м. Кропивницький, Україна

Анотація

Лексичний склад мови відбиває психічні та психологічні риси представників того чи іншого народу, особливості їхнього мислення. Давні германці, які жили у близькості до природи, займалися первісними видами економічної діяльності (землеробство, скотарство, полювання), тільки починали створювати світ речей. Все, що підтримувало життєві сили членів племені, мало для них сакральне значення. Насамперед, це стосується об'єктів полювання, яке відбувалося лише після здійснення певних ритуалів та обрядів. Давні назви хижих тварин надають поняття про способи мислення та психологію давніх германців, відображених у їхній мовній картині світу. Зараз науковці досліджують явні та приховані смисли, притаманні мовним картинам світу різних народів, у тому числі, і давніх германців. Мовна картина світу давніх германців є базисною для мовних картин світу багатьох народів сучасності.

Мета статті - з'ясування та опис назв хижих тварин у мовній картині світу давніх германців у етимологічному та лексико-семантичному аспектах. У германських народів під поняттям «звір» малося на увазі «те, що наділене душею», «тварина, що має душу, що дихає».

Германцям були відомі такі хижі тварини, як ведмідь, вовк, лисиця, рись. Як показує етимологія цих слів у германських мовах, германці відмовилися від індоєвропейських лексем на позначення цих хижих тварин з метою табуювання. Індоєвропейські назви цих звірів мали значення «роздирати, розривати, руйнувати». Вони були замінені евфемізмами, щоб не приваблювати хижаків у свої оселі. Назви-евфемізми відображають колір шкіри (bear «бурий, коричневий», refr «бурштиновий», luhs «світлий»), яскраву ознаку зовнішності (fox, fauhe «пухнастий хвіст») чи характеру (wulf «злодій», varg «розбійник», gaupa «підступний», fress «холодостійкий») і зараз є складовою частиною мовної картини світу сучасних германських народів. Так, бог Тор мав священне ім'я Biorn «ведмідь». Зима називалася biarnarnott «ведмежа ніч». Особливо сильні та мужні воїни називалися berserker, за однією із версій «Люди у ведмежих шкурах». Вовк мав велику роль в есхатології давніх германо-скандинавів. Міфологічні вовки були призвані зруйнувати світоустрій - проковтнути сонце та місяць, з'їсти верховного бога Одіна. У вовків германо-скандинавської міфології - характерні, промовисті імена: Geri «жадібний», Freki «ненажерливий», Fenrir «житель боліт», що вб'є Одіна, пожре сонце, Skoll «зрадник, обманщик», що хоче схопити сонце, Hati «ненависник», що хоче схопити місяць, Managarmr «Місячний Пес», що проковтне місяць, а сонце погасить своє світло. Табуйована назва лисиці виникла за зовнішньою ознакою «пухнастий хвіст», а назва рисі створена за кольором шкіри: «світла, блискуча». Зооніми є також складовою багатьох германських імен, що відображає значення цих тварин у житті германців.

Ключові слова: давні германці, мовна картина світу, германські мови, зооніми, назви хижих тварин.

Abstract

Names of predatory animals in the language world view of the ancient Germans

The lexical composition of the language reflects the mental and psychological features of the representatives of this or that nation, the peculiarities of their thinking. The ancient Germans, who lived close to nature, engaged in primitive economic activities (agriculture, cattle breeding, hunting), were just beginning to create the world of things. Everything that supported the vital forces of the members of the tribe had a sacred meaning for them. First of all, this refers to the object of hunting, which took place only after certain rituals and rites were performed. The ancient names of predatory animals provide clues about the ways of thinking and psychology of the ancient Germans, reflected in their language world view.

Scientists are now investigating the explicit and hidden meanings inherent in the language world view of various peoples, including the ancient Germans. The language world view of the ancient Germans is the basis for the language views of the world of many modern peoples. The purpose of the article is to find out and describe the names of predatory animals in the linguistic vision of the world of the ancient Germans in etymological and lexical-semantic aspects. Among the Germanic peoples, the concept of «beast» meant «that which is endowed with a soul», «an animal that has a soul, that breathes». Such predatory animals as a bear, a wolf, a fox, and a lynx were known to the Germans. As the etymology of these words in the Germanic languages shows, the Germans abandoned the Indo-European tokens for these predatory animals for the purpose of taboo. The Indo-European names of these animals had the meaning «to tear, to destroy». They were replaced by euphemisms so as not to attract predators to their homes. Euphemistic names reflect skin color (bear «brown», refr «amber», luhs «light»), a bright sign of appearance (fox, fauhe «furry tail») or character (wulf «thief», varg «robber», gaupa «insidious», fress «cold-resistant») and is now an integral part of the language world view of modern Germanic peoples. So, the god Thor had the sacred name Biorn «bear». Winter was called biarnarnot «bear night». Especially strong and courageous warriors were called berserker, according to one of the versions «people in bear skins». The wolf had a great role in the eschatology of the ancient Germano- Scandinavians. Mythological wolves were called to destroy the world order - to swallow the sun and the moon, to eat the supreme god Odin. The wolves of Germano-Scandinavian mythology have characteristic, telling names: Geri «greedy», Freki «voracious», Fenrir «dweller of the swamps», who will kill Odin, devour the sun, Skoll «deceiver», who wants to grab the sun, Hati «hater» who wants to seize the moon, Managarmr «Moon Dog» who will swallow the moon and the sun will extinguish its light. The taboo name of the fox arose from the external feature «fluffy tail», and the name of the lynx was created according to the color of the skin: «light, shiny». Zoonyms are also a component of many Germanic names, which reflects the importance of these animals in the lives of Germans.

Keywords: ancient Germans, language world view, Germanic languages, zoonyms, names of predatory animals.

Вступ

Постановка проблеми. Умови та спосіб життя давніх та сучасних народів, психічні та психологічні особливості людей певної етнічної групи, особливості їхнього мислення відбиті у лексичному складі мови, яка обслуговує цей етнос. Частина давньогерманських мов вимерла, частина розвилася у сучасні германські мови. Лексичний склад як давніх, так і сучасних германських мов увібрав у себе слова індоєвропейського походження, слова невідомого (неіндоєвропейського) походження та запозичені лексичні одиниці [1, c. 404]. Давні германці, хоч і були вже соціалізовані, все ще жили у безпосередній близькості до природи, займаючись землеробством, скотарством, полюванням, бортництвом, збиральництвом. Їх життя було оточене природними явищами, світ речей тільки починав ними створюватися. Тому усе природне середовище, а особливо об'єкти полювання, мали для давніх германців сакральне значення. Полювання на диких тварин відбувалося після проведення ритуалів та обрядів, які мали забезпечити вдале полювання. Давні назви хижих тварин є таким дослідницьким матеріалом, який своєю внутрішньою формою, спорідненістю з іншими словами дозволяє зрозуміти способи мислення, психологію, життєві умови давніх германців, тобто, важливий сегмент їхньої мовної картини світу

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасне мовознавство розвиває теоретичну концепцію мовної картини світу (Ю. Апресян, Ю. Воротніков, А. Залізняк, Г. Лукаш, С. Семчинський, О. Хроленко). Ці науковці досліджують наявні в мові смисли як центральну категорію їх теоретичних узагальнень щодо існування та функціонування мовної картини світу. Розглядаються також приховані смисли, що присутні у більшості слів та виразів. Таким чином, людина мимовільно сприймає разом матеріальний образ слова, прямі смисли та приховані смисли, вміщені у слові [2]. У публікаціях останніх років мовна картина світу розглядається у зв'язку з ментальними процесами [3], у співвідношенні з концептуальною картиною світу [4], проаналізовані відмінності між мовною та концептуальною картиною світу [5]. Декілька публікацій присвячені питанням формування картини світу [6, 7]. У публікаціях також розглядаються окремі частини мовної картини світу у різних мовах [8, 9].

Стаття присвячується таким невирішеним раніше проблемам, як дослідження назв хижих тварин у мовній картині світу давніх германців. Мовна картина світу давніх германців представляє інтерес як базис багатьох мовних картин світу народів сучасності.

Мета статті - з'ясувати та описати найменування хижих тварин у мовній картині світу давніх германців у етимологічному та лексико-семантичному аспектах.

Виклад основного матеріалу

У германських мовах поняття «звір, жива істота» було пов'язане з категорією «наділене душею»: да. deor «дика тварина», н. Tier, двн. tior, нл. dier, дс. dior, дфріз. diar, шв. djur, дісл. dyr, «тварина», гот. dius «звір, тварина» < герм. deuza- (< іє. *dhe so-) «тварина, що має душу, що дихає» // лит. dausos «повітря», укр. дихати, рос. душа, дышать, псл. *dichati, *duchb, хет. tuhhai- «задихатися» < іє. *dhe s-/dho s-/dhus-/dhus- < іє. * dhe- «димитися, дути, ганяти пил, дихати» (з розширенням t, s, m, bh, b, p. n) [10, c. 141]. Семантичне значення розвивалося від «дихати», «те, що дихає, жива істота», «тварина, звір» до «олень». В англійській мові відбулося звуження значення: англ. deer «олень». Треба відмітити також регулярний характер зв'язку сем [дихати] та [тварина]: лат. anima «дихання» та лат. animal «тварина». За міфопоетичною картиною світу давніх германо- скандинавів тварини жили на середньому ярусі Світового дерева, між його верхівкою та коренями.

Хижі тварини вважалися германцями уособленням сили, войовничості, кмітливості. Хижі тварини мали сакральне значення, їх шанували, частини їх тіл використовували при магічних обрядах. Із хижих тварин германцям були відомі ведмідь, вовк, лисиця, рись.

Оскільки ведмідь у германців був сакральною твариною, його назва піддавалася табуюванню:

а. bear «ведмідь», да. bera, н. Bar «ведмідь», двн. bero, нл. beer, снл. bere, шв. bjorn, дисл. bjprn < герм. *beran- «ведмідь» (західно-германська лексема), *bernu- (скандинавська лексема) // дінд. bhalla-h «ведмідь», лит. beras «бурий, коричневий» < іє. *bher- «блискучий, коричневий» [10, с. 95].

Ведмідь у германських мовах був названий за кольором шерсті. Ця табуйована назва, мотивована ознакою «коричневий», з'явилася замість індоєвропейського позначення цієї тварини *rktos. Індоєвропейський корінь зберігся у давньоіндійській назві «rksah», грецькій «arktos» та латинській «ursus» назвах цієї тварини. У індоєвропейців ведмідь шанувався як символ родючості природи. За О. Афанасьєвим індоєвропейське слово на позначення ведмедя могло мати значення «той, хто рве здобич; руйнівник» [11]. Германці вважали ведмедя царем звірів. Як і у багатьох індоєвропейських народів, він був тісно пов'язаний із світом богів і, наприклад, у фінів сам вважався богом. У скандинавській міфології бог грому Тор мав священне ім'я Biorn «ведмідь». Про його силу говорилося, що ще коли він був дитиною, то вже тоді міг підняти однією рукою десять ведмежих шкур. У германців був звичай водити ведмедя у дні зимнього сонцевороту на честь Тора/Донара. У час, коли сонячний день починав прибувати, боги запалювали світло у сонячному світильнику, по селу їхав вершник-селянин на білому коні, якого супроводжував інший селянин, одягнутий у ведмежу шкуру, обвиту гороховою соломою. У деяких місцевостях замість ведмедя виступав коваль з молотом, огорнутим у горохову солому, або з тріскачкою. В «Еддах» ведмідь названий Vetrlidi, що значить «той, хто зимою спить». Зима мислилася як biarnarnott «ведмежа ніч» [12]. Також цю тварину називали iorekr «той, хто гонить коней».

За еддичними переказами, у богині Фрейї була повозка, в яку впрягалися дві кішки. Удавньоскандинавській мові одне й те ж слово fres позначало і кішку, і ведмедя. Тому у дослідників ще у 19 ст. виникало припущення, що кішки в упряжці Фрейї були названі помилково. Велика ймовірність, що ця богиня керувала упряжкою з ведмедями, а не кішками. У багатьох народів, що населяють північ Європи, існує переказ про ведмедя замість кішки. У Норвегії він розповідається як окрема казка, а також як частина циклу про подвиги Пера Гюнта. Казка оповідає про чоловіка, який спіймав білого ведмедя перед Йолем та вів його на свята у столицю до короля. Ввечері він побачив у горах самотній будинок та вирішив там зупинитися на ніч. Хазяї відмовляли його, оскільки перед святом приходили тролі та влаштовували безлад, самим хазяям доводилося тікати з будинку. Але чоловік залишився у будинку, сам ліг на печі, а ведмедя поклав біля неї. Вночі прийшли тролі та почали бешкетувати. Вони зачепили ведмедя, той підвівся та навів порядок, тролі вибігли і не повернулися. Вранці прийшли хазяї, а чоловік попрямував далі. Наступної зими троль зустрів хазяїна будиночка у лісі і спитав, чи ще живе у нього велетенська зла кішка, хазяїн ствердно відповів, і тролі більше ніколи не чіпали будинок.

У Верхній Франконії дія розігрувалася між лісовою дівою та мірошником. Коли лісова діва (лісовик жіночої статі) спитала мірошника, чи живе у нього ще величезний Katzaus (кіт), то мірошник її обдурив і надав заперечну відповідь. Лісова діва зайшла до його млина, і ведмідь Katzaus розірвав її на шматки.

За Сноррі Стурлусоном, у Одіна був загін особливо лютих воїнів, які називалися берсерками: berserker - ber- «ведмідь» та serker «сорочка». Тобто, ці воїни були одягнуті у ведмежі шкури та поводилися як дикі звірі, ричали та кусали щити, вони вважалися дуже сильними і непереможними. Ще раніше, у Торбьорна Хорнклові берсерки описані як воїни, одягнені у ведмежі шкури, вони кидалися на своїх ворогів і не відчували болю, навіть пробиті списом. Про міфологічного героя-силача згадав Г. Гейне, коли вжив слово Berserkerwut «лють Берсеркера».

Ще один герой, Беовульф, був головною діючою особою давньоанглійського епосу «Beowulf». Його ім'я beo-wulf також означає ведмедя, назва вживається як евфемізм: да. beo «бджола» та да. wulf «вовк» («бджолиний вовк»).

За германськими прикметами, побачити ведмедя уві сні означало, що буде вітряна погода або негода. Якщо ведмідь переходив дорогу, то людині випала удача. Селяни приписували ведмедю властивість відганяти чарівництво злих відьом від домашньої скотини.

Назва ведмедя є дуже частим елементом у германо-скандинавських особистих іменах:

ісл. A6alborn (чол.) (дсканд. абаІ «благородний» + дсканд. bjQrn «ведмідь»); герм. Adalbero (чол.) (герм. adal «благородний» + герм. bero «ведмідь», «герой», «витязь»); дсканд AbiQrn (чол.) (дсканд. agi «жах» + дсканд. bjQrn «ведмідь») або (дсканд. egg «лезо» + дсканд. bjQm «ведмідь») або (ana як префікс емфази + дсканд. bjQrn «ведмідь») або (дсканд.* anu- «пращур» + дсканд. bjQrn «ведмідь»); дсканд. AbiQrn (чол.) (дсканд. einn «сам, один» + дсканд. bjQrn «ведмідь») або (дсканд. ^vi «життя» +дсканд. bjQrn «ведмідь»); дсканд. AlfbjQrn (чол.) (дсканд. alfr «ельф» + дсканд. bjQrn «ведмідь») [13].

Іншою хижою твариною, наділеною надприродними здібностями у германських народів, був вовк. У них образ вовка мав амбівалентний характер. З одного боку, у ньому уособлювалися кровожерливість та нещадність, з іншого - безстрашність та згуртованість (символ єдності зграї). У германських народів вовк називався wulf та varg:

а. wolf «вовк», да. wulf, н. Wolf, «вовк», двн., дфріз. wolf, нл. wolf, дс. wulf, шв. ulv, дісл. ulfr (<*vulfr), гот. wulfs < герм. *wulfaz «вовк» // лат. lupus «вовк», гр. lykos, ді. vrka-h «вовк», лит. vilkas, рос. волк, псл. *v^kb, тох.-В walkwe «вовк» < іє. *ulk^os «вовк» < іє. *uel- «рвати, роздирати здобич».

Дослідники мають декілька версій походження цієї назви. Давньоісландська назва ylgr «вовчиця» вказує на те, що германське *wulfaz розвилося з hw (*wulhwaz). У давньоскандинавській мові початкове w відпало. За іншим припущенням, індоєвропейська назва вовка виступала у двох варіантах - *ulk- та *ulp-. Припускається, що перше значення слова було «той, хто роздирає здобич»: гот. wilwan «грабувати», «розбій» // лат vellere. «рвати, роздирати», дірл. fuil «кров», тох.-А. wal «помирати» < іє. *uel + k або p «рвати, роздирати». Існує також версія про зв'язок з іє. *uelk- «волокти, тягнути» [10, с. 613].

Давньоскандинавське слово vargr етимологічно пов'язане з германським *warg- «заподіяти зло»:

шв. varg, дісл. vargr «вовк, злодій, злочинець», да. wearg, двн. warg «злочинець» < герм. *warg- «заподіяти зло» [10, с. 613].

У германських міфах образ вовка дуже поширений: «не бачити здобичі тому вовку, що лежить, а перемоги - тому, хто запізно встав» («Промови Високого»); «вовк там на захід від дверей висить» («Промови Грімніра» про житло Одіна»); «Сколь («зрадник») ім'я вовка, що за сонцем біжить до самого лісу, а Хаті («ненависник») інший, син Хродвітніра («могутній вовк») - поперед сонця» («Промови Грімніра»); «десята порада - не вір вовчим клятвам ніколи, - чи брата ти вбив, чи батька забив: син стане вовком та викуп забуде» («Промови Сигрдриви»); «а син його Нарві перетворився на вовка» («Словесні чвари Локі»); «голосніше вовка ти будеш вити, коли вдарю молотом міцним» («Пісня про Харбарда»).

Верховний бог германо-скандинавів мав двох супутників-вовків, які його охороняли. Їх звали Гері (Geri «жадібний») та Фрекі (Freki «ненажерливий, лютий»). Вони вмощувалися біля його ніг, коли Одін сидів на троні. Під час бенкету з ейнхеріями Одін не їв, а кидав шматки вепрячого м'яса своїм вовкам.

Виття вовків вважалося віщим у германців. Якщо військо супроводжували вовки, то це, за «Еддами», передвіщувало перемогу. Воїни вважали, що це знак присутності Одіна - бога перемоги. У германців зустріч з вовком мислилася як передвісник перемоги. Коли боги поспішали на битву з демонами, за ними слідували вовки та круки, щоб пожирати трупи вбитих.

Вовки грають вирішальну роль в есхатології германо-скандинавів. Вовк Фенрір (Fenrir «житель боліт»), який народився від бога Локі та велетки Ангрбоди, мав есхатологічну функцію - з'їсти сонце під час Рагнарьоку. Щоб він не накоїв лиха передчасно, боги за допомогою хитрощів зв'язали його. Час перед кінцем світу, коли люди та природа будуть нещадними, названий vargold, wolfszeit («вовчий час»).

За «Молодшою Едддою», велетка із Залізного Лісу породила багатьох синів-велетнів, усі вони видом вовки. Звідси вийшли і вовки Хаті (він женеться за Місяцем і врешті схопить його) та Сколь (він женеться за сонцем та врешті схопить його). Із цього ж племені буде найсильніший з вовків Місячний Пес (Managarmr). Він пожре трупи усіх померлих та заковтне Місяць, забризкає кров'ю усе небо та повітря. Тоді сонце погасить своє світло. У «Пророкуванні Вельви» сказано, що мерзотний троль з роду Фенріра (напевне, вовк) стане викрадачем сонця.

За передбаченням Вельви, один з вовків проковтне сонце, а інший - місяць. Фенрір звільниться та так розкриє свою пащу, що верхня щелепа торкнеться неба, а нижня - землі. Із його очей та ніздрів виходитиме полум'я. Під час битви богів та чудовиськ Фенрір проковтне Одіна. Відар, син Одіна, наступивши своїм черевиком йому на нижню щелепу, розірве вовчу пащу, і Фенрір загине. Згідно «Промови Вафтрудніра» Фенрір проковтне сонце.

З вовками у германців пов'язані різні повір'я та прикмети. У Верхньому Пфальці про вітер, який біжить по колосках, казали, що «вовк йде по посівах» (der Wolf geht durch das Getreide). Оскільки за місяцем та сонцем постійно гоняться два вовки і намагаються захопити ці два світили у свої пащі, у жителів Ісландії виникло переконання, що, коли у сонця з'являються додаткові кола, воно так захищається від цих вовків.

У шведів такі фальшиві сонця називаються solvarg, solulf («сонячний вовк»). Германці вважали, що дев'ятирічний вовк народжує змій. За германськими звичаями два тижні після сонцевороту не можна було прясти. Селяни вірили, що того, хто ходить в одязі з такої пряжі, розірвуть вовки Одіна [11]. У казках германських народів Хлопчик-з-мізинчик, проковтнутий вовком, завдав йому багато шкоди та довів до смерті.

За німецькими переказами, відьми та велетні їздили на вовках. Велетка Хюррокін на поховання Бальдра приїхала на загнузданому змією вовку. Вовчий хвіст та шерсть застосовувалися відьмами при чаруванні, щоб викликати негоду. Треба також згадати про вовків-перевертнів, образ яких приймали відьми та чародії у германських міфах та сагах. Берсерки одягалися не тільки у ведмежі, але й у вовчі шкури, і репрезентували себе також як перевертні, які можуть обертатися на ведмедя та вовка (йІШебпаг «вовчі шкури»). Назва вовка з'являлася у найменуваннях явищ та предметів навколишнього середовища германців. Рослина aconitum lycoctonum, нім. wolfswurz, тоя вовкобійна вважалася дієвою проти нечистої сили. Рослина молочай у німців називається Wolfsmilch («вовче молоко»). У давньоверхньонімецькій мові місяць листопад мав назву wolfmankt «вовчий місяць». У скальдичній поезії вітер іменувався «вовком дерев» (wolf des waldes), тим, хто вириває дерева. Злочинців, які споганювали святиню, у скандинавів називали «вовками». Зоонім wulf «вовк» входив до складу імен героїв. Беовульф - описова назва ведмедя. Герой германського епосу Дітріх харчувався молоком вовчиці, за що й був названий Wolfdietеrich («вовк-Дітріх»). зоонім назва тварина мовний германський

Скандинавські та германські імена часто містять лексеми на позначення вовка:

дсканд. Hlevargr (чол.) (дсканд. hle «укриття», «прихисток» + дсканд. varg-r «злодій», «грабіжник», «негідник», «людина поза законом», «вовк»); дсканд. VarghQss (чол.) (дсканд. varg-r «злодій», «грабіжник», «негідник», «людина поза законом», «вовк» + дсканд. hQss «сірий»);

дсканд. *Akawulfaz (чол.) (дсканд. a6al «благородний» + дсканд. ulfr «вовк»); двн. Athalwolf (чол.) (двн. adal «благородний» + двн. wolf «вовк»); гот. (чол.) (герм. *akala «благородний» + гот. wulf-s «вовк»); да. A6ulf (чол.) (да. ^thel «благородний» + да. wulf «вовк») [13].

За зауваженнями Я. Грімма, образ лисиці нечасто зустрічається в германо-скандинавській міфології, її назва рідко входила до складу особистих імен [12, c. 122]. Хитрість та лукавство притаманні лисиці у переказах германських народів. В 11 ст. у Європі з'явилися біблійні тексти латинською мовою від пророка Єзекіїля про хитрість шакалів. У 12 ст. текст був перекладений давньогерманською мовою, де слово «шакал» було замінене на «лис», оскільки у Європі шакали не жили. У 13 ст. цей текст поширювався у Голландії, а в 15 ст. - у Нижній Саксонії. Отже, що б європейці не думали про характер та поведінку лисиці, їхні уявлення змінювалися під впливом біблійних персонажів. Початкова назва лисиці походить від індоєвропейського кореня *и1р- і має значення «той, хто роздирає здобич»: лат. vulpes, лит. lape; гот. wilwan «грабувати», wulwa «розбій», лат. vellere «рвати, роздирати», дірл. fuil «кров», тох.-А. wal- «вмирати» < іє. *uel + k або p «рвати, роздирати» [10, с. 613], тобто індоєвропейське найменування лисиці та вовка мало один спільний корінь. Очевидно, що назва лисиці в індоєвропейських мовах була табуйована, оскільки, як і ведмідь та вовк, лисиця була культово-магічною сакральною твариною та символом. Найменування лисиці у народів відрізняється: лат. vulpes, лит. lape, дінд. lopasa-, укр. лисиця, стсл. лисъ, лиса. Отже, назву цієї тварини або забороняли, або переробляли звуковий склад слова.

Цікаво, що, як помітили дослідники, у назвах лисиці в різних мовах існували спільні звукові елементи - звуки l та p, що підтверджує існування єдиної індоєвропейської праформи, що пізніше піддалася табуюванню. Це могла бути індоєвропейська лексема *ulo-peK. Перший компонент іє. *uel означав «роздирати, рвати», а другий компонент peK означав або «худоба», або «рвати, смикати» [1, с. 422].

У германських народів назва лисиці вийшла з вжитку і була замінена словом *fuhsa «пухнастий хвіст»: а. fox «лисиця, лис», да. fox, н. Fuchs «лисиця», двн. foha (ж. р.), дс. fohs, дісл. foa, гот. fauho, (ж. р.), або fuh-s-a (ч. р.) «лисиця», н. Fahe «лисиця» < *fuhsa-/ fuhon // ді. phccha-h «хвіст», авест. pusa- «коса», лит. paustis «шерсть, волосся тварини», < іє. *pu-(k)-/pe-(k)- «пухнастий хвіст» [10, с. 196]. У давньоісландській мові існувало також слово refr на позначення лисиці. Воно увійшло до складу деяких давньоскандинавських імен:

дсканд. RefR (чол.) «лис»; ісл. Refkell (чол.) (дсканд. refr «лис» або дсканд. raf «бурштиновий» + дсканд. ketill «казан», «шолом»); ісл. Refsteinn (чол.) (дсканд. refr «лис» або дсканд. raf «бурштиновий» + дсканд. steinn «камінь») [13].

Германо-скандинавська міфопоетика приписує іншим персонажам анатомічні особливості лисиці, щоб даний персонаж асоціювався з лисячими рисами характеру. Так, «Сага про Хальфса та воїнів Хальва» розповідає про Брунмігі, який свою сечу випускав у колодязі і псував там воду. Він зображувався антропоморфним лисом на краєчку колодязя. Сага розповідає, що, коли його побачили воїни конунга Хьорлейва, конунг розжарив свій спис на вогні та кинув його у Брунмігі, і так відігнав того від води. Ім'я Brunnmigi буквально означає «той, хто мочиться у колодязь» (brunn «колодязь», miga «мочитися»). Це слово використовувалося як кенінг для лисиці.

У тварини гулон, яка нібито жила у Скандинавії, був лисячий хвіст, хоча сама вона виглядала як кішка. Ця тварина славилася своєю ненажерливістю і могла їсти безкінечно, поки вистачало місця в її організмі. Також міфічній хульдрі Б. Роузен приписувала хвіст лисиці поряд з хвостом корови. У міфах у хульдр виростає коров'ячий хвіст, за цією ознакою ці міфічні істоти відрізнялися від людей.

Велетка Гріла, про яку згадується у «Молодшій Едді», була персонажем, яким лякали дітей в Ісландії з давніх-давен. Чоловік та діти велетки жили з нею у горах, але час від часу вона йшла вниз до людей і складала у свій великий мішок неслухняних дітей, щоб приготувати з них печеню та з'їсти. Гріла могла перетворюватися на лисицю з п'ятнадцятьма хвостами. В Ісландії лисиця часто різала домашню худобу та передавала сказ, тому і вважалася шкідливою твариною.

Казки германських народів теж наділяють лисицю такими рисами, як хитрість, спритність, жадібність, кмітливість, але й водночас безталанність. Серія норвезьких казок про лиса Міккеля розповідає, як лис повсякчас дурив сильного, але довірливого ведмедя. До певного часу лис і лякав ведмедя, і осине гніздо дарував, щоб оси покусали, і дурив його з врожаєм. Але ведмідь теж взяв собі на озброєння лисячі хитрощі і так йому помстився, що лис залишився ледь живим. Хижою твариною з родини котових, відомою германцям, була рись:

н. Luchs «рись», двн. luhs, да. lox, нл. los, дс. lohs, шв. lo, дшв. lo < герм. *luha-/luhsa- «блискуча» // лит. lusis, рос. рысь (г < l), арм. lusanun-, лат. lynx (> а. lynx), ді. msant- «світлий, білий», рос. лысый [10, c. 353].

Германо-скандинавська богиня Фрейя володіла упряжкою з двома кішками, але, оскільки рись - це, по-суті, велика кішка, то дослідники припускали також, що Фрейя запрягала рисей. О. Афанасьєв писав, що очі рисі, що світяться у пітьмі, дали привід порівнювати у народі з цією твариною похмуру хмару, що сяяла бистроокими блискавками [11]. У давньоскандинавській мові рись називалася gaupa. Етимологія цього слова невияснена. Ф. Хольтхаузен допускав спорідненість цього слова з давньоанглійським Јеар, що означає «нахилена наперед» або «хитрий, підступний». У Скандинавії у давні часи Gaupi було чоловічим іменем, а зараз в Ісландії так називають коней [13].

У германських народів використовуються приказки та прислів'я про рись. У них відображені якості, притаманні рисі як хижому звіру. Наприклад, німецькі прислів'я «Augen wie ein Luchs haben», «Ohren wie ein Luchs haben», «aufpassen wie ein Luchs» означають «мати очі, як у рисі», «мати вуха, як у рисі», «бути уважним, як рись», тобто, мати гострий зір, мати гострий слух, мати пильність рисі. Приказка «ein wahrer Luchs sein» характеризує дуже уважну людину, «jemandem etwas abluchsen» значить «за допомогою хитрощів відібрати щось у іншого». «DrauBen ein Luchs, daheim ein Maulwurf» значить, що людина поза домом поводить себе, як рись, а вдома може не помічати очевидного. Еквівалентом до прислів'я «Fur eigene Fehler sind wir Maulwurfe, fur fremde Luchse» є біблійне «у чужому оці скалку видно, а у своєму - колоди не побачиш» (Для своїх помилок ми - кроти, для чужих - рисі).

Висновки

Хижі тварини були відомі германським народам з давніх часів. Ведмідь, вовк, лисиця та рись були об'єктом полювання через хутро, шкури та м'ясо цих звірів. З приходом християнства виникла заборона на вживання у їжу м'яса хижих тварин. Первісні народи були впевнені, що, якщо харчуватися м'ясом певних тварин, то до людини перейдуть її якості. Людина стане сильною, як ведмідь, сміливою, як вовк, кмітливою, як лисиця, пильною, як рись. Про значення цих тварин як культових та сакральних для давніх германців свідчить те, що їх індоєвропейські назви у германських мовах не збереглися, оскільки вони піддавалися табуюванню. Індоєвропейські назви хижих тварин містять корені, що означають «розривати, роздирати, руйнувати». Германці побоювалися, що називаючи звіра «на ім'я», вони його таким чином кличуть до себе, а коли він прийде, то почне розривати, роздирати, руйнувати.

Тому для цих тварин вживалися евфемістичні назви за кольором шкіри (bear «бурий, коричневий», refr «бурштиновий», luhs «світлий»), або за яскравою ознакою зовнішності (fox, fauhe «пухнастий хвіст») чи характеру (wulf «злодій», varg «розбійник», gaupa «підступний», fress «холодостійкий»). Очевидно, що спочатку цим тваринам приносили жертви, а після того, як боги почали уявлятися в антропоморфному вигляді, цих звірів присвячували богам та приносили у жертву.

Також сейдкони використовували частині їхніх тіл для магічних цілей. Всі ці тварини згадуються у міфології германо-скандинавів, а вовки грають в ній провідну роль. Вовки, які діють у міфах, мають особисті імена, які називають їхні риси характеру або їхні функції у світоустрої. Вовки Одіна - Geri «жадібний» та Freki «ненажерливий». Вовки, що діють під час Рагнарьоку - Fenrir «житель боліт» вбивця Одіна, пожиратель сонця, Skoll «зрадник, обманщик», що хоче схопити сонце, Hati «ненависник», що хоче схопити місяць, Managarmr «Місячний Пес», що проковтне місяць, при цьому сонце погасить своє світло. Окрім міфів, хижі тварини діють у казках германських народів, згадуються у приказках та прислів'ях. Герої епосів теж мають імена, пов'язані з назвами вовка та ведмедя, що характеризує їх як сильних, сміливих та мужніх людей. Також назви ведмедя, вовка, лисиці, рисі зустрічаються в особистих іменах германців. Це свідчить про те, що люди хотіли мати певні риси характеру, притаманні тій чи іншій хижій тварині.

Література

1. Левицький В.В. Основи германістики. Вінниця: Нова книга, 2008. 528 с.

2. Шмелев А. Д. Ключевые идеи русской языковой картины мира и межкультурная коммуникация. URL: 01-Shmelev.pdf

3. Анохина С.З. Восприятие языковой картины мира в русском и английском менталитетах. Международный научно-исследовательский журнал. Серия: Филологические науки. 2017. Вып. 12. ч. 1. С. 16 -18.

4. Качмар О. Проблема співвіднесення концептуальної та мовної картин світу. Актуальні питання гуманітарних наук. Серія: Мовознавство. Літературознавство. 2014. Вип. 9. С. 173 - 178.

5. Середницька А.Я. Відмінності між мовною та концептуальною картиною світу з погляду сучасного мовознавства. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія. 2016. Т.1, №21. С. 69 -71.

6. Беткенова М. С. Проблема формирования языковой картины мира. Наука и общество: проблемы современных исследований: Сборник статей ХІІІ научнопрактической конференции. Омск, 2019. С. 16-27.

7. Девдариани Н.В. Культурно-национальные и личностные особенности носителей языка и их демонстрация в языковой картине мира. Балтийский гуманитарный журнал. 2019. Т.8, № 1. С. 139 - 141.

8. Прощенкова Н.В. Феномен «еда» как фрагмент языковой картины мира. Россия и Китай: история и перспективы сотрудничества: Материалы ІХ международной научнопрактической конференции. Благовещенск, 2019. С. 95 - 98.

9. Демьянова Т.В. Роль небылиц-перевертышей в создании языковой картины мира. Лингвистика, лингводидактика, переводоведение: актуальные вопросы и перспективы исследования: Сборник материалов Международной научно-практической конференции. Чебоксары, 2019. С. 48 - 53.

10. Левицкий В. В. Этимологический словарь германских языков: в 2 т. Винница: Нова книга, 2010. Т. 1. 616 с.

11. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. Т. 1. URL: www.readli.net

12. Гримм Я. Германская мифология: в 3 т. Т. 2. URL: www.studfile.net

13. Nordic Names. URL: www.nordicnames.de

References

2. Shmelyov A. D. Klyuchevyye ideyi russkoy yazykovoy kartiny mira i mezhkulturnaya kommunikatsiya [Key ideas of the Russian language world view and intercultural communication]. URL: 01-Shmelev.pdf [in Russian].

3. Anohina S.Z. (2017). Vospriyatiye yazykovoy kartinyny mira v russkom i angliyskom mentalitetah. Mezhdunarodnyy nauchno-issledovatelskiy zhurnal. Seriya: Filologicheskiye nauki. [Perception of the language world view in the russian and english mentalities. Inernational scientific-research journal. Series: Philological sciences]. Issue 12. Part 1. Pp. 16 - 18.

4. Kachmar O. (2014). Problema spivvidnesennya konzeptualnoyi ta movnoyi kartyn svitu. Aktualni pytannya gumanitarnyh nauk. Seriya: Movoznavstvo. Literaturoznavstvo. [The problem of ratio of the conceptual and language world view. Actually questions of humanity sciences. Series: Linguistics. Literature sciences]. Issue 9. Pp. 173 -178.

5. Serednytska A.J. (2016). Vidminnosti mizh movnoyu ta kontseptualnoyu kartynoyu svitu z poglyadu suchasnogo movoznavstva. Naukovyiy visnyk mizhnarodnogo gumanitarnogo universytetu. Seriya: Filologiya. [Differences between the language and conceptual world view from point of viewof modern Linguistic. Scientific Bulletin of the Intenational Humanitarian University. Series: Linguistics], Vol. 1. Issue 21. Pp. 69 -71.

6. Betkenova M.S. (2019). Problema formirovaniya yasykovoy kartiny mira. Nauka i obschestvo:problemy sovrenennyh issledovaniy [The problen of the formation of a language world view . Science and society: problems of modern researches]. Omsk, pp. 16 - 27.

7. Devdariani N.V., Rubtsova E.V. (2019). Kulturno-nazionalnyye i lichnostnyye osobennosti nositeley yasyka i ih demonstrazii v yazykovoy kartine mira. Baltiyskiy gumanitarnyj zhurnal. [Cultural-national and personal features of native speakers and their demonstration in the language world view. Baltic humanity journal], Vol. 8, issue 1. Pp. 139 -141.

8. Proscenkova N.V. (2019). Fenomen «yeda» kak fragment yazykovoy kartiny mira. Rossiya i Kitay: istoriya i perspektivy sotrudnichestva. [Phenomenon «food» as a fragment of the language world view. Russia and China: history and perspectives of cooperation], Blagoveschensk, pp. 95 - 98.

9. Demyanova T.V. (2019). Rol nebylits-perevyertyshey v sozdanii yazkovoy kartiny mira. Lingvistika, lingvodidaktika, perevodovedeniye: aktualnye voprosy i perspektivy issledovaniya. [Role of the fiction-changelings in the language world view. Linguistics, Lingual didactics, Translaion: actually questions and perspectives of research], Tcheboksary, pp. 48 -53.

10. Levitskiy V. V. (2010). Etimologicheskiy slovar' germanskih yazykov: v 2 t. [Etymologscal dictionary of Germanic languages: in 2 Vol.].Vinnitsa: Nova knyga. Vol. 1. 616 p. [in Russian].

11. Afanasyev O. Poeticheskiye vozzreniya slavyan na prirodu [Poetical views of Slavs onto the nature]. Vol. 3. URL: www.readli.net

12. Grimm J. Germanskaya mifologiya: v 3 tomah. [Germanic mythology: in 3 Vol.]. Vol. 2. URL: www.studfile.net

13. Nordic Names. URL: www.nordicnames.de

Размещено на Allbest.ru