З історії назви город в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

З історії назви город в українській мові

Гончаренко Аліна Володимирівна кандидат філологічних наук, молодший науковий співробітник відділу мов України, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України

Анотація

Статтю присвячено огляду та аналізу побутування у складі української мови лексичної одиниці город зі значенням великого населеного пункту, котра через співвіднесеність із відповідною формою російської мови нерідко потрактовується як росіїзм чи суржикізм. З'ясовано, що назва має праслов'янський корінь та фіксується у формах городъ/градъ уже першими писемними пам'ятками, писаними у давньому Києві. Її початкове значення - захищене, огороджене місце, укріплене поселення. Розглянуто функціонування лексеми у ділових та народнорозмовних текстах середньоукраїнського періоду та у новій українській літературній мові - творах відомих письменників, фольклористиці. Органічність аналізованого слова на українському мовному ґрунті підтверджено констатацією широкого ареалу його вживання у діалектному мовленні. Наголошено на давності топоніміки з коренем -город-. Засвідчено багатий дериваційний потенціал назви в різні періоди її еволюції. Відзначено несприйняття лексеми як російської мовною свідомістю лінгвістів, що особливо яскраво демонструє перекладна українсько-російська лексикографія ХІХ - початку ХХ ст. Встановлено, що від ХІУ ст. з іменником город поступово починає конкурувати субстантив місто, котрий на сучасному етапі витіснив давню українську форму з літературного вжитку. Сьогодні вона має відтінок розмовності, а її побутування в узусі, справді, часом може бути підтримане та стимульоване російською мовою. Висловлено припущення про те, що з огляду на сучасні тенденції відмежування від російського впливу (як у мовній, так і в позамовній площині) існує ризик подальшого прискореного витіснення лексеми город на мовну периферію через її асоціювання з російською практикою слововживання та потрактування як спадщини російської лінгвокультури.

Дослідження покликане привернути уваги до питання спадкоємності сучасної української мови, її органічного зв'язку зі

староукраїнською книжною традицією та народнорозмовною ширшого масиву слів, приналежних до споконвічних українських мовних надбань та помилково потрактованих як російські запозичення.

Ключові слова: українська мова, російська мова, давньокиївська мова, пам'ятка писемності, лексема. суржикізм росіїзм українська мова лексичний

Honcharenko Alina Volodymyrivna Ph.D., Junior Researcher of the Department of languages of Ukraine, O.O. Potebnia Institute of Linguistics of National Academy of Sciences of Ukraine

FROM THE HISTORY OF LEXEME ГОРОД IN THE UKRAINIAN LANGUAGE

Постановка проблеми

Найбільш відкритим і динамічним рівнем кожної мови, як відомо, є її лексичний склад. У процесі історичного розвитку втрачаються, відходять на периферію окремі слова та значення, з'являються нові, розбудовуються міжмовні контакти, котрі слугують засвоєнню запозичень та їхньому впливу на питому основу тощо. Для сучасних носіїв мови такі зміни нерідко вже не лежать на поверхні, що призводить до помилкових потрактувань тих чи інших назв як оригінальних чи, навпаки, привнесених. Передусім ускладнюється таке сприйняття при розгляді функціонування лексики (найчастіше співзвучної) у близькоспоріднених мовах та таких, що тривалий час більшою чи меншою мірою впливали одна на одну, як-то російська та українська. Зокрема, у мовній поведінці сучасного українського соціуму простежується тенденція до неусвідомленого сприйняття споконвічних мовних надбань як спадщини російської лінгвокультури через їхню позірну подібність до відповідних ресурсів російської мови та активне вживання в російськомовному дискурсі України. Тому на сучасному етапі піднесення національної самосвідомості розгляд питання становлення української мови, зокрема її словника, набуває особливої гостроти та актуальності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Питання історико- лінгвістичного характеру у вітчизняному мовознавстві опрацьовуються вже з ХІХ ст. з різною інтенсивністю з огляду на суспільно-політичні обставини. Дослідниками проаналізовано етапи розвитку різних тематичних груп слів (В.О. Винник, А.А. Бурячок, Г.В. Войтів, С.А. Яценко, Н.В. Пуряєва, Ю.В. Осінчук), мову писемних пам'яток (А.І. Генсьорський, Л.І. Батюк), розроблено загальнотеоретичні питання, що стосуються еволюції української мови (О.Т. Горбач, П.К. Ковалів, В.В. Німчук, Г.П. Півторак), укладено історичні лексикографічні праці («Історичний словник українського язика» Є.К. Тимченка, «Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.» за редакцією Л.Л. Гумецької, «Словник української мови XVI - п. пол. XVH ст.» за редакцією Д.Г. Гринчишина, М.І. Чікало) тощо. Однак проведені ґрунтовні дослідження не вичерпують усього спектру можливих наукових пошуків з цієї галузі знань. Сьогодні увага дослідників-філологів значною мірою прикута до явищ і процесів, котрі відбуваються в мові тепер. Спостерігається критичний спад інтересу до історичної граматики, фонетики, лексикології, що тягне за собою зниження рівня знань у фахових колах, а особливо серед громадськості про беззаперечний вплив на сучасну мову староукраїнської лінгвістичної традиції. У цьому контексті видається доречним пригадати справедливе зауваження сучасної української дослідниці Л.П. Гнатюк: «На жаль, переважна більшість носіїв сучасної української мови не знає її історії, не підозрює, яку величезну роль відіграла староукраїнська духовна культура в цілому і староукраїнська літературна мова зокрема в історії культури східних слов'ян, а тому часто зрікається своєї мовної спадщини, трактуючи її здебільшого, як надбання російської культурної традиції» [2, с. 53]. У такому контексті набуває актуальності проблема виокремлення у лексичному складі української мови особливої групи слів, визначеної Н.Я. Дзюбишиною- Мельник як «позірні русизми» (щоправда більш виправданим уважаємо термін «позірні росіїзми» через співвіднесеність форми русизм із Русь, а росіїзм - із Росія.) [3].

Метою пропонованої наукової розвідки є привернення уваги до питання спадкоємності мови шляхом аналізу однієї з давніх українських лексичних одиниць, що асоціюється з російською практикою слововживання. У такий спосіб прагнемо показати, що нерідко мовні елементи, котрі нині сприймаються як суто російські, насправді є надбанням староукраїнської книжної традиції чи народнорозмовної практики.

Виклад основного матеріалу

В узусі української мови на позначення великого населеного пункту - міста часом трапляється назва город, здебільшого потрактована нині самими мовцями як суржикізм через співвіднесеність із рос. город `населений пункт торгівельно-промислового типу; адміністративний, торгівельний і культурний центр' [17, с. 303]. Ба більше, деколи навіть той факт, що корінь -город- лежить в основі багатьох власних назв українських населених пунктів (Миргород (Полтавська обл.), Новгород-Сіверський (Чернігівська обл.), Новгород-Волинський (Житомирська обл.), Городня (Чернігівська обл.), Городок (Хмельницька обл.), Шаргород (Вінницька обл.), Вишгород (Київська обл.), Болград (Одеська обл.) та ін.), стає однією з підстав для звучання голосів про давність побутування російської мови на українських теренах та штучний характер української мови загалом [1]. Такі думки спонукають пригадати історію функціонування іменника город в українському мововжитку.

За свідченнями етимологів назва город генетично зводиться до *gordb `загорода, загорожа' [4, с. 570-571], що має континуанти в багатьох слов'янських мовах (пор. рос. город, бл. горад `огорожа, паркан, фортеця; місто; мур', п. grod `фортеця, замок; місто', ч., слц. hrad `замок, фортеця', вл. hrod, нл. grod `замок, фортеця; палац', болг. град `місто', м. град `місто, фортеця', схв. град `місто; фотеця; замок', слн. grad `замок, палац', ст.-сл. градъ `місто; сад'). Отож, цілком прозорою видається внутрішня семантика аналізованої лексеми - захищене, огороджене місце, укріплене поселення, оборонна споруда, послідовно реалізована вже у давньокиївській писемності. І. Огієнко з цього приводу зазначає: «Город - це огороджене жердками місце (жердка є того ж кореня, що й город), забезпечене горожею від наскоку ворога. В городі все було безпечніше жити, тому городи ввесь час зростали в населенні» [6, с. 293].

Поруч із відомими ще з давньокиївської доби дериватами уживаними в цей час є нові утворення городничий/городничій `службова особа, яка наглядає за міськими укріпленнями та спорудами, має вищу владу в замку', городницство `уряд «городничого»', городовщина `різновид податку': «А при томи были е.м. господини отеци наши владыка Луцкій (и) Остроскій Кирили, а князь Петри е.м. Михайловичи, городничій Троцкій» [21, с. 253]; «Дали єсмо єму городницство замку нашого луцкого» (6, с. 575); «вызволяеми ихи оти всихи служеби... и тежи оти старостиныхи платови: оти капщизны и мыта, и городовщины, на пять годи» [25, с. 37]. Тогочасні джерела відтворюють низку топонімів (рідше - гідронімів) з основою город-: Городеци, Городище, Городники, Городница, Городно, Городоки [21, с. 252-253; 25, с. 35-38].

Одночасно в книжній мові українців вже від XIV ст. слово городи починає заступати лексема місто (*mesto). Такі фіксації в текстах, писаних переважно на Галичині, Волині, Холмщині, наводить «Словник староукраїнської мови XIV - XV ст.» [21, с. 628-629]. У Лексисі 1596 р. зазначено: «Вніграда - за містом» [10, с. 33]. Так само і в Лексиконі 1627 р.: «Град - місто» [9, с. 28]. Слід зауважити, що назва місто відома ще з давньокиївської доби, однак уживалася на позначення місцевості взагалі, торгової площі. У «Материалах...» І.І. Срезневського трапляються одиничні випадки її використання як загальної назви поселення виключно у перекладній літературі [27, с. 245-248]. Своє первісне значення слово зберігає ще й у першій половині ХУІІ ст. [7, с. 72]. Заміна город на місто, як гадають дослідники, навіяна польським впливом, адже на початках найпослідовніше простежується саме у джерелах з тієї частини України, яка опинилася під польською владою, і саме в часи такого панування [5, с. 484]. Надалі ця лексема все частіше перебирає на себе семантику населеного пункту.

Уживаючись у формі множини, назва городъ щонайменше від ХУІІ ст. позначає північну частину лівобережної України: «(Полковник) з Запорожжа през поля дикіє... козака бідного шлєти в городи кому подарокъ шлючи» (Літ. Сам.); «Пошолъ Хм. в городы и пришолъ подъ Корсунь» [8, с. 576-577). Показовою в цьому контексті є і лексична одиниця городовик, засвідчена Б. Грінченком, котрою, як зазначає дослідник, в південних регіонах називають полтавців та чернігівців, а в Причорномор'ї - мешканців усієї України [18, с. 315).

Натрапляємо на це слово й у тексті «Енеїди», що поклала початок новій українській літературній мові: «В тім городі жила Дидона, А город звався Карфаген» (І. Котляревський). Про те, що воно було поширене й у пізніші роки свідчить його вживання у фольклористиці, зокрема народних піснях, записаних П.П. Чубинським: «Ой везуть сироту-сирітку а в Кам'янець-городець», «В городі царів син, а за городечком царівна» [29, с. 159]. Корпус видання українських дум (1920), укладеного Ф. Колессою, засвідчує виключно назву город, зовсім не знаючи сучасного місто: «До города Черкаса» [28, с. 101], «В чужі далекі города» [там само, с. 111], «Ей городе, городе Сороко» [там само, с. 142] тощо. Словотвірне гніздо з коренем город- широко представлене й у «Малорусько-німецькому словарі» Є. Желехівського та С. Недільського (1886) [11, с. 154].

Вільно вживали це слово й класики української літератури, пор.: «У Вильні городі преславнім» (Т. Шевченко), «Пізнього снідання була вже в городі» (Б. Грінченко), «Ходжу-блуджу по городу Великому, великому. Одкрив би я своє серце, Та нікому, та нікому» (П. Куліш); «Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає» (М. Коцюбинський); «Старовинний город» (М. Рильський), «Я

побачила східний город і японські вітрини крамниць» (М. Хвильовий); «Дороги розбагнючило, і трактори волокли автомашини з молоком майже до города» (В. Дрозд).

Не сприймалася аналізована лексема як російська і мовною свідомістю лінгвістів, про що свідчить зокрема перекладна російсько- українська лексикографія ХІХ - початку ХХ ст. Наприклад, у словнику

М. Левченка (Київ, 1874) російські форми городской, горожане, горожанка перекладено як городьский, городовий, городянский, міський, мійський; городяне, містяне; городянка відповідно [13, с. 28]. Як бачимо, на першому місці наведено давні українські форми. Зберігаються вони й у праці М. Уманця та А. Спілки (Львів, 1893-1898): «Городишко = містечко, городок», «Городище = 1. Город великий, місто велике», «Городовой = 1. Городський, городянський, городовий, міський», «Городъ = місто, город», «Горожанинъ = городянин, городянець, городовик», «Горожанка = городянка» [16, с. 175]. Подібну ситуацію демонструє академічний «Російсько-український словник» А. Кримського (Київ, 1924-1933): «Город - місто, город, ум. містонько, містечко, городець, городок (р. -ока), городочок. В городе - у [на] місті, у городі. В город - до міста, на місто, до города, у город», «Городище - 1) велйкий город, велйке місто; 2) (место, где был город) городище», «Городничество - городництво», «Городничий -

городничий», «Городовой - 1) міський, городський, городянський, городовий; 2) (полицейский чин) городовйк, городовий, поліціянт», «Городской - міський, городський, городянський. Городская жизнь, быт - городянство. По-городски - по-городянському», «Горожанин, - нка - городянин, городянка» [15, с. 182].

Органічність аналізованої лексеми на українському ґрунті підтверджується і її сучасним побутуванням у народних говірках, зокрема Західного Полісся [20, с. 103], Бойківщини [19, с. 186], Буковини [12, с. 92], Східної Слобожанщини [22, с. 86]. При цьому факт територіальної віддаленості частини з них є досить промовистим.

На початку ХХ ст. І. Огієнко зауважив, що в наддніпрянській літературній мові назва город зникає, запановує місто; навпаки в мові наддністрянській воно ще зовсім живе. Літературна мова Східної України слова город зовсім не вживає, заступивши його містом [6, с. 293]. Вітчизняна тлумачна лексикографія як ХХ ст., так і ХХІ ст., фіксуючи аналізовану назву, маркує її як розмовну чи рідковживану, а форму град - ще і як урочисто-піднесену [24, с. 135; 23, с. 720).

Висновки

Отож, назва город має тривалу традицію побутування в українській мові. Фіксуючись уже в пам'ятках, писаних у княжому Києві, вона зберігається в діловій та світській писемності середньоукраїнського періоду; попри актуалізацію синонімічної одиниці місто, функціонує у фольклористиці та літературі нового часу; засвідчується в низці народних говорів та зринає в топоніміці. Опинившись поза межами українського літературного слововживання, лексема подибується в узусі, де, дійсно, може підтримуватися й стимулюватися російською мовою як такою, що протягом тривалого часу чинила значний вплив на українську та успадкувала ту ж саму основу, на якій до кінця ХУІІІ ст. розвивалася і слов'яноукраїнська мова. Проте з огляду на сучасні тенденції відмежування від російського впливу (як у мовній, так і в позамовній площині) існує ризик подальшого прискореного витіснення слова город на мовну периферію з огляду на його невиправдане потрактування як спадщини російської лінгвокультури.

Література:

1. Где тут логика? (Этимологические загадки) [Электронный ресурс]. - Режим доступа: https://s-yaroslav.livejoumal.com/383064.html

2. Гнатюк Л.П. Чому вивчення мови Григорія Сковороди актуальне для українців у ХХІ столітті / Л.П. Гнатюк // Дивослово. - 2013. - № 5. - С. 53-58.

3. Дзюбишина-Мельник Н.Я. Позірні русизми в художніх текстах початку ХХ століття / Н.Я. Дзюбишина-Мельник // Наукові записки НаУКМА. - 2003. - Т. 22. Ч. 1. - С. 16-22.

4. Етимологічний словник української мови: у 7 т. / редкол.: О.С. Мельничук (гол. ред.) та ін. - К. : Наукова думка, 1982. - Т. 1 : А - Г. - 631 с.

5. Етимологічний словник української мови: у 7 т. / редкол.: О.С. Мельничук (гол. ред.) та ін. - К. : Наукова думка, 1989. - Т. 3 : Кора - М. - 553 с.

6. Етимологічно-семантичний словник української мови: у 4 т. / Митрополит Іларіон; за ред. Ю. Мулика-Луцика. - Вінніпег : Волинь, 1979. - Т. 1 : А - Д. - 364 с.

7. Етимологічно-семантичний словник української мови: у 4 т. / Митрополит Іларіон; за ред. Ю. Мулика-Луцика. - Вінніпег : Волинь, 1988. - Т. 3 : М - О. - 415 с.

8. Історичний словник українського язика / ред. Є. Тимченко. - Х. - К. : Держ. вид. України, 1932. - Т. 1 : А - Ж. Зош. ІІ (Г - Ж). - С. 529-947.

9. Лексикон словенороський Памви Беринди / Підг. тексту і вступ. ст. В.В. Німчука. - К. : Наукова думка, 1961. 271 с.

10. Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская / Підг. текстів пам'яток і вступ. ст. В.В. Німчука. - К. : Наукова думка, 1964. 259 с.

11. Малоруско-німецкий словар: у 2 т. / уложив Євгений Желеховский і Софрон Недільский. - Львів : З друк. т-ва ім. Шевченка, 1886. - Т. 1 : А - О. - 590 с.

12. Матеріали до словника буковинських говірок: у 6 вип. / під ред. Ю. Карпенко та ін. - Чернівці : Чернівецький державний університет, 1971. - Вип. 1. - 98 с.

13. Опыт русско-украинского словаря / сост. М. Левченко. К. : Тип. губерн. упр., 1874. - 188 с.

14. Пересопницьке євангеліє, 1556-1561. Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик / редкол.: О. Онищенко [та ін.]; підгот.: І. Чепіга, Л. Гнатенко. - К. : [Б. в.], 2001. - 669 с.

15. Російсько-український словник : у 4 т. / гол. ред.: акад. А. Кримський. - К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. - Т. 1: А - Ж. - 290 с. - Репринт з видання 1924 р.

16. Словарь російсько-український : у 4 т. / зібрав і впорядкув. М. Уманець та А. Спілка. - Львів : З друк. т-ва ім. Шевченка, 1893. - Т. 1 : А - К. - 318 с.

17. Словарь современного русского литературного языка : в 17 т. / ред. В.И. Чернышев. - М. - Л. : Изд-во АН СССР, 1954. - Т. 3 : Г - Е. - 1339 с.

18. Словарь української мови: у 4 т. / упоряд. з дод. влас. матеріалу Б.Грінченко. - К. : Вид-во АН УРСР, 1958. - Т. 1 : А -Ж. - 494 с.

19. Словник бойківських говірок: у 2 ч. / М.Й. Онишкевич. - К. : Наукова думка, 1984. - Ч. 1. : А - Н. - 495 с.

20. Словник західнополіських говірок : у 2 т. / Г.Л. Аркушин. - Луцьк : РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. - Т. 1 : А-Н . - 353 с.

21. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.: у 2 т. / редкол.: Л.Л. Гумецька (голова) та ін. - К. : Наукова думка, 1977. - Т. 1 : А - М. - 630 с.

22. Словник українських східнослобожанських говірок / К. Глуховцева, В. Лєснова, І. Ніколаєнко та ін. - Луганськ: [Б. в.], 2002. - 234 с.

23. Словник української мови : у 20 т. - К. : Наукова думка, 2012. - Т. 3. : Відставання -- ґуральня. - 1119 с.

24. Словник української мови : в 11 т. / за ред. І.К. Білодіда. - К. : Наукова думка, 1971. - Т. 2 : Г - Ж. - 550 с.

25. Словник української мови XVI - першої половини XVII ст.: у 28 вип. / редкол.: Д.Г. Гринчишин, М.І. Чікало (відп. ред.) та ін. - Львів : [б.в.], 2000. - Т. 7 : Г - Д. - 256 с.

26. Срезневский И.И. Материалы для Словаря древнерусского языка по письменным памятникам: в 3 т. - СПб. : ИОРЯС Императорской АН, 1893. - Т. 1 : А - К. - 1420 с.

27. Срезневский И.И. Материалы для Словаря древнерусского языка по письменным памятникам: в 3 т. - СПб. : ИОРЯС Императорской АН, 1902. - Т. 2 : Л - П. - 1802 с.

28. Українські народні думи : перше повне вид. з розвідкою, поясненнями, нотами і знімками кобзарів / Філарет Колесса. - Львів : Накладом т-ва "Просвіти", 1920. - 160 с.

29. Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край в 7 т. - СПб. : Императорское русское Географическое общество, 1872. - Т. 3. - 486 с.

References:

1. Gde tut Іодіка? (Ейшоїодісйезкіе zagadkl) [Where із the іодіс here? (Etymological riddles)]. s-yaroslav.livejournal.com. Retrieved from https://s-yaroslav.livejournal.com/ 383064.html [іп Russian].

2. Hnatyuk, L.P. (2013). Chomu vyvchenrna movy Hryhorna Skovorody aktualne dlia ukraintsiv u ХХI stolitti [Why studying the language of Hryhoriy Skovoroda is relevant for Ukrainians іп the 21st century]. Dyvoslovo-Dyvoslovo, 5, 53-58 [іп Ukrainian].

3. Dzrnbyshyna-Melnyk, N.Ya. (2003). Pozrirn rusyzmy v khudozhrnkh tekstakh pochatku ХХ stolittia [Pseudorusisшs іп the belles-lettres texts of the begrnnrng of the 20th century]. Naukovi zapysky NaUKMA - NaUKMA Research Papers, 22, 16-22 [іп Ukrainian].

4. Melnychuk, O.S. (Ed.). (1982). Etyшolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy [Etymology dictionary of the Ukrainian Language: іп 7 vols]. Ryw: Naukova dumka [іп Ukrainian].

5. Melnychuk, O.S. (Ed.). (1989). Etyшolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy [Etymology dictionary of the Ukrainian Language: іп 7 vols]. Ryw: Naukova dumka [іп Ukrainian].

6. Metropolitan Ilarion (1979). Etymolohichno-semantychnyi slovnyk ukrainskoi movy [Etymological andsemantic dictionary of the Ukrainian Language: in 7 vols]. Winnipeg: Volyn [in Ukrainian].

7. Metropolitan Ilarion (1988). Etymolohichno-semantychnyi slovnyk ukrainskoi movy [Etymological andsemantic dictionary of the Ukrainian Language: in 7 vols]. Winnipeg: Volyn [in Ukrainian].

8. Tymchenko, Ye. (Ed.). (1932). Istorychnyi slovnyk ukrainskoho yazyka [Historical dictionary of the Ukrainian language]. Kharkiv - Kyiv: Derzhavne vydavnytstvo Ukrainy [in Ukrainian].

9. Nimchuk, V.V. (Ed.). (1961). Leksykon slovenoroskyi Pamvy Beryndy [Pamvo Berinda. The Slovene - Russian lexicon], Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

10. Nimchuk, V.V. (Ed.). (1964). Leksys Lavrentiia Zyzaniia. Synonima slavenorosskaia [Lavrentiy Zyzanii. Lexis. Synonym Slavenorosskaya]. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

11. Zhelekhivskyi, Ye., Nedilskyi, S. (1886). Malorusko-nimetskyi slovar [Little Russian-German Dictionary: in 2 vols]. Lviv: Z drukovanoho tovarystva im. Shevchenka [in Ukrainian].

12. Karpenko, Yu. (Ed.). (1971). Materialy do slovnyka bukovynskykh hovirok [Materials for the dictionary of Bukovyna dialects: in 6 vols]. Chernivtsi: Chernivetskyi derzhavnyi universytet [in Ukrainian].

13. Levchenko, M. (1874). Opyit russko-ukrainskogo slovarya [Experience of the Russian-Ukrainian dictionary]. Kiev: Tipografiya gubernskoy upravyi [in Russian].

14. Chepiha, I., Hnatenko, L. (2001). Peresopnytske yevanheliie, 1556-1561. Doslidzhennia. Transliterovanyi tekst. Slovopokazhchyk [Peresopnytsia Gospel, 1556-1561. Research. Transliterated text. Index of words]. Kyiv [in Ukrainian].

15. Krymskyi, A. (Ed.). (2016). Rosiisko-ukrainskyi slovnyk [Russian-Ukrainian dictionary: in 4 vols]. Kyiv: Vydavnychyi dim Dmytra Buraho [in Ukrainian].

16. Umanets, M., Spilka, A. (1893). Slovar rosiisko-ukrainskyi [Russian-Ukrainian dictionary: in 4 vols]. Lviv: Z drukovanoho tovarystva im. Shevchenka [in Ukrainian].

17. Chernyishev, V.I. (Ed.). (1954). Slovar sovremennogo russkogo literaturnogo yazyika [Dictionary of modern Russian literary language: in 17 vols]. Moscow - Leningrad: Izdatelstvo AN SSSR [in Russian].

18. Hrinchenko, B. (1958). Slovar ukrainskoi movy [Dictionary of the Ukrainian language: in 4 vols]. Kyiv: Vyd-vo AN URSR [in Ukrainian].

19. Onyshkevych, M.I. (1984). Slovnyk boikivskykh hovirok [Dictionary of Boyk dialects: in 2 vols]. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

20. Arkushyn, H.L. (2000). Slovnyk zakhidnopoliskykh hovirok [Dictionary of dialects of the Western Poliss: in 2 vols]. Lutsk: RVV "Vezha" [in Ukrainian].

21. Humetska, L.L. (Ed.). (1977). Slovnyk staroukrainskoi movy XIV-XV st. [Dictionary of Old Ukrainian language XIV-XV centuries]. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

22. Hlukhovtseva, K., Liesnova, V., Nikolaienko, I. (2002). Slovnyk ukrainskykh skhidnoslobozhanskykh hovirok [Dictionary of Ukrainian dialects of East Slobozhanshchyna]. Luhansk [in Ukrainian].

23. Slovnyk ukrainskoi movy (2012). [Dictionary of the Ukrainian language: in 20 vols]. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

24. Bilodid, I.K. (Ed.). (1971). Slovnyk ukrainskoi movy. [Dictionary of the Ukrainian language: in 11 vols]. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

25. Hrynchyshyn, D.H., Chikalo M.I. (Ed.). (2000). Slovnyk ukrainskoi movy XVI - pershoi polovyny XVII st. [Dictionary of the Ukrainian language of the 16th - first half of the 17th centuries: in 28 vols]. Lviv [in Ukrainian].

26. Sreznevskiy, I.I (1893). Materialyi dlya Slovarya drevnerusskogo yazyika po pismennyim pamyatnikam [The materials for a Dictionary of the Old Rus' language on written monuments: in 3 vols]. St. Petersburg : IORYaS Imperatorskoy AN [in Russian].

27. Sreznevskiy, I.I (1902). Materialyi dlya Slovarya drevnerusskogo yazyika po pismennyim pamyatnikam [The materials for a Dictionary of the Old Rus' language on written monuments: in 3 vols]. St. Petersburg: IORYaS Imperatorskoy AN [in Russian].

28. Kolessa, F. (1920). Ukrainski narodni dumy [Ukrainian People's Dums]. Lviv: Nakladom t-va "Prosvity" [in Ukrainian].

29. Chubynskyi, P.P. (1872). Trudyi etnografichesko-statisticheskoy ekspeditsii v Zapadno-Russkiy Kray [Proceedings of the ethnographic-statistical expedition to the Western Russian Territory in 7 vols]. St. Petersburg: Imperatorskoe russkoe Geograficheskoe obschestvo [in Russian].

Размещено на Allbest.ru