Лінгвокультурологічний аспект народних фразеологізмів Нижньої Наддніпрянщини з антропонімами

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Запорізький національний університет

Кафедра української мови

Лінгвокультурологічний аспект народних фразеологізмів Нижньої Наддніпрянщини з антропонімами

Ільченко І.І., к. філол. н., доцент

Анотація

У народних фразеологізмах з антропонімним компонентом віддзеркалюється історико-культурне тло народу, онімна лексика викликає у свідомості носія мови широке коло асоціацій і створює певну модель картини світу.

Появу власного імені зумовлювала необхідність виокремити когось чи щось із ряду подібних осіб або явищ. З часом індивідуальні власні імена перетворювалися на узагальнені й могли позначати певне явище або певну рису вдачі людини, також ставали засобом типізації. Таким чином багато онімів, саме власних імен з повсякденного вжитку переходили в народно-поетичну площину, стаючи окрасою народних висловів.

Активно народна уява попрацювала над народними фразеологізмами, в яких присутній антропонімічний компонент. Збірка «Мудре слово» вміщує близько трьох з половиною тисяч народних фразеологізмів, що вживаються в говірках Нижньої Наддніпрянщини, половина цих народних фразеологізмів з антропонімним компонентом.

Антропоніми накопичили в собі інформацію, наявну в найбільш важливому для людини масиві концептуальних пластів, відтворених у мовних картинах світу різних лінгвокультур. Оніми виступають своєрідними національно самобутніми символами, що беруть участь у формуванні маркованих фразеологічних значень.

Найчастіше у складі фразеологічних одиниць з антропонімним компонентом наявні особові чоловічі та жіночі імена. Чоловічі власні наймення використовувалися частіше, а жіночі рідше.

Фразеологізми з антропонімами моделюють своєрідність національної мовної картини світу кожного народу.

Антропонімікон народних фразеологізмів представлений різними за походженням іменами (чоловічими та жіночими), а саме: грецькими, латинським, давньоєврейськими та слов'янськими. У прислів'ях та приказках відбиваються народна мудрість і дотепність: лінгвокультурологічні особливості українців, специфіка народного мислення, погляд на світ, людей.

Ключові слова: антропонім, власне ім'я, власна назва, жіночі імена, чоловічі імена, онім.

Abstract

The linguistic aspect of the folk phraseologists of the lower superdniprian region with anthroponym

Ilchenko I.I., C. Philol. Sci., Ass. Professor, Zaporizhzhia national university, department of the ukrainian language

In folk phraseology with an anthroponymic component, the historical and cultural background of the people is reflected, onymic vocabulary evokes a wide range of associations in the mind of the speaker and creates a certain model of the world picture.

The emergence of a proper name was caused by the need to distinguish someone or something from a number of similar persons or phenomena. Over time, individual proper names turned into generalized ones and could denote a certain phenomenon or a certain character trait of a person, and also became a means of typification. In this way, many names, namely proper names, passed from everyday use into the folk-poetic plane, becoming the decoration of folk sayings.

People's imagination actively worked on folk phraseology, in which there is an anthroponymic component. The “Wise Word” collection contains about three and a half thousand folk phraseological units used in the colloquialisms of the Lower Dnipro region, half of these folk phraseological units with an anthroponymic component.

Anthroponyms have accumulated in themselves the information available in the array of conceptual layers that are most important for a person, reproduced in the language pictures of the world of different linguistic cultures. Onyms act as unique, nationally distinctive symbols that participate in the formation of marked phraseological meanings.

Most often, phraseological units with an anthroponymic component include male and female personal names. Men's proper names were used more often, and women's less often.

Phraseologisms with anthroponyms model the uniqueness of the national linguistic picture of the world of each nation.

The anthroponymicon of folk phraseology is represented by names of different origins (masculine and feminine), namely: Greek, Latin, ancient Hebrew and Slavic. Folk wisdom and wit are reflected in proverbs and sayings: the linguistic and cultural peculiarities of Ukrainians, the specifics of the people's thinking, their view of the world, people.

Keywords: anthroponym, proper name, proper name, female names, male names, onym.

Постановка проблеми

Українська фразеологія разом з іншими видами національного народного мистецтва, поза всяким сумнівом, належить до його вершинного вияву. Повноправним смисловим, експресивним компонентом численних фразеологічних одиниць (прислів'їв, приказок), були, є і, певне, будуть власні імена.

Появу власного імені зумовлювала необхідність виокремити когось чи щось із ряду подібних осіб або явищ. З часом індивідуальні власні імена перетворювалися на узагальнені й могли позначати певне явище або певну рису вдачі людини, також ставали засобом типізації. Таким чином багато онімів, саме власних імен з повсякденного вжитку переходили в народно-поетичну площину, стаючи окрасою народних висловів.

Надзвичайно активно народна уява попрацювала над народними фразеологізмами, в яких присутній антропонімічний компонент.

Мета статті - виявити й проаналізувати культурно-мовні характеристики прислів'їв та приказок Нижньої Наддніпрянщини з антропонімами. Крім того, з'ясувати механізми переосмислення власної назви, визначити роль культурної інформації в цьому процесі, оскільки саме в цих фразеологічних одиниць відображається народна мудрість, дотепність, особливості етносу, погляд на світ, людей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Звернення до лінгвокультурного маркованого матеріалу, аналіз якого допомагає поглибити розуміння ряду дискусійних проблем мовознавства, природа компонента фразеологічних одиниць та його роль у мотивації фразеологічного значення; семантичний статус власної назви; співвідношення категорій національного й інтернаціонального в корпусі фразеології з власними іменами. Ці питання вже ставили й частково вирішували польські, українські вчені. Так проблему семантики власних імен розглядали Е. Гродзінський, Г. Гурнович, І. Домбська, Е. Жетельська-Фелєшко, А. Заремба, Ю. Карпенко, А. Критенко, П. Чучка. Проведені мовознавцями наукові розвідки свідчать про невпинний інтерес до сфери ономастичної фразеології споріднених та неспоріднених мов, досліджуючи не лише форму та зміст фразеологічних одиниць, їх походження, зіставлення на різних рівнях. Етнокультурний та лінгвокультурний аспекти функціонування власних назв у складі фразеологічних одиниць з онімним компонентом досліджували Г. Бачинська, О. Вербовецька, Т. Вільчинська, А. Куза, Н. Венжинович, О. Куцик, В. Русецька та багато інших.

Виклад основного матеріалу

Антропоніми накопичили в собі інформацію, наявну в найбільш важливому для людини масиві концептуальних пластів, відтворених у мовних картинах світу різних лінгвокультур насамперед цей масив фіксує відомості про культуру народу, його побут, звичаї, вірування, емоції, загалом про ментальність носіїв тієї чи іншої лінгвокультури [1, с. 53].

Оніми виступають своєрідними національно самобутніми символами, що беруть участь у формуванні маркованих фразеологічних значень: про мене, Семене, аби я Іван; бігає, як Хівря по ярмарку.

Найчастіше у складі фразеологічних одиниць з ономастичним компонентом наявні особові чоловічі та жіночі імена. Чоловічі власні наймення використовувалися частіше, а жіночі рідше.

Паремії, образи, вербальні символи, антропоніми - це передусім і є ті одиниці, що власне й моделюють своєрідність національної мовної картини світу кожного народу. Саме антропоніми модельовані в мові на базі актуалізації архетипових культурних концептів, внутрішня форма яких на сьогодні, можливо, й утратила свою актуальність, важливість для пересічних громадян, проте вона є значущою для гуманітарної науки, мовознавства зокрема, оскільки «розшифровує» специфіку ментальності кожного конкретного народу, вказує на універсальне й своєрідне, що віддзеркалено в кожній конкретній лінгвокультурі [1, с. 53].

Антропонімікон прислів'їв та приказок представлений різними за походженням чоловічими іменами, а саме: грецькими, латинським, давньоєврейськими та слов'янськими.

Найбільше імен грецького походження: Андруха, Василь (Вася), Гарасим (Гиря), Григорій (Грицько), Каленик, Кирик, Кирило, Кіндрат, Кузьма, Леонід (Льонка), Макей, Марко, Микита (Микитка), Микола, Михайло (Миць), Остап, Пантелеймон (Панько), Петро, Пилип, Сава, Сидір, Хведір (Хвесь), Юрій, Юхим.

Давньоєврейські: Адам, Іван (Іванко, Ванько), Гаврило, Данило, Ілля, Матвій (Матвійко, Матяш), Наум, Семен, Пархом, Самійло (Саміло), Хайка, Хома (Хомка), Ярема (Єремій), Ялисей (Єлисей).

Латинські: Гнат (Ігнат), Клим, Лука, Мартин, Оверко, Павло, Роман, Саливон.

Слов'янські: Борис.

У вживанні загальнонаціональних чоловічих імен у прислів'ях і приказках на території Нижньої Наддніпрянщини відображаються відповідні місцеві фонетичні та морфологічні риси: Вася - Василь, Гнат - Ігнат, Ванько - Іван, Льонька - Леонід, Оверко - Овер'ян, Панько - Пантелеймон, Хвесь, Хведір - Федір, Ялисей - Єлисей, Ярема - Єремій.

Імена в залежності від ситуації мовлення можуть виступати у найрізноманітніших видозмінах. Поряд з офіційними повними іменами існують розмовно-побутові (скорочені або усічені, здрібніло-пестливі та згрубіло-зневажливі) їх варіанти. Явище варіативності виникло у процесі освоєння запозичень і відображають взаємодію літературно- книжної та усно-розмовної традицій у розвитку української мови.

З основних фонетико-морфологічних явищ, що створюють варіанти, можна назвати:

1. Чергування голосних звуків: Єлисей - Ялисей, Єремій - Ярема, Єфрем - Охрім, Оверкій - Оверко, Влас - Улас.

2. Чергування приголосних: Парфен - Пархом, Федір - Хведір.

3. Скорочення початку чи кінцівки слова: Ігнатій - Ігнат - Гнат; Михайло - Миць.

Число варіантів чоловічих імен, частин з них належить до розмовного стилю, поповнюють типові для української мови утворення на -а, -о, -ко, -ка, -аш(-яш): Ванько, Іванко, Марко, Матвійко, Матяш, Микитка, Оверко, Панько, Савка, Хомка.

Власні імена у прислів'ях і приказках набувають різної конотації, одні мають нейтральне значення: Не буде Іванка, так жди Романка [2, с. 60]; Як Микита воли мав, то й Микита кумував [2, с. 82]; Сякий-такий Пантелій, а все ж таки веселій [2, с. 95]; Два Юрій та обидва й дурні; До Юрія б'ють дурня, а після Юрія - і розумного [2, с. 145].

Інші мають позитивне значення: Борис, за хліб берись! [2, с. 13]; Держись, Василю, одного берега - рибка буде [2, с. 17]; Говори, Климе: нехай твоє не гине [2, с. 65]. А на деякі імена покладена функція означення характеристик недотеп, брехунів, дурнів: Борис яблука погриз, а Грицька оскома напала [2, с. 13]; Гуляй, Вася! Шукай двері! [2, с. 17]; Гуляй, Гиря: три дні свят! [2, с. 27].

Так, зокрема імена Гнат (Ігнат), Грицько, Павло, Панько (Пантелеймон), Пархом асоціюються також з образом людини некультурної, нерозумної, невдахи: Не винувата хата, що вбила Гната, а винуват Гнат, що підліз [2, с. 28]; Винувата хата у Ігната [2, с. 60]; Без Гриця вода не освятиться; кажи, Грицю, «Богородицю», а я буду - «Вірую»; терпи, Грицю, хоть яка спека [2, с. 34]; Кому що: попові - порося з хріном, а Грицькові - попову дочку; як був я Грицьком, чорт гроші носив мішком, а як став Григорій - як баран голий [2, с. 34]; Любов не зла - полюбиш і Павла [2, с. 94]; У Пархома не всі дома: на свайбу вчора поїхали [2, с. 96].

Зменшено-пестливі варіанти імен залежно від ситуації мовлення можуть передавати пестливість або згрубілість: Заплач, Матвійко: дам копійку [2, с. 81]; Тиць Миць, попів Гриць [2, с. 83]; Одягни пенька, то буде Панько [2, с. 97]; Не зівай, Хомка: на те ярмарок! Не зівай, Хомка: на те ярмарок! Спіши купувать, а то розбіжаться; Тут так: не зівай, Хомко! [2, с. 138]. У фразеологізмах вони функціонують здебільшого із негативною конотацією.

Власні назви в цих висловах ставали засобом типізації, вказували на розповсюджені явища, певні риси характеру людини: Казав Адам, що пряника дам, та й досі не дав [2, с. 5]; Зібралися два Андрухи: один сліпий, другий глухий [2, с. 5]; Василь у дудку грає, а жінка з голоду помирає [2, с. 17].

Спостерігаємо стилістичне переведення такої тональності у знижену: В хаті - Ілля, а на людях - свиня [2, с. 60]; Шивороти навивороти, вовною наверх: мати Каленика привела, та не скажу, як звать [2, с. 62]; Бісів Юхим із води вийде сухим; Казав Юхим: «Куплю млин», та й хату продав [2, с. 145]. Мотив співчуттям - про недосвідчену людину: Господи, поблагослови побіля Сави та до Горішнього в двір [2, с. 114]; Якраз Савці свитка, та тіки рукавів немає [2, с. 114]. Або говорять з іронією - про обмежену, несамостійну людину: І Килина не винна, і Гнат не винуват, тіки хата винувата, що пустила на ніч Гната; Не винувата хата, що вбила Гната, а винуват Гнат, що підліз [2, с. 28]; Винувата хата у Ігната [2, с. 60].

У процесі творення прислів'їв і приказок відбувалась своєрідна класифікація імен. Так чоловічі імена у фразеологізмах мають різноманітне смислове навантаження, як позитивне, так і негативне: Без тебе і Кирик не освятиться [2, с. 63]; Топчись, Марку, по ярмарку; Що буде, те й буде, а ти, Марку! Що буде, не буде, а ти, Марко! [2, с. 80]; У нашого Михайла через день неділя, а по середині - празник; Як коноплі везу, то й Михайла спом'яну [2, с. 83]; Не був би Клим у церкві, якби собаки не загнали [2, с. 65]; Кузьма, казав чорта, озму; Я за свого Кузьму кого хочеш візьму, а ти свою Маринку поводи по ринку [2, с. 71]; Буде й Льонка в Михайлівці попом [2, с. 79]; Побалакав Макар з п'яною бабою [2, с. 79].

Імена Кіндрат, Хома у наддніпрянських прислів'ях і приказках асоціюються також з образом неотесаної, нерозумної людини, невдахи: Ой Кіндрат, так Кіндрат: зуб зламав об мармелад [2, с. 63]; Їхав до Хома, а заїхав до куми; Казав Хома: «Нічого нема»; На безлюдді й Хома чоловік [2, с. 137]; На бідного Хому й дерево пада; От і крути, Хомо, головою! Хома не повіре, пока не провіре [2, с. 138].

Однією з функцій власних імен є номінація загалом людини, зокрема чоловіка, жінки, дитини. Л. Скрипник, зазначаючи, що “покажчик сталих словесних формул з іменами людей - прислів'їв, приказок, приписів народного календаря, різних римованих приповідок, якими дражнять так чи інакше названих людей тощо - нараховує сотні одиниць, серед яких особливою образотворчістю відзначаються імена Іван, Григорій, Петро, Семен, Хома, Ганна, Марія, Хима та ін.” [3, с. 13].

З відомих причин в українському середовищі традиційно переважало ім'я Іван, яке прижилося на українському ґрунті, хоча воно за походженням давньоєврейське, що означає Божа благодать, дар богів [3, с. 61]. Побутує думка, що це ім'я рідніше, ніж слов'янські. Іван - найрозповсюдженіше ім'я серед багатьох народів, тільки звучить по-різному, набуваючи національного забарвлення. В Україні традиційне народне сприйняття Івана як бідного, незаможного чоловіка, що відбилось у наддніпрянських прислів'я: Пап із паном, а Іван з Іваном [2, с. 59].

Водночас існує думка про Івана як хитрого, спритного хлопця: Іван бабі рідний Хведір; Про мене - Семене, я давно Іван; У Мусія - чудасія, а в Івана - торба драна [2, с. 59]. Крім того, у наддніпрянських прислів'ях і приказках поряд з офіційної формою імені Іван, використовуються пейоративні форми Ванько, Іванко: Свисни, Ванько: ти дурніший! Свисни, Ванько: ти дурніший, а я за кущами посидю [2, с. 16]; Свисни, Іванку, - ти дурніший [2]. культурний мовний антропонімікон фразеологізм прислів'я

Прикметно, що в переважній більшості українські фразеологізми залучають імена випадково, таку тенденцію ми простежуємо й в збірці «Мудре слово». Такий принцип уведення власних імен до складу фразеологічних одиниць є поширеним, головна умова - звичайність, розповсюдженість імені: Набалакала-наговорила, дайте жолодчастого Данила; На тобі, Даниле, що мені не миле [2, с. 36]; Шукав Кирила, а найшов Гаврила [2, с. 25]; Свирид обрид, а покликать Марка - буде сварка; Мартин голий, та в брилі [27, с. 80]; Спасибі Миколі, наївся доволі: хлистав та й голодний [2, с. 83]; Їхали до кума, а попали до Наума [2, с. 88]; Остап старший за батька, а я - за Остапа [2, с. 93]; Про мене, Семене, - хай усі на мене, а би я зверху був; Про мене, Семене, - хоч і всі, а я зверху був [2, с. 117].

Народне мовлення щедро пересипане різними приказками, які у більшості римовані, добір імені за римою: Їж, Мартине: мати ще підкине [2, с. 80]; Ждав Петра, як Бога, а він тобі в середя ня-ня! [2, с. 97]; Помалу, Матяше, а то - в кашу! [2, с. 82]; Бог - не Микитка, йому все видко [2, с. 83]; Я тобі про хату, а ти міні про Ярему [2, с. 147].

Є група чоловічих імен, які дуже часто повторюються у прислів'ях і приказках Ігнат (Гнат), Іван, Семен, Хома: Не винувата хата, що вбила Гната, а винуват Гнат, що підліз [2, с. 28]; Винувата хата у Ігната [2, с. 60]; Іван бабі рідний Хведір; Про мене - Семене, я давно Іван; У Мусія - чудасія, а в Івана - торба драна [2, с. 59].

Імена накопичили в собі інформацію, наявну в найбільш важливому для людини масиві концептуальних пластів, відтворених у мовних картинах світу різних лінгвокультур, насамперед цей масив фіксує відомості про культуру народу, його побут, звичаї, вірування, емоції, загалом про ментальність носіїв тієї чи іншої лінгвокультури [1, с. 53]. Хома не повіре, пока не провіре; Не зівай, Хомка: на те ярмарок! Спіши купувать, а то розбіжаться; Тут так: не зівай, Хомко! [2, с. 138].

Кожне прислів'я чи приказка - це окреме речення і водночас мінімальний твір зі своїми виразними художньо-стилістичними особливостями. Досить часто прислів'я та приказки мають форму простих або складних речень: Увесь Хвесь: хліба, що в мене одежі, що на міні; сів усе - засів, устав - усе забрав [2, с. 135]; Якби Хомі гроші, був би й він хороший, а нема - всяк мина [2, с. 138].

Прислів'я та приказки нерідко будуються за допомогою синонімічних пар: Свисни, Ванько: ти дурніший! [2, с. 16]; Свисни, Іванку, - ти дурніший; Іван бабі рідний Хведір, Петро бабі рідний Хведір [2, с. 97]; Сидір бабі - рідний Хведір [2, с. 135]. Імена зі звуком [хв] характеризує невдах, недотеп, дурнів: Хведір бабі - рідна тітка; Хведір бабі - рідний дід [2, с. 135].

У прислів'ях та приказках часто використовується такий стилістичний засіб, як порівняння: Який Сидір, така й Гапка; який кожух, така й шапка [2, с. 26]; Добрий Гриць, та добра і Параня; який Гриць, така й Параска [2, с. 34]; Василь бабі - рідна тітка; Василь бабі - рідний Хведір [2, с. 28].

У деяких фразеологізмах прийом порівняння між чоловічими іменами, а в деяких бінарні опозиції між чоловіком та жінкою: Який Сидір, така й Гапка; який кожух, така й шапка [2, с. 26]; Добрий Гриць, та добра і Параня який Гриць, така й Параска [2, с. 34]; На Кирила говорила, а на Пріську гавкала [2, с. 63]; Два чоботи пара: ти - Семен, а я - Одара [2, с. 92]; Не хвали Панька і не гудь Одарку [2, с. 92];

Парочка - Семен та Одарочка [2, с. 96].

У наддніпрянських прислів'ях та приказках зафіксовано поєднання займенника та власної назви: Свисни, Ванько: ти дурніший! Свисни, Ванько: ти дурніший, а я за кущами посидю [2, с. 16]; У Макея було два лакеї, а тепер Макей сам став лакей [2, с. 80]; Не твоє діло, Самійло, зате Гапка знає [2, с. 115]; Бодай тебе, Тарасе, як я вчора впилася; не знаю, як тебе, дурна, й лаяла [2, с. 128].

Народні фразеологізми збірники «Мудре слово» представлені різними за походженням чоловічими іменами, а саме: грецькими, латинським, давньоєврейськими та слов'янськими. Найбільше імен грецького походження.

У вживанні загальнонаціональних чоловічих імен у фразеологізмах на території Нижньої Наддніпрянщини відображаються відповідні місцеві фонетичні та морфологічні риси, саме: чергування голосних звуків; чергування приголосних; скорочення початку чи кінцівки слів.

Імена в залежності від ситуації мовлення можуть виступати у найрізноманітніших видозмінах. Поряд з офіційними повними іменами існують розмовно-побутові (скорочені або усічені, здрібніло-пестливі та згрубіло-зневажливі) їх варіанти. Явище варіативності виникло у процесі освоєння запозичень і відображають взаємодію літературно- книжної та усно-розмовної традицій у розвитку української мови.

Ім'я у прислів'ях і приказках стає засобом типізації, асоціюються с певними особливостями характеру, поведінки.

Іменослов народних фразеологізмів представлений різними за походженням жіночими іменами, а саме: грецькими, латинським, та давньоєврейськими. Жодного слов'янського імені у збірці «Мудре слово» не зафіксовано.

Найбільше імен грецького походження: Варвара, Векля (Текля/Фекла), Вівдя (Свдокія), Галя (Галька). Гапа, Гапка (Агафія, Гафія), Катерина (Катя), Луця (Лукерія), Настя (Анастасія), Одара (Одарина), Оксана, Оришка, Параска (Парася). Хведора, Химка, Хівря (Февронія), Христя.

Давньоєврейські: Єва, Марія (Маня, Маруся, Маша), Соломія (Солоха).

Латинські: Кулина (Килина), Марина, Мар'яна, Уляна.

Уживання загальнонаціональних жіночих імен у прислів'ях і приказках на території Нижньої Наддніпрянщини відображаються відповідні місцеві фонетичні та морфологічні риси: Векля (Текля/Фекла), Вівдя (Євдокія), Галя (Галька). Гапа, Гапка (Агафія, Гафія), Катерина (Катя), Луця (Лукерія), Настя (Анастасія), Одара (Одарина), Параска (Парася), Хведора, Химка, Хівря (Февронія), Марія (Маня, Маруся, Маша), Соломія (Солоха), Кулина (Килина).

Імена в залежності від ситуації мовлення можуть виступати у найрізноманітніших видозмінах. Поряд з офіційними повними іменами існують розмовно-побутові (скорочені або усічені, здрібніло-пестливі та згрубіло-зневажливі) їх варіанти. Явище варіативності виникло у процесі освоєння запозичень і відображають взаємодію літературно- книжної та усно-розмовної традицій у розвитку української мови.

З основних фонетико-морфологічних явищ, що створюють варіанти, можна назвати:

1. Чергування голосних звуків: Вівдя (Євдокія), Гапа, Гапка (Агафія, Гафія), Настя (Анастасія), Кулина (Килина).

2. Чергування приголосних: Векля (Текля/Фекла), Хведора (Феодора), Химка (Юхимія), Хівря (Февронія),

3. Скорочення початку чи кінцівки слова: Катерина (Катя), Луця (Лукерія), Одара (Одарина), Параска (Парася), Марія (Маня, Маруся, Маша).

Велике розмаїття пестливих варіацій одного імені: З Богом, Маню, як люди случаються [2, с. 80]; Чом би не Маруся, як би шанувалась! [2, с. 80]; Гарна Маша, та не наша [2, с. 82].

У процесі творення цих фразеологічних одиниць відбувалася закономірна класифікація імен, яка з часом усталилася. Деяким іменам відводилась нейтральна роль: Гуляй, Векло: ще не смеркло [2, с. 5]; Єва й та грішна, а про нас і балакать нічого [2, с. 49]; Про мене і Марина говорила, і Макар толкував; Про тебе і Марина говорила [2, с. 80]; Гуляй, Оксано, бо ще рано [2, с. 92]. Так тікав од Ольки, що аж у попереку напали кольки [2, с. 92].

У фразеологізмах зменшено-пестливі форми імен функціонують здебільшого із негативною конотацією: Послали Гапку по масло - і в печі погасло [2, с. 26]; Баба Параска аж охрипла, поки пів села перелаяла; Господи, благослови порося і паску, і Шилову Параску, а ти, матусю, підіймати повище запаску! [2, с. 95].

Стилістичне переведення такої тональності у знижену: У Параски три запаски - і всі порвані, а в нас на трьох одна, зате ціла; Хто до кого, а я до Параски, бо в мене чортма штанів, а в неї запаски; Хто куди, а я - до Параски!; Через оту гемонську Параску загубив жінчину ласку; З Богом, Парасю, коли люди трапляються! [2, с. 96]. У збірці «Мудре слово» найбільша кількість прислів'їв і приказок саме з цими іменами.

Імена Варвара, Гапка, Химка, Хівря у прислів'ях і приказках набувають значення нероби, баляндрасниці, пліткарок: Любопитній Варварі на базарі ніс одірвали [2, с. 16]; Шо Гальці на вухо, те й вулиця знатиме [2, с. 26]. Заробила Гапка чортового батька; На те і мій глек на сироватку - і я Гапка; Оце тобі, Гапко, й шпак; Послали Гапку по масло - і в печі погасло; Чого там тіки нема: і мох, і трава, і Гапка крива! Що Гапці на ухо, те й Векла знатиме; Яка Гапка, така й шапка [2, с. 26].

Уживання власних імен у значенні загальних - це художній прийом синекдоха (перенесення назви з одного об'єкта на інший за ознакою кількісного співвідношення між ними, у цьому разі - частина замість цілого, так Гапка, Хівря чи Химка викликають в уяві специфічний образ людини: Його всі знають: і мох, і трава, і Химка крива; Нате й мій глек на капусту, щоб і я була Христя [2, с. 139].

Завжди висміювалися жінки, які були поганими господинями: Видно Гапу, що пекла папу [2, с. 26]; Видно, що Кулина пироги пече, бо й ворота в тісті; Знайте Кулину, що пироги пекла: усі двері в тісті [2, с. 71].

Розкрити позитивне чи негативне значення імені у фразеологічних одиницях можливо лише в конкретних ситуаціях: Зліпила Оришка: ні каравай, ні шишка [2, с. 93]; Сидить Соломія, надулася, бо в неї спідниця не вдалася [2, с. 123]; У нашої Христі вся спідниця в кісті [2, с. 139]; Хто з которою, а я із своєю Хведорою [2, с. 135].

Менш поширені антропоніми, що завдячують своїм входженням до структури фразеологічних одиниць, розвиненим на основі екстралінгвістичних зв'язків з денотатами - реальними або ірреальними. Використання енциклопедичної інформації, пов'язаної з денотатами, привело до створення містких символічних співзначень імен. Вони виконують функції характеризатора об'єкта, ознаки, дії, способу, часу, місця: Нате й мою свічечку до Божого дому, що і я була Божа Вівдя [2, с. 20]; Через оту гемонську Параску загубив жінчину ласку [2, с. 96]; Торохтить Солоха, як діжка з горохом; Це та Солоха, що людей полоха; Це та Солоха, що кури полоха [2, с. 123].

Приналежність у фразеологізмах найчастіше виражена присвійними займенниками: Наша Гапа за хліб лапа [2, с. 26]; Наша Настя на все здасться; наша Настя, що свиня пузата [2, с. 88]; У нашої Параски не серця, не ласки [27, с. 96]; Наша Парася на все лихе здалася [2, с. 96]; Наша Пріська все потріська; Наша Пріська все потріська і мед лупе, як хто купе [2, с. 106]; Наша Хведора як день, так і хвора; Хто з которою, а я із своєю Хведорою [2, с. 135].

Типовими для фразеологічних одиниць є пропуски членів речення, які домислюються або з ситуації, або - у другій частині складного речення - з контексту: На те і мій глек на сироватку - і я Гапка [2, с. 26]; Сонька, Гапка-Хатаєвич гавка [2, с. 134].

Народна фразеологія увібрала в себе коло імен, які освоювалися, узвичаювалися і шліфувалися протягом багатьох століть: Не буде Галя, буде й другая; Не буде Галя, так буде другая [2, с. 26]; Сиди, Уляна, бо ще рано; Уляно - ти як вутка, а тільки плаваєш як вутюг [2, с. 130].

У прислів'ях і приказках Нижньої Наддніпрянщини використовувалися загальнонаціональні жіночі імена, у деяких відображені відповідні місцеві фонетичні та морфологічні риси. Імена у залежності від ситуації мовлення можуть виступати у найрізноманітніших видозмінах. Поряд з офіційними повними іменами існують розмовно-побутові (скорочені або усічені, здрібніло-пестливі та згрубіло-зневажливі) їх варіанти. Варіативність імен виникала у процесі освоєння запозичень і відображають взаємодію літературно-книжної та усно-розмовної традицій у розвитку української мови.

Висновки

Антропонімікон прислів'їв та приказок представлений різними за походженням чоловічими та жіночими іменами: грецькими, латинськими, давньоєврейськими та слов'янськими. Велика кількість варіантів імен, які є типовими для української мови. Явище варіативності виникло у процесі освоєння запозичень і відображають взаємодію літературно-книжної та усно-розмовної традицій у розвитку української мови.

Власні імена у прислів'ях і приказках набувають різної конотації, одні мають нейтральне значення, інші позитивне, а деякі асоціюються з образом неотесаної, нерозумної людини, невдахи. У прислів'ях та приказках часто використовується порівняння: Який Сидір, така й Гапка; який кожух, така й шапка.

У прислів'ях та приказках відбиваються народна мудрість і дотепність: лінгвокультурологічні особливості українців, специфіка народного мислення, погляд на світ, людей. У подальшому плануємо розглянути народні фразеологізми Нижньої Наддніпрянщини з іншими ономастичними групами.

Література

1. Корнієнко І.А. Антропонімічна лексика у контексті лінгвокультурології. Наукові праці: науково-методичний журнал. Філологія. Мовознавство. Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. Вип. 241. Т. 253. С. 51-54.

2. Мудре слово. Прислів'я та приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини. Запоріжжя: ЗДУ, 1992. 169 с.

3. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей: словник-довідник / ред. В.М. Русанівський. Київ: Наук. думка, 2005. 334 с.

References

1. Kornienko, I.А. (2015) Antroponimichna leksyka u konteksti linhvokulturolohii [Language of antroponimia in the context linguistics]. Naukovi pratsi Chornomorskoho derzhavnoho universytetu imeni Petra Mohyly kompleksu «Kyievo-Mohylianska akademiia» [Scientific works of the Black Sea State University named after Peter Mohyla Complex «Kyiv-Mohyla Academy»]. Filolohiia. Movoznavstvo. Vol. 253, Issue. 241. P. 51-54 [in Ukrainian].

2. Mudre slovo. Pryslivia ta prykazky v hovirkakh Nyzhnoi Naddniprianshchyny [A wise word. Proverbs and sayings in the colloquial speech of the Lower Dnipro]. Zaporizhzhia: ZDU, 1992. 169 p. [in Ukrainian].

3. Skrypnyk, L.Gh. & Dzjatkivsjka N.P. (2005). Vlasni imena ljudej: slovnyk-dovidnyk [Proper names of people: a reference dictionary] (V.M. Rusanivsjkyj, Trans.). Kyjiv: Naukova dumka. 334 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru