Лексико-дериваційна структура сучасного українського художнього тексту

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Приватний вищий навчальний заклад «Київський медичний університет»

Кафедра української та латинської мов

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

Кафедра української мови, літератури та методи навчання

Лексико-дериваційна структура сучасного українського художнього тексту

Вихор В.Г., к.п.н., доцент

Медвідь Н.С., к. філол. н., доцент

Анотація

Стаття присвячена дослідженню лексико-дериваційних структур як засобу творення та зв'язності художнього тексту, зосереджуючись на вивченні словотвірних процесів та похідних лексичних одиниць. Авторами статті надається детальний огляд ключових тенденцій у процесі словотворення, а також вивчається роль деривації у текстотворенні. Актуальність статті полягає в тому, що вивчення лексико-дериваційних структур художнього тексту дозволяє зрозуміти, яким чином слова та їхні похідні впливають на текстотворення та на сприйняття й розуміння тексту реципієнтами.

У статті лексико-дериваційна структура трактується як система слів, утворених від одного кореня за допомогою афіксів, що включають префікси, суфікси, та інші морфеми, які додають до слова нові аспекти та конотації. Встановлено, що у сучасному українському художньому тексті відзначається високий рівень лексико-дериваційної насиченості, що визначає його індивідуальний стиль та вираження.

Авторами статті охарактеризовано різноманітні способи застосування афіксальної та кореневої частин словотвірної структури деривата - одного із важливих засобів структурування семантики тексту. З'ясовано, що деривати виконують важливі функції забезпечення локальної зв'язності та цілісності тексту.

Доведено, що засоби словотворення забезпечують текстову зв'язність шляхом повтору як універсального прийому її реалізації. Повторення тих самих суфіксів, префіксів та інших словотворчих елементів, разом чи окремо, у реченнях невеликих відрізків тексту забезпечує їхню локальну зв'язність. У статті особливу увагу приділено тавтологічним повторам.

Вивчення лексико-дериваційної структури сучасного українського художнього тексту дозволяє отримати глибше розуміння мовної творчості, розкриваючи мовні ресурси, які автори використовують для досягнення своєї мети. Це важливий крок у напрямку розкриття та розуміння внутрішнього світу художнього тексту з лінгвістичної точки зору.

Ключові слова: деривація, повтор, префікс, суфікс, текст.

Abstract

Lexical and derivational structure of the modern ukrainian literary text

Постановка проблеми

Українська мова, як частина національної культури, реалізується в сучасних художніх текстах. У широкому значенні художній текст - це система знаків, що призначена, з одного боку, матеріалізувати авторський задум, а з іншого, сприяє постанню в уяві реципієнта читацького твору. Однією з характерних рис цього процесу є лексико-дериваційна структура, яка визначає та розкриває багатофункціональний характер мовлення в українському художньому тексті. Лексико-дериваційна структура слугує важливим інструментом формування стилістичної індивідуальності автора. Українські письменники ретельно підбирають слова, створюючи текст, що вражає своєю естетикою та мовною точністю, а також експресивністю. Це можуть бути каламбури, нестандартні метафори, або ж слова, які отримали нові значення внаслідок контекстуальних змін. Такий підхід дозволяє авторам створювати оригінальні образи, розширюючи лексичний запас української мови.

Українська мова в художньому тексті часто взаємодіє із власною історією та культурою. Автори вдосконалюють та переосмислюють архаїчні слова, відтворюючи їх у нових контекстах. Це дозволяє створити відчуття зв'язку із минулим та відобразити еволюцію мови в сучасному контексті, тому лексико-дериваційна структура тексту часто охоплює несподівані асоціації та нестандартні метафори, які вражають своєю оригінальністю та експресивністю. Автори не лише розширюють межі словникового запасу, але й творять нові, експресивні значення для вже відомих слів. Лексико-дериваційна гра стає важливим чинником формування стильової та індивідуальної особливості тексту, а також відображенням змін в мовному вживанні, що відбуваються в сучасному українському суспільстві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Лвторські напрацювання дослідників вказують на поглиблений інтерес до вивчення лексичної деривації. Фундаментальною у цьому напрямі є монографія В. Ґрещука та О. Ґрещук [1]. Роботи О. Тараненко присвячені актуалізованим моделям в системі словотворення сучасної української мови [2], а О. Деменчук - моделям семантичної деривації ірраціональної лексики [3]. В. Кононенко досліджує новостиль художнього тексту [4]. Попри значну кількість розвідок, присвячених дослідженню деривацій, потребує розгляду питання їхньої текстотвірної специфіки.

Мета статті полягає у виявленні особливостей лексико-дериваційних структур як засобу творення та зв'язності художнього тексту.

Виклад основного матеріалу

лексичний дериваційний семантика художній словотворення

На думку О. Тараненко, «динамічні інноваційні зміни, що охопили всі відгалуження українського мовного простору, позначились на формуванні оновленої мовної картини світу українців, розвиткові мовної особистості як носія ментально- державницького світорозуміння, поставили перед науковцями завдання осягнути ці явища й процеси, побачити в їхньому русі новий етап удосконалення самої мовної системи, закономірностей її подальшого функціонування» [2]. З огляду на це, сучасний художній текст слід розуміти як явище культури, відповідальну мовленнєву дію, яка функціонує поза часом і місцем, тому ретельно продумана автором.

В. Кононенко зазначає, що «прикметним показником прогресивних тенденцій у мовному розвиткові постали зрушення не лише на найбільш активованому рівні - у лексичній системі, а й у структурних перетвореннях, що охопили сферу словотвору та граматичної організації; ці процеси зумовлені передовсім пошуком питомих засобів українського слововжитку, національно виважених засобів вираження, зрештою, самою природою української самоідентичності» [4, с. 9].

Український художній текст постає сьогодні важливим джерелом для вивчення еволюції мовної системи та її адаптації до сучасних реалій. Лексико-дериваційна структура цих текстів відображає творчий потенціал письменників, їхню глибоку зв'язаність із мовою та бажання створити унікальний художній світ. Освоєння цих особливостей допомагає читачеві глибше зрозуміти та оцінити літературні твори, а також розкриває перед читачем безмежні можливості мовного вираження. Про зміни у сучасному українському художньому дискурсі пише й В. Кононенко, який наголошує: «Сучасний український художній дискурс зазнає суттєвих мовно-естетичних зрушень, викликаних як загальними тенденціями текстотворення з його внутрішньо-стильовою розкутістю, наближенням до живого мовлення, так і власне національно-твірними процесами, для яких характерне опрацювання нових форм і засобів образотворення, формування новостильової манери письма» [4, с. 94].

У сучасному українському художньому тексті відзначається високий рівень лексико-дериваційної насиченості, що визначає його індивідуальний стиль та вираження. Лексико-дериваційна структура - це система слів, утворених від одного кореня за допомогою афіксів, що включають префікси, суфікси, та інші морфеми, які додають до слова нові аспекти та конотації. У контексті художньої літератури ця структура набуває особливого значення, оскільки її використання може впливати на емоційну та естетичну складову тексту. У цьому контексті важливо відзначити великий внесок сучасних письменників у розширення та збагачення лексичного складу української мови, що досягається шляхом створення нових слів, заснованих на вже існуючих коренях та суфіксах. Такі творчі процеси відображають внутрішній світ автора, його унікальний погляд на світ, а також його наміри створити не тільки текст, але й власний мовний ландшафт. Також слід відзначити великий вплив мовних образів та метафор на лексико-дериваційну структуру. Письменники використовують вирази та словосполучення, які вирізняються оригінальністю та несподіваністю. Це допомагає створити враження відчуття новизни та неповторності, що є характерним для сучасного літературного мистецтва.

Відомо, що однією з базових категорій тексту є зв'язність, яку сучасні лінгвісти трактують, з одного боку, як наявність або відсутність зв'язків між реченнями в тексті, тобто йдеться про внутрішньотекстову або локальну зв'язність (когезія тексту), а з іншого, - як зв'язок компонентів у цілому, тобто текстову цілісність або глобальну зв'язність [5]. Властивості тексту, які пов'язані між собою його складовими елементами не лише на рівні окремих речень чи їх сукупності, а й на рівні тексту в цілому, що вчені позначають як когерентність тексту, яка разом із когезією, постають різнорідними проявами, зумовленими різними мовними засобами.

Василь Ґрещук та Оксана Ґрещук у своїй монографії пропонують виділяти «різні словотвірні одиниці - від найпростіших, елементарних до комплексних: дериваційні морфеми, твірні основи, похідні слова, словотвірні пари «твірне-похідне», словотвірні парадигми, словотвірні гнізда, словотвірні типи і словотвірні категорії» [1, с. 39]. Вчені зазначають, що лексико-дериваційні структури сучасного українського художнього тексту відіграють значну роль у зв'язності тексту.

Засоби словотворення забезпечують текстову зв'язність шляхом повтору як універсальному прийомі її реалізації. Науковці зазначають: «елементарні словотвірні одиниці - словотвірні форманти, твірні основи - беруть участь у текстотворенні, у реалізації його категорій не самі по собі, а у складі відповідних словотвірних структур дериватів» [1, с. 41]. Повторення тих самих суфіксів, префіксів та інших словотворчих елементів, разом чи окремо, у реченнях невеликих відрізків тексту забезпечує їхню локальну зв'язність.

Одним зі способів реалізації зв'язності тексту постає потвор. У літературознавчому словнику-довіднику повтор трактується як «найпростіша стилістична фігура, зумовлена емоційними та смисловими чинниками, що вживається у фольклорній творчості, передусім у народній пісні та поезії» [6, с. 555]. Аналіз доступного нам корпусу художніх текстів дозволив виокремити тавтологічні повтори [7], як-от у контексті: «Скільки Микола спав - невідомо, але проснувся він від того, що його хтось гойдає з боку на бік. Спросоння Микола вискочив на ліжко з ногами і побачив ...» («Панна квітів», В. Шевчук). У наведеному мікротексті префікс про- реалізується як значуща одиниця мовлення, дериваційний формант проступає виразно, оскільки актуалізується через контрастне введення в контекст спільнокореневого твірного слова. Основна увага у висловлюванні акцентується на семантиці, що виражається різницею між значеннями у парі слів «спав - проснувся», структурним маніфестантом якої є префікс про-.

У наступному мікротексті префікс про- реалізує зв'язність тексту шляхом спільнокореневих слів, а також через уживання синонімів з однаковим суфіксом: «У небі вже проростали перші зорі, а в душах крізь кірку настороженості проштрикувалися перші пагони довір'я. І капосні цвіркуни підгледіли те проростання й розплескали про це по всьому полю, а коники не вірили їм і спросоння виплигували на тік, щоб на власні очі пересвідчитися в тому» («Бенкет на току», В. Симоненко).

У наведених контекстах вжито словотвірно споріднені слова, які у формально-семантичній структурі представлених мікротекстів постають смисловими опорами, що інтегрують його компоненти в єдине ціле.

Для семантичної акцентуації в тексті автори використовують засіб реалізації міжфразового зв'язку «повтор «психологічний стан - ознака», що виражається за допомогою повтору «абстрактний іменник - прислівник або прикметник» [7]:

«Хотілося тільки сидіти й слухати ту мішанину з нудьги, одчаю, злості й суму, яка тяжко давила груди й сковувала тіло якоюсь байдужістю й млявістю. Вмить щось голосно й твердо застукало. Максим байдуже одвів голову від стінки...» (В. Шевчук). У наведеному прикладі розкривається значення суфікса -ість у відприкметникових дериватах: якість, властивість або стан, на які вказує мотивувальний прикметник. Окрім того, в аналізованому мікротексті зафіксовано дієслово «застукало», у якому префікс за- виступає виразником початку дії звуку. На думку науковців, «актуалізація словотвірних формантів шляхом нагнітання ізоструктурних дериватів - доволі поширене явище в українській літературній мові, а серед формантів текстоорієнтований повтор властивий різно частиномовним дериваційним афіксам, однак найбільш характерний для дієслівних префіксів» [1, с. 67]. Найчастотнішим з-поміж них постає префікс за-, наприклад:

«На вулиці помалу прокидалося життя: заревла череда, замекали вівці, заляскали батогами пастухи, заторохкотіли потроху вози, заскрипів журавель біля криниці, задимились димарі, почулися пісні» («Краса і сила», В. Винниченко);

«Зарепетували, заскиглили баби; заметушився “староста”. Зашумів Солонський Яр» («Солонський Яр», М. Хвильовий);

«Зовсім поряд зарипіли шпиці, забряжчали щитки, задеренчав багажник, затріскотів ланцюжок, сідло застогнало на пружинах, - і з цього брязкання виразно пробився голосок дзвінка» («Полювання з гончим псом: Оповідання», Є.П. Гуцало).

Серед тавтологічних повторів трапляється використання повтору «об'єкт - ознака», що виражається повтором «іменник - прикметник» [7]:

«Осінь прийшла така, що білі, руді і чорні коти носили з мокрих полів мокрих мишей мішками. Теплі ще з літа сумні польові дороги поволі хололи...» («Панна квітів», В. Шевчук).

Крім тавтологічних повторів, що характеризуються зміною частиномовної належності, у тексті трапляються повтори в межах однієї частини мови. Найпоширенішими такі повтори є серед іменників. Досить часто в тексті для вираження зв'язності використовують повтор «об'єкт - об'єкт». Цей вид повтору виражається повтором «іменник - іменник із зменшено-пестливим або збільшено-згрубілим суфіксом» [7]. Значення зменшеності зберігається за словотворчим суфіксом --ик у контексті:

«І, схопивши вмить з голови картуз, почав рвати його зубами. Картузик зараз же й розлізся, як папір» («Комедія з Костем», В. Винниченко). Висунення іменника зі зменшено-пестливим суфіксом в ініціальну позицію речення надає іронічного ефекту.

Досить часто в тексті можна зустріти повтор «об'єкт - суб'єкт», що виражається повтором «іменник - іменник-назва людини за діяльністю, що має відношення до названого іменником предмета» [7]:

«Не часто доводилось мені так близько бачити жайворонків, що дзвенять над нашими ланами, де роблять солодкий цукор. До речі, може, «цукерники», помітивши, що жайворонок не сам іде, і на цей раз не одіб'ють йому печінок» (В. Шевчук).

Текстозумовлена актуалізація суфіксальних морфем полягає в акцентуванні уваги через повторення в структурах однотипних утворень у тексті. Наприклад, у цій функції використовується суфікс - ств(о) у відприкметникових дериватах у мікротексті: «А однаково, вимикати [про телевізор] - непростиме свинство. І глупство. І дітвацтво: не вивчив урока, не піду до школи» («Польові дослідження з українського сексу», О. Забужко).

Як засвідчує аналіз, українські художні тексти володіють великим лексико-дериваційним потенціалом, який потребує ретельного дослідження.

Висновки

В художньому мовленні використовується значна різноманітність дериваційних засобів. Утворення нових слів за допомогою префіксації, суфіксації, афіксації та інших дериваційних процесів надають художнім текстам додаткових смислових відтінків. Актуалізовані шляхом повтору дериваційні компоненти виконують важливі текстотвірні функції, які забезпечують семантичне розгортання, збереження єдності теми, локальну зв'язність тексту, єдність текстового ряду.

Перспективу подальших розвідок вбачаємо у вивченні лексико- дериваційних структур текстів воєнної тематики.

Література

1. Ґрещук В., Ґрещук О. Словотвір і текст: монографія. Івано-Франківськ: Прикарпат. нац. ун-т імені Василя Стефаника, 2022. 223 с.

2. Тараненко О.О. Актуалізовані моделі в системі словотворення сучасної української мови (кінець ХХ - початок ХУХ ст.): моногр. Київ, 2015. 284 с.

3. Деменчук О.В. Моделі семантичної деривації ірраціональної лексики. Науковий часопис національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 9. Сучасні тенденції розвитку мови (філологічні науки): [зб. наук. пр.] / [за наук. ред. А.В. Корольової]. Вип. 15. К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2017. C. 35-44.

4. Кононенко В.І. Прагматика художнього тексту: пошуки новостилю: монографія. Київ; ІваноФранківськ: Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника, 2021. 365 с.

5. Семантична деривація лексики в аспекті міжмовних досліджень: колективна монографія / кол. авт.; голов. ред. О.В. Деменчук. Рівне: РДГУ, 2019. 150 с.

6. Літературознавчий словник-довідник / [авт.-уклад. Гром'як Р.]. 2-ге вид., оновл. К.: Академія, 2006. 752 с.

7. Тавтологічний повтор як засіб вираження категорії зв'язності в художньому тексті.

References

1. Greshchuk, V., Greshchuk, O. (2022). Slovotvir i tekst [Word Formation and Text]: monohrafiia. Ivano-Frankivsk: Prykarpat. nats. un-t imeni Vasylia Stefanyka [in Ukrainian].

2. Taranenko, O.O. (2015). Aktualizovani modeli v systemi slovotvorennia suchasnoi ukrainskoi movy (kinets ХХ - pochatok ХУХ st.) [Actualized Models in the Word Formation System of the Modern Ukrainian Language (Late Twentieth - Early Sixteenth Centuries)]: monohrafiia. Kyiv [in Ukrainian].

3. Demenchuk, O.V. (2017). Modeli semantychnoi deryvatsii irratsionalnoi leksyky [Models of semantic derivation of irrational vocabulary]. Naukovyi chasopys natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni M.P. Drahomanova. Seriia 9. Suchasni tendentsii rozvytku movy (filolohichni nauky): [zb. nauk. pr.] / [za nauk. red. A.V. Korolovoi]. Vyp. 15. K.: Vyd-vo NPU imeni M.P. Drahomanova [in Ukrainian].

4. Kononenko, V.I. (2021). Prahmatyka khudozhnoho tekstu: poshuky novostyliu [Pragmatics of literary text: search for a novelty]: monohrafiia. Kyiv; IvanoFrankivsk: Prykarpat. nats. un-t im. Vasylia Stefanyka [in Ukrainian].

5. Demenchuk, O.V. (2019). Semantychna deryvatsiia leksyky v aspekti mizhmovnykh doslidzhen [Semantic derivation of vocabulary in the aspect of interlingual studies]: kolektyvna monohrafiia / kol. avt. Rivne: RDHU [in Ukrainian].

6. Literaturoznavchyi slovnyk-dovidnyk [Literary dictionary-reference] / [avt.- uklad. Hrom»iak R.]. 2-he vyd., onovl. K.: Akademiia [in Ukrainian].

7. Tavtolohichnyi povtor yak zasib vyrazhennia katehorii zviaznosti v khudozhnomu teksti [Tautological repetition as a means of expressing the category of coherence in a literary text].

Размещено на Allbest.Ru