Морфологічні особливості іменної системи одеського списку новоболгарського перекладу "Катехізичних повчань" Теодора Студита

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Морфологічні особливості іменної системи Одеського списку новоболгарського перекладу «Катехізичних повчань» Теодора Студита

Стоянова Дарина Федорівна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри загального та слов'янського мовознавства філологічного факультету

Одеса

Анотація

Мета статті -- розглянути морфологічні особливості іменних частин мови у списку новоболгарського перекладу «Катехізичних повчань» Теодора Студита, вміщеного у рукописі № 1/154, що зберігається в Одеській національній науковій бібліотеці. Предмет дослідження -- морфологічні особливості імен Одеського списку «Катехізичних повчань» XVIII ст. Морфологічні особливості імен розглядаються в контексті формування мовної норми, яка допускала комбінацію мовних засобів декількох функціонуючих у той час мовних систем (традиційної середньоболгарської писемної мови, церковнослов'янської східної редакції, живої, народнорозмовної форми) з різною інтенсивністю Встановлено, що у списку представлена розгалужена система відмінкових закінчень, яка не відображає реального стану живого болгарського мовлення XVIII ст., ба більше, суперечить йому; проаналізовано специфіку функціонування грамем відмінкової парадигми імен чоловічого, жіночого й середнього роду у формах однини та множини; зафіксовано помилки при вживанні відмінкових закінчень, що свідчить про їх штучний характер; відзначено майже повну відсутність означених форм (форм з артиклем) іменних частин мови; виявлено превалювання повних форм прикметників та дієприкметників над короткими; досить високу частоту вживання активних дієприкметників теперішнього часу. Результати дослідження дають можливість зробити висновки, що окреслюють низку ймовірних факторів, які підштовхують книжника схилятися до мовного інструментарію так званих «книжних», «традиційних», «архаїчних» писемних систем. З іншого боку, наявність відмінкових флексій у тексті даного відносно пізнього етапу історичного розвою болгарської мови може бути зумовлена використанням списку/списків творів Теодора Студита східнослов'янської редакції. Для верифікації даного припущення необхідне ретельне зіставлення Одеського списку зі списками подібного складу та змісту, як південно-, так і східнослов'янського походження, в чому вбачаємо перспективи для подальших досліджень.

Ключові слова: Одеський список «Катехізичних повчань» Теодора Студита, граматичні категорії роду, числа, відмінка, означеності/неозначеності, іменні частини мови.

Summary

Daryna F. STOIANOVA, Candidate of Philological Sciences (Ph.D.), Associate Professor of General and Slavic Linguistics Department, Odessa I. I. Mechnikov National University, Odessa

SOME MORPHOLOGICAL FEATURES OF THE SYSTEM OF NOUNS IN THE ODESSA COPY OF THE NEW BULGARIAN TRANSLATION OF THE “SMALL CATECHISMOS” BY THEODOR THE STUDITE

The purpose of the article is to consider the morphological peculiarities of the system of the nouns in New Bulgarian translation of the “Catechismos” written by Theodore the Studite, which is a part of the manuscripts no. 1/154 kept in Odessa National Scientific Library. The subject of the research is the morphological specifics of nouns in Odessa copy of the “Catechismos” dating from the 18th. The morphological peculiarities of nouns is considered in the context of the formation of a linguistic norm, which allowed the combination with different intensity of linguistic means of several language systems functioning at the time (traditional Middle Bulgarian written language, Church Slavonic Eastern recensions, and vernacular language form). The analysis proposed in this paper presents the extensive system of cases, which does not reflect the real vernacular Bulgarian speech in the 18th; the specifics of the functioning of the gramemes of the case paradigm of masculine, feminine and neuter nouns in the singular and plural forms is analyzed. Usage case endings mistakes, which indicates their artificial nature, are considered. The lack of article of nominal parts of speech is noted; the predominance of compound declension form of the adjectives and participles over short forms is revealed; the relatively high frequency of use of active present participles is registered. The results of the study make it possible to outline some probable factors that determine the writer's preference for using the linguistic tools of the so-called “bookish”, “traditional”, “archaic” writing systems. An another reason which to some extent explains he usage of case inflections in the text of this relatively late stage of the historical development of the Bulgarian language might be the use of East Slavic copies of the Studite's sermons by the scriber. Ehe comparison of “Catechismos” copies of South and East Slavic origin is necessary for verification of this assumption, in which we see prospects for further research.

Key words: Odesa copy of Theodore Studit's “Catechismos”, grammatical categories of gender, numbers, case, definiteness/indefiniteness, nominal parts of speech.

Вступ

Постановка проблеми. Як відомо, однією з найважливіших історичних змін болгарської мови є перебудова її граматичної системи із синтетичної на аналітичну, що передусім проявляється у втраті іменного відмінювання, занепаді інфінітива, появі ^«-конструкцій, виникненні постпозитивного артикля, розвитку аналітичних форм ступенів порівняння прикметників, прислівників, форм майбутнього часу та ін. Основні кардинальні трансформаційні процеси мовної структури припадають на середньоболгарський період (XII-XIV ст.) [16, с. 10]. Однак, якісні перетворення живої розмовної мови у писемних пам'ятках цієї доби не зафіксовані, оскільки писемна форма мови була зорієнтована на наслідування літературної традиції попередньої епохи і носила досить консервативний характер [16, с. 160], що пояснюється особливостями функціонального призначення та специфікою жанрово-тематичного спрямування книжно-літературної творчості. У новоболгарський період (XV ст. і до сьогодні) ситуація щодо синхронізації писемної форми мови з живомовними інноваціями також не є однозначною. Літературну продукцію цього періоду пов'язують з популярними у тогочасній Болгарії компілятивними збірниками релігійного змісту та дидактично-моралістичного характеру -- дамаскинами. Термін походить від імені грецького проповідника, митрополита та письменника XVI ст. Дамаскина Студита, найвідомішу книгу якого -- «Тезаурус» -- було опубліковано у Венеції в 1557-58 рр. Завдяки доступній манері викладу, захопливій формі оповіді, майстерній риторичності, зрозумілій широким верствам населення мові цей твір здобув велику популярність не лише в Греції, а й поза її межами [6; 18, с. 20-41]. Перші переклади творів Дамаскина Студита, здійснені болгарськими книжниками у другій половині XVI ст. відразу після виходу книги у світ, а також їхні подальші багаточисельні списки були написані архаїчною, віддаленою від живого мовлення мовою, через що в науковій літературі їх прийнято називати архаїчними [7, с. 731-734]. З другої половини XVII ст. та у XVIII ст. з'являються повторні переклади грецького оригіналу або переробки вже наявних болгарських перекладів мовою, яка відображає експансію прогресивних мовних процесів та явищ. Такі пам'ятки писемності називають новоболгарськими [2; 7 с 735-741; 17, с. 18-22; 18, с. 53-54, 67-72, 214-230].

Новоболгарське рукописне надбання XVII-XVIII ст. є унікальним явищем в історії розвитку болгарської мови, адже демонструє вперше зроблену після Кирила та Мефодія спробу створення літературної писемної мови, яка базується на живій, близькій для широких народних мас мові [3, с. 65]. Літературна творчість даного періоду об'єктивує свідоме бажання книжників писати ясною, зрозумілою мовою і свідчить про їхнє цілеспрямоване прагнення його реалізувати [6; 17]. Хоч сама ідея загальнодоступності літературної мови лейтмотивом звучала в «Тезаурусі» Студита, її адекватного сприйняття першими болгарськими перекладачами твору не відбулося [6, с. 44]. Це стає можливим століттям пізніше, у 2 половині XVII ст., коли внаслідок зміни соціально-історичних, політичних, економічних, культурно-ідеологічних та релігійних умов, викликаних спільними балкан- ськими та європейськими тенденціями гуманізму і Просвітництва, представники болгарської книжно-літературної еліти змогли переосмислити закладений в ідеологічно прогресивному творі Студита меседж та втілити його у літературній діяльності [7, с. 729; 21, с. 46].

Зв'язок з попередніми дослідженнями та публікаціями. Вивченню новоболгарської спадщини XVII-XVIII ст. в лінгвістичній історичній болгаристиці присвячено чимало праць (Л. Андрейчин, М. Байрамова, Т. Брага, В. Василев, Б. Велчева, В. Гешев, Дж. Дел'Агата, М. Дімітрова, Д. Іва- нова-Мирчева, Д. Ілиєв, П. Х. Ілієвські, Е. Кочева, П. О. Лавров, А. Манолева, А. Мінчева, Е. Мір- чева, Ст. Младенов, О. Младенова, Д. Петканова, Л. Стефова, М. Стоянов, Д. Стоянова, Б. Цонев, В. Шалагин та ін.). Досліджуються питання складу новоболгарських пам'яток, географії поширення їхніх списків, текстології, діалектної основи, описуються мовні, художньо-стильові особливості та засоби виразності окремих рукописів, розглядаються проблеми мовної ситуації та мовної норми у даний період, визначається місце та роль новоболгарської літератури у процесі формування сучасної болгарської літературної мови, публікуються тексти окремих дамаскинів (Ст. Аргіров, Б. Велчева, А. Іванова, Л. Мілетич, О. Младенова). Незважаючи на інтерес вчених до даної проблематики, варто зауважити, однак, що загальна картина особливостей створення та побутування літератури саме XVIII ст. ще остаточно не вималювана, не розроблено й єдиної термінологічної системи для по- слугування при її описанні. Літературу XVIII ст. розглядають або в контексті літератури XVII ст. і сприймають як її логічне продовження, де започатковані в попередньому столітті прогресивні тенденції осучаснення писемної мови розвиваються та поглиблюються, або в порівнянні з «Історією слов'яноболгарською» «основоположника сучасної болгарської літературної мови» Паїсія Хилен- дарського [1] як фундамент для її виникнення [11, с. 54; 13, с. 43]. Специфічні риси болгарської словесності XVIK ст. залишаються проте без чіткого та рельєфного обрисування та потребують додаткового студіювання. Тож у цьому контексті дослідження кожної пам'ятки новоболгарського типу є наразі актуальним та перспективним.

У рукописній колекції відомого славіста В. І. Григоровича Одеської національної наукової бібліотеки зберігаються декілька ще детально не описаних з лінгвістичної точки зору новоболгарських пам'яток, звернення до яких могло б увиразнити уявлення про літературу дамаскинів XVIII ст., уточнити на сьогодні відомі знання про писемну форму мови даного періоду та її взаємодію з народнорозмовною формою. Серед одеського фонду новоболгарських дамаскинів вирізняється збірник «змішаного змісту» № 1/154 [18, с. 4], тобто збірник, до складу якого входять різноманітні агіографічні й повчальні твори, але не входять проповіді Дамаскина Студита. Рукопис містить три не пов'язаних між собою цикли проповідей, серед яких список «Катехізичних повчань» Теодора Студита, на який буде звернено увагу у даній розвідці. Проповіді Теодора Студита призначалися для виголошення (прочитання) перед монастирською братією, в них обговорювалися усі аспекти чернечого життя, особлива увага приділялася взаємостосункам між монахами по горизонталі (між собою) та по вертикалі (з вищими чинами монастирсько-церковної ієрархії), правилам перебування у святій обителі, побуту монахів, проблемі християнського обов'язку перед Богом та людьми та ін. В повчальних словах постійно наголошувалось, що основною метою ченців є духовне зростання, а також розкривалися шляхи здобуття духовної досконалості. Деякі найважливіші палеографічні характеристики рукопису та графіко-орфографічні особливості заповідей та настанов Теодора Студита монахам описано в одній з наших попередніх праць [19].

Формулювання завдань. Мета статті -- проаналізувати основні морфологічні особливості іменних частин мови у списку «Катехізичних повчань» Теодора Студита, встановити співвідношення мовних засобів різного характеру: архаїчних книжних та новоболгарських живомовних елементів. Об'єкт дослідження -- Одеський список «Катехізичних повчань Студита, що входить до складу рукопису № 1/154; предмет дослідження -- морфологічні особливості іменної системи списку.

Виклад основного матеріалу

Мова богослужебної та релігійно-дидактичної літератури XVIII ст. формується на підставі комбінації трьох компонентів, трьох опозиційних, але водночас генетично зв'язаних мовних систем. Це:

1. Традиційна середньоболгарська літературна мова [15, с. 151], якою продовжувалися створюватися (здебільшого переписуватися) літературні твори в новоболгарський період (XV-XVIII ст.) і завдяки якій у темні та похмурі часи турецького поневолення було збережено болгарську писемність, слов'янське богослужіння та християнську віру, врятовано болгарський народ від асиміляції та забезпечено неперервність болгарської мовно-літературної та рукописної традиції [4, с. 167-- 168]. Такий тип писемної літературної мови був унормованим, регламентованим системою мовних правил; характеризувався синтетичною будовою, ускладненим візантійсько-середньоболгарським синтаксисом та стилем, багатою книжною лексикою [5, с. 25]. На період XVn-XV!n ст. така мова була незрозумілою для більшості населення і призначалася лише для використання духовними особами, монахами, священниками, церковнослужителями.

2. Церковнослов'янська мова східнослов'янської редакції, яка своїми витоками сягає староболгарської писемності Х-ХІ ст. Починаючи з XVI ст., до Болгарії зі східних слов'янських земель потрапляють та розповсюджуються друковані книги канонічно-літургійного характеру (як, наприклад, Острозька Біблія, 11 екземплярів якої знайдено в Болгарії), що для болгарських книжників стали зразком обробленої літературної мови [14, с. 39]. Авторитетність церковнослов'янської мови східнослов'янської редакції зумовлена також її кодифікацією в граматиках та частково словниках, яскравою ілюстрацією чого є граматика Мелетія Смотрицького, яку для болгар було переписано тричі (1655 р., 172і р., 1834 р.) [15, с. 153].

3. Жива, розмовна мова аналітичної будови та оновленого словника, яка проявляється у своєму територіально-діалектному різноманітті.

Два компоненти -- середньоболгарський та церковнослов'янський -- часто характеризують як «традиційна», «книжна» або «архаїчна» мова і протиставляють її розмовному різновиду [15, с. 151].

Проблема поєднання книжних і розмовних форм та визначення ступеню їх концентрації в тексті по-різному вирішувалась у межах окремих скрипторіїв, рукописних осередків, літературно-правописних шкіл, а іноді й у межах діяльності одного книжника. Саме тому дбайливе дослідження лінгвістичних особливостей новоболгарських пам'яток дає можливість прослідкувати різноманітні підходи та принципи окремих книжників щодо формування літературної мовної норми у цей складний, неоднозначний та суперечливий період історії розвитку болгарської мови.

Вважається, що в ранній новоболгарський період такі непрямі відмінки, як родовий, орудний та місцевий, вже було втрачено, а відмінкова парадигма редукувалася зі староболгарської шестичленної до тричленної і складалася з називного (у синтаксичній ролі підмета та іменної частини складеного іменного присудка), давального (у ролі додатка (адресата) й неузгодженого означення (давальний присвійности) та знахідного (у ролі прямого додатка) відмінків [20, с. 52]. Граматичне ж значення непрямих відмінків передавалося за допомогою сполучень форм знахідного відмінка (так званого загального відмінка або загальної форми) зі службовими словами. Наступним етапом розвитку відмінкової системи стало обмеження давального відмінка і використання натомість аналітичних конструкцій знахідних форм з прийменником «на» [20, с. 53]. одеський катехізичний болгарський

Аналіз морфологічних особливостей іменної системи «Катехізичних повчань» Одеського збірника № 1/154, в цілому, виявляє її аналітичний характер, що відповідає реальному стану розвитку мовної системи у XVIII ст., однак з іншого боку, демонструє наявність досить розгалуженої системи відмінкових флексій.

Родовий відмінок. Процес втрати родового відмінка розпочався відносно рано. Ще в староболгарський період існували синонімічні безприйменникові та прийменникові синтаксичні конструкції родового відмінка із превалюванням та остаточним закріпленням останніх в наступні етапи болгарської мовної історії. Перші поодинокі випадки появи на місті родового відмінка загальної форми зустрічаються також ще у найдавніших болгарських пам'ятках [8, с. 203]. З особливою послідовністю ця тенденція прослідковується у прийменниково-субстантивних синтаксемах.

У досліджуваній новоболгарській пам'ятці зафіксовані прийменниково-іменникові конструкції, в яких зберігається форма родового відмінка. Фреквентність уживання відмінкових форм в однині співвідноситься з категорією роду: для імен чоловічого роду вони є найчастотнішими, для жіночого та середнього -- значно рідшими. Значення прийменників розширює коло семантико-синтаксичних функцій генетива. Найбільш активним у цьому відношенні є прийменник §, який сприяє вираженню наступних додаткових значень: об'єкта: 244б да ищсма молитви наипаче § сщеника; 216а § вга мазд№ прїимають; 262а §вержэ се § учителА своего; 276а да не устрашим са § прелащенаго врага; 276а да убоимсА § касегдашнагР приношені--: партитивне, значення частини від цілого: 236б вак№ си § смер- тоноснаго плода; початкової точки розгортання дії: 223б егда прїидоша § цара посланныци; 226а изиде повеление л№ каво [...]§ властелина места того; точка в^дл^ку у часз: 269б аще § перкаго часа делаль есть; 249а § юности наша укореняет са; причини: 219а § поста изнэмогаеть тэлте; відокремлення частини від цілого: 186б егда приидеть чась да разл№ чить д№ ш№ и тэлте и § сего с№ етнаго вэка; 196а §л№ ченїе § мира; 219б §л№ чихом са и изидохомъ § с№ етнаго мира сэго; 229а разл№ чение § перваго нашего монастира; 251а да не разл№ чимсА § постническаго житі'л. У нечастих випадках вживання родового відмінка множини прийменник § служить для вираження партитивного значення: 262а единь § престоящиуь равь; суб'єкта дії у пасивних конструкціях: 275а w утверждаеть устрашеною д№ ш№ § враговь. Починаючи ще зі староболгарського періоду такі синтаксеми паралельно існували з синтаксемами орудного відмінка, не виявляючи жодних смислових відмінностей [8, с. 163]. Цікавим є факт наявності форми двоїни, який однак не може свідчити про її реальну життєздатність: 186б и да wтресАмь тешки сон § очию нашею.

Рідше форми генетива вживаються у комбінації з іншими прийменники, наприклад: 185а васако дрэво кое е ве7 плода посекаетсе; 221б вез успэха; 203б ради д№ шепитателнаго стаго поста; 236б велико ваниманїе да имаемо ради прэластника sмнA: 269б да прииметь тр№ да ради; 205а ради вок№ іііс-нїа вапада- ють вь сети; 237а и7 ра--; еб.в хртось воскре се и7 мертвиук; 233а и посл№ шливь до самерти.

Безприйменниковий родовий відмінок також більше характерний для імен чоловічого роду. Він служить для вираження таких основних значень: присвійности, приналежности: 182б Слово прнат и Вгноснаго оца нашего-е^дора ст№ дита въ ндлю митара и фарисе--; 227б но умишленЇА веше онаго цра;

244а лювовь сохраннтел-- аггла; 230б да оуслншнмА вжтвэнагрпаула великою тр8 в8 ; 244б раждеженн стрелн л8 какого врага: 249б ва паметь стаго платона; 269б радость гда своего: об'єкта:194а проверне стаго поста; 220б прнвлнжаетсе конэць живота нашего; 238а до скончаннА живота нашего; 226б едннаго 227а § ннуь да посечэть; 227б на прнсмеуь хртнянского закона; 234б преполовлэнне стаго поста; 244б да нщемА молнтвн; 203а грэховь прощенїе; 224а венчаеть лювещнуь его; 22бб прняте вэчныуь Влгь; ознаки: 184а что в8 демь сотворнтн ва день страшнаго с8 да; 204а да постнм са н § всакаго грэуа плотн н д8 ха; 238а дны н времена жнвота нашего; 269а дэнь спасенїл; 270а долга лэта покаянїл; 270б мазд8 тр8 дь свон прннмнтА; кількості: 271а множество грэховь свонхь.

Давальний відмінок. Як вже зазначалося вище, у XVIII ст. основними збереженими у давальному відмінку були функції адресата та присвійності, приналежності. У процесі розгляду відмінкової системи нами досліджуваного тексту виявлено дещо ширший спектр семантичних значень давального відмінка. В однині представлені здебільшого форми чоловічого роду, у множині -- форми чоловічого та рідше жіночого роду. Отож, виявлені значення давального відмінка без прийменника наступні: адресата: 194а н васегда да раднмА да угоднмА вг8 ; 196б что воздамн гдвн; 218а н да молнм са вг8_радн вратнА наша; 225а да ндемъ да равотнмъ н не члвк8 nq нстннном8 вг8 ; 240б влгодаренїе воздають создателю своем8 хрт8 вг8 нашем8: васем8 мнр8 показа го; 250а слава еднном8 савершнтелю вг8 ; 228б да се не поклоннмь ваал8_снречь нконоворцевь якоже еурен поклоннша са дню вг8 ; 266б колнко возмогоша пожалнша н почесть воздаша творц8 своем8 ;195а васа покорнль есн члвэкомь; 203а н мнрь даеть д8 шамь нашнмь; 235а якоже рече хртосъ ученнкомъ свонмъ; 240а даръ дар8 еть раком свонмь; 266а того днэсь ва р8 це предають грешннмь чловэкомь; суб'єкта стану, дії: 203а васаком8 вОзраст8 полезно есть на спасете чтнын пость; 204а нелн веше вг8_возможно да повэлнть да се нандать разлнчнн ястЇА ва п8 стнню да ад8 ть народн; 222а якоже есть прнлнчно ннокомь: ов^кта: 205а §нмаеть члвк8_оумь н течн; 233а покорают са нстнном8 учнтелю; 229а подоваеть намь уподовнтн са страстемь хрвнмь; 222а не внванте совлазанъ нюдещмъ н елнномъ ннже и.рквамъ Хртовнмъ: 226б да раздадеть татаромъ ва равот8 ; 251б хрта предаде нюдеомь; 252б сл8 г8 ють вратнямь; 262а предаде его увннцамь н нена'внсннком нюдэомь; 268б всэмь чловэкомь восхожденїе на Нвса дар8 ва; 269а н васе нже вь него вер8 ющнмь прощенїе сотворн; прнналежностн: 186б последователн еУском8 оученїю; 232а да не сма враг8 равн; 240б егда внднмь тевновлэнне мнр8_да не станемъ дозде; 252а поученне прежде §воренне монастнр8 ; 259а дане в8 демь равн грэу8 ; 259б аще кто в8 деть некоем8 ров невэрном8 ; 262а почеха с8 днтн госпонна н кнэза всэм8 мнр8 ; 266б везд8 шна н мертва зданЇА не можеха да терпать досадн соудателю_своем8 ; 186а н скръжетъ з8 вомь; 228б да в8 демь подовннцн н последователн стымь м8 ченнкомь; 231б нже еть начало васемъ гоподснмъ празннкомъ; 235а тамо есть непрестанно песнопенїе н васака прнлнчна сладкогласне празн8 ющнмъ; 238а н есть равь страстемь; 251а нзсповэдаше стымъ нконамъ; 277б вьсемь зловамь корень.

У проповідях Студита давальні форми однини переважно чоловічого роду зустрічаються лише у сполученні з прийменником по і виражають значення: транзитивності (напрямку руху), наприклад: 8.ов поснлаше своа учнкы по васем8 мнр8 ; 203а но хртнане нм8 ть по мнр8 учнтеле; 276б времА; плотонос- нн яко везплотнн по землн ход8 ть; підстави, відповідно до якої реалізується дія, наприклад: 183а по старом8 закони да не сотворншн вл8 дь; 195а по wБраз8 своем8 н по подовню; 204б токмо да творнть по сво- ем8 раз8 м8 ; 205б по снле нашен [...] сось ваннманїе да совершаемь; да внваеть 318а дэла наша по_чш8_кротко н тнхо; 225б колэнопрэклонеше по устав8 црковн<ом8 ; 232б н не держ8 ть по хрнстнянском8 закон8 ; 272а по достонств8 н по чнн8 да жнтелств8 емь; 183а по еУлнн по танкн заповэдн нмать та ін.

Знахідний відмінок. На матеріалі досліджуваного рукопису знахідний відмінок проявляє найвищий ступінь життєздатності. Як вже згадувалось, у XVIII ст. знахідні форми виконували роль загальної форми, яка вживалася на місці старих непрямих відмінків самостійно або у сполученнях з прийменниками. Подібних випадків у тексті чимало,_наприклад вживання знахідного відмінка замість родового: 234б тевразь есть в8 д8 щаю пасх8 снречь нвною; 267а §сеченне свою волю; 195а нзк8 пн нась §_клетв8_закона...§ вэчною м8 к8 ; 217а да нзвавнмсА § вечною м8 к8 ; давального: 219а на д8 ш8 даеть снл8 ; 224б н повнн8 еть тэло иа^дш8_; 225б фаломское стнхословне по снл8 свою да совэршнть; 224а но н по всэго мнра; 230а по всего мнра прославленн выша; орудного: 219б нелн на всакь дэнь говорнм съ пророка двда н сась учнтелемь црковннмь; 225а н да весед8 еть сось вга; 259а понеже онь готов е помощннкь аще кон с вэр8 прнзнвають его; місцевого, 183а н др8 гн таковн нже ес8 пнсаннн ва стараго закона; 204а хрось ва п8 стнню пать хнладн сась хлевь н вод8 наснтн нхь; 238б седещнго в темннц8 ; 258б да превнваетА вь молв8 н вь молнтв8 ; 272а тако нн подовають да сме подовнн н ва чнстот8 н ва красот8 въ раз8 мь н ва м8 дрость н вь терпеже вь доврот8 ; 273б аще кто прев8 деть вь_злов8_не прощают са ем8 прегрэшеннА та ін.

Не менш важливим є вживання знахідного відмінка у йому властивих функціях. Найчисельніши- ми є форми однини чоловічого роду на позначення істот та жіночого роду незалежно від категорії істоти/неістоти, які виражають значення прямого об'єкта, наприклад: 186а васакого грэшннка прн- нмаеть кающаго се н прнгрьщает его н тевловнзаеть якоже н вл8 днаго сна; 96б в8 демь на мнлость прнвэстн сотворшаго насъ [...] да не тескорвлАемь сосдателА своего вга; 195б колнко п8 тн посл8 шахомь л8 кавого врага; 204б н скор8 можеть врагь таковаго самоволіі,а да го повэдеть каде самь хощеть; 204б егда хощеме да прокле- немА некого кал8 гера; 216а н др8 гаго совлазнають; 221а вндеха noa; 224а да услншнмь апла; 234а егда хотеАше вгь да пог8 внть рода еуренска; 236б прелатн н праоца нашего адама; 248б да покажемъ прекраснаго нщснфа; 251а тевлнчн прелюводеннаго іра; 251а слншахомъ щкаянаго алеаандра; 263б снлнаго н нне по- мощннка имам-; 265б яко злоде--; 267а предаде сина своего на смерть; 270а прнннмаеть последнаго якоже и перваго оупокоеваеть прншедшаго во а"часа; 271а поги вн ми чнтелл ада; 276а егда ви демь нметн непо- веднмаго помощника стаго ДХа велнкаго поворннка да не оувонмс--; 278а^самого севе лювллше; 277а да вопро- снть некоего врата; 185а сказовахь вамь правди вжїю; 185б нзторгнэть wic--ною ди ши ; 18бб да разли чнть ди ши н тэлте; 194б воздвигни тн ди шовною наши храмнни ; 195б н сотворнхомь волю его; 204б никои да творить свою волю; 216а ма?д№_прїнмають; 227а прняша влженною кончини ; 230б да оуслншнм-- вжтвэнаго пагла великою три ви ; 231б н тако да возможемъ рази мети таннственою снли ; 237б нмам-- толнко тащенїе да достнгнэм-- сню пасхи ; 251а сподовнхомс-- данась празни ватн чесни ю паметь его; 266б кон есть украснль вси вселеною; 277б прноврете севе гнезневи прокази . Поодинокими є випадки вживання форм множини у цій функції, наприклад: 180б поснлаше сво-- учнкы по васеми мнри .

Субстантивні сполучення знахідного відмінка модифікують його значення і виражають наступні семантичні смисли: непрямого об'єкта: 183а рече возревын на жени ; 226б но уповали на неповеднмою снли вжїю н на прняте вэчныхь влгк; 267а предаде сина своего на смерть; 266б тевлэкоша вь червленою рн^и ; місця: 185б ди ши ва вэчною ми ки поставл--еть; 185б возмнте нхь н верзнте во тми кромешною; 204а хрось ва пи стнню п--ть хнл--дн сась хлевь н води наснтн нхь; 230б въ темннци затворень ви деть; поставнша на глави_терновень вэнець; часу: 194а слово въ среди сирною; 203а Слово въ нелю первою въ срэди стаго поста.

Орудний відмінок. У рукописі відносно частотними є форми орудного відмінка як з, так і без прийменника. Без прийменника ^форми орудного відмінка виражають такі значення: інструмента, знаряддя дії: 224б н се помощню вжїю време стаго поста напредъ ндеть н прнвлнжает се до преполовленне; предикативної характеристики: 223а да не леннмс-- да пондеме ва радость н весэлне незловнвнмь н чнстнмь; 273б тевретохомь его ва многн печаль н недоуменїе н страшннмь вазоромь щв7нраюі|інм с-- си ди н ти ди: способі дії: 223а да не тесквернаем с-- слово н дэломъ; 227а н еднннмъ гласомъ вопняхи н глаголахи ; 273б н страшннмь вазоромь щвзнрающнм с-- си ди н ти ди ; суб'єкта дії: 277а преластн во се преластннцамн та ін.

Занепад безприйменникового орудного відмінка у всій його поліфункціональності та багатозначності відбувався шляхом витіснення відмінкових форм альтернативними прийменниково-іменниковими конструкціями (певного прийменника та загального відмінка іменника), [8, с. 196]. Удослі- джуваній пам'ятці більшість випадків зафіксовані орудні форми поєднується з прийменником, що, з одного боку, свідчить про необхідність слідування класичним зразками писемної літературної мови, з іншого -- про активне проникнення живомовних інновацій. Подібні сполучення зустрічаємо в різних функціях: інструментальній (знаряддя, засобу дії): 195а сас своею кровїю нзки пн нась; 218а н са вашею лювовню да внхь азь [...] спасенїе ди шевно поли чнль; 224а мазд№ свою даеть са своею ри кою; 230а поведнша сопротнвнаго врага А нэмощною плотню своею; 194б прозрит-- с ди шевнїма тачнма снречь со чнстн рази мь; способу дії: 234а пррокь могсн глаголаше егда хоте--ше вгь да поги вить рода егренска са умнленнмь гласомь вопняше; суб'єкта дії: 273б вэсь раждежень § содержащим огань тресавнци та ін.

Прийменникові форми орудного відмінка виражають такі семантико-синтаксичні значення: об'єктні: 229б илы со еретнкомь совоки пл--тн с-- нлн са таковнмь; 254б вгь есть са таковнмь гоп.эмь; 275б мнрь сотворит-- з вогомь; 231а егда страждетъ едннь удъ стражди ть са ннмъ васн телеснн удн; 277а са ннмн же н жнвоть свою поги вн; 219б нмать междо нами; 206а н да нмам-- междо совою раси жденїе; значення супровідного почуття, відчуття, емоції:183а рече возревын на жени с похотню аще н сос тело не сотворить вли дь но с помншленїе тескверннль есть ди ши свою; 217б со страуомь вжннмь да внваеть дэла наша; 219а да трэпнм-- са лювовню; 239б н да празни емь со всею силою нашею; 247б н тогда со страхомь н трепетомъ да нмаемъ много ваннманїе; просторові: 218а егда гн не внднмь прэдь очнма нашнма како прэвнвають та ін.

Місцевий відмінок. У тексті форми цього відмінка використано рідко. Основні значення, реалізовані в аналізованому матеріалі: локативне: 238б лежаща на wAре; 272а на цркомь пртолэ; 238б во свэте седнть; 261а да ви демь утвержденн во страсе вжїн; 182 в како подоваеть совершатн вжтэнн заповеди н праведное прещенїе въ невреженнн н ва лености живи щнмъ; 224а вогать во есть вгь ва мнлостн; 231б w еже како нзволн н ваплотн с-- въ нен ннсъ хртось; 217б да станемь* ради юще с-- въ скорвэхь терпелнвн ва молитва; 247б ри коделне ва ри кахъ нашнхъ н молитва во устахь нашнхь; об'єктно-з'ясувальне: 240а w пролети; єоза w воздержанїн; 269а агглн поють о нашемь спасенїн та. ін.

У тексті зустрічаємо багато помилок у вживанні відмінкових флексій, їх змішування та переплутування, неузгодження іменників з прикметниками, дієприкметниками, займенниками, що свідчить про відсутність цієї граматичної категорії у мовній свідомості носіїв та її штучний характер. Дослідники відзначають, що функціонування відмінкових форм у XVIII ст. залежить від специфіки лексичного значення слів, адже флексію отримують здебільшого лексеми лише декількох лексико- семантичних груп: власні назви (осіб, країн, міст біблійної та церковної історії), основні поняття релігійної ідеології та християнського вчення, назви церковної ієрархії і зумовлюється стилістичною метою [10]. Це спостереження є релевантним і для досліджуваного матеріалу, хоч і коло лексем, які отримують відмінкові закінчення, дещо ширший.

Наявність у досліджуваному списку «Катехізичних повчань» закінчень повної відмінкової парадигми іменної системи та комплексу семантико-синтаксичних значень, які вони виражають, пов'язуємо зі змістовно-тематичними особливостями проповідей. У написанні літератури філософсько-релігійного, богословського характеру пріоритетним є вибір мовних засобів з арсеналу авторитетних зразків писемної літературної мови -- середньоболгарської та східно-церковнослов'янської, а також тяжіння до наслідування встановлених ними основних принципів граматичного оформлення тексту. На відміну від проповідей-настанов монахам, змістові особливості Дамаскинових слів, сюжетний принцип їх побудови, наративний характер, емоційність викладу були не лише суголосними лексико-граматичним живомовним нововведенням, але й створювали для їх розвитку та закріплення сприятливі умови. Уявлення творчої інтелігенції, переписувача Одеського списку «Катехізичних повчань» зокрема, про мовні норми і правила, які б певним чином регулювали мову творів даної тематичної лінії, певним чином «дозували» проникнення новоболгарських інновацій. Так, наприклад, у 32 проповідях Феодора Студита, вміщених в Одеський список, фіксуємо лише 3 випадки вживання артикля: 227а тако сотвори кнэзъ да видать др№ гнте ровие и да се оувоють; 228а тако да сотвор№ ть и др№ гнте да се препн№ ть; 235б тил речи не рече хртось токмо на своите ученици но и на вси хртияни, хоча в інших пам'ятках цього періоду його активно й регулярно використовують [9; 11; 12; 13; 20].

Повчальні слова насичені цитатами зі Святого Письма, адже найважливіші тези, що висуває автор, аргументуються словами Священної книги, які сягають або найдавніших перекладів, що відтворювалися книжниками у незмінному вигляді впродовж століть, або друкованих видань східноцерковнослов'янської редакції, їхніх тлумачень, пояснень, переказувань. Однак, навіть у посиланнях на Біблію зустрічається чимало помилок уживання відмінків. Важливими є також і композиційні характеристики повчань. Особливою стабільністю відзначаються відмінкові форми у назвах проповідей, у їхніх вступних та заключних формулах. Ще одним фактором, який може визначати вибір книжником мовних засобів при роботі з текстом, є специфіка цільової аудиторії та рівень її освіченості. «Катехізичні повчання» створювалися для досить вузької аудиторії -- ченців, монахів та церковних служителів, як мали необхідний рівень підготовки для розуміння та використання релігійно-духовній та богослужбовій практиці.

Враховуючи вищезазначені чинники у спробах пояснення наявності відмінкових закінчень під час відносно пізньої стадії розвитку болгарської мови, не варто забувати про можливість використання книжником східнослов'янських списків творів відомого грецького автора і законодавця чернечого життя, які здобули значно більшу популярність на східнослов'янському терені, аніж у південних слов'ян. До такого припущення підштовхує наявність в Одеському списку «Катехізичних повчань» усіх відмінкових флексій парадигми в однині іменників (відповідно й узгоджуваних з ними прикметників, займенників, дієприкметників) чоловічого роду (рідше жіночого та середнього) та спектр їхніх семантико-синтаксичних значень; домінування повних форм прикметників, які були втрачені ще в середньоболгарський період [16, с. 176] та досить активне, як видно з наведених прикладів, вживання дієприкметників теперішнього часу активного стану. У новоболгарських пам'ятках цього періоду зафіксовано лише поодинокі випадки їх уживання [8, с. 249].

Висновки та перспективи дослідження

Отож, здійснений аналіз Одеського списку «Катехізич- них повчань» демонструє залежність особливостей вживання та функціонування найосновніших морфологічних категорій іменної системи від конгломерату об'єктивних (жанрових, тематичних, стильових характеристик творів, комунікативної сфери їх використання, орієнтації на конкретну цільову аудиторію та ін.) та суб'єктивних (особистих уявлень книжника про мовну норму, його візії щодо її формування, рівня освіченості та літературної ерудиції авторів (перекладачів, компіляторів, переписувачів), їхніх художньо-естетичних вподобань, можливість використання ними списків із сусідніх східнослов'янських земель тощо) факторів. Для верифікації висунутого припущення потрібним є зіставлення списку зі списками південнослов'янського та східнослов'янського походження, в чому вбачаємо перспективу подальших досліджень.

Література

1. Андрейчин Л. Езикът на Паисиевата «История Славеноболгарская» и началото на новобългарския книжовен език. Български език.1962. Кн. № 6. С. 480-490.

2. Велчева Б. Норма и традиция в българския книжовен език от XVI-XVIII век. Български език. 1966. № 2. С.110-121.

3. Велчева Б. Дамаскините от XVII век и началото на новобългарския книжовен език. Palaeobulgarica. 2001. № 4. С. 64-81.

4. Велчева-Бояджиева Б. Книги писани «общин езыкомь». Сръбската и българската писменост през XV-XVIII век. Диалог и култура: Материали от XIII лятна научна среща, Варна 23-24 юни 2005 г. 2005. С. 167-171.

5. Гешев В. Книжноезикови стилове на българския ХУШ век. Съпоставително езикознание. Теоретични въпроси на езикознанието. 2008. № 3. С. 23-53.

6. Дел'Агата Дж. Гръцките и славянски встъпителни формули към словата на Дамаскин Студит. Студии по българистика и славистика. София, 1999. С. 39-52.

7. Димитрова М. Дамаскинарска литература. История на българската средневековна литература / [съст. А. Милтенова]. София: Изток-Запад, 2009. С. 729-740.

8. Дуриданов И. Към проблемата за развоя на българския език от синтетизъм към аналитизъм Годишник на Софийския университет "Климент Охридски”. Серия: Филологически факултет. София, 1955. Т. LI, 3. С. 3-263.

9. Иванова Д. За един малко познат дамаскин от края на XVII в. (№ 119/137). Лингвистични особености. Филологически проучвания на Великотърновския университет «Св.св. Кирил и Методий». 2016. Т. 35. С. 31-46.

10. Кочева Е. За превръщане на граматичните архаизи в езикови формули в дамаскините от XVIII в. Известия на Института за български език. 1968. Кн. XVI. С. 417-423.

11. Кочева Е. Народната основа на езика на западнобългарски дамаскини от XVIII в. Български език. 1980. № 1. С. 54-57.

12. Манолева А. Езикови особености на Котленския дамаскин от 1765 г. (преписан от Софроний Врачански). Български език. 2012. № 3. С. 64-75.

13. Манолева А. За народния характер на езика на два дамаскина от Котленския книжовен център (ръкописи № 1072 и № 1424 от сбирката на НБКМ). Български език. 2007. № 3. С. 69-76.

14. Минчева А. Езиковата ситуация в българските земи през XVIII в. и Паисиевата “История славянобългарска”. Paleobulgarica. 1982. VI. № 4. С. 37-43.

15. Минчева А. Въпроси на нормата в ранния етап на формирането на новобългарския книжовен език. Годишник на Софийския университет “Климент Охридски”. Серия: Факултет по славянски филологии за 1980. 1985. Т. 74. Вип. 3. С 149-163.

16. Мирчев К. Историческа граматика на българския език. София: Наука и изкуство, 1978. 276 с.

17. Мирчева Е. Недамаскинови слова в новобългарските дамаскини от XVII век. Велико Търново: Фабер, 2001. 316 с.

18. Петканова-Тотева Д. Дамаскините в българската литература. София: Издателство на БАН, 1965. 260 с.

19. Стоянова Д. Ф. Графічно-орфографічні особливості Одеського списку новоболгарського перекладу «Катехі- зичних повчань» Теодора Студита. Мова. 2022. № 38. С. 21-29.

20. Шалагин В. Свищовският дамаскин и състоянието на именната система на българския език през XVIII век. Български език. 2004. № 1. С. 51-60.

21. Gyllin R. The Genesis of the Modern Bulgarian Literary Language. Acta Univ. Ups. Studia Slavica Upsaliensia. Nr. 30. Stocholm, Sweden: Almqvist & Wiksell international, 1991. 122 p.

References

1. Andreichin, L. (1962), “The language of “Istoria Slavenobolgarskaya” of Paisiy Khilendarsky and the beginning of the new Bulgarian literary language”, Bulgarian language [“Ezikffl na Paisievata “Istoriya Slavenobolgarskaya” i nach- aloto na novobfflgarskiya knizhoven ezik”, Bulgarski esik], Sofia, no. 6, pp. 480-490.

2. Velcheva, B. (1966), “Norm and tradition in the Bulgarian literary language from the XVI-XVIII centuries”, Bulgarian language [“Norma i traditsiya v bfflgarskiya knizhoven ezik ot XVI-XVIII vek”, Bulgarski esik], Sofia, no. 2, pp. 110-121.

3. Velcheva, B. (2001), “The Damascins of the XVII century and the beginning of the new Bugarian literary language”, Palaeobulgarica [“Damaskinite ot XVII vek i nachaloto na novobfflgarskiya knizhoven ezik”, Palaeobulgarica], Sofia, no. 4, pp. 64-81.

4. Velcheva, B. (2005), “Books written in a “common language”. Serbian and Bulgarian writing in the XV-XVIII centuries”, Dialogue and culture: Materials from the 13th Summer Scientific Meeting, Varna, June 23-24, 2005 [“Knigi pisani “obshtin ezykom”. Srnbskata i bfflgarskata pismenost prez XV-XVIII vek”, Dialog i kultura: Materiali ot XlIl lyatna nauchna sreshta, Varna 23-24 yuni 2005g. 2005], Varna, pp. 167-171.

5. Geshev, V. (2008), “Literary language styles of the Bulgarian XVIII century”, Comparative linguistics [“Knizh- noezikovi stilove na bfflgarskiya XVIII vek. Sйpostavitelno ezikoznanie”, Comparative Linguistics], Sofia, no. 3, pp. 2353.

6. Della Agata, J. (1999), “The Greek and Slavic introductory formulas to the sermons of Damascene the Studite”, Bulgarian and Slavic studies [“Grfflskite i slavyanski vsfflpitelni formuli Wm slovata na Damaskin Studit”, Studii po bulgaristika i slavistika], Sofia, pp. 39-52.

7. Dimitrova, M. (2009). “Damascin literature”, History of Bulgarian medieval literature / [comp. A. Miltenova] [“Damaskinarska literature”, Istoriya na bulgarskata srednevekovna literatura / ^st. A. Miltenova], East-West Publishing House, Sofia, pp. 729-740.

8. Duridanov, I. (1955), “On the problem of the development of the Bulgarian language from Synthetism to Analyti- cism”, Annual of St. Kliment Ohridski Sofia University, Faculty of Philology [“^m problema za razvoya na bfflgarskiya ezik ot sintetMm Wm analitMm”, Godishnik na Sofidskiya universitet “Kliment Okhridski”, Seriya: Filologicheski fakultet], Sofia, vol. LI, 3, pp. 3-263.

9. Ivanova, D. (2016), “On a less widly-known damaskin dating from the 17^th century (no. 119/137), Linguistic Peculiarities”, Philological studies of St. Cyril and Methodius University of Veliko Tarnovo [“Za edin malko poznat damaskin ot kraya na XVII v. (№ 119/137), Lingvistichni osobenosti”, Filologicheski prouchvaniya na Velikotwnovskiya universitet “Sv.sv. Kiril i Metodii"], Veliko Tarnovo, vol. 35, pp. 31-46.

10. Kocheva, E. (1968), “On the transformation of grammatical archaisms into linguistic formulas in the Damascins of the XVIII century”, Proceedings of the Bulgarian Language [“Za prevrnshtane na gramatichnite arkhaizi v ezikovi formuli v damaskinite ot XVIII v.”, Isvestiya na Instituta sa bulgarski esik], Sofia, no. XVI, pp. 417-423.

11. Kocheva, E. (1980), “The vernacular basis of the Western Bulgarian Damascene language from the XVIII century”, Bulgarian language [“Narodnata osnova na ezika na zapadnobfflgarski damaskini ot XVIII v.”, Bulgarski esik], Sofia, no. 1, pp. 54-57.

12. Manoleva, A. (2012), “Language specifics of Kotel Damascin of 1765 (rewritten by Sophronius of Vratsa)”, Bulgarian language [“Ezikovi osobenosti na Kotlenskiya damaskin ot 1765 g. (prepisan ot Sofronii Vrachanski)”, Bйlgarski esik], Sofia, no. 3, pp. 64-75.

13. Manoleva, A. (2007), “On the vernacular nature of the language of two Damascins from the Kotel Calligraphic Center (manuscripts No. 1072 and No. 1424 from the collection of the NLKM)”, Bulgarian language [“Za narodni- ya kharakter na ezika na dva damaskina ot Kotlenskiya knizhoven tsentffl (rnkopisi № 1072 i № 1424 ot sbirkata na NBKM)”, B&garski esik], Sofia, no. 3, pp. 69-76.

14. Mincheva, A. (1982), “The linguistic situation in the Bulgarian lands in the 18th century and “Istoria Slavenobolgarskaya” written by Paisiy Khilendarsky”, Paleobulgarica [“Ezikovata situatsiya v bfflgarskite zemi prez XVIII v. i Paisievata “Istoriya slavyanobfflgarska”, Paleobulgarica], Sofia, no. VI, 4, pp. 37-43.

15. Mincheva, A. (1985), “The questions of the language norm in the early stage of the new Bulgarian literary language” Annual of Sofia University “St.Kliment Ohridski”. Faculty of Philology [“Vйprosi na normata v ranniya etap na formiraneto na novobfflgarskiya knizhoven ezik”, Godishnik na Sofiiskiya universitet “Kliment Okhridski”. Seriya: Filo- logicheski fakultet], Sofia, vol. 74, 3, pp. 149-163.

16. Mirchev, K. (1978), Historical grammar of the Bulgarian language [Istoricheska gramatika na bulgarskiya ezik], Science and Art Publishing House, Sofia, 276 p.

17. Mircheva, E. (2001), Non-Damaskine sermons in the New Bulgarian Damascins of the XVII century [Nedam- askinovi slova v novobulgarskite damaskini ot XVII vek], Faber Publishing House, Veliko Tarnovo, 316 p.

18. Petkanova, D. (1965), The Damascins in Bulgarian literature [Damaskinite v bulgarskata literature], BAS Publishing House, Sofia, 260 pp.

19. Stoianova, D. (2022), “Some graphic and orthographic features of the Odessa copy of the new Bulgarian Translation of the “Small Catechismos” be Theodor the Studite”, Mova / Language [“Hrafichno-orfohrafichni osoblyvosti Odes'- koho spysku novobolhars'koho perekladu “Maloho katekhizysu” Teodora Studyta”, Mova], Odesa I. I. Mechnikov National University, Astroprint Publishing House, Odesa, No 38, pp. 21-28.

20. Shalagin, V. (2004), “The Svistoski Damaskin and the state of system of nouns in the Bulgarian Language in the XVIII^th century”, Bulgarian language [“Svishtovskiyat damaskin i sйstoyanieto na imennata sistema na bfflgarskiya ezik prez XVIII vek”, Bulgarski ezik], Sofia, no. 1, pp. 51-60.

21. Gyllin, R. (1991), “The Genesis of the Modern Bulgarian Literary Language”, Acta Univ. Ups. Studia Slavica Upsaliensia 30, Almqvist & Wiksell international Publishers, Stocholm, Sweden, 120 p.

Размещено на Allbest.ru