Застаріла лексика в мові українського фольклору в лексикографічному висвітленні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Застаріла лексика в мові українського фольклору в лексикографічному висвітленні

Сердега Руслан Леонідович

кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

докторант кафедри українознавства і лінгводидактики

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Анотація

У статті здійснено спробу аналізу застарілої лексики, вживаної в мові фольклору, визначено її основні лексико-семантичні групи, з'ясовано особливості тлумачення семантики архаїзмів та історизмів у словниковій статті, наведено зразки мікрорівневої лексикографічної параметризації цих словесних засобів.

Ключові слова: мова фольклору, застаріла лексика, словникова стаття, архаїзм, історизм.

Title (in English): Obsolete vocabulary in the language of Ukrainian folklore in lexicographic coverage

Вступ

Незважаючи на значну кількість праць, присвячених питанням функціонування застарілих лексем у складі творів художньої літератури, проблема їх функціонування в мові фольклору практично майже не розроблялася, а лексикографічний аспект тим більше не застосувався для системного опису цих лексичних засобів, які займають помітне місце в текстах усної народної творчості. Крім того, значна частина застарілої лексики відображає традиційну українську культуру. Такі словесні засоби безпосередньо пов'язані з духовним життям та матеріальним побутом українського народу, відповідно вони часто виступають носіями культурно-національного змісту, який закладений у них або в прямому значенні, або виявляє себе в конотативному плані. Відсутність системного лексикографічного опису зазначених мовних одиниць фольклору, часта наявність у них національно - культурного змісту - усе це зумовлює актуальність нашого дослідження. Лексикографування словесних фактів мови усної народної словесності відкриває нові наукові перспективи перед українським словникарством. Практичні спроби лексикографічного опису словесних фактів фольклору та теоретичні викладки стосовно можливостей словникового опрацювання мови усної народної творчості дозволять виокремити новий вектор досліджень - фольклорну лексикографію.

Деякі застарілі слова, уживані в текстах фольклору, побіжно, зрозуміло, фіксувалися в тлумачних словниках української мови, але такі фіксації не можуть дати уявлення про системний вияв досліджуваних нами лексичних фактів у мові усної народної творчості. Застарілі лексеми з короткими поясненнями до них інколи фіксуються в розміщених у кінці збірок фольклору невеликих словниках малозрозумілих, маловживаних чи рідковживаних слів, проте вони не відокремлюються там, наприклад, від діалектизмів. У таких словникових розробках не акцентується увага на культурно-національному компоненті семантики. Мета подібних словників полягає в якомога стислому поясненні маловідомих для читача слів, наявних у текстах фольклору, уключених до певної збірки. Загалом же застаріла лексика сьогодні найбільш дослідженою є у функційному плані. Особливості її використання аналізуються переважно на матеріалі творів професійної художньої літератури. Насамперед дослідники звертають увагу на застарілу лексику, наявну в історичних романах, поезії та інших творах, що належать видатним майстрам художнього слова. Структурно - семантичні групи застарілої лексики та особливості її використання в українських історичних романах ХХ ст. досліджувала Г. М. Гайдученко [1]. Лексичні архаїзми в творах Івана Нечуя-Левицького досліджувала Ж. В. Колоїз [4], О. О. Тєлєжкіна - застарілу лексику в поетичному мовленні Дмитра Павличка [10], Л. М. Задояна - застарілу лексику в романах Павла Загребельного [4], О. М. Рудь і І. С. Горбатенко - в поетичних текстах Сергія Жадана [9]. Особливості функціонування застарілої лексики в текстах українського фольклору теж потребують уваги дослідників, а їі лексикографічне опрацювання сприятиме процесам національної самоідентифікації, відновленню історичної пам'яті, поглибленню знань про минуле українського народу.

Мета дослідження полягатиме у визначенні семантичних груп уживаної в текстах фольклору застарілої лексики та поданні зразків її мікрорівневої лексикографічної параметризації.

Методологія дослідження

Лексико-семантична класифікація словесних засобів як загалом мови, так і мови фольклору зокрема, становить одну з основних проблем сучасної лінгвістики. Для опису семантичної структури застарілих слів, наявних у текстах усної народної творчості, був задіяний компонентний аналіз. Конкретне значення слова завжди реалізується в контексті, і для його дослідження найбільш придатним є контекстуальний аналіз. Спроба створення словника нового типу не може обійтися, особливо на початкових стадіях, без моделювання, яке ми й задіяли під час лексикографічного опису застарілих лексем для створення словникових статей, які б адекватно інтерпретували аналізовані нами в цій розвідці мовні явища фольклору.

Результати дослідження

У складі застарілої лексики зазвичай виділяють дві великі групи слів - архаїзми та історизми. Основною диференційною рисою для їх розмежування слугує наявність чи відсутність позначуваної цими словами реалії в наш час. Архаїзми завжди мають відповідники в сучасній мові, а історизми позначають поняття, що зовсім зникли з активного ужитку через ті об'єктивні зміни, що відбулися в сьогоденні (через науково-технічний прогрес, зміну суспільно-політичного ладу тощо). Вищезазначені особливості цих різновидів застарілих слів позначатимуться суттєво й на засадах тлумачення їхньої семантики. Для інтерпретації значення архаїзмів у словниковій статті цілком можна застосувати синонімічні відповідники. Щодо історизмів, то їх неможливо витлумачити за допомогою синонімів, бо реалії позначувані ними не мають замінників у сьогоденні, тому значення таких слів передати можна тільки описовим шляхом.

Для наочної демонстрації вищезазначеної особливості наведемо далі приклади лексикографування цих двох основних типів застарілих лексем. Для архаїзмів будемо використовувати ремарку заст. (застаріле), для історизмів - іст. Тлумачення обов'язково супроводжуватимемо ілюстрацією та вказівкою в круглих дужках на джерело, з якого її було вилучено.

ЗВАДА, -и, ж., заст. Незгода, ворожнеча; сварка. Краще солом'яна згода, як золота звада (Народ скаже - як зав'яже: укр. нар. прислів'я, приказки, загадки, скоромовки / упоряд. Н. С. Шумади. К.: Веселка, 1985. С. 136); Прийшла жінка увечері додому, ще й почала зваду з чоловіком: - Ти чому не вийшов поскладати овес у кладні, тепер може змокнути?! (Біля райських воріт: збірник атеїстичного фольклору українського населення Карпат / упоряд. І. М. Сенька. Ужгород: Карпати, 1980. С. 76); Слово до ради, а руки - до зваби (Українські прислів'я та приказки / упоряд. С. В. Мишанича та М. М. Пазяка. К.: Дніпро, 1984. С. 227).

ГАЙДУК, -а, ч, іст. 1. Повстанець-партизан XV-XIX ст. в Угорщині та на Балканах, що боровся проти турецького гніту. Так як яли говорити, / Що дикуни ідуть, / Та ялися май бояти, / Як мадьярських гайдук (Українські народні пісні. Пісні суспільно-побутові. К.: Музична Україна, 1967. С. 53). 2. Озброєний слуга, який охороняв пана й карав селян за непослух його волі. Глянув мужик, а на дверях уже стоять з канчуками два здоровенних гайдуки (Придніпровські сміховини: укр. нар. анекдоти, жарти, дотепи / упоряд. П. Ф. Гальченка. Дніпропетровськ: Промінь, 1971. С. 3); Панський гайдук стоїть коло самої колиски і періщить людей батожищем, бо люди не можуть панові догодити (Зачаровані казкою: укр. нар. казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура. Ужгород: Карпати, 1984. С. 260); Поки чумаки з дідом і дівчиною дійшли до возів, їх наздогнали панські гайдуки (Євшан-зілля. Легенди та перекази Поділля / упоряд. П. Медведик. Львів: Червона калина, 1992. С. 249). 3. Солдат придворної охорони. Ой кричить цар на свої гайдуки: «Візьміть Байду добре в руки, / Візьміть Байду ізв'яжіте, / На гак ребром зачепіте!» (Історичні пісні / упоряд. І. П. Березовського. К.: Рад. письменник, 1970. С. 47).

Архаїзми в українській лінгвістиці традиційно поділяють на власне лексичні, лексико-морфологічні, лексико-семантичні, лексико-словотвірні, лексико-фонетичні [11, с. 131]. Усі типи архаїзмів представлені й у мові фольклору: бити - бути (лексико-фонетичний: Ой верше, мій верше, /Мій зелений верше, / Юж мі так не буде, / юж мі так не буде, / Як мі било перше [8, с. 182]), живіт - життя (лексико-семантичний: Піди ти, мій мужу, приведи попа, / Нехай бідного вівчара висповідає за живота [2, с. 317]); єдвабний - шовковий (власне лексичний: Ой бачив я, бачив ту дівчину ладну, / Обіцяла мені дати хусточку єдвабну [3, с. 201]), єсть - є, застаріла форма теперішнього часу від дієслова бути (лексико-морфологічний: Не ігрушки - наші пушки, / Пригощають до кінця: /

Єсть для Гітлера галушки/Із гарячого свинця [7, с. 142]); розказ - наказ (лексико- словотвірний: Тридцять Перший розповів своєму коневі про розказ царя [5, с. 128]). Майже всі ці типи архаїзмів, крім лексико-морфологічних, цілком можуть бути репрезентовані в словникові як окремі реєстрові слова.

Серед основних семантичних груп архаїзмів, наявних у мові усної народної творчості, виділимо: 1) назви частин людського тіла та пов'язаних із ними ознак: вия, глава, златовлас; 2) лексеми, що передають стан людини, її емоції, характер фізичної та мисленнєвої діяльності: мисль; одвіт, ректи, сотворити, торжествувати; 3) назви людей за ознаками спорідненості та свояцтва, матеріальним станом: голота, дука, дукач, жона, муж, отець;

4) лексеми, що позначають характер певних відносин: власть, вражда, пімста;

5) назви зброї: дубельтівка, скоростріл; 6) назви темпоральних понять: всує, днесь. Подамо далі приклади лексикографування таких назв.

ЗЛАТОВЛАС, -а, / -ая, -е, заст. Золотоволосий. Яничку златовлас, / Чом не ходиш до нас? (Пісні про кохання / упоряд. О. І. Дея. К.: Дніпро, 1986. С. 183).

ДНЕСЬ, присл., заст. Сьогодні. Прийшов днесь [Бог] із небес, / Щоб спасти люд весь, /І утішився (Гайсенюк В. Моя бабуся приповідала... Фольклор села Летяче: збірник. Біла Церква: Видавець Пшонківський О. В., 2019. С. 9).

ДУКАЧ, -а, заст. Багата людина, багатій, багач. Іде багач, іде дукач - П'ян валяється, / Із нашої голотоньки / Насміхається: «За що ж тая голотонька / Напивається?» (Історичні пісні / упоряд. І. П. Березовського. К.: Рад. письменник, 1970. С. 62).

МИСЛЬ, -і, ж., заст. Думка; те, чим заповнена свідомість. Не зійде мені/Їдна дівчина з мислі (Пісні про кохання / упоряд. О. І. Дея. К.: Дніпро, 1986. С. 44).

ОТЕЦЬ, -тця, ч. 1. заст. Батько; чоловік стосовно своїх дітей. Як зазоряло, отець і донька рушили в дорогу (Зачаровані казкою: укр. нар. казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура / упоряд. І. М. Сенька та В. В. Лінтур. Ужгород: Карпати, 1984. С. 94). 2. церк. Священнослужитель, піп; форма звертання до служителів християнського культу. Схопився один [учень духовної семінарії]: - Отець

Миколай, а що робити, коли святиш, святиш криниці, а дощу нема? (Придніпровські сміховини: укр. нар. анекдоти, жарти, дотепи / упоряд. П. Ф. Гальченка. Дніпропетровськ: Промінь, 1971. С. 61).

ПІМСТА, -и, ж., заст. Помста. Прийде пора і всі ми враз / До пімсти в бою встанем (Пісенна хвиля оглядова: укр. нар. пісні с. Оглядів Радехівського району Львівської області / упоряд. І. Хланти. Ужгород: ТДВ «Патент», 2015. С. 457).

РАТАЙ, -ратая, ч., заст. Той, хто оре землю; плугатар, орач. Орали волики половії, / Поганяли ратаї молодії (Календарно-обрядові пісні / упоряд. О. Ю. Чебанюк. К.: Дніпро, 1987. С. 212).

СКОРОСТРІЛ, -а / -у, ч., заст. Кулемет. Вже вечір вечоріє, /Повстанське серце б'є, / Юнак до скорострілу / Набої подає (З народної творчості Волині: сто п'ятдесят українських народних пісень та тисяча приповідок / упоряд. П. С. Шайда. Торонто: Тов-во «Волинь», 1978. С. 113).

Семантичні групи історизмів у текстах фольклору представлені: 1) давніми назвами зброї: булава, гаківниця, мушкет, пірнач, ратище, рогатина, сагайдак, самопал; 2) найменуваннями військових звань, угрупувань та іншими реаліями, пов'язаними з військовою справою: боївка, гетьман, десятник, запорожець, ківер, кіш, кошовий, орда, ординець, осавул, рейтар, січовик, сотня, стрілець, УПА, усусус; 3) найменуваннями одягу, тканин: адамашка, жупан, кирея, китайка, очіпок, плахта, свита; 4) назвами осіб (за посадою, професією, родом занять, належністю до певного зниклого сьогодні соціального прошарку людей: війт, дворянин, дігтяр, кожум'яка, комсомолець, купець, кушнір, лимар, поміщик, султан, хан, цехмістер, цісар; 5) назвами будівель, установ, адміністративно - територіальних одиниць: волость, губернія, земство, крипта, маєток, ратуша;

6) найменуваннями предметів побуту та знарядь праці: гарба, жорна, кайло, кубушка, куманець, прядка, рало, соха, ступа, ташка; 7) назвами зниклих суспільних і політичних явищ та реалій: гайдамаччина, комуна, куркуль, неп, рекрутчина, созівець, чумацтво, 8) давні одиниці вимірювання: аршин, верства, гарнець, корець, локоть, пуд; 9) застарілі назви грошових одиниць та їх номіналів: дукат, карбованець, копа, крейцер, півкопи, таляр, шеляг, шустка. Подамо далі приклади лексикографування історизмів, наявних у текстах фольклору.

БОІВКА, -и, ж., іст., військ. Малочисельне збройне угрупування Організації українських націоналістів (ОУН), яке виконувало незначні оперативні завдання. В Україні їм затісно, УПА жити не дає, та вже добрая боївка, кріпко в шию їх там б'є (З народної творчості Волині: сто п'ятдесят українських народних пісень та тисяча приповідок / упоряд. П. С. Шайда. Торонто: Тов-во «Волинь», 1978. С. 189).

ВОЛОСТЬ, -і, ж., іст. 1. Давня адміністративно-територіальна одиниця, що входила до складу повіту, який був складовою ще більшого адміністративно - територіального утворення - губернії. До ранку ще із Семиполківської волості надійшли [чоловіки], ми всі й рушили (Народні оповідання / упоряд. С. В. Мишанича. К.: Дніпро, 1986. С. 131). 2. Будівля, приміщення волосної управи. Пішов Захар у четвертий раз у волость і одніс штраф (Там само, с. 146).

ДУКАТ, -а, ч., іст. 1. Давня монета, яка вироблялася спочатку зі срібла, а потім із золота, та була поширена в ряді європейських країн; на українських землях використовували як грошовий засіб дукати чеського, угорського, пізніше - голландського карбування. Ой стояла пані, на ганку стояла, /Кожному рибалці по дукату дала; / По дукату дала ще й по золотому: / - Ой глядіть Петруся, хоч і неживого (Балади. Родинно-побутові стосунки / О. І. Дей та ін. К.: Наук. думка, 1988. С. 150). 2. Дукач, -а. Давня нагрудна українська жіноча прикраса у вигляді низки монет. Сірі воли на оборі, на оборі, / А на шиї в мене дукач, в мене дукач! (Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: пісні, прислів'я, загадки, скоромовки / упоряд. Н. С. Шумади. К.: Веселка, 1989. С. 282).

КИРЕЯ, -ї, ж., іст. Довгий широкий чоловічий одяг із відлогою. Нап'яв той [найстарший син] кирею на плечі, пішов у скарб (Народні оповідання / упоряд. С. В. Мишанича. К.: Дніпро, 1986. С. 92).

МАЄТОК, -тку, ч., іст. 1. Будинок поміщика; його земельне володіння (переважно з будинком, господарськими приміщеннями, садом, городами, луками). Кожному хочеться мати царівну за жінку, а півцарства - за маєток (Зачаровані казкою: укр. нар. казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура. Ужгород: Карпати, 1984. С. 271). 2. Майно; грошові достатки. А Іванів стрий - великий багач - заздрить Іванові: - Жоно, дивися лишень, скільки маєтку заслужив Іванко за сім літ! (Там само, с. 293).

МУШКЕТ, -а, ч., іст. Давня ручна вогнепальна зброя великого калібру з рушничним замком, у якому запалювання заряду здійснюється за допомогою ґнота. Знову дзвеніли шаблі, диміли вибухами мушкети і самопали (Євшан-зілля. Легенди та перекази Поділля / упоряд. П. Медведика. Львів: Червона калина, 1992. С. 160).

НЕП, -у, ч. іст. Скорочення від нова економічна політика, політико -економічні заходи, які проводилися в 20-х рр. ХХ ст. в республіках Радянського Союзу й були спрямовані на відновлення народного господарства за рахунок тимчасової лібералізації ринку, заміненої до 30-х рр. цього ж століття курсом на жорстку централізовану систему управління економікою. Після ленінського непу залишились ми без степу (Дожилася Україна...: нар. творчість часів голодомору і колективізації на Україні / зібр. і прокомент. І. Бугаєвич. К.: Укр. письменник, 1993. С. 22).

ОРДИНЕЦЬ, -нця, ч., іст. Представник орди - кочових тюркських та монгольських племен, об'єднаних під владою хана, що здійснювали протягом ХШ-XVI ст. спустошливі набіги на українські землі. Все, що живе у селах, готувалось до битви з ординцями (Євшан-зілля. Легенди та перекази Поділля / упоряд. П. Медведика. Львів: Червона калина, 1992. С. 125); Ординець гнався конем за дівчиною (Там само, с. 67).

ПУД, -а, ч., іст. Давня одиниця вимірювання ваги, що дорівнює 40 фунтам (близько 16,4 кг), використовувана на території України до запровадження метричної системи. Летів горобець через верхверній хлівець, ніс пуд гороху і дав нам потроху (Дитячий фольклор / упоряд. Г. В. Довженок. К.: Дніпро, 1988. С. 232).

СОХА, -и, ж., іст. Примітивне дерев'яне знаряддя для орання землі, що складається з розсохи кількох розгалужених частин, штучно зроблених чи природних, в яке в залежності від конструкції запрягався один кінь чи віл або пара цих тварин. Закинув вже верховинець / Дерев'яну соху, / Бо сталеві плуги орють / Кічеру високу (Коломийки / упоряд. Г. М. Литвака. К.: Рад. письменник, 1963. С. 154).

ЦЕХМІСТЕР, -тра, ч., іст. Цехмейстер, -тра. Старшина цеху - об'єднання ремісників, що почали з'являтися в епоху Середньовіччя. Купріян - цехмістром / Над соломою (Жартівливі пісні: родинно-побутові / гол. ред. О. І. Дей. К.: Наук. думка, 1967. С. 361); - Зібралися ми та всі тутечки, / Не прості люди - все реміснички: / То писарі, то малярі, / То ковалі, то слюсарі, / То музики, то дзвонарі, / То шевчики, то крамарі, / Виновари, й пивовари, / Купер'ян - цехмейстер над соломою (Там само, с. 360).

Деякі історизми, які прийнято називати семантичними, активно продовжують уживатися в мові, зокрема й у фольклорній, з похідними значеннями. Наприклад, слово лицар у первинному значенні «титул середньовічного західноєвропейського феодала, що належав до військово - дворянського стану; людина, що носить цей титул» в мові українського фольклору практично не використовується. Однак у вторинних значеннях, з якими зазначена лексема функціонує в складі фольклорних творів, історична складова часто зберігається, позначаючи воїна -захисника, набуваючи поступово переносного значення «самовідданий борець за волю, благородний захисник чого-небудь». Словникова стаття слова «лицар», укладена на основі фольклорних джерел, може набувати зокрема такого вигляду:

ЛИЦАР, -я, ч. 1. іст. Воїн із важким озброєнням та спорядженням. Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину (Українські народні казки / упоряд. Л. Ф. Дунаєвської. К.: Веселка, 1990. С. 81). 2. іст. Представник українського козацтва, який відзначався військовою доблестю, добре знав воєнне мистецтво. Хотя прекрасного лицаря Івася Коновченка / На Черкені-долині голова полягла, / Так його слава козацька молодецька / не помре, не поляже / Междо панами, / Междо козаками, / Междо всіма православними християнами (Думи / упоряд. Г. А. Нудьги. К.: Рад. письменник, 1969. С. 166); І вийшов перед Хмельницького славний лицар Морозенко (Євшан-зілля Легенди та перекази Поділля / упоряд. П. Медведика. Львів: Червона калина, 1992. С. 162). 3. перен. Самовідданий борець за волю, благородний захисник чого-небудь. Грайте, струни голосненькі, / Про щастя і долю, / Про лицарів, що боролись /За славную волю (Українські народні пісні: збірка / ред. Я. Зирянов. Вип. 2. К., 1961. С. 312); Не було, казали старі люди, такої зброї, щоб могла віку вкоротити мужньому лицареві [Устимові Кармалюку] (Євшан-зілля Легенди та перекази Поділля / упоряд. П. Медведика. Львів: Червона калина, 1992. С. 220).

Висновки

У мові фольклору представлені обидва типи традиційно виокремлюваних застарілих лексем - архаїзми та історизми. Кількісно переважають у текстах фольклору історизми. До основних семантичних груп архаїчної лексики належать: 1) найменування частин людського тіла та пов'язаних із ними ознак; 2) назви, що передають емоційний стан людини та відтворюють характер її фізичної та мисленнєвої діяльності; 3) найменування осіб за спорідненістю, свояцтвом і матеріальним станом; 4) назви, що передають характер певних людських відносин; 5) найменування зброї, яка має інші лексичні відповідники в сучасній українській мові; 6) назви деяких часових понять. Історизми значно різноманітніші за архаїзми в плані семантики. Вони представлені такими групами лексики: 1) назвами давніх видів зброї; 2) найменуваннями, пов'язаними з військовою справою (невикористовуваними сьогодні військовими званнями, назвами давніх частин війська та його різних угрупувань, найменуваннями елементів військової форми тощо); 3) назвами старовинного одягу та тканин, з якого його виготовляли; 4) найменуваннями осіб за різними ознаками (давніми посадами, професіями, родом занять, належністю до певного зниклого сьогодні соціального прошарку людей); 5) назвами давніх будівель, установ, одиниць адміністративно -територіального поділ; 6) найменуваннями побутових предметів і знарядь праці, що вийшли з ужитку; 7) назвами зниклих суспільних і політичних явищ та реалій; 8) найменуваннями давніх одиниць вимірювання; 9) назвами давніх грошових одиниць та їх номіналів. Архаїзми та історизми, уживані в текстах фольклору, цілком заслуговують на лексикографічну репрезентацію, бо вони безпосередньо відбивають особливості матеріальної та інколи духовної культури українського народу. Відзначимо, що ці два типи застарілих слів потребують застосування різних підходів щодо їх тлумачення в словниковій статті. Для інтерпретації лексичного значення архаїзмів цілком доречним є використання сучасних синонімічних відповідників. Семантику історизмів можна витлумачити тільки описовим шляхом, оскільки вони позначають зниклі реалії, що не мають інших словесних відповідників у сучасній українській мовній дійсності.

Список використаних джерел

[1] Гайдученко, Г. М. (1999). Семантико-стилістична характеристика хронологічно маркованої лексики (на матеріалі української історичної прози ІІ половини ХХ століття) (автореф. дис.... канд. філол. наук). Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Київ, Україна.

[2] Нудьга, Г. А. (упоряд.) (1969). Думи. Київ: Рад. письменник.

[3] Дей, О. І. (ред.) (1967). Жартівливі пісні: родинно-побутові. Київ: Наук. думка.

[4] Задояна, Л. М. (2015). Семантико-стилістична характеристика застарілої лексики у творах Павла Загребельного «Диво», «Роксолана». Філологічний часопис: збірник наук. пр., (1 (6)), 33-42.

[5] Івсюк, М. Г. & Басараб, В. С. (упоряд.) (1973). Казки Буковини. Ужгород: Карпати.

[6] Колоїз, Ж. В. (2009). Лексичні архаїзми у творчій спадщині Івана Нечуя-Левицького. Філологічні студії, (3), 68-81.

[7] Литвак, Г. М. (упоряд.) (1963). Коломийки. Київ: Рад. письменник.

[8] Павличко, Д. В. (ред.) (1986). Пісні кохання. Київ: Дніпро, 1986.

[9] Рудь, О. М. & Горбатенко, І. С. (2021). Застаріла лексика в поетичних текстах Сергія Жадана: функціонально-семантичний аспект. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія Германістика та міжкультурна комунікація, (1), 130-137.

[10] Тєлєжкіна, О. (2012). Застаріла лексика як стилістичний засіб у поетичному мовленні Дмитра Павличка. Психолінгвістика, (9), 236-241.

[11] Шевченко, Л. Ю., Різун, В. В. & Лисенко, Ю. В. (1996). Сучасна українська мова. Довідник. Київ: Либідь.

Размещено на Allbest.ru