Концепт час та його вербалізація в малій прозі О. Кобилянської

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Навчально-науковий інститут філології

Кафедра української мови та прикладної лінгвістики

Концепт час та його вербалізація в малій прозі О. Кобилянської

Носок А.А., студентка

Науковий керівник: Мойсієнко А.К.,

д. філол. н., професор

Анотація

Стаття присвячена аналізу концепту час у його вербалізованих виявах у малій прозі Ольги Кобилянської. Часова парадигма у творах письменниці простежується у взаємозв'язку з поняттями, що охоплюють різні сфери соціального, суспільно-побутового, культурного життя героїв, з їхнім осмисленням досвіду минулого, перспектив майбутнього.

Ключові слова: текст, концепт, концептосфера, новела, Ольга Кобилянська.

Концепт як багатовимірне смислове лінгвоментальне утворення в останні десятиріччя отримав надзвичайно широку сферу вживання в науковій літературі, незважаючи на те, що однозначне визначення цього поняття взагалі відсутнє.

Це можна пояснити поліфункціональною природою концепту, віднесенням його сутнісних ознак до таких категорій, як:

1) лінгвокогнітивне явище,

2) психолінгвістичне явище,

3) абстрактне наукове поняття,

4) базова одиниця культури,

5) лінгвокультурне явище.

Характеризуючи концепт як окрему сутність, дослідники розглядають його як одиницю:

1) ментальності,

2) свідомості,

3) зародкового прояву думки,

4) мовного бачення світу (мовної картини світу, що вважається наївною) і продукт національно-культурної ментальності,

5) ментально-лінгвістичного комплексу,

6) інформації про світ тощо [1].

Йдеться про різні підходи до розуміння і опису концепту. За словами Ж. Краснобаєвої-Чорної, «у сучасній літературі можна виділити сім аспектів інтерпретації концепту: логіко-філософський (Дж. Кемені, Ч. Пірс, Г. Фреге), власне філософський (Ж. Дельоз, Ф. Гаватарі), лінгвістичний (В. Гак, В. Звегінцев, Л. Резников, О. Тараненко, П. Чесноков), лінгвокультурологічний (А. Вежбицька, Д. Гудков, І. Захарченко, Л. Іванова, В. Іващенко, В. Красних, В. Маслова), когнітивний (В. Дем'янков, О. Кубрякова, З. Попова, І. Стернін), психолінгвістичний (О. Залевська, О. Селіванова, В. Старко, О. Цапок, І. Штерн, Л. Лисиченко) та літературно-культурологічний (Л. Грузберг, Л. Іванова, О. Кагановська), які відображають складну і суперечливу природу самого концепту і наукового знання про нього» [2].

Як «двоїсту сутність - психічну та мовну» - розглядає концепт М. Кочерган: «З одного боку, це ідеальний образ, чи, точніше, прообраз, що уособлює культурно зумовлені уявлення мовця про світ, з іншого - він має певне ім'я у мові» [3]. Попри різноманітність форм вираження концепту як універсального явища, саме мовна фіксація, за словами А. Загнітка, «постає одним із найпотужніших засобів вияву концепту зокрема і концептосфери загалом» [4].

В українському мовознавстві дослідженню концептів присвячений цілий ряд праць відомих авторів: І. Голубовської, С. Жаботинської, В. Жайворонка, А. Загнітка, В. Іващенко, В. Кононенка, Т. Космеди, М. Кочергана, Ж. Краснобаєвої-Чорної, Л. Лисиченко, Н. Плотнікової, А. Приходька, Т. Радзієвської, О. Селіванової та інших.

Значна увага дослідників присвячена опису концептосфери мови художніх творів (народно-поетичних, індивідуально-авторських). Зокрема, концепт як важливий засіб представлення тих чи тих тематико-композиційних, образно-смислових маркерів у текстах Ольги Кобилянської знайшов відображення у ряді статей таких авторів, як І. Каменська [5],О. Кардащук [6], Н. Коловоротна [7], Н. Науменко [8], Г. Нестор [9], С. Помирча і І. Лобачова [1 0], Л. Семененко [11].

На окрему увагу заслуговує опис концепту час у новелістиці Ольги Кобилянської, де крізь парадигму часу «протікає» побут персонажів, із буднями і святами, етнічним досвідом, різними вчинками і переживаннями.

Як зазначала С. Ермоленко, лексичні одиниці час, слово, доля тощо мають «глибокий етнокультурний зміст і психологічний потенціал ...» [12].

Використовуючи матеріал словника В. Жайворонка «Знаки української етнокультури» [13], окреслюємо ядро та периферію концепту час.

До ядра входять найбільш значущі асоціації народу. Час зазвичай розуміють як «тривалість існування явищ і предметів, яка вимірюється століттями, роками, місяцями, годинами, хвилинами і т.ін.» [13].

Периферія концепту має такі складники:

1. асоціації. Виділення «доброго» і «поганого» часу: «.вважалося, що "добрий" час приносить людині здоров'я, щастя, багатство, успіх (тому бажають на прощання - "в добрий час"), а "поганий" ("недобрий") час - хвороби, невдачу, біду (кажуть: "Зустрілись ми в недобрий час", коли зустріч не принесла бажаних наслідків)» [13].

2. етнічний досвід. Наші предки використовували зоряне небо, щоб розуміти час: «звідси зоряний час - тривалість, яка визначається періодом обертання Землі навколо своєї осі відносно зірок» [13].

3. звичаї, обряди. Щоб магічний обряд був успішним, він мусив проходити в період «доброго часу». Окрім цього, решта справ також підпорядковувалися цьому принципу. Наші предки також вірили, що час народження може впливати на долю дитини: «народженому восени не дозволялося колоти дрова, це мали робити ті, хто народився навесні» [13].

4. художні засоби, стійкі сполуки: «Без часу вродився, без часу й загине», «Все добре у свій час», «Всякому овочеві свій час», «Згаяного часу і конем не доженеш», «Настане час - не стане й нас», «Час платить, час і тратить», «Час пече хліб» [13].

Концепт час у творчості Ольги Кобилянської, зокрема в малій прозі письменниці, знаходить багатоаспектне вираження [14]. Часто за назвою тижня чи місяця, окремих моментів, означуваних у людському житті, розгортається канва складних доль, внутрішніх почуттів, переживань героїв.

Час проектується на людину, її долю і таким чином стає мірилом життєвого шляху персонажа: «З плином часу збільшувалися її убожество і клопоти», «Ти знаєш, що я перетерпіла, знаєш усі хвилі мого життя...» («Аристократка»); «Воно від вас далеко; ви ще молоді, наче голубка; але я... се ж прецінь смерть - найгірше лихо» («Час»).

Час виступає вмістилищем усталених фактів, звичок чи дій, що не змінювались до якогось певного моменту (наприклад, аж до смерті) та відповідно характеризують персонажа: «Проживала до п'ятдесят років...в... селі», «Була до послідньої хвилі притомна», «...занедбувала церков, не ходячи до неї через двадцять і один рік...» («Аристократка). Протяжність часу виражається також через глибокий біль, який відчуває певна особа впродовж життя чи певного періоду. Це дозволяє персоналізувати героя (героїню) через зображення емоційного та психологічного стану: «Горішньої частини лиця не бачу ще добре; нижча нап'ятнена глибоким, давно задеревілим болем.», «Від самого сходу сонця ... сиджу тут, а ви перші змилосердилися надо мною» («Жебрачка»).

Інколи через часову протяжність зосереджується увага на досить короткому моменті, який є важливим (зазвичай психологічно) для героя: «Слухаю з повздержаним віддихом одну хвилину, другу, третю» («Жебрачка»); «Погляд її блукав через хвилю вдалині» («У св. Івана»).

Акцентуаційної уваги авторки набуває певний пам'ятний момент у життєвому часовимірі персонажів. Таким днем (моментом) може бути якесь свято, ритуал чи процес, що стає домінантним у авторській доповіді. Так, наприклад, у творі «У св. Івана» описуються події під час дня св. Івана (релігійного свята), що відзначається влітку під час жнив: «Се був день відпусту, день св. чудотворного Івана», «день гарячий, день утоми, день жнива». Для героїв твору цей день був по-справжньому важливим, адже пов'язаний з вірою в очищення душі через посередництво церкви, коли навіть діяльність, що безпосередньо пов'язана з виживанням (жнива, збір врожаю) відійшла на другий план. вербалізований час проза кобилянська

У творі «Аристократка» з-поміж інших моментів запам'ятовується образ трапези перед похороном головної героїні: «Було в годину перед похороном. Безнастанно й нечутно падали великі сніжинки на землю. Здавалося, небо схилилося глибоко вниз і роздроблювалося невпинно в ті сріблисто-білі кусники». Природа тут виконує роль своєрідного емоційного тла, що підкреслює драматизм ситуації. В іншому місці твору характерний природний опис («Високий по коліна сніг покривав землю») мовби вводить у констатаційну паралелістичну синтангму з відповідним моментом у людському житті: «Саме в той час померла женщина». В окремих випадках через актуалізацію певного часового відтинку передається відповідний обсяг подієвості у творі: «Около... монастиря... перепливала від двох днів величезна маса народу» («У св. Івана»).

Послідовність (різночасність) описуваного в тексті виступає важливим структурним чинником організації загальної подієвості твору: «...тіло...хлопця винесли перед кількома годинами», «Опісля [дівчатко] звернуло...очі на...стіни...», «Відтак [бабуня] здвигнула плечима...» («У св. Івана»); «А відтак звідси видала свою доньку заміж», «Пізніше дійшло аж до них», «І знов слідували по якійсь хвилі понурі грозячі звуки», «Відтакутихло в хаті».

Пов'язуючи час із тими чи тими персоналізаційними характеристиками, авторка вдається до певних порівняльно-ідіоматичних корелят щодо вікового цензу своїх героїв: «Як чоловік молодий, то він інший, а як старий, то знов інший...». Старість та молодість виступають у позиції звичних антиподів, коли перший асоціюється із багаторічним досвідом, а другий - з енергією та жагою до життя: «Як чоловік молодий, то має силу, а як старий, то - розум».

Нерідко старість і молодість, минуле й теперішнє порівнюються через спогад, як це бачимо у репліці безіменної героїні з новели «Час», зверненої до своєї доньки: «В твоїх літах була я також дурна, думала лише дурне й робила дурне!». Досвід персонажів також не завжди приємний, він нерідко сповнений трагізму: «Ой, багато перетерпіла я на своїм віку!» («Час»).

Негативні емоції, пов'язані зі спогадами, впливають на психологічний стан героїв: «а різні спомини про ню тепер мов давили його» («Аристократка»).

Але частіше спогади дають героям силу чи натхнення: «.додавали їй спомини про її предків сили і чинили гордою і неподатливою», («Аристократка»); «Наче сон весняний, виринають у моїй душі спомини й картини з рідних сторін» («Час»).

Інколи речі стають тим каталізатором, що дають змогу ніби перенестися в минуле та згадати про дещо важливе: «.білі оленеві рукавички...прикриті старою прозорою, колись дорогоцінною занавісою» («Аристократка»). Це картина зі смертного одра жінки, яка в останні роки свого життя зазнала долі жебрачки. Але вона зберегла ту внутрішню самоцінність і поведінку, які безпомильно відносили її до еліти. І свідченням цьому - рукавички на покійниці, що попри всі лихоліття життя, все ж зберігалися в неї, щоб навіть після смерті нагадувати людям не лише про благородне походження, а й благородне серце.

Парадигма часопростору в творчості Ольги Кобилянської не обмежується часом теперішнім і минулим. Ліричний оповідач із образка «Думи старика» звертається до дітей - сімох із них довелось пережити, та там, твердить, «де ми раз усі стрінемося, я вас завсіди маю», і маю за чинність, каже, «бачити вас, думати про вас. Про вашу минувщину, теперішність і будучину. Глядіти на розвій ваш і на наслідки вашого розвою».

У майбутнє спрямована і пісня юної Іллінки з новели «Час», що сприймається «немов поклик до щастя й радості». Вірить у майбутню щасливу долю й інша героїня з твору «Некультурна» - бо «її щастя не може ніколи її покинути». Концептуалізованими постають і форми побажань при прощанні, на зразок: «Най вам бог дасть добру доленьку й дні добрі, та проживайте свій вік щасливо!» («Час»). Побажання днів добрих на своєму шляху - це побажання «доброго часу», що здавна закріпилося в культурній пам'яті нашого народу.

Загалом у малій прозі О. Кобилянської концептуалізація часу стосується понять, які охоплюють найширші сфери суспільного, соціального життя, явищ природи, проте в центрі уваги письменниці - завжди людина, в певну пору року, доби, в найрізноманітніших життєво-побутових, творчих виявах, що невіддільно пов'язано з настроєвістю героїв: «Сонячне тепле передполудне в червні. Вікно моєї кімнати стояло широко відчинене, а я сидів перед ним при столі для писання» («Жебрачка»), «Було се одної сльотної, зимної днини в жовтні... Було щось, що мучило... гризло... щось, що, себе під'їдаючи, ширилось без відпочинку і спокою» («На полях»).

Отже, концепт час у розгляданих текстах Ольги Кобилянської представлений на рівні понять, які в людській життєдіяльності означені різною протяжністю подій і явищ, різними вимірами вчинків, хвилинами й миттєвостями внутрішніх відчуттів героїв. Через образ часу письменниці вдалося передати характерні соціальні зрізи доби в її суспільних, економічних, національно-культурних вимірах, із проекцією як на минуле, так і на майбутнє.

Список використаних джерел

1. Полюжин М.М. (2015). Поняття концепт та його структура. Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, (4), 214-224.

2. Краснобаєва-Чорна Ж.В. (2006). Термінополе КОНЦЕПТ. Українська мова, (3), 67-79.

3. Кочерган М.П. (2006). Загальне мовознавство: Підруч. для студ. філол. спец. ВНЗ. Київ: Видавничий центр «Академія».

4. Загнітко. А.П. (2010). Класифікаційні типології концептів. Лінгвістичні студії, (21), 12-21.

5. Каменська І.В. (2003). Концепт подвійного семантичного поля у творчості Ольги Кобилянської (за творами «Ніоба», «Valse melancolique», «Некультурна», «Земля», «Через кладку») (автореф. дисертації на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук). СумДПУ імені А.С. Макаренка. Київ, Україна.

6. Кардащук, О., Кульбабська, О. (2002). Концепт каяття в повісті Ольги Кобилянської «Земля». Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць, (XIV), 341-344.

7. Коловоротна Н.Д. (2015). Засоби вербалізації культурно значущого концепту «мовчання» в текстах Ольги Кобилянської. Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди,. (39), 123-127.

8. Науменко Н.В. (2015). Концептосфера природи та мистецтва у малій прозі Ольги Кобилянської. Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Серія «Філологічна», (51), 270-273.

9. Нестор Г. (2018). Концепт музика в новелі О. Кобилянської «Valse melancolique». Матеріали студентських наукових читань: зб. наук. праць, (4), 86-89.

10. Помирча С.В., Лобачова І.М. (2022). Вербалізація концепту «жінка» у творах О. Кобилянської «Людина» і «Царівна». Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Серія «Філологія», (13), 92-95.

11. Семененко Л.М. (2012). Концепт заміжжя / одруження у творах Ольги Кобилянської. Філологічні студії, (7), 236-246.

12. Єрмоленко С.Я. (2009) Мінлива стійкість мовної картини світу. Мовознавство, (3-4), 94-103.

13. Жайворонок В.В. (2006). Знаки української етнокультури: Словник-довідник. Київ: Довіра.

14. Кобилянська О.Ю. (1988). Повісті. Оповідання. Новели. І.О. Дзеверін (ред.). Київ: Наук. думка.

Размещено на Allbest.Ru