Кличний відмінок: особливості вживання

Размещено на http://allbest.ru

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

Кличний відмінок: особливості вживання

Анотація

У статті розглянуто правила вживання кличного відмінка іменників (за відмінами) та прокоментовано зміни, які було внесено в деякі норми відмінювання іменників, у зв'язку з дією «Українського правопису» 2019 року. Наголошено на тому, що в українській мові кличний відмінок є повноцінною категорією живого спілкування, тому неправильно кваліфікувати звертання у формі називного відмінка. Закцентовано увагу на тому, що кличний відмінок, є органічним для української мови, оскільки посилює стилістичні функції звертань, надає їм саме української специфіки та колоритності. Ігнорування ж кличного відмінка (у розмові, під час інтерв'ю чи у листуванні), або заміна його називним відмінком, є помилкою, відхиленням від морфологічної норми; свідченням неповаги до української мови та ознакою невибагливості до свого та чужого мовлення. У сучасного здобувача освіти треба культивувати мовну культуру, розвивати чуття мови, мовний смак, який реалізується в активізації лінгвокреативності; запропонувати сучасному здобувачеві підвищити свій рівень знань правописної норми, вживання кличного відмінка через опрацювання питань лінгвістичної вікторини.

Ключові слова: вокатив, звертання, кличний відмінок, культура мови, культура мовлення, мова, мовлення, мовний смак, орфографічна (правописна) норма, морфологічна норма, лінгвістична вікторина.

Кличний відмінок - це сьомий відмінок іменника, за допомогою якого кваліфікують звертання в українській мові, яке передається вокативом.

Вокатив як кличний відмінок у функції звертання (або апелятива) віддавна цікавить мовознавців, які досліджують його у різних аспектах, це такі вчені: Ф. Бацевич, О. Бевзенко, І. Бойко, І. Вихованець, Ю. Вольська, К. Городенська, М. Гринишин, Н. Данилюк, П. Дудик, С. Ермоленко, А. Загнітко, А. Каратаєва, І. Матвіяс, О. Межов, О. Потебня, М. Плющ, О. Семенюк, М. Скаб, Є. Тимченко, К. Шульжук, В. Явір та ін.

Серед вокативів, якими послуговуються мовці, найчастіше трапляються однокомпонентні, зрідка двокомпонентні. Перевага надається реченням, у яких вокатив стоїть у препозиції, а не в постпозиції чи інтерпозиції [1, с. 16]. «Кличний відмінок, крім традиційної апелятивної функції (зазвичай спонукає адресата до спілкування або сприйняття інформації), може виконувати й інші:

- функцію встановлення контакту - використовується для налагодження подальшого спілкування з адресатом;

- ідентифікаційну функцію - дає можливість урахувати не тільки стать і вік, а й статусну роль адресата;

- кваліфікаційну функцію - завдяки їй можна говорити про рівень освіти адресанта, про його культуру виховання та соціальний статус;

- емотивну функцію - за допомогою цієї функції виражається ставлення адресанта до адресата та виявляється експресія адресанта;

- синтаксичну функцію - її особливість у тому, що звертання членом речення не є.

Кличний відмінок в українській мові варто розглядати з урахуванням категорії роду, числа, відміни та групи» [4, с. 240].

3 червня 2019 року почав діяти новий «Український правопис», внесено зміни в деякі норми відмінювання іменників: наприклад, в імені Ігор змінений кличний відмінок: тепер правильно звертатись Ігорю (раніше було Ігоре); також форма по батькові від нього тепер подається як Ігорьович (раніше була Ігорович); для імені Олег встановлена форма кличного відмінка Олеже, що раніше вважалася неправильною, архаїчною, але як варіант залишена і стара форма Олегу.

Нині важливо вміти правильно утворювати форми кличного відмінка. Варто пам'ятати, що кличний відмінок притаманний лише іменникам І, ІІ та ІІІ відмін, майже у всіх іменниках !V відміни він збігається з формою називного відмінка.

• Іменники І відміни твердої групи у кличному відмінку мають закінчення -о: дівчино, жінко, мамо, матінко, сестро, донечко, невістко, невісточко, тітко, тітонько, вчителько, співачко, подруго, коліжанко / колєжанко (подруга, приятелька), колежанко (колега по роботі, товаришка за фахом, місцем праці чи навчанням у закладі вищої освіти), приятелько, товаришко; старосто, бідолахо; Ангеліно, Валентино, Варваро, Галино, Дарино, Зоряно, Єво, Любо, Людмило, Олено, Оксано, Марино, Мар'яно, Мирославо, Катерино, Ніно, Христино, Уляно, Ярино, Ярославо; Іринко, Надійко, Софійко; Миколо, Олексо, Саво, Славо; березо, калино, голубко, рибко, ластівко, зіронько, пташко; державо, країно, Батьківщино, Вітчизно, Україно, Київщино, Львівщино, Луганщино, Донеччино, Одещино, Сватівщино; Америко, Африко, Німеччино, Туреччино; м'якої та мішаної - е (є): воле, гривне, ґаздине, доле, земле, мріє, надіє, нене, пісне, Ілле; груше, душе, круче, площе; відданице, відміннице, молодице, царице, щасливице, листоноше; Анастасіє, Євгеніє, Ксеніє, Лідіє, Маріє, Меланіє, Надіє, Наталіє, Стефаніє, Соломіє, Софіє, Юліє.

Закінчення -ю утворює кличний відмінок іменників м'якої групи, що означають жіночі пестливі імена та назви осіб жіночої статі: бабусю, бабуню, матусю, мамусю, тітусю, доню, Ганнусю, Галю, Галюсю, Галюню, Таню, Лесю, Лілю, Марусю, Наталю, Катрусю, Христю, Олесю, Олю, Олюню, Олюсю, Орисю, Оксанцю, Славцю.

• Іменники ІІ відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е. На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик, -ок, -к), власні (частіше іншомовні) імена з основою на г, ґ, х, к; деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий та р (крім ж): батьку, діду, сину, тату; братику, таточку, татку, синочку, синку, хлопчику, Андрійчику, Іванку, Івасику, Михайлику, Михасику, Ромчику, Романчику, Остапчику, Петрику, Петрусику, Тарасику, Юрчику, Юрасику; замовнику, товаришу, критику, читачу, викладачу, полковнику; Аліку, Аристарху, Олегу, Джеку, Жаку, Людвігу, Ніку, Фрідріху; а також усі чоловічі імена по батькові: Євстахійовичу, Івановичу, Ігорьовичу, Максимовичу, Олексійовичу, Павловичу, Романовичу, Юрійовичу.

Закінчення -ю мають іменники м'якої групи: дідусю, татусю, татуню, красеню, легеню, дурню, добродію, знавцю, мудрецю, очевидцю, охоронцю, вихователю, вихованцю, вчителю, учню, водію, скрипалю, пекарю, герою, кобзарю, секретарю, шахтарю, лікарю, князю; гаю, водограю, краю, розмаю; Андрію, Анатолію, Василю, Грицю, Григорію, Ігорю, Євстахію, Євгенію (від Євгеній), Матвію, Назарію, Савелію, Сергію, Тимофію, Толю, Павлусю, Михасю, Петрусю, Цезарю, Юрію, Юлію.

На -е закінчуються іменники твердої групи: вітре, куме, голубе, друже, козаче, парубче, юначе, Боже, Києве, Львове, Харкове, Антоне, Вікторе, Євгене (від Євген), Любомире, Мар'яне, Тарасе, Петре, Олеже, Остапе; також іменники твердої групи із суфіксами -ист, -іст, -ор, -тор, -ер, -ир: радисте, пропагандисте, альпіністе, професоре, директоре, ректоре, режисере, майстре, бригадире, командире; частина іменників м'якої групи із суфіксом -ець: хлопче, женче, молодче, кравче, шевче (але добровольцю, бійцю, знавцю, українцю, італійцю та ін.); деякі іменники мішаної групи (зокрема власні назви з основою на ш, дж і загальні назви з основою на р, ж): Довбуше, Джордже, Лукаше, Тимоше; газетяре, кресляре, маляре, тесляре, пісняре, стороже. А також можливі варіанти: повстанцю і повстанче, постояльцю і постояльче, умільцю й умільче. Щодо послуговування кличним відмінком іменників ІІ відміни чоловічого роду, то варто пам'ятати про 5 і 6 примітки § 87. Кличний відмінок «Українського правопису» 2019 року: Примітка 5. Іменники сер, сір, гер мають форму, омонімічну з називним відмінком: сер, сір, гер. Примітка 6. Іменник Господь у кличному відмінку має форму Господи; іменник Христос може мати варіантні форми кличного відмінка: Христе, Христе, рідко Христосе [5, с. 124].

У кличному відмінку множини іменники другої відміни мають форму, омонімічну з називним: брати, працівники; діячі, товариші; обрії, учителі, лікарі; моря, поля, села; у поетичному та урочистому мовленні використовують форми на зразок братове, сватове [5, с. 128].

* Іменники ІІІ відміни у кличному відмінку мають закінчення -е: вісте, радосте, розкоше, ноче, подороже, юносте, Любове, Нінеле, Умане. Слід пам'ятати, що іменник мати кличного відмінка не має, оскільки в цьому значенні вживається форма називного відмінка однини.

Майже у всіх іменниках !V відміни кличний відмінок збігається з формою називного відмінка. «У називному, знахідному та кличному відмінках однини іменники четвертої відміни мають закінчення -я (після шиплячого - -а): вим'я, галченя, голуб'я, гуся, дитя, ім'я, козеня, плем'я, ам'я, тм'я; коліща, курча, лоша» [5, с. 130]. У кличному відмінку лише деякі іменники !V відміни мають закінчення -е: їмене, племене [5, с. 131].

Щодо вживання кличного відмінка імен по батькові та звертальних конструкцій, що складаються з кількох назв, то варто пам'ятати декілька правил. правописний кличний відмінок мова студент

По-перше, імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку закінчення -о: Вероніко Романівно, Світлано Богданівно, Тетяно Дмитрівно, Оксано Платонівно, Лідіє Тарасівно, Єво Миколаївно; імена по батькові чоловічого роду - закінчення -у: Анатолію Олександровичу, Артеме Івановичу, Віталію Свиридовичу, Дмитре Романовичу, Михайле Степановичу, Олександре Андрійовичу, Богдане Яковичу.

По-друге, у звертаннях, що складаються з двох власних назв (імені та по батькові) або із загальної назви та імені, обидва слова мають форму кличного відмінка: Анастасіє Павлівно, Ксеніє Романівно, Вероніко Станіславівно, Ольго Тарасівно, Любомире Йосиповичу, Євстахію Павловичу, Артеме Семеновичу; братику Толю, друже Степане, пане Миколо, побратиме Романе; добродійко Христино, тітко Маріє, панно Зоряно, сестричко Оксанко, товаришко Яніно.

По-третє, у звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова: добродію секретарю, добродію бригадире, пане голово, пане лейтенанте, пане президенте, товаришу майоре.

По-четверте, у звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім'я: друже Петренку; колего Паращаку, пане Базалю, побратиме Ганичу, добродійко Вишенько; можливі також поєднання форми кличного відмінка іменника загальної назви та форми кличного відмінка прізвища, однакової з формою називного відмінка: друже Гнатенко, колего Швадчак, пане Ковальчук, професоре Сокальський, добродійко Панібудьласка, депутате Поповський, лікарю Гайдук, інспекторе Яблонська.

«Форма кличного відмінка, яку використовують, звертаючись до когось, є органічною для української мови, вона посилює стилістичні функції звертань, надає їм саме «отієї українськості»: української специфіки та колоритності. Кличний відмінок в українській мові тривалий час перебував «у становищі Попелюшки», як зазначав відомий український мовознавець, філолог, перекладач, публіцист Олександр Пономарів, оскільки його називали кличною формою, а не відмінком, дозволяли при звертанні замість нього вживати іменники у формі називного відмінка. У виданні «Українського правопису» за 1990 рік було зафіксовано уже сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний (бо у правописі від 1933 року з української мови прибрали літеру ґ та кличний відмінок).

Пам'ятаймо, що в українській мові кличний відмінок є повноцінною категорією живого спілкування, тому неправильно кваліфікувати звертання в розмові, особливо інтерв'ю у формі називного відмінка, оскільки це є сліпим наслідуванням, калькуванням російських звертальних конструкцій» [3, с. 231]. Нині варто вміти «насолоджуватися» гарними українськими іменами, позбутися у своєму мовленні імен, близьких до російської мови, замість них уживати українські імена:

а) замість Ваня - Іван, Івасик, Іванко; у кличному відмінку звучатиме: Іване, Івасику, Іванку; замість Міша - Михайло, Михайлик, Михасик; у кличному відмінку - Михайле, Михайлику, Михасику; замість Тьома - Тимофій, Тимофійчик; у кличному відмінку - Тимофію, Тимофійчику; замість Даня - Данило, Данилко; у кличному відмінку - Даниле, Данилку; замість Льоша - Олексій, Олексійчик, Олексійко; у кличному відмінку - Олексію, Олексійчику, Олексійку; замість Маша - Марія, Маруся, Марусенька, Марічка; у кличному відмінку - Маріє, Марусю, Марусенько, Марічко; замість Наташа - Наталка, Наталя, Наталочка, Наталонька; у кличному відмінку - Наталко, Наталю, Наталочко, Наталонько; замість Крістіна - Христина, Христинонька, Христя; у кличному відмінку - Христино, Христинонько, Христю; замість Маріна - Марина, Маринка; у кличному відмінку - Марино, Маринко; замість Нікіта - Микита, Микитка; у кличному відмінку - Микито, Микитко; замість Паша - Павло, Павлик, Павлусь; у кличному відмінку - Павле, Павлику, Павлусю;

б) або усічень чи форм, близьких до європейських мов: замість Девід, Макс, Маріо, Маттео, Ніколя послуговуймося українськими іменами: Давид, Максим, Мар'ян, Марко, Матвій, Микола; у кличному відмінку - Давиде, Максиме, Мар'яне, Марку, Матвію, Миколо.

У сучасного здобувача освіти треба культивувати мовну культуру, розвивати чуття мови, мовний смак, який реалізується в активізації лінгвокреативності. Хочемо запропонувати сучасному здобувачеві освіти підвищити свій рівень знань правописної норми, а саме: вживання кличного відмінка через опрацювання питань, наприклад, лінгвістичної вікторини:

«25. Утворіть форму кличного відмінка від таких іменників: Галина Миронівна, Христина Олександрівна, Роман Дмитрович, пан Микола, друг Іван, тітка Соломія. Відповідь. Стосовно вживання кличного відмінка треба пам'ятати: у звертаннях, що складаються із двох власних назв (імені та по батькові) або із загальної назви й імені, обидва слова мають форму кличного відмінка: Ганно Миронівно, Христино Олександрівно, Романе Дмитровичу, пане Миколо, друже Іване, тітко Соломіє.

26. Утворіть форму кличного відмінка від таких іменників (загальна назва + прізвище): пан Малащак, депутат Задунайчик, колега Гайдук, лікар Максименко; добродійка Вишенька, поетка Забашта.

Відповідь: у звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім'я: пане Малащаку, депутате Задунайчику, колего Гайдуку, лікарю Максименку; можливі також поєднання форми кличного відмінка іменника загальної назви та форми кличного відмінка прізвища, однакової з формою називного відмінка, наприклад: друже Максименко, колего Кравчук, пане Коваль, лікарю Щокін; але у звертаннях до жінок, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка мають обидва іменники: добродійко Вишенько, поетко Забашто.

27. Утворіть форму кличного відмінка від таких іменників (двох загальних назв): пан президент, товариш майор, добродій секретар.

Відповідь: у звертаннях, які складаються із двох загальних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова: пане президенте, товаришу майоре, добродію секретарю» [2, с. 57-58].

Висновки. Звертання в українській мові передається вокативом, який ще називають кличним відмінком.

Пам'ятаймо, що ігнорування кличного відмінка (у розмові, під час інтерв'ю чи у листуванні), або заміна його називним відмінком, є, по-перше, помилкою, відхиленням від морфологічної норми; по-друге, свідченням неповаги до української мови; по -третє, ознакою невибагливості до свого та чужого мовлення. Варто пам'ятати, що використання у звертаннях форм називного відмінка для української мови є ненормативним. Тому звертаймося правильно і пам'ятаймо про той приємний факт, що українська мова належить до тих слов'янських мов, які зуміли зберегти кличний відмінок; бо скажімо, такі мови, наприклад, як російська, білоруська втратили його: звертання в них кваліфікується формою називного відмінка.

Список використаних джерел

[1] Єрмоленко, С. (2019). Вплив персоніфікації на вокатив (на матеріалі сучасної української прози). Південний архів (філологічні науки) (78), 14-18. https://doi.org/10.32999/ksu2663-2691 /2019-78-2.

[2] Клєщова, О. Є. (2021). Культура мови, культура мовлення та правописні норми: лінгвістична вікторина. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер. «Філологія», (51), т. 1, 54-59. https://doi.org/10.32841/2409- 1154.2021.51-1.13 Вилучено з http://vestnik-philology.mgu.od.ua/archive/v51/part_1/13.pdf.

[3] Клєщова, О. Є. & Кравчук, О. М. (2021). Культура української мови: навч.-метод. посіб. (2-ге вид.). Старобільськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка». 263 с. Вилучено з http://dspace.luguniv.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/8557/1/ZKleshova%202021.. pdf.

[4] Турчак, О. М. (2020). Вокатив як елемент українського мовленнєвого етикету (особливості та тенденції в межах новітнього комунікативного дискурсу). Вісник університету Альфреда Нобеля. Сер. «Філологічні науки», (2(20)), 237-243. https://doi.orq/10.32342/2523-4463-2020-2-20-25.

[5] Український правопис (2019) / НАН України; ред. Є. І. Мазніченко, В. Є. Македон, С. В. Шарабанова, І. Л. Яловнича. Київ: Наукова думка. 390 с.

Размещено на Allbest.ru