Україномовний проєкт української філософії і її "лексикон неперекладностей"

Національна мова як мова етносу, який засвоював буття, є мова транзитивна, спрямована на праксис -- комунікацію, прикладні сфери діяльності. Вона є невідрефлектованою, теоретично беззасновковою, у співвідношенні з метамовою є мовою знаряддєвою, мовою об'єкта. З позиції пасивного стану, який прийшов у мову разом з національною підпорядкованістю, диференціацією мов, національна мова пасивна як метамова. Це характеристика не лише української, а будь-якої мови як мови національної (Вавилонська вежа як кара Божа). Щоб подолати власну знаряддєвість, треба віднайти всередині національної мови, у горизонті цієї мови таку метамовну значимість, яка дозволить долати ангажованість національним, віднаходити метамовності -- імперативи буття як поняття, а також одночасно утримуватися в національному. Наполягати на нездоланності національного значить утверджувати себе в знаряддєвості, поміщати себе в простір тотального впливу на буття, у простір знайомого: «філософи по-різному пояснювали світ, а завданням було -- змінити його» (11 Теза Маркса про Фоєрбаха). Пояснювання, розуміння є фікція, нескінченна подрібнюваність буття, конгломерат самозамкнутих дискретностей, те, що відкривається погляду на буття зі знаряддєвості мови, представленої не як мінімальна тотожність, а як мінімізація розрізнень. Розпредметнення фікції повертає нас до ситуації пошуку метамови, а знаряддєвість мови -- до моменту перспективи подолання знаряддєвості. Знаряддєвість тотожна національному як мова транзиту, переходу до перетворення світу, до іншої собі предметності, мова спілкування з іншим собі. Водночас варто їй спрямувати зусилля на саму себе як предметність, взаємодіяти не з іншим, а з собою; як тільки вона шукає слова щодо власної сутності, то перестає бути прозорою і замикається у власній величі. Це і є долання знаряддєвості як прорив до самої себе -- утворення просвіту (просвітлення), з'ява просвіту як інстанція «мета», тоді формується здатність мови до рефлективності, виникає рефлективність мови як її' здатність перевершувати літературність. Для такої мови характерна антилітературність, бо «література не вміє розділяти себе на споглядаючу і споглядувану, таку, що говорить, але не про себе» [Barthes, 1972, р. 131].

Мова, що говорить про саму себе, опікується відповідністю самій відповідності, інакше кажучи, неконкретизована, межово загальна відповідність (абсолютна чи ідеальна) буттю обирається рефлективною мовою як свого предмета, як того, відповідно до чого й повинна знаходитись спрямована на предмет мова. Рефлективна мова намагається слідувати цій буттєвій відповідності, її увага спрямована на свою придатність до відповідності, спрямована на саморозвиток, самоопрацьованість у відповідності до вимог межової когерентності буттю. Перед лицем «мета» співставність мов втрачає звичні формати, перетворюючись на самоспівставність. Водночас усяка мова починає бути представленою від імені світової множини мов, ієрархізуючи цю множину своєю претензією на статус однієї-єдиної, доводячи свою винятковість. Тотожність як однакове відношення до буття як освоюваного й універсальна неспівставність (за відсутності спільної буттєвої підстави) є такою тотожністю, яка поступається основному -- по-справжньому онтологічній тотожності: мови поділяють участь буття, вони здійснюють розрізнення ступенів однієї-єдиної мови, схоплюючи різницю буттєвих досвідів як розрізненість одного й того ж буття. Мова в перспективі «мета» прагне відповідати буттю як ієрархічно співпідпорядкованій єдинороздільності. О. О. Потебня зауважує: «Дві порівнювані мови можуть мати однаковий ступінь досконалості за глибокої відмінності свого устрою» [Потебня, 1976, с. 259]. Тобто знаряддєві мови онтологічно неспівставні, хоча вони можуть бути однаково досконалі, як і можуть однаково говорити про досвід, тобто говорити з однаковою точністю.

Існування як однієї-єдиної мови звільняє рефлексивну мову від обмежень. Набуваючи властивості безмежності, мова спрямовує зусилля до рефлективності, до межової екстенсивності, до долання власних меж -- меж як невластивих, як накладених такою невластивістю, яка похідна від освоєння. Мова, яка піднялась над своєю межею, опікується замежовим собі, що і є розмовою про себе як іншу в текстовій діяльності. Мова, яка не обтяжена межею у своєму прагненні бути відповідною до буття, стає буттям, яке прагне до відповідності буттю настільки повно, що стає фактом буття. Така мова занурюється в текстову діяльність, спрямовуючи зусилля на текст як покладену мову, вона не особливо опікується позатекстовою долею тексту. Морфологія тексту як система означаючих з відповідною до цього теоретичною поетикою, розробленою всередині цієї мови і для цієї мови, обговорювана нею текстова практика, зосереджується «на забутті зовнішніх цілей того, що вона говорить не про себе...коли література говорить про саму себе, то це і є варіантом її прочитування, вона має свого читача як заангажовану суб'єктивність, вона обумовлена культурною історією» [Eco, 1989, р 10].

Пошуками такої заангажованої суб'єктивності, свого користувача, для якого філософія є фаховою діяльністю, є фахова література, яка задовольняє потребу в україномовних філософських текстах. Але лише наявності основних текстів в надрах національної мови і національною мовою недостатньо, потрібно їх привласнити (зробити своєю власністю), вміти їх застосовувати у своїй фаховій діяльності. Фахова текстова діяльність з продукування концептів членом фахової спільноти поєднується з вмінням писати тексти українською. Це той сегмент роботи, який представляє собою постперекладацьку діяльність. Що ж до інтимності «мова -- дім буття», то проблема симбіозу англійської й української, здатність української філософії убезпечити себе від ролі маркера маргінальності на академічній мапі філософії, то це залежать від здатності національної філософії «вслухатися» в національне буття і говорити про нього національною мовою. Ставши в стрій для реалізації права на рівність як рівність функціонування за збереження відмінностей у внутрішній облаштованості мови виразу філософської ідеї, у намаганні подолати мовну знаряддєвість української мови, забезпечить мовну рівність альтернатив мовного вибору в опозиції свій-чужий. Це маніфестує власний історичний, культурний досвід України, у такому значенні вибір українською є безальтернативним, зумовленим загальнокультурною ситуацією, готовністю нації йти в Європу, обравши українську мову як мову українського культурного проєкту. Водночас варто враховувати не лише бажання України вписатися в європейську традицію розвинутої рефлексивної мови, а й здатність фахової спільноти реалізовувати цей проєкт, його європейський за рівнем калібру. Це важке завдання з огляду на свідчення столітніх рухів європейських філософій у пошуках мов філософування. Щоб пройти шлях від знаряддєвості до рефлексивності потрібні не лише націоналістичні амбіції, а й екзистенційна напруга, бачення перспективи тими, хто готовий іти шляхом, який Мартін Гайдеґґер порівнює з роботою селянина; тільки на відміну від селянина, який робить борозну в землі, філософ робить її в мові. Можна сподіватись і на чудо -- появу сугестивного філософа рівня Гайдеґґера, здатного створити свій світ, свою філософію мови, водночас вирішуючи філософське завдання -- ставити питання до буття українською.

Висновки

Українська філософія народилася із запізненням на півтора тисячоліття в порівнянні з грецькою і, як й інші європейські філософії, живилась нею шляхом трансферу -- попаданням європейської філософії на український ґрунт, ставала рецепцією філософії європейської. Ознайомлення та засвоєння, грецької за походженням, філософії європейськими культурами пов'язані з практиками перекладу шляхом запозичення, трансформації і транслітерації, які когерентні культурним контекстам. Сьогодні очевидним є симбіотична одиниця з її симбіонтами мовних субодиниць української й англійської мов. Якої конфігурації буде той структурно-онтологічний симбіоз української й англійської, на ґрунті якого можлива розмова про долю української філософії як філософії національної -- під питанням. Стосовно української мови, яка потребує доповнюваності до ступеня рефлексивної одиниці, то альтернативи немає, ця умова виконується відповідно до державної мовної політики. Підсумовано, що здатність національної мови до рефлексивності, вибір, ґрунтований на оцінці альтернативних мов, які описують одиничний досвід нації, проблема мовного вибору української філософії залежна від мовного вибору глобалізованої фахової спільноти й мовної політики держави -- готовності вкладати гроші у видавничі й перекладацькі сфери діяльності.

Список використаних джерел

Adamson P. Classic philosophy meets Arabic language. Asymptote. 2019. March, 21. Retrieved from: https://www.asymptotejournal.com/blog/2019/03/21/classic-philosophy- meets-arabic-language-a-dialogue-with-prof-peter-adamson/

Barthes R. Mythologies. New York: Farrar, Straus and Giroux, 1972. 160 p.

Basson A. H., O'Connor D. J. Language and philosophy: Some suggestions for an empirical approach. Philosophy (London, England), 1947. 22(81). P/ 49--65. DOI:https://doi.org/10.1017/S0031819100023329

Benveniste E. Problemes de linguistique Generale. Paris: Gallimard, 1966. 357 p.

Cicero. De finibus bonorum et malorum (H. Rackham, Trans.). London: Heinemann, 1914.512 p.

Crane, Tim. The philosophy of translation. Times Literary Supplement. 2015. Retrieved from: https://www.the-tls.co.uk/articles/the-philosophy-of-translation/

Deleuze G.; Guattari F. What Is Philosophy? New York: Columbia University Press, 1996.256 p.

Diagne S. B. On the postcolonial and the universal? Rue Descartes. 2013. 78(2), p. 7--18. DOI: https://doi.org/10.3917/rdes.078.0007

Durant W. Caesar and Christ: A History of Roman Civilization and of Christianity from their Beginnings to A.D. 325. New York: Fine Communications, 1994. 752 p.

Eco U. The Open Work. Cambridge: Harvard University Press, 1989. 320 p.

Kahn C. H. The verb `be' in ancient Greek. Dordrecht: D. Reidel, 1973.

Levy C. Cicero and the creation of a Latin philosophical vocabulary. The Cambridge companion to Cicero's philosophy. New York: Cambridge University Press, 2021. P. 71-87. https://doi.org/10.1017/9781108241649.007

Ree J. Witcraft: The invention of philosophy in English. New Haven, London: Yale University Press, 2019. 756 p.

Sapir E. The grammarian and his language. American Mercuy. 1924, № 1. P. 149--155. Suetonius Tranquillus C. The Lives of The Twelve Caesars. Kessinger Publishing, LLC, 2004. Sumner C. The source of African philosophy: The Ethiopian philosophy of man. Stuttgart: Franz Steiner Verlag, 1986. 153 p.

Tatarkiewicz W. Historia filozofii. T. 1. Lilozpfia staroyytna i sredniowiecyna. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1988. 388 s.

Горський В. С. Нариси з історії філософської культури Київської Русі. Київ: Наукова думка,1993. 164с.

Кассен Б. (Ред.). Європейський словник філософій: лексикон неперекладностей. Том 1. К.: Дух

Кониський Г. Моральна філософія, або Етика (Передмова). Філософські твори. В 2 т. Київ: Наукова думка, 1990. Т.1. С. 365--385.

Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. В. Гуманістичні і реформаційні ідеї в Україні. Київ: Наукова думка, 1990. 382 с.

Потебня О. О. Язык и народность. Эстетике и поэтика. М.: Искусство, 1976. С. 253--285.

Потебня О. О. Мысль и язык. Киев: СИНТО, 1993. 192 с.

Потебня О. О. Из записок по теории словесности. Харьков, 1995. С.147--149.

Трубецкой М. С. Вавилонская башня и смешение языков. История. Культура. Язык.

М.: Прогресс-универс, 1995.

Ушкалов Л. В. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. Харків: Акта, 2001. 221 с.

Чижевський Д. І. Нариси з історії філософії в Україні. Київ: Орій при УКСП «Кобза», 1992. 230 с.

References

Adamson, P. (2019). Classic philosophy meets Arabic language. Asymptote. Retrieved

from: https://www.asymptotejournal.com/blog/2019/03/21/dassic-philosophy-meets- arabic-language-a-dialogue-with-prof-peter-adamson/

Bart, R. (1972). Mythologies. New York: Farrar, Straus and Giroux.

Basson, A. H., & O'Connor, D. J. (1947). Language and philosophy: Some suggestions for an empirical approach. Philosophy (London, England), 22(81), 49--65. DOI:

https://doi.org/10.1017/S0031819100023329 [Google Scholar]

Benveniste, E. (1966). Problemes de linguistique Generale. Paris: Gallimard.

Cassin, Barbara (Ed.). (2009). European dictionary of philosophies: a lexicon of untranslatables. Vol. 1. Kyiv: Dukh i litera. (in Ukrainian).

Chyzhevsky, D. I. (1992). Essays on the history of philosophy in Ukraine. Kyiv: Orii pry UKSP «Kobza». (in Ukrainian).

Cicero. (1914). De ftnibus bonorum etmalorum (H. Rackham, Trans.). London: Heinemann.

Crane, Tim. (2015). The philosophy of translation. Times Literay Supplement. Retrieved from: https://www.the-tls.co.uk/artides/the-philosophy-of-translation/

Deleuze, G.; Guattari, F. (1996). What Is Philosophy? New York: Columbia University Press.

Diagne, S. B. (2013). On the postcolonial and the universal? Rue Descartes, 78(2), 7--18. DOI: https://doi.org/10.3917/rdes.078.0007

Durant, W. (1994). Caesar and Christ: A History of Roman Civilization and of Christianity from their Beginnings to A.D. 325. New York: Fine

Eco, U. (1989). The Open Work. Cambridge: Harvard University Press.

Horskyi, V. S. (1993). Essays on the history of the philosophical culture of Kyivan Rus. Kyiv: Naukova dumka. (in Ukrainian).

Kahn, C. H. (1973). The verb `be' in ancient Greek. Dordrecht: D. Reidel.

Konyskyi, H. (1990). Moral philosophy, or Ethics (Preface). Philosophical works. In 2 vol., 1, pp. 365--385. Kyiv: Naukova dumka. (in Ukrainian).

Levy, C. (2021). Cicero and the creation of a Latin philosophical vocabulary, pp. 71--87. The Cambridge companion to Cicero's philosophy. New York: Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/9781108241649.007

Nichyk, V. M., Lytvynov, V. D., Stratii, Ya. V. (1990). Humanist and reformation ideas in Ukraine. Kyiv: Naukova dumka. (in Ukrainian).

Potebnja, O. O. (1976). Language and nationality. Aesthetics and poetics. Moscow: Iskusstvo. (in Russian).

Potebnja, O. O. (1993). Thought and language. Kyiv: SINTO. (in Russian).

Potebnja, O. O. (1995). From notes on the theory of literature. Kharkiv. P.147--149. (in Russian).

Ree, J. (2019). Witcraft: The invention ofphilosophy in English. New Haven, London: Yale University Press.

Sapir, E. (1924). The grammarian and his language. American Mercury, 1, 149--155.

Suetonius Tranquillus, C. (2004). The Lives of The Twelve Caesars. Kessinger Publishing, LLC. Sumner, C. (1986). The source of African philosophy: The Ethiopian philosophy of man. Stuttgart: Franz Steiner Verlag.

Tatarkiewicz, W. (1988). Historia filozofii. T. 1. Filoyofia staroyytna i sredniowiecyna. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe.

Trubetzkoy, N. S. (1995). The tower of Babel and the confusion of languages. Hystory. Culture.

Language. Moscow: Progress-univers. (in Russian).

Ushkalov, L. V. (2001). Ukrainian baroque thinking about God. Seven studies about Hryhorii Skovoroda. Kharkiv: Akta. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru