Функціонально-семантичне поле оптативної модальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функціонально-семантичне поле оптативної модальності

Біціллі Анна Геннадіївна

здобувач вищої освіти факультету романо-германської філології Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Україна

Науковий керівник: Лимаренко Олена Анатоліївна

канд. філол. наук, доцент, доцент кафедри граматики англійської мови Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Україна

Анотація

Стаття присвячена особливостям організації функціонально-семантичного поля оптативної модальності в англійській мові. Виділено наступні семантичні різновиди оптативної модальності: власне бажання, бажання-намір, гіпотетичне бажання, бажання, спрямоване на отримання певної інформації, бажання-порада. Представлені також функціонально-семантичні поля кожного з підвидів оптативної модальності, а саме лексико-граматичні засоби їх вираження. Основний акцент в роботі зроблено на порівнянні лексико-морфологічних засобів висловлення оптативної модальності. Доведено, що власне бажання як ядро функціонально-семантичного поля оптативної' модальності позбавлене додаткових семантичних нашарувань, є кістяком оптативності. Інші семантичні підвиди ґрунтуються на семантичному значенні власне бажання із включенням додаткової' конотації. оптативний модальність лексика граматичний

Ключові слова: суб'єктивна модальність, об'єктивна модальність, оптативність, функціонально-семантична категорія, функціонально-семантичне поле.

Модальність є однією з важливих функціонально-семантичних категорій будь-якої мови, адже вона висловлює ставлення мовця до певної ситуації, об'єкту, події тощо. Тобто модальність є невід'ємною частиною повсякденного життя кожної людини, адже ця функціонально-семантична категорія становить систему предикації, яка властива кожному реченню та відображує його зміст в об'єктивній дійсності.

Модальність поділяється на об'єктивну та суб'єктивну. Суб'єктивна модальність є широко досліджуваною серед багатьох науковців, адже вона відіграє ключову роль у вираженні власної позиції (А. П. Загнітко, Х. Кеес, П. Ларрея, Ю.С. Любимова, Ф. Палмер, О.О. Селіванова, В.М. Ткачук, Дж. Томпсон, Л.В. Умрихіна, І.А. Шаповал та інші).

Л.П. Войналович трактує поняття модальність як комплексну багатоаспектну функціонально-семантичну категорію, що виражає відношення мовця до висловлюваного, його оцінку відношення до об'єктивної'дійсності [2].

Об'єктивна модальність, яка формує предикативну основу речення, властива будь-якому реченню, а суб'єктивна модальність нашаровується на об'єктивну модальність та виражає бачення мовцем повідомлюваного, запитуваного, відносно його достовірності, ймовірності тощо [5].

Модальність як функціонально-семантична категорія відображує ставлення мовця до дійсного та дозволяє точніше висловлювати наміри, сумніви, можливості, необхідності тощо. Функціонально-семантична категорія (ФСК) є однією зі складових функціональної граматики та визначається як ознака мовних одиниць різних рівнів, яка концептуально інтегрує іХ із мовленнєвими одиницями на підставі спільної функціі" [8].

Особливістю функціональної граматики є те, що вона досліджує різні рівні мови та їхню взаємодію для реалізації певних функцій, а також висвітлює багатогранність вираження мовних засобів. Іншими словами, конкретна функція може бути виражена різними мовними засобами або конкретний мовний засіб може виражати різні функції [1]. Завдяки цьому функціональна граматика показує, як мовні засоби можуть адаптуватися до різних комунікативних задач та сприйматися у різних контекстах.

Іншої вагомою складовою функціональної граматики є функціонально - семантичне поле (ФСП), що є системою різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, синтаксичних), здатних виконувати одну спільну функцію, яка ґрунтується на спільності категорійного змісту [5]. Крім того, ФСП сприяє упорядковуванню та узагальнюванню різноманітних явищ мовлення, а також розглядає особливості використання мовних засобів у конкретних ситуаціях.

У традиційному розумінні ФСП представляє собою неперервне сферичне утворення з центром/ядром та периферійними зонами. У ядрі функціонально- семантичного поля ознаки проявляються найбільш виразно, а в периферійних зонах - приядерній, найближчій периферійній, віддаленій та найбільш віддаленій периферійній - вони виявляються менш виражено [3].

Стосовно ФСП модальності варто зазначити, що існує декілька точок зору щодо його визначення. Деякі науковці (О.В. Гулига та Є.И'. Шендельс) розглядають модальність у вигляді макрополя, яке включає в себе поле дійсності (ядро - індикатив, периферія - кон'юктив) та поле недійсності. Поле недійсності поділяється на потенційно-ірреальне (ядро - кон'юнктив, периферія - індикатив) та спонукальне (ядро - імператив, периферія - модальні дієслова) мікропіле [4].

О.І. Бєляєва так само, як О.В. Гулига та Є.И Шендельс, виділяє в макрополі модальності два мікрополя: дійсність та недійсність. Однак при цьому звертає більшу увагу на мікрополе недійсності та поділяє його на наступні поля: ірреальність, потенційність, волевиявлення та епістемічна модальність [4].

Щодо центральних мовних одиниць вираження модальності, то Джефф Томпсон передусім виділяє модальні дієслова та прислівники з модальним значенням. До периферійних засобів вираження модальності автор відносить використання пасивних форм (таких як 'supposed to' або 'obliged to') та прийменникових фраз [12].

Аналізуючи всі представлені ФСП модальності, варто зазначити, що серед найпоширеніших модальних значень (ймовірність, повинність, необхідність, можливість тощо) науковці також схильні виокремлювати мікрополе оптативної модальності (модальності бажання). Оптативна модальність дає мові емоційне забарвлення та є важливим інструментом для точного, виразного та ввічливого вираження хотінь та намірів мовця.

А.П. Загнітко у своєму словнику стверджує, що оптатив - це спосіб дієслова, який означає бажаність відповідної дії [5]. Також оптативність визначається як функціонально-семантична категорія, яка має можливість вираження бажаного стану речей у мові за допомогою лексичних та граматичних засобів. Вона вказує на волюнтативну модальність суб'єкта та проектує потенції (не)бажання до можливої дії чи стану. Ця модальність реалізується у межах оптативного висловлення - в пропозиції, де зафіксована оптативна воля суб'єкта щодо можливої ситуації [6 ].

Іншими словами, оптативну модальність можна описати наступним чином: мовець висловлює своє бажання щодо події, вважаючи це доцільним, і має намір сприймати своє висловлювання як вираз власного бажання, яке може сприяти тому, щоб дана подія сталася [10].

Існують різні класифікації оптативної модальності (Ю.С. Любимова [7], Л.В. Умрихіна [9], І.А. Шаповал [11]). У нашому дослідженні ми виділяємо наступні семантичні підвиди оптативної модальності: власне бажання, бажання-намір, гіпотетичне бажання, бажання, спрямоване на отримання певної інформації, та бажання-порада.

Аналіз художніх творів, а саме речень зі значенням оптативної модальності (500 одиниць), дозволив сформувати ФСП оптативної модальності (Рис. 1), де ядро представлено власне бажанням (38%), до приядерної зони відноситься бажання-намір (35%), до найближчої периферійної зони - гіпотетичне бажання (13%), до віддаленої периферійної зони відноситься бажання, спрямоване на отримання певної інформації (9%) та до найбільш віддаленної периферійної зони - бажання-порада (5%).

Кожен з виділених семантичних підвидів характеризується певними структурно-семантичними мовними засобами вираження в реченні. Іншими словами, можна говорити про наявність ФСП у кожного з підвидів оптативної модальності.

Так, ядром власне бажання є дієсловами зі значенням хотіння (46%): to want, to hope, to expect, to wish. Наприклад: Whatever they're doing out there, I want in (J. Dashner), Thomas dropped his fork, not knowing what he'd expected or hoped for (I. Dashner). Аналізуючи представлені речення, варто зазначити, що свої функції ці лексеми переважно виконують у складних реченнях та можуть бути виражені різними видо-часовими формами.

Рис. 1. Функціонально-семантичне поле оптативної модальності

До приядерної зони мовних засобів вираження власне бажання можна віднести дієслівні словосполучення (27%). Частіше в цих словосполученнях головним словом виступають наступні дієслова: to want, to expect, to long, to ask for/to, to wait for, to be sick of, to wish. Передусім вони поєднуються з інфінітивом, іменниками та займенниками, задля того, щоб створити більш точне, адаптоване до контексту та індивідуалізоване висловлювання бажання, що робить комунікацію більш ефективною та виразною.

До периферії ФСП слід віднести іменники з модальним значенням бажання (4%): His desire to become a Runner had taken a major blow (J. Dashner), Then your wish is granted (J. Dashner). В наведених прикладах іменники виконують функцію підмета, але вони також можуть виступати в ролі додатку: Little early for death wishes, don't you think?(J. Dashner).

У приядерній зоні ФСП оптативної модальності знаходиться бажання- намір. Намір за своїм значенням є задумом та певною мірою бажанням на відтворення конкретної дії, але намір не завжди передає чітке бажання, а більшою мірою вказує на рішення суб'єкта, спрямоване на досягнення певної мети. Тобто, бажання може слугувати вихідною точкою для формулювання намірів. Отже, бажання-намір - бажання, яке передає задум мовця на відтворення певної дії та має чітку мету на досягнення певної цілі або об'єкту.

Бажання-намір представлене головним чином: дієсловами, модальними виразами (to be going to, to be about to, would like, to be eager to) та модальними дієсловами (will, shall).

Ядром ФСП мовних засобів вираження бажання-наміру є словосполучення дієслів (to want, to itch, to intend, to mean та інші) з інфінітивом, який конкретизує, яку саме дію мовець хоче відтворити. Наприклад: He wanted to run and hide from these people (J. Dashner), Do you intend to tell me the truth?(D. Setterfield), Thomas didn't feel like telling the whole thing (J. Dashner). Варто зазначити, що при вираженні бажання-наміру, інфінітив переважно представлен динамічними дієсловами.

До приядерної зони відносяться модальні вирази (26%): to be going to, to be about to, would like, would be happy to. Наприклад: What were you about to tell me?(J. Dashner), He'd be happy to slam the door closed and throw away the key himself (J. Dashner).

Найближчою периферійною зоною аналізованого ФСП предстають модальні дієслова, маніфестуючи в реченні твердий намір, обіцянку (19%) (will, shall): I'll stay_and help Newt (J. Dashner), I'll_tellyou the plan (J. Dashner).

До віддаленої периферійної зони належать іменники та прислівники з модальним значенням бажання (8%). Перед іменників передусім використовується слово intention: I had no intention of pulling it, I had no intention of any sort, really (D.Setterfield).

Гіпотетичне бажання знаходиться у найближчій периферійній зоні ФСП оптативної модальності. На відміну від попередніх підвидів, гіпотетичне бажання потребує особливого контексту, бо ґрунтується на уявленнях або гіпотетичних сценаріях, а не на реальних обставинах або можливостях.

Щодо мовних засобів вираження гіпотетичного бажання, то це можуть бути будь-які дієслова, які виражають власне бажання та бажання-намір, але особливістю їх функціонування в реченні є переважне використання у формі

суб'юнктиву. Суб'юнктив виражає дію, яка не відноситься до дійсності, а є чимось вигаданим або бажаним.

Ядром ФСП мовних засобів вираження гіпотетичного бажання є вживання суб'юнктиву в з'ясувальних підрядних реченнях (49%), які мають наступну модель: [I wish + Subjunctive II ]. Наприклад: He wished he were dead (J. Dashner), Wish I knew (J. Dashner). Для більшого емоційного забарвлення можливе використання емфатичної форми дієслова у головній частині речення: I do wish I knew when she was coming back (D. Setterfield).

Приядерною зоною є обставинні порівняльні речення( 35%). Модель цих речень включає в себе конструкцію [as if + Subjunctive II]. Наприклад: He felt a worrying shudder in his chest, as if his heart wanted to escape, to flee his body (J. Dashner).

До периферії ФСП відноситься синтаксична конструкція із сполучником if only, яка вказує на бажання змінити перебіг подій (16%).Наприклад: If only I knew how to answer that question!(D. Setterfield).

Бажання, спрямоване на отримання певної інформації, знаходиться у віддаленій периферійній зоні. Цей підвид вказує на прагнення людини отримати конкретні дані, знання чи інформацію з метою розуміння чи вирішення проблеми або задоволення цікавості.

Ядром мовних засобів вираження даного підвиду бажання є дієслівні словосполучення з інфінітивом (74%). Найуживанішим виявилося словосполучення want to know: He wanted to know where he was and what was happening (J. Dashner). Інші словосполучення: His mind craved to know what kind of technology could be behind it all (J. Dashner), He couldn't wait to see more (J. Dashner), I'd love to know who I am (J. Dashner).

Дієслова зі значенням бажання можуть поєднуватися з іменником (17%): I want some answers (J. Dashner), Thomas hoped for an explanation (J. Dashner). В даному випадку іменники виконують роль додатку у реченні та передусім передають ідею надання інформації чи роз'яснення у відповідь на запитання.

У приядерній зоні знаходяться іменникові словосполучення зі значенням бажання (16%) у поєднанні з інфінітивом: An itch to learn the code, embarrassment at what Newt thought of him and Teresa, the intrigue of what they might find out in the Maze - and fear (J. Dashner).

Периферію формують прикметники (10%), які переважно мають функцію предикатива у складеному іменному присудку (Chuck was curious where he'd gotten his nickname (J. Dashner).

На найбільш віддаленій периферії ФСП оптативної модальності знаходиться бажання-порада (5%). У такому випадку метою мовця є висловлення бажання, яке має вплинути на волю адресата. Особливістю цього типу є те, що співрозмовник може сам вирішувити, виконувати певну дію чи ні. Тобто, бажання-порада - це бажання, яке представлене у формі рекомендації, спрямованої на дію адресата.

Ядром ФСП мовних засобів вираження бажання-поради є словосполучення had better (65%), яка вказує на рекомендацію чи пораду щодо майбутньої дії: You had better tell me (D. Setterfield). У зв'язку з тим, що словосполучення had better переважно використовується у розмовному стилі, в реченні воно часто представлено у скороченій формі (We'd better go and see someone (J. Dashner), а також в еліптичних реченнях (Better get as much of the Mazerun as we can (J. Dashner).

Крім того, в розглядуваній конструкції замість better може вживатися прислівник best, який у свою чергу вказує на те, що порада має менш виражений тон та не є такою прямолінійною як з прислівником better. Наприклад: Best be quiet now, accept the change - morn comes tomorrow (J. Dashner).

На периферії ФСП аналізованого підвиду знаходяться умовні речення другого типу (35%), які представлені переважно моделлю з підрядним реченням [If I were you, I would]. Така конструкція висловлює, щоб хтось зробив у конкретній ситуації, як би був на місці іншої людини, тобто дає пораду. Наприклад: If Iwereyou, Miss, I would do the same (D. Setterfield). В реченні порада виражена в головному частині, а підрядна слугує гіпотетичною умовою, за якою мовець може надати своє бачення ситуації та порадити щось співрозмовнику.

Отже, відмінністю бажання-поради від інших підвидів оптативної модальності є те, що вона орієнтована на волю адресата та має лише рекомендаційний характер.

Таким чином, можна зробити висновок, що власне бажання як ядро ФСП оптативної модальності позбавлене додаткових семантичних нашарувань, є кістяком оптативності. Інші підвиди ґрунтуються на семантичному значенні власне бажання із включенням додаткової конотації. Кожен з підвидів має свої лексичні та структурно-граматичні особливості вираження на поверхнему рівні, де власне бажання як ядро ФСП оптативної модальності має менш різноманітні та простіші, так би мовити «прозорі», мовні засоби представленості.

Список використаних джерел:

[1] Арешенков, Ю. О. (2007). Функціонально-семантичне поле як основне поняття функціональної граматики. Актуальні проблеми філології і методики викладання мов, (5), 6-9.

[2] Войналович, Л. П. (2013). Модальність як багатоаспектна лінгвістична категорія. Наукові записки. Серія «Філологічні науки», (3), 28-32.

[3] Грипас, О. Ю. (2013). Принципи категоризаціГ компаративності як системного утворення. Studia Philologica (Філологічні студії), (2), 16-19.

[4] Доценко, О. Л. (2006). Семантико-прагматичнии* синтаксис: особливості

вираження модальності. Київ: Міленіум.

[5] Загнітко, А. П. (2020). Сучаснии'лінгвістичнии'словник. Вінниця: ТВОРИ.

[6] Куравська, Н. Ю. (2015). Семантика оптатива та засоби його вираження в сучасній українській та англійській мовах. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Філологічна», (52), 151-153.

[7] Любимова, Ю. С. (2017). Функціонально-семантичне поле модальності в сучасній китайській мові (автореф. дис. ... канд. філол. наук). Київ, Україна.

[8] Селіванова, О. О. (2006). Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава: Довкілля.

[9] Умрихіна, Л. В. (2007) Семантика оптатива та засоби його вираження в сучасній українській мові (автореф. дис. ... канд. філол. наук). Харків, Україна.

[10] Nikolaeva, I. (2016). Analyses of the Semantics of Mood. The Oxford handbook of modality and mood, 68-89.

[11] Shapoval, I. & Goshylyk, V. (2020). The cognitive-semantic differentiation of the optative utterances in Modern English. European Journal of Humanities and Social Sciences, (3), 59-62.

[12] Thompson, G. (2014). Introducing functional grammar. Great Britain: Routledge.

Размещено на Allbest.ru