Комплексний аналіз засобів вираження епістемічної модальності у художньому франкомовному дискурсі

Размещено на http://allbest.ru

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна;

Комплексний аналіз засобів вираження епістемічної модальності у художньому франкомовному дискурсі

Вороніна М.Ю. кандидат філологічних наук,

доцент кафедри романо-германської філології

Нестеренко О.І. старший викладач

кафедри романо-германської філології

Анотація

Статтю присвячено вивченню засобів вираження епістемічної модальності у сучасному франкомовному дискурсі. Концептуальна база проявів модальності знаходить свою реалізацію у мові, через яку людина передає свої знання, компетенції та ставлення до світу. Результати дослідження вчених привели їх до визнання трихотомічної природи категорії модальності: алетичної, епістемічної та деонтичної.

Епістемічна модальність має безпосереднє відношення як до знань мовцем світу, його довіри або недовіри до дійсності, так і до наданої у висловленні інформації. Епістемічна вірогідність здійснення факту має такі понятійні аспекти як наявність, передбаченість, можливість неможливість (часткові або тотальні).

Епістемічна модальність також може бути об'єктивною або суб'єктивною. Об'єктивна епістемічна модальність передається граматичними формами дієслова в Умовному стані І та ІІ. Щодо суб'єктивної епістемічної модальності, вона міститься у конкретних лексичних модалізаторах. У художньому дискурсі епістемічна модальність проявляється у комунікативних ситуаціях, що знаходять своє підтвердження у більш масштабному розмірі, такому як контекст.

У трихотомічному розподілі "висловлення ситуація контекст" кожна частина має свою роль і відображає задумку автора в залежності від загального змісту. Засоби втілення авторських задумів, що є модально марковані, аналізуються з точки зору присутності в них конкретних модалізаторів, граматичних форм дієслів у Умовному способі І та ІІ, а також з урахуванням ролі ситуації і контексту.

Граматичні та лексичні мовні засоби, через які відтворюється ставлення мовця до дійсності, за змістом не є однаковими, їх можна поділити на чотири основні групи в залежності від ступеня впевненості невпевненості, вірогідності невірогідності.

У художньому дискурсі через ці засоби автор розкриває своє ставлення до дійсності, до світу, так само як і ставлення до них персонажів твору. Для цього письменник використовує цілий арсенал модальних маркерів зі значенням впевненості невпевненості, вірогідності невірогідності.

Ключові слова: висловлення, епістемічна модальність, контекст, ситуація.

Вступ

Актуальність дослідження полягає у послідовній розробці універсального характеру категорії модальності. Інтерпретація модальності з позиції суб'єкта як у мові, так і в його загальному відношенні до лінгвістичного або екстралінгвістичного просторів, дає нові можливості дослідження мовленнєвих проявів достовірності, необхідності, впевненості, невпевненості, спростування, заперечення, позитивної або негативної оцінки факту дійсності.

Об'єктом дослідження виступає категорія модальності у франкомовному художньому дискурсі.

Предметом дослідження є засоби вираження категорії епістемічної модальності у художніх творах.

Метою дослідження є виявлення, опис та аналіз засобів вираження епістемічної модальності у франкомовному художньому дискурсі.

Для реалізації цієї мети необхідно вирішити такі завдання: 1. уточнити лінгвістичний статус епістемічної модальності в системі модальних значень; 2. провести систематизуючий опис засобів актуалізації епістемічної модальності; 3. простежити характер та особливості оцінки мовцем реальної дійсності; 4. виявити особливості функціонування епістемічної модальності в художньому дискурсі.

Матеріалом дослідження слугували художні твори французьких письменників. французький мова дискурс модальний екстралінгвістичний

Наукова новина дослідження зумовлюється поєднанням дескриптивного аналізу для опису ситуацій, що надаються у якості прикладів, дистрибутивного аналізу у розгляді цілісної структури зі значенням модальності, а також компаративного аналізу для порівняння сили ефекту, що здійснюється на оточення.

Теоретико-методологічні основи дослідження

Різні уявлення про модальність відображають нашу когнітивну активність. Пошуки інваріантів мисленнєвої діяльності людини привели дослідників до трьохмірної визначеності логічної категорії модальності з урахуванням всіх диференційних ознак кожного окремого її виду: алетичної, деонтичної, епістемічної. Алетична модальність позначає сенс висловлення як реальність нереальність, відображає дійсність і знаходиться на осі «істинно хибно». Деонтична модальність характеризує висловлення, виходячи з принципу дозволеності недозволенності в рамках моральної норми, вона відбиває ступінь відповідності ситуації морально-етичним побажанням мовця. Епістемічна модальність у вербальному вираженні ідентифікується як вірогідність невірогідність того, що має (може мати або мало) місце в тій чи іншій гіпотетичній ситуації реального світу. Кожна з них є носієм особливих рис та засобів вираження у мові.

Загальним принципом трихотомічного розподілу є відношення мовця до дійсності. У лінгвістичному просторі модальність відбивається на рівні окремого висловлення та відтворює ставлення мовця до дійсності (об'єктивна модальність) і ступінь довіри мовця до окремої інформації, яка міститься у висловленні (суб'єктивна модальність).

Епістемічна модальність має безпосереднє відношення до загальних уявлень мовця про світ; через неї він висловлює свою довіру недовіру до наданої інформації. І саме через суб'єктивне сприйняття епістемічна модальність відбиває ступінь вірогідности невірогідності у висловленні. Н. Ле Керлер класифікує значення епістемічної модальністі наступним чином: 1. впевненість: EUe va venir certainement. Je suissur qu'elle va venir; 2. впевненість, але не безумовна: Je crois qu'elle va venir; 3. впевненість з допущенням неспроможності здійснення: EUe pourrait venir. EUe va venir peut-etre; 4. допущення: Uparaft qu'il vienne; 5. допущення здійснення під сумнівом: U est possible qu'elle vienne; 6. повна невпевненість: Je ne suis pas sur qu'elle vienne; 7. невпевненість часткова: U est peu probable qu'elle vienne [10]. Ступінь впевненості невпевненості мовця в здійсненні наданого факта є головним чинником в оцінці конкретної інформації.

Якщо співвіднести цю модальність знання з двома головними операторами модальної логіки (повне ствердження повне заперечення), можна зробити висновок, що епістемічна вірогідність здійснення факту має ознаки наявності, передбаченості або, напроти, є тільки можливою неможливою, гіпотетично-віртуальною. Цей тип можливості іноді називають двосторонньою можливістю, що існує або не існує. Засоби вираження такої модальності варіюються від екстралінгвістичних (міміка, жести), просодичних (інтонація) до граматичних (вживання стану й часу дієслів) та лексичних (окремі вислови та слова).

Епістемічна модальність включає як маркери зі значенням впевненості, так й зі значенням невпевненості в залежності від ступеню довіри мовця до інформації. «Ступінь впевненості мовця може простягатися від абсолютної впевненості до абсолютної невпевненості» [9, с. 71]. Але на шкалі, що позначає східний рівень впевненості, не беруться до уваги такі маркери як «сумнівний, маловірогідний» тощо. Йдеться про такі, що мають ступінь впевненості доволі високий в заперечному реченні, а не у стверджувальному. Е. Ту Волд доводить, що вісь епістемічної модальністі йде від абсолютної впевненості через невпевненість (часткову або тотальну) до повної впевненості у протилежному. Дослідниця характеризує епістемічний ряд наступним чином: 1. абсолютна впевненість: Elise est la. Elise est certainement la; 2. часткова невпевненість: Elise doit etre la. Elise estprobablement la. Je crois qu'elle est la. Il est possible qu'elle soit la; 3. повна впевненість у протилежному: Je ne crois pas qu'elle soit la. Il est douteux qu'elle soit la [12].

Епістемічна модальність знаходить своє вираження у граматичних та лексичних засобах. Згідно з наданою по ступеню градації схемою, можна поділити засоби вираження епістемічної модальності на чотири умовні групи. До складу першої групи входять засоби зі значенням абсолютної впевненості мовця у наданій інформації. З граматичних засобів у цій групі відзначається наявність теперішнього часу дійсного способу дієслова etre, з лексичних прислівник certainement та його еквіваленти. Другу групу складають засоби, що позначають часткову невпевненість, коливання мовця. У цій групі виокремлюється симбіоз граматичного та лексичного значень: модальне дієслово devoir; перша особа однини дієслова croire; умовний спосіб ІІ дієслова etre, що є підпорядкованим головному реченню з вираженням семантичної можливості.

Суто до лексичних засобів відносяться прислівники peut-etre, probablement та їх еквіваленти. До третьої групи зі змістом повної невпевненості належать наступні граматичні засоби: умовний спосіб ІІ; перша особа однини дієслова croire з семою ознаки точки зору. Лексичним засобом є безособовий зворот il est douteux, його головний сенс полягає саме у значенні прикметника douteux з семою абсолютної невпевненості мовця у наданій інформації. Четверта група, як і перша, передає абсолютну впевненість, але з зовсім протилежним сенсом, де особистість є відсутньою: дієслово etre у теперішньому часі дійсного способу та безособовий зворот il est evident як лексичний засіб та його еквіваленти.

Результати дослідження

На основі розподілу епістемічної модальності на об'єктивну та суб'єктивну, розмежовуються й окремі засоби їх вираження [8]. Суб'єктивна модальність передає відношення суб'єкта мовлення до висловлення, а об'єктивна модальність є вираженням висловлення в цілому відносно реальності. У французькій мові об'єктивна модальність втілюється через вербальні форми способів дії: об'єктивна епістемічна модальність міститься у Умовних способах І і ІІ; суб'єктивна епістемічна модальність передається через конкретні модалізатори (прислівники, прикметники, слова та речення-вставки, інтонацію).

Il serait bon de payer la note [14, c. 19].

Показником об'єктивної епістемічної модальності виступає дієслово etre у Умовному способі І.

Soit que cefiltre fut, vraiment, compose d'une matiere irresistante, soit que la damey eut verse trop de liquide, le filtre creva [13, с. 22].

У висловленні з об'єктивною епістемічною модальностю ситуація нерозуміння причин того, що мало місце, передається у подвійному вживанні Умовного способу ІІ, а саме: soit que...soit que та дієслова verser у минулому часі Умовного способу ІІ.

Il faudrait tout de meme que tu expliques pourquoi elle a passe la journee de dimanche avec toi [16, c. 28].

У першій модусній частині вживання дієслова falloir в Умовному способі І вказує на об'єктивну епістемічну модальність, але нерішучість у першій частині висловлення підтверджується й у другій частині вживанням дієслова expliquer також в Умовному способі І.

Ce sera la procedure la plus indiquee, peut-etre [15, c. 8].

У цьому прикладі через прислівник-модалізатор peut-etre передається невпевненість мовця у факті важливості того, що коїться.

Дискурс це текст, що розглядається у поєднанні з екстралінгвістичними засобами. Об'єктом вивчення дискурса є мовлення, мовленнєва взаємодія. Аналіз дискурса містить стратегію та інтенцію, розуміння мовленнєвого акту як з боку суб'єкта мовлення (мовця), так і з боку реципієнта (слухача), а також сукупні ментальні процеси: етнографічні, психологічні, соціокультурні правила та стратегії розуміння з обох боків. Найважливішою характеристикою дискурса є інтерактивний характер, послідовна когерентність [7]. Художній дискурс це сукупність висловлень вербального характеру, що надається з боку письменника та знаходить своє розуміння у читача. На відміну від дискурсу взагалі, художній дискурс супроводжується цілісною гамою естетичних факторів у конкретних видах та формах [5;6]. Автор через призму точки зору персонажів та вигадані елементи оповіді висловлює свою власну думку і свій погляд на реальність. М. Ремон вводить поняття «модальності» для передання реалій з оціночною характеристикою автора: модальність часу, простору, подій тощо [11]. Саме через феномен такої модальності читач або критик сприймає події та характери твору і таким чином визначає особистість письменника, його творчість, персонажі, естетичне кредо.

Модальності авторського твору відображаються у конкретних змістовних ситуаціях, тексті та репліках персонажів. Вербальні прояви епістемічної модальності у значній мірі впливають на мову автора. Розповісти історію це завжди зайняти позицію по відношенню до цієї історії, так само як і до подій, що впливають на цю історію. Її треба помістити у часі (модальність часу), у просторі (модальність простору), організувати текст (модальність тексту), визначити проблеми (модальність проблем), надати точку зору (модальність точки зору) [11, с. 103 171].

Мовні елементи, що передують та йдуть слідом за означеною одиницею, створюють для неї оточуючу вербальну середу, яка у лінгвістиці має загальну назву контекст. Контекст може бути мінімальним або максимальним.

Мінімальний контекст ототожнюється з ситуацією, а максимальний зі всім текстом, що має вплив на ситуацію. Він дає можливість встановити функцію цієї одиниці у всьому висловленні мовця або автора. Контекст є необхідною умовою комунікації [2; 3]. Він є задіяним для розуміння мовного аспекту, що має на увазі процес спілкування, єдності або протиставлення думок, стосунків, обмін інформацією тощо. Комунікація складається з комунікативних актів, у яких комуніканти створюють висловлення та інтерпретують їх, і таким чином породжують ситуацію взаємодії. Першою умовою для створення ситуації комунікації є кодаж інформації (лінгвістичні засоби) [1; 11]. Другою умовою є цільове спрямування висловлення мовця з оціночною конотацією, йдеться про його ставлення до вірогідності відображеної дійсності. Це ставлення передається мовними засобами: граматичними (дієсловами у заданому стані та часі), лексичними модалізаторами (прислівниками типу peut-etre, sans doute, bien sur). Третьою умовою успішності комунікації є екстралінгвістичний фактор [4]. Співрозмовники повинні мати загальні уявлення оточуючої дійсності, більш-менш спільне розуміння факторів, що впливають на цю реальність в широкому сенсі: історичні, соціальні тощо. Сукупність соціальних умов, що беруться до уваги при вивченні соціальної та лінгвістичної поведінки, визначається як соціальний контекст вживання мови. Загальні дані про культурну та психологічну ситуацію, про досвід та знання співрозмовників утворюють контекст ситуаційний.

Важливим чинником у ситуативній розкладці виступає пресупозиція, попередній досвід, яким користуються співрозмовники. Вони повинні порозумітися, мати однакові мовні знання та спільну екстралінгвістичну базу. Свої комунікативні наміри мовець реалізує, знаходячись в конкретних умовах та базуючись на тотожній комунікативній компетенції реципієнта щодо теми та обставин мовного процесу.

Пресупозиція це конгломерат загальних знань суб'єкта та реципієнта, але вони знаходяться на різних рівнях ієрархії. Ініціативна частина належить суб'єкту мовлення, це він визначає тему, поглиблює її у разі необхідності та пропонує реципієнту скористатися наданою інформацією і, якщо йдеться про співрозмовників, а не автора з читачем, прореагувати. Таким чином встановлюється функціональна ієрархія, де мовець користується значними привілеями перед реципієнтом.

Мова є доволі тонким механізмом, що призводить до ефектів різного рівня: прямих та непрямих. У разі непрямих ефектів, які ставлять під сумнів сказане, необхідно звертати увагу на значення дейксиса. При вивченні дейктичних елементів доходимо висновку, що мова створена для існування в контексті. Це особлива взаємодія двох мовців, розмова тет-а-тет, найбільш типовий діалог. Мова знаходить своє відображення і в інших формах: письмо, монолог, одностороння розмова. Вживання дейксису є важливим для розуміння засобів епістемічної модальності, тому що через модальність виявляється ставлення до того, що промовляється: «я» несе більше особистої оцінки ніж «вони». А вживання другої особи має відношення не тільки до епістемічної, але й до деонтичної модальності.

У співвідношенні висловлення ситуація контекст кожна частина цієї трихотомічної структури відіграє свою роль. Ситуація є комплементарною до висловлення, в той час як контекст має доповнювати ситуацію до повного розуміння першої одиниці у цьому розкладі висловлення. Саме за таким принципом ієрархічної побудови розглянемо наступний приклад, взятий з оповідання А. Аллє «La belle inconnue»:

Il descendait le boulevard Malesherbes... 1'esprit ailleurs, loin, loin (et peut-etre meme nulle part), quand... il croisa une femme... Machinalement, il salua cette personne. Mais elle, soit qu'elle n'eut point reconnu notre ami, soit qu'elle n'eut point remarque son salut, continua sa route... Etpourtant, se disait-il, je l'ai vue quelque part cette bonne femme-la, mais ou diable! Et dans quelle condition? [13, c. 41]

Невпевненість чоловіка визначається у трьох висловленнях наступними засобами: peut-etre (лексичний засіб невпевненості суб'єктивної епістемічної модальності); soit qu'elle n'eut point reconnu notre ami, soit qu'elle n'eut point remarque son salut (об'єктивна епістемічна модальність позначена Умовним способом ІІ дієслів reconnaftre та remarquer); mais ou diable! Et dans quelle condition? (слово-вставка, позначення суб'єктивної епістемічної модальності). Якщо взяти ці висловлення кожне окремо, ми можемо лише констатувати факт їх наявності та семантичний аспект кожного.

Тільки поєднавши їх, отримаємо ситуацію, що полягає змістовно у описі випадкової зустрічі чоловіка з жінкою, з якою він вітається, але не отримує відповідного вітання. І деякий час він терзається думкою, де він міг її бачити, бо жінка здається знайомою. Таку ситуацію можна розглядати як поширену епістемічну модальність. Але повний її зміст ми зрозуміємо у разі задіяння всього контексту, що додає наступної інформації: він йде слідом за жінкою і, тільки побачивши її на порозі власної квартири, розуміє, що це його дружина. Звичайно, автор гіперболізує ситуацію, але й наштовхує на більш глибинне розуміння проблеми людського існування. Складна ситуація передається через ймовірні вигадки, що самі по собі не викликали би сумнівів, якби йшлось про звичайних людей, без додаткових супровідних обставин. Додаткове психологічне навантаження змінює увесь контекст поведінки героя. Без розуміння контексту, що майстерно відтворюється письменником, неможна зрозуміти ситуацію.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Категорія епістемічної модальності визначається як складна функціонально-семантична система, головним елементом якої є ступінь впевненості невпевненості мовця у висловленні. Ця категорія є об'єктивною, коли вона висловлює ставлення мовця до картини світу взагалі, і суб'єктивною у разі його відношення до наданої інформації.

Формою епістемічної модальності виступають граматичні та лексичні мовні засоби, через які відтворюється ставлення мовця до дійсності. За змістом ці засоби не є однаковими, їх можна поділити на чотири основні групи в залежності від ступеня впевненості невпевненості, вірогідності невірогідності.

У художньому дискурсі через ці засоби автор розкриває своє ставлення до дійсності, до світу, так само як і ставлення до них персонажів твору.

Для цього письменник використовує цілий арсенал модальних маркерів зі значенням впевненості невпевненості, вірогідності невірогідності.

Епістемічна модальність знаходить своє вираження у конкретних висловленнях, але для повного розуміння задуму автора необхідно брати до уваги ситуацію та контекст.

Перспективи подальших досліджень пов'язуємо з удосконаленням методики поєднання інструментів дистрибутивного аналізу у розгляді цілісної структури зі значенням модальності з компаративним аналізом для порівняння сили ефекту, що здійснюється на оточення.

Список літератури

1. Войтенко, Л. І. (2020). Художня література як форма комунікації. Одеса: ОНУ імені І. І. Мечникова.

2. Кононенко, В. І. (2021). Прагматика художнього тексту: пошуки новостилю. Київ; Івано-Франківськ: Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника.

3. Приблуда, Л. М. (2022). Художній дискурс: проблема інтерпретації. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Журналістика, 1 (ч.1, т. 33(72)), 78 82.

4. Семенюк, О. А. (2019). Художній дискурс як відображення авторської картини світу (лінгвокультурологічний підхід). Вчені записки ТНУ імені В. І .Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації, 1 (т. 30 (69)), 7-10.

5. Фролова, І. Є. (2015). Регулятивний потенціал стратегії конфронтації в англомовному дискурсі. (Автореф. докт. філол. наук). Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків.

6. Фролова, І. Є. Омецинська, О. В. (2018). Специфіка художнього дискурсу та його аспектів. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Іноземна філологія», 87, 52-61.

7. Шевченко, І. С. (2005). Когнітивно-прагматичні дослідження дискурсу. Дискурс як когнітивно-коммунікативний феномен. Харків: Константа, 105 117.

8. Шило, С. І. (2017). Поняттєві сфери термінів для номінації спонукальної модальності. Актуальні питання гуманітарних наук, 17, 162 165.

9. Le Querler, N. (1996). Typologie des modalMs. Caen.

10. Le Querler, N. (2004). Les modalMs en fran^ais. Revue belge de Philologie et d'Histoire, 643 656.

11. Raimond, M. (2000). Le roman. Paris: Armand Colin.

12. Thue Vold, E. (2008). ModalM i;pisthi;mique et discours scientifique. Bergen.

Джерела ілюстративного матеріалу

13. Allais, A. (1972). Plaisir d'humour. Paris: Edition de Fallois.

14. Carco, F. (1984). Rien qu'une femme. Paris: Albin Michel.

15. Giono, J. (1970). Regain. Paris: Bernard Grasset.

16. Troyat, H. (1965). Le vivier. Paris: Hatier.

Abstract

The article is devoted to the study of means of expression of epistemic modality in modern French-speaking discourse. The conceptual base of modality manifestations finds its implementation in language, through which a person convey their knowledge, competences and attitude to the world. The results of scientific research led to recognition of the trichotomous nature of the category of modality: aletic, epistemic and deontic. Epistemic modality is directly related to the speaker's knowledge of the world, his trust or distrust of reality, and to the information provided in the utterance. The epistemic probability of the realization of the fact has such conceptual aspects as availability, predictability, possibility impossibility (partial or total). Epistemic modality can also be objective or subjective. The objective epistemic modality is conveyed through the grammatical forms of the verb in Conditional I and II. As for subjective epistemic modality, it is found in specific lexical modalizers. In fictional discourse, epistemic modality occurs in communicative situations that manifest themselves on a larger scale, such as context. In the trichotomous division "utterance situation context", each part has its own role and reflects the author's idea depending on the general content. The means of implementing the author's ideas, which are modally marked, are analyzed from the point of view of the presence in them of specific modalizers, grammatical forms of verbs in Conditional mode I and II, given the role of the situation and context. Grammatical and lexical language means, through which the speaker's attitude to reality is reproduced, are not the same in content, they can be divided into four main groups depending on the degree of confidence uncertainty, probability improbability. In fictional discourse, through these means, the author reveals his attitude to reality, to the world, as well as the attitude of the characters of the work to them. For this purpose, the writer uses a whole arsenal of modal markers with the value of confidence uncertainty, probability improbability.

Key words: context, epistemic modality, situation, utterance.

References

Frolova, I. Ye. (2015). Rehuliatyvnyj potentsial stratehii konfrontatsii v anhlomovnomu dyskursi (Avtoref. dokt. filol. nauk). [Regulatory potential of confrontation strategy in English discourse (Doctor of Science in Philology Thesis synopsis)]. Kharkivs'kyj natsional'nyj universytet imeni V. N. Karazina, Kharkiv. (in Ukrainian)

Frolova, I. Ye. Ometsyns'ka, O. V. (2018). Spetsyfika khudozhn'oho dyskursu ta joho aspektiv [Specificity and aspects of fictional discourse]. Visnyk Kharkivs'koho natsional'noho universytetu imeni V. N. Karazina. Seriia «Inozemna filolohiia» [Journal of V.N. Karazin Kharkiv National University. Series "Foreign Philology. Methods of Foreign Language Teaching], 87, 52-61. (in Ukrainian) Kononenko, V. I. (2021) Prahmatyka khudozhn'oho tekstu: poshuky novostyliu [Pragmatics of fictional text: searching for a new style]. Kyiv; Ivano-Frankivs'k: Prykarpat. nats. un-t im. Vasylia Stefanyka Publ. (in Ukrainian)

Prybluda, L. M. (2022). Khudozhnij dyskurs: problema interpretatsii [Fictional discourse: the problem of interpretation.]. Vcheni zapysky TNU imeni V I. Vernads'koho. Seriia: Filolohiia. Zhurnalistyka [Scientific papers of V.I. Vernadsky Taurida National University. Series: "Philology. Journalism"], 1 (ch.1, t. 33(72)), 78 82. (in Ukrainian)

Semeniuk, O. A. (2019). Khudozhnij dyskurs iak vidobrazhennia avtors'koi kartyny svitu (linhvokul'turolohichnyj pidkhid) [Fictional discourse as a reflection of the author's picture of the world (linguistic-cultural approach)]. Vcheni zapysky TNU imeni V. I .Vernads'koho. Seriia: Filolohiia. Sotsial'ni komunikatsii [Scientific papers of V.I. Vernadsky Taurida National University. Series: "Philology. Journalism"], 1 (t. 30 (69)), 7-10. (in Ukrainian)

Shevchenko, I. S. (2005). Kohnityvno-prahmatychni doslidzhennia dyskursu [Cognitive and pragmatic studies of discourse]. Dyskurs iak kohnityvno-kommunikatyvnyj fenomen [Discourse as acognitive and communicative phenomenon] (рр. 105-117). Kharkiv: Konstanta Publ. (in Ukrainian)

Shylo, S. (2017). Poniattievi sfery terminiv dlia nominatsii sponukal'noi modal'nosti [Conceptual spheres of terms for the nomination of motivational modality]. Aktual'ni pytannia humanitarnykh nauk [Topical Issues of the Humanities], 17, 162 165. (in Ukrainian) Vojtenko, L. I. (2020). Khudozhnia literatura iak forma komunikatsii [Fiction as a form of communication]. Odesa: ONU imeni Mechnykova Publ. (in Ukrainian)

Le Querler, N. (1996).Typologie des modalities. Caen.

Le Querler, N. (2004). Les modalites en frangais. Revue belge de Philologie et d'Histoire, 643 656.

Raimond, M. (2000). Le roman. Paris: Armand Colin.

Thue Vold, E. (2008) Modalite lepisthiemique et discours scientifique. Bergen.

Illustrative material

Allais, A. (1972). Plaisir d'humour. Paris: Edition de Fallois.

Carco, F. (1984). Rien qu'une femme. Paris: Albin Michel.

Giono, J. (1970). Regain. Paris: Bernard Grasset.

Troyat, H. (1965). Le vivier. Paris: Hatier.

Размещено на Allbest.ru