Особливості передачі модальності художнього тексту: штерсемютичний переклад

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний лінгвістичний університет

Особливості передачі модальності художнього тексту: штерсемютичний переклад

Голубенко Н.І.

Вступ

Розгляд проблем художнього перекладу ознаменувався останнім часом кардинальним поворотом в бік наукового переосмислення і систематизації наявних даних в рамках сучасної теорії перекладу. Представники класичної теорії перекладу досліджували загальні й індивідуально- особистісні питання художнього перекладу з суто лінгвістичної точки зору, розглядаючи його як процес перетворення тексту з однієї мови у текст іншої (А. В. Федоров, Л. С. Бархударов, В. Н . Комісаров та ін.). У роботах інших теоретиків і практиків перекладу (І. А. Кашкін, Г. Р. Гачечиладзе) висвітлювалося питання специфіки художнього перекладу, що стосується переважно залученням читача у процес авторського світобачення і створення образів, співзвучних задумом автора оригіналу, тобто переважав літературознавчий підхід до розгляду художнього тексту під час його перекладу.

Однак, на сучасному етапі розвитку теорії художнього перекладу дослідники все частіше звертаються до одного з центральних понять лінгвістики - поняття дискурсу, де текст розглядається в сукупності з екстралінгвістичними, соціокультурними, прагматичними, психологічними та іншими факторами.

На початку XXI століття у світовій науковій царині зародився й інтенсивно розвивається тип дискурсу, який принципово відрізняється від інших дискурсивних систем. Розвиток кінематографу, телебачення та інформаційних технологій спричинило появу аудіовізуального дискурсу, що охоплює увесь обсяг полімодального медіа-контенту. А. В. Козуляєв визначає аудіовізуальний дискурс як полімодальний, що динамічно включає елементи різних знакових вербальних та невербальних систем, у створенні яких беруть участь колективи авторів, які в межах загальнокультурного дискурсивного процесу спрямовані на масового глядача, що володіють сукупністю соціальних, культурних, демографічних та лінгвістичних параметрів [7, с.188].

Виклад основного матеріалу

Аналіз новітніх досліджень у царині перекладу свідчить про те, що суто лінгвістичний підхід до перекладацького процесу вступив місце розумінню перекладу як багатоаспектного комунікативного повідомлення, в якому беруть участь не тільки мовні форми, а й інші екстралінгвістичні фактори. Переклад сьогодні вважається не тільки актом міжмовної, але й міжкультурної та інтерсеміотичної комунікації. Такий комунікативний підхід до розуміння перекладу нерозривно пов'язаний з поняттям дискурсу.

Дійсно, якщо розглядати художній текст як об'єкт перекладу, в поле зору перекладача потрапляє, перш за все, макроконтекст літературного твору, до якого, зокрема, відноситься епоха, в якій він був створений, політичний, соціальний і культурний стан суспільства та суспільної свідомості, біографія і система морально-естетичних поглядів його автора і т. д. Іншими словами, кожен літературний текст постає лише однією з ланок безперервного соціально- літературного дискурсу, що дозволяє дійти висновку про те, що об'єктом перекладу виступає не лише художній текст, а й художній дискурс. Поняття дискурсу дозволяє значно розширити можливості лінгвістичного і перекладацького аналізу. Дослідження у сфері дискурсу зводяться до двох: комунікативно-мовленнєвий (Н. Д. Арутюнова, В. Г. Борботько, Т. ван Дейк та ін.) і структурно-текстовий (В. А. Андрєєва, В. В. Червоних, Е. С. Кубрякова та ін.). Перший підхід є комунікативно-орієнтованим і розглядає дискурс як «комунікативну подію», тоді як представники структурнотекстового напрямку намагаються співвіднести поняття «дискурс» з поняттям «текст» і підходять до нього з точки зору не процесу, а результату.

Відповідно, доцільно врахувати те, що художній твір представляє собою так званий наратив, де всі події та персонажі мають, з одного боку, вигаданий, а з іншого, подібний характер, що реалізується в тексті з допомогою особливого набору виразних лінгвістичних засобів. Отже, якщо розглядати текст як чисто лінгвістичну категорію, то стає очевидним, що дискурс виходить за межі лінгвістики. Що більш, художній текст є не тільки способом зберігання та передачі інформації, формою існування культури, продуктом певної історичної епохи та відображення життя людини, а й виступає в якості одного з основних інструментів входження читача в інший культурний дискурс. Саме це робить художній переклад предметом вивчення не тільки теорії перекладу, а й лінгвокультурології, когнітології, прагматики та ін.

Наївна картина світу, яка знаходить своє відбиття у мові, зберігається та акумулюється в культурі та традиціях, постає не лише сукупністю образів і понять, базується на основі життєвого досвіду носіїв мови. При цьому лексика мови виражає образно-аксіологічну композиційну картину світу, граматику відповідає за структурні характеристики простору тексту, породженого індивідуально-особистісним ставленням. Відповідно, до основної тези когнітивної лінгвістики про інтерпретацію мовного мислення, людина не відбиває у своїх словах оточуючу дійсність, а представляє її скрізь призму свого відтворення під певним кутом, що обумовлює існування лінгвістичних універсалів з лінгвокреативної діяльності людини, звідки витікає категорія модальності.

Традиційно модальність розуміється як вираження мовцем ставлення до описуваної ситуації, в аспекті когнітивної лінгвістики модальність є фундаментальною основою реалізації своєї діяльності, вона є необхідністю для мовця «позиціонувати» себе по відношенню до мовного світу, який він створює. Присутність категорії модальності у всіх мовах обумовлює виникненням тих чи інших проблем, пов'язаних з передачею ставлення й оцінки з однієї мови на іншу з найбільш повним збереженням усіх модальних смислів. У процесі перекладу надфразових одиниць або текстів, що містять експліцитно представлені модальні значення з однієї мови на іншу, основним завданням постає пошук відповідних модальних «еквівалентів», які з найбільшою точністю зможуть передати всі модальні відтінки, виражені в оригіналі.

Модальність розуміється як функційно-семантична категорія, що експліцитно виражається нерівномірно в різних фрагментах тексту за допомогою характеристики героїв, сентенції автора, актуалізації окремих частин тексту і т.д. Об'єктивна модальність, що виражає відношення повідомлення до дійсності в плані реальності і потенційності, вважаються однією із обов'язкових ознак висловлювання. Вона відображає об'єктивні зв'язки реальної дійсності. Семантичною основою суб'єктивної модальності вважають оцінку, яка характеризується різноманітністю значень і їх відтінків. Модус має як кваліфікативні, так і соціальні категорії. Кваліфікативні категорії модусу, які висловлюють ставлення мовця до подій та інформації про них, можна розділити на модальність з точки зору реальності / нереальності; персоналізацію; тимчасову локалізацію і просторову локалізацію. Під соціальними категоріями модусу розуміють відношення мовця до співрозмовника: шанобливе, фамільярне, офіційне, дружнє. У тексті модальність представлена через «образ автора».

Завдання інтерсеміотичного перекладу - «перекодування, перекладення створених в одній знаковій системі образів на образи іншої системи» [4, с. 10]. Якщо одиницями інтерлінгвістичного перекладу є слова, словосполучення, пропозиції і тексти, то одиницями інтерсеміотичного перекладу виступають знаки, образи, аудіовізуальні ряди і тексти вторинних систем моделювання. Відповідно, в основі інтерсеміотичного перекладу постають як вербальні, так і невербальні знакові системи.

Структура семіозиса (знакового процесу) розглядається з точки зору трьох компонентів: знак, значення, інтерпретатор. Згідно зафіксованих компонентів, можна розглянути такі відносини:

відношення між знаком та іншими знаками, які з ним пов'язані;

відношення між знаком і його значенням;

відношення між знаком і його інтерпретатором. Ці три види відносин між компонентами знакового процесу фіксують відповідно три його виміри:

синтаксичний - це вимір, який фіксує відношення між знаками в структурі знакового процесу;

семантичний - це вимір, який фіксує відношення між знаком і його значенням в структурі знакового процесу;

прагматичний - це вимір, який фіксує відношення між знаком і його інтерпретатором в структурі знакового процесу [8, с. 47].

Що більш, у межах інтерсеміотичного перекладу текст розглядається як складна структура, що поєднує в собі сукупність лінгвістичних та паралінгвістичних ознак, притаманних різним семантичним системам. Зауважимо, що саме такий погляд на текст як самостійну та завершену формацію назвали феноменом мультимодальності [14, с. 14].

Процес інтерсеміотичного перекладу полягає у зміні знакових (семіотичних) систем: так, наприклад, кілька абзаців вербального тексту, що містить опис внутрішнього ставлення або думки будь-якого героя, можна передати одним зображенням, і глядач зможе зрозуміти стан персонажа. Внутрішньомовний переклад може означати не тільки перекодування тексту з одного функціонального стилю в інший, але і короткий виклад і адаптування [9]. Він ускладняється тим, що відбувається сукупність декількох процесів, наприклад: адаптація тексту для нової цільової аудиторії, короткий виклад, необхідність якого продиктована сукупністю лексичних, граматичних та синтаксичних особливостей мови реципієнта.

Складність інтерсеміотичного перекладу класичного твору в кінофільм полягає в тому, що наявність невербальної комунікації між персонажами - необхідна умова процесу засвоєння читачем наданої інформації. Що більш, у звичайній розмові людина здатна одночасно розпізнавати до дев'яти невербальних сигналів, а саме: 1) наявність або відсутність безпосереднього тілесного контакту; 2) відстань між співрозмовниками; 3) поза; 4) зовнішність; 5) міміка і жести;

6) напрямок погляду; 7) тривалість розмови; 8) емоційність мови; 9) акцент. Ці невербальні сигнали поділяються на класи, яких зазвичай виділяють сім (Jungst, 2010): а) кінесика - жести, рухи тіла, міміка, поза, погляд; б) парамова - так звані мовні сигнали, які супроводжують усне мовлення: гучність, темп, висота голосу, інтонація; в) зовнішність - деякі змінюються елементи, наприклад: одяг, зачіска, макіяж, прикраси; г) дотик; д) проксемика - відстань між співрозмовниками; е) хронемика - уявлення про час в комунікаційному процесі; оцінка і розподіл часу співрозмовниками; ж) артефакти - об'єкти навколишньої дійсності, які можуть передавати інформацію про своїх творців або власників. Отже, під час інтерсеміотичного перекладу виникають труднощі з правильною передачею модальності мовлення, що може виражатися невербальними засобами інформації.

До теперішнього часу екранізація займала гідне місце серед усього різноманіття художніх фільмів. Однак, у більшості дослідженнях увага приділяється або аналізу окремих екранізацій, або екранним версіями творів одного автора. Якщо ж і робляться спроби теоретично узагальнити характеристики екранізації, то вони ґрунтуються на інтуїтивних відчуттях, і дослідники оперують такими поняттями, як «цілісність і незайманість», «доречність», «єдність», «зрілість», «тонкість», «адекватність» і т.д. [6]. Оптимальною вважається екранізація, в якій літературний твір перекладається на мову кіно зі збереженням його змісту, семантичних, лексико-стилістичних і прагматичних особливостей.

«Порівнюючи кіно і роман як твори мистецтва і як два різні тексти, -зазначає К.Ю. Ігнатов, - видається доцільним провести їх порівняльний аналіз, і виявляти відмінності, які спричиняють різну роль вираження і функціонування вербальних і невербальних знаків. Романи і фільми підкоряються законам умовності художньої реальності, цілісності складових художнього твору, закону адресованості твору, а також законам оригінальності і узагальненості» [6].

З когнітивної точки зору головною метою аудіовізуального дискурсу є формування у глядача довіри в те, що йому пропонують структурні елементи дискурсу (кадри, сцени), представлені таким чином, щоб відповідати жанровим шаблонам сприйняття і достовірним поведінковим шаблонам і концептам сприйняття [7, с.189]. Отже, доцільно виокремити відповідні характерні риси аудіовізуального дискурсу:

жанровість (особливості представлення матеріалу у різних жанрах аудіовізуального дискурсу);

необхідність спеціальних екстралінгвістичних знань для створення та розуміння різних форм реалізації аудіовізуального дискурсу (субтитри, дубляж / закадрове озвучування, ігровий полімедіальний супровід);

наявність особливих семантичних підсистем, що вимагають від перекладача спеціальних знань для розуміння і адекватного здійснення професійної перекладацької діяльності [7, с.192]. Тим не менш, А. В. Козуляєв вважає, що в аудіовізуальному дискурсі, поряд з особливостями спеціального дискурсу, присутні риси як художнього, так і публіцистичного дискурсів. На його думку, тексти, які відображаються в аудіовізуальному дискурсу, характеризуються наступними художніми особливостями:

сюжетність (наявність діючих осіб, структур розвитку відносин між ними);

поліморфність (включають інші види дискурсів - політичний, релігійний, побутовий у всій повноті їх мовних знаків з метою передачі емоційного навантаження);

емоційна аутентичність, спрямована на отримання уваги та довіри читача / глядача в пропонованих ситуаціях [7, с.195].

Дослідник Д. Делабастита пропонує наступну класифікацію семіотичних елементів, що знаходяться в складі аудіовізуального тексту:

1) аудіо-вербальні елементи (мовлення персонажів,

закадрове мовлення, тексти пісень); 2) аудіо-невербальні елементи (естетичні та технічні шуми, мелодії, звукові ефекти); 3) візуально-вербальні елементи (зовнішній вигляд та введення персонажів, мова жестів, пейзаж, інтер'єр, спецефекти, колористичне та графічне оформлення кадра); 4) візуально- невербальні елементи (титри, надписи як частина зображення в тексті реальності) [10, с.195]. модальність текст семіотичний

Що більш, усі зазначені вище складові, що діють комплексно, відповідно до змісту «колективного автора», здійснюють певний вплив на глядача. Під час перекладу аудіовізуального тексту неможливо виділити вербальні компоненти від невербальних, адже їх взаємозв'язок забезпечує багатошаровість, характерну для аудіовізуального дискурсу. Відповідно, полікодова природа аудіовізуальних текстів вимагає особливого підходу до перекладу. Є.Д. Малєнова справедливо відзначає, що аудіовізуальний переклад є процесом декодування та передачі засобами мови перекладу вербального компонента полісеміотичної єдності аудіовізуального продукту, в результаті якого створюється новий вербальний компонент цієї єдності, що підлягає подальшій обробці (субтитрування, озвучування, локалізація і т.д.) [15, с. 530].

За визначенням Є.Д. Малєнової, вербальний компонент аудіовізуального тексту декодується та передається засоби мова перекладу таким чином, що створюється новий вербальний компонент, відмінний від оригіналу у мовній формі, но співпадаючий з ним за функціональним та виразним характеристикам, що може дещо видозмінювати модальність цілого тексту або його частини. Відповідно, з метою зберегти модальність вихідного тексту, перекладач може внести в інтерсеміотичний текст деяких змін.

Висновки

Отже, внутрішньомовний переклад класичного художнього твору в кінофільм ускладняється тим, що відбувається відразу декількох процесів: адаптація тексту до нової цільової аудиторії, зміна форми літературної мови з письмової на усну. Що більш, складність інтерсеміотичного перекладу класичного твору в кінофільм полягає в багатогранній невербальної комунікації між персонажами і необхідності її достовірної передачі реципієнту. В результаті

інтерсеміотичного перекладу твору народжується новий текст зі своєю складною системою відносин вербального, візуального та понятійного рівнів. Елементи цих рівнів логічно пов'язані з модальністю тексту, яку розглядаємо як функційно- семантичну категорію, що виражається на всіх рівнях мови.

Список використаних джерел

Вус Н. Й. Модальність та її трактування у працях дослідників. Слов'янський збірник. Одеса, 2006. Вип. 12. 128 с.

Горшкова В.Е. Перевод в кино. М.: Изд-во Иркутск: ИГЛУ, 2006.

Дягтярева, И. В. Когнитивная природа языковой модальности в становлении языковой картины (на материале пословиц урду и английского языков). Молодой ученый. 2010. № 12 (23). С. 171-173.

Жодані І. Інтерсеміотичність у творчості письменників Нью-Йоркської групи (Емма Андієвська і Віра Вовк). (Дис.канд.ф.наук). 2007. Київ.

Ермакова, Е. В. От общих принципов мышления к имплицитной многозначности художественного текста. Вестник Челябинского государственного университета. 2007. Вып. 17, № 22. С. 42-47.

Игнатов К.Ю. От текста романа к кинотексту: языковые трансформации и авторский стиль (на англоязычном материале): автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04. М.: 2010.

Козуляєв А.В. Понимание как составляющая процесса аудиовизуального перевода и методические приемы обучения пониманию аудиовизуальных произведений. Вестник ПНИПУ. Проблемы языкознания и педагогики № 4. 2018. С. 181-199.

Конверський А. Логіка. Київ: Центр учбової літератури. 2012.

Нелюбин, Л. Л. Введение в технику перевода: учебное пособие. М.: Флинта: Наука. 2009.

Delabastita, D. Translation and mass-communication: Film and T.V. translation as evidence of cultural dynamics. Babel. 1989. Vol. 35:4. pp. 193- 218.

Halliday, M. A. K. and Natthiessen, C. M. I. M. An Introduction to Functional Grammar. London: Arnold. 2004.

Hassan B. Literary Translation: Aspects of Pragmatic Meaning. Newcastle upon Tyne: Cam Scholars Publishing, 2011.102 p.

Holmes, J. S. The name and nature of translation studies. In The Translation Studies Reader. (Lawrence, V. ed.). London and New York: Routledge. 2000. p. 172-185.

Kress, G. R. The multimodal landscape of communication. Medien Journal. Klagenfurt, 4, 2002. P. 4-19.

Malenova E. Subtitling Practice: From Translation to Transcreation. Journal of Siberian Federal University. Humanities & Social Sciences. 2017. № 10 (4). P. 526-536

Nuyts, J. Epistemic Modality, Language, and Conceptualization: A Cognitive Pragmatic Perspective. Amsterdam and Philadelphia: John Benjamins Publishing Company. 2001.

Размещено на Allbest.ru/