Заперечні речення як окремий семантико- синтаксичний різновид складносурядних конструкцій в сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru

Бердянський державний педагогічний університет

Заперечні речення як окремий семантико- синтаксичний різновид складносурядних конструкцій в сучасній українській мові

Рула Наталія Володимирівна кандидатка філологічних наук, старша викладачка

Анотація

Виокремлення семантико-синтаксичних різновидів складносурядних конструкцій є одним із найпроблематичніших в українському мовознавстві. Їх опис є неповним. Зокрема в жодній мовознавчій розвідці немає детальної характеристики заперечних складносурядних речень як окремого семантико-синтаксичного різновиду. Мета статті - проаналізувати формально-граматичну організацію та семантику заперечних складносурядних речень із опертям на засадничі принципи функційно-категорійної граматики. Методологія дослідження складносурядних структур у сучасній українській мові, зумовлена метою та завданнями статті, ґрунтована на поєднанні методів і принципів загальнонаукового та спеціально- лінгвістичного аналізу.

У статті вмотивовано виокремлення семантико-синтаксичного різновиду заперечних речень із огляду на функційний потенціал сурядних сполучників та семантику предикативних частин. Скориговано поділ сурядних сполучників на групи, з'ясовано функції сполучних засобів у вираженні змісту речення. До семантичних сполучників зараховано розділові, зіставний, протиставні, градаційні, приєднувальні та заперечні. Попри потрактування останніх як єднальних однофункційних, умотивовано їхню двофункційність, оскільки заперечні сполучні засоби посилюють зміст висловлення власною семантичною наповнюваністю.

Обґрунтовано зарахування деяких безсполучникових конструкцій до складносурядних з огляду на необов'язковість сполучника як формального елемента досліджуваних структур, оскільки, крім граматичного зв'язку, наявні ще семантичний та комунікативний чинники поєднання предикативних частин в одну структуру.

Ключові слова: категорія сурядності, категорія заперечення, заперечне складносурядне речення, семантико-синтаксичний різновид речення, семантико-синтаксична взаємозалежність, формально-граматична взаємонезалежність. заперечне речення сурядний сполучник

Rula Nataliia Volodymyrivna PhD in Philology, Senior Lecturer, Berdiansk State Pedagogical University, Berdiansk

NEGATIVE SENTENCES AS A SEPARATE SEMANTIC- SYNTACTIC VARIETY OF COMPOUND CONSTRUCTIONS IN THE MODERN UKRAINIAN LANGUAGE

Abstrac

The identification of semantic-syntactic varieties of compound constructions is one of the most problematic in Ukrainian linguistics. Their description is incomplete. In particular, there is no detailed characterization of negative compound sentences as a separate semantic- syntactic variety in any linguistic investigation. The purpose of the article is to analyze the formal-grammatical organization and semantics of negative compound sentence taking into account the principles of functional- categorical grammar. The methodology of research of compound constructions in the modern Ukrainian language was conditioned by the purpose and tasks of the article and was based on the combination of the methods and principles of general scientific and special linguistic analysis.

In the article singling out of semantic and syntactic variant of the negative sentences was substantiated, taking into account the functional potential of coordinating conjunctions and the semantics of their predicative parts. The division of coordinating conjunction into groups was modified, and the functions of connective means in expressing the content of a sentence were clarified. The list of semantic conjunctions includes disjunctive, juxtapositional, contrasting, gradational, adjoining and negative ones. Despite treating the latter as copulative single-function ones, their dual functionality was substantiated, since negative connective means strengthen the content of an utterance with their semantic content.

The article substantiates the inclusion of some asyndetic constructions in compound ones, taking into account the optional character of a conjunction as a formal element of the studied structures since, besides a grammatical connection, there are also semantic and communicative factors of connecting predicative parts into one structure.

Keywords: category of coordination, category of negation, negative compound sentence, semantic and syntactic variant of a sentence, semantic and syntactic interdependence, formal and grammatical interindependence.

Постановка проблеми. Місце складносурядних конструкцій, їх типологія є одними з найпроблематичніших питань у мовознавстві. До кінця ХХ сторіччя вивчення цих речень обмежували аналізом змістових відношень, звертаючи увагу на засіб поєднання предикативних частин. Виділяли традиційно єднальні, зіставно-протиставні, розділові, значно пізніше - ще градаційні й приєднувальні різновиди. Проте така класифікація складносурядних речень створена без розмежування формально-граматичної та семантико-синтаксичної характеристики конструкцій; відсутній опис особливостей їх функціювання в мовленні. До того ж існують розбіжності у визначенні меж цих синтаксичних структур.

На межі ХХ-ХХІ сторіччя вже з'явилися наукові праці, у яких закцентовано на багатовимірності складносурядних речень як синтаксичних одиниць (І. Вихованець, А. Загнітко, Т. Масицька, Р. Христіанінова, Л Шитик та ін.). Учені починають звертати увагу не лише на їхню семантику, а й на формально-граматичну характеристику та комунікативну організацію. Проте в наукових розвідках мовознавців тільки окреслено складносурядні конструкції з урахуванням принципів функційного аналізу синтаксичних одиниць. Їх опис та типологія є неповними. Зокрема в жодній мовознавчій розвідці немає детальної характеристики заперечних складносурядних речень як окремого семантико-синтаксичного різновиду.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний внесок у вчення про складносурядні речення в україністиці зробили М. Баган, Г. Весельська, І. Вихованець, О. Гаврилюк, К. Герман, Г. Глушкова, К. Городенська, М. Греб, Н. Гуйванюк, А. Загнітко, М. Кобилянська, Г. Коцюбовська, Т. Масицька, М. Мірченко, І. Слинько, Т. Спільник, К. Шульжук та ін. На сьогодні розв'язано чимало проблем паратаксису, але питання про сутність категорії сурядності все ще залишається суперечливим і неоднозначним. Здійснений нами огляд мовознавчих розвідок свідчить про те, що за тлумачення сурядності, сурядного зв'язку, складносурядного речення досі використовують нечіткі потрактування.

Аналіз синтаксичних структур із позицій функційно-категорійної граматики, який превалює в багатьох мовознавчих працях кінця ХХ - початку ХХІ сторіччя, дозволяє комплексно описати зазначені мовні одиниці, схарактеризувати широкий спектр семантико-синтаксичних, формально-граматичних і комунікативних ознак, обґрунтовано скоригу- вати усталені погляди та традиційні класифікації.

І. Вихованець, фундатор функційно-категорійної граматики, з метою “переборення граматичної традиції щодо нерозрізнення окремих формальних характерних відмінностей між класами складносурядних речень” пропонує розглядати утворення відкритої та закритої структур [1, с. 289]. Зазначені типи стосуються не лише суто формальної специфіки досліджуваних конструкцій, а й їхніх семантичних особливостей.

Т. Масицька розглядає складносурядні речення з позицій синтаксису залежностей. Вона пропонує за розгляду цих структур використовувати поняття “формально-синтаксичної взаємонезалежності”, “семантико-синтаксичної взаємозалежності” та зазначає, що “семантико- синтаксичну залежність компонентів у складних конструкціях експлікують сполучники й сполучні слова” [2, с. 30]. Дослідниця виділяє в конструкціях із семантичними сполучними засобами зіставну, протиставну, розділову, градаційну, приєднувальну, обмежувальну семантику, а в реченнях із асемантичними сполучниками - темпорально-темпоральну, причиново-наслідкову або умовно-наслідкову семантику [2].

У типологію складносурядних речень Т. Масицької мовознавця Р. Христіанінова вносить певні корективи. Вона зазначає, що темпоральна семантико-синтаксична взаємозалежність базова для всіх типових складносурядних конструкцій; саме це пояснює поєднання двох і більше граматично незалежних один від одного предикативних компонентів в одну структуру. У специфічних реченнях дослідниця виокремлює темпоральну взаємозалежність і взаємозалежність “основне - додаткове” [3]. Р. Христіаніновій належить також наукова розвідка про семантико-синтаксичні різновиди складносурядних речень, предика- тивні частини яких поєднані безсполучниково [4].

Усі зазначені мовознавчі праці удокладнюють відомості про складносурядні речення. Деякі з них розкривають роль сполучників не тільки на формально-синтаксичному рівні, але й на семантико- синтаксичному. Проте деякі різновиди складносурядних конструкцій, зокрема досліджуваний нами заперечний, не виокремлені та не описані.

Мета статті - проаналізувати формально-граматичну організацію та семантику заперечних складносурядних речень із опертям на засадничі принципи функційно-категорійної граматики. Дослідження виконано із застосуванням методів і принципів загальнонаукового та спеціально-лінгвістичного аналізу: методу спостереження; описового з притаманними йому прийомами зовнішньої та внутрішньої інтерпретації; методу зіставлення; структурного методу, що передбачав дистрибутивний, компонентний аналіз, а також аналіз за безпосередніми складниками.

Виклад основного матеріалу. Складносурядне речення як різновид складного - основна синтаксична одиниця, яка розкриває специфіку функціювання інших синтаксичних одиниць. Кожна складносурядна структура має своє призначення і в сфері мови, і в сфері мовлення; “… саме в ньому реалізуються найважливіші функції мови: комунікативна (мова як засіб спілкування) і пізнавальна (мова як знаряддя пізнання й відображення дійсності, знаряддя вираження думки)” [1, с. 52].

Виокремлення семантико-синтаксичного аспекту реченнєвої структури поряд з формально-граматичним та комунікативним започа- ткував ще чеський лінгвіст Ф. Данеш. Урахування багатоаспектності речення уможливлює його вивчення у новій, якіснішій, перспективі.

Описуючи складносурядні речення, мовознавці насамперед наголошують на автономності предикативних частин, іноді навіть не уточнюючи, про яку конкретно незалежність йде мова. Ми можемо говорити про нульовий напрям залежності як ознаку сурядного зв'язку лише щодо формально-граматичної організації речення, хоча й така граматична незалежність структурних компонентів, поєднаних сурядно, не абсолютна, адже складносурядні конструкції містять не прості речення в своєму складі, а предикативні частини, що граматично взаємозумовлені. Це засвідчують видо-часові форми присудків, наявність різноманітних займенників, модальних слів, часток, спільного члена, антонімів, тощо. Слушним є потрактування І. Вихованцем форми сурядного зв'язку як незалежної координації. Т. Масицька, підтримуючи його твердження, вводить у синтаксичну науку поняття формально- синтаксичної взаємонезалежності предикативних частин і семантико- синтаксичної взаємозалежності для позначення відношень між частинами конструкції, поєднаних сурядним зв'язком [2].

Саме семантичні залежності, які “характеризують семантико- синтаксичну структуру та відрізняються від формальних залежностей, властивих формально-синтаксичному аспекту речення” [2, с. 94], є однією з основних особливостей синтаксичної одиниці. Для складносурядних конструкцій, як було зазначено вище, характерною є семантико-синтаксична взаємозалежність (не автономність складників, як зазначено у багатьох традиційних граматичних розвідках). Семантико-синтаксична взаємозалежність, за визначенням Т. Масицької, - це здатність сурядних предикативних компонентів залежати одна від одної за допомогою семантичних сполучників або за семантичним наповненням (її вираження засвідчують видо-часові дієслівні форми й конкретне лексичне наповнення компонентів предикативних структур) [2, с. 351]. Коли мовець будує речення, він поєднує дві чи більше ситуації довкілля, що мають, на його думку, стосунок одна до одної.

Важливу роль в оформленні сурядного зв'язку відіграють сполучники, які становлять “центр формально-синтаксичної організації сполучникового складного речення” [1, с. 56]. Переважна частина складносурядних речень є сполучниковими, проте предикативні частини складносурядного речення можуть бути поєднані й безсполучниково. Саме сурядні сполучники, за влучним твердженням Т. Масицької, презентують формально-синтаксичну взаємонезалежність у складносурядному реченні [5, с. 171].

У мовознавчій літературі значення сурядних сполучників інколи зводять лише до граматичної функції, залишаючи поза увагою той факт, що спеціалізовані сполучники, зокрема семантичні, є двофункційними, оскільки оформлюють не лише сурядний зв'язок у конструкції, але й тип семантико-синтаксичних відношень. “Змістова структура семантичних сполучників виступає безпосереднім елементом семантики складносу- рядного речення і визначає його семантико-синтаксичну організацію” [1, с. 298].

Оскільки семантико-синтаксичні функції конкретизуються відповідно до групи сурядних сполучників, то логічним є виокремлення семантичних груп складносурядних речень відповідно до засобу зв'язку. Тому питання класифікації сполучників досить важливе в нашому дослідженні, оскільки це впливає і на виокремлення того чи того семантико-синтаксичного різновиду сполучникових складносурядних речень. Розглянемо його детальніше.

Традиційно виділяли три групи сурядних сполучників: єднальні, протиставні, розділові; відповідно до цього складносурядні речення також ділили на три групи: єднальні, зіставно-протиставні та розділові. Проте розвиток граматичної системи сучасної української мови призвів до вдосконалення вчення як про сполучні засоби, так і про групи синтаксичних конструкцій. На сьогодні виділяють шість груп сурядних сполучників як маркерів відповідних семантико-синтаксичних відношень: єднальні, протиставні, зіставні, розділові, градаційні, приєднувальні [6, с. 349]. А. Загнітко, говорячи про те, що деякі сурядні сполучники граматично неоднорідні та мають широкий спектр вираження смислових відношень, слушно зауважує: “Видається доцільним при розгляді смислових відношень між предикативними частинами у складносу- рядних реченнях відштовхуватися від типу сполучника, використаного для поєднання його компонентів” [7, с. 345]. Умотивованим видається розмежування семантичних груп складносурядних речень відповідно до

функцій сурядних сполучників та їх впливу на семантико-синтаксичні відношення предикативних частин досліджуваних структур.

Усі складносурядні речення логічно розпадаються на три групи: структури з асемантичними сполучниками, структури з семантичними сполучниками та структури, компоненти яких поєднані безсполучни- ково. Кожна з цих груп репрезентована кількома семантико- синтаксичними різновидами.

Згідно із сучасним витлумаченням сполучники - це окремий тип слів-морфем, оскільки вони виражають семантику відношень переважно в межах складного речення [6, с. 346]. Сполучники можуть виконувати дві функції: формально-синтаксичну, тобто поєднувати структурні складники конструкції й виражати синтаксичний зв'язок, та семантико- синтаксичну, тобто передавати змістові відношення між компонентами. Залежно від одно- або двофункційності сурядних сполучників І. Вихованець поділяє їх на три групи: асемантичні (єднальні і, й, та), частково асемантичні (єднальні ні… ні, ані… ані), семантичні (зіставні, протиставні, розділові, градаційні, приєднувальні) [1, с. 301-302].

Дослідниця сполучникової системи української мови К. Городенська зауважує, що сурядні сполучники виявляють свою семантико- синтаксичну функцію слабкіше порівняно з підрядними [8, с. 19], тому характеристики тих чи тих сурядних засобів щодо їх однофункційності / двофункційності, надані І. Вихованцем, потребують уточнення. Мовознавиця аналізує зіставний, протиставні та градаційні сполучники як частково асемантичні [8, с. 32-33], наголошуючи на значній ролі контексту в конструкціях із цими сполучними засобами.

Услід за І. Вихованцем, ми зараховуємо розділові, зіставний, протиставні, градаційні, приєднувальні сполучники до семантичних. Таку саму функційну характеристику надаємо й заперечним сполучним засобам. Сурядні сполучники ні… ні, ані… ані, ні… ані, ані… ні репрезентують у мовленні категорію заперечення, тому, попри традиційне зарахування цих сполучних засобів до асемантичних єднальних, вони належать до групи семантичних. Унаслідок цього можемо вважати заперечні складносурядні речення, поєднані заперечними сполучниками, окремим семантико-синтаксичним різновидом.

У мовознавстві заперечення розглядають як мовну універсалію, яка може проявлятися на кількох рівнях (фонетичному, лексичному, словотвірному, синтаксичному); унаслідок цього поняття отримало різні потрактування. В енциклопедії “Українська мова” його дефінують як лексико-граматичну категорію, що означає відсутність зв'язку між певними об'єктами реальної дійсності [9, с. 193]. У іншому аспекті, з позицій синтаксису, визначає семантико-синтаксичну категорію ствердження / заперечення І. Вихованець, говорячи про неї як про таку, що кваліфікує зв'язок між предметом мовлення й тим, що про нього висловлюють, як реально існуючий, або цей зв'язок усвідомлюється як не існуючий у реальності [1, с. 63]. На думку М. Баган, категорія ствердження-заперечення є складною багатоаспектною комунікативно зорієнтованою мовною категорією [10, с. 173]. Не заперечуючи багатовимірності цього поняття, вважаємо заперечення насамперед синтаксичною категорією, адже воно репрезентує відношення висловлення до дійсності, становить окремий вияв предикативності.

Категорія заперечення перебуває в тісному взаємозв'язку з модальністю, оскільки одночасно виражає ситуацію довкілля й оцінку мовця. Заперечення в цьому аспекті розглядали багато вчених, зауважуючи, що ця категорія є формою модальності, її субкатегорією, такою, що спирається на суб'єктивну та об'єктивну модальності.

Складносурядні речення, предикативні частини яких поєднані сполучниками ні… ні, ані… ані, ні… ані, ані… ні, є одним із репрезентантів категорії заперечення, хоч таких синтаксичних одиниць у мові дуже мало, оскільки автори заперечних висловлень надають перевагу простим структурам. Заперечні конструкції, на думку С. Шабат-Савки, є мовленнєвими тактиками, які використовує мовець для того, аби втілити інтенцію, регулювати комунікативний процес [11, с. 75]. В українській граматиці, як і в інших слов'янських, складносурядні заперечні речення не виокремлюють з-поміж інших як самостійний семантико-синтаксичний різновид, а зараховують до єднальних / єднально-перелічувальних). Т. Масицька говорить про конструкції такого зразка як про темпорально-темпоральні [2, с. 345].

Так само не виділяють заперечні сполучники ні… ні, ані… ані, ні… ані, ані… ні в окрему групу, а розглядають їх з-поміж єднальних, а деякі дослідники навіть потрактовують як аналоги повторювального сполучника і… і [12, с. 605]. Аналіз сполучників ні… ні, ані… ані як заперечних знаходимо лише в мовознавчій розвідці Л. Булаховського [13, с. 507]. І. Вихованець зазначає, що ці сполучні засоби посідають проміжне місце між семантичними та асемантичними сполучниками [1, с. 302], проте більшість учених зараховують їх до однофункційних. Водночас усі вони говорять про здатність сполучників ні… ні, ані… ані підсилювати заперечення в заперечних складносурядних реченнях [1, с. 302], а дехто із синтаксистів наголошує на функції цих сполучних засобів виражати “подвійне заперечення” [12, с. 605; 14, с. 239]. Дослідниця категорії заперечення в українській мові М. Баган зазначає: “сполучники ні … ні, ані … ані, ні … ані, ані … ні лише підсилюють основне заперечення, указуючи на те, що невиконання дії чи відсутність ознаки стосується кількох суб'єктів, об'єктів чи якихось явищ” [15, с. 88]. Вона кваліфікує ці сполучники як єднальні заперечні [15, с. 91]. Не заперечуємо такі тези мовознавців, проте зауважимо, що названі сполучні засоби підсилюють основний заперечний зміст власним значенням, виконуючи семантичну функцію. Ці сполучники надають заперечного значення всій синтаксичній конструкції, тому вважаємо за потрібне зарахувати їх до групи семантичних. До того ж у виписаному фактичному матеріалі немає речень, предикативні частини яких були б поєднані сполучниками ні … ні, ані … ані, ні … ані, ані … ні, проте мали б іншу семантику, окрім заперечної.

Ще один доказ семантичності заперечних сполучників наводить у своїй науковій розвідці М. Баган, зазначаючи, що вони в деяких випадках, а саме в складних конструкціях з інфінітивними частинами, поєднаними сурядним зв'язком, служать єдиним, а отже основним, засобом вираження заперечення “внаслідок компресії семантичної структури речення, опущення в ній семантично надлишкового основного негатора” [15, с. 89], наприклад: Ані вмерти, ані жить (Василь Стус); Ні задумати, ні загадати, [хіба в казці сказати!] (Українська народна казка “Царівна-жаба”); Ні пришити, ні прилатати (Російсько-український тлумачний словник паремій). Мовознавиця щодо цього підсумовує: “якщо аналізувати формально-граматичну структуру, то названі сполучники маємо підстави визнати єдиними носіями заперечення в таких реченнях” [15, с. 89].

У формально-граматичному плані всі заперечні конструкції схожі на власне-темпоральні й мають потенційно необмежений сурядний зв'язок. Наявність повторюваних частин заперечних сполучників перед кожною предикативною частиною посилює перелічувальну інтонацію та забезпечує відкритість ряду, що й дало привід деяким мовознавцям говорити про заперечні сполучники як аналоги єднального і… і: Ані жити немає, ні вмерти, ані вільно дихнути нема! (Василь Стус).

Заперечні складносурядні речення зазвичай мають вільний порядок розташування структурних складників, проте така ознака не є абсолютною. Зважаючи на те, що з-поміж заперечних конструкцій є паремії, то їхня формальна стійкість виконує роль фіксатора компонентів: Ні пройти, ні проїхати (Російсько-український тлумачний словник паремій). Також унеможливлюють переставлення предикатив- них частин контекстуальна неповнота другого складника: Ні він до Польщі не поїде, ні Кшиштоф до їхнього села… (Володимир Лис);

наявність у другому компоненті анафоричного займенника: Ані батьківської любові Микола не відчув, ані кохання він не зазнав у житті (З розмовного мовлення); наявність в обох предикативних частинах лексем, що розгортають події: Ні сьогодні її не чекай, ані завтра до тебе не прийде (З розмовного мовлення).

У семантико-синтаксичному плані мовець може заперечувати ситуації, взаємопов'язані за такими параметрами:

1) мають спільного суб'єкта: Ні Івана Ольга не кохала, ні Дмитра не збиралась вона чекати зі служби (З розмовного мовлення);

2) дії різних суб'єктів поєднані за одною характеристикою: Ані птиця не залетить, ані миша не пролізе (Українська народна казка “Про бідного парубка та царівну”);

3) відкривають одну перспективу: Ані слуху не чувати, ані виду не видати (Російсько-український тлумачний словник паремій);

4) стосуються однієї особи (предмета), описують її стан: Ані стій, ані погони (Російсько-український тлумачний словник паремій); Ні лячно малому не було, ні виникало бажання повернутися додому (З розмовного мовлення).

Складносурядні конструкції в сучасній українській мові, як було зазначено вище, представлені не тільки сполучниковими, а й безсполучниковими реченнями, які своєю чергою репрезентовані низкою семантико-синтаксичних різновидів. Попри потрактування деякими синтаксистами безсполучникових конструкцій як окремого від сполучникових речень різновиду, услід за І. Вихованцем, Р. Христіаніновою вважаємо сполучники необов'язковими формальними елементами складносурядних речень, тому зараховуємо частину безсполучникових структур до складносурядних. Зокрема в сучасній українській мові виокремлюємо і безсполучникові конструкції з семантикою заперечення. Такі складносурядні безсполучникові конструкції передають прагнення мовця спростувати, заперечити певну інформацію чи існування якогось явища, дії.

Зважаючи на те, що категорія заперечення реалізована на декількох мовних рівнях (фонетичному, лексичному, словотвірному, синтаксичному), зауважимо, що передавати заперечну семантику можуть як синтаксичні структури, предикативні частини яких поєднані семантичними заперечними сполучниками, так і ті, що мають безсполучниковий зв?язок між компонентами, оскільки за їхній зміст відповідає, окрім сполучних засобів, лексичне наповнення складників.

Більшість мовознавців основним засобом вираження заперечення вважають заперечну частку не, функціювання якої в препозиції до

будь-якого члена речення автоматично робить синтаксичну структуру загальнозаперечною або частковозаперечною [9, с. 193]. Окрім цього, категорію заперечення можуть реалізувати заперечні слова, до яких зараховуємо: заперечно-узагальнювальні займенникові іменники: ніхто, ніщо, нікого, нічого; заперечно-узагальнювальні займенникові прикметники: ніякий, нічий, нікотрий; заперечний займенниковий числівник ніскільки; заперечно-узагальнювальні займенникові прислівники: ніяк, ніде, нікуди, нізвідки, нізвідкіля, ніколи, нізащо, нінащо; заперечний предикатив немає. Перераховані слова, на думку Н. Озерової, функціюють у заперечних реченнях [9, с. 193].

Заперечна частка не, а також заперечні слова реалізують заперечний зміст у складносурядному реченні, що дає всі підстави виокремити досліджувані конструкції як безсполучниковий семантичний різновид розгляданих речень (за умови, якщо заперечні лексеми представлені в обох предикативних частинах): Ніхто не прийде їм на допомогу, про них навіть нікого не повідомлять (Микола Трублаїні); Сюди, в лісові нетрі, ворог ніколи не показував носа, більшовики навіть великими силами не заходили в незнайому їм глушину... (Василь Шкляр); Ніколи не заплаче рідна ненька, не затужить кохана дівчина (Василь Шкляр).

Висновки

Заперечні складносурядні конструкції у формально- граматичному плані мають спільні риси з єднальними власне- темпоральними реченнями. Проте, на відміну від останніх, на семантико-синтаксичному та комунікативному рівнях досліджувані синтаксичні одиниці мають специфічні характеристики. Заперечні складносурядні речення в сучасній українській мові представлені сполучниковими та безсполучниковими структурами. Сполучники ні… ні, ані… ані, ні… ані, ані… ні є двофункційними, адже, окрім поєднання предикативних частин, передають заперечний зміст. Семантику заперечення у складносурядному реченні також можуть реалізувати заперечна частка не, заперечні слова. І сполучникові, і безсполучникові варіанти складносурядних конструкцій поодинокі в сучасній українській мові, оскільки перевагу надають простим заперечним структурам.

Література

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: підручник. Київ: Либідь, 1993. 368 с.

2. Масицька Т. Є. Семантико-синтаксичні реченнєві залежності в сучасній українській літературній мові: дис. … док. філол. наук: 10.02.01 / Інститут української мови НАН України. Київ, 2017. 444 с.

3. Христіанінова Р. О. Співвідношення змістів предикативних частин у складносурядних реченнях. Мовознавчий вісник: збірник наук. праць / відп. ред. Г. І. Мартинова. Черкаси: ФОП Чабаненко Ю. А., 2016. Вип. 21. С. 118-126.

4. Христіанінова Р. О. Семантико-синтаксичні різновиди безсполучникових складносурядних речень у сучасній українській мові. Типологія та функції мовних одиниць: наук. журн. / редкол.: Н. М. Костусяк (гол. ред.) та ін.; Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки. Луцьк, 2014. № 1. С. 263-274.

5. Масицька Т. Є. Речення як багатоаспектна синтаксична одиниця. Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. 2013. Вип. 10. С. 169-174.

6. Вихованець І. Р., Городенська К. Г. Теоретична морфологія української мови / за ред. І. Вихованця. Київ: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004. 400 с.

7. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис: монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.

8. Городенська К. Г. Сполучники української літературної мови: монографія. Київ: Інститут української мови; Вид. дім Дмитра Бураго, 2010. 208 с.

9. Українська мова: енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О., Зяблюк М. П. та ін. 2-ге вид, випр. і доп. Київ: Вид-во “Укр. енцикл.” ім. М. П. Бажана, 2004. 824 с.

10. Баган М. П. Категорія ствердження-заперечення: нові аспекти дослідження. Науковий вісник Херсонського державного університету. Херсон, 2005. Вип. 2. С. 171-174.

11. Шабат-Савка С. Т. Лінгвофілософська категорія ствердження / заперечення як передумова формування комунікативної інтенції. Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. 2014. Вип. 35. С. 72-76.

12. Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: проблемні питання. Київ: Вища шк., 1994. 670 с.

13. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л. А. Булаховського. Київ: Рад. школа, 1951. Т. 2: Синтаксис. 408 с.

14. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови: підручник. Київ: ВЦ

“Академія”, 2004. 408 с.

15. Баган М. П. Сполучникова експлікація заперечення в українській мові.

Мовознавчий вісник. 2015. Вип. 20. С. 87-92.

References

1. Vykhovanets, I. R. (1993). Hramatyka ukrainskoi movy: Syntaksys [Ukrainian Grammar: Syntax]. Kyiv: Lybid. 368 s. (in Ukrainian).

2. Masytska, T. Ye. (2017). Semantyko-syntaksychni rechennievi zalezhnosti v suchasnii ukrainskii literaturnii movi [Semantic-syntactic sentence dependencies in modern Ukrainian literary language]. Instytut ukrainskoi movy NAN Ukrainy. Kyiv. 444 s. (in Ukrainian).

3. Khrystianinova, R. O. (2016). Spivvidnoshennia zmistiv predykatyvnykh chastyn u skladnosuriadnykh rechenniakh [Correlation of the contents of predicative parts in complex sentences]. Movoznavchyi visnyk: zbirnyk nauk. prats. Cherkasy: FOP Chabanenko Yu. A., 21, 118-126 (in Ukrainian).

4. Khrystianinova, R. O. (2014). Semantyko-syntaksychni riznovydy bezspoluchnykovykh skladnosuriadnykh rechen u suchasnii ukrainskii movi [Semantic and Syntactic Varieties of Asyndetic Compound Sentences inModern Ukrainian Language]. Typolohiia ta funktsii movnykh odynyts (Types and functions of language units), 1, 263-274 (in Ukrainian).

5. Masytska, T. Ye. (2013). Rechennia yak bahatoaspektna syntaksychna odynytsia [A sentence as a multifaceted syntactic unit]. Naukovyi chasopys NPU imeni M. P. Drahomanova, 10, 169-174 (in Ukrainian).

6. Vykhovanets, I. R., Horodenska, K. H. (2004). Teoretychna morfolohiia ukrainskoi movy [Theoretical morphology of the Ukrainian language]. Kyiv: Univ. vyd-vo “Pulsary”. 400 s. (in Ukrainian).

7. Zahnitko, A. P. (2001). Teoretychna hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys: monohrafiia [Theoretical grammar of the Ukrainian language: Syntax]. Donetsk: DonNU. 662 s. (in Ukrainian).

8. Horodenska, K. H. (2010). Spoluchnyky ukrainskoi literaturnoi movy: monohrafiia [Conjunctions of the Ukrainian literary language]. Kyiv: Instytut ukrainskoi movy; Vyd. dim Dmytra Buraho. 208 s. (in Ukrainian).

9. Rusanivskyi, V. M., Taranenko, O. O., Ziabliuk, M. P. tain. (Ed.). (2004). Ukrainska mova: entsyklopediia [Ukrainian language]. Kyiv: Vyd-vo “Ukr. entsykl.” im.

M. P. Bazhana. 824 s. (in Ukrainian).

10. Bahan, M. P. (2005). Katehoriia stverdzhennia-zaperechennia: novi aspekty doslidzhennia [Affirmation-negation category: new aspects of research]. Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. Kherson, 2, 171-174 (in Ukrainian).

11. Shabat-Savka, S. T. (2014). Linhvofilosofska katehoriia stverdzhennia / zaperechennia yak peredumova formuvannia komunikatyvnoi intentsii [The linguistic- philosophical category of affirmation / denial as a prerequisite for the formation of communicative intention]. Naukovi pratsi Kamianets-Podilskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana Ohiienka. Filolohichni nauky, 35, 72-76 (in Ukrainian).

12. Slynko, I. I. (Ed.). (1994). Syntaksys suchasnoi ukrainskoi movy: problemni pytannia [Syntax of Modern Ukrainian Language: Problematic Questions]. Kyiv: Vyshcha shkola. 670 s. (in Ukrainian).

13. Bulakhovskyi, L. A. (Ed.). (1951). Kurs suchasnoi ukrainskoi literaturnoi movy [Course of modern Ukrainian literary language]. Kyiv: Rad. shkola, 1951. Т. 2: Syntax. 408 s. (in Ukrainian).

14. Shulzhuk, K. F. (2004). Syntaksys ukrainskoi movy [Syntax of the Ukrainian language]. Kyiv: Akademiia. 408 s. (in Ukrainian).

15. Bahan, M. P. (2015). Spoluchnykova eksplikatsiia zaperechennia v ukrainskii movi [Conjunctive explication of negation in the Ukrainian language]. Movoznavchyi visnyk, 20, 87-92 (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru