Звертання в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

ЗВЕРТАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Оксана КЛЄЩОВА

завідувач кафедри української мови

кандидат філологічних наук, доцент

м. Полтава

Звертання - це своєрідний спосіб, визнана форма звернення до відповідної особи, яка є офіційною юридичною чи історичною; у формі звертання часто використовують прізвище чи ім'я (ім'я по батькові). Форма звертання може бути строковою, довічною чи спадковою. Почесна форма звертання може бути надана конкретній особі. Форма звертання, за традицією чи законом, передує прізвище, ім'я, по батькові людини, яка обіймає посаду чи має відповідний статус, або використовується для позначення самої установи / структури чи роду занять.

«Звертання в українській мові передається вокативом, який ще називають кличним відмінком. Пам'ятаймо, що ігнорування кличного відмінка (у розмові, під час інтерв'ю чи у листуванні), або заміна його називним відмінком, є, по-перше, помилкою, відхиленням від морфологічної норми; по-друге, свідченням неповаги до української мови; по-третє, ознакою невибагливості до свого та чужого мовлення. Варто пам'ятати, що використання у звертаннях форм називного відмінка для української мови є ненормативним. Тому звертаймося правильно і пам'ятаймо про той приємний факт, що українська мова належить до тих слов'янських мов, які зуміли зберегти кличний відмінок; бо скажімо, такі мови, наприклад, як російська, білоруська втратили його: звертання в них кваліфікується формою називного відмінка» [2, с. 247-248]. Серед вокативів, якими послуговуються мовці, найчастіше трапляються однокомпонентні, зрідка двокомпонентні. Перевага надається реченням, у яких вокатив стоїть у препозиції, а не в постпозиції чи інтерпозиції [1, с. 16].

Пам'ятаймо, що кличний відмінок властивий іменникам І, ІІ, ІІІ відміни, майже у всіх іменниках ІV відміни він збігається з формою називного відмінка.

* Іменники І відміни твердої групи у кличному відмінку прийматимуть закінчення -о: мамо, матінко, сестро, невістко; старосто, бідолахо; Вітчизно, Україно, Львівщино; Оксано, Зоряно, Надійко, Софійко, Саво, Славо, Миколо, Олексо; ластівко, пташко, рибко; м'якої та мішаної - ^е (є^): доле, пісне, Ілле, душе, відміннице, молодице, царице; Ксеніє, Лідіє, Меланіє, Юліє (від Юлія); закінчення -ю утворює кличний відмінок іменників м'якої групи, що позначають пестливі жіночі імена та назви осіб жіночої статі: матусю, бабусю, бабуню, доню, Ганнусю, Лесю, Таню, Олюню, Орисю, Славцю, Юлю (від Юля).

- Іменники ІІ відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е: а) на -у закінчуються іменники твердої групи (із суфіксами - ик, - ок, - к), власні (частіше іншомовні) імена з основою на г, ґ, х, к; деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий та р (крім ж): діду, сину, тату; братику, Михасику, Ромчику; критику, читачу, викладачу, полковнику; Аристарху, Олегу, Джеку, Фрідріху; б) закінчення - ю мають іменники м'якої групи: дідусю, татусю, татуню, красеню, легеню, дурню, мудрецю, очевидцю, вихователю, учителю, скрипалю, герою, лікарю, князю; водограю, краю; Анатолію, Григорію, Ігорю, Євгенію, (від Євгеній), Назарію, Тимофію, Толю, Михасю, Цезарю, Юрію; в) на -е закінчуються іменники твердої групи: вітре, куме, козаче, парубче, юначе, Києве, Львове, Антоне, Євгене (від Євген), Любомире, Мар 'яне, Олеже; також іменники твердої групи із суфіксами -ист, -іст, -ор, -тор, -ер, -ир: альпіністе, професоре, директоре, ректоре, режисере, майстре, командире; частина іменників м'якої групи із суфіксом - ець: хлопче, женче, молодче, кравче, шевче (але добровольцю, бійцю, знавцю, українцю); деякі іменники мішаної групи (власні назви з основою на ш, дж і загальні назви з основою на р, ж): Довбуше, Джордже, газетяре, маляре, тесляре, пісняре, стороже; усі чоловічі імена по батькові: Євстахійовичу, Ігорьовичу, Максимовичу, Юрійовичу.

- Іменники ІІІ відміни у кличному відмінку мають закінчення - е: радосте, розкоше, подороже, юносте, Любове, Умане; іменник мати кличного відмінка не має, оскільки в цьому значенні вживається форма називного відмінка однини.

Варто пам'ятати, що від 3 червня 2019 року почав діяти новий «Український правопис», внесено зміни в деякі норми відмінювання іменників: 1) в імені Ігор змінений кличний відмінок: тепер правильно звертатись Ігорю (раніше було Ігоре); також форма по батькові від нього тепер подається як Ігорьович, (раніше була Ігорович); 2) для імені Олег встановлена форма кличного відмінка Олеже, що раніше вважалася архаїчною, але як варіант залишена і стара форма Олегу.

Культура ділового мовлення українців передбачає певні правила: по - перше, ділову кореспонденцію - лист - необхідно починати зі звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливого, делікатного та шанобливого ставлення до особи, якій адресовано письмове звернення, наприклад:

Шановний Вікторе Сергійовичу!

Шановний пане Володимире!

Шановна Олено Дмитрівно!

Шановна пані Світлано!

Шановні пані й панове!

Шановні колеги й колежанки (коліжанки)!

Шановний Президенте України!

Вельмишановна вчительська спільното!

Вельмишановний добродію Маланюче!

Вельмишановна добродійко Вишенько!

Високошановний Іване Свиридовичу!

Високошановна Маріє Петрівно!

Високоповажні члени спеціалізованої вченої ради!

Ваша Високодостойносте Пане Президенте!

Ваша честь пане суддя!

Вельмишановний пане голово!

Високоповажний міністре!

Високоповажний пане прокуроре!

Високодостойний пане амбасадоре!

Високошляхетний Іване Васильовичу!

Вельмишановний професоре Білоусенку!

По-друге, варто нагадати, що в давніх народних піснях, українському фольклорі, літературних текстах звертання завжди кваліфікувалося кличним відмінком. Згадаймо, наприклад, «Думу-заповіт» гетьмана Івана Мазепи:

«Єй, братища, пора знати,

Що не всім нам пановати... »

«Ей, Панове Єнерали,

Чому ж єсьте так оспалі!

І ви, Панство Полковники,

Без жадної політики,

Озмітеся всі за руки,

Не допустіть горкой муки

Матці своїй больш терпіти!

Нуте врагов, нуте бити!

Самопали набивайте,

Острих щабель добувайте,

А за віру хоч умріте,

І вольностей бороніте!

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблі маєм права!»

По-третє, до церковних осіб варто звертатися так:

Високопреподобний Отче!

Всечесніший отче! (до священника).

Святий Отче!

Паніматко! чи Матінко! (до дружини священника).

Найпревелебніший владико! (до митрополитів, єпископів,

архімандритів).

Блаженніший і вельмишановний Митрополите!

Ваша Екселенціє! (до кардиналів).

Ваша Святосте! (до Папи Римського, Далай Лами, патріархів).

Ваша Всесвятосте! (до Вселенського патріарха).

Ваша Ясновельможносте!

Ваша Ясносте!

Якщо говорити про конфесійний стиль, наприклад, у Господній молитві ми звертаємося до Бога, як до рідної особи, а не як до чужої чи темної, невідомої нам сили. У звертанні «Отче наш» є важливим і друге слово «наш», не «Отче мій» промовляємо, а саме «наш», бо він є Отцем - батьком усіх людей. Промовляючи «Отче наш», звертаємося до нашого Небесного Батька: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім 'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

Наприклад, якщо говорити про художній дискурс, у «Молитві до мови», послуговуючись поширеними звертаннями, Катерина Мотрич порушує гострі проблеми сучасності, бо письменницю хвилює стан рідної мови, її трагічна доля в минулому: «Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог - Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення...

Мово моя! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово...

Мово наша! Пречиста незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на тому торжищі продана!

Мово наша! Передчасно постаріла, змаліла, на хресті мук розіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішана дітьми - покручами. Стражденице, великомученице, Матір-Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, Чорнобильською смертю засіяна.

Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена й знеславлена рідними дітьми!...»

Письменниця звертається до українців, які вболівають за долю рідної мови, і просить вибачити нерозумним дітям яничарство, змагає у помислах, щоб наша нація трудівників і хліборобів воскресила нашу мову, яку осквернили знеславлені діти. В уяві Катерини Мотрич мова є втіленням усіх людських чеснот: Пресвята Богородиця, мудра берегиня українського народу і водночас Страждениця та великомучениця, яку було розіп'ято на хресті. «Усі страждання української мови, - говорить письменниця, - від її носіїв, які немудро відсторонилися від неї. Молитва - це звернення до божественної основи, яка має втілитися в мові: «Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим словом від лісів - до моря, від гір - до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь -Україну возвелич, порятуй народ її на віки».

У «Молитві за убієнних голодом» письменниця звертається до Богородиці: «Богородице, Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?»

«Слухаєш давню народну пісню і тішишся: як же ласкаво, ніжно вміли наші люди через пісню і спів звертатися до всього живого, до явищ природи, до предметів, які персоніфікуються. Засвідчують це вже самі назви народних перлин: «Ой дівчино, шумить гай», «Гей, чого, хлопці, славні молодці?», «Ой гиля-гиля, гусоньки, на став», «Ой, зійди, зійди, ясен місяцю», «Плавай, плавай, лебедонько», «Подай же, дівчино, подай же рученьку», «Ой вербо, вербо», «Ох і не стелися, хрещатий барвінку»... Упродовж сторіч витворено великий арсенал мовних засобів для звертань, здатних задовольнити найвибагливіші смаки. При іменникові у формі кличного відмінка вживали прикметники, займенники, вигуки, непоширені й поширені прикладки. Згадаймо Шевченкові рядки: «Прилітай же, мій соколе, Мій голубе сизий!», «Думи мої!», «О славо злая!», «А ти, моя Україно, безталанна вдово, Я до тебе літатиму з хмари на розмову», «Петрусю! Друже мій єдиний! Моє ти серце!». Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань, надає їм української національної специфіки та колоритности. Може, саме це найбільше і стривожило більшовицьких ідеологічних наглядачів, і з граматик, виданих у радянські часи, «крамольний» відмінок викинули, а при звертанні замість нього дозволили вживати іменники у формі відмінка називного. І цілком справедливо дорікав Максим Рильський: «Сахаються у нас також і кличного відмінка, що становить одну з особливостей української мови... Мені, напр., просто-таки прикро читати, коли люди пишуть у звертанні «дорогий наш учитель», бо все моє українське єство тягнеться сказати „ дорогий наш учителю ”». кличний відмінок звертання мова

Проте борці за культуру рідної мови обстоювали законні права цієї повноцінної граматичної категорії, засобу живого спілкування, й у виданнях років незалежности знову бачимо її на своєму місці» [3].

Висновкуємо: пам'ятаймо, що важливо вміти правильно вживати кличний відмінок, послуговуватися у своєму мовленні звертанням, оскільки український вокатив зберігає значний потенціал для зміцнення української ідентичності, культури. Зберігаючи важливий граматичний елемент нашої мови, яка набуває при цьому особливої милозвучності, ви швидко відчуєте красу та унікальність мовленого українського слова: і в офіційно-діловому та науковому стилях, і в публіцистиці та конфесійному стилі, і в художньому дискурсі, і в щоденній розмові у побуті: спілкуючись із батьками, друзями чи незнайомими людьми у метро, автобусі, кав'ярні, крамниці, бібліотеці чи спортзалі.

Список використаних джерел

1. Єрмоленко С. Вплив персоніфікації на вокатив (на матеріалі сучасної української прози). Південний архів (філологічні науки). 2019. Вип. 78. С. 1418. https://doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2019-78-2

2. Клєщова О. Є. Кличний відмінок: особливості вживання. Міжнародний науковий журнал «Грааль науки». № 30 (серпень, 2023). С. 243-248. / International scientific journal «Grail of Science». № 30 (August, 2023). P. 243-248. URL: https://archive.joumal-grail.science/index.php/2710-3056/article/view/1523

3. Сердунич Л. Як треба звертатися. Кличний відмінок. Сайт «UaModna». 17листопада 2017року. URL: https://uamodna.com/articles/yak-treba-zvertatysya-klychnyy-vidminok/

Размещено на Allbest.ru