Про деякі мовні особливості реалізації іронічного наміру

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Про деякі мовні особливості реалізації іронічного наміру

Прокоф'єв Г.Л.

Вступ

Спільною для більшості досліджень іронії, які проводяться у прагмалінгвістичному ключі, є думка про те, що свідоме недотримання автором іронічного висловлення певних комунікативних правил є одночасно необхідною складовою та маркером іронічного наміру. Показниками іронії слід вважати і ті паралінгвістичні, просодичні, лексичні та граматичні засоби, що часто використовуються мовцем для передачі іронічного смислу. Питання про їхній статус та характер, їх використання автором та виявлення і сприйняття адресатом непрямого висловлення традиційно привертає до себе увагу дослідників [наприклад, див. 1; 2; 3].

До мовних засобів реалізації іронічного наміру Д.К. Мекі відносить кінетичні, графічні, фонетичні, лексичні та дискурсивні маркери [1, р. 368-373]. Наголошуючи на необхідності розрізняти поняття фактора як невід'ємного елементу іронії на відміну від ролі маркера як її показника, присутність якого має лише факультативний характер, С. Аттардо серед інших називає фонологічні, морфологічні, типографічні та кінетичні маркери іронії [2 р. 7-9]. І.І. Волощук говорить про типове для іронії протиставлення в межах мікроконтексту значень оцінних слів, що є характерними для повсякденного мовлення і тому найчастіше виступають носіями іронічного смислу [4, с. 37].

Досить детально фактори і маркери іронії описані в роботі нідерландських дослідників К. Бергерса, М. ван Мулкен та П. Й. Шеленса [3]. До факторів іронії автори відносять оціночний характер висловлення, неконгруентність буквального та комунікативного значень (невідповідність прямого значення контексту), протиставлення прямого та непрямого значення шляхом зміни валентності (наприклад, із схвалення на звинувачення), обов'язкову спрямованість іронії на певну ціль - когось чи щось - та комунікативну (дискурсивну) релевантність. Для того, щоб вважатися іронічним, кожне висловлення повинно залучати одразу всі вищезгадані фактори [3, р. 292-294]. У якості маркерів іронії розглядається використання тропів (метафори, гіперболи, применшення, риторичного питання), «схематичних» маркерів (повторів, ехо-повторів, змін регістру), морфо-синтаксичних маркерів (окличних речень, розділових питань, топікалізації, вигуків, демінутивів), типографічних маркерів (виділення тексту, написання з великої літери, використання лапок, особливих пунктуаційних знаків, емотиконів, викреслень та інших знаків) [3, р. 295-297].

Результати експериментально-фонетичного дослідження, проведеного на матеріалі англійської мови, свідчать про те, що іронічні фрази відрізняються від неіронічних за рядом параметрів: більш високої частоти основного тону, більшої тривалості та інтенсивності [5, с. 132]. Зверталась увага на те, що різновиди іронічної просодії в російській та англійській мовах є практично однаковими, хоча це не виключає можливості деяких розбіжностей щодо специфіки динаміки тону [6, с. 87].

Про іронічний намір можуть сигналізувати різні просодичні та паралінгвістичні показники - інтонація, тембр голосу, вираз обличчя, жести [7, р. 23]. А. Краттенден зазначає, що іронічний ефект підсилюється, якщо має місце невідповідність між інтонаційними характеристиками висловлення та його контекстом [8, р. 105]. На думку автора, висхідно-спадний тон часто супроводжує передачу іронічного чи саркастичного наміру мовця [8, р. 93].

Дж. Лакофф згадує властиве американському варіанту англійської мови правило саркастичної назалізації [9, с. 464]. Д. Таннен серед інтонаційних ключів до іронії називає назалізацію, уповільнений темп мовлення та виділення за допомогою наголосу частини висловлення [7, р. 130]. Д. К. Мекі проводить детальне дослідження метакомунікативних маркерів іронічного наміру, серед яких паралінгвістичні та фонологічні сигнали займають чільне місце. Автор зазначає, що іронічними часто стають жести, вираз обличчя, погляди, уклони, аплодисменти, посмішки тощо. До фонологічних маркерів віднесені лабіалізація, саркастична асибіляція, назалізація, підвищена емоційність або, навпаки, пом'якшення тону, паузи, удаване покашлювання і т. п. [1, р. 368-371]. Групою авторів [10] була здійснена спроба узагальнити дані про різноманітні мультимодальні засоби, що найчастіше сигналізують про іронію та сарказм. Серед просодичних маркерів це, зокрема, рівний (без підйомів та падінь) інтонаційний контур, занижений або підвищений діапазон, надмірне наголошування, монотонна інтонація, тривалі паузи між словами, пом'якшення голосу, висхідно-спадний тон, назалізація, уповільнена швидкість мовлення, подовження складів, «склади сміху» тощо; до паралінгвістичних засобів автори відносять підняті чи опущені брови, широко відкриті, примружені або зведені догори очі, підморгування, кивання, посмішка, «порожнє» обличчя мовця [10, р. 244-246].

До речі, А.А. Шаффер розрізняє голосові сигнали, специфічні для сарказму та іронії. На її думку, у випадку з іронією це може бути будь-яка фонологічна «нетиповість», тоді як з сарказмом це не спрацьовує: паузи та подовження сегментів сигналізують про іронію, але не сарказм. З іншого боку, такі ключі, як підвищений та розширений діапазон, його варіативність, емфатичний наголос, інтенсивні аспірація та назалізація з великою вірогідністю є маркерами сарказму, особливо в комбінації одне з одним. Таку розбіжність авторка пов'язує з більшою емоційною інтенсивністю сарказму в порівнянні з іронією [11, р. 76]. Слід погодитись з думкою про те, що неповне співпадіння метакомунікативних сигналів під час передачі іронічної чи саркастичної інтенції є закономірним та природним результатом, оскільки не варто очікувати, що хоча і споріднені, але відокремлені одне від одного явища та поняття будуть співпадати в багатьох моментах [12, р. 432].

Іноді йдеться навіть про особливі просодичні властивості іронічних висловлень в англійській мові [13, р. 267; 14, р. 153]. Більше того, А. Дейвісон вважає, що іронічне висловлення в принципі не можна вимовити з нормальними інтонацією та наголосом [15, р. 151]. До речі, на думку Д. Хекмен, саме на просодичному рівні ті, хто вивчає іноземну мову, стикаються з особливими труднощами під час створення або інтерпретації іронічного послання, оскільки інтерференція просодичних правил рідної мови є найбільш вірогідною при використанні засобів непрямого зв'язку між комунікантами [16, р. 189].

З іншого боку, К. Брукс переконаний у тому, що роль інтонації як маркера іронічної інтенції може виконувати ефективне використання мовцем фонових та контекстуальних знань комунікантів [17, р. 730]. У тому ж ключі стверджується, що існує суттєва різниця між маркерами певного явища та явищем як таким, оскільки іронія не зникне і за відсутності будь-яких зовнішніх показників, тоді як не зможе існувати, якщо позбудеться тих елементів та факторів, які утворюють її як явище [10, р. 244].

І все ж таки, залучення різноманітних мовних засобів в якості маркерів іронічної інтенції є надзвичайно ефективним знаряддям. Можливими є ситуації, коли у розпорядженні адресата іронічного мовленнєвого акту немає достатньої кількості контекстуальних ключів для сприйняття іронічного послання, а саме, для виявлення факту недотримання мовцем вимог прагматичних правил. На рівні мовленнєвого акту - це маніпулювання автором іронії такими компонентами його сили, як іллокутивна мета, спосіб її досягнення, попередні умови, умови пропозиційного змісту та умови щирості, тоді як на рівні мовленнєвого ходу мовця, або його комунікативного внеску до розмови - вимогами дискурсивних постулатів якості, кількості, релевантності та способу вираження інформації. У цьому разі використання автором певних лінгвістичних засобів може ставати єдиним приводом для пошуків адресатом іронічного значення висловлення. З іншого боку, якщо адресат так і не зможе визначити, по відношенню до чого був висловлений іронічний намір, мовленнєвий акт іронії не можна вважати успішним, оскільки «сприйняття» непрямого смислу відбудеться лише на метакомунікативному рівні.

Більше того, випадки, коли залучення формальних маркерів зведено до мінімуму, можуть розглядатися як показник особливої довіри мовця до адресата. Така іронія носить назву іронії змісту [7, р. 147], тонкої іронії [18, р. 52], конотативної іронії [19, р. 68] або прихованої іронії [20, р. 234]. Небажання автора висловлення використовувати будь-які паралінгвістичні, просодичні чи особливі лексичні або граматичні засоби може розглядатись як особливий комунікативний прийом, оскільки адресат, який успішно декодує іронічний смисл, звертає увагу на їх відсутність і в силах це оцінити.

Метою дослідження є розгляд деяких лінгвістичних засобів передачі іронічного смислу в сучасній англійській мові. Матеріалом є приклади з творів англійських та американських письменників переважно другої половини XX століття, які є фрагментами діалогів, що включають іронічне висловлення та його безпосереднє контекстуальне оточення.

Виклад основного матеріалу

Отже, автор іронічного висловлення в усіх випадках маніпулює прагматичними правилами, тоді як ті чи інші паралінгвістичні чи просодичні сигнали слід вважати факультативними показниками, що мають відносне [12, р. 438] і контрастивне [10, р. 252] значення. До речі, можна уявити контекст, в якому вплив просодичних та паралінгвістичних показників нейтралізується, тоді як сутнісні (прагматичні та семантичні) фактори продовжують діяти [21, р. 234] - це процес читання тексту літературного діалогу, унікальною рисою якого є те, що інтерпретатор володіє лише тими ключами для сприйняття іронії, які мають сутнісний характер і базуються лише на контекстуальних та фонових знаннях, і змушений покладатись на своє власне уміння знаходити та відтворювати непрямі смисли.

Основна увага в даній статті приділяється синтаксичним та лексичним маркерам іронічного характеру мовленнєвих актів. До синтаксичних засобів передачі іронічного смислу в англійській мові можна віднести деякі структури, конструкції, окремі типи окличних та питальних речень та інші синтаксичні засоби, які роблять порушення автором іронічного висловлення прагматичних правил більш очевидним. У наступному прикладі метакомунікативним маркером іронічного наміру Еллен виступає синтаксична конструкція з інверсією, яка підкреслює очевидну надмірність позитивної оцінки «проникливого» спостереження Бріджеса, переносячи її до інформаційного фокуса ствердження:

1. Bridges: (putting his hands on Ellen's shoulders): Look `ere, old girl, you married me for better or for the worse, didn't you? Ellen: Yes, but - Bridges: Well, if this turns out to be worse, so much the worse, see? And if it turns out to be better - Ellen: So much the better - yes, a fat lot of comfort that is (N. Coward. Cavalcade. 1979. Vol. 3. P. 138).

Характерною рисою інвертованих конструкцій є те, що оціночному прикметнику, який входить до їх складу, як правило, передує нульовий або неозначений артикль.

Ще однією характерною для іронічного дискурсу синтаксичною структурою є підсилювальна конструкція з дієсловом “to do”, зокрема, фраза “I do hope...”:

2. Marion: And you've got Sir George on the other side of you. Larita: Sir George who? Marion: Sir George Bentley. He's awfully well up in dead languages and things. Larita: I do hope I shall be a comfort to him. Marion: Very interesting man, George Bentley (N. Coward. Easy Virtue. 1979. Vol. 1. P. 311).

Іронічне забарвлення отримують як сподівання, що стосуються самого мовця, так і ті, що спрямовані на інших комунікантів:

3. Kitty: Well, you needn't snap my head off just because you've got a bit of private nonsense on. (She looks at John and laughs.) I do hope he'll be a comfort, darling, he looks a bit gloomy to me <...> (N. Coward. Post-Mortem. 1979. Vol. 2. P. 314).

У деяких іронічних висловленнях використання підсилювальних конструкцій поєднується з інверсією, що додатково підкреслює іронічний характер оцінки:

4. Jerry: <...> And now; oh, do I love the little ladies; really, I love them. For about an hour. Peter: Well, it seems perfectly simple to me. Jerry: (angry) Look! Are you going to tell me to get married and have parakeets? (Albee B. The Zoo Story. 1981. Vol.1. P.33).

Синтаксична структура “It is + noun/pronoun + who/that...” також є часто вживаною підсилювальною конструкцією для передачі іронічного ставлення мовця:

5. Hal: <...> I shall accompany my father to Confession this evening. In order to purge my soul of these afternoon's events. Dennis: It's at times like this that I regret not being a Catholic (Orton J. Loot. 1976. P. 267).

Типовим слід також вважати використання з іронічним наміром окличних речень, у побудові яких беруть участь прикметники чи займенники, що підсилюють зовні позитивну оцінку:

6. Manon: Where is Sari - your little English Sarah? Carl: She will be here soon. Manon (mockingly): How exciting! Carl: You do hate her, don't you? (N. Coward. Bitter-sweet. 1979. Vol. 2. P. 135).

Наступний приклад є дещо складнішим для інтерпретації:

7. Lord Augustus: <...> You are the most adorable of all ladies! Mrs. Erlynne: What a nice speech! So simple and sincere! <...> (Wilde O. Lady Windermere's Fan. 1909. P. 102).

Цікаво, що складові жартівливої оцінки Місіс Ерлін побудовані на двох різних прагматичних механізмах реалізації іронічної нещирості мовця: перша з них базується на ствердженні того, що навряд чи відповідає дійсному стану справ, тоді як друга, навпаки, характеризує невитончений комплімент лорда Огастуса абсолютно точно, але є швидше реакцією на зовнішні аспекти звернення, а не на його комунікативний зміст, і тому не несе адресату нової інформації.

Аналогічно до другої частини іронічної промови Місіс Ерлін у попередньому прикладі, остання фраза Кріппера, якою він реагує на насмішливе зауваження Доктора в прикладі 8, містить оцінку, що відповідає дійсному стану справ і, тим не менш, є неприховано саркастичною. У ній одночасно реалізується кілька синтаксичних та стилістико-синтаксичних виразних мовних засобів та механізмів - окличні речення, побудовані з компресією форми, еліпсис, паралельні структури, анафоричний повтор:

8. Cripper: My brain? Doctor: Organically sound. Cripper: My nerves? Doctor: Self-inflicted. Cripper: My hostility to Dad? Doctor: Healthy. Pause. Cripper: My unhappiness? Doctor: Understandable. Cripper: My apathy? Doctor: Reassuring. Pause. Cripper: Reassuring? Doctor: What a fix we'd all be in if you were indulging yourself more energetically than you are! Cripper: You wag! You joker! You awful cynic! Doctor: I'll prescribe a mild tranqullizer (D. Mercer. The Bankrupt. 1974. P. 35).

Доктор навмисно не реагує на агресивний характер саркастичного виливу Кріппера, розуміючи складність його психічного стану в результаті банкрутства.

Розділове питання також є досить типовою для іронічних висловлень синтаксичною конструкцією. У плані структури воно складається з двох частин, перша з яких містить стверджувальне, заперечне або спонукальне речення. Друга частина розділового питання є скороченим загальним питанням до змісту його першої частини. Цей тип питань є особливістю англійської мови, оскільки у більшості індоєвропейських мов аналогом системи розділових питань є єдина універсальна фраза на кшталт української «..., чи не так?». Існує чотири типи розділових питань залежно від характеру полярності та логічно можливих її комбінацій в обох частинах розділового питання. Для них усіх характерними є такі семантичні ознаки, як полісемія та нестабільність значення. Базовим комунікативним значенням усіх різновидів розділового питання слід вважати запит про відповідність пропозиції дійсному стану справ (для стверджувальних речень) та запит щодо підтвердження наміру здійснити справу (для спонукальних речень).

Дж. Ліч та Я. Свартвік пов'язують типи інтонації другої частини розділового питання змінної полярності з запитом про підтвердження, зазначаючи, що спадна інтонація, на відміну від висхідної, свідчить про формальний характер запиту. Щодо питань незмінної позитивної полярності, то, на думку авторів, вони використовуються з метою зробити висновок, іноді з саркастичним підтекстом, наприклад, “So you call that hard work, do you?” [22, с. 95-96]. синтаксичний лінгвістичний іронічний англійський мова

Л. Карлсон не погоджується з тим, що незмінна полярність розділового питання постійно асоціюється з вираженням скептичного чи саркастичного ставлення мовця та зазначає, що розділові питання незмінної позитивної полярності переважно вживаються не для вираження певних почуттів, а у якості припущення щодо відповідності змісту першої частини питання дійсному стану справ і, отже, піддаються саркастичному переосмисленню лише у деяких випадках [23, p. 131-132].

Дж. Холмс додає до чотирьох загальноприйнятих типів розділових питань, побудованих відповідно до характеру полярності та логічно можливих її комбінацій в обох частинах розділового питання ще один - питання з інваріантною другою частиною, яка має вигляд “..., huh?”, “...eh?”, “...right?”, “...О.К.?” Авторка вважає, що немає підстав пов'язувати спадний та висхідний інтонаційні контури другої частини з вираженням певного емоційного стану автора висловлення. На її думку, основною функцією розділового питання є його модифікуючий вплив на мовленнєвий акт, який закладений у самій його контрастивній структурі [24, p. 177-179]. Реальний комунікативний зміст висловлення визначається його семантикою та широким прагматичним контекстом.

Іноді вірогідні інтерпретації значення мовленнєвого акту, в основі якого лежить розділове питання, можуть бути суперечливими. Наприклад, висловлення “This is my seat, is it?” може виражати, з одного боку, виклик, а з другого, - просто бути реакцією на попереднє висловлення [25, р. 77]. Така багатозначність пояснюється легко: якщо автор та адресат висловлення знаходяться в стані конфлікту по відношенню до ситуації мовленнєвого акту, то питання відображає агресивність; якщо ж причини для конфлікту немає, то висловлення осмислюється як вибачення. Щоправда, ці міркування стосуються не власне висловлення, а його контексту, в ізоляції від якого комунікативний смисл просто не існує. Однак, на думку І. Бачу, для питання “Oh, bears aren't carnivorous, aren't they?” з незмінною негативною полярністю важко знайти неіронічний контекст [25, p. 78].

Отже, єдиним варіантом розділового питання, яке, як вважають більшість дослідників, як правило не використовується у типовій комунікативній ситуації запиту інформації, є питання незмінної негативної полярності. За цим структурним типом закріплені значення вираження агресивності, незадоволення та, зокрема, іронічної негативної оцінки.

Прикладом іронічного переосмислення розділового питання постійної позитивної полярності може бути наступне висловлення:

9. Frau Messner: Have you got some money? We can get some chocolate. <...> Peter (ironic smile): This is the food you promised, is it? (S. Poliakoff. Caught on a Train. 1982. P. 88-89).

У наступному прикладі в основі іронічного висловлення лежить розділове питання змінної полярності. Цей структурний тип речення не вважається показово властивим для іронічного дискурсу, але, в силу більшої поширеності в мовленні в порівнянні з питаннями незмінної полярності, значно переважає їх по загальній кількості використань в добірках прикладів:

10. Colonel: The return of the Prodigal is always such a momentous occasion, isn't it? Mrs. Whittaker: I wish you didn't talk like that - it's not amusing. Colonel: I'm sorry. I thought perhaps a little light irony might alleviate the prevailing gloom (N. Coward. Easy Virtue. 1979. Vol. 1. P. 259).

Іронічний намір мовця також часто передається і такими структурами, як заперечне питання:

11. Marchand: Excuse me, officer, is there a telephone one can use? I have an appointment at eleven o'clock and it's quite... The Guard simply walks up the corridor, turns the corner, and disappears. Lebeau looks toward Marchand and shakes his head, laughing silently. Lebeau, to Bayard, sotto: Isn't it wonderful? The man is probably on his way to work in a German coal mine and he's worried about breaking an appointment. And people want realistic painting, you see what I mean? (A. Miller. Incident at Vichi. 1981. Vol. 2. P. 249).

Привертають до себе увагу і приклади риторичних питань, які підкреслюють емоційність та емфатичний характер стверджень, що асоціюються з ними, на кшталт “Is it any wonder that politicians are mistrusted?” (= “It's no wonder that.”) [22, с. 15]. Позитивні за логічною формою риторичні питання схожі за семантикою на заперечні, а негативні - на позитивні ствердження; іноді вони мають форму спеціальних питань, наприклад “Who doesn't know that?” (= “Everyone knows that.”) [22, с. 120]. Спільною ознакою риторичних питань є те, що мовець не передбачає та не чекає від адресата відповіді на них. Особливістю цих висловлень є також те, що при побудові їхнього комунікативного значення в іронічному контексті логічний показник «позитивність»/«негативність» двічі змінює полярність з (+) на (-) та знову на (+) або навпаки - з (-) на (+) та знову на (-).

Наприклад, виражаючи позитивну оцінку певного класу об'єктів, мовець може виключити з цього класу адресата своєї іронічної критики:

12. George: I'd advise against it, Martha. Martha: Well, good for you. (knock) C'mon in. Get over there and open the door! George: You've been advised. Martha: Yeah... sure. Get over there! George (moving toward the door): All right, love. whatever love wants. Isn't it nice the way some people have manners, though, even in this day and age? Isn't it nice that some people won't just come breaking into people's houses even if they do hear some sub-human monster yowling at `em from inside.? Martha: SCREW YOU! (E. Albee. Who's Afraid of Virginia Wolf. 1968. P. 19).

Джордж, пропонуючи Марті розділити з ним схвалення того факту, що деякі люди вміють добре поводитися, натякає на її нестриманість, перетворючи цим зовні позитивну оцінку на іронічну. Зміну полярності з мінусу на плюс і знову на мінус може продемонструвати ланцюжок інтерпретацій непрямого значення, наприклад: “Isn't it nice the way some people have manners.? (-)” ^ “It is certainly nice that some people do have good manners (+)” “Obviously and ironically, Martha doesn't belong in this circle (-)”. Цікаво, що ці трактування не змінюють одне одного остаточно, а знаходяться в стані постійної взаємодії та взаємозбагачення, поєднуючи риторичність та емфатичний характер з іронічністю критичного наміру мовця.

Вищезгадані та подібні синтаксичні конструкції вирізняє те, що вони підкреслюють немотивованість оцінки, що випливає з прямого значення висловлення.

До схожого результату призводить контекстуально невиправдане використання автором іронії лексичних одиниць, які відображають високий рівень позитивної чи негативної оцінки, що не відповідає дійсному стану справ і сигналізує про недотримання мовцем вимог прагматичних правил.

У наступному обміну репліками вчинок адресата явно не заслуговує тієї суворої оцінки, яку висловлює автор іронічного висловлення:

13. Sarah: I stole a cigarette out of your rich and rare case, Lari. Larita: That was revolting of you. I don't think I can forgive you. (N. Coward. Easy Virtue. 1979. Vol. 1. P. 299).

Аналогічним чином, важко уявити контекст, в якому надмірну, показову порядність лише на словах, а не в реальних справах, можна щиро вважати шляхетною чоловічою рисою:

14. Charles Surface: <...> - Sir Peter! There's nothing in the world so noble as a man of sentiment! - Ha, ha, ha. (R. B. Sheridan. The School for Scandal. 1949. P. 70).

Запрошення мовця приєднатись до нього для подорожі «в нікуди» слід також сприймати як неприховано нещиру мовленнєву дію. Не менш іронічною є і відповідь адресата:

15. Stanley: How would you like to go away with me? Lulu: Where? Stanley: Nowhere. Still, we could go <...>. Lulu: Well, that's a charming proposal (H. Pinter. The Birthday Party. Vol. 1. P. 36).

Настільки ж незаслуженою є і «висока оцінка» порядності співрозмовника, неввічливість якого на неї явно не заслуговує, яка виражена у іронічній подяці, що висловлює Пет:

16. Officer: <...> At least you can't be an informer. Pat: You're a shocking decent person (B. Behan. The Hostage. 1978. P. 161).

У наступному прикладі Фей тонко насміхається над адресатом, з гумором реагуючи на його дещо формальну та занадто стриману реакцію на її подарунок:

17. Fay: <...> I've bought you a flower. McLeavy: That's a nice thought (taking the flower from her). Fay: I'm a nice person. One in a million (Orton J. Loot. 1976. P. 195).

Іноді сама непомірна кількість схвальних епітетів, перенасиченість ними оціночного висловлення просто не залишають адресату можливості не побачити іронічний підтекст слів:

18. Gilda: Did your humble opinion settle it? Earnest: I hope so. Gilda: Admirable. Quiet, sure, perfect conviction - absolutely admirable. Earnest: Thank you, Gilda. Don't imagine that the irony of your tone escaped me. Gilda: That wasn't irony; it was envy (Coward N. Design for Living. 1979. Vol. 3. P. 68).

На надмірно нещирий акт схвалення Ернест відповідає іронічною подякою, але одразу після цього переходить на «прямий зв'язок». Тим не менш, Гільда продовжує свою саркастичну атаку.

Також варто згадати такі іронічні висловлення, в основі яких лежать речення, що містять лексичні та граматичні засоби зниження чи пом'якшення категоричності ствердження, що мали б свідчити про невпевненість мовця у відповідності його слів дійсному стану справ. Автори таких мовленнєвих дій, навпаки, мають усі підстави для винесення певної оцінки:

19. Amanda (wistfully. He used to look at me hopelessly like a lovely spaniel, and I sort of melted like snow in the sunlight. Eliot: That must have been an edifying spectacle. (N. Coward. Private Lives. 1979. Vol. 2. P. 48).

Вибір Еліотом стилістично завищеного для даної комунікативної ситуації епітета “edifying” у поєднанні з навмисно пом'якшеною завдяки використанню модального дієслова категоричністю оцінки створює іронічний або, навіть, гумористичний ефект.

Іронічно-жартівливий спосіб винесення догани за передчасне закінчення уроку, який обирає завуч Луміс у зверненні до вчительки, одночасно залучає до побудови значення такі елементи зниження категоричності, як займенник “a trifle”, фразеологічне словосполучення “on the early side” та вжитий після коми прислівник “then?”, що в синтаксичному сенсі виступає як замінник ймовірної другої частини розділового питання - “have you?” або “haven't you?”, утворюючи розділове питання з інваріантною другою частиною:

20. Quartermaine: Ah, yes, well I let them out a little early, you see Eddie. Loomis: Why? <...> The sound of a door opening, footsteps hurrying. - and you know very well how important it is to keep classes going until at least the bell - ah, hello, my dear, you've finished a trifle on the early side too, then? Anita: (enters, quite breathless) Oh, isn't it past five? Loomis: Well, the bell hasn't gone yet, even in your part of the corridor - <...> (S. Gray. Quartermaine's Terms. 1981. P. 22).

Висновки

Серед синтаксичних структур, що використовуються при побудові іронічних висловлень, слід назвати конструкції з інверсією типу “A fat lot of comfort that is...”; підсилювальні конструкції з дієсловом “to do”, що можуть поєднуватись з інверсією на кшталт “Oh, do I love the little ladies...”; підсилювальну синтаксичну структуру “ It is + noun/pronoun + who/that...” (напр., “It's at times like this that I regret not being a Catholic”); окличні речення типу “How exciting!”/“What a nice speech!”, у побудові яких беруть участь прикметники чи займенники, що підсилюють певну оцінку; розділові питання постійної (напр., “This is the food you promised, is it?”) чи перемінної полярності (напр., “The return of the Prodigal is always such a momentous occasion, isn't it?”); заперечне питання (напр., “Isn't it wonderful?”); іронічно переосмислені риторичні питання; поєднання одразу кількох синтаксичних та стилістико-синтаксичних виразних мовних засобів та механізмів - еліпсису, анафоричного повтору та паралельних структур окличних речень, побудованих з компресією форми (напр., “You wag! You joker! You awful cynic!”).

Звертає на себе увагу той факт, що вищезгадані конструкції радше мають морфо-синтаксичний, ніж просто синтаксичний характер, оскільки до їхнього складу входять численні морфологічні елементи та оціночні лексеми. Крім того, їх вирізняє та об'єднує спільна комунікативна мета - усі вони підкреслюють немотивованість оцінки, що випливає з прямого значення висловлень, до складу яких вони входять.

Про порушення автором іронічного висловлення вимог прагматичних правил також може свідчити контекстуально немотивоване використання автором іронічного мовленнєвого акту лексичних одиниць, які відображають занадто високу (див. приклади 14-18) чи, навпаки, невиправдано низьку оцінку існуючого стану справ (див. приклад 13) або навмисне зниження чи пом'якшення мовцем категоричності ствердження в ситуації, коли, навпаки, у нього є всі підстави для винесення відповідної оцінки (див. приклади 19-20).

Повторюваність певних мовних механізмів та засобів в іронічному англомовному дискурсі не перетворює їх на специфічно іронічні, оскільки вони є типовими для різноманітних мовленнєвих дій оцінного характеру. Отже, слід погодитись з думкою тих дослідників, які вважають, що хоча граматичні, лексичні та фонологічні властивості висловлень здатні впливати на передачу адресату іронічного наміру мовця, окремої винятково іронічної мовної структури не існує [26, р. 115; 27, р. 124].

Список використаних джерел

1. Muecke D.C. Irony Markers. Poetics. 1978. Vol. 7. №4. P. 363-375.

2. Attardo S. Irony Markers and Functions: Towards a Goal-oriented Theory of Irony and Its Processing. Rask. International! Tidsskrift for Sprog og Kommunikation, 2000. Issue no 12. P. 3-20.

3. Burgers C.F., van Mulken M.J.P. & Schellens P.J. M.C. Verbal Irony: Differences in Usage across Written Genres. Journal of Language and Social Psychology. 2012. Vol. 31(3). P. 290-310.

4. Волощук І.І. Про контекстну зумовленість іронії. Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. 2011. Філологічні науки. С. 36-39.

5. Корчажкина В.А. Сопоставление интонационных средств выражения иронии в устной речи. Сб. науч. тр. / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза. 1982. Вып. 196: Ритмическая и интонационная организация текста. С. 126-133.

6. Давыдов М.В. Звуковые парадоксы английского языка и их функциональная специфика. М.: Изд-во МГУ. 1984. 204 с.

7. Tannen, D. Conversational Style: Analyzing Talk among Friends. Norwood /N.S./: Ablex Publ. Corp., 1984. 188 p.

8. Cruttenden A. Intonation. Cambridge: Cambridge Univ. Press, 1997. 201 p.

9. Лакофф Дж. Прагматика в естественной логике. Новое в зарубежной лингвистике. М., 1985. Вып. 16: Лингвистическая прагматика. С. 439-470.

10. Attardo S., Eisterhold J., Hay J., Poggy I. Multimodal Markers of Irony and Sarcasm. Humor. 2003. Vol. 16 (2). P. 243-260.

11. Schaffer R.R. Vocal Cues for Irony in English. Unpublished Ph.D. dissertation. Ohio State University. 1982. 135 p.

12. Nakassis, C., Snedeker, J. Beyond Sarcasm: Intonation and Context in Relational Cues in Children's Recognition of Irony. Proceedings of the Twenty-sixth Boston University Conference on Language Development. Somerville, MA: Cascadilla Press, 2002. P. 429-440.

13. Brown P., Levinson S. Universals of Language Usage: Politeness Phenomena. Questions of Politeness: Strategies in Social Interaction. Cambridge: Cambridge University Press, P. 60-289.

14. Nash, W. The Language of Humour. London: Longman. 1985. 181 p.

15. Davison A. Indirect Speech Acts and What to Do with Them. Syntax and Semantics. New York, 1975. Vol. 3: Speech Acts. P. 143-185.

16. Hackman D. Irony in Speech Acts Involving Foreigners. Papers from the 4-th Scandinavian Conference of Linguistics. Odense, 1978. P. 187-191.

17. Brooks C. Irony as a Principle of Structure. Literary Opinion in America / [Ed. M. Zabel]. New York, 1951. P. 729-741.

18. Muecke D.C. The Compass of Irony. London: Methuen, 1969. 276 p.

19. Hutchens E. Irony in Tom Jones. Alabama: Univ. Alabama Press, 1965. 190 p.

20. Booth W.C. A Rhetoric of Irony. Chicago: Univ. of Chicago, 1975. 292 p.

21. Prokofiev, G. Differentiation between Irony and Sarcasm in Contemporary Linguistic Studies. Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Філологічні науки». 2017. №1(13). С. 233-239.

22. Лич Д. Свартвик Я. Коммуникативная грамматика английского языка. На англ. яз. М.: Просвещение, 1983. 304 с.

23. Carlson L. Dialogue Games: An Approach to Discourse Analysis. Dordrecht: Reidel, 1983. 317 p.

24. Holmes J. Modifying Illocutionary Force. Лінгвістичні читання: Аспекти варіативності мови. К.: Вища школа. 1993. P.165-187.

25. Baciu I. Tag questions in English and Romanian. Analele Universitatii Bucuresti. 1981. Anul 30. No I. P. 75-81.

26. Brown R.L. The Pragmatics of Verbal Irony. Language Use and Uses of Language / R.W. Shuy, A. Shnukal (Eds.). Washington DC: Georgetown University Press, 1980. P. 111-127.

27. Grice H.P. Further Notes on Logic and Conversation. Syntax and Semantics. New York, 1978. Vol. 9: Pragmatics. P. 121-128.

Джерела илюстративного матеріалу

1. Albee E. Plays. Vol. 1. New York: Coward, McCann and Georghegan, 1981. 230 p.

2. Albee E. Who's Afraid of Virginia Wolf? New York: Athenium, 1962. 242 p.

3. Behan B. The Complete Plays. London: Eyre Methuen, 1978. 384 p.

4. Coward N. Plays. Vol. 1. London: Eyre Methuen, 1979. 358 p.

5. Coward N. Plays. Vol. 2. London: Eyre Methuen, 1979. 361p.

6. Coward N. Plays. Vol. 3. London: Eyre Methuen, 1979. 411 p.

7. Gray S. Quartermaine's Terms. London: Methuen, 1981. 135 p.

8. Mercer D. The Bankrupt and Other Plays. London: Methuen, 1974. 168 p.

9. Miller A. Arthur Miller's Collected Plays. New York: The Viking Press, 1981. Vol. 2. 531 p.

10. Orton J. The Complete Plays. London: Eyre Methuen, 1976. 448 p.

11. Pinter H. Plays. Vol. 1. London: Methuen, 1977. 256 p.

12. Poliakoff S. Favorite Nights and Caught on a Train. London: Methuen, 1982. 106 p.

13. Sheridan R.B. The School for Scandal. Moscow: Foreign Languages Publishing House, 1949. 92 p.

14. Wilde O. Lady Windermere's Fan. Leipzig: Bernhard Tauchnitz, 1909. 238 p.

Размещено на Allbest.Ru