Документний потік перекладів у сучасному науковому дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Документний потік перекладів у сучасному науковому дискурсі

Розвиток суспільства нерозривно пов'язаний з перекладами, оскільки

вони охоплюють усі сфери діяльності людей. Їх роль і значення варіюються в різні історичні моменти, їх рух характеризується відсутністю меж і часу. На сучасному етапі, коли відбуваються бурхливі зміни у суспільстві й світі, поряд із перекладами художньої літератури, яка завжди вважалася найкращим показником здобутку культури певної нації, набувають вагомості переклади спеціальної літератури (технічної, медичної, юридичної, економічної та ін.). Рухаючись від створювачів і виробників до користувачів по комунікаційних каналах та циркулюючи в середині й поза межами країн переклади утворюють певну сукупність - документний потік. Їх розподіленість у часі й просторі обумовлює здатність документного потоку перекладів відображати певний етап історичного розвитку взаємовідносин між країнами, а також кожної з них.

Всебічний аналіз науково-дослідної та практичної діяльності фахівців багатьох країн світу свідчить про те, що нині накопичено достатній досвід багатоаспектного дослідження потоків перекладів різного масштабу. Зокрема, вивченню потоків перекладів творів окремих авторів в аспекті літературознавства присвячено публікації К. Вернер (бразильські автори М. Асіс, М. Андраде, Ж. Амаду, К. Ліспектор, П. Коельйо, П. Мелу) [234]; К. Баррінгтон (англійський поет доби Відродження Дж. Чосер) [213]; Г. Аніа (італійський письменник Л. Шаша) [215] та ін.

Масштабними дослідженнями є публікації таких науковців як Й. Хайлброн [217-218], Ж. Сапіро у співпраці з M. Бюстамонт, C. Балаєр та K. Клеппінгер [212; 231-232], що характеризуються соціологічною спрямованістю.

У дослідженні Ж. Сапіро та M. Бюстамонт проаналізовано 347 назв творів французького соціолога П. Бурдьє, опублікованих 34 мовами в 42 країнах світу з метою відображення циркуляції ідей автора на міжнародному рівні, картини мовного, географічного розподілу перекладів, їх еволюцію в часі, виокремлення центральних позицій [212; 245].

Кількісному та якісному аналізу потоків перекладів між французькою та англійською мовами присвячено дослідження Ж. Сапіро у співпраці M. Бюстамонт, C. Балаєр, а також K. Клеппінгер [232]. Переклади з французької мови англійською вивчалися за допомогою бази даних «Index Translationum», з англійської мови французькою - професійної бази даних книжкової індустрії Франції «Electre». Для розуміння принципів структурування потоку перекладів з французької мови у США авторами було здійснено багатовимірний аналіз на основі дослідницького опитування 69 американських видавців [232, 38]. Поєднавши дані «Index Translationum» та отримані результати, дослідники створили власну базу даних, що складається з 15 варіативних компонентів і нараховує 1124 назви перекладів з французької мови англійською, опублікованих американськими видавцями за період 1990 - 2003 рр. [232, 69].

У дослідженні Й. Хайлброна [217; 218] розглянуто структуру та динаміку міжнародних потоків перекладів у контексті світової системи перекладів також за даними «Index Translationum». Згідно з розподілом перекладів за мовами, базуючись на моделі «ядро-периферія», у структурі світової системи перекладів Й. Хайлброн виділяє чотири рівні: 1) гіперцентральна позиція - домінуюча англійська мова (до 60% світового ринку перекладів); 2) центральна - німецька та французька (кожна мова майже 10 %); 3) напів-центральна - до 8 мов, серед яких іспанська, італійська, російська та інші (1-3 %); 4) «периферійна» - мови, до яких потрапили китайська, японська, арабська та інші (менше 1% світового ринку перекладів) [217, 2].

Аналізуючи динаміку міжнародних потоків перекладів, автор дійшов висновку щодо асиметрії руху перекладів між мовами в напрямку від центру до периферії та зворотної залежності між позицією мови у структурі світової системи перекладів та кількістю і різноманітністю перекладів, а також статусом перекладів і перекладачів. Більш центральна позиція мови передбачає великий відсоток перекладів з цієї мови і водночас малий відсоток перекладів цією мовою, і навпаки. На думку Й. Хайлброна, це призводить до структурного дисбалансу у світовій системі перекладів між імпортом і експортом, між культурними обмінами, який упродовж останніх двадцяти п'яти років має тенденцію до зростання [217, 4]. Центральна позиція мови обумовлює вірогідність її функціонування як мови-посередника між периферійними мовними групами, а також більш різноманітну тематику перекладів з цієї мови. Проте периферійні групи мов характеризуються збільшенням важливості перекладів і статусу перекладача [217, 5-6].

В аспекті соціально-економічного розвитку суспільства Р. Абраміцки та І. Сін вивчають вплив падіння комунізму у Східній та Центральній Європі на міжнародні потоки перекладів (ідей) від «капіталістичних» до «комуністичних», а також між останніми [209]. За даними «Index Translationum» проаналізовано майже 800 тисяч перекладів за 1980 -2000 рр. До досліджуваних країн першої категорії увійшли: сім пострадянських - Росія, Білорусь, Молдова, Україна, Естонія, Латвія, Литва; країни Центральної Європи - Болгарія, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина і Чехія. Другу категорію складають країни Західної Європи - Австрія, Бельгія, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Франція, Швейцарія і Швеція. Авторами встановлено, що кількість перекладів між мовами країн другої категорії зменшилася на дві третини, а перекладів з мов західних країн мовами «комуністичних» - збільшилася в чотири рази, перш за все, в межах таких предметних сфер як релігія, філософія, соціальні науки [209, 4].

Потоки перекладів в аспекті міжкультурного діалогу вивчали M. Тодорова [233], Х. Кім [221], K. Айзлік [216]. Спробу продемонструвати ефекти впливу глобалізації на переклад і концепцію розвитку культурної ідентичності в контексті «малих мов» зроблено М. Тодоровою на прикладі вивчення македонського видавничого ринку. Дослідниця дійшла висновку, що в країнах, які знаходяться на шляху розвитку, як Македонія, переклади відіграють вирішальну роль у збагаченні корінних мов і літератур завдяки підтримці видавництва і читання, а перекладач у таких країнах є одним з експертів із міжкультурної комунікації в інтернаціоналізованому світі [233].

Досліджуючи потік перекладів між Китаєм, Кореєю і Японією упродовж 1990-2006 рр., Х. Кім. відстежує появу в Азії наприкінці 1990-х років «корейської хвилі», а також її вплив на видання корейських книжок в перекладі китайською та японською мовами. Ґрунтуючись на результатах аналізу загальних тенденцій потоку перекладів між трьома країнами автор робить висновок, що «корейська хвиля» сприяла процесу відродження культурного діалогу в Північно-Східній Азії [221].

Висвітлюючи основні тенденції потоків перекладів між Естонією, Північними і Балтійськими країнами Європи за період 2006-2008 рр. (з естонської, естонською, англійською мовами), К. Айзлік відслідковує соціально-культурні зв'язки між громадами оригінальної та цільової культури/мови [216]. документний потік переклад

Серед книгознавчих досліджень зазначимо такі, що проводилися компанією «Rudiger Wischenbart Content & Consulting» [235-237], організацією «Literature Across Frontiers» [242] та фондом «Next Page» [151].

Починаючи з 2008 р. компанією «Rudiger Wischenbart Content & Consulting» (Австрія) опубліковано результати трьох досліджень, здійснених у співпраці різних фахівців - Р. Вішенбат (книговидання), M. Ковач (бібліотекознавство), С. Муріал (культурна антропологія) та ін. Результати досліджень було представлено на конференціях «The Translation conference» (м. Відень) у 2008 р. [235] і 2009 р. [236], Міжнародному книжковому саміті «World Book Summit» (м. Любляна) і книжковому ярмарку «London Book Fair» (м. Лондон) у 2011 р. [237]. Авторами, проаналізовано та узагальнено дані щодо виданих на території всієї Європи перекладів упродовж 1979-2005 рр. Мовний діапазон досліджень охоплює 15 мов: англійську, болгарську, голландську, іспанську, італійську, німецьку, польську, російську, румунську, словацьку, словенську, угорську, французьку, чеську, шведську. Джерелами статистичних даних слугували показники «Index Translationum», а також національної статистики книжкових ринків Австрії, Німеччини, Польщі, Франції, Чехії. Значну увагу приділено вивченню потоків перекладів Центральної і Південно - Східної Європи, а також між країнами Центральної та Східної Європи, що обумовлено бажанням отримати більш детальне розуміння політичного впливу кінця Холодної війни [235, 4]. Авторами виявлено домінування англійської мови-оригіналу, що характеризується тенденцією до зростання (з 40% до 60%), сильні позиції російської (але з тенденцією до скорочення), німецької та французької; світових країн-лідерів перекладів - Китай, Німеччину і Францію [235, 38-39].

На основі аналізу 40 провідних авторів художньої літератури, перекладів їх творів, представлених на найбільш потужних ринках країн Західної, Центральної та Східної Європи дослідниками відображено географічну мапу художнього перекладу Західної Європи [236]. З метою виявлення закономірностей і рушійних сил на ринках перекладу всієї Європи, отримані показники поєднано з даними електронних он-лайн ресурсів сайтів Amazon (Великої Британії, Італії, Німеччині, Франції), що містять транснаціональні й багатомовні каталоги. У структурі потоків перекладів проаналізовано: 187 кращих сучасних авторів художньої літератури Європи, цільові та оригінальні мови, жанри перекладених творів, статистику продажів, ринкові показники. На основі отриманих результатів визначено тенденції, рейтингові позиції перекладів, а також відображено процеси формування культурного розмаїття та його кордонів [237, 11].

У 2010 р. організацією «Literature Across Frontiers» (Велика Британія) було оприлюднено дослідження «Publishing translations in Europe. Trends 1990-2005» [228], в якому на основі матеріалів бази даних «Index Translationum» відображено тенденції публікації перекладів за період 1990-2005 рр. у 20 європейських країнах: Албанії, Австрії, Бельгії, Болгарії, Данії, Голландії, Естонії, Іспанії, Македонії, Молдові, Німеччині, Норвегії Польщі, Румунії, Словаччині, Словенії, Фінляндії, Франції, Хорватії, Швейцарії. Потоки перекладів аналізуються за роками, країнами, оригінальною та цільовою мовами в межах тематики «Література» (художня, розважальна література, поезія, драматургія та мемуари); розглядається загальна картина, переклади в межах англійської, європейських регіональних, мертвих, а також таких, що не належать до групи європейських мов [228, 4].

У дослідженні фонду «Next Page» (Болгарія), опублікованому в 2011 р. проаналізовано тенденції та динаміку перекладів художньої літератури (поезії, прози, драми) з болгарської 39 цільовими мовами у понад 40 країнах світу за 1989-2010 рр. [143]. Авторами вперше представлено найбільш повні бібліографічні відомості щодо аналізованого сегмента перекладів (721 назва). Підготовка здійснювалася на основі показників «Index Translationum», фондів Національних бібліотек, а також шляхом збору даних від авторів, перекладачів, видавців, численних перевірок літературних веб-сайтів, он-лайн книгарень та видавничих каталогів [143, 6-7].

Серед найбільш масштабних, на нашу думку, міжнародних дослідницьких проектів, що присвячені вивченню документних потоків перекладів, слід відзначити «А mapping of translation in the Euro -Mediterranean» [208], загальні висновки якого були опубліковані у 2012 р. У проекті взяли участь понад 15 організацій зі всього Союзу Середземномор'я з метою виявлення основних принципів підтримки та розвитку спільної видавничої програми у сфері гуманітарних та соціальних наук. Координація, підготовка і публікація результатів досліджень здійснювалася міжнародними організацією «The Anna Lindh Foundation for the Dialogue between Cultures» (Єгипет) та он-лайн журналом «Transeuropeennes» (Франція).

У дослідженні уточнюється роль перекладу знань гуманітарних і соціальних наук, літератури та театру у розвитку міжкультурності; висвітлюються численні труднощі економічних, культурних та політичних відносин у межах Євро-Середземноморського партнерства. Дослідниками виявлено досі невідомі відомості щодо перекладів у зазначеному регіоні, здійснено їх якісний та кількісний аналіз. Ретроспекція проекту охоплює 25 років (з кінця 1980-х рр. по 2011 р.). Загальні висновки відображають результати 69 досліджень потоків перекладів між арабською, турецькою, івритом та мовами Єврпейського Союзу (ЄС), серед яких: а) вивчення пар мов: арабською (18 досліджень) та з арабської (11), турецькою (18) та з турецької (4), івритом (3) та з івриту (3); б) тематичні огляди перекладів у таких предметних сферах як гуманітарні і соціальні науки, література і театр [208, 50-53].

Проект мобілізував близько 64 дослідників: науковців (з гуманітарних, соціальних наук, книгознавства, перекладознавства), фахівців видавничої справи і перекладачів, що дозволило отримати детальний аналіз і синтетичні дані стосовно кожної теми. Згідно із запропонованим підходом, до уваги дослідників взято весь ланцюжок перекладу: автори, перекладачі, видавці, книжкові крамниці, бібліотекарі, літературні критики, програми фінансування перекладу, засоби масової інформації. Усі дослідження було скоординовано та закріплено за наступними організаціями: Transeuropeennes (Франція) - 36 досліджень; фонд Next Page (Болгарія) - 21; Школа перекладачів Толедо (Іспанія) - 4; Університет Неаполя (Італія) - 3; організація «Literature Across Frontiers» (Велика Британія) - 3; Турецька асоціація літературних перекладачів QEVBIR (Туреччина) - 1; фонд короля Абдул-Азіза (Марокко) - 1 [208, 8-9].

В Україні активне вивчення перекладів творів української літератури з подальшим відображенням матеріалів у бібліографічних покажчиках тривало упродовж другої половини ХХ ст. В середині 90-х рр. ХХ ст. з метою ознайомлення та надання допомоги дослідникам, які вивчають проблеми української художньої літератури, літературознавства, взаємозв'язків культур, літератур і народів, Т. Добко охарактеризувала у своїй статті бібліографічні джерела, з яких можна дізнатися відомості про переклади творів письменників України, що були опубліковані за її межами [35]. Зокрема, серед найбільш вагомих автором зазначаються:

- покажчики В. Бабича «Твори письменників Радянської України, 1945- 1966» (1968 р.), «Твори письменників Радянської України, 1945-1975» (1997 р.), а також бібліографічні списки автора «Твори письменників Радянської України в зарубіжних виданнях» за 1976-1980 рр. та 1981-1985 рр. на сторінках журналу Всесвіт (1981, № 4 та 1986, № 5 відповідно);

сім випусків покажчика «Произведения советских писателей в переводах на иностранные языки», який видавався Спілкою письменників СРСР і Всесоюзною бібліотекою іноземної літератури, що охоплюють 1945-1985 рр.;

щорічники «Українська РСР у пресі СРСР і зарубіжних соціалістичних країн», який видавався Книжковою палатою України упродовж 1956-1989 рр.;

фундаментальне п'ятитомне видання «Українська література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті», що репрезентує ґрунтовну двосторонню бібліографію літератури країн Центральної і Південно - Східної Європи в перекладах та критиці на Україні за період з ХІХ ст. до 1980 р. (том 4) та української літератури в цих країнах за період з XVII ст. до середини 80-х рр. XX ст. (том 5);

ретроспективні бібліографічні покажчики, представлені у фондах НБУВ, що були підготовлені зарубіжними вченими та бібліографами [35, 20].

Автор наголошує на відсутності зведеного бібліографічного покажчика, який вміщував би всі зарубіжні видання творів українських письменників, через незадовільний стан бібліографічної інформації та її розпорошеність у світових інформаційних ресурсах. Це, у свою чергу, зумовлює звернення дослідників до національної бібліографії зарубіжних країн. Одним з авторитетних міжнародних джерел Т. Добко називає бібліографічний покажчик ЮНЕСКО «Index Translationum» [35, 21]. Перераховані у статті джерела, окрім останнього, не охоплюють інформацію про переклади, що вийшли друком в Україні після 1990 р.

У 2009 р. в Україні виходить монографія Т. Шмігера, в якій вперше систематизовано історію українського перекладознавства ХХ століття, обґрунтовано його періодизацію та виділено ключові проблеми наукового пошуку в широкому історико-філологічному контексті [206], а у 2013 р. побачило світ видання, що репрезентує бібліографію перекладів, перекладачів та перекладознавців за вказаний період [182]. Дослідником було опрацьовано всі доступні бібліографії та 63 періодичні видання. Бібліографічний корпус вміщує 40710 позицій, допоміжні покажчики (іменний, тематичний, мовний) та відображає специфіку впливу світової літератури на українську. Фахівці вважають зазначені праці «першим цілісним путівником до вивчення історії українського перекладу та перекладознавства», який «... робить певний внесок у відновлення національної пам'яті, повернення вилучених пластів художньої літератури, науки та критичної думки до сучасного українського дискурсу» [182, 5]. Але ці праці не надають бібліографічної інформації про переклади за період ХХІ ст.

Ґрунтовні дослідження потоків перекладів доби незалежності України здійснювалися науковцями у сферах літературознавства, перекладознавства, книгознавства, бібліотекознавства та бібліографознавства.

На початку 2000-х рр. у порівняльному літературознавстві Н. Ісаєва досліджувала українсько-китайські літературні зв'язки упродовж ХХ ст., вивчаючи українську літературу в Китаї [75]. У монографії О. Мушкудіані вперше в історії грузинсько-українських літературних взаємозв'язків подано повні бібліографічні матеріали пов'язані з ім'ям Т. Шевченка, у тому числі реєстр перекладів творів автора грузинською мовою [124].

У галузі перекладознавства Г. Косів, вивчаючи творчість В. Річ - однієї з найвизначніших британських перекладачів української літератури, визначила її місце в історії англомовного перекладу та внесок у розвиток англо-українських культурних відносин [87-88]. Поезію французького поета П. Верлена в українських перекладах досліджувала О. Крушинська [97].

У галузі книгознавства, бібліотекознавства та бібліографознавства А. Сидоренко вперше проаналізувала документний потік України мовами національних меншин за період 1987 -2001 рр. Дослідницею виявлено особливості його структури, внутрішні закономірності розвитку і використання в суспільстві, але перекладні видання в зазначеному потоці не виокремлюються [161-162].

Р. Кириченко вивчала видання франкомовної україніки кінця XVII - початку XX ст. у складі бібліотечних зібрань і книжкових колекцій України з метою класифікації та визначення основних типів, видів та різновидів документів [78].

А. Здражко досліджувала переклади дитячої літератури англо -українського напряму від кінця XIX до початку XXI ст. Авторкою вперше складено повний перелік українських видань зазначеного сегмента, опублікованих упродовж аналізованого періоду, у тому числі за часів незалежності України (19912011 рр.), який відображено на сторінках окремого бібліографічного покажчика [64-66]. До покажчика увійшли книги, статті з періодичних видань за вказаний період, які зберігаються у фондах українських обласних бібліотек для дітей та Національної бібліотеки України для дітей, матеріали бібліографічного покажчика НБУВ.

На матеріалах каталогів і фондів НБУВ, видань органів державної бібліографії, загальних і галузевих бібліографічних посібників, ретроспективних покажчиків, періодичних видань, ресурсах інтернету тощо базуються окремі бібліографічні покажчики, що відображують українсько - сербські (1837-2004 рр.) [160] та українсько-бельгійські (1870-2009 рр.) [183] культурні зв'язки, охоплюючи переклади упродовж кінця ХІХ - початку ХХІ століть.

Інформацію про видані в Україні переклади з польської мови надає довідник «Антологія: Переклади з польської. Україна 1991-2013» [2], в якому презентовані переклади художньої літератури, гуманітарних та суспільних наук, есеїстки, публіцистики, репортажів, популярної та літератури для дітей і молоді.

Бібліографія видань іноземної художньої літератури в Україні упродовж 1991-1999 рр. щорічно надавалася на сторінках журналу «Всесвіт», укладачем якої є О. Синиченко. Бібліографічний список складають українські переклади, видані окремими книжками та надруковані у збірниках та періодиці (крім «Всесвіту»), а також літературознавчі книжки, підручники і посібники [61, 435 -436].

Огляди перекладів, здійснених в межах Державної тематичної програми випуску літератури мовами національних меншин представлені у статтях головного редактора Головної спеціалізованої редакції літератури мовами національних меншин України Л. Головко [16; 167]. Авторка надає перелік та характеристику видань у підсумку творчого доробку за 1992-2003 рр.

Випуск творів Т. Шевченка мовами народів світу упродовж 1905 -2003 рр. проаналізовано Л. Дем'яновою і Н. Дехтярьовою [31]. Аналіз здійснювався на основі обов'язкових примірників, що надійшли до фонду Книжкової палати з 1917 по 2003 рр., а також праці М. Яшека «Т. Шевченко: Матеріали до бібліографії (1903-1921 рр.)». Автори репрезентують загальні та щорічні статистичні дані, окрему увагу приділяють виданню «Кобзар».

Дослідження українського перекладного сегмента також представлені у наукових статтях, які так само базуються на даних Книжкової палати, але всі вони характеризуються фрагментарністю вивчення документного потоку перекладів українською та з української мови, а саме: загальні кількісні показники перекладів художньої літератури мовами національних меншин за 1991-1999 рр. висвітлено Г. Блошицькою [7], за 2005-2006 рр. на основі «Літопису книг» - М. Костенко [89]; перекладної дитячої художньої літератури за 2005-2009 рр. на основі «Літопису книг» - О. Литвиненко [114]; розгорнуті дані та аналіз перекладів літератури для дітей в Україні з 27 мов народів світу упродовж 1999-2003 рр. відповідно до статистичного обліку - Л. Дем'яновою [33], за 1994-1996 рр. - О. Петренко [136]; детальний кількісний аналіз випуску книг і брошур, перекладених українською з мов народів світу упродовж 2005 - 2012 рр. на основі статистичного збірника «Друк України» - А. Збанацькою [63].

Загальні статистичні показники перекладних видань України на сторінках журналу «Вісник Книжкової палати» почали з'являтися у щорічних аналітичних оглядах друкованої продукції М. Сенченка (з 2004 р.), С. Буряк (з 2006 р.), А. Мураховського і С. Буряк (з 2012 р.). Також авторами представлено розгорнуті кількісні відомості щодо випуску книг і брошур, перекладених з мов народів світу за 2008-2010 рр. [10-11] та хронологічний розподіл загальних даних за 2001-2011 рр. [123].

Комплексне дослідження потоку перекладів українською та з української мови, що було проведене вперше за часів незалежності України, здійснено в межах проекту «Book-Platform» і охоплює період 1991-2012 рр. [133-134]. Дослідницький проект реалізовувався під керівництвом фонду «Next Page» (Софія, Болгарія) за підтримки програми «Культура» Східного Партнерства ЄС. Фонд займається розробкою культурних програм і проектів у сфері книговидання, читання та перекладів. Його діяльність базується на переконанні у тому, що доступ до знань та інформації є ключовою передумовою участі населення у формуванні суспільства, промоції міжкультурного

взаєморозуміння.

У реалізацію проекту «Book Platform», який стартував на початку 2012 р., були задіяні Вірменська літературна фундація (Вірменія), Національна асоціація видавців (Вірменія), Асоціація видавців Грузії (Грузія) та громадська організація «Форум видавців» (Україна). Ідея проекту полягає у сприянні зростанню ролі культури у сталому розвитку країн, активізації регіональної співпраці між державними установами, громадськими об'єднаннями, культурними і науковими організаціями в регіоні Східного партнерства та ЄС. Однією з тем стратегічних досліджень у межах проекту є переклади на і переклади мовами країн-учасниць як ключ до міжкультурного діалогу [192].

У рамках ХХ Міжнародного книжкового «Форуму видавців у Львові» 13 вересня 2013 р. відбулася публічна дискусія «Вулиця із двостороннім рухом: український переклад за останні 20 років», в основу якої покладено результати досліджень перекладів з української та українською мовою, проведених у межах проекту. Сьогодні вони представлені у вигляді спеціальних публікацій, які розміщені на сайті Book Platform у вільному доступі. Одна з них, «Переклади з української після 1991 року. Факти, тенденції, рекомендації» [133], що є узагальнюючим результатом роботи дослідників за дорученням організації-партнера «Форум Видавців» (Львів), відображає стан перекладів з української десятьма цільовими мовами упродовж 1991-2012 рр. Робота зі збору та оприлюднення бібліографічної інформації щодо здійснених перекладів тривала один рік і проводилася в Україні вперше після здобуття нею незалежності. Дослідницький колектив склали найактивніші перекладачі відповідних країн: Н. Поліщук - переклади англійською мовою (за 20002013 рр.) [142]; А. Месропян - переклади вірменською [117]; О. Куртанідзе та В. Марджанішвілі - переклади грузинською [103]; Т. Гаврилів та К. Стецевич - переклади німецькою мовою [13; 172]; І. Сабор - переклади норвезькою [155]; О. Братчук та А. Івченко - переклади польською [8]; А. Татаренко - переклади сербською [177]; І. Дмитришин - переклади французькою [34]; Р. Кіндлерова - переклади чеською [79]; С. Волковецька - переклади шведською [13].

Збір бібліографічної інформації здійснювався на основі різних джерел країн-реципієнтів (національних бібліотек, академічних бібліотек, особистих архівів перекладачів, каталогів видавців, інтернет-книгарень та ін.), міжнародної бази даних ЮНЕСКО «Index Translationum», а також Книжкової палати України [133, 10]. Окрім збору інформації та аналізу тенденцій, дослідження охоплює широкий спектр таких питань як історичний огляд культурних відносин між носіями української та відповідної цільової мови через вивчення книжкового ринку країни, аналіз сучасного стану щодо головних посередників та прийняття українського перекладу [133, 12].

Як зазначено авторами, дослідження і бібліографія охоплюють переклади творів усіх жанрів, написаних українськими авторами (не тільки громадянами України) незалежно від обраної ними мови оригіналу (української, російської, навіть церковнослов'янської), що опубліковані у книжковому форматі як в Україні, так і за її межами [133, 6-8]. Усього впродовж 1991-2012 рр. виявлено 354 переклади десятьма цільовими мовами, серед яких англійська, польська і німецька є найбільш відкритими для перекладів з української. Їх повний бібліографічний перелік представлений у вигляді бази даних на сайті проекту «Book Platform». При цьому, наголошується, що бібліографія не претендує на абсолютну точність (ймовірно 95 %) [133, 11]. Звернення до бази показало, що вона відображає 31 опублікований в Україні переклад, які є творами художньої літератури. Отже, в межах здійсненого дослідження переклади з української мови, що були видані на території України упродовж зазначеного періоду, вивчалися тільки в межах художньої літератури та десяти цільових мов.

Інша публікація «Переклади на українську 1992-2012. Результати дослідження перекладів на українську мову, опублікованих у період 1992-2012 років» є скороченою версією дослідження К. Родика (президента Всеукраїнського рейтингу «Книжка року», науковця Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України [134]. Повний варіант тексту представлений англійською мовою - «Translations of foreign literature into Ukrainian language» [230]. Дослідження висвітлює динаміку виданих в Україні перекладів, основні тенденції, деякі аспекти праці перекладачів. К. Родик наголошує на тому, що в Україні немає повного реєстру перекладних видань, оскільки не всі видавництва дотримуються вимог чинного законодавства, що стосуються надсилання обов'язкового примірника видавничої продукції. Тому, окрім статистичних даних Книжкової палати України, дослідник застосовує інформацію каталогів видавництв, представлених на їх сайтах, та статистику Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» [134, 5].

Об'єктом запропонованого дослідження є перекладні книжки, але розглядаються не всі видання. Автор критично оцінює підхід Книжкової палати щодо статистичного обліку в одному форматі класичних перекладів і мовно - адаптованих технічних видань, таких як двомовні словники, розмовники, збірники задач для абітурієнтів, порадники з розведення й утримання свійських тварин, різноманітні міжнародні галузеві класифікації тощо. На його думку, такі видання не можна вважати перекладами у культурологічному розумінні, тому він пропонує вилучити їх із загальної статистики. До уваги взято переважно значущі переклади художньої, дитячої літератури та «гуманітаристики», до якої також зараховано спеціальну літературу з природничих наук і технологій, мистецькі альбоми. Загальний показник перекладних видань за аналізований період становить 2970 назв. Серед мов оригіналу, з яких перекладають найчастіше, виділено англійську (44 % перекладів), російську (16 %), французьку (13 %) та польську (7 %) [134, 6-8].

Повна англомовна версія дослідження містить таблиці, в яких наведено узагальнені дані за період 2002-20012 рр. за наступними параметрами: прізвище автора оригінального твору; кількість виданих перекладів його творів; прізвище перекладача; мова оригіналу [230, 43-50]. Також наведено списки кращих перекладів згідно з рейтингом «Книжка року» упродовж 1999-2012 рр. [230, 24-28], які складаються з 14 назв за кожен рік, у 2012 р. - 28. Але повний бібліографічний список перекладів українською мовою, або розгорнуті статистичні дані за хронологією в даному дослідженні не надаються.

Певний інтерес становить дослідження «Прекарні посередники: умови праці українських перекладачів художньої і наукової літератури», що проводилося Творчою спілкою перекладачів і письменників України за підтримки Goethe-Institut в Україні, Фонду Рози Люксембург та було оприлюднене в 2014 р. [144]. У запропонованому дослідженні підкреслюється значення роботи перекладача у посередництві між культурами, роль перекладу у формуванні не тільки культурного, а й соціального та політичного простору України, висвітлюються соціально-економічна ситуація, в якій перебувають українські перекладачі, основні проблеми, з якими вони зіштовхуються у фаховій діяльності. Джерелами вивчення слугували опитування та інтерв'ю з перекладачами, представниками видавництв і донорів (співпраця із закордонними культурними інституціями), постійними користувачами мережі інтернет, а також результати вищезазначених досліджень проекту «Book Platform». Авторами порушуються питання специфіки співпраці перекладачів із видавцями та замовниками; колективної організації перекладачів; їх доходів та матеріального становища; обсягу і часу роботи; суб'єктивного ставлення до власної професійної діяльності [144, 5-6].

Висновок проведеного дослідження вкладений в саму його назву, адже спосіб роботи та життя перекладачів України називають «прекарним». За словами Г. Стендинга, йдеться про постання нового класу в суспільстві «прекаріату», який на сьогодні становить майже чверть населення планети. Його основними характеристиками є нестабільна зайнятість, робота з обмеженим терміном та мінімальним захистом праці, перебування у статусі, що не дає відчуття кар'єри та надійної професійної ідентичності, низькі гарантії підтримки з боку держави та підприємств [144, 8]. За даними проведеного дослідження найчастіше замовниками перекладу є видавництва (60%); переклад здійснюється на підставі усної домовленості (у 80 %), а зміст письмової угоди не відповідає реальним відносинам. Постійною роботою завантажені 37 % перекладачів. Більшість з них не влаштовує розмір оплати праці (84%), яка доволі часто є нижчою, ніж передбачено домовленістю, та відсутність соціальних гарантій (60%). Цілком задоволені перекладацькою роботою всього 6%, але при цьому немає повністю незадоволених. Перекладачів приваблює можливість роботи з цікавими текстами (92%), можливість творчої реалізації (82,5%), вільний графік роботи (73%) [144, 50-52].

Узагальнюючи проаналізований науковий доробок, існуючі бібліографічні джерела по-перше, у більшості випадків стосуються художнього перекладу, по - друге, не охоплюють добу незалежності України з 1991 по 2015 роки. Отже, інформаційними ресурсами для виявлення та вивчення документного потоку перекладів можуть слугувати бібліографічний покажчик перекладів ЮНЕСКО «Index Translationum», а також національна бібліографія відповідної країни. Зокрема, для дослідження потоку перекладів, виданих в Україні, відповідні відомості представлені у виданнях Державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова» - бібліографічному покажчику «Літопис книг» та статистичному збірнику «Друк України».

Документний потік, як складне самостійне явище системи документних комунікацій, є активною частиною інформаційних ресурсів суспільства. Виявлення, аналіз та оцінка документних потоків дозволяють прогнозувати закономірності розвитку документних комунікацій суспільства, а також здійснювати науково обґрунтоване управління документними системами.

Фундаментальні дослідження документних потоків, що розпочалися на теренах радянського простору з 60-х рр. ХХ ст. внаслідок бурхливого розвитку інформатики, пов'язані з іменами таких російських науковців як Г. Гордукалова, Г. Гедримович, Л. Козачков, В. Мінкіна, Е. Рокицька, Д. Теплов. Теоретичні аспекти документих потоків висвітлені російськими дослідниками Н. Зиновьєвою [67], М. Ларьковим [110], Ю. Столяровим [173] та ін. Найбільш повно і комплексно історію, теорію, а також технологію освоєння документного потоку розглянуто у дисертаційному дослідженні Г. Гордукалової на початку 90-х рр. ХХ ст. [19] та навчальному посібнику з питань вивчення документного потоку соціальної тематики [18].

До ґрунтовних праць українських документознавців, що присвячені дослідженням теорії документних потоків, належить дисертація Д. Ланде [108109]. Термінологічні та теоретичні аспекти документих потоків висвітлювалися в роботах В. Ільганаєвої [74], С. Кулешова [100], Н. Кушнаренко [105], М. Слободяника [163], Г. Швецової-Водки [199-200]. У 2000 р. в Україні вийшов навчальний посібник А. Соляник «Документні потоки та масиви» [170], який вперше надав узагальнені з документознавчих позицій теоретичні знання про особливості документних потоків та масивів як штучно створеної підсистеми документних комунікацій суспільства. Основні положення посібника базуються на ідеях Ю. Столярова, Г. Гордукалової, Н. Кушнаренко, Г. Швецової-Водки та ін.

На рівні дисертаційних досліджень в Україні вивчалися документний потік з історії українського селянства та аграрних відносин, його відображення в бібліографічній інформації другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Я. Сошинською [171]; документний потік українського бібліотекознавства за 1970-1990 рр. - О. Кобєлєвим [81]; документний потік мовами національних меншин за 1987-2001 рр. - А. Сидоренко [162]; документний потік з правознавства за 1991-1999 рр. - О. Васюк [12]; галузевий документний потік з фізичної культури і спорту за 1928-2000 рр. - О. Андрющенко [1]; документний потік з історії України за період з кінця ХХ - початку ХХІ ст. - О. Політовою [140]; документний потік опублікованих образотворчих видань за 1996 -2005 рр. - М. Шатровою [194].

Наукові статті відображають дослідження галузевих документних потоків України з політичних наук - А. Кривогуз [96], О. Клюшнікова [80], Л. Кочубей [92], А. Федорчук і Н. Танатар [188]; з митної справи - О. Лесюк [113]; з економіки - Т. Рогаченко [154]; з медицини - Л. Лабушевська [106], Ю. Павліченко [130-131], А. Уваренко [180]; з питань розвитку альтернативної енергетики - О. Сандул [158]; з історії - Л. Кочубей [90]; з історичного краєзнавства - С. Гуч [30], І. Мілясевич [118]; з педагогіки та освіти - Н. Горбенко [17], А. Шелестова [202]; з документознавчої професіології О. Політова [141]; з проблем культури та мистецтва - М. Костенко [90]; з образотворчого мистецтва - О. Устіннікова та Н. Палащина [185]; книжкового потоку В. Кочупалова та О. Клюшніченко [93-94], в тому числі літератури для дітей - Т. Галамага [15], Т. Савельєва [156], та художньої літератури - М. Костенко [89].

У вивченні документного потоку перекладів одним із важливих завдань постає дослідження перекладу в процесі еволюції документознавчої думки, а також визначення поняття «переклад». Аналіз наукових пошуків у галузі документознавства свідчить про незначну кількість публікацій, які так чи інакше торкаються дослідження перекладу. Переклад вивчався з огляду на знакову систему документа в декодуванні Н. Кушнаренко [105] і Г. Швецовою- Водкою [197]; у дослідженнях Г. Швецової-Водки, присвячених типо-видовій класифікації документа за мовною ознакою [197; 199 -200], за ознакою «характер аудиторії, на яку розрахований документ» (рукописний переклад є неопублікованим документом) [105; 197; 199]; як складова документів бібліотечних підфондів у роботах Н. Кушнаренко [105]; як вид наукової обробки документів Н. Кушнаренко і В. Удаловою [104]; як вид документної інформації та засіб комунікації А. Збанацькою [63]. Термінологічний та теоретичний аспекти залишилися поза межами вивчення, за винятком наведених Г. Швецовою-Водкою визначень: «перекладений твір», «перекладена література», «перекладене видання» [199, 336; 200, 157].

Фрагментарність документознавчих досліджень перекладу зумовлює необхідність теоретичного обґрунтування терміну «переклад» з метою виокремлення його з інших видів документів для подальшого вивчення та звернення до наукового доробку інших галузей знання.

Переклад осмислюється у дисертаційних дослідженнях переважно з позицій порівняльного літературознавства - О. Тетеріною [179]; перекладознавства - О. Бурда-Лассен [9], А. Перміновою [135]; філософії культури - Н. Бевз [5], К. Мальцевою [115].

О. Тетеріна вивчає переклад як складний міжлітературний феномен - наукову проблему в українській літературно-критичній думці ХІХ ст. - початку ХХ ст. Дослідниця визначає роль художнього перекладу в розвитку концепції національної літератури [179].

В етнопсихолінгвістичному аспекті перекладознавства О. Бурда-Лассен розглядає переклад як процес декодування ментальної ідентичності нації та обґрунтовує теоретичну модель діалектичної взаємозалежності між ментальною ідентичністю нації та стратегією перекладу [9]. Досліджуючи культуромовне буття поетичного художнього твору як перекладознавчу проблему А. Пермінова акцентує увагу на розумінні перекладу як одного зі способів розкриття закладеного у художньому творі змістовного потенціалу, що потребує розгортання та добудови реципієнтом у комунікативному просторі [135].

З філософської точки зору К. Мальцевою проаналізовані проблеми перекладу, зумовлені породженням лакун через дистанцію між культурами, які впливають на адекватне розуміння тексту і можуть призводити до неможливості перекладу [115]. У герменевтико -комунікативному аспекті переклад як культурний феномен вивчався Н. Бевз, яка з'ясовує питання, пов'язані зі складнощами розуміння та інтерпретації філософського тексту при перекладі, проблеми текстової комунікації та комунікації автора й інтерпретатора в міжкультурному просторі [5].

У галузі перекладознавства у теоретичному та термінологічному аспектах вивчення перекладу важливими є праці таких російських науковців як Л. Бархударов [4], В. Комісаров [83], які досліджували сам процес перекладу; Р. Міньяр-Белоручев [119], A. Федоров [187], А. Швейцер [195], які зосереджували увагу на перекладі як на кінцевому результаті дій перекладача, тобто певному творі. Серед вітчизняних дослідників слід виділити наукові доробки Р. Зорівчак [68], В. Коптілова [84], В. Радчука [149-152], А. Чередниченка [190-191]. Термінологічний аналіз перекладу у терміносистемах перекладознавства, науки про редагування, видавничу справу і комунікативістики вивчалися Ю. Косинською [85].

Теоретичні засади створення перекладу та його редагування, що базуються на узагальненні найважливіших теоретичних положень сучасного українського і зарубіжного перекладознавства та технології перекладацького процесу, висвітлено в публікації М. Зарицького «Переклад: створення та редагування». Автор також розкриває значення перекладу в середовищі ноосфери [62]. Особливості редагування як одного з головних чинників якісного перекладу, а також критерії якості висвітлюються у статтях Є. Гули [25] і Ю. Косинської [85-86]. Питання щодо критеріїв якості перекладів, вимог до перекладачів та редакторів також розкриваються у міжнародних, національних та професійних стандартах з перекладацької діяльності [23; 56; 137; 175-176].

Міжкультурний та міжмовний аспекти перекладу висвітлюються у наукових статтях Р. Сегол - переклад як різновид міжмовної комунікації [159]; Т. Горощенко - міжкультурна комунікація в перекладі художньої літератури [21]; С. Федоренко - переклад наукової літератури як особливий вид міжкультурної мовної діяльності [186].

Феномен міжкультурної комунікації, як форми соціальної взаємодії, що входить до предметного поля нашого дослідження, розглядається різними галузями знання, зокрема, соціологією, культурологією, культурною антропологією, лінгвокраїнознавством, когнітивною лінгвістикою, етнолінгвістикою, етнопсихологію тощо. Виникнення поняття міжкультурної комунікації у середині ХХ ст. пов'язують з іменами таких західних вчених як Е. Голл, К. Клакхон, А. Кребер, Р. Портер, Д. Трагер, Л. Самовар. Теоретичний доробок, що базується на їхніх працях, належить російським науковцям

Т. Грушевицькій, В. Попкову [24], Л. Куліковій [101], А. Садохіну [157], С. Тер- Мінасовій [178] та ін.

В Україні проблематика міжкультурної комунікації перебуває у стані формування. Зокрема, її розробка простежується в ґрунтовних дослідженнях Т. Кацберт [77], К. Мальцевої [115], К. Мацик [116], І. М'язової [125], Б. Слющинського [166]. І. М'язова здійснила соціально-філософський аналіз міжкультурної комунікації як соціокультурного феномена. Дослідниця розглядає становлення поняття «міжкультурна комунікація», її зміст, сутність, основні форми та особливості прояву в сучасному світі; окремо приділяє увагу національно-культурному розвитку сучасної Україні у контексті міжкультурної комунікації [125].

К. Мацик здійснила соціально-філософське дослідження міжкультурної комунікації як ключового елементу формування освітнього простору інформаційного суспільства. Автор дійшов висновку, що діалог культур забезпечує не домінування певної культури, а їх розвиток, який має бути всебічним, без втрати елементів свого культурного спадку та виривання культур з гомогенного контексту, в якому вони формувалися [116, 9-10].

Б. Слющинський з соціологічної точки зору проаналізував теоретико- методологічні підходи до проблеми міжкультурної комунікації: ії структуру, засоби, функції, основні перепони, поняття міжкультурно -комунікативної компетентності, ідею діалогу культур, специфіку явищ толерантності, «третьої культури» [166, 5]. Дослідником розроблено засади спеціальної соціологічної теорії міжкультурної комунікації, яка акумулює і систематизує інформацію про її механізми у багатокультурному соціумі.

З точки зору філософії культури К. Мальцевою виокремлено чинники, що впливають на міжкультурну комунікацію та можуть її ускладнювати. Дослідниця зосереджує увагу на специфічних ментальних структурах у поведінці представників різних культур, що формують відносини по типу ми/вони та зумовлюють певні культурні сценарії: поведінкові блоки, співвідношення особливостей етносу культури із основними цінностями, лінгвістичний аспект тощо [115].

У лінгвокультурному аспекті Т. Кацберт дослідила особливості національних стереотипів, як важливих чинників міжкультурної комунікації, у контексті їх мовного вираження, вплив норм і цінностей власної культури на сприйняття іншої. Автор вважає, що національні стереотипи є когнітивними уявленнями про типовість певних ознак та рис характеру, властивих кожному представнику своєї або іншої лінгвокультурної спільноти [79, 3].

Деякі аспекти міжкультурної комунікації висвітлюються у статтях Т. Колбіної [82], С. Шехавцової [205].

Узагальнюючі проаналізовані матеріали, серед малодослідженої проблематики виявлено: документознавчій аналіз та теоретичне обґрунтування терміна «переклад», вивчення основних етапів його життєвого циклу в системі документної комунікації; визначення сутності, процесів утворення та функціонування документного потоку перекладів. Окремим завданням є всебічна характеристика інформаційних ресурсів, що надають можливість виявлення документного потоку перекладів українською та з української мови - бібліографічного покажчика «Літопис книг», статистичного збірника «Друк України», бази даних ЮНЕСКО «Index Translationum»; а також визначення потенціалу кожного з них для подальшого аналізу потоку відповідно до поставленої мети.

Размещено на Allbest.Ru/