Постать Бориса Грінченка в лінгвістично-критичній оцінці Агатангела Кримського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постать Бориса Грінченка в лінгвістично-критичній оцінці

Агатангела Кримського

Бурко Ольга Василівна

Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю глибокого і всебічного вивчення багатогранного доробку Б. Грінченка та А. Кримського, зокрема особливу цінність мають свідчення про них як про яскравих представників блискучої плеяди подвижників української та світової науки і культури др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст. Робимо акцент на лінгвістично-критичній оцінці їхніх напрацювань. Ці творчі постаті мають чимало спільного. Так, не маючи української крові, А. Кримський усе своє життя займався відродженням, становленням української науки та розвитком української культури. Б. Грінченко, народившись у сім'ї збіднілого відставного штабс-капітана, виховувався в атмосфері заборони говорити українською мовою. Проте ця обставина не стала на перешкоді досконалого опанування мови та укладання на цій основі чотиритомного «Словара української мови» (1907-1909).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

грінченко кримський лінгвістичний

Вивчення наукових праць, проблематика яких тісно пов'язана з нашою темою, засвідчило багатопланові напрацювання вітчизняних учених. Л. Паламарчук досліджував постать Б. Грінченка як лексикографа, який, ставши основним редактором, здійснив кардинальні зміни до колективної праці, після чого лексикографічний доробок цілком заслужено іменували як «Словник Грінченка» або «Грінченковим словником». Ще й дотепер закладені підвалини у цій роботі та історико- лексикографічних публікаціях використовуються, досліджуються сучасними фахівцями мовознавчої науки. А. Бурячок визначив «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка як найвизначнішу працю, яка вивела українську лексикографію з моменту зародження на світовий рівень. Й. Дзендзелівський у своєму дослідженні звертає увагу на роль Б. Грінченка у розвитку українського правопису. З'являється т. зв. грінченківка. Ураховуючи попередні засади українського правопису та мовну практику Середньої Наддніпрянщини, південно-східне наріччя, Б. Грінченко створив оригінальну й найдосконалішу з усіх дожовтневих правописних систем, що ґрунтувалися на фонетично-морфологічному принципі. На основі правописних правил Б. Грінченка базувалися «Найголовніші правила українського правопису» АН УРСР (1921), що розглянуто в [1, С. 97-98]. В. Яременко акцентував на секретах мовознавчої лабораторії Б. Грінченка: «Роками вивчав, як передавали фонетичні особливості мови Метлинський, Лукашевич, Куліш, Закревський, зокрема передача російського ы, и, ё, ъ українською мовою - и, і, йо, ьо, старослов'янський ъ, який відповідав українським і, ї, и. У цих розшуках сформувався Б. Грінченко як історик мови», про що йдеться у [2, С. 1]. Відтак робимо спробу осмислити оцінку постаті Б. Грінченка акад. А. Кримським крізь призму їхньої мовознавчої та епістолярної спадщини.

Мета статті - уперше оприлюднити словникову статтю про А. Кримського з «Большой знциклопедіи за редакцією С. Южакова», написану Б. Грінченком (1903), актуалізувати міркування вчених про доцільність вживання букви «ї» після зубних приголосних, провести текстуальне дослідження: порівняти тези А. Кримського про вживання -ти в дієсловах, сформульовані в листі (1908) із положеннями його додатків до статті «Три питання нашого правопису» Б. Грінченка; написання -ся з дієсловами, сформульовані в листах (1908) із тестом статті Б. Грінченка.

Виклад основного матеріалу

У рік півторастолітньго ювілею Агатангела Кримського Національний банк України випустив пам'ятну монету. Вона продовжує серію «Видатні особистості», має номінал 2 гривні та виготовлена з недорогоцінного сплаву - нейзильберу. На її аверсі розміщено напис: «Я зрозумів, що мушу бути українофілом, це я зрозумів цілком свідомо». Це життєве кредо А. Кримський сформулював у листі до Б. Грінченка від 24 червня 1892 р., що був адресований зі Звенигородки, що висвітлено у [3, С. 83]. Учений став консультантом для родини Грінченків з питання етимології відомого прізвища. У листі до Б. Грінченка від 21 серпня 1907 р., адресованого зі Звенигородки, він переконував: «Є 99 шансів на 100, що Ваш предок звався "Грин[ь]ко, а не "Грінка". Якщо в Вас заховалися папери, ну - скажемо - прадіда, то напевне Ви там найдете орфографію "Гринченко", а не "Гренченко" і не "Гринченко"», що досліджено у [3, С. 398].

Науковець А. Мовчун установила, що протягом «... 19001904 рр. Б. Грінченко написав словникові статті (майже 200) про українських письменників і фольклористів, народні свята та звичаї для "Большой знциклопедіи за редакцією С. Южакова"», що зафіксовано у [4, С. 24]. Серед них - високоінтелектуальну розвідку про А. Кримського. У ній відображено творчий процес письменника: «Кримський, Агатангел Юхимович, професор Лазаревського інституту східн[их] мов у Москві, навчався в Московськ[ому] університеті, був відряджений у Сирію для вивчення арабської літератури. Надрукував: "Нарис розвитку суфізму до кінця Ш століття Гіжри" (2-й том "Праць Східної Комісії Московського Археологічного Товариства" окремо. Москва, 1895); "Мусульманство і його майбуття" (1889) і ряд статей про іслам та східні літератури в Енциклопедич[ному] Словнику Брокгауза і Ефрона "Іоанн Вишенський, его життя і твори" ("Кіевская Старина". 1895 і окремо); загальна стаття: "Филологія і погодинськая гіпотеза" ("Кіевская Старина". 1888, № 8, 9; 1889, № 1, 6, 9). В українській вишуканій літературі К[римський] відомий як талановит[ий] белетрист, який писав на оригінальні теми, колоритні оповідання (див. його "Повістки і ескізи з українського життя" (Коломия і Львів, 1895, том із 9 оповідань), а також як автор оригінальних віршів, із яких найкращі два цикли віршів, із яких дуже гарні два цикли невеликих п'єс: "Хвиля за хвилею") і "Нечестиве кохання" ("Літературно-Науковий Вістник", 1900, ХІІ). Йому ж належать переклади українською мовою східних письменників» (Прим. - Переклад С. Б., О. Б.), що розглянуто в [5, C. 604]. Як бачимо, енциклопедична стаття засвідчує глибоке пошанування автором здобутків знаного сучасника.

Здогадно, журнальна публікація статті «Наша язикова скрута» А. Хванька (псевдонім А. Кримського) в «Зорі» (1891), що зафіксовано у [6, С. 472-476], спричинила приватне листування вчених. Оскільки вони були роз'єднані в епістолярному просторі, то моделюємо уявний діалог за їхньою приватною кореспонденцією:

А. Кримський - Б. Грінченку (10 січня (22 січня н. ст.) 1891 р.):

- Здається, вже й з мого листу до Вас Ви могли бачити, як я дивлюся на Вашу діяльність, а в моїй статті теж не видко ані крішечки огиди Вашому таланові; коли повстав проти Вас у питанню про мову, то це ще нічого не доводить, що досліджено у [3, С. 41].

Б. Грінченко - А. Кримському (21 січня (2 лютого н. ст.) 1892 р.):

- Невже Ви справді думаєте, що я з-за неоднакових поглядів на мову можу одкинутись од роботи з Вами вкупі, що розглянуто у [3, С. 56]

А. Кримський - Б. Грінченку (23 лютого 1892 р.):

- Ви дивуєтеся, що я міг подумати ніби задля неоднакових поглядів на мову Вам не схочеться вести діла вкупі зо мною. Вибачайте, але ж я з досвіду знаю, що наші українці через дрібницю якусь ладні зачинати цілу vendett'y. Тим приятніш мені взнати, що Ви стоїте вище цього, що досліджено у [3, С. 61].

Б. Грінченко - А. Кримському (8 березня (20 березня н. ст.) 1892 р.):

- Коли ж тепер я повстаю проти Вашої статті, то се тільки тим, що Ви свої напади на «пуристів» з'єднали з справою галицької мови - галичан не треба було обороняти, що подано у [3, С. 64].

Отже, обидва вчені-мовознавці дотримувалися мовного етикету в листуванні.

Їхні епістолярні контакти тривали і в 1906 р, коли Б. Грінченко редагував журнал «Нова Громада». У листі від 4 квітня 1906 р. А. Кримський звернувся до Бориса Дмитровича із запитом: «...чи придалась би для "Нової Громади" популярно писана філологічна стаття "Коли в українській мові замість "о" мусить бути "і"?», що розглянуто у [3, С. 262]. Б. Грінченко відповів Агатангелу Юхимовичу відмовою у листі від 24 квітня 1906 р.: «.філологичні речі ледві чи зацікавлють ту публіку, на яку рахує "Нова Громада"», що зафіксовано у [3, С. 372]. Натомість на сторінках журналу було опубліковано його твори: оповідання «Растлініє нравів», що розглянуто у [7, С. 1-23, С. 28-52], «Соломониця, або Соломон у спідниці», що висвітлено у [8, С. 1-26] та працю «Критично-філологічні уваги про ложки дьогтю в бочках меду», що подано у [9, С.105-112].

Упорядкувавши «Словарь української мови», Б. Грінченко сформулював низку положень про передачу фонетичних особливостей української мови на письмі в рукописі «К вопросу о правописании малорусского языка» (1907), що розглянуто у [10], а також в опублікованій статті «Три питання нашого правопису» (1908). Він обґрунтував, що немає потреби писати букву ї після зубних приголосних, оскільки це спричиняє труднощі під час навчання грамоти, що апостроф не треба пропускати, що -ся треба писати разом із дієсловами та ін. Грінченко-мовознавець надіслав рукопис А. Кримському, оскільки брав участь у виданні його першої частини «Украинской грамматики» (1906-1907) в Києві й розраховував на аргументовані рекомендації.

А. Кримський подав їх у додатках «Чи справді важко вивчити правопис з ї?», де висловив свої погляди щодо вживання літери «ї», зіставивши їх із баченням Б. Грінченка. Автор стверджує, що для галицьких і буковинських школярів немає труднощів у написанні цієї букви «ї» після зубних д, т, з, с, ц, л, н, адже вони можуть керуватися фонетичним принципом. Б. Грінченко вважає, що «одрізняти графічно звук і в слові стіл од звука і в слові тїло - це кабінетний делікатес», «... те ї після зубних не може вважатися за научну графіку», що досліджено А. Кримським у [11, С. 245]. Відомо, що літера «ї» створена за зразком кириличної «і», яка разом із «и» у давньоруській і староукраїнській писемностях позначала звук [і]. Вона вживалася у різних варіантах, що було пов'язано із різними писемними школами та типами письма (устав, напівустав, скоропис). Здогадно, літеру «ї» вперше було вжито у 1874-1875 рр. у «Записках Південно-Західного відділення» Російського географічного товариства у Києві. У 1885-1886 рр. Є. Желехівський використав її у своєму «Українсько- німецькому словнику». Наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. буква ї позначала «сильно пом'якшений» [і] після зубних д, т, з, с, ц, л, н, позначаючи в цих місцях звук [і], що виник з ятя (хлїб, дїд). У зв'язку з тим, що у Східній Україні існувала відмінність між [ї] та [і], то Б. Грінченко у «Словарі української мови» відмовився від такого принципу вживання літери «ї», що згодом спричинило зникнення цієї відмінності у західних регіонах України. Таку особливість було зафіксовано мовознавцями в «Українському правописі» (1921).

Отже, літера ї є важливим елементом розвитку історії, культури, адже за особливістю її вживання можемо визначити час і місце створення писемних пам'яток, етапи розвитку правописних норм, роль і місце у цьому процесі знаних мовознавців, зокрема Б. Грінченка, А. Кримського.

Ми порівняли тези А. Кримського про вживання -ти в дієсловах, сформульовані в листі (1908) із положеннями його додатків до статті «Три питання нашого правопису» Б. Грінченка. З'ясували, що тези А. Кримського про вживання - ти в дієсловах, сформульовані в листі від 8 липня 1908 р. зі Звенигородки, реалізовані в його додатках до статті «Три питання нашого правопису» Б. Грінченка. Наприклад:

- побажання «... переробіть уже самі той уступ так, як треба; нехай ніхто не думає, що я вважаю форму на -ть за нормальнішу од ти» (лист А. Кримського до Б. Грінченка, що подано у [3, С. 410], віддзеркалено у висновку: «Тільки ж уважати за чужий інфінітив на -ть - знов не випадає: адже й це наша одвічна форма, яку й галичани любісінько розуміють, а для деяких українських говорів це навіть єдина рідна форма, бо закінчення - ти там призабулося», що зафіксовано у [12, С. 38];

- рекомендацію «А заразом зробіть, з ласки своєї, два дуже важні додатки: там, де я наводю з Ізборника Святослава 1073 р[оку] інфінітив на -ть, допишіть ще ось який приклад., що подано у [3, С. 410]», враховано у тексті: «И придеть съ славою судить живыимъ и мрьтвымъ» (л. 245 а), що розглянуто у [12, С. 38];

- настанову «...вставте куди-небудь дві дуже важні виписки із Слов Григория Богослова ХІ в. Оцю виписку мені неодмінно треба подати галичанинові д[обродію] Гнатюкові, - через те я дуже-дуже прохаю Вас притулити її до відповідної рубріки, а коли треба буде, для цілости стилю, якесь слово чи речення в моїм викладі переробити - то вже переробіть, будьте ласкаві», що зафіксовано у [3, С. 411], виконано: «Що ж до стародавніх пам'ятників галицьких та буковинських, то й там ми бачимо інфінітив на -ть вже й у найстарішому південно- галицькому пам'ятнику - Словах Григорія Богослова ХІ в.: «достоянии слышять» (л. 199б); по-грецьки a%onsiv a^ioi, - ті, що достойні слухати), «вГруи дрьжять» (л. 302а; по-грецьки леїобрті Ј%siv)», що розглянуто у [12, С. 38].

Ми порівняли положення А. Кримського про написання - ся з дієсловами сформульовані в листі (1908), із тестом статті Б. Грінченка «Три питання нашого правопису». Виявили, що положення А. Кримського про написання -ся з дієсловами, сформульовані в листі від 12 липня 1908 р. зі Звенигородки, надруковано у статті «Три питання нашого правопису» Б. Грінченка. Наприклад:

- виписки «Будьте ласкаві, додайте до Вашої статті в рубріку про «ся» (чи в нотатці під текстом, чи десь у тексті) ось які дані: «Вже й з київського "Ізборника" великого князя Святослава 1073 року можна бачити, що кияни ХІ віку не вважали "ся" за осібне слово, бо писар Ізборника 1073 р. писав: "наричется" (л. 9б), "являєтся" (л. 9б), "надеется" (л. 36 об., а) і т. ин. Коли б писар 1073 р. мав "ся" за самостійне слово, то був би він викинув букву ь або ъ перед ним», що розглянуто у [3, С. 411-412]», подано в нотатці під текстом праці: «Єсть багацько рукописів, де слова пишуться не щільно, а кожне окроме, - і в них "ся" пишеться вкупі з дієсловом, а не окроме. І що найважніше: давні писарі, точно пильнуючи букви ъ в усяких инчих випадках, проминають букву ъ в дієсловнім закінченню - "ітса", відколи ъ перестало бути самозвуком. Вже й з київського Ізборника вел. кн. Святослава 1073 р. можно бачити, що кияни ХІ в. не вважали ся за осібне слово, бо писарь Ізборника 1073 р. писав: "наричется" (л. 9 б), "является" (л. 9 об., а) "надеется" (л. 36 об., а) і т. п. Коли б писарь 1073 р. мав ся за самостійне слово, то не викинув би букву ь або ъ перед ним. А. Кримський», що подано у [3, С. 10].

Водночас А. Кримський застеріг у листі від 26 липня 1908 р. зі Звенигородки: «Уваги або виправки, які я повставляв в середину Вашої статті, не зазначуйте моїм ім'ям, бо й Ви сами б їх поробили, коли б перечитали свого чорновика; от тільки документальні дані з ХІ в. про скорочення "ся" в "сь" можете позначити моїм ім'ям, бо справді я перший видобув їх на світ», що розглянуто в [3, С. 412]. Б. Грінченко зберіг ім'я першовідкривача на його вимогу, зазначивши: «Усі вищезгадані приклади з ХІ - ХІІ в. належать професорові А.Є. Кримському, що ласкаво згодився вибрати їх для цієї статті», що зафіксовано у [12, С. 18]. Отже, співпраця дослідників дала плідні результати: оприлюднення статті «Три питання нашого правопису» та додатків до неї.

Рецензент С. О-вич (псевдонім Сергія Буди), що розглянуто в [13, С. 283] окреслив актуальність порушених проблем у рецензії на працю Б. Грінченка «Три питання нашого правопису. З додатками проф. А.Е. Кримського», яку опублікував у газеті «Кіевскія ВТсти» (1908). Він зазначив: «Брошура п. Грінченка, одного з кращих знавців української мови, стосується трьох питань українського правопису. Тема, здавалося б, настільки віддалена, винятково наукова, що нічиїх інтересів вона не повинна стосуватися. Насправді, питання правопису нині є для українців питаннями злободенними і вельми здатними спричинити палку полеміку. Достатньо згадати хоча б пристрасні статті відомого українського белетриста І. Нечуя- Левицького в журналі "Украіна" за минулий рік.

Справа в тому, що так званий фонетичний правопис, напрацьований українським письменником П.О. Кулішем, який тому і отримав назву «кулішівки», перенесений у Г аліцію і Буковину, зазнав там деяких змін, завдяки чому правописом цим багато чого втрачено відносно простоти. Між іншим, у Росії «кулішівка» була заборонена, і російські українці до останніх років змушені були користуватися звичайним російським правописом, який погано виражає особливості української мови. Тепер, коли «кулішівка» знову отримала права громадянства в Україні Російській, відбувається свого роду боротьба між прийнятим у Галіції правописом і дещо видозміненою, відповідно до вимог української мови, «кулішівкою», яка знову відродилася в Росії. Здійснюються спроби пересадити галицький правопис в Україну Російську (напр., у "Літ.-Наук. Вістнике", "Записках наук. Т-ва в Київі" і томах "Хсторії України-Руси" проф. Грушевського, що друкуються в Києві), тоді як українські письменники Росії відстоюють «кулішівку», як найбільш відповідну до особливостей української мови.

У брошурі своїй п. Грінченко торкається питань про те, де повинно бути у вжитку «ї» (із двома крапками), чи повинен писатися займенник «ся» разом із дієсловами чи окремо і чи можна пропускати, як роблять галичани, апостроф після твердих приголосних при вживанні їх із йотованими голосними. Поряд із міркуваннями філологічними і практичними п. Грінченко доводить, що "ї" (із двома крапками) немає ніякої потреби писати після приголосних, тому що це лише створює труднощі під час письма і особливо під час вивчення грамоти, що "ся" повинно писатися разом із дієсловами і що апостроф не потрібно пропускати. Осіб, які бажають познайомитися з міркуваннями, шляхом яких зробив ці висновки п. Грінченко, ми адресуємо до брошури, що написана дуже чітко, просто і живо, так що вона, незважаючи на спеціальну тему, буде прочитана з інтересом всяким, для кого не є байдужими питання української мови», що розглянуто у [14, С. 3].

«Словарь української мови» за редагуванням Б. Грінченка було прийнято у всіх тодішніх українських редакціях та видавництвах. Дотепер ця праця залишається актуальною та є джерелом досліджень для науковців. Ю. Сірий у спогадах про українські видавництва (1949) зазначає, що саме на цей період припадає культурно-просвітницька діяльність М. Грушевського у Києві, «запроваджуючи тут правопис галицький, з ї по м'яких приголосних, окремим писанням -ся та ін. Але до цього правопису ніхто не пристав, і він сам собою завмер», що подано у [15, С. 12].

Висновки

Таким чином, важливе значення для сучасних дослідників мови мають відгуки акад. А. Кримського на мовознавчі праці Б. Грінченка. Адже, кожен із творців тогочасної культури мав власну концепцію розвитку мови, засади яких є й дотепер вкрай важливими й актуальними. Моральним зразком є толерантне ставлення вчених до поглядів одне до одного, що особливо яскраво простежується на основі аналізу їхньої приватної кореспонденції. Хоча розбіжності у поглядах науковців щодо вживання літери ї після зубних приголосних та ін. зумовлювали й полеміку. Про це читаємо у додатках А. Кримського до статті Б. Грінченка «Три питання нашого правопису» (1908). У нашій розвідці уперше оприлюднено словникову статтю про А. Кримського з «Большой знциклопедіи за редакцією С. Южакова» (1903), у якій Б. Грінченко з глибоким пошануванням окреслив вектори творчої діяльності А. Кримського. Особливо цінним є текстуальне дослідження: порівняння тез А. Кримського про вживання -ти в дієсловах, сформульовані в листі (1908) із положеннями його додатків до статті «Три питання нашого правопису» Б. Грінченка; написання -ся з дієсловами, сформульовані в листах (1908), із тестом статті Б. Грінченка. Оприлюднена рецензія С. О-вича [Сергія Буди] (1908) на проаналізовані праці мовознавців визначила важливе значення їхніх праць у галузі мовознавчої науки.

Список використананих джерел:

1. Грінченко Б. Д. Крьмскій. Большая Знциклопедія. Словарь общедоступныхъ свТдТній по всТмъ отраслями знанія подъ ред. С. Н. Южакова. Киты - Ландау. 1903. Т. 11. С. 604. URL:https://commons.wikimedia.org/w/index.php?title=File:Yuzhakov _ Big_Encyclopedia_Book_11.djvu&page=5].

2. Грінченко Б. Д. К вопросу о правописании малорусского языка. ІР НБУВ. Ф. І. Од. зб. 34393.

3. Грінченко Б. Д. Три питання нашого правопису. З додатками проф. А. Е. Кримського. Київ, 1908. 38 с.

4. Дзендзелівський Й.О. Грінченко Борис: тези доп. республік. наук.-практ. конф., присвяченої 125-річчю від дня народження видатного українського письменника, вченого, громадського діяча (Ворошиловград, 1-3 грудня 1988 р.). Ворошиловград, 1988. С. 97-98.

5. Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI-XX ст.). Київ: Наукова думка, 1969. 559 с. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe

6. Кримський А. Ю. Наша язикова скрута // Зоря. 1891. Ч. 24. С. 472 - 476.

7. Кримський А. Ю. Соломониця, або Соломон у спідниці // Нова Громада. 1906. № 8. С. 1-26.

8. Кримський А. Ю. Растлініє нравів // Нова Громада. 1906. № 6-7. С. 1-23, С. 28-52.

9. Кримський А. Ю. Критично-філологічні уваги про ложки дьогтю в бочках меду // Нова Громада. 1906. № 7. С.105-112.

10. Кримський А. Ю. Чи справді важко вивчити правопис з і'? Твори: в 5 т./ редкол.: І. К. Білодід (голова) та ін. К.: Наукова думка, 1973. Т. 3. С. 245-251.

11. Кримський А. Ю. Епістолярна спадщина Агатангела Кримського (1890 -1941рр.): в 2 т./ відп. ред. вип. О. Д. Василюк. Київ: Ін-т сходознавства ім. А. Кримського. 2005. Том 1. 499 с.

12. Мовчун А. І. Народопросвітні книги Бориса Грінченка. Зібрання творів. Народопросвітня спадщина /упоряд. О. Бурко, А. Мовчун, В. Яременко; голова ред. ради, кер. проекту В. Огнев'юк; вст. слово В. Огнев'юк; передм, комент., прим. А. Мовчун. Київ: Київ. ун-т ім. Б. Грінченка. 2014. Кн. 1. С. 24.

13. С. О-вич. Б. Грінченко. Три питання нашого правопису. З додатками проф. А.Е. Кримського. Київ, 1908. Стр. 38. Ц. 15 коп. // Кіевскія ВГсти. 1908. № 229. С. 3.

14. Сірий Ю. Із спогадів про українські видавництва. Українська вільна академія наук. Авґсббурґ: Товариство прихильників УВАН. 1949. 12 с.

15. Яременко В. В. До Бориса Грінченка по достиглий овоч // Слово Просвіти. 2020. Ч. 30-31. С. 9.

Размещено на Allbest.ru