Українське наукове мислення: вимір логічності / нелогічності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКЕ НАУКОВЕ МОВЛЕННЯ: ВИМІР ЛОГІЧНОСТІ / НЕЛОГІЧНОСТІ

Вступ

На рівні наукового мовлення найбільш важливим є чинник звикання, що зумовлює швидке поширення певних слів і словосполучень не лише в науковому дискурсі, але й у загальнонародному мовленні. Тобто наукова спільнота ніби домовляється про використання певних мовних форм, апріорі зрозумілих усім. Проте в межах метамовного лексичного масиву існують і нелогічні форми (у широкому розумінні - як у семантичному вимірі, так і кальковані, зокрема з російської мови), і якщо в усному мовленні вони помітні лише лінгвістам із вродженим «чуттям мови», то в письмовій формі стають помітні будь-якому мовцю, який має аналітичний склад розуму й виявляє ту нелогічність відповідно до морфологічного чи синтаксичного складу.

У цьому підрозділі монографії ми розглянемо деякі одиниці українського наукового мовлення у вимірі їх логічності. Наприклад, у назві зазначено форму логічність, що походить від етимона логіка. На відміну від неї існує форма аналогія, від якої утворена та активно використовується похідна прикметникова одиниця аналогічний. Нелогічність тут виявляється через схему «логіка - логічність = аналогія - аналогічність», тобто логічною формою буде аналогійність (аналогійна), що відповідає значенню «подібна». Утім тлумачний словник української мови розділяє ці одиниці за семантикою: аналогічний - який становить аналогію до чого-небудь, подібний, схожий, а аналогійний - який ґрунтується на аналогії, відповідно до дефініції самого іменника аналогія як «подібність, схожість між предметами, явищами», «висновок, зроблений на підставі подібності» тощо [1, С. 28].

Отже, академісти таким чином кодифікували обидві форми - аналогічний як правильну за семантикою та морфемною структурою та аналогічний як звичайну кальку з російської мови, що була і є активною в сучасному науковому мовленні. Тобто вони врятували останню, здублювавши одне й те саме значення («подібність, схожість»). Зауважимо при тому, що такі пари в гуманітарному дискурсі вживаються: скажімо, категоричний (походить із греко-латинської давнини зі значенням «обвинувальний, стверджувальний») і категорійний (від категорія з того самого кореня, але іншої семи - «основна ознака предмета») [2, С. 403]. Проте в інших ситуаціях використовується лише одна форма, а саме та, що існує в російській мові. Так, іменник-етимон алегорія має лише форму алегоричний [1, С. 21] (що за морфемною структурою має походити від одиниці алегорика), а не алегорійний, нація утворює чомусь форму національний, а не наційний. З іншого боку, низка термінів останнім часом ствердилися у правильному варіанті (пенсійний, атестаційний, медійний), деякі намагаються ствердитися (стипендійний, функційний), а тому має бути й, скажімо, раційний замість раціональний (як операційний).

Виклад основного матеріалу

Окремі сучасні українські лінгвісти (Анатолій Венцковський, Катерина Городенська, Святослав Караванський, Лариса Масенко, Олександр Пономарів) наразі переймаються питаннями мовного пуризму, створюючи просвітницькі медійні проєкти, акцентуючи на потребі виведення російськомовних кальок з усіх рівнів української мови, зокрема й синтаксичного (пунктуаційного), де традиції російської канцелярської мови живуть уже три століття (скажімо, щодо вставних слів, які не зажди відокремлюються й не завжди є вставними).

Так, Олександр Пономарів більше уваги приділяє написанню слів іншомовного походження в українській мові, що безпосередньо стосується наукової термінології [3], проте одиниці катедра, ортографія, авдиторія, автотренінг, аташе, фіни тощо безпосередньо відповідають законам органічної народної мови (уникання чужого звуку ф, уникання збігу голосних, зайве нагромадження приголосних). Серед таких бажаних новацій учений відзначає і аналізовану нами вище інтропозитивну сполуку -іяз прикладами абревіятура, геніяльний, діялектика, матеріял. Проте якщо колізію з формами на т/ф, ав/ау в новому правописі української мови було вирішено компромісним (і небувалим) засобом - варіятивністю вибору або старої, або нової форм, то колізію зі сполукою -іяне було вирішено взагалі. Тому дослідження означених проблем потрібно продовжувати й актуалізувати далі для повернення в українську мову питомих й органічних / логічних форм.

У наших попередніх монографіях, присвячених питанням органічності / неорганічності та логічності / нелогічності деяких мовних форм української мови [4; 5; 6], ми зауважуємо, що друга негативна - позиція ґрунтується на штучності, яка походить або від невибагливого (нефахового) їх утворення, або від калькування з російської мови, що часто суперечить на генетичному рівні фонетичним (переважно) законам української мови. Це часто спостерігається на рівні антропонімії, де прізвища Колєсніченко, Спєвак, Чижмарь, Кас'ян візуально вже сприймаються як помилкові в написанні. В останній праці ми зазначили про потребу відновлення органічності / логічності в групі прикметникових форм зі сполукою -ійперед суфіксом - нна кшалт колишніх соціальний і спеціальний.

Зрештою було з'ясовано, що прикметник спеціальний походить від лат. specialis («особливий, своєрідний» [7, С. 370]). Вимова звука а при цьому позначена як довга, що виділяє його у сполученні з попереднім і. В українській мові таке сполучення генетично не прийнятне, а тому природно відбувається інтерйотація. За аналогією - сесія (сесійний), гармонія (гармонійний), магія (магійний ! - емоція наша - В.Д.) тощо. У російській мові функціонують форми специальный, азиатский, які довгий час є активними й в українській, хоча варіант азійський (азієць) усе більше завойовує позиції в гуманітарному дискурсі [6, С. 168-170]. Проте навіть концептуально ці відмінності в обох мовах - компонентах історичного білінгвізму - визначено ще в умовах імперії: у російській переважає традиційний та історичний принципи орфографії (звідки нелогічні грамм, адресс тощо), в українській - фонетичний. У будь-якому разі правильні (логічні) форми зі сполукою -іймають красиву вимову (граційний, соціяльний), що правильно й логічно.

Повертаючись до нового правопису фіксуємо єдину однозначну зміну в цій статті - уведення варіанту проєкт до активного наукового мовлення (аналогійно до траєкторія) з можливим застосуванням правила й щодо інших слів (напр., коєфіцієнт). Відзначимо, що новація відразу стала ефективною, і одиниця проєкт (проєктування) уже активно застосовується на практиці.

На лексичному рівні існує чимало калькованих одиниць, які перманентно замінюються питомими українськими формами, але не системно й не активно. І якщо запозичення, що має давнє латинське походження, - лексема фактор - не принципово мусить бути замінено на український відповідник чинник, то значна низка запозичень із російської мови має більшу небезпеку для цілісності українського наукового мовлення, адже їх було введено туди навмисно відповідно до ідеологійної стратегії - за словами ще Катерини Другої, «обрусіння» народів імперії. Найбільшу частотність виявляють такі кальковані одиниці - фонетичні й семантичні, як необхідно (українські питомі потрібно, варто), повинні (мають, мусять), наступні (такі), існуючі (наявні), знаходиться (перебуває, міститься), відображено (відбито, віддзеркалено). Як видно, всі питомі українські відповідники мають органічну природу, а деякі - давню неімперську історію (як, скажімо, мусять і варто).

Ще більш небезпечним є вживання таких одиниць у складі словосполучень, що активно використовуються в діловому й науковому мовленні, адже мовець уже сприймає цей штамп як семантично нероз'єднаний із загальним контекстом. Наприклад:

«Цей захід являє собою важке завдання» (становить собою)

Нелогічність - від основної семи «з'явитися, презентувати», що має ширшу семантику, ніж це потрібно цьому присудку;

«Відділ покликаний виконати поставлене завдання» (має виконати)

Нелогічність - від основної семи «покликати», що потребує прямого додатка «ким»;

«Ця проблема має місце у складних ситуаціях» (присутня, наявна)

Нелогічність - від основної семи «місце», що передбачає конкретну площину;

«Питання розглядається у плані виявлення перспектив» (щодо, для)

Нелогічність - від основної семи «план», що позначає конкретний об'єкт, а не виконує службову функцію;

«У дослідженні потрібно виконати чимало завдань, у тому числі - визначити...» (зокрема)

Нелогічність - від основної семи «число», що передбачає власне математичне значення (тобто, наприклад, «у числі 8 присутнє число 3»);

«Прийнятий депутатами Закон» (ухвалений)

Нелогічність - від основної семи «прийняти», тобто взяти щось від когось у руки; натомість Закон передбачає не лише цю дію, а й інші - «спланувати», «підготувати», «ухвалити», «застосувати»;

«У цілому визначено такі завдання.» (загалом)

Нелогічність - від основної семи «ціле», що позначає певну нероз'єднаність, а не масштаб дії.

Ми відзначаємо такі сполуки через те, що вони надто частотні в науковому мовленні. Аналогійно - у першу чергу (насамперед, передусім), у даний час (сьогодні, наразі), на сьогоднішній день (сьогодні) та ін., де останнє словосполучення - приклад неуважності й неаналітичності мовців, які навіть у такій ситуації не бачили тавтології.

Також активно використовуються сполуки з іменником шляхом у загальному значенні «виконати завдання шляхом певної дії», що калькує російськомовне «выполнить задание путем определенного действия». В українській мові цю семантику передає форма через щось («виконати завдання через певну дію» (цей відповідник фіксується і у словниках, однак лише як значення [8, С. 443]). У разі калькування лексема шлях у такому контексті не відповідає російській путь: шлях визначається як «смуга землі, призначена для їзди та ходіння; дорога» [ 9, С. 493]. У дефініції іменника путь (повний синонім) є сема «напрямок» («напрямок руху») [10, С. 405], через що й сформовано російськомовну семантичну модель «осуществлять путем» (тобто певним чином). Тобто в українському варіанті тоді мало би бути «вирішити завдання путтю певної дії», що через немилозвучність і примусило першого «творця» цієї кальки вжити лексему шляхом. Утім для нас важлива сьогодні не історія, а сам мотив калькування - «щоб як у російській мові». Натомість в англійській маємо «accomplish the task by multiplying» (тобто через).

Лексема шлях функціонує й у дещо іншому значенні в діловому й науковому мовленні, більш конкретно позначаючи напрямок: «шляхи реалізації», «правильний шлях розвитку» тощо. Однак у такому контексті більшою мірою виявляється сема «засіб» (тобто «засоби реалізації», «правильний засіб розвитку»). Зауважимо, що в цьому значенні в науковому мовленні вживається термін спосіб, розмежовуючи таким чином предметні й комплексні засоби. Проте ми вважаємо, що лексема засіб має використовуватися в будь-якому значенні й контексті.

Щодо наведених вище калькованих лексем і словосполучень, як видно з нещодавньої історії з новим правописом, ми маємо право на вибір нової (поверненої) мовної форми чи зміну російськомовної кальки (наприклад, писати катедра чи ортографія). Проте залишилися не зачепленими інші колізії, що не мають жодних аргументів, окрім звикання. Такою колізією є написання складних слів із дефісом, що не відповідає правилу взагалі, а є тривалим у часі повторенням колишньої правописної традиції, виробленої в імперській канцелярії.

У комп'ютерному сервісі перевірки ортографії лексема загальноправовий відзначається як неправильна (хоча походить від підрядного словосполучення загальне право) але лексема тієї ж моделі приватноправовий (від приватне право) - уже як правильна. Ще одна подібна форма - публічно-правовий (від публічне право) - також уважається помилковою, і цю модель ( [галузь]правовий) традиційно пишуть із дефісом, хоча в будьякому підручнику це написання не пояснюється. Не пояснюється воно й у правописі російської мови, де ці приклади також ігноруються. І тому ціла низка термінів (державно-правовий, цивільно-правовий, міжнародно-правовий, галузево-правовий, сімейно-правовий тощо) пишуться неправильно, оскільки походять від підрядних словосполучень, де головне слово право має означення цивільне, міжнародне, сімейне тощо, що в межах відповідних складних слів потребують написання разом.

Ми акцентуємо саме на моделі ( [галузь] правовий) не лише через її значну поширеність у текстах наукових праць і публіцистиці, але й кодифікованість у численних державних документах і законах, а також назвах навчальних дисциплін і відповідних кафедр в університетах. Тобто вирішення цієї колізії навряд чи є реальним. Єдиний засіб - компромісне написання окремо (державний правовий, публічний правовий, міжнародний правовий, сімейний правовий тощо), і це вже має практику, хоча й у дещо іншій моделі: адміністративний процесуальний, кримінальний процесуальний.

Отже, в умовному виборі між англійською формою (публічний правовий) та німецькою (публічно-правовий) доводиться вибирати першу. Сподіваємося, що неправильне написання з дефісом залишиться колись у минулому. Візуальне ж звикання до правильної лексеми традиційно відбувається дуже швидко - пропорційно до частотної її повторюваності в умовах логічності цієї форми та її органічності на ґрунті української мови.

Вище ми зауважували, що до проблем калькування належіть не лише лексичний, морфологічний або фразеологічний рівні - це спостерігається й у синтаксичних, зокрема пунктуаційних ситуаціях. І порівняно з проблемою відокремлення підрядних частин складного речення, що стала помітною останнім часом (певно, через категоричне зменшення обсягу мовних дисциплін у навчальних планах вишів) і є ознакою недостатнього освітнього рівня мовця, зворотня проблема - зайве відокремлення синтаксем - є таким же показником.

Це починається ще в школі, де вчитель української мови формально дотримується елементарних правил відокремлення вставних частин, не заглиблюючись у логіку семантичних зв'язків між словами у реченні [5, С. 33]. Скажімо, про відокремлення поширених обставин зазначається, що коли вони починаються словами завдяки, всупереч, відповідно до, у зв'язку з тощо, то в такому разі відокремлення є необов'язковим. Тобто в реченні «У зв'язку з виконанням завдання ми маємо дослідити цю проблему» можна як виділяти позначену частину, так і не виділяти (! - наша емоція - В.Д.). І тому вчитель обов'язково її виділить за логікою терміна відокремлені.

У такому разі більшість мовців виділяє так звані «вставні слова», що, за правилом, виконують модальні функції, оформлюють послідовність викладу, вказують на джерело інформації. Скажімо, у реченні «Депутати, безумовно, мають виконати обіцяне» виділення аргументується як упевненість мовця у виконанні певної дії об'єктом оповіді. Якщо ж не виділяти цю одиницю, отримаємо обов'язковість виконання дії, тобто логічно це одне й те саме для читача. Формально слово безумовно марковане тут уже як власне обставина, тобто на відміну від першої ситуації є членом речення.

Отже, якщо трактувати відомі всім вставні слова (зазвичай, однак, у свою чергу, зокрема, принаймні, утім, передусім, головним чином, відтак, водночас, між тим, разом із тим, головним чином тощо) як обставину способу дії чи підсилювальну / уточнювальну частку, то вони не відокремлюються, адже стоять у препозиції до більш самостійної частини (напр., «передусім слід зазначити»), а в середині речення кома може стояти перед ними (напр., «маємо таку норму, втім зауважимо, що...»). Також порівняємо: «ми говоримо саме про це» - «ми говоримо зокрема про це», де використано надто частотне в сучасному науковому дискурсі слово зокрема (на заміну калькованій сполуці «в тому числі»), яке, на нашу думку, переважно не слід відокремлювати, оскільки воно майже завжди тісно пов'язане з подальшою синтаксемою. Наприклад, у частотній моделі «... загалом і... зокрема» воно не відокремлюється ще й за аналогією до такого ж попереднього слова («уся публічна влада загалом і місцева зокрема мають виконати це завдання»).

Для полегшення ситуації ми пропонуємо ототожнити «вставні слова» з їх синонімічними відповідниками. Тоді маємо таке: з огляду на це, відтак - тому; утім, однак, попри те - проте, але; тим самим - тому, тобто; головним чином, передусім, зокрема, крім того, принаймні - для конкретизації наступної частини. Утім коли б ми не були настільки налякані різноманітними історичними догмами, то навіть звичні вставні наприклад, по-перше тощо так категорично не маркувалися б. Недарма в тій же англійській мові присутня інша пунктуаційна логіка з мінімумом відокремлення.

Висновки

мова слово логічність нелогічність

Отже, відповідно до проаналізованих вище позицій письмової форми української мови, зокрема її наукового стилю, можна підсумувати, що правильні питомі (народні) мовні форми потребують підтримки у практиці їх застосування, коли частотність уживання впливає на швидкість звикання мовців і відповідно - на кодифікацію мовних одиниць у науковому мовленні. Для цього потрібно виконати одну умову - позбавитися калькованих форм, зокрема з російської мови, що були штучно поширені свого часу в українській мові та сьогодні становлять небезпеку для її функціонування.

Список використаних джерел

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 1728 с.

2. Етимологічний словник української мови / ред. кол. О.С. Мельничук (гол. ред.) та ін. К.: Наук. думка, 1985. Т.2. 570 с.

3. Український правопис - повернення до національних засад / упор. О. Пономарів. К.: Просвіта, 2003. 22 с.

4. Демченко В. Органічна та неорганічна українська мова: монографія. Херсон: Мрія, 2003. 188 с.

5. Демченко В. Українська мова: зорові та слухові особливості сприйняття структурних елементів: монографія. Херсон: КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», 2013. 104 с.

6. Демченко В. Державна мова як об'єкт національної безпеки: монографія. Херсон: Вид-во НН Вишемирський В.С., 176 с.

7. Етимологічний словник української мови / ред. кол. О.С. Мельничук (гол. ред.) та ін. К.: Наук. думка, 2006. Т.5. 704 с.

8. Етимологічний словник української мови / ред. кол. О.С. Мельничук (гол. ред.) та ін. К.: Наук. думка, 2012. Т.6. 568 с.

9. Словник української мови / ред. кол: Білодід І.К., Бурячок О.О. та ін. К.: Наукова думка, 1980. Т. 11. 700 с.

10. Словник української мови / ред. кол: Білодід І.К., Бурячок О.О. та ін. К.: Наукова думка, 1977. Т. 8. 928 с.

Размещено на Allbest.ru