Семантико-стилістичні особливості поетичних перекладів Віктора Чабаненка (на матеріалі збірки "Суголосся")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький державний медичний університет

СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИЧНИХ ПЕРЕКЛАДІВ ВІКТОРА ЧАБАНЕНКА (на матеріалі збірки «Суголосся»)

Кравченко Ю.В., Гнатенко С.А.

Вступ

Актуальною для різних галузей гуманітарних знань - теорії та практики перекладу, мовознавства, літературознавства - є проблема перекладності різножанрових творів (зокрема поезій), що ґрунтується на врахуванні специфіки мов, задіяних у цьому процесі. Цілком природно, що переклад текстів у межах близькоспоріднених мов (російська/українська) пов'язаний із певними труднощами й має особливості в функціонально-естетичному та формально-лінгвістичному аспектах.

Перекладу, як правило, не властива абсолютна ідентичність текстові оригіналу: повне збереження всіх смислових елементів спричинило б зміни у формі, а формальні елементи в поетичному творі мають як змістову, так і естетичну цінність [1]. Цей процес залежить від кількох чинників: по-перше, від внутрішнього стану перекладача, оскільки так чи інакше читач відчуває його, і, по-друге, від формування мовота світосприйняття перекладача письменниками-класиками. Так, питання художнього перекладу порушували у своїх працях І. Корунець, Р. Зорівчак, В. Коптілов, В. Карабан, Я. Рецкер, В. Коміссаров, Л. Бархударов, В. Виноградов та ін. Постійний розвиток перекладознавства вимагає повсякчасної необхідності звернення до актуальних проблем та особливостей художнього перекладу. З огляду на це заслуговує на увагу перекладознавча спадщина В.Чабаненка, яка не була ще об'єктом наукового дослідження.

Виклад основного матеріалу

Відображенням внутрішнього світу та світосприйняття майстрів слова є мовні одиниці, які утворюють окрему систему.

Структура вірша постає як ланцюжок слів, лінійний зв'язок, синтаксис, відмінний у значенні знака, за Ч. Морісом, від семантики та прагматики [цит. за 2, С. 389], але і як вертикальне поєднання в одному слові ознак різних планів: 1) образного; 2) логічного; 3) оцінного; 4) емоційного; 5) функціонально-стилістичного; 6) ритмічного (у звучанні та значеннях); 7) музичного (не лише в милозвучності, ай у сплаві фонетики з лексикою та граматикою) тощо. У різні часи мовностилістичні засоби творів письменників-класиків досліджували Л. Мацько, В. Воробйова, В. Маслова, Є. Верещагіна, Т. Крупеньова, Г. Вокальчук та ін. Проте мовотворчість представників високого стилю XIX-XX ст. вивчена недостатньо. Це стосується й доробку Віктора Антоновича Чабаненка, творчість якого сформувалася на засадах шевченкового слова.

До збірки «Суголосся» ввійшли поетичні переклади автора творів видатних білоруських, болгарських, німецьких, польських, російських, сербських і словенських поетів, творчість яких об'єднана ідеями волелюбства, патріотизму та нескореності людського духу в боротьбі зі злом. Властиві перекладній поетиці В.Чабаненка й ліричні мотиви. Для створення особливого настрою тієї чи іншої епохи, характеру персонажа, психологічного настрою читача тощо автором використано різноманітні семантико-стилістичні засоби мови, зокрема топоніми, у межах яких виділяються:

1) топоніми:

загальні назви: Все летять і летять тії коні [3, С. 5]; Ой, куди ж ви, куди, вояки?.. [3, С. 4]; Білорусь, твій народ ще зустрінеться/,'/./.'/Подивися - вже схід червоніється [3, С. 6]; Ти іще освітиш рідний край [3, С. 7]; Ти темний, сліпий, наче кріт [3, С. 8]; То співаю тихо жалібні пісні [3, С. 9]; В ній прокляття за недолю мужика [3, С. 10]; Зрізають галузки тополі одну по одній.//.//Бо смерть їх потрібна, бо дереву знов навесні.//Гей, друзі і браття!... [3, С. 13]; Білопінного синього моря./'/...//На майданах, де гуркіт і галас [3, С. 14]; Будував я дороги й мости [3, С. 15]; Ой, чому я став поетом, В нашій бідній стороні? [3, С. 18]; Пролітайте ви, дні,/Золотими вогнями [3, С. 19]; Колись на сонце глянув я [3, С. 20]; Чека на птаства вольні крики [3, С. 21] тощо.

- власні назви: Як згадаю я кохану Білорусь,/Як згадаю її горе та біду, -/З болем серця за перо тоді берусь.//Мо' хоч піснею я душу відведу [3, С. 10]; На майданах, де гуркіт і галас,/Де суєтність вирує стоглава, -/Нам не раз рідна хата ввижалась,/Увижалися Німан, Лібава [3, С. 14]; Що гуляв у степах/Від зорі до зорі,/Що на Січі гримів,/Як пороги в Дніпрі [3, С. 57]; І крізь пекло Сахари/За тобою пішов би в вигнання! [3, С. 89]; Нехай його Франція вмиє слізьми/І прийме земля наша рідна [3, С. 127]; Більш як на тридцять століть/Десь над Нілом спізнився/Зустріти тебе, о царице! [3, С. 89] та ін.;

3) антропоніми, у т.ч.:

- теоніми: Коли Геракл поверг-звалив у прах Антея,/Як вітер валить повний колос доріллі,/Вдихнула міць у груди сина мати Гея - /І враз Антей почувсь, як дуб, од неї,/Окріп, напружився й піднявся із землі [3, С. 12];

- чоловічі й жіночі імена/прізвища різного часового зрізу: Ой, Лявонихо, Лявонихо моя!//Ти співала голосніш від солов'я./ А як жали, сніп твій хутко так в'язавсь,/АжЛявон - недбайло дивом дивувавсь [3, С. 44]; У Лявона вишиванка - а по ній голубки././/У Семена вишиванка - а по ній листочки.//.//У Сопрона вишиванка - а по ній підківки [3, С. 45]; Світ, у якому живем, - не наш:/Його закохані давно роздарували Своїм Дульсінеям і Джульеттам [3, С. 88]; Щоб знову задивитись/Натвою вроду, Нефертіті [3, С. 89];...Що, може, хтось і її вже пообіцяв / У подарунок своїй Соломії. [3, С. 89]; А де ж заховатись Шекспіру і Пушкіну,/Томам братолюбства і доброти?!... Сліпнуть Гомери і глухнуть Бетховени./Джунглями вибухів Земля заросла [3, С. 97]; Білила льон на шати Калиновському/І Німаном у сни Врублевського пливла [3, С. 99]; Лети, мій відчаю,/Губися в димах./Важку мені шапку/Вручив Мономах! [3, С. 104] тощо.

Крім топонімів і антропонімів, зафіксовано й інші підсистеми онімів: назви танців: У «Метелиці» і в «Юрці», і в «Бичку» [3, С. 44]; назви творів: Коли читали «Громобоя»/ «Пастушки грусть» et cetera» [3, С. 51] та ін.

Оніми, вжиті у художніх творах, мають як позитивне, так і негативне забарвлення - що є, як відомо, найхарактернішою ознакою ономастикону України, а відтак свідчать про емоційність нашого народу й образність його мислення. За С.Єрмоленко, емоційна лексика охоплює «слова, що мають у своєму значенні компонент оцінки, виражають почуття, позитивне чи негативне сприймання дійсності» [2, С. 321].

Автор поетичних перекладів звертається й до вербальних символів, які є словами-образами і беруть участь у творенні художньої реальності, надаючи їй філософського осмислення: На могилі одинока / Калина росте [3, С. 33]; Тоскно так, а в серці тихо туга ще й співає:/Стежка в полі пролягає, терном заростає.//Коло стежки нахилився явір до калини, - /Там кохалися-любились хлопець та дівчина [3, С. 43]; Я козак - та не той,/Що карав бунтарів,/А отой, що колись/Сам за волю горів! [3, С. 57]; Що на Січі гримів,/Як пороги в Дніпрі [3, С. 57]; Полилися мої сльози/На напасті, на погрози:/“Чорним думам - підкорися!”//Полилися, полилися [3, С. 58]; Одних - знаходять/На городі в капусті,/Інших - приносить/Лелека на хату [3, С. 83]; Угорнулись далі/Диму чорним крепом,/Два орли шугають/Над широким степом.//Що один з них чорний - /Чорна смерть солдата.//Кров 'ю окропилась/Травонька прим 'ята...// Другий орел білий,/Білий, яснокрилий -/То кохання вірне,/Образ рідний, милий [3, С. 84]; Отроку цей пучок євшану... [3, С. 141] тощо. семантичний стилістичний мова топонім

Як засіб емоційного увиразнення вживає автор й інвективну лексику: Страх не погасить зорю,/Не зважайте на блазнів і юд! [3, С. 11]; А вороги як лізли (ну, вже й хами!),/Тоді отак стрічав я погань цю.//. Та, правда, й з них не одному пройдосі/Стрілять щастило влучно по мені [3, С. 110] тощо.

Окремим елементом, у якому представлені риси національного менталітету, характер соціального, політичного, історичного розвитку народу є фразеологізми, які допомагають створити індивідуальну стилістичну тональність [4, С. 6]. Наприклад: Станемо, браття, на прю,/ Із життям [3, С. 11]; Коли Геракл поверг-зваливу прах Антея,/Як вітер валить повний колос до ріллі,/Вдихнула міць у груди сина мати Гея [3, С. 12].

Найбільшої стилістичної цінності текстам надають тропи - мовні звороти, створені на основі художнього переосмислення значення мовної одиниці [5]. У перекладній поезії В.Чабаненка своєрідність досягається насамперед завдяки застосуванню риторичних фігур: власне фігур та тропів. Так, до першої групи належать:

- риторичні питання: Може, бидло ми, худоба?.../ Чи ж ми люди, чи скотина? [3, С. 59]; Де ж було ти, сонце,/Як я був нещасним? [3, С. 62]; Дивиться у небо:/Хто ж там переможе?!. [3, С. 84]; І навіщо сили трачу?! -/ Сам себе, бува, питаю [3, С. 106]; Але що?/Ікуди понесли?. [3, С. 144];

- еліпсис: Одних - знаходять/На городі в капусті,/ Інших - приносить/Лелека на хату [3, С. 83];

- звертання: Сонце ж моє, сонце,/Як ти світиш ясно! [3, С. 62]; О світе, приходь до мене вечеряти! [3, С. 101];

- анафора: Почуйте цей голос, почуйте [3, С. 8]; Так нехай же, нехай уже рветься [3, С. 15]; Самотньо жив, самотньо вмер [3, С. 22]; Удар по морю, вдар, циклоне! [3, С. 24]; Все, що так воно любило/Все, що свято хоронило,/Все, що вкрилось сивим пилом - / Все згада, як уві сні [3, С. 35]; Я за теє вишивала, що цілує в губки.//.//Я за теє вишивала, що цілує в очки.//.//Яза теє вишивала, що цілує брівки [3, С. 45]; Чорнії хмари по небу пливуть,/Чорнії думи заснуть не дають./Хмари - у хату, а думи - у душу. [3, С. 61]; Що один з них чорний -/Чорна смерть солдата// Другий орел білий,/Білий, яснокрилий [3, С. 84]; Самотою скніти мушу,/ Самотою серце гою [3, С. 106]; Тремтить моє серденько,/ Тремтить, бо любить дуже! [3, С. 117]; І раптом крик, і раптом гук! [3, С. 139]; Хай кида царство небом дане,/Хай кінь прудкий його несе [3, С. 140]; Про дні звитяг, про степ і герць,/Про воїв силу молодецьку [3, С. 140];

- асонанс: Стіна все угору і вгору росте [3, С. 16]; В чистім полі вітер віє, повіває [3, С. 32]; Під серцем в тебе дозріває - / І серце квітом розквітає... [3, С. 47]; Смертю смерть здолавши [3, С. 48]; Як я сам-саменький/Бідкавсь без надії [3, С. 62]; Колись давно за станом стан [3, С. 139]; Навік-віки з моєї душі [3, С. 144]; Не скаржусь я на кпини злої долі, /На той цвьохкий, дошкульний малахай,/Що б 'є мене, як в 'язня. Ну й нехай !/Терплю удари і тамую болі [3, С. 146];

- гіпербола: Ми з заліза, ми із сталі. / Нас у полум 'ї кували, / Щоб міцнішими ми стали./Ми із каменя - граніту,/ Душі наші з динаміту [3, С. 54]; Бо якщо від серця загоряються/Лиця, очі, навіть льоди,/Якщо в нім пісні виплавляються/З тугоплавних слів руди - / Значить, такий там вогонь палає,/Якого й на сонці немає [3, С. 74]; Це скам 'янів/Наш гнів,/Це ми в огні погоріли.//Ми - скривавленіпокам'яніли [3, С. 100];

- метафора: Шлях золотий прокладемо [3, С. 55]; Сльози ріками текли [3, С. 67]; В небі місяць одинокий/Ходить тихо із журбою./Нерозгаданий, високий [3, С. 68]; Не через те лиш вибрав я цю мову,/Що нею ріки й пущірозмовляють,/Шумлять у полі колоски і трави [3, С. 72]; Ключ журавлиний! [3, С. 82]; Очі мами!/.../Ви над нами/Веселими зорями сяли,/Ви в нестерпній дрімоті/Злипалися, очі,/І все ж усміхалися нам/Забавляли. [3, С. 93]; Люди тривожаться та бідують,/ І сняться їм атомні гриби [3, С. 97]; Ти з'явився на білий світ/ По волі справжнього Бога! [3, С. 102]; Бо цей Бог - / Твоя мати! [3, С. 102]; Крутилася планета центрифугою [3, С. 103]; У безвість білу щастя попливло [3, С. 103]; Реве, вирує море,/

А місяць блідне, блідне... [3, С. 117]; Ходила слава по улусі/.../ Отрок утік за сині гори [3, С. 139]; Віта в наметі п'яна слава [3, С. 140];

- персоніфікація: Місяць хмарою очі втирає, / Погляда сумовито на зірку,/Срібні сіті з води вибирає / Ніч іде по землі, сіє роси;/Сонна хвиля про спокій шепоче [3, С. 26]; Млин казку свою почина [3, С. 31]; Час напише нам закон [3, С. 54]; Тепер же вітер на скрипці грає [3, С. 80].

Другу групу утворюють тропи, які за своїм складом є більш поширеними ніж риторичні фігури. До них належать:

- оксюморон: Тоскно так, а в серці туга ще й співає [3, С. 42];

- метонімія: Коли читали «Громобоя»,/ «Пастушки грусть» et cetera [3, С. 51]; Як ішло за мною,Горе із бідою [3, С. 62]; Встань, кохана сторона! [3, С. 65]; А де ж заховатись Шекспіру і Пушкіну,/ Томам братолюбства і доброти?! [3, С. 97]; Не звідавши музики і тепла,/ Сліпнуть Гомери і глухнуть Бетховени./ Джунглями вибухів Земля заросла [3, С. 97]; Сильніше вдарять од Єгови [3, С. 113]; Зна вся мене країна [3, С. 114]; Дрімаючи, Рейн видиха [3, С. 115]; Осінній засмучений місяць [3, С. 123]; Нехай його Франція вми є слізьми [3, С. 127]; Роки летіли [3, С. 140]; Один панує над Кавказом [3, С. 140]; Чужий Кавказ назад тікає [3, С. 142];

- синекдоха: Натомилося, находилося/Над земелькою та над кривдою [3, С. 63]; Зі списку живих мене викинь сама [3, С. 71]; Я знав людей, які завжди мали/Де голову прихилити на ніч [3, С. 76]; Маю дах над головою [3, С. 76]; По різному люди/Приходять на світ//...//Але всіх нас годують/Казки материнські [3, С. 83]; А ось ходжу по цій землі/Із головою, піснями переповненою [3, С. 88]; Дощенту розбомблені, тліють акрополі [3, С. 97]; Твоє вітало слово по Русі [3, С. 99]; О світе, приходь до мене вечеряти! [3, С. 101];

- порівняння: Ти темний, сліпий, наче кріт [3, С. 8]; І враз Антей почувсь, як дуб, од неї [3, С. 12]; А конати вже час:

піт і сльози, / Мов ті миші, життя догризуть [3, С. 15]; Моя душа, мов яструб дикий [3, С. 21]; Ти був, як місяць, одинокий [3, С. 22]; Холодні вітри шаленіють/Івиють, неначе вовки [3, С. 31]; Дитя, як в колосі зерно... [3, С. 47]; Я козак... / Що на Січі гримів,/Як пороги в Дніпрі //.../ Що умів, як орел [3, С. 57]; Дощ підмив коріння;/Вже дупло -як хата'.. [3, С. 64]; Ви (руки мами) носили щороку/ Мозолі, як квасолю [3, С. 93-94]; Вікно твоє побачу / Й тебе, голубко, в нім [3, С. 114]; Уста - самоцвітні коралі [3, С. 115]; Русалонька виходить,/Ступає, мов царівна [3, С. 116]; Вони, мов у казці, багаті. [3, С. 124]; Нараз, мов грім, - слова гучні [3, С. 142];

- антитеза: Самотньо жив, самотньо вмер [3, С. 22]; Згадаймо про бідну свою батьківщину... / Не мила багата мені чужина [3, С. 26]; Ні вночі, ані вдень [3, С. 40]; На одному місці/Днює і ночує [3, С. 64]; Він часом гарячий від пороху був,/Але ж і солодкий від дружби був/Мій хліб насущний [3, С. 70]; То завеликі,/То замалі [3, С. 75]; А з семи хмурих днів,/Хоч один та був сонячний//.// А з дванадцяти друзів/Не дай, Боже, й одного/ Христопродавця [3, С. 77]; Змагатися з кривдою,/А з правдою дружити [3, С. 83]; Хліб чорний, сала білого шматок [3, С. 95];

- евфемізм: Що ж ми, хлопці, рук не маєм?/Чи нам сили Бог не дав? [3, С. 65]; Одні бунтують і пишуть петиції/До мудрості та до головних голів [3, С. 97] тощо.

Крім цього, автор вдається у перекладах і до тотожного евфемізму засобу - дисфемізму - такого виразу для позначення певного предмета, який містить наперед відому негативну оцінку, тобто за допомогою дисфемізмів події, явища, предмети описуються в «чорних» тонах і викликають у читача негативні емоції [6], наприклад: Привіт їм! Пріють хай обоє. [3, С. 51]; Здіймемось вище неправди,/Понад болота й наруги [3, С. 55]; Не вік же конати в імлі' [3, С. 56]; Може, бидло ми, худоба?/Запитай//.//Цю убогую халупу,/Драний хлів...//...// Чи ж ми люди, чи скотина?/Хто ми тут?! [3, С. 59]; Озирало (сонце) ти ниви вбогії [3, С. 63]; Вами напоєні ниви мужицькі//.// Діти недолі, о сльози людськії! [3, С. 66]; Розтоптали-заплювали/Честь і славу поколінь [3, С. 67]; А в туманах думи злії,/Плачуть, гаддям чорним в'ються [3, С. 68]; Нехай твої першосліди/Зловійні бурі замітають [3, С. 69]; Зі списку живих мене викинь сама,/Щоб я не вернувся, як син той - блудяга [3, С. 70]; У чистім полі свати блудили [3, С. 80]; Два орли шугають/Над широким степом [3, С. 84]; Власної мислі і сили раби [3, С. 97].

Одним із прийомів стилістичного забарвлення тексту є іронія, яка в перекладах має бути обов'язково збережена, оскільки її втрата призведе до погіршення стилістичної якості поезій. В.Чабаненко у перекладних творах послідовно використовує згаданий вище засіб: Одних - знаходять/На городі в капусті,/Інших - приносить/Лелека на хату [3, С. 83]; Хто заступить ваш райочок/Від чужинців, од руїни? [3, С. 133].

Експресивно-стилістичними компонентами перекладних поезій є також:

- авторські новотвори: сонцесяйний, розхмарений [3, С. 6]; дармограй [3, С. 30]; першосліди / Зловійні... [3, С. 69]; сяйвомінні [3, С. 115]; воложить [3, С. 116];

- синонімічні зближення слів: сум-журба [3, С. 9]; поверг-звалив [3, С. 12]; гнусь-хилюсь [3, С. 15]; маритиснить [3, С. 15]; розколеться-трісне [3, С. 23]; грімудар [3, С. 25]; співає-квилить [3, С. 33]; сохну-в'яну [3, С. 39]; млосно-радісне [3, С. 47]; грізно-ласкаво [3, С. 49]; перласамоцвіти [3, С. 118]; кару-мсту Господню [3, С. 137]; тугагоре [3, С. 140]; гуляють-п'ють [3, С. 140];

- прикладки: калік-недорік... [3, С. 4]; месники-вої! [3, С. 4]; Країно-браночко! [3, С. 7]; грім-удар [3, С. 25]; зелень-трава [3, С. 36]; яхонт-камінь [3, С. 39]; праця-втомонька [3, С. 53]; дрімотагризота [3, С. 56]; мучителька-негода [3, С. 58]; Долюволеньку... [3, С. 63]; сльози-змії [3, С. 67]; брами-двері [3, С. 77];

скривавлені-покам'яніли [3, С. 100]; творчість-робота [3, С. 107]; слова-громи [3, С. 113]; заблуда-човен./принада-маяк [3, С. 115]; серце-море [3, С. 118]; Лицар-муж; пломінь-стяг [3, С. 131];

- історизми: Старці здивуються й діти [3, С. 55]; Кров'ю, список писав! [3, С. 57]; Страдника без сили. [3, С. 62]; І не кладіть мені інший хліб/У сакви, коли я в дорогу йду [3, С. 70]; А з одинадцяти ворожбитів/Хоч один та пророком був... [3, С. 77]; У сірій сімрязі і в лаптях лозових. [3, С. 85]; Я твій печеніг [3, С. 104]; Можливо, виною билиця [3, С. 115]; Пусти мене завтра до графа [3, С. 123]; А то, бач, від мене, сіроми [3, С. 125]; Що сам імператор в темниці [3, С. 126]; А в руки дай шпагу йрушницю [3, С. 127]; Вельможам кадять без кінця [3, С. 128]; Умре князьок [там само]; Коли хитнеться трон./ Горить в палацах пурпур тог [там само]; Поети! Бідний ваш чертог,/Зате царі ви над царями! [там само]; Беріть двосічнії мечі, / А ліри срібні розбивайте! [3, С. 129]; І папі, й кайзеру плати/... / Давай на порох і гноти [3, С. 130]; Й тобі пора вже, ляше! /... /Хай гине фараон! [3, С. 131]; Він там усіх владик здолав [3, С. 140]; Нехай гуляють-п'ють кунаки [3, С. 141];

. дошкульний малахай [3, С. 146];

- архаїзми: Лежу тут на дні в супокою [3, С. 31]; Не чорнилом каламарним [3, С. 54]; Холодний морок світ зборов [3, С. 111]; Впадуть у прах в 'язничні брами,/До зброї кинуться раби! [3, С. 113]; А чому - одвіту нема [3, С. 115]; Те злото вплітає вона [там само]; Уста - самоцвітні коралі [там само]; Я стрів ненароком один раз [3, С. 119]; Уже породила дитя [3, С. 119]; Вуста її шепотіли [3, С. 121]; Ти мною живим гордувала [3, С. 122]; Веде її мрець за собою [там само]; Стоїть єгомостева хата [3, С. 123]; З Росії брели два французькі стрільці [3, С. 126]; Що?! Франція в саван убрана?. [там само]; Краще згинув би я А другий сказав [там само]; Лакузи фіміам [3, С. 128]; Трудар від податей кона [3, С. 130]; Повернуть гнані й ниці [3, С. 130]; О безталанна! Рабине нужденна [3, С. 136]; Не знає той Отрока долі/./ Раз був у них бенкет бучний [3, С. 139]; І журно ячать уночі [3, С. 144];

- неологізми: Я не вважав би ратаєм себе [3, С. 784];

- діалектизми: На кпини відповідь моя [3, С. 20]; Обом заміню вітця [3, С. 121]; Пусті засіки і млини [3, С. 130];

- запозичення: твань і багна [3, С. 69]; Покрив туман габою [3, С. 116].

Смислова інформація поетичної фрази вимагає завжди ретельного вибору слова, щоб отримати максимально точне відбиття в перекладі, тому вирішення перекладацької задачі залежить, як від вдалого вибору слова, так і від його граматичної категорії, тобто - від збереження цілісної семантико-стилістичної системи твору словесного мистецтва [6].

Висновки

Стилістичні засоби, вжиті у збірці «Суголосся» розкривають глибину й багатогранність внутрішнього світу автора: вміння берегти та плекати історичне коріння, кохати, намагатися змінити на краще цей світ. Використання семантичних трансформацій дало йому змогу відтворити смисловий та ритмічний бік першоджерел, а також стилістичне забарвлення й емоційний потенціал поезій.

Список використаних джерел

1. Мінцис Ю. Лексико-стилістичні особливості перекладу літературної казки «Матильда» Роальда Дала. URL: http://eprints.zu.edu.ua/21314/1/%D0%9F%D0%B0%D0%BD% D0%BA%D0%BE%2C%D0%9C%D1 %96%D0%BD%D1 %86% D0%B8%D1%81.pdf

2. Ермоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. 431 с.

3. Чабаненко В. «Суголосся». Поетичні переклади. Запоріжжя: Просвіта, 2004. 152 с.

4. Здіховська Т. Фразеологія прозових творів Уласа Самчука та Богдана Лепкого: [монографія]. Луцьк: Вежа-Друк, 2014. 200 с. URL: https://evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/10480/1/ монографія%2015.09.14.рйГ

5. Крупеньова Т. Особливості лінгвокультурем в ідіолекті Тараса Шевченка. Одеський лінгвістичний вісник 3(2014). С.133-137.

6. Перцова І. Семантичні аспекти перекладу поезій Й.Бродського. Кропивницький. Наукові записки 154(2017). С. 373-378. URL: http://dspace.kspu.kr.ua/jspui/bitstream/ 123456789/ 2423/1/%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1% 82%D0%B 8%D 1%87%D0%BD%D 1%96.pdf

Размещено на Allbest.ru