Становлення термінів на означення префіксоподібних елементів в українському словотворі

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»

Кафедра українознавства, культури та документознавства

Становлення термінів на означення префіксоподібних елементів в українському словотворі

Денисовець І.В., к. філол. н., доцент

м. Полтава

Анотація

У статті проаналізовано процес становлення термінів на позначення передкореневих словотворчих формантів, які в різні періоди розвитку української лінгвістичної думки мали назви приставка, приросток, припона, префікс. Простежено, що на початкових етапах вивчення морфемних одиниць, зокрема у граматичній традиції XIV-XVII ст., префікси почасти ототожнювали з прийменниками. Цю тенденцію підхопили й мовознавці XVIII - початку XIX ст. Однак граматисти другої половини ХІХ ст. наголошують на відмінності префіксів від прийменників, акцентуючи на формотворчій і словотвірній функції цих покореневих елементів. З'ясовано, що терміноодиницю приросток використано у працях галицьких граматистів другої половини ХІХ ст., зокрема вперше її запропонував П. Дячан, класифікувавши за частиномовним критерієм іменникові, прикметникові та дієслівні приростки. Згодом такі препозитивні структурні елементи слова мовознавці одночасно номінували і приростками, і сучасною назвою - префікс. Досліджено, що деякі автори тогочасних граматик в аналізованому мовному матеріалі виокремлювали словотворчі афікси, проте не називали їх терміноодиницями та не описували їхній словотвірний потенціал. Підкреслено, що, окрім теорії про подібність префіксів та прийменників, деякі граматисти обстоювали концепцію щодо тотожності часток і приростків. Водночас зауважимо, що паралельно з терміном приросток на позначення покореневих елементів у граматиках галицьких лінгвістів функціонували термінолексеми приставка та припона.

Встановлено, що запропонований галицькими граматистами термін приставка згодом використали східноукраїнські лінгвісти. Мовознавчі праці початку ХХ ст. демонструють виразну тенденцію до найменування препозитивної частини слова приростком паралельно з префіксом. На синонімійність у використанні термінів для позначення префіксоподібних елементів натрапляємо і в працях І. Ковалика першої половини ХХ ст.

Учений-дериватолог послуговується одночасно назвами приросток / префікс. З'ясовано, що в академічному виданні «Словотвір сучасної української літературної мови» вжито тільки термін префікс. У представленій науковій розвідці закцентовано, що в сучасній словотвірній морфеміці суттєво поглиблено аналіз семантичного й функційного навантаження префіксів. Українські дериватологи класифікували та схарактеризували префіксальні елементи на підґрунті їхніх диференційних ознак. Визначено, що у вітчизняному словотворі узвичаїлася думка щодо належності префіксів до внутрішньокласових препозитивних морфем.

Ключові слова: словотвір, терміносистема, словотворчий афікс, приставка, приросток, припона, префікс.

Abstract

Terms forming for prefix-like elements in ukrainian word building

Denysovets I.V., C. Philol. Sci., Аss. Professor of Ukrainian Studies, Culture and Documentation Department, National University «Yuri Kondratyuk Poltava Polytechnic», Poltava

The process of terms forming for pre-root word-forming formants, which in different periods of Ukrainian linguistics development thought were called prefix, increment is analysed in the article. It has been traced that in the initial stages of the study of morphemic units, in particular in the grammatical tradition of the XIV - XVII centuries, prefixes were partially identified with prepositions. This trend was also picked up by linguists of the eighteenth and early nineteenth centuries.

However, grammarians of the second half of the nineteenth century emphasized on the difference between prefixes and prepositions, focusing on the formative and word-forming functions of these root elements. It is found that the term increment functions in the works of Galician grammarians of the second half of the nineteenth century, in particular, it was first proposed by P. Dyachan, who classified noun, adjectival and verbal increments according to the partof-speech criterion.

Subsequently, linguists simultaneously nominated such prepositional structural elements of a word as both increments and the modern name - prefix. It is shown that some authors of the grammars that time distinguished word-forming affixes in the analyzed language material, but did not call them term units and did not describe their word-forming potential. It is emphasized that, in addition to the theory of the similarity of prefixes and prepositions, some grammarians defended the concept of the identity of particles and increments.

At the same time, it should be noted that in parallel with the term increment, the term prefix and prefixa functioned in the grammars of Galician linguists. It has been established that the term prefix proposed by Galician grammarians was later used by Eastern Ukrainian linguists. The linguistic works of the early twentieth century demonstrate a distinct tendency to name the prepositional part of the word with an increment in parallel with the prefix. It also found synonymy in the use of terms for prefix-like elements in the works of I. Kovalyk of the first half of the twentieth century.

The derivatologist uses the names increment/prefix simultaneously. It is found that the academic publication «Word Formation of the Modern Ukrainian Literary Language» uses only the term prefix. The presented research emphasizes that the analysis of the semanticandfunctionalloadofprefixesinmodernword-formation morphemics has been significantly deepened. Ukrainian derivatologists have classified and characterized prefix elements on the basis of their differential features. It is determined that in the national word formation there is a common opinion that prefixes belong to intra-class prepositional morphemes.

Keywords: word formation, terminosystem, word-forming affix, increment, prefix.

Постановка проблеми

Закономірності становлення окремих лінгвістичних терміносистем, структурний і семантичний аналіз одиниць, що їх формують, є актуальною проблемою сучасного мовознавства, яка окреслює багатовекторні завдання, розв'язання яких уможливить простеження тенденцій розвитку термінонайменувань на різних історичних етапах. Наразі представлені дисертаційні дослідження, у яких на широкому мовному ґрунті узагальнено особливості розвитку української фонетичної термінології (Г. Циганок «Розвиток української фонетичної термінології ХХ - початку ХХІ століття» ) та простежено етапність формування синтаксичних термінів в українському мовознавстві (Ю. Чернобров «Формування синтаксичної термінології в українському мовознавстві ХІХ - першої половини ХХ ст.»), однак доречно наголошує О. Горда, що у вітчизняному термінознавстві відсутнє системне вивчення словотвірної термінології, її лексикографічне опрацювання як окремої галузевої терміносистеми [1, с. 5], адже перші спроби розв'язання цих завдань фіксуються тільки наприкінці ХХ ст. Однак це фрагментарні наукові розвідки, які не мали комплексного характеру щодо цілісного вивчення становлення й розвитку термінів українського словотвору, оскільки тривалий час дослідники аналізували словотвірні терміни у складі граматичної терміносистеми. Тому логічно й закономірно проблема історії формування термінів українського словотвору набуває гострої актуальності та зумовлена потребою розвитку лінгвістичної теорії щодо еволюції терміносистем.

Українська словотвірна термінологія - самостійний та цілісний складник граматичної терміносистеми. Терміни словотвору мають оригінальну історію становлення, унормування та кодифікування в українському мовознавстві. Проте через низку об'єктивних, почасти історичних, контекстів ці лексеми постали розмаїтою терміносистемою, що загалом потребує внормування.

Становлення словотвірної термінології охарактеризоване поступовим формуванням засадничих термінів та їхніх дефініцій. Одним із прикладів такої етапності у виборі дериваційних терміноодиниць є розвиток понять на означення покореневої частини слова, яку в різні періоди граматисти називали приставка, приросток, припона, префікс.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Праці про дериваційну систему української мови окремих періодів її становлення та розвитку нагромадили значну кількість фактичних даних з окресленого питання. Усе це сприяло створенню загальних теоретичних оглядів історичного словотвору української мови, які, щоправда, хибують на фрагментарність, неповноту викладу і «не можуть задовольнити нагальні потреби в цілісному систематичному викладі історії українського словотворення» [2, с. 182]. Глибоке зацікавлення історією формування саме української граматичної (морфологічної, синтаксичної, словотвірної) термінології засвідчують наукові розвідки І. Огієнка, Н. Москаленко, М. Жовтобрюха, С. Бевзенка, Н. Гуйванюк, І. Вихованця, К. Городенської, А. Загнітка, О. Медведь, І. Ярошевич, М. Баган, О. Пени, О. Горди та ін. Власне словотвірна термінологія стала об'єктом вивчення в наукових дослідженнях З. Сікорської «Лексико-семантична характеристика української словотвірної термінології» [3] та «Структурно-граматична характеристика української словотвірної термінології» [4]. Розглядаючи українські словотвірні терміни другої половини ХХ ст., мовознавець дослідила їхні лексико-семантичні особливості (гіперо-гіпонімічні відношення, парадигматичні явища: полісемію, антонімію, синонімію) та подала структурно-граматичну характеристику цих одиниць.

Сучасну словотвірну термінологію досліджено в наукових розвідках Л. Вакарюк і С. Панцьо «Своєрідність терміносистеми сучасного українського словотвору» [5] й «Український словотвір у термінах» [6], тут закцентовано увагу на парадигматичних відношеннях у терміносистемі словотвору та описано способи творення термінів зазначеної галузі. О. Горда представила дисертаційне дослідження «Становлення та розвиток словотвірної термінології в галицьких шкільних граматиках української мови (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)» [1]. Конкретніше про особливості покореневих елементів слова йдеться у монографії В. Ільїна «Префікси у сучасній українській мові» [7], автор виокремлює префіксацію як один з основних способів словотвору та детально аналізує функційне й стилістичне навантаження продуктивних дієслівних префіксів в оформленні значення слова. Пізніше префікси ставали об'єктом вивчення в розрізі синонімійних дериваційних відношень, зокрема О. Безпояско здійснила ґрунтовний компаративний аналіз вживання запозичених (іншомовних) та питомо українських префіксів [8; 9]. К. Городенська визначила формально-граматичні та структурні ознаки префіксів і префіксоїдів у сучасній українській мові [10]. На сучасному етапі розвитку мовознавчої науки дериватологи найчастіше досліджують питання щодо особливостей словотвору різних класів слів у контексті частиномовної належності. Так, С. Соколова у своїй монографії визначила параметри префіксального словотвору дієслів у сучасній українській мові [11], а Т. Чубань і Л. Кардаш проаналізували значення префіксів відіменних дієслів із граматичною функцією [12]. Однак наявні праці з дериватології та лексикографічні видання, у яких зафіксовано й витлумачено словотвірні термін, не дають підстав зрозуміти розвиток дериваційної терміносистеми, особливості національної традиції щодо творення цієї системи одиниць загалом і детально на прикладі покореневих частин слова.

Мета статті - простежити етапність становлення терміноодиниць на позначення префіксоподібних елементів в українському словотворі в контексті особливостей різних періодів розвитку граматичної думки.

Виклад основного матеріалу дослідження

На початкових етапах виокремлення й опису словотворчих формантів, зокрема покореневих морфем, у граматичних працях західноукраїнських мовознавців функціонувала назва приростокъ, яку запропонував новатор у термінотворенні П. Дячан, виокремивши за частиномовною належністю іменникові приростки (приростки предметовы), прикметникові приростки (приростки свфйственниковы) та дієслівні приростки (приростки глагольны) [13, с. 13]. Цей термін від П. Дячана успадкував і використовував на позначення покореневих елементів І. Нечуй-Левицький, хоч у своїй граматиці паралельно вживав і термін префікс [14, с. 129]. Їхні послідовники позначали приростоком препозитивні частини у структурі слова, відомі сьогодні як префікси.

Прикметно, що у граматичній традиції XIV-XVII ст. префікси ототожнювали з прийменниками. Таку ж тенденцію мовознавці простежують і в граматичних працях XVIII-ХІХ ст. Але граматисти другої половини ХІХ - початку ХХ ст., які виводили генезу префіксів з прийменників, зрозуміли, що вони в ролі префіксів виконують зовсім іншу функцію: утворюють нове слово чи його форму [1, с. 110].

Проте для ХІХ ст. уже характерна чітка диференціація прийменників на дві групи, оперта на таку орфографічну ознаку, як написання зі словом окремо та разом. Саме друга група - це і є префікси з огляду на кваліфікацію сучасного мовознавства [1, с. 104].

У мовному матеріалі М. Осадца виокремив у структурі слів словотворчі афікси, але не назвав їх і не подав визначення, пор.: со-в?тъ, от-в?-тъ [15, с. 34]. Витлумачуючи особливості творення складних слів («слфвъ зложеныхъ»), він говорить про «предлоги», як «отд?льни» (написані зі словом окремо), так і «не отд?льни» (написані зі словом разом) - усі вони є засобом творення таких лексем. Отже, «предлоги» в М. Осадци виконують функцію префіксів, але він позначає їх терміном предлогъ. Предлоги ж у ролі словотворчого афікса, за переконанням М. Осадци, модифікують значення слова [15, с. 204].

Іншу концепцію обстоює Г. Шашкевич, стверджуючи, що прообразами сучасних префіксів є ч?стки, які стоять «передъ стволомъ» [16, с. 15], тобто основою. Хоч у пізніших мовознавчих теоріях склалася «аксіоматична думка» про те, що у процесі словотворення префікс приєднується до цілого слова, дехто з дослідників уважає, що він додається до основи. Зокрема, В. Горпинич своє трактування пояснює тим, що під час формування основи для префікса:

1) усікається семантика, пор.: дід (стара людина і ступінь спорідненості), але прадід (лише ступінь спорідненості);

2) змінюється акцентна модель (їхати - виїхати), а фонемна будова початку основи (ініціалі) перед префіксом залишається здебільшого незмінною, тому що є маркером кореня і не може бути зруйнованою, хоч зрідка трапляється незначні зміни (іти - відійти).

Отже, твірне слово перед префіксом також зазнає семантикоакцентних змін, трансформується в частину слова, тобто в основу, тому під час словотворення префікс приєднується не до цілого слова, а до його частини - основи [17, с. 43].

У розрізі дериваційної будови слова Г. Шашкевич акцентував увагу на лексемах, у структурі яких наявні два префікси, пор.: по-за-вязовати, воз-об-новити. Елементи по-за-, воз-обвін називав «ч?стка подвійна» (подвійними частками). Сьогодні у складі препозитивних частин слова виокремлено складені (вторинні, складні, похідні) префікси, які сприймаються у словах як такі, що виникли з двох елементів, кожен з яких в інших словах функціонує як окрема морфема, тому доречно зазначає О. Горда, що «ч?стка подвійна» в граматичному описі Г. Шашкевича, очевидно, є прообразом сучасних складених префіксів [1, с. 164].

Тодішні дослідники (М. Осадца, П. Дячан, Г. Шашкевич, О. Огоновський, С. Смаль-Стоцький та Ф. Ґартнер) вже зважали на такі ознаки префікса, як: носій значення; чітко закріплене місце у слові; творення нових слів або граматичних форм слова; неіснування поза словом; утворення похідного слова тільки тієї частини мови, до якої належить твірне. Однак не помітили такі відомі сучасній лінгвістичній науці ознаки префікса, як: факультативна (необов'язкова) частина слова; можливість утворювати слова кількох частин мови; функціональна багатозначність; матеріальне вираження / невираження [1, с. 165].

Сучасник Г. Шашкевича П. Дячан паралельно з термінолексемою приростокъ позначав препозитивні частини слова відомим із «Граматики руської, або малоросійської мови в Галичині» Й. Левицького [18] терміном приставка [13, с. 14]. Частини слова, відомі сьогодні як префікси, П. Дячан, подібно до М. Осадци, генетично пов'язував з «приложниками» (так він називав прийменники), що слугують для творення складних слів. Приставка у концепції П. Дячана має зафіксоване місце у структурі слова - стоїть на його початку. префіксоподібний терміноодиниця український словотвір

М. Осадцу та П. Дячана в обґрунтуванні префіксів наслідував О. Партицький, який також генетично пов'язав препозитивні частини слова з прийменниками (термін О. Партицького) та виокремив ще одну їхню функцію - словотворчу. Слова, утворені за допомогою «прийменників», О. Партицький кваліфікував як складні («зложени»), а «прийменники» на їх початку номінував приставками: «Прийменники на перед? зложеныхъ слфвъ звуть с? приставками» [19, с. 122], тобто використав термін, який функціонував у граматиці Й. Левицького [18, с. 56] та П. Дячана [13, с. 14].

На думку О. Огоновського, префікси - це припони (прийменники), іноді прийменники в значенні прислівників і союзы (так мовознавець називав сполучники). Він витлумачував явище префіксації на основі свого вчення про прийменники, наголосивши, що в праіндоєвропейській мові префіксів як окремих структурних формантів не було. Деякі старослов'янські прийменники, зокрема: въ, до, за, къ, объ, отъ, по, разъ, съ тощо в концепції О. Огоновського первинно вживалися як прийменники або частково як прислівники, а згодом, з'єднавшись із дієсловами, набули характеру префіксів [20, с. 17].

Сучасні дослідники історії української мови також обстоюють думку, що первісно слов'янські префікси - самостійні слова, утворені значною мірою від займенників і дуже близькі до обставинних слів, що приєднувалися до імен або дієслів й уточнювали їхнє значення [1, с. 154]. У ранніх працях з українського словотвору І. Ковалика використано терміно-найменування наросток і приросток [21]. Перший ужито як синонім до терміна суфікс і в праці «Вчення про словотвір» [22, с. 25]. Дослідження «Функції дієслівних наростків в українській мові: семантико-синтаксичний нарис» І. Ковалик написав, урахувавши напрацювання О. Огоновського (монографію «Про прийменники у старослов'янській українській і польській мовах»), його вчителя Ф. Міклошича («Порівняльна граматика»), «Українську граматику» Є. Тимченка та «Норми української літературної мови» О. Синявського [1, с. 158]. Це засвідчує тяглість української дериваційної думки.

Термін приставка на позначення препозитивної частини слова використано і в другому розділі («Словотвореннє») граматики С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґартнера [23, с. 47], оскільки ці вчені вважали його вдалим та зрозумілим для школярів і подавали таку дефініцію:

«…приставки се переважно приіменники, що як приіменники мають своє осібне значіннє. Те своє значіннє вносять вони з собою в сприставковане слово і тим спричиняють у поняттях, виражених сим словом, ріжні відтїнки і зміни» [23, с. 43]. Приставка в їхній «Граматиці» має такі ознаки: чітко закріплене за собою місце у слові (стоїть перед коренем); є засобом творення нових слів. Лексеми, що постали за допомогою приставок, названо сприставкованими («коли поєдинче дієслово є вже само собою доконане, творимо до сприставкованих дієслів доконаних відповідні нові дієслова недоконані») [23, с. 50].

«А слова, у морфемному складі яких немає приставки, - безприставкові: «богато безприставкових дїєслів, особливож дїєслова безнаросткові, є вже через значіннє самого кореня недоконаними» [23, с. 48].

Термін приставка на позначення препозитивного елемента зафіксовано і в граматиці О. Поповича. Автор не подав визначення цього поняття, але з його граматичного викладу дізнаємося, що за допомогою структурних частин слова на зразок ви-, від-, зі-, по-, під-, об-, при-, перетощо, які додають «спереду» до слова, утворюються «слова зложені», тобто складні [24, с. 5].

Запропонований галицькими граматистами термін приставка далі було послідовно використано у східноукраїнських граматиках початку ХХ ст. - П. Залозного, Н. Шерстюка, І. Нечуя-Левицького.

У граматичному описі О. Огоновського подано назву припона. Це був новий термін на позначення препозитивної частини слова. У витлумаченні автора припони постають як словотворчі засоби, що додаються «перед пнемъ (основою), пор.: за-вис-тъ, по-нес-ти, по-розношувати» [20, с. 51]. Препозитивні щодо кореня афікси в наведених прикладах О. Огоновського - це відповідники сучасних префіксів. Мовознавець наголосив на таких рисах цих елементів: 1) чітко закріплене за собою місце у слові; 2) є засобом творення нових слів; 3) їх кількість у слові не обмежена [20, с. 51]. Проте український термін припона О. Огоновського був невдалою і малозрозумілою вузько-діалектною калькою латинського відповідника, що означала «прикріплювати, прибивати спереду». Назву припона як загальновживане слово подав «Малоруско-німецький словар» Є. Желехівського та С. Недільського, який вийшов у світ дещо раніше, ніж праця О. Огоновського. В О. Огоновського припону додають «перед пнемъ» (основою), тобто приєднують не до цілого слова, а до його частини. У цьому він був однодумцем із Г. Шашкевичем, що свідчить про наступність національної граматичної традиції [1, с. 109].

О. Огоновський уперше подав до українського терміна припона на позначення препозитивної частини слова латинський відповідник praefixa. Цей термін, але вже в українському орфографічному оформленні (префікс), використали у своїх граматиках Є. Тимченко [25, с. 9], О. Курило [26, с. 109], І. Нечуй-Левицький (паралельно з терміном приставка) [14, с. 129].

Крім того, на межі ХІХ-ХХ ст. для найменування покореневого елемента лексеми починають уживати також термін приросток. Його використано у працях В. Охрімовича і А. Кримського. Згодом у ХХ ст. ця терміноодиниця активно функціонувала у граматичних описах Є. Тимченка, В. Сімовича, О. Курило (паралельно з назвою префікс у праці «Уваги до сучасної української літературної мови»), О. Синявського, у лінгвістичних дослідженнях, опублікованих у періодичному виданні «Рідна мова». Пор., наприклад, у праці О. Курило: «Слухати, чути, також із приростками вислухати, послухати, почути та інші близькі значінням дієслова, що генітив при них має здебільшого відтінок частиномовности» [26, с. 106]; «Дієслова руху з префіксом до- із значінням наближення до чого можуть безпосередньо мати при собі генітив» [26, с. 109].

В українському мовознавстві термін приросток на позначення препозитивної частини слова використовували до 1946 р., після цього він був остаточно відкинутий [1, с. 110].

Термін префікс у східноукраїнських граматиках уперше ввів П. Залозний [27, с. 6]. Є. Тимченко також використовував цю термінолексему, зауваживши, що: «здебільшого префіксами бувають частиці, що тепер уживають ся, як прийменники, причому деякі з них, напр., ви-, роз-, уз-, вз-, пере-, при-, пре-, па-, сув сучасному стані мови самостійно не вживають ся і служать тільки префіксами» [25, с. 77].

В академічному виданні «Словотвір сучасної української літературної мови» ужито тільки термін префікси [28, с. 19]. Їх зараховано разом із суфіксами та інфіксами до так званих службових морфем, об'єднаних загальною назвою - афікси [28, с. 19].

У сучасній словотвірній морфеміці суттєво поглиблено аналіз семантичного й функційного навантаження префіксів. У системі афіксальних засобів їх виокремлено та схарактеризовано за набором диференційних ознак, що відрізняють їх від інших афіксів. По-перше, префікси мають точно визначену у структурі слова позицію - препозитивною щодо кореня, структурну автономність, оскільки вони поєднуються тільки з цілим словом будь-якої частиномовної належності, що й дає підстави кваліфікувати їх як особливі препозитивні одиниці. По-друге, префікси більш автономні в морфологічному і семантичному плані, ніж суфікси. Передуючи кореню слова, вони не становлять єдиного морфологічного комплексу з формотворчими суфіксами і флексіями. Основна функція префіксів - словотвірна, репрезентована словотвірною модифікацією і словотвірною мутацією. Модифікаційна функція префіксів - це лише квантитативно-оцінна модифікація твірних слів. Суть мутаційної функції полягає в зміні лексико-номінативної значущості твірних слів [10, с. 36-37].

По-третє, у функційному плані префікси близькі до аглютинативних афіксів, тому що, як і вони, приєднуються із стандартним значенням до відповідних слів. Відповідно ж за формально-граматичними ознаками префікси належать до внутрішньокласових препозитивних морфем [10, с. 37].

Висновки

Отже, терміноодиниці на означення покореневих частин слова на різних етапах розвитку граматичної думки називалися по-різному - приставка, приросток, припона, префікс - почасти залежно від наукових концепцій та уподобань автора. Новаторами у творенні термінів для позначення префіксальної частини слова є галицькі граматисти, які в середині ХІХ ст. уперше детально класифікували структурні передкореневі елементи за частиномовною належністю, номінувавши їх приростками. Важливим здобутком західноукраїнських мовознавців стало спростування теорії про ототожнення префіксів із прийменниками. Адже в їхніх працях на широкому мовному матеріалі було засвідчено, що префікси виконують саме словотвірну функцію. Граматисти, які працювали на теренах Західної України обстоювали погляди щодо витворення словотвірних термінів власне на питомо українському ґрунті, хоч водночас прагнули інтегрувати українську мовознавчу науку в міжнародний контекст, тому нерідко натрапляємо на функціонування в їхніх працях паралельних термінів - приросток і префікс. На початку ХХ ст. запропоновані галицькими граматистами терміни приставка, приросток активно використовували у своїх граматичних описах і східноукраїнські автори. Однак уже після 30-х рр. ХХ ст. спостерігаємо вживання лише одного варіанту - термінолексеми префікс. Очевидно, що це безпосередньо пов'язано з утисками й заборонами щодо всього питомо українського, зокрема й на лінгвістичному ґрунті. Із середини ХХ ст. й до сьогодення в академічних виданнях на позначення покореневих структурних елементів слова функціонує тільки термін іншомовного походження - префікс.

Перспективи подальших досліджень убачаємо у вивченні особливостей становлення терміноодиниць щодо називання суфіксоподібних елементів в українській дериватології.

Література

1. Горда О.М. Становлення та розвиток словотвірної термінології в галицьких шкільних граматиках української мови (друга пол. ХІХ - поч. ХХ ст.): дис. … канд. філол. наук: 10.02.01. Львів, 2016. 353 с.

2. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови. Київ: Вища школа, 1991. 231 с.

3. Сікорська З.С. Лексико-семантична характеристика української словотвірної термінології. Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. 2001. №3. С. 120-127.

4. Сікорська З.С. Структурно-граматична характеристика української словотвірної термінології. Українська термінологія і сучасність. Київ: КНЕУ, 2001. Вип. ІV. С. 267-271.

5. Вакарюк Л.О., Панцьо С.Є. Своєрідність терміносистеми сучасного українського словотвору. Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. Вип. XV-XVIII. Івано-Франківськ: Вид.-дизайн. відділ ЦІТ, 2007. С. 641-645.

6. Вакарюк Л.О., Панцьо С.Є. Український словотвір у термінах: словник-довідник. Тернопіль: Джура, 2007. 260 с.

7. Ільїн В. Префікси у сучасній українській мові. Київ, 1953. 164 с.

8. Безпояско О. Синонімія інтернаціональних та українських префіксів. Мовознавство. 1979. №6. С. 66-70.

9. Безпояско О. Іншомовні префікси в українській мові. Українська мова і література в школі. 1979. №7. С. 28-33.

10. Городенська К.Г. Префікси і префіксоїди в українській мові. Мовознавство. 1986. №1. С. 36-41.

11. Соколова С. Префіксальний словотвір дієслів у сучасній українській мові. Київ: Наукова думка, 2003. 283 с.

12. Чубань Т., Кардаш Л. Префікси відіменних дієслів із граматичною функцією. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія. 2021. №47. С. 146-149.

13. Методична граматика языка малоруского / Напис. П. Дячанъ. Львфвъ, 1865. 142 с.

14. Граматика українського язика. Для двох нижчих класів гімназій та для двохклассних і трьохклассних школ. Івана Нечуя-Левіцького. Київ: Друкарня Другої Артілі, 1913. Ч. І. Етимологія. 165 с.

15. Граматика русского языка / Напис. М. Осадца. Во Львов?, 1862. 256 с.

16. Мала грамматика языка русского основана на пфдстав? читанокъ для III и IV отряду шкфлъ головныхъ въ Ц?сарств? Австріи употребляємыхъ яко допомочна книга дл? оучител?въ и препарандфвъ / Соч. Г. Шашкевичемъ. Въ В?дни, 1865. 235 с.

17. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія. Київ: Вища школа, 1999. 207 с.

18. Lewicki J. Grammatic der ruthenischen oder klein russischen Sprache in Galizien = Grammatyka jкzyka ruskiego w Galicyi. Przemyњl, 1834. 322 s.

19. Граматика языка руского дл? оужиткu въ школахъ людовыхъ въ Галичин? / Напис. Ом. Партыцкїй. Оу Львов?, 1873. 176 с.

20. Огоновскій О. Граматика руского языка для шкфлъ середнихъ. Львфв, 1889. 288 с.

21. Ковалик І. Функції дієслівних приростків в українській мові : семантико-синтаксичний нарис. Рідна мова. 1934. Ч. 9. С. 393-396.

22. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1958. 78 с.

23. Смаль-Стоцкий С., Ґартнер Ф. Русская грамматика. Львів, 1893. 184 с.

24. Руска граматика для шкіл народних. Ч. ІІ. До ІІІ читанки для 5 і 6 року науки / Уложив Омелян Попович. Пересмотрене виданє тексту з року 1905. Відень, 1907. 128 с.

25. Тимченко Є. Українська граматика. Київ: Друкарня Т-ва Н.А. Гирич, 1907. Ч. 1. 179 с.

26. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. Київ: Основи, 2008. 303 с.

27. Залозний П. Коротка граматика української мови. Ч. 1. Полтава: Електр. друкарня Г.І. Маркевича, 1906. 68 с.

28. Словотвір сучасної української літературної мови. Київ: Наук. думка, 1979. 406 с.

References

1. Horda, O.M. (2016). Stanovlennia ta rozvytok slovotvirnoi terminolohii v halytskykh shkilnykh hramatykakh ukrainskoi movy (druha pol. ХХ - poch. ХХ st.) [Formation and development of word-forming terminology in Galician school grammars of the Ukrainian language (second half of the 19th - beginning of the 20th century)]. Candidate's thesis. Lviv [in Ukrainian].

2. Bevzenko, S.P. (1991). Istoriia ukrainskoho movoznavstva. Istoriia vyvchennia ukrainskoi movy. [History of Ukrainian Linguistics. History of learning the Ukrainian language]. Kyiv: Vyshcha shkola [in Ukrainian].

3. Sikorska, Z.S. (2001a). Leksyko-semantychna kharakterystyka ukrainskoi slovotvirnoi terminolohii [Lexical and semantic characteristics of Ukrainian wordformation terminology]. Visnyk Luhanskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Filolohichni nauky - Bulletin of Luhansk Taras Shevchenko State Pedagogical University. Philological sciences, 3, 120-127

4. Sikorska, Z.S. (2001b). Strukturno-hramatychna kharakterystyka ukrainskoi slovotvirnoi terminolohii [Structural and grammatical characteristics of Ukrainian wordformation terminology]. Ukrainska terminolohiia i suchasnist - Ukrainian terminology and modernity, 4, 267-271 [in Ukrainian].

5. Vakaryuk, L.O., & Pantsyo, S.E. (2007a). Svoieridnist terminosystemy suchasnoho ukrainskoho slovotvoru [The originality of the terminology system of modern Ukrainian word formation]. Visnyk Prykarpatskoho natsionalnoho universytetu. Filolohiia - Bulletin of the Precarpathian National University. Philology, XV-XVIII, 641-645 [in Ukrainian].

6. Vakariuk, L.O., & Pantsyo, S.E. (2007b). Ukrainskyi slovotvir u terminakh: slovnyk-dovidnyk [Ukrainian word formation in terms: a dictionary-reference]. Ternopil: Dzhura [in Ukrainian].

7. Ilyin, V. (1953). Prefiksy u suchasnii ukrainskii movi [Prefixes in the Modern Ukrainian Language]. Kyiv [in Ukrainian].

8. Bezpoyasko, O. (1979a). Synonimiia internatsionalnykh ta ukrainskykh prefiksiv [Synonymy of international and Ukrainian prefixes]. Movoznavstvo - Linguistics, 6, 66-70 [in Ukrainian].

9. Bezpoyasko, O. (1979b). Inshomovni prefiksy v ukrainskii movi [Foreign language prefixes in the Ukrainian language]. Ukrainska mova i literatura v shkoli - Ukrainian language and literature at school, 7, 28-33 [in Ukrainian].

10. Horodenska, K.G. (1986). Prefiksy i prefiksoidy v ukrainskii movi [Prefixes and prefixoids in the Ukrainian language]. Movoznavstvo - Linguistics, 1, 36-41

11. Sokolova, S. (2003). Prefiksalnyi slovotvir diiesliv u suchasnii ukrainskii movi [Prefix word formation of verbs in the modern Ukrainian language]. Kyiv: Naukova Dumka [in Ukrainian].

12. Chuban, T., & Kardash, L. (2021). Prefiksy vidimennykh diiesliv iz hramatychnoiu funktsiieiu [Prefixes of verbal cases with grammatical function]. Naukovyi visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Seriia: Filolohiia - Scientific Bulletin of the International Humanitarian University. Series: Philology, 47, 146-149 [in Ukrainian].

13. Djachan, P. (1865). Metodichna gramatika jazyka malo-ruskogo [The grammar of the Little Russian language is methodical]. Lvov [in Ukrainian].

14. Nechuy-Levitsky, I. (1913). Hramatyka ukrainskoho yazyka. Dlia dvokh nyzhchykh klasiv himnazii ta dlia dvokhklassnykh i trokhklassnykh shkol [Grammar of the Ukrainian language. For the two lower grades of gymnasiums and for two-and three-grade schools]. Kyiv: Printing House of the Second Artel

15. Osadtsa, M. (1862). Hramatyka ruskoho yazыka [Grammar of the Russian language]. Lviv [in Ukrainian].

16. Shashkevich, H. (1865). Mala hrammatyka yazыka ruskoho osnovana na pфdstav? chytanokъ dlia III y IV otriadu shkфlъ holovnыkhъ vъ Ts?sarstv? Avstriy upotrebliaiemыkhъ yako dopomochna knyha dl? ouchytel?vъ y preparandфvъ [Small grammar of the Russian language based on readings for the III and IV division of the main schools in the Austrian Empire used as an aid book for teachers and preparatory teachers]. Vienna [in Ukrainian].

17. Horpynych, V.O. (1999). Suchasna ukrainska literaturna mova. Morfemika. Slovotvir. Morfonolohiia [Modern Ukrainian literary language. Morphemics. Word formation. Morphonology]. Kyiv: Vysha Shkola [in Ukrainian].

18. Lewicki, J. (1834) Grammatic der ruthenischen oder klein russischen Sprache in Galizien Grammatyka jкzyka ruskiego w Galicyi. Przemyњl.

19. Partytskyi, Om. (1873). Hramatyka yazыka ruskoho dl? ouzhytku vъ shkolakhъ liudovыkhъ vъ Halychyn? [Grammar of the Russian language for schools of people in Galicia]. Lvov [in Ukrainian].

20. Ogonovsky, O. (1889). Hramatyka ruskoho yazыka dlia shkфlъ serednykhъ

[Grammar of the Russian language for secondary schools]. Lviv [in Ukrainian].

21. Kovalyk, I. (1934). Funktsii diieslivnykh pryrostkiv v ukrainskii movi: semantyko-syntaksychnyi narys [Functions of verbal augmentations in the Ukrainian language: a semantic and syntactic essay]. Ridna mova - Native language, 9, 393-396 [in Ukrainian].

22. Kovalyk, I. (1958). Vchennia pro slovotvir [Doctrine of word formation]. Lviv: Lviv University Press [in Ukrainian].

23. Smal-Stotsky, S., & Gartner, F. (1893). Ruska hrammatyka [Ruska grammar]. Lviv [in Ukrainian].

24. Popovych, Om. (1907). Ruska hramatyka dlia shkil narodnykh [Russian grammar for public schools]. Vienna [in Ukrainian].

25. Tymchenko, E. (1907). Ukrainska hramatyka [Ukrainian grammar]. Kyiv: Printing house of N.A. Gyrich [in Ukrainian].

26. Kurylo, O. (2008). Uvahy do suchasnoi ukrainskoi literaturnoi movy [Attention to the modern Ukrainian literary language]. Kyiv: Osnovy [in Ukrainian].

27. Zaloznyi, P. (1906). Korotka hramatyka ukrainskoi movy [Short grammar of the Ukrainian language]. Poltava: Elektr. drukarnia H.I. Markevycha

28. Slovotvir suchasnoi ukrainskoi literaturnoi movy [Word-formation of modern Ukrainian literary language] (1976). Kyiv: Nauk. dumka [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru