Аспекти угорсько-українського поетичного перекладу (на матеріалі перекладів Юрія Шкробинця)

Размещено на http://allbest.ru

Ужгородський національний університет

Аспекти угорсько-українського поетичного перекладу (на матеріалі перекладів Юрія Шкробинця)

Оксана Талабірчук кандидат філологічних наук,

доцент, кафедра угорської філології



Анотація

Стаття присвячена розглядові питань, що пов'язані з особливостями угорсько-українського поетичного перекладу. Зазначено, що якість, складнощі та загалом майстерність перекладу художнього тексту багато в чому залежать від творчої особистості перекладача, тобто його знань, умінь та креативності. Мета статті полягає у дослідженні теоретичної і практичної специфіки поетичного угорсько-українського перекладу на матеріалі художніх перекладів Ю. Шкробинця. Задля досягнення цієї мети поставлено наступні завдання: 1) окреслити культурно-світоглядні домінанти творчої особистості Ю. Шкробинця; 2) простежити характерні мовностилістичні відмінності між угорською та українською мовою і труднощі, які вони спричиняють у поетичному перекладі; 3) з'ясувати та проаналізувати перекладацькі принципи Ю. Шкробинця задля висвітлення його індивідуального стилю поетичного перекладу; 4) виявити та дослідити лексико-граматичні перекладацькі трансформації, застосовувані Ю. Шкробинцем у межах поетичного перекладу на прикладі перекладеної ним поеми «Толді» Яноша Араня. У статті використовується, окрім загальнонаукових методів аналізу, синтезу й узагальнення матеріалу, культурно-історичний метод, метод зіставного аналізу оригінального і перекладного текстів та лінгвопоетичний аналіз.

Доведено, що, не зважаючи на значні відмінності між угорською та українською мовами, можливо здійснити такий професійний поетичний переклад, який відтворює усю систему образів та асоціацій першотвору. Значні мовні відмінності та національні системи віршування і пов'язані з ними особливості римування не становлять перепон, якщо перекладач добре із ними обізнаний. У статті простежено, що творча особистість Ю. Шкробинця сформувалася під впливом української та угорської культур, синтез яких став складником світогляду перекладача. Перекладацька концепція Ю. Шкробинця сформульована ним у статті «Мій двобій з Толді», котра стала своєрідним узагальненням основних критеріїв його перекладацької діяльності: 1) перекладати виключно з оригіналу; 2) зберегти вірність до оригіналу таким чином, щоб перекладений текст впливав на читача так само, як і першотвір; 3) максимально наближено, наскільки це можливо, передавати як змістові, так і формальні складові твору так, аби зберігання форми не зашкодило змістові; 4) підбирати до мовно-стильових особливостей тексту-оригіналу відповідні засоби української мови. Порівняльний аналіз оригіналу поеми «Толді» Я. Араня та створеного Ю. Шкробинцем перекладу засвідчив неухильне слідування перекладачем виробленої перекладацької концепції. Незважаючи на те, що угорська мова не споріднена з українською та має значні лексичні й граматичні відмінності, Ю. Шкробинцю вдалося здійснити такі переклади угорської поезії українською мовою, у яких майже не відчутно, що ми читаємо переклад. Перекладач добирає ті вирази, фрази та загалом лексику, які найповніше відображають культурні концепти української мови, однак це не йде на шкоду першотвору, бо ключові елементи угорської мовокультури він також зберігає. Ю. Шкробинець майстерно передає особливості угорського віршування та підбирає вдалі відповідники до фразеологічних одиниць та безеквівалентної лексики. Усе це разом сприяє створенню якісного художнього перекладу.

Ключові слова: поетичний переклад, переклад з угорської мови українською, перекладацькі трансформації, перекладацька концепція.



Вступ

Угорсько-українські літературні взаємини у сфері художнього перекладу мають давню традицію та безперечно, що найпліднішим періодом їхнього розвитку було ХХ ст., зокрема його друга половина. Саме тоді побачила світ найбільша кількість перекладів угорської художньої літератури українською мовою. Перекладачами цих творів були О. Баран, К. Бібіков, Е. Жежерун, П. Іванюк, М. Лембак, М. Лукаш, Е. Лустіг, О. Маркуш, І. Мегела, Л. Мушкетик, С. Панько, Л. Первомайський, І. Петровцій, М. Томчаній, П. Цибульський, І. Чендей, І. Черненко, К. Шахова, Ю. Шкробинець та інші (уклала бібліографію перекладів угорської художньої літератури українською та здійснила її загальний огляд науковиця та перекладачка Л. Мушкетик [Мушкетик, 2006]). Серед перекладених угорських творів значна частина належить прозовим і поетичним текстам, яким кількісно поступається переклад драматургії та фольклору. Оскільки кожен із жанрів художньої творчості має свою специфіку перекладу, у цій праці ми зосередимо увагу на аспектах угорсько-українського поетичного перекладу.

Виконання повноцінного поетичного перекладу -- складне та в той же час креатив- не завдання, труднощі та особливості якого пов'язані як із його жанровими ознаками, так із мовними відмінностями та своєрідністю різнонаціональних традицій віршування. Андрій Дворніков, мовлячи про перекладацькі аспекти відтворення оригіналу в поетичному перекладі, узагальнює, що практичного вирішення потребують наступні проблеми поетичного перекладу: «1) можливість відтворення у перекладному тексті всієї системи образів та асоціацій, які лежать в основі першотвору; 2) досягнення еквівалентного впливу поетичного перекладу на адресата мови-реципієнта порівняно з адресатами мови-джерела; 3) можливість і необхідність збереження в перекладі поетичного тексту розміру першотвору; 4) формальні та змістові втрати у відтворенні оригіналу в широкому смислі, зумовлені певним методом/підходом до перекладу поетичного тексту; 5) формальні та змістові втрати у відтворенні оригіналу, які виникли через застосування конкретної перекладацької стратегії; 6) необхідність збереження у перекладному тексті оригінальної рими першотвору» [Дворніков, 2013, с. 19]. Ці ж питання є актуальними й для угорсько-українського поетичного перекладу, адже, не зважаючи на те, що в Україні накопичено чималий досвід з теорії та практики перекладу, до сьогодні художній переклад із угорської мови українською залишається малодослідженим.

Наразі єдиною науковою працею великого формату, яка розкриває основні теоретичні та практичні питання художнього та наукового перекладу з угорської мови українською, є монографія Лесі Мушкетик «Переклад з угорської на українську мову: теоретичні узагальнення і практичний досвід» [Мушкетик, 2006]. Ця книга містить порівняльну характеристику української та угорської мов, розглядає лексичні та граматичні трансформації у перекладі, передачу національного колориту, питання передачі власних імен та назв, передачу фразеологічних явищ тощо. Авторка простежує та наводить приклади частково на матеріалі власних перекладів не лише художніх текстів, а й наукових. Науковиця подає загальну техніку перекладу, виходячи із власного досвіду. У монографії не розглядаються окремо особливості художнього прозового та поетичного перекладу, не простежується, до прикладу, аналіз чи труднощі перекладу угорських віршових розмірів.

Дослідниці Евеліна Балла та Вікторія Штефуца простежили загальні аспекти авторської інтерпретації угорськомовної поезії в перекладі українською П. Скунця, зокрема проаналізували художню якість цих перекладів, їх зміст і тематику, а також поетико-стильовий діапазон [Балла, Штефуца, 2022]. угорський український переклад шкробинець

Дослідженням питань, що належать до сфери угорсько-українського перекладу присвячені декілька наших публікацій. Зокрема, нами простежено особливості та труднощі перекладу угорських поезій українською на прикладі перекладу поезій закарпатського угорськомовного поета В. Ковача та проаналізовано перекладацькі трансформації, які застосував П. Скунць як перекладач [Талабірчук, 2022]; розглянуто питання фальшивих друзів перекладача в угорсько-українській мовній парі [Талабірчук, 2023]; проаналізовано переклади українською мовою творів визначного угорського поета Шандора Петефі, які здійснив перекладач Юрій Шкробинець.

Якість, характерні особливості та загалом майстерність перекладу художнього тексту багато в чому залежить від творчої особистості перекладача, тобто його знань, умінь та креативності. В історії перекладознавства зустрічаємо чимало прикладів, які засвідчують, що навіть здійснені в один історичний період переклади одних і тих же художніх текстів мають суттєві відмінності залежно від перекладача. На нашу думку, в сфері поетичного угорсько-українського перекладу саме Ю. Шкробинець здійснив найякісніші поетичні переклади.

За півстоліття перекладацької діяльності, яку митець поєднував спочатку з роботою в школі, а згодом із журналістською професією, він здійснив переклади з давньоукраїнської, чеської, словацької, німецької, угорської, осетинської та мови комі українською, а також із української мови угорською. Однак, саме переклади з угорської та угорською складають левову частку всього перекладного доробку митця. Бібліографія здійснених ним перекладів з угорської мови вражає, проте, як влучно відзначила Олександра Ігнатович, «так повелося в українській традиції, що найчастіше оспівуємо поета, прозаїка чи драматурга, і насамкінець, десь принагідно, згадаємо творчість перекладача» [Ігнатович, 2013, с. 19]. Так трапилося і з перекладним доробком Ю. Шкробинця, який залишається не дослідженим, не поцінованим понині.

Перекладацька діяльність митця розглядалася епізодично: з кінця 50-х рр. минулого століття у періодиці час від часу публікувалися газетні замітки чи невеликі розвідки, які стосувалися якогось конкретного перекладу, здійсненого Ю. Шкробинцем, або ж подавалася загальна інформація про його творчість, наприклад, з нагоди ювілею чи отримання відзнаки за перекладацьку діяльність [Балла, 1959; Балла, 2008; Керекеш, 1968; Фе- динишинець, 1970; Панько, 1970; Рудловчак, 1974; Колмошій, 1993; Ковтюк, 1978; Керекеш, 1983; Хланта, 1998; Куля, 2003]. Автори цих публікацій високо оцінювали переклади Ю. Шкробинця, відзначали його талант і вправність, ставили його в один ряд із такими визначними перекладачами як Борис Тен, Микола Лукаш, Григорій Кочур [Фединишинець, 1970, с. 3], наголошували на його вмінні створити такий переклад, який сприймається як оригінал: «Юрій Шкробинець так тонко передає все багатство змісту й архітектоніки оригіналу, що читач, зачарований поетичною музикою контексту, часом забуває, що має справу з перекладом, а не з першотвором» [Панько, 1970, с. 51].

Олена Рудловчак, аналізуючи переклади угорськомовних художніх творів О. Духновича українською мовою, зазначила, що його перекладацький досвід і майстерність дозволили «передати у своїх перекладах саме те, що робить поезію поезією: музику, ритм, відтінки настроїв, фарб і тонів, знайти для поетичних образів Духновича адекватні українські ідіоми-відповідники, уклавши їх у розмір оригіналу» [Рудловчак, 1974, с. 64]. Саме довіра до постаті перекладача, котрий приписав О. Духновичу дві поезії, стосовно яких не вдалося беззастережно довести їх авторство, спонукає дослідницю покластися на Ю. Шкробинця, адже, на її думку, «його добра обізнаність з угорською літературою є запорукою того, що він не схибнув» [Рудловчак, 1974, с. 64].

О. Ігнатович створила літературний портрет Ю. Шкробинця крізь призму осмислення його перекладацької діяльності, у якому влучно підмітила, що за радянського часу він належав до тих одинаків, котрі «ставали на лицарський шлях, шлях, що відкривав нашим людям культуру зарубіжжя, пояснюючи специфіку мислення, філософських основ, естетичних смаків інших народів» [Ігнатович, 2013, с. 19]. Такою культурою, яку Ю. Шкробинець наблизив до українського читача є угорська. Саме за переклади угорської художньої літератури він був удостоєний високими відзнаками. Зокрема, у 1968 р. отримав угорську пам'ятну медаль за літературну працю, згодом у 1973 р. відзначений медаллю Шандора Петефі (на 150-річний ювілей угорського поета), наступною стала премія Всеугорського агенства охорони авторських прав у 1977 р., а вже у 1979 р. нагороджений медаллю ім. Жіґмонда Моріца. Окрім цього, Ю. Шкробинця у 1983 р. було нагороджено за переклади угорської класичної і сучасної поезії премією ім. М. Рильського, вшанований він і Золотим вінком Товариства угорсько-радянської дружби (1986 р.), а в 1990 р. за вагомий внесок у співробітництво, взаєморозуміння між народами Угорщини та Центральної Європи - міжнародною премією ім. Ґ. Бетлена [Плоскіна, 1996, с. 5]. Однак, як бачимо з огляду публікацій, у літературно-критичній думці обмаль наукових досліджень, які б стосувалися фахового детального аналізу перекладацької діяльності Ю. Шкробинця.

Поетичні українськомовні переклади Ю. Шкробинця вирізняються мовним багатством та стилістичною майстерністю, що простежується у збереженні всіх структурних особливостей першотвору.

Зважаючи на вище сказане, вважаємо, що детальний розгляд перекладацьких принципів та перекладацької концепції Ю. Шкробинця сприятиме поглибленню знань та виробленню вмінь і навичок, необхідних сучасному перекладачеві з угорської мови українською. Відзначимо, що й теоретичні питання поетичного перекладу з угорської мови українською потребують ґрунтовнішого висвітлення у межах часткової теорії перекладу, зокрема украй необхідним є простеження й опис різних типів відповідників на лексичному, граматичному та стилістичному рівнях. Оскільки розгляд подібних аспектів поетичного угорсько-українського перекладу здійснювався лише частково, то це зумовлює актуальність та новизну нашої праці, яка сприятиме розширенню обріїв українського перекладознавства.

Мета статті полягає у дослідженні теоретичної і практичної специфіки поетичного угорсько-українського перекладу на матеріалі художніх перекладів Ю. Шкробинця.

Задля досягнення цієї мети поставлено наступні завдання:

1) окреслити культурно-світоглядні домінанти творчої особистості Ю. Шкробинця; 2) простежити характерні мовностилістичні відмінності між угорською та українською мовою і труднощі, які вони спричиняють у поетичному перекладі; 3) з'ясувати та проаналізувати перекладацькі принципи Ю. Шкробинця задля висвітлення його індивідуального стилю поетичного перекладу; 4) виявити та дослідити лексико-граматичні перекладацькі трансформації, застосовувані Ю. Шкробинцем у межах поетичного перекладу на прикладі перекладеної ним поеми «Толді» Яноша Араня.

У статті використовується, окрім загальнонаукових методів аналізу, синтезу й узагальнення матеріалу, культурно-історичний метод, метод зіставного аналізу оригінального і перекладного текстів та лінгвопоетичний аналіз.



Виклад основного матеріалу статті

Перекладацький шлях Ю. Шкробинця розпочався у 1948 р. з дати публікування перекладу поезії «Національна пісня» видатного угорського поета Шандора Петефі. Твір для перекладу було обрано неспроста та й сама ідея здійснювати переклади мала під собою міцне підґрунтя, адже на той момент Ю. Шкробинець вільно та досконало володів угорською мовою і був тісно знайомий з угорською культурою ще з дитинства.

З 11-річного віку протягом п'яти років він мешкав та навчався у Будапештській гімназії ім. Йожефа Етвеша [Плоскіна, 1996, с. 4], що дало йому змогу пізнати тонкощі, відтінки та стилістику угорської мови, познайомитися з надбаннями угорської художньої літератури, а також зануритися у вир життя угорців та спізнати їхній менталітет і загалом культуру.

Таке духовно-практичне освоєння іншомовного світу сприяло становленню його творчої особистості, формуванню ширшого світогляду, адже через пізнання іншого людина краще розуміє саму себе. Як відзначає Наталія Гриців, «особистість не існує поза суспільно-художнім середовищем і формується, по-своєму відбиваючи грані свого часу. Вона неодмінно поєднує у своїй творчості спільне, притаманне традиції поколінь (попередніх і сучасних), і відмінне, властиве тільки їй. На перетині, взаємодії цього спільного й відмінного, повторюваного й неповторного, викристалізовується творча особистість, індивідуальний вияв типу епохи, типу митця» [Гриців, 2005, с. 17].

Міркуємо, що саме отриманий у юності досвід перебування у двох культурних середовищах заклав підвалини майбутньої перекладацької діяльності Ю. Шкробинця.

Тож, не дивно, що будучи студентом українського відділення тодішнього Ужгородського державного університету, він захотів спробувати свої сили в художньому перекладі.

Ю. Шкробинець обирав для перекладів твори тих авторів, яких він добре знав, розумів та хистом яких захоплювався ще з часів гімназійної парти. Отже, можемо сказати, услід за міркуваннями М. Рильського, що між Ю. Шкробинцем та автором оригіналу була «внутрішня спорідненість» [Рильський, 1987, т. 16, с. 240], він був справжнім майстром перекладу, в роботі якого переважав індивідуальний чинник.

Бібліографія здійснених ним перекладів художньої літератури з угорської мови українською налічує 24 окремі видання як прози, так і поезії, зокрема це: оповідання «Примирення» Шандора Нодя (1952), роман «Народжені в пустах» Дюли Ійєша (1958), роман «Жага» Клари Бігарі (1961), роман «Будь чесним до самої смерті» Жіґмонда Моріца (1963), роман «Хмари без дощу» Ласло Балли (1965), повісті та оповідання «Даруйте, пане вчителю...» Фрідєша Карінті (1966), поема «Апостол» Шандора Петефі (1968), поема «Толді» та балади Яноша Араня (1969, 1994), переклади з угорської класичної та сучасної поезії «Угорська арфа» (1970), повість «Бунтарі з восьмого» Пала Ілку (1971), повість у віршах «Витязь Янош» Шандора Петефі (1972), оповідання «Чайки» Ласло Балли (1974), закарпатські народні казки, зібрані Михайлом Фінцицьким «Таємниця скляної гори» (1974), роман «Пан Фіцек» Антала Гідаша (1974, пер. 1986), «Угорські прислів'я та приказки» (1975), збірник «Угорське оповідання» (1976), роман «Кенгуру» Булчу Берти (1977), вірші для молодшого шкільного віку «Ой, вернись лелеко» Шандора Петефі (1986, 1988), вірші та казки «Чарівний дзвіночок» Борбали Салаї (1986), закарпатська народна казка «Три золотих яйця» (1997), вибрані поезії «Автопортрет» Мілана Фюшта (2008) та численні поезії, надруковані в періодичних виданнях та збірниках [Бадида, Балаж, Канюка, Слуцька, 2008, с. 27-38].

Оскільки переклад поетичного та прозового твору має істотні відмінності, то в межах цієї статті ми зупинимося на розглядові здійснених Ю. Шкробинцем поетичних перекладів. Особливості перекладу прозових жанрів заслуговують на окремі дослідження.

Перекладацький шлях Ю. Шкробинця розпочався із перекладу поезій, можливо, тому, що автор і сам пробував реалізувати себе у віршуванні ще зі шкільних років, хоча за життя жодної книги власних творів так і не видав. Як відзначив Янош Вароді-Штернберг, для Ю. Шкробинця, котрий пише вірші, критичні статті, есеї та наукові розвідки, справжньою пристрастю є переклад українською мовою творів угорських поетів [Varadi-Sternberg, 1981, с. 284]. Дослідник цитує самого перекладача, який зізнається, що мало пише власних віршів, проте значно більше перекладає і саме переклад поезій витіснив із його життя оригінальну поезію, хоча, наголошує Шкробинець, «це не повністю доречне формулювання, бо перекладений, перетворений вірш у немалій мірі також є власністю перекладача» (переклад наш) [Varadi-Sternberg, 1981, с. 284].

Збірка оригінальних поезій Ю. Шкробинця вийшла друком завдяки старанням його сім'ї у 2007 р. під назвою «Може, в Лету не кане ім'я...». Як відзначає Василь Густі, «у цих словах -- характер поета-скарбошукача, який дуже вимогливо ставився до написаного» [Густі, 2013]. Ця вимогливість, старанність простежується і в перекладах, адже Ю. Шкробинець мав у собі сильне вільне творче начало, то закономірно, що й переклади виходили з-під його пера майстерними та довершеними. Степан Ваш дуже вдало та поетично охарактеризував талант Ю. Шкробинця у перекладі поезій: «Хоча Шкробинець знаний як перекладач широкого діапазону, природною його стихією є переклад саме угорської поезії. У її хвилі він залюбки пірнає щирим угорцем і, невимушено, грайливо полишаючи улюблену глибінь, здіймається над нею, ширяючи у синяві неба вільнолюбним українським птахом» [Ваш, 2006, с. 229]. Така характеристика відповідає дійсності, адже переклад з угорської мови вимагає не лише мовної вправності, а й глибокого розуміння культурних нюансів та літературних традицій, які формують угорське красне письменство. Угорська мова є справжнім викликом для більшості перекладачів, але Ю. Шкробинцю вдалося зробити такі переклади угорської поезії українською мовою, у яких майже не відчутно, що ми читаємо переклад. Для прикладу наведемо переклад поезії «Я так хотів свій вік прожити» відомого угорського поета, письменника, журналіста (до речі уродженця м. Хуст Закарпатської області) Езекиїла Шьона, котрий взяв собі за псевдонім ім'я та прізвище Ерне Сейп.

En йду szerettem volna elni, Minden halandoval beszelni.	Я так хотів свій вік прожити Із кожним смертним говорити
Mindenkinek nevet kerdezni, Mindenkinek szivet erezni.	У кожного ім'я питати І серце серцем відчувати
A jardan osztani viragot, Tegezni az egesz vilagot.	З прохожими ділитись квітом І буть на «ти» з усім із світом
Megsimogatni ami allat, Erinteni minden fuszalat.	І кожну гладити тварину Торкнути кожну стебелину
Imadni vegtelen sereggel, A Napot, ha fellangol reggel	Всім табором молити сонце Коли вогню сипне в віконце

У поезії Ерне Сейпа простежуємо специфіку угорського віршування, що спрямоване на такт. В угорській мові наголос не рухомий, завжди наголошений перший склад, за яким може бути кілька ненаголошених складів, які й утворюють такт. В аналізованій поезії це тритактна дев'ятка, тобто у кожному рядку дев'ять складів, котрі діляться на три такти: в одному такті наголошений один склад і один, два чи три ненаголошені. Окрім цього, наявне парне римування. Ю. Шкробинець у перекладі дотримується кількості складів у рядках та відтворює римування оригінального твору, не втрачаючи при цьому змісту поезії. У цьому перекладі, як і в багатьох інших, простежуємо один із основних принципів його перекладацької діяльності: «В той же час я прагну до того, щоб вірність формі не пішла на шкоду змістові» [Арань, 1994, с. 157]. Вважаємо, що вміння збалансувати зміст і форму, особливо при перекладі з неспорідненої віддаленої мови уже є саме по собі мистецтвом.

Одним із кращих своїх здобутків Ю. Шкробинець вважав переклад поеми «Толді» Яноша Араня. Цей твір справив неабияке враження на нього під час вивчення у гімназії. Але перекладачеві знадобилося багато років кропіткої перекладацької діяльності, щоб зрештою приступити до роботи над поемою. Про складність та важливість цієї праці свідчить і те, що Ю. Шкробинець навіть присвятив цьому перекладові статтю під промовистою назвою «Мій двобій з Толді», у якій детально описує як свої хвилювання стосовно перекладу такого масштабного твору, так і підіймає завісу власного творчого процесу. Цю статтю автор спочатку опублікував угорською мовою для ужгородської угорськомовної газети «Карпаті Ігоз Со» у 1966 р., а власне переклад поеми було надруковано у 1969 р. в одній книзі з перекладами балад. Цей переклад є першою українськомовною версією першотвору. Згодом у 1994 р. переклад поеми разом із перекладом статті українською, яка стала післямовою, було видано окремою книгою. Особливістю цього видання є те, що оригінал твору та його переклад подано паралельно, що дає змогу одразу відстежити два тексти.

Я. Арань написав поему «Толді», котра принесла йому визнання та славу одразу після публікації, у 1846 р. У творі опрацьовано легенду про народного героя Міклоша Толді, котрий був неймовірно сильним, мав життя сповнене пригод, та здійснив чимало героїчних учинків. Під час написання твору автор черпав натхнення із народного джерела, бо писав цей текст для участі в конкурсі, умовою якого було відтворення у художньому тексті визначної історичної події чи персоналії угорського народу. Тож Арань використовував мовно-стильові засоби народної поезії, взяв до уваги традиції старої угорської літератури, зокрема й опрацював попередній варіант оповіді «Балада про Міклоша Толді», який був написаний Пийтером Шеймешем Ілошваї у 1574 р., та взяв із цього твору епіграми до власних пісень поеми. Написаний Аранем твір став засобом виховання не лише угорської інтелігенції, адже з 1879 р. й понині він входить до списку обов'язкової художньої літератури для вивчення угорськими школярами, але й угорської душі. Оскільки мова поеми надзвичайно багата та рясніє поетичними прийомами (в угорській науковій думці закріпилося твердження Дежева Костолані про те, що Араневі з угорською мовою вдалося «створити диво», що «він сам -- угорська мова» [Kosztola- nyi, 1976, с. 145]), то й переклад її іншою мовою теж є завданням надскладним. Тому і Ю. Шкробинець довго не міг наважитися перекладати цей шедевр літератури: «Хоча Міклошева сила, Араневе мистецтво - либонь, непереборні суперники для перекладача. Іноді ловиш себе на думці, що змагання з ними понад людські сили й можливості, що я ніколи не впораюся з непомірною ношею. І в мене мороз біжить по спині, коли я відчуваю на дотик Араневу зображальну могуть, дивовижну рясноту його мови, його простоту і злитність із народом, із народним мисленням» [Арань, 1994, с. 155]. Варто відзначити, що навіть після публікації перекладу українською мовою, як згадував Ю. Шкробинець, багато хто з угорців взагалі сумнівався у можливості цього [Плоскіна, 1996, с. 4]. Вважаємо, що запорукою успішного перекладу стало те, що перекладач досконало знав не тільки угорську мову, а й тонкощі твору, розумів його естетичне, ідейне значення та зумів це відтворити у перекладі. Вимога перекладати з оригіналу становить одну з перших ключових засад перекладацької діяльності, сформульованих Ю. Шкробинцем: «Лиш тепер я збагнув до кінця, яку священну правду відстоюють ті, хто наголошує на тому, що перекладати треба без посередника, з оригіналу, бо тільки в цьому разі можна справді наблизитися до його недосяжної краси, а значить - і відтворити її» [Арань, 1994, с. 155].

Ю. Шкробинцю вдалося передати усю красу угорської мови засобами української, підібрати такі відповідники, ніби цей твір був написаний саме українською. Наводимо для прикладу заспів до поеми:

Мов пастуша ватра, що крізь ніч осінню

Миготить у пусті, ген над широчінню,

Образ Толді сяє, з давнини зринає,

З далечі десятка поколінь палає.

Міклошеву бачу велетну поставу,

Ратище здіймає, йде на битву праву.

Чую грізну силу в голосі гучному,

Нині хтось гадав би: то удари грому.

Був богатирем він між богатирями.

Не знайти такого й за семи морями.

Гей, коли б сьогодні Тодлі міг устати,

Мусили б ви з дива очі протирати.

Ви не впорались би й троє з булавою,

З ратищем довжезним, пращею важкою.

Ви б жахнулись, люди, і щита страшного,

І острог, що красять чоботи у нього [Арань, 1994, с. 9].

Відомий перекладач Андрій Содомора, перефразувавши вислів Сенеки «Яке життя - така й мова», сказав: «Яке світовідчуття, така й мова» [Сенека, 2022, с. 26]. Вважаємо, що цей вислів правомірно можна застосувати й до постаті Ю. Шкробинця, адже проаналізувавши переклад можемо стверджувати, що використати усе розмаїття відтінків мови для передачі образів та загалом мовокультури може лише та людина, котра сприймає світ у чуттєво- емоційній формі.

Погоджуємося з думкою Тараса Шмігера про те, що «перекладач - це аж ніяк не копіювальник і не наслідувач, він намагається передати частину світобуття однієї дійсності в іншу цільової нації» [Шмігер, 2018, с. 104]. Подібний принцип сформулював для себе і Ю. Шкробинець: «Щонайважливіше для мене -- зберегти вірність до оригіналу, а водночас дати в руки українським читачам таку інтерпретацію твору, на якій не відчувалося б, що перед ними -- саме переклад. Інакше кажучи, мені хотілося б, щоб український “Толді” впливав на читача так, як впливає оригінал» [Арань, 1994, с. 157]. Перекладачеві вдалося втілити цю вимогу: текст поеми читається легко та природньо, він цілком зрозумілий українському читачеві ба, навіть, подекуди створюється враження, що цей твір писаний українцем:

Osztover kutagas, horihorgas gemmel Melyen nez a kdtba s benne vizet kemlel: Orias szunyognak kepzelne valaki, Mely az oreg foldnek verit most szija ki.

Витяглись розсохи. Журавель цибатий Загляда в колодязь: мо', води б дістати. Здалеку здається: велет комарище Із землі сирої кров, як воду, хлище [Арань, 1994, с. 10-11].

Використання перекладачем діалектного мо', збільшувального комарище, епітету сира земля, який притаманний слов'янській міфології, хоча в оригіналі вжито епітет стара земля, та порівняння кров, як воду, яке наявне в українській мові створює враження не перекладу, а оригінального твору. У наступних рядках перекладач вдається до незначних змін у тексті, проте вони не шкодять змістові твору, навпаки текст стає зрозуміліший саме українському читачеві:

Valunal az okrok szomjasan delelnek, Bogolyok hadaval haborura kelnek: De felult Lacko a beresek nyakara, Nines, ki vizet merjen hosszu csatornara.

Ген воли стовбичать біля водопою, Ремигають, б'ються з оводнею злою. Та в гарячу пору ліньки й батракові. Хто наллє водиці в жолоби дубові?[Арань, 1994, с. 10-11].

Те, як воли спрагло ревуть біля корита та готуються до битви з оводами Ю. Шкробинець перекладає вживаючи слова стовбичать, ремигають, що дійсно відповідає поведінці тварин на водопої, тобто тут мова йде про художній переклад, коли перекладач застосовує трансформацію тексту, однак детально передає ситуацію. А третій рядок із процитованого вище тексту поеми «DefelultLackoabereseknyakara», котрий у дослівному перекладі звучав би так (переклад тут і далі наш): «Але сів Лацков на шию заробітчан» (тут маються на увазі сезонні робітники, як правило чоловіки, яких винаймали на сільськогосподарську роботу на певний період), перекладач змінює повністю. В оригіналі автор поеми дає примітку, пояснюючи, що вислів «Felult Lacko» є саркастичною насмішкою угорського селянина над тим найманим працівником, котрому в спеку набридає робота і він працює в'яло. Просто переклад був би зовсім не зрозумілим для українського читача, тому Ю. Шкробинець трансформує цей рядок, вживає слово батрак і передає значення угорського вислову максимально близько до оригіналу: «Та в гарячу пору ліньки й батракові».

Прагнення Ю. Шкробинця так перекласти поему, щоб вона стала зрозумілою для українського читача, є відчутним у цілому тексті. Він добирає такі вирази, фрази та загалом лексику, яка найповніше відображає культурні концепти української мови та загалом менталітету, національного світовідчування.

Egy, csak egy legeny van talpon a videken, Meddig a szem ellat puszta foldon, egen; Szornyu vendegoldal reng araszos vallan, Pedig meg legenytoll sem pehelyzik allan.

Гей, на всі околи, далі і широти Легіня одного не беруть дрімоти. Молоко ще сохне на губах, до речі, -- Зняв рубля товстого на широкі плечі [Арань, 1994, с. 12-13]

У поданому вище уривку перекладач додає до першої строфи вигук гей для вираження захоплення, а також вводить у строфу слова, що вказують на просторову характеристику на всі околи, далі і широти, замінюючи таким чином угорський вираз «скільки сягає око на пустій землі, на небі». Він підбирає не прямі відповідники до слів, а передає смислове значення тексту оригіналу.

Від такої трансформації переклад не втрачає своєї суті, бо ситуація, описувана автором оригіналу та перекладачем, та сама, лише засоби її вираження інші. Так, де угорець каже talpon van -- дослівно «є на ногах», тобто мається на увазі не спить, то українською поетичніше звучить «не беруть дрімоти». Ю. Шкробинець вдало підбирає жартівливий фразеологізм молоко ще сохне на губах, що відповідає характеристиці дуже молодого хлопчини, про якого і мовиться у тексті як такого, котрий ще не має навіть пушка щетини на підборідді.

Мовні засоби, якими послуговується у перекладі Ю. Шкробинець, відображають його творчу натуру. У перекладі зримою є гра митця зі словом, те, як він добирає еквіваленти та при цьому зберігає емоційний і смисловий сенс першотвору, гідне подиву. У поданому нижче уривку перекладу алегорії сну він використовує заміну форм слів, цілісну перебудову, перестановку та опущення, але смисл тексту-оригіналу та його форма залишаються майже тотожними.

Перекладач навіть створює неологізм бархатноодіжний для передачі образу сну, котрий у поемі описаний як солодкий, у подобі метелика, та окутаний в строкатий халат:

Majd az edes alom pillango kepeben

Eltevodott arra tarka kontoseben,

De nem mert szemere szallni meg sokaig,

Szinte a piroslo hajnal hasadtaig.

Отоді барвистий, бархатноодіжний

Пурхнув сон над хлопцем, мов метелик ніжний;

Та не смів він сісти хлопцеві на вії,

Не складав до ранку крильця золотії [Арань, 1994, с. 38-39].

Застосовувані перекладачем трансформації зумовлені синтаксичними особливостями мов, відмінним порядком слів в угорській та українській мові й загалом значними граматичними розбіжностями. Однак Ю. Шкробинець знаходить вдалі рішення, подекуди опускаючи незначні деталі чи навпаки розширюючи текст:

Harom napig magat ekkep vesztegette,

Harmadik nap a nad megzorrent megette,

Azt gondolta farkas, meg se moccant karja,

Mert ellatta, hogy ot csak testvere marja.

Третю днину Міклош нудився без діла,

Враз очеретина десь зашаруділа.

Толді й не здригнувся... Вовк -- то ще нічого,

Щоб не Дьєрдь. Той зліше гострить зуб на нього

[Арань, 1994, с. 40-41].

У першому рядку перекладач додає ім'я головного героя на заміну вжитого в оригіналі зворотного займенника, а також перекладає фразеологізмом нудився без діла угорське втрачав себе, таким чином він зробив зрозумілішим для читача зміст поеми, бо в цьому контексті Міклош дійсно нудьгував, не мав чим зайняти себе, поки ховався від людей. У другому рядку Ю. Шкробинець опускає уточнення на третій день, бо про це вже сказано в попередньому, та залишає лише опис дії, яка була новою в цій ситуації, тож переклад не втратив нічого суттєвого.

У перекладі третього та четвертого рядків вже спостерігаємо цілісну перебудову, адже характерне для угорського синтаксису підрядне речення: Те подумав -- вовк, його рука навіть не здригнулася, бо розумів, що його лише його брат роздирає (переклад наш), перекладач розділяє на три. Для конкретизації він додає імена персонажів, оскільки в оригіналі вжито слово testver, яке в угорській мові через відсутність категорії роду означає когось рідного по крові: брата чи сестру, воно потребує уточнення, окрім цього перекладач розширює передачу змісту поеми фразеологізмом гострить зуб на нього, значення якого загалом відповідає значенню угорського слова marja.

Ю. Шкробинець знаходить цікаві рішення задля передачі не лише змісту, але і форми поеми. Часто він добирає із ряду синонімів відповідників саме ті, які краще підходитимуть для збереження римування. Це своєрідна задача, яку він сформулював собі сам: «Принцип вірності до першотвору стосується як змісту, так і форми поеми. Гадаю, тут криється найважча частина мого завдання. Якомога більшою мірою -- у рамках можливого -- хочу зберегти засоби художнього вислову, особливості ритміки і, звичайно, римування» [Арань, 1994, с. 157].

Відзначимо, що для угорських народних пісень притаманним є квалітативне віршування, особливості якого використав і Я. Арань у поемі «Толді».

Вірші дванадцяти пісень поеми складаються із восьмирядкових строф. У одному рядку 12 складів, які поділяються на два такти, тобто в одному такті 6 складів, відповідно до угорськомовної термінології це напівдванадцятка: 12 складів 6 // 6. У творі відчутним є нахил до хорею, проте подекуди замість хорею з'являється ямб. Римування у всьому тексті парне: a a b b c c d d.

Провівши порівняльний аналіз текстів першотвору й перекладу, можемо стверджувати, що Ю. Шкробинцю вдалося відтворити у перекладі ці особливості ритмомелодики, а саме: перекладач зберігає максимально наближено, наскільки це можливо, довжину рядків, кількість складів у рядках та римування і водночас передає художні образи у відповідності до оригіналу.

У наведеному нижче прикладі можна чітко простежити тісне поєднання у перекладі вірності як змісту, так і форми:

Elfekudt mar a nap til a nadas reten,

Nagy voros palastjat kunn hagya az egen,

De az ej erot vett, csakhamar beronta,

Az eget, a foldet bakacsinba vonta.

Es kiverte szepen koporsoszegevel:

Fenyes csillagoknak milljom-ezerevel,

Vegre a szep holdat elokeritette S ezUst koszorinak fejtUl odatette.

Сонце заховалось за померклим гаєм,

Червен плащ лишило попід небокраєм.

Ніч була сильніша, вдерлася у днину,

Загорнула землю в чорну скатертину,

Всіяла все небо гожими зірками,

Мов труну оббила мідними цвяхами;

Місяцеве коло за вінець обрала --

Дню-небіжчикові в голови поклала [Арань, 1994, с. 52-53].

Приклад такого поєднання збереження і змісту, й форми поеми можемо простежити у наступних рядках:

Aztan csak nez, csak nez elorehajolva

І зорить, зорить він і не назориться,

Mintha szive-lelke a szemeben volna.

І неначе світ весь -- у його зіницях

[Арань, 1994, с. 12-13].

Перший рядок, котрий дослівно звучить наступним чином: «Потім лише дивиться, лише дивиться, нахилившись вперед», Ю. Шкробинець перекладає значно поетичніше, зберігаючи при цьому суть ситуації. Угорському слову nez, що означає дивиться, він підбирає відповідник із розмовної мови зорить, тим самим передає і зміст висловлювання, адже юнак дійсно вдивляється у далечінь, а також це слово у формі назориться підходить для збереження римування.

У другому рядку перекладач вдається до конкретизації та водночас узагальнення. Точний переклад рядка такий: «Ніби його серце-душа були в його очах». Ю. Шкробинець конкретизує очі на зіниці та замінює вираз серце-душа на більш зрозумілий весь світ, що певною мірою логічніше, адже коли ми вдивляємося у далечінь, у простір, то у зіницях ніби віддзеркалюється світ.

Майстерно підходить Ю. Шкробинець і до перекладу різних фразеологічних явищ. В угорській мові є багато таких фразеологізмів, які не мають відповідників в українській мові. У таких випадках перекладач підбирає такі вислови, які найточніше відповідають змісту висловлювання. Так, вираз «Ember ez magaert» [Арань, 1994, с. 16], який вживається в угорській мові досить рідко як характеристика особливо прекрасної людини, Ю. Шкробинець перекладає як «От же ж парубійко!» [Арань, 1994, с. 17], що цілком відповідає змісту художнього тексту, адже йдеться про опис Міклоша. Фразеологічне зрощення у рядку «Toldi Miklosnak sincs am galambepeje» [Арань, 1994, с. 28], що означає нетерпеливу вдачу, а дослівно відсутність жовчі голуба, Ю. Шкробинець передає українським фразеологізмом теж не з лика шитий. Оскільки мова йде про запальну вдачу Міклоша та його миттєву реакцію на братову образу, то вживання цього фразеологізму вважаємо вдалим рішенням.

Художня мова поеми «Толді» насичена специфічними мовно-зображальними засобами. Як уже було відзначено нами, автор поеми під час написання твору керувався принципом збереження та відтворення в першу чергу уснопоетичних форм угорської мови. Ця знакова особливість твору була добре зрозумілою й Ю. Шкробинцю, котрий усвідомлював, що без збереження цієї індивідуальної риси не можна здійснити якісного перекладу: «Однією з найхарактерніших рис поеми “Толді” є її народність. Арань щедро черпав із криниці народної поезії, мовного багатства простого люду. Без відтворення цих фольклорних властивостей годі й уявити собі адекватний переклад поеми. Як на мене, досягти такої вірності можна тільки за однієї умови: вдаючись до використання відповідних засобів української народнопоетичної творчості» [Арань, 1994, с. 157-158].

Серед перекладачів існують суперечки стосовно того, як потрібно перекладати твори, що належать до фольклору та просякнуті національними реаліями. Перекладачка та науковиця Леся Мушкетик наводить думки перекладачки угорською мовою, серед іншого й українських дум та історичних пісень, Жужи Раб та інших перекладачів, котрі вважають, що при перекладі фольклору потрібно підбирати особливі засоби так, щоб це не співпадало з мовою якогось конкретного краю, бо це звучатиме дивно [Мушкетик, 2006, с. 149]. У той же час інша група перекладачів, до яких належить і Кінга Клауді, дотримується доцільності підбору в перекладі реалій максимально близьких та наявних у мові-перекладу відповідників за допомогою соціолінгвістичних методів [Klaudy, 1999, с. 37]. Незважаючи на заявлені Ю. Шкробинцем намагання перекласти поему «Толді» засобами української мови таким чином, щоб у творі не відчувалося, що це переклад, все ж таки йому вдалося зберегти й національний колорит твору, зокрема завдяки транскодуванню власних імен та назв: Міклош, Дьєрдь, Толді, Надьфалу, Бенце тощо. Перекладач транслітерує реалію державно- адміністративного устрою Угорського королівства надор та дає примітку, що вона означає, а також транслітерує ім'я цього вельможі:

Itt van immar a had, Laczfi nador hada,

Itt kevely hadaval Laczfi Endre maga;

Ось примчали вої, надорові* вої,

Ось сам надор Лацфі** їх веде при зброї [Арань, 1994, с. 14-15].

Вважаємо вдалим перекладацьким рішенням і переклад імені матері Міклоша Толді як Лерінциха:

Nines halotti tora Toldi Lorincnenek,

Napja sem derdlt fel dj menyegzojenek;

Masert sdtnek-faznek, masert lakomaznak:

Gyorgy van itthon, elso szdlotte a haznak.

То не поминання в Толді Лерінцихи,

Не весілля грають у вдови музики.

П'є-гуляє нині вся своя родина --

Мати зустрічає первісточка-сина [Арань, 1994, с. 22-23].

Для української мови притаманні такі фемінітиви, що мотивовані власними назвами чоловіків. Проте і в угорській мові до сьогодні часто вживаються на означення жінок імена чоловіків, до яких додається частинка ne, яка може приєднуватися як до імені, так і до прізвища чоловіка чи навіть його посади та дослівно означає, наприклад, дружина Яноша або дружина Ковача.

Одним із найдавніших тропів, що широко використовується в усній народній творчості, є порівняння [Гром'як, Ковалів, Теремко, 2007, с. 546]. У поемі «Толді» Я. Араньнетільки вживає народнопоетичніхудожні засоби,але йтворить індивідуально-авторськіуподібнення за їхнім зразком, які однак швидко засвоїлися та стали вже в угорській культурі загальновживаними. Ю. Шкробинець підходить до перекладу таких тропів зважено, тобто враховує як макроконтекст, так і стиль автора. Опис Міклоша, який складається із порівнянь, став також класичним зразком вживання порівнянь у художньому тексті:

Mint komor bikae, olyan a jarasa,

Mint a barna ejfel, szeme pillantasa,

Mint a sertett vadkan, fd veszett ddheben,

Csak nem osszeroppan a rdd vas kezeben.

Що не крок у Толді -- наче віл ступає;

Що не зирк -- сердитим вовком поглядає;

Що не дмух -- то дише кабанюга грізний;

І тріщить жердина у руці залізній

[Арань, 1994, с. 18-19].

У процитованому вище перекладі перший, третій і четвертий рядки Ю. Шкробинець перекладає максимально близько, наскільки це можливо засобами української мови, до оригіналу. У другому рядку, де йдеться про порівняння погляду Міклоша з опівнічною темнотою, перекладач вдається до заміни цього виразу на більш звичний для українця сердитим вовком поглядає. У широкому контексті твору така заміна є зрозумілою та прийнятною і підходить до вираження внутрішнього стану головного героя, а також відповідає стилю народної творчості. Переклад цієї строфи виступає ще одним свідченням вияву творчого начала перекладача, котрому вдалося так глибоко зрозуміти автора і його твір, що в перекладі він уподібнюється до нього та творить текст, який цілком відповідає авторським інтенціям.

Під час перекладу образних порівнянь Ю. Шкробинець вдається і до часткової заміни окремих складових частин тексту оригіналу. Проте робить він це завжди із збереженням подібності з уже існуючими виразами в українській мові. Так він перекладає порівняння: «S mint szilaj csikoe, magas volt a kedve» [Арань, 1994, с. 30], яке дослівно звучало б досить громіздкою конструкцією: Як у нестримного лошати був піднесений у нього настрій, як більш зрозумілий українцям вислів: «Гедзкаються хлопці, мов баскі лошата» [Арань, 1994, с. 31]. З контексту строфи зрозуміло, що мова йде про свиту Дьєрдя Толді, коли всі сп'яніли та розважаються, тому додавання іменника хлопці та вживання множини є повністю виправданим, бо в попередньому рядку вжито займенник mindenik -- усі, після якого в угорській мові вживається однина, але в українській мові множина, тобто тут застосовано граматичну трансформацію. Для розуміння ширшого контексту наводимо оригінал та переклад цілої строфи:

Ifju ver, oreg bor fickandott erokben, A fa darda vigan perdUlt jobb kezokben; Mindenik kotodott, hangosan nevetve, S mint szilaj csikoe, magas volt a kedve.

Од вина старого юна крівця п'яна. Замашно злітає піка дерев'яна. Сварки, перепалки, сміх, борня завзята. Гедзкаються хлопці, мов баскі лошата [Арань, 1994, с. 30-31]

Прикладом відтворення індивідуально-авторських уподібнень із частковою заміною є й наступні рядки:

Mint olajutoben szetmallott a teste, Мов насіння в ступі, розплескалось тіло,

Es az osszetort hds verolajt ereszte. Мов олія з цівки, кров задзюркотіла

[Арань, 1994, с. 34-35].

У наведеному уривку Ю. Шкробинець для передачі змісту висловлювання залишає акцент у перекладі на найважливішому. Оскільки у першому рядку порівнюється тіло із насінням у ступі, то перекладач, розвиваючи цю думку, додає і в другий рядок порівняння витоку крові, як олії з цівки. У тексті-оригіналі цей рядок звучить трохи інакше: «І розбита плоть сочилася кривавою олією». Варто відзначити, що додавання митцем порівняння дало йому змогу підібрати вдале римування та зберегти суть висловлювання.

У народнопоетичному ключі перекладає Ю. Шкробинець і безеквівалентну лексику. Так, вираз eszem a lelkedet, який дослівно перекладається як «їм твою душу», не має відповідника в українській мові. В угорській мові цей вислів є вираженням найсердечнішого та найлюб'язнішого звертання до когось, при чому ці почуття не обов'язково висловлюють почуття кохання, ця форма прийнятна і для вираження любові та захоплення безвідносно до статі. У поемі так звертається до Міклоша його старий вірний слуга, котрий віднайшов хлопця після його триденного переховування за межами села: "Jaj! eszem a lelkedet, beh jo, hogy meglellek"-- «Соколе мій милий!.. Я ж тебе шукаю!» [Арань, 1994, с. 42-43]. Перекладач у цьому випадку вирішує використати традиційне для українців ласкаве називання чоловіка або жінки, яке переважно вживається при звертанні: Соколе мій милий! [Жайворонок, 2006, с. 560]. Вважаємо таку перекладацьку дію доцільною, адже прямий переклад угорського вислову, навіть у разі пояснення його перекладачем у коментарі, був би для читача дивним та незрозумілим, у той час, як вжите звертання цілком відповідає ширшому контексту твору та виконує таку ж функцію, як і в оригіналі.

Загалом, можемо відзначити, що увесь текст перекладу поеми «Толді» Я. Араня заслуговує на увагу з точки зору перекладацького аналізу та може слугувати основою більшого за об'ємом дослідження.

Отже, проведений нами аналіз поетичного перекладу засвідчив, що, не зважаючи на значні відмінності між угорською та українською мовами, можливо здійснити такий професійний поетичний переклад, який відтворює усю систему образів та асоціацій першотвору. Значні мовні відмінності та національні системи віршування і пов'язані з ними особливості римування не становлять перепон, якщо перекладач добре із ними обізнаний. Це підтверджує здійснений нами огляд перекладацької діяльності Ю. Шкробинця, творча особистість якого сформувалася під впливом двох культур: української та угорської. Глибоке пізнання з самого дитинства та синтез цих двох мовокультур породив мистецько обдарованого індивідуума, який знайшов вираження свого творчого начала у сфері художнього перекладу. Досконале володіння угорською мовою стало запорукою одного з головних принципів його перекладацької роботи: перекладати завжди лише з оригіналу, бо тільки так можна відтворити усі нюанси першотвору в перекладі. Культурно-світоглядні погляди Ю. Шкробинця знайшли вираження і в підборі творів для перекладу, адже він обирав із розмаїття письменства Угорщини тих авторів та ті тексти, які йому припали до душі та водночас найбільшою мірою віддзеркалювали духовне розмаїття угорської літератури. Одним з таких угорських поетів-геніїв, творчість якого захоплювала перекладача ще з дитинства, був Я. Арань. І саме переклад його шедевру -- поеми «Толді» -- Ю. Шкробинець вважав одним із найбільших викликів та водночас успіхів у житті. Праця над перекладом поеми «Толді» спонукала Ю. Шкробинця до вироблення власної чіткої системи перекладацьких принципів, які стали своєрідним підсумком та прикладом роботи митця над інтерпретацією тексту. Перекладацьким кредом Ю. Шкробинця було прагнення створити такий переклад українською мовою, щоб він сприймався читачами та мав на них такий самий вплив, як і оригінал твору. У той же час відзначимо, що йому вдалося зберегти міру: так, переклад сприймається як український твір, однак культурно-національні реалії угорського народу в ньому також добре відображені.

Проаналізувавши переклад поеми «Толді» Я. Араня українською мовою, можемо констатувати, що Ю. Шкробинець як перекладач вірний своїм перекладацьким принципам та завжди підбирає такі еквіваленти перекладу, щоб не порушити ні змісту, ні форми, ні художньої естетичності твору. Для цього він використовує і діалектну лексику української мови, і тропи (епітети, порівняння, метафори), і фразеологізми, які притаманні в першу чергу українській словесності. Це дає йому змогу зберегти в перекладі поетичну мову художнього тексту, яка в першотворі є надзвичайно багатою на словесно-виражальні засоби. За допомогою лексичних трансформацій перекладач передає смислове значення тексту оригіналу таким чином, що переклад не втрачає своєї сутності, бо ситуація, описувана автором оригіналу та перекладачем, тотожна, відмінні лише засоби її вираження. Вважаємо, що застосовані Ю. Шкробинцем перекладацькі трансформації, а саме повна та часткова заміна форм слів, цілісна перебудова, перестановки, опущення, конкретизація, генералізація, узагальнення, транскодування власних імен і назв цілком вмотивовані та зумовлені в першу чергу синтаксичними особливостями угорської та української мов і загалом значними граматичними розбіжностями. Також без використання комплексних як лексичних, так і граматичних трансформацій перекладачеві не вдалося б відтворити поетичну образність твору-оригіналу та зберегти особливості римування. Заслуговує на увагу й власний поетичний талант перекладача, що знайшов вираження у неологізмах та мистецькому перекладі індивідуально-авторських особливостей тексту оригіналу.

...