Народнопоетична картина світу в парадигмі інших картин світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Народнопоетична картина світу в парадигмі інших картин світу

Продан Андрій Іванович аспірант кафедри української мови та славістики, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, м. Тернопіль

Анотація

Стаття присвячена дослідженню особливостей народно-поетичної картини світу, інтерес до якої, з одного боку, зумовлений переорієнтацією наукових зацікавлень, зокрема зміщенням дослідницького інтересу до картини світу, спричиненим поширенням нових підходів у мові, а з іншого - потребою вивчення української фольклорної спадщини. Метою статті було окреслити теоретичні засади вивчення народнопоетичної картини світу з урахуванням лінгвокогнітивного і лінгвокультурологічного підходів та з'ясувати її специфіку. Під час дослідження було проаналізовано праці відомих вітчизняних мовознавців, присвячені вивченню картини світу, насамперед мовної, концептуальної, етномовної, що дозволило умотивувати необхідність вивчення народнопоетичної картини світу. Засвідчено, що феномен картини світу належить до фундаментальних наукових понять, виражає найсуттєвіші характеристики людини, її буття, її взаємозв'язки з позамовною дійсністю. З одного боку, це ментальне утворення, те, що йде від людини, плід її сприйняття, фантазій, мисленнєвих процесів, а з іншого -об'єктивоване утворення, що опредмечується мовними засобами. Підтверджено, що фольклорний текст як феномен культури, резервуар культурного змісту, засіб проникнення до ієрархії культурних цінностей є важливим джерелом дослідження народнопоетичної картини світу, під якою пропонуємо розуміти позначену національною специфікою картину, що виражає засобами мови світогляд українського народу. Сферою реалізації такої картини є фольклорні тексти як складні закодовані повідомлення, які можна інтерпретувати, лише володіючи вербальним кодом. Доведено, що вивчати специфіку таких картин - зберігати для нащадків досвід попередніх поколінь. народний поетичний мова

Ключові слова: картина світу, етнічна картина світу, народно-поетична картина світу, фольклор, народнопоетичний текст.

Prodan Andrii Ivanovych post-graduate student of the Department of Ukrainian Language and Slavic Studies, Ternopil National Pedagogical University named after Volodymyr Hnatyuk, Ternopil,

FOLK-POETIC PICTURE OF THE WORLD IN THE PARADIGM OF OTHER PICTURES OF THE WORLD

Abstract.The article is devoted to the study of the peculiarities of the folk poetic picture of the world, the interest in which, on the one hand, is due to the reorientation of scientific interests, in particular, the shift of research interest in the picture of the world, caused by the spread of new approaches in the language, and on the other hand, the need to study the Ukrainian folklore heritage. The purpose of the article was to outline the theoretical foundations of the study of the folk-poetic picture of the world, taking into account the linguistic-cognitive and linguistic-cultural approaches, and to clarify its specifics. During the research, the works of famous domestic linguists dedicated to the study of the world picture, primarily linguistic, conceptual, ethnolinguistic, were analyzed, which made it possible to motivate the need to study the folk poetic picture of the world. It is proven that the phenomenon of the picture of the world belongs to the fundamental scientific concepts, expresses the most essential characteristics of a person, his existence, his relationships with extra-linguistic reality. On the one hand, it is a mental formation, something that comes from a person, the fruit of his perception, fantasies, thought processes, and on the other hand, it is an objectified formation that is objectified by linguistic means. It has been confirmed that the folklore text as a cultural phenomenon, a reservoir of cultural content, a means of penetrating the hierarchy of cultural values is an important source of research into the folk-poetic picture of the world, under which we propose to understand a picture marked by national specificity, which expresses the worldview of the Ukrainian people through the means of language. The sphere of realization of such a picture is folklore texts as complex coded messages that can be interpreted only by possessing a verbal code. It has been proven that studying the specifics of such paintings means preserving the experience of previous generations for posterity.

Keywords: picture of the world, ethnic picture of the world, folk-poetic picture of the world, folklore, folk-poetic text.

Постановка проблеми. Протягом останніх десятиліть одним із ключових завдань парадигми сучасних мовознавчих студій є вивчення картини світу, насамперед мовної і концептуальної картин світу, етнічної, або етномовної, індивідуально-авторської та інших. Водночас, на наш погляд, недостатньо уваги приділено було ментально-мовному опису народнопоетичної картини світу, визначенню її місця в парадигмі картин світу, що й зумовлює актуальність теми запропонованого дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням картини світу з урахуванням нових підходів у мові, насамперед лінгвокогнітивного і лінгвокультурологічного, в україністиці займалися Т. Вільчинська, І. Голубовська, В. Жайворонок, Т. Космеда, Л. Лисиченко, Н. Слухай та ін. До перспективних мовознавчих досліджень належать і ті, що присвячені вивченню українських фольклорних текстів як репрезентантів народнопоетичної картини світу, які студіювали Т. Беценко, Н. Данилюк, С. Єрмоленко, В. Кононенко, А. Мойсієнко та ін., виходячи з того, що вивчення художньо-ціннісних орієнтацій, символічних образів, виплеканих українством, відкриває шлях до розуміння етнокультурологічних засад національного світосприйняття, закладає підвалини картини світу, що виокремлює національну спільноту.

Відстежуючи народне світобачення через призму фольклорного тексту, українські науковці аналізують мову народнопоетичної творчості як феномен культури, резервуар культурного змісту, засіб проникнення до ієрархії культурних цінностей, інструмент інтерпретації, категоризації й концептуалізації вторинних семіотичних систем. Це дозволяє тлумачити фольклорний текст як складне закодоване повідомлення, яке можна інтерпретувати лише володіючи вербальним кодом, що розкриває особливості народнопоетичної картини світу. У лінгвістиці представлені численні спроби дослідження різних фрагментів такої картини, як-от на прикладі народних пісень (Н. Данилюк), думового епосу (Т. Беценко), загадок (А. Мойсієнко), замовлянь (О. Остроушко), казок (Т. Жук) та ін.

Метою статті є окреслити теоретичні засади вивчення народнопоетичної картини світу з урахуванням лінгвокогнітивного і лінгвокультурологічного підходів та з'ясувати її специфіку.

Виклад основного матеріалу. Основи лінгвістичної теорії про способи відображення та інтерпретації світу закладені ще у працях В. фон Гумбольдта, О. Потебні, Е. Сепіра, Б. Уорфа та ін., які висунули ідею про те, що кожна мова членує світ по-різному, категоризуючи його тільки їй притаманною системою думок і відчуттів, об'єктивуючи багатоманітність способів мислення і відображення, що в мові закодована історична (культурна) пам'ять як людства в цілому, так і окремого народу зокрема [цит за 1, с. 21-22].

На думку В. Жайворонка, картина світу - "це те, що йде передусім від людини чи етносу, результат людського сприйняття, фантазій, мисленнєвих процесів і перетворюваної діяльності. Всесвіт як усеохоплений світ є для людини всеосяжним предметом пізнання. Водночас світ - це й сама людина, коли йдеться про внутрішні її світовідчуття, переживання, розумову діяльність, невіддільну від мови як способу організації інформації про сам світ, а перше - Всесвіт" [2, с. 24].

Вагоме місце у пізнанні та інтерпретації людиною навколишнього світу відіграє мова. Культура народу вербалізується у мові, саме мова акумулює ключові концепти культури, які трансформує в знаки - слова. Створена мовна модель є суб'єктивним відображенням об'єктивного світу, вона несе в собі риси людського способу світопізнання.

Картина світу, що відбивається національною повсякденною свідомістю, є продуктом тривалого історичного розвитку та об'єктом передачі досвіду між поколіннями. У ній переплітаються знання, припущення, віра, що породжують прототипи, відображення дійсності в практиці повсякденної праці й побуту та естетичне освоєння людиною реального світу, тобто повсякденні знання, здоровий глузд та ірраціональність, презентовану в міфах, легендах, забобонах. У ній присутні інтернаціональні, загальнолюдські й національно-специфічні особливості.

О. Бондаренко звертає увагу на те, що "картина світу в її відображенні мовою складніша й глибша, ніж та, яка відтворюється власне найменуванням. Це також картина зв'язків і стосунків, що існують, по-перше, між предметами (явищами, ситуаціями); по-друге, між предметами (явищами, ситуаціями) і тими, хто їх сприймає й оцінює; по-третє, самими класифікаціями й оцінками. Інакше кажучи, поняття "картина світу" містить у собі не тільки знання про предмети й непредметні сутності, але й знання про моральні норми та духовні цінності мовного співтовариства, причинно-наслідкові зв'язки, етичні норми, досвід попередніх поколінь і т. д." [3, с. 40].

Картина світу може бути представлена за допомогою просторових (верх - низ, правий - лівий, схід - захід, далекий - близький), часових (день - ніч, зима - літо), кількісних, етичних та інших параметрів. На її формування впливають мова, традиції, природа і ландшафт, виховання, навчання та інші соціальні фактори. Вона може бути цілісною (такими є міфологічна, релігійна, філософська, фізична картини світу), але вона може відображати і якийсь фрагмент світу, тобто бути локальною. Тому вона частково універсальна, а частково національно-специфічна.

Загалом картину світу розглядають як продукт пізнавальної діяльності, що формується на основі цілісної лексико-семантичної системи мови, знань, надбаних людиною завдяки власному і суспільному досвіду.

У сучасному мовознавстві з поширенням лінгвокогнітивного, лінгвокультурологічного підходів активізувався інтерес до концептуальної картини світу (ККС) і мовної картини світу (МКС). Науковці ці два поняття або максимально зближують, або протиставляють. До розв'язання проблеми взаємодії МКС із ККС та з культурою зверталася відома українська дослідниця Л. Лисиченко в такій фундаментальній праці, як "Лексико-семантичний вимір мовної картини світу" та "Ці невичерпні глибини мови". Зокрема, науковиця стверджує, що "мовна картина світу є засобом вираження не тільки знань про предметний світ, а й засобом... формування духовного світу, тих надбань, які безпосередньо не сприймаються органами чуття", а постають "у результаті складних психоі логіко-ментальних процесів, у яких мова виступає знаряддям об'єктивації духовного світу" [4, с. 37]. Важливим є її висновок про те, що "питання про мовну картину світу та її зв'язок із духовним життям людини на домовному, логіко-концептуальному рівнях має не лише велике теоретичне лінгвістичне значення, але є також питанням про ментальність сучасного українця та інтелектуальний і морально-естетичний розвиток нації" [5, с. 41]. Загалом праці Л. Лисиченко містять перспективні ідеї, пов'язані з лінгвістичним осмисленням засобів вербального кодування важливих для етносу цінностей.

Дослідниця констатує, що "першій (ККС) як одиниці відповідають поняття, другій (МКС) - значення слова. Однак для розуміння явищ і процесів, що відбуваються саме в мовній картині, важливим є ще третій складник - домовна картина світу, уявлення про світ, що, на противагу поняттям (навіть "наївним"), не мають мовного вираження, але є джерелом для нього" [там же, с. 38]. На її думку, "концептуальна картина світу є підґрунтям мовної картини, однак ККС універсальніша і є спільною для народів з однаковим рівнем знань про світ, у той час як мова відображає досвід кожного народу і виявляє не тільки спільні знання, а й своєрідність бачення світу" [там же, с. 37]. Висвітлюючи питання про відмінності між мовною і концептуальною картинами світу, вона наголошує на необхідності враховувати й ментальну картину світу, уявлення про світ, що, не маючи мовного вираження, є джерелом для нього.

Науковці звертають увагу на умовність розмежування мовної і концептуальної картин світу і пропонують таке розв'язання цієї проблеми: "Концептуальна картина світу - це не лише система понять про сукупність реалій довкілля, а й система значень, що втілюються в ці реалії через слово-знак, слово-концепт… Мовна картина світу - це мозаїкоподібна польова система взаємопов'язаних мовних одиниць, що через складну систему фонетичних явищ, лексико-семантичних і граматичних значень, а також стилістичних характеристик відбиває відносно об'єктивний стан речей довкілля і внутрішнього світу людини, тобто загалом картину світу. І концептуальну, і мовну картину світу можна сприймати як загальнолюдський універсум і як національне мовне явище" [там де 2, с. 26]. Звідси логічним видається використання терміна "концептуально-мовний універсум".

Подібну думку розвиває Т. Вільчинська, за словами якої, "мовна і концептуальна картини світу - це два окремі феномени, які виділяються у межах загального конструкта "картина світу". МКС виконує функції означування основних елементів ККС. Водночас тісний зв'язок між ними дає змогу об'єднувати їх у мовно-концептуальній картині світу, яка, подібно до інтегрованих нею МКС і ККС, є національною, тобто такою, що здатна засобами певної мови виразити світовідчуття та світорозуміння народу - її носія" [там де 1, с. 26]. Ця думка видається нам досить переконливою. Говорячи про національну мовноконцептуальну картину світу, дослідниця зауважує, що вона детермінуються як системою морально-етичних цінностей народу, так і світовідчуттям конкретного автора.

Аналіз теоретичних положень, пов'язаних з об'єктивацією МКС і ККС, дає змогу простежити певні тенденції в сучасному мовознавстві, які підтверджують думку П. Мацьківа про те, що в тріаді КС - ККС - МКС існують відношення, які репрезентуються в категоріях глобальне - універсальне - характерологічне з домінантою глобального та універсального [6, с. 25]. При цьому МКС "відповідальна" за ментальний вияв її носіїв, унікальні й етноцентричні, духовні надбання окремого етносу та відображає багатоаспектну палітру навколишнього світу, вносячи "свою" специфіку в об'єктивну картину світу.

Зрозуміло, що і МКС, і ККС є потенційно необмеженими утвореннями, тому природним є виділення і дослідження видових похідних понять та окремих фрагментів картини світу - наукової, поетичної, публіцистичної, міфологічної та ін. або в залежності від суб'єкта - індивідуальної (індивідуально-особистісної), колективної, національної (етнічної), загальнолюдської (універсальної).

Розвиток когнітивної лінгвістики в останні десятиліття характеризується науковим інтересом саме до етнічної картини світу, яку часто ототожнюють з національною (І. Голубовська, І. Чернишенко), використовуючи навіть терміни "етнонаціональна", "етномовнонаціональна". Зацікавлення відповідною картиною світу зумовлене необхідністю дослідження мови як культурного коду нації, що зберігає скарби національної культури. Вивчення національних картин світу сьогодні стає пріоритетним серед питань загальнофілологічного характеру. Основи української етнолінгвістики заклав у свій час О. Потебня, розглядаючи слово як культурне явище. Мова в замкнутій продуктивній системі символів нагромаджує та фіксує досвід етносу, стаючи його "найдосконалішою подобою" (О. Потебня). Встановлено, що "відбитий у мові зв'язок понять, уявлень повторюється у різних виявах культури - обрядових текстах, дійствах, ритуалах, наприклад мистецтві, орнаментиці та ін., що зумовлює проєкцію історії мовних одиниць, їхню етимологію на явища культури і навпаки" [7, с. 184].

Представники когнітивної лінгвістики і лінгвокультурології стверджують, що концептуальна система, представлена у вигляді мовної картини світу, залежить від культурного та фізичного досвіду. Це дозволяє говорити про значний вплив національних, етнічних та культурних надбань на формування картини світу як загальнонародної, так й індивідуальної. Зокрема, науковці зосереджують увагу на дослідженні національної мовної картини світу в загальномовному чи авторському вираженні. О. Бондаренко зазначає, що "дослідження МКС забезпечує виявлення особливостей не тільки мовної системи, але й специфіки сприйняття світу відповідним етносом, тобто специфіки національно-культурної ККС" [там де 3, с. 40].

На існуванні двох різновидів мовної картини світу - профанного і міфопоетичного, які разом співіснують, зосереджує увагу Н. Слухай, зауважуючи, що "буття мовної картини світу у двох іпостасях - профанній, фоновій, і сакральній, міфопоетичній, - передбачає системність і структурованість кожної з них, але якщо підсистема профанної, буденної, мови досліджена всебічно і глибоко, то підсистема міфопоетичної мови - явно недостатньо, хоча деякі дані про неї вже накопичені" [8, с. 20].

На думку В. Кононенка, "вивчення художньо-ціннісних орієнтацій, символічних образів, що їх виплекало українство, у свою чергу, відкриває шлях до підняття етнокультурологічних засад національного світосприйняття, закладає підвалини картини світу, що виокремлює національну спільноту" [9, с. 98].

Аналіз праць, в яких розглядаються проблеми етнокультурної картини світу, засвідчив, що її вивчають в онтологічному, комунікативно-функціональному і когнітивно-дискурсивному напрямах. Так, у межах онтологічного напряму науковці зосереджують увагу на етнокультурних концептах різних лінгвокультурних спільнот (І. Голубовська), окреслюють систему міфопоетичних і культурних смислів у слов'янській культурі (О. Снитко), визначають структуру етнокультурних концептів та розробляють методику їх аналізу (А. Приходько). З позицій комунікативно-функціонального та когнітивно-дискурсивного напрямків на основі передконцептуального аналізу слов'янських художніх текстів виокремлюють етноконцепти в східних слов'ян (Н. Слухай), з'ясовують регулятивно-сугестивну функцію етноміфопоетичних смислів у сучасних медійних текстах (О. Самусенко), структурують етнічні передконцепти та встановлюють їхню роль у формуванні індивідуально-авторської картини світу (О. Петриченко), встановлюють складники архетипного символу "світове дерево" (М. Єлісова) тощо.

С. Єрмоленко про вияв національної специфіки в етнічній картині світу висловилася так: "Інформація, що перебуває за межами концептуальної картини світу, передається в різних мовах по-різному, виявляючи в такий спосіб національну специфіку, оскільки універсальні, загальні закони людського мислення не заперечують, а навпаки, підтверджують існування конкретних етнічних мовних картин світу, специфіку сприймання кожним народом навколишнього світу й відображення цього сприймання в певних комплексах понять у відповідних психологічних діях" [10, с. 391].

І. Голубовська етнокультурну картину світу кваліфікує як "виражене засобами певної мови світовідчуття і світорозуміння етносу, вербалізовану інтерпретацію мовним соціумом навколишнього світу" [11, с. 6]. Суб'єктом такої картини світу є окремі народи, а отже, кількість національних картин світу залежить від кількості народів, що живуть на землі.

Беззаперечним вважаємо твердження про те, що звичаї впливають на комунікативну систему етносу, а культурні цінності й вірування частково створюють етномовну реальність. І якщо культура як система свідомості пов'язана і з особистістю, і з етнічною спільнотою, то мова як досконала система символізації колективного досвіду є своєрідним символічним ключем до розуміння етнокультури. Враховуючи це, В. Жайворонок робить висновок, що "мова як універсальний виразник етнокультури виступає водночас народним мистецтвом, бо є і результатом інтелектуальної роботи багатьох поколінь, і могутнім рушієм культурного розвою сьогоднішньої нації" [12, с. 53-54].

Вибудовується логічна модель "людина - етнос (культура) - мова", що вказує на взаємопов'язаність цих компонентів. Утративши один елемент, втратимо єдність між поколіннями і поставимо під сумнів існування народу (тієї чи іншої цивілізації). Отже, кожна окрема мова певним чином насичена етнічними, національними та історичними компонентами, які формують етнічну картину світу усього народу, так і його окремих індивідів. Водночас констатуємо, що чи не найбільше духовних цінностей фіксують народнопоетичні (фольклорні) тексти як "невичерпна криниця" народних думок і сподівань.

Досліджуючи українські загадки, А. Мойсієнко розглядає їх як суттєвий компонент народнопоетичної картини світу, частину національної концептосфери, що охоплює сукупність народних уявлень про реалії буття. На думку дослідника, створення словесного феномену української загадки ґрунтується на таких позиціях, як рівень загального розвитку мовної системи нації, емпіричний досвід народу, культурологічні та ментальні особливості його світогляду, що дозволяє поринути у стихію давніх уявлень предків про довкілля і Всесвіт, долучитися до традиційних раціонально-образних рецепцій об'єктів позамовної дійсності [13, с. 5].

Праці вченого засвідчують й активізацію дослідницького інтересу до українських паремій. Під час їхнього розгляду науковець вдається до енциклопедичних ремарок, що стосуються пояснення як вертикальної, так і горизонтальної площин аналізованих текстів, наводить приклади паралелей художньо-світоглядних тлумачень, представлених в українській та інших національних картинах світу [14, с. 235-240].

За словами Н. Данилюк, саме "мова фольклору свого часу виконувала функцію пізнання та осягнення світу. Вона не просто відображала, копіювала навколишню дійсність у науковій свідомості, а й створювала свою особливу мовну картину світу, яка певним чином відрізняється від загальномовної і тих, що формуються в художньому тексті під впливом індивідуально-мовних образів" [15, с. 91].

Загалом лінгвокультурологічне студіювання народнопоетичних текстів дає змогу просунутися вперед у напрямку вивчення лінгвокультурних рис етноспільноти, декодувати її мовомислення, описати культурні компоненти в семантиці мовних знаків, віднайти в мові культурні коди. "Побачити в узагальнених категоріях національно окреслене, історично й традиційно опрацьоване, осмислене у вимірах часу, ввійти в коло споконвічних народних прагнень і сподівань з орієнтацією на сучасні процеси національного відродження означає спрямувати опис концептуальних засад духовності у річище національної культури, національної мови" [там де 9, c. 98].

Українські мовознавці, простежуючи відповідне бачення світу крізь призму фольклорного тексту, аналізують мову народнопоетичної творчості як феномен культури, вмістилище культурного змісту, інструмент інтерпретації, категоризації й концептуалізації вторинних знакових систем. Тож цілком слушним є висновок С. Єрмоленко про те, що "мова усної поетичної творчості трудового народу передає наступним поколінням і факти героїчної історії, і картини соціального та родинного побуту, і найрізноманітніші гами людських почуттів, оцінок, утілених у відшліфовані словесно-виражальні форми" [16, с. 3]. Звідси робимо висновок, що фольклорний текст становить складне закодоване повідомлення, яке можна зрозуміти лише володіючи вербальним кодом, який розкриває особливості народнопоетичної картини світу.

Висновки

Результати проведених спостережень дають підстави для висновку про те, що народнопоетична картина світу українців позначена національною специфікою, виражає засобами мови світогляд українського народу, об'єктивується у фольклорних текстах, які можна інтерпретувати, лише володіючи вербальним кодом. Вивчати специфіку подібних картин - зберігати для нащадків досвід попередніх поколінь. Перспективу в дослідженні народнопоетичних картин світу вбачаємо в залученні до аналізу текстів різних фольклорних жанрів та різноманітних концептів як одиниць моделювання таких картин світу.

Література

1. Слухай Н.В., Снитко О.С., Вільчинська Т.П. Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні: навч. посіб. Київ: ВПЦ "Київський університет", 2011. 367 с.

2. Жайворонок В.В. Етнолінгвістика в колі суміжних наук. Мовознавство. 2004. № 5/6. С. 23-35

3. Бондаренко О.С. Про співвідношення між мовною та концептуальною картинами світу. Наукові записки Луганського національного педагогічного університету. Сер. "Філологічні науки" : зб. наук. праць. Вип. 4. Т. 1. Луганськ: Альма-матер, 2003. С. 37-44.

4. Лисиченко Л.А. Ці невичерпні глибини мови. Харків: Цифра-Принт, 2011.304 с.

5. Лисиченко Л.А. Структура мовної картини світу. Мовознавство. 2004. № 5/6. С. 36-41.

6. Мацьків П. Концептосфера Бог в українському мовному просторі : монографія. Дрогобич: Коло, 2007. 332 с.

7. Українська мова: енциклопедія / pедкол. В.М. Русанівський, О.О. Тараненко (співголови). Київ: Укр. енцикл. ім. М.А. Бажана, 2007. 856 с.

8. Слухай Н.В. Етноконцепти та міфологія східних слов'ян в аспекті лінгвокультурології. Київ: Київський університет, 2005. 167 с.

9. Кононенко В. І. Українська лінгвокультурологія: навч. посіб. Київ: Вища школа, 2008. 326 с.

10. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності : стилістика та культура мови. Київ: Довіра, 1999. 431 с.

11. Голубовська І. О. Етнічні особливості мовних картин світу: монографія. Київ: Логос, 2004. 284 с.

12. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: нариси. Київ: Довіра, 2007. 262 с.

13. Мойсієнко А.К. Народна загадка в текстово-дискурсивному вимірі. Українська мова. 2013. №3. С. 39-47.

14. Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша. Київ: Сталь, 2006. 304 с.

15. Данилюк Н.О. Етнолінгвістичні дослідження у другій половині ХХ - на початку ХХІ століть і вивчення мови фольклору. Українська мова. 2008. № 3. С. 90-97.

16. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. Київ: Наукова думка, 1987. 243 с.

References:

1. Slukhai, N. V., Snytko O. S., & Vilchynska T. P. (2011). Kohnitolohiia ta

kontseptolohiia v linhvistychnomu vysvitlenni [Cognitology and conceptology in linguistic coverage]. Kyiv: Kyivskyi universytet [in Ukrainian].

2. Zhaivoronok, V. V. (2004). Etnolinhvistyka v koli sumizhnykh nauk [Ethnolinguistics in the circle of related sciences]. Movoznavstvo - Linguistics, 5/6, 23-35 [in Ukrainian].

3. Bondarenko, O. S. (2003). Pro spivvidnoshennia mizh movnoiu ta kontseptualnoiu kartynamy svitu [On the relationship between linguistic and conceptual world pictures]. Naukovi zapysky Luhanskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu. Ser. "Filolohichni nauky" -Scientific notes of Luhansk National Pedagogical University. Ser. "Philological Sciences", 4 (1), 37-44 [in Ukrainian].

4. Lysychenko, L. A. (2011). Tsi nevycherpni hlybyny movy [These inexhaustible depths of language]. Kharkiv: Tsyfra-Prynt [in Ukrainian].

5. Lysychenko, L. A. (2004). Struktura movnoi kartyny svitu [The structure of the linguistic picture of the world]. Movoznavstvo - Linguistics, 5/6, 36-41 [in Ukrainian].

6. Matskiv, P. (2007). Kontseptosfera Boh v ukrainskomu movnomu prostori [The conceptual sphere of God in the Ukrainian language space]. Drohobych: Kolo [in Ukrainian].

7. Ukrainska mova : entsyklopediia (2007) [Ukrainian language: an encyclopedia]. V. M. Rusanivskyi, O. O. Taranenko (Ed). Kyiv: Ukr. entsykl. im. M. A. Bazhana [in Ukrainian].

8. Slukhai, N. V. (2005). Etnokontsepty ta mifolohiia skhidnykh slovian v aspekti linhvokulturolohii [Ethnoconcepts and mythology of Eastern Slavs in the aspect of linguistic and cultural studies]. Kyiv: Kyivskyi universytet [in Ukrainian].

9. Kononenko, V. I. (2008). Ukrainska linhvokulturolohiia [Ukrainian linguistic and cultural studies]. Kyiv: Vyshcha shkola [in Ukrainian].

10. Yermolenko, S. Ya (1999). Narysy z ukrainskoi slovesnosti : stylistyka ta kultura movy [Essays on Ukrainian literature: stylistics and language culture]. Kyiv: Dovira [in Ukrainian].

11. Holubovska, I. O. (2004). Etnichni osoblyvosti movnykh kartyn svitu: monohrafiia [Ethnic features of language pictures of the world]. Kyiv: Lohos [in Ukrainian].

12. Zhaivoronok, V. V. (2007). Ukrainska etnolinhvistyka: narysy [Ukrainian ethnolinguistics: essays]. Kyiv: Dovira [in Ukrainian].

13. Moisiienko, A. K. (2013). Narodna zahadka v tekstovo-dyskursyvnomu vymiri [A folk riddle in the text-discursive dimension]. Ukrainska mova - Ukrainian language, 3, 39-47 [in Ukrainian].

14. Moisiienko, A. K. (2006). Slovo v apertseptsiinii systemi poetychnoho tekstu. Dekoduvannia Shevchenkovoho virsha [The word in the apperceptive system of the poetic text. Decoding Shevchenko's poem]. Kyiv: Stal [in Ukrainian].

15. Danyliuk, N. O. (2008). Etnolinhvistychni doslidzhennia u druhii polovyni KhKh - na pochatku KhKhI stolit i vyvchennia movy folkloru [Ethnolinguistic research in the second half of the 20th - at the beginning of the 21st centuries and the study of the language of folklore]. Ukrainska mova - Ukrainian language, 3, 90-97 [in Ukrainian].

16. Yermolenko, S. (1987). Ya. Folklor i literaturna mova [Folklore and literary language]. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru