Переклад як вид документа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Переклад як вид документа

документ переклад комуні кант інформаційний

Аналіз наукових пошуків в аспекті еволюції документазнавчої думки про переклад свідчить про незначну кількість публікацій, які так чи інакше стосуються цього питання, зокрема термінологічних та теоретичних аспектів.

Наукова дискусія про зміст документознавства, що розгорнулася в Україні наприкінці ХХ - початку ХХІ ст., виокремлює питання термінології. Про це свідчать численні доповіді й повідомлення, присвячені загальній проблематиці термінознавства, багатоаспектній термінологічній тематиці документознавства та суміжних наукових галузей знань. Помітною науковою подією стало проведення міжнародного науково-теоретичного семінару «Термінологія документознавства та суміжних галузей знань», започаткованого у 2007 р. кафедрою державного управління Київського національного університету культури і мистецтв.

Вищезазначене акцентує увагу на важливості теоретичного обґрунтування терміна «переклад» з метою виокремлення його серед інших видів документів для подальшого вивчення. Новизна даного питання обумовлює його дискусійний характер у науковому середовищі документознавців. На основі огляду перекладу як об'єкта документознавчих досліджень ми розглянемо основні підходи до визначення сутності та змісту поняття «переклад». Основними завданнями у цьому постають здійснення аналізу та співвідношення понять «переклад» і «документ», визначення обсягу і змісту терміна «переклад», характеристика його матеріальної, інформаційної та знакової складових, формулювання поняття «переклад». Вирішення окреслених завдань обумовило звернення до результатів досліджень відповідних аспектів у галузі мовознавства та перекладознавства.

Із огляду на знакову систему документа Г. Швецова-Водка і Н. Кушнаренко зазначають, що одне і теж повідомлення може бути передане різними знаками, різними мовами; перекладання невідомої реципієнту мови повідомлення відомою є процесом декодування. У документній комунікації код є однією із складових частин комунікаційного акта і розуміється як «правила мови, якою зафіксовано повідомлення» (слова, звуки, колір); процес кодування - «представлення ідеї, яку прагне донести до отримувача комунікант, в кодах або символах, тобто в знаках...», а однією із властивостей, притаманних знаковій системі документа, є «здійснення перекладу (заміни) однієї знакової системи іншою»; процес декодування повідомлення - «переклад повідомлення мовою отримувача». Отже, процес перекладання невідомої мови повідомлення відомою здійснюється через декодування.

Вивчаючи різні види наукового опрацювання документів Н. Кушнаренко і В. Удалова зазначають, що багато фахівців зараховують до аналітико- синтетичного опрацювання науковий переклад, розуміючи його як «переклад з однієї мови на іншу наукових, технічних, економічних, політичних текстів». Проте, на думку науковців, є недоречним зараховувати такий переклад до спеціальних процесів аналітико-синтетичної опрацювання, оскільки «процес перекладу не передбачає згортання інформації, яку містить первинний документ». Отже, переклад (науковий) розглядається як процес.

Також переклад згадується у типо-видовій класифікації документа. Так, Г. Швецова-Водка за ознакою «характер аудиторії, на яку розрахований документ» зараховує рукописні переклади до неопублікованих (депонованих) документів. Такої ж думки дотримується Н. Кушнаренко і зазначає, що переклад іноземної та вітчизняної наукової документації є «найважливішим засобом міжнародного обміну науковою та технічною інформацією».

Типова класифікація літератури Г. Швецової-Водки за мовною ознакою передбачає розподіл літературних творів на оригінальні та перекладені: перекладений твір - «переклад оригінального літературного твору іншою мовою», перекладена література - «літературні твори, які є перекладом оригінальних літературних творів іншою мовою». Дослідницєю запропоновано визначення «перекладене видання» - «видання, яке містить твір, перекладений з мови оригіналу іншою мовою», або «видання, що є перекладом іншою мовою оригінального літературного твору».

Н. Кушнаренко відносить переклади до складу документів, що становлять підсистеми бібліотечних фондів (зокрема, підфонд нормативних і технічних документів та підфонд перекладів).

Вивчаючи переклад як вид документної комунікації, А. Збанацька зазначає, що переклад містить вторинну інформацію, призначену для передачі в просторі й часі, і є поняттям вторинним відносно оригінального документа. Перекладацька діяльність як складова системи соціальних комунікацій, на думку дослідниці, виступає у формі діалогу, а переклад як елемент цієї системи є засобом комунікації.

Здійснений огляд є підставою до спроби теоретичного обґрунтування поняття «переклад», що передбачає процес визначення обсягу і змісту поняття, яке дається через родову ознаку і найближчу видову відмінність (найважливішу і найсуттєвішу ознаку). Вирішення порушеного завдання потребує здійснення аналізу наявних варіантів осмислення термінів «переклад», «документ», а також відмінних ознак перекладу.

Розпочинаючи аналіз терміна переклад, перш за все, варто звернутися до нормативної бази, а також галузевих міжнародних та національних стандартів у перекладацькій сфері, які містять наступні визначення: «переклад письмовий - переклад з іноземної мови і/або іноземною мовою, поданий у роздрукованому вигляді або на електронних носіях», «переклад усний - послідовний або синхронний переклад з іноземної мови і/або іноземною мовою»; «перекладене видання - видання, що містить твір, перекладений із будь-якої іноземної мови мовою національності, для якої адресовано видання»; «переклад - перетворення тексту, поданого однією мовою у текст іншою мовою» (природною); «переклад - заміна оригінального документа відповідним відтворенням його змісту засобами іншої мови»; «переклад документа іншою мовою (переклад) - виклад змісту документа засобами іншої мови при повному збереженні його структури та відсутності довільного скорочення тексту»; «офіційний переклад - автентичний виклад українською мовою тексту багатостороннього міжнародного договору України, складеного мовою, іншою, ніж українська».

Тлумачні словники та енциклопедії подають такі трактування перекладу: 1) дія за значенням перекладати - з однієї мови іншою; 2) текст, слово, усне висловлювання, а також літературний твір, перекладені з однієї мови на іншу.

У тлумачному перекладознавчому словнику зазначено, що переклад зазвичай розуміється або як процес перекладу, або як результат діяльності перекладача - усний чи письмовий текст, висловлювання. Переклад є «процесом міжмовного перетворення або трансформації усного або письмового тексту, представленого однією мовою, в текст (усний чи письмовий) іншою мовою»; «передачею інформації, що міститься в даному творі мовлення, засобами іншої мови». При цьому перекладач, здійснюючи комунікативну діяльність у двомовній ситуації, одночасно кодує і декодує інформацію, що ним обробляється, в межах кодів двох різних знакових систем».

Досліджуючи еволюцію наукових поглядів щодо сутності та визначення перекладу, А. Швейцер прагне відобразити багатомірність і багатофакторність його характеру у власному трактуванні: «односпрямований і двофазний процес міжмовної і міжкультурної комунікації, за якого створюється вторинний текст, що репрезентує первинний в іншому мовному і культурному середовищі»; «процес, орієнтований на відтворення комунікативного ефекту оригіналу з поправкою на відмінності між двома культурами і двома комунікативними ситуаціями.

Узагальнюючи найважливіші теоретичні положення сучасного українського перекладознавства та редакторського опрацювання перекладу М. Зарицький зазначає, що термін «переклад» може витлумачуватися у двох значеннях: 1) як процес перетворення тексту оригіналу на текст перекладу, тобто перекладання; 2) як результат процесу перекладання - «друготвір». Внаслідок перекладання здійснюється передавання інформації, що міститься у словесному тексті першотвору, у текст друготвору.

В. Комісаров визначає переклад як «іншомовну форму існування повідомлення, що міститься в оригіналі», як «вид мовного посередництва, за якого мовою перекладу створюється текст, комунікативно рівноцінний оригіналові у функційному, змістовному і структурному відношенні». Дослідник вважає, що основна мета перекладу полягає у «забезпеченні доступності для читачів кінцевого продукту повідомлення, зробленого автором оригіналу іншою мовою, що уможливлює міжмовну комунікацію».

Отже, термін «переклад» розглядається у двох значеннях: 1) процес перекладу - певна послідовність дій перекладача; 2) кінцевий продукт цього процесу - слово, усне висловлювання, повідомлення, інформація, текст, літературний твір, вторинний текст, друготвір. Для документознавчих досліджень доцільним є використання терміну саме у другому значенні.

Із огляду на поставлені завдання важливо зупинитися на наукових підходах до визначення поняття «документ», адже в різних контекстах воно має різний обсяг. Цьому питанню присвячено публікації С. Кулешова, Н. Кушнаренко, Є. Плешкевича, М. Слободяника, Ю. Столярова, Г. Швецової-Водки, в яких аналізується визначення поняття «документ», що зафіксовані у правових актах законодавчої бази, міжнародних та державних професійних стандартах, фахових словниках, а також його тлумачення зарубіжними та вітчизняними науковцями різних галузей знань. Учені дійшли висновку, що обсяг поняття «документ» зводиться як до «матеріального об'єкта» («речовинного носія») у бібліотекознавстві, книгознавстві та бібліографознавстві, так і до «інформації» («записаної інформації», «повідомлення», «тексту») у діловодстві, архівній справі та документознавстві, або, взагалі, до «єдності інформації (повідомлення) та речовинного (субстанціонального) носія» в соціальному комунікативно-інформаційному процесі.

Узагальнюючи вищенаведене, обсяг поняття «переклад» в аспекті документознавства зводитиметься до «інформації/повідомлення» або до «єдності інформації та носія».

Визначення змісту поняття потребує висвітлення відмінних ознак документа та передбачає дослідження за класифікаційною схемою його інформаційної, матеріальної та семіотичної складових.

Ознака відображає зовнішню прикмету, за якою (або сукупністю яких) можливо визначити, впізнати об'єкт. Основними ознаками документа є наявність соціальної інформації; фіксованість інформації; призначеність документа для передачі інформації як його головна функція. Похідними від них є речовинність (субстанціональність), а також семіотичний (знаковий) і семантичний характер.

Переклад, є «завершеним повідомленням, яке спрямоване на передання й обмін інформацією, ідеями, емоціями, уміннями людини, поширення тієї чи іншої концепції, викладення вже відомих або ще не засвоєних на рівні суспільних знань ідей людини, тобто містить певну соціальну інформацію. Довготривале збереження перекладу, можливість багаторазового використання, переміщення та розповсюдження у просторі й часі забезпечується завдяки закріпленню інформації на матеріальному носієві за допомогою певної мовної знакової системи, а саме - словесно-знакової. Отже, інформація подається у формі мовних знаків. Призначення перекладу для використання в соціальній комунікації обумовлюється його метою - спрямуванням на передання інформації зрозумілою читачеві (реципієнту) мовою, тобто через процес декодування.

Класифікація інформаційної, матеріальної та знакової складових документа розгорнуто представлена Г. Швецовою-Водкою. Інформаційна складова документа характеризується за ознаками «сфера виникнення інформації та об'єкта відображення» і «рівень узагальнення інформації» (аналітико-синтетичного опрацювання інформації). За першою ознакою переклад може бути віднесений до управлінського, політичного, наукового, художнього, релігійного, економічного, побутового, розважального, спортивного виду документів, залежно від вміщуваної в ньому інформації.

За другою ознакою документи можуть бути первинними або вторинними. Національні стандарти України визначають первинний документ як такий, що «подає безпосередню інформацію про результати вивчення, дослідження, розроблення, практичної діяльності»; вторинний - документ, що «утворюється внаслідок аналітико-синтетичного опрацювання первинних» або в якому «подано дані, інформація (1) чи інформація (2) про інші документи» (інформація (1) - це «знання, що їх передають», тобто інформація, що стосується фактів, понять, предметів, подій, ідей, процесів тощо, інформація (2) - «повідомлення, яке використовується для подання інформації підчас комунікації для підвищення рівня знань»). Спробуємо розібратися, до якого виду належить переклад.

Перекладознавці беруть за основу характерним для перекладу сполученням двох ознак: вторинності тексту та установки на заміщення (відтворення, репрезентацію) вихідного тексту в іншому мовному та культурному середовищі. Підтвердження цьому ми заходимо в одному з найбільш розгорнутих авторських визначень перекладу А. Швейцера: «односпрямований і двофазний процес міжмовної і міжкультурної комунікації, за якого на основі підданого цілеспрямованому («перекладацькому») аналізу первинного тексту створюється вторинний текст (метатекст), що замінює первинний в іншому мовному і культурному середовищі».

Узагальнюючи основні технології перекладацького процесу, М. Зарицький зазначає, що підчас створення перекладу відбувається рецептивно-аналітичний етап, коли перекладач сприймає дійсність створену автором і осмислює текст першотвору у формі чужомовних засобів, та продуктивно-синтетичний, коли перекладач засобами цільової мови відтворює його зміст.

В. Комісаров наголошує на тому, що «переклад у всьому замінює оригінал, є його повноправним представником» для користувачів, тобто комунікативно рівноцінний у змістовному, структурному і функціональному відношенні. Змістовне ототожнення оригіналу і перекладу полягає в тому, що «переклад повністю відтворює зміст оригіналу, ... але засобами іншої мови», структурне ототожнення - «переклад відтворює оригінал не тільки в цілому, але і в деталях. Передбачається, що перекладач точно передає структуру і порядок викладу змісту в оригіналі. Кількість і зміст розділів та інших підрозділів тексту в оригіналі та перекладі повинні збігатися». Функціональне ототожнення - «переклад як би приписується авторові оригіналу, публікується під його ім'ям, обговорюється, цитується так, ніби він і є оригіналом, тільки іншою мовою». Якщо переклад є «оригіналом, тільки іншою мовою», чи є він первинним документом?

А. Збанацька називає переклад вторинним документом. На основі тези про те, що первинний документ містить вихідну інформацію, а вторинний подає дані або інформацію про інші документи, авторка зазначає: «в оригінальному документі міститься первинна документна інформація, а в перекладеному документі - вторинна..., яка відрізняється знаковою природою фіксування».

Відповідно до стандарту ДСТУ 5034:2008 «Інформація і документація. Науково-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять», переклад віднесено до вторинних документів, що утворюються внаслідок аналітико - синтетичного опрацювання первинних. Проте, як зазначають Н. Кушнаренко і В. Удалова, за таких умов має відбуватись згортання інформації, яку містить первинний документ, але процес перекладу цього не передбачає.

В іншому національному стандарті України ДСТУ 4309:2004 «Інформація та документація. Оформлення перекладів» зазначено, що хронологічно кожний переклад є вторинним документом відносно оригінального видання. Окрім того, наявність у перекладі таких елементів, як примітки та пояснення, в яких перекладач зазначає сутність можливих розбіжностей (пропусків, виправлень, скорочень або доповнень до розділів тексту, покажчика або до бібліографії), говорить про певний ступінь аналітико-синтетичного опрацювання оригінального твору.

У зазначеному стандарті також йдеться про те, що переклад може слугувати першоджерелом, тобто бути «проміжним» - заміною перекладеного однією мовою документа відтворенням його змісту засобами іншої мови, надалі в тексті його названо «вторинним перекладом». Отже, в такому разі переклад набуває статусу первинного документа, адже саме з нього здійснюється наступний переклад.

Згідно з законом України «Про авторське право і суміжні права» переклад віднесено до встановленої ним категорії «похідні твори». Він переклад «походить» від певного твору, є результатом його творчої переробки (перекладу) - тобто вторинним документом, і водночас сам по собі є самостійним твором і об'єктом авторського права, який в майбутньому може слугувати підставою для виникнення іншого похідного твору - набути статусу первинного.

Вищевикладене дає підставу вважати питання про первинність або вторинність перекладу як документа відносним.

У даному дослідженні ми дотримуємося підходу Г. Швецової-Водки, яка поділяє документи на первинні і вторинні залежно від способу потрапляння документа «на вході» чи «на виході» до інформаційної системи, яка виконує функції посередника між джерелом та споживачем інформації, створюючи нові документи з метою усунення того чи іншого бар'єра. Первинними є документи, «які потрапляють до цієї системи «на вході» та піддаються аналітико-синтетичній обробці інформації»; вторинними - «які «створюються системою в результаті обробки первинних документів та передаються споживачам інформації «на виході» з системи».

У цій системі перекладач виконує функції інформаційного посередника, метою якого є уможливлення комунікації через усунення мовного бар'єр, а переклад є документом, створеним перекладачем у результаті перекладання повідомлення, який передається споживачу «на виході» з системи, тобто вторинним. Даний підхід, з огляду на те, що є повідомленням - оригінальний твір або вже існуючий переклад певного твору, враховує можливість існування перекладу не тільки як вторинного, але і первинного документа.

Матеріальна складова перекладів за класифікацією Г. Швецової-Водки, може бути представлена так: за матеріалом носія інформації - паперовими або пластинковими документами; за матеріальною конструкцією - аркушевими, картковими, блочними або дисковими документами; за внутрішньою структурою документа - монодокументами (переклад одного завершеного повідомлення), полідокументами (декілька самостійних повідомлень, кожне з яких може бути розглянуто як монодокумент) або частиною документа (як самостійний документ, якщо містить певне завершене повідомлення); за зовнішньою структурою - можуть бути однотомними (на одному носієві), багатотомними (на декількох носіях) або частиною носія.

Характеризуючи знакову складову перекладу можна зазначити, що він може бути: за каналом сприйняття - візуальним (призначеним для читання) або аудіальним (призначеним для слухання) документом; за належністю знаків запису до певних знакових систем - текстовим (писемним, літературним) або технічно-кодованим (фонодокумент із записом мови); за характером мовної знакової системи, в якій втілено інформацію, - вербальним (словесним): вербально-писемним, літературним (в якому, найяскравіше виявляються властивості семіотичності, семантичності, найточніше передається зміст повідомлення) або вербально-усним, звуковідтворювальним.

З огляду на те, що переклад з однієї мови іншою є процесом міжмовного перетворення або трансформації тексту мовою оригіналу на текст мовою перекладу, він передбачає два тексти і дві мовні системи (або більше, залежно від кількості мов, якими перекладають). Опрацювання та передання авторського матеріалу «проходить на рівні опрацювання та перетворення знаків, передання однієї мовної системи знаками іншої мовної системи, зрозумілої читачеві...». Оскільки, характерною рисою перекладу, як зазначалося вище, є «заміщення (репрезентація) вихідного тексту в іншому мовному та культурному середовищі», перекладачем вирішується питання переходу не тільки з одного лінгвістичного коду на інший, а й з одного національно-культурного коду на інший, адже мова відображає культуру народу-носія. Сам процес «перетворення будь-якої інформації з кодової системи ініціального джерела у кодову систему дублера джерела і/або адресата» є декодуванням.

За характером аудиторії, на яку розрахований документ, переклад може бути опублікованим (видання або депонований) та неопублікованим.

Отже, відмінною ознакою перекладу як документа є те, що фіксація повідомлення цільовою мовою відбувається через попереднє цілеспрямоване декодування та передання мовної системи оригіналу знаками мовної системи перекладу. Узагальнюючи вищевикладене, пропонується таке визначення поняття «переклад» - єдність інформації (повідомлення), попередньо декодованої й переданої з однієї мовної системи знаками іншої, та матеріального носія, що призначені для передачі і поширення у часі й просторі.

У випадку, коли переклад є опублікованим, він підлягатиме охарактеризуванню згідно з класифікацією видань та належатиме до певних типів і жанрів літератури.

Відповідно до класифікації видань основною відмінною ознакою перекладів серед інших видань є належність до текстових за знаковою природою інформації. За ступенем аналітико-синтетичного перероблення інформації Г. Швецова-Водка розрізняє видання, що «не має аналітико-синтетичного перероблення інформації» та «інформаційне». Останнє здійснюється на основі аналітико-синтетичного перероблення і може бути представлене сигнальним бібліографічним, анотованим бібліографічним, реферативним, оглядовим, дайджестом. Автором зроблено висновок щодо можливості аналізу за даними ознаками будь-якого видання та визначення його виду залежно від того, чи відповідає видання тій або іншій дефініції. За періодичністю переклади можуть бути неперіодичними та серіальними (періодичними або продовжуваними) виданнями; за матеріальною конструкцією - блочними, або книжковими, (неперіодичне книжкове, продовжуване книжкове, журнальне, газетно-журнальне), аркушевими (газетне, плакат, буклет), книжкою-іграшкою; за складом основного тексту - моновиданням або полівиданням; за цільовим призначенням - офіційним, науковим, науково-популярним, виробничо-практичним, науково-виробничим, виробничо-практичним для аматорів, нормативним виробничо-практичним, навчальним, громадсько-політичним, довідковим, для дозвілля, рекламним, літературно-художнім, духовно-просвітницьким.

Оскільки матеріальній складовій документа теж притаманна знаковість, яка багато в чому визначається його зовнішньою та внутрішньою формами, кожний переклад як окреме видання різнитиметься загальним стилем, дизайном, структурою, змістом науково-довідкового апарату, ілюстрованим супроводом або ілюстрованою інтерпретацією тексту, якщо вони передбачені.

Стосовно типів літератури, до яких можуть належати переклади, відмінною ознакою тут, перш за все, є мовна ознака - відповідно, перекладна література. За віковою ознакою переклади можуть належати до дитячої літератури або літератури для дорослих.

Типологія літератури за соціальним призначенням схожа на класифікацію видань за цільовим призначенням, а всередині кожного основного типу літератури існує розподіл на відповідні жанри творів.

Оформлення перекладів здійснюється згідно з ДСТУ 4309:2004. «Інформація та документація: Оформлення перекладів». Ідентифікація перекладу (окремого видання) складається з основних та додаткових елементів, які подаються на титульному аркуші.

Отже, поняття «переклад» як видання можна визначити як текстовий документ, що призначений для поширення вмішуваної в ньому інформації, попередньо декодованої й переданої з однієї мовної системи знаками іншої, пройшов редакційно-видавниче оброблення, самостійно оформлений, має вихідні відомості.

Питання визначення якості перекладу перебуває у полі постійних дискусій перекладознавців. Відповідно до стандартів, які встановлюють особливості перекладацької діяльності, виконаний переклад (письмовий) вважається якісним, якщо: відповідає вимогам замовника; відповідає вихідному тексту (першотвору) за змістом, смислом, стилістикою та оформленням; відсутні граматичні, орфографічні і пунктуаційні, друкарські помилки; термінологія перекладу відповідає галузевій належності вихідного тексту; у перекладі зберігається одноманітність термінів, найменувань, умовних позначень, скорочень, символів; переклад є повний і адекватний. Проте, сутність категорій «повний» і «адекватний» не розкривається.

Фахівці перекладознавства серед критеріїв оцінювання перекладу найчастіше використовують категорії «адекватний» і «еквівалентний» (існують також «рівноцінний», «тотожний», «точний»). Обидві категорії мають оціночно-нормативний характер, але різняться за своєю сутністю.

Тлумачний словник з перекладознавства визначає «адекватність перекладу» як «відтворення єдності форми і змісту оригіналу засобами іншої мови», а також «тотожню інформацію, що передана рівноцінними засобами». «Еквівалентність перекладу», в свою чергу розуміється як «максимальна ідентичність усіх рівнів змісту текстів оригіналу і перекладу», однак поняття «еквівалентний переклад», тобто такий «що здійснюється на рівні, необхідному і достатньому для передачі незмінного плану змісту за дотриманням норм мови перекладу», за посиланням повторює одне з 14 наведених понять «адекватний переклад».

Порівняльний аналіз підходів різних перекладознавців до розкриття сутності зазначених категорій, здійснений Ю. Косинською, довів, що найсуттєвіші аспекти перекладу, з огляду на його визначальну роль підчас обміну інформацією між різними народами, охоплює розуміння «адекватності» О. Петровою та В. Сдобніковим, яке базується на загальній теорії комунікації: адекватний переклад - «лише такий..., в якому відтворюється функціональна домінанта вихідного повідомлення відповідно до комунікативної інтенції відправника вихідного повідомлення», тобто для чого написаний текст. «Еквівалентність» розуміється як «максимально можлива лінгвістична близькість тексту перекладу до тексту оригіналу», тобто як він написаний. Адекватність виступає критерієм незмінним, ієрархічно підпорядковуючи еквівалентність, ступінь вияву якої, залежно від ситуації, може варіюватися.

Дослідження того чи іншого документа вимагає з'ясування питання щодо виконуваних ним функцій. Науковці розуміють функцію документа як соціальне призначення, роль, мету, завдання, які він виконує суспільстві; як «спрямованість характеристик документа на виконання його цільового призначення».

Будь-який документ є поліфункціональним, а різноманітність функцій визначається такими чинниками, як мета його створення, знакова природа, сфера застосування, тематика тощо. На сучасному етапі відбувається наукова дискусія щодо виявлення головної функції документа. Зокрема, нею називають: зберігання та передачу інформації в часі та/або просторі, комунікаційну, соціально-комунікаційно-інформаційну, сповіщення, інформування, інструментальну. У авторських підходах науковців також спостерігаються і деякі розбіжності щодо виокремлення загальних для всіх документів функцій та їх кількості. Найчастіше зустрічаємо: фіксацію і збереження інформації, інформаційну, комунікаційну, історичного джерела, культурну, регулятивну.

Український мовознавець і перекладач В. Радчук називає переклад «надзвичайно різноманітною цариною», «могутнім знаряддям» і зазначає, що множина завдань перекладу мінлива й має домінанти, оскільки кожна мовна, історична й національна спільнота, кожна перекладацька особистість розставляє свої наголоси в сукупності функцій перекладу.

Фахівці перекладознавства стверджують, що функції перекладу є значно ширшими порівняно з функціями оригінального твору. Вони визначаються об'єктивними особливостями матеріалу, а також приналежністю до певного функціонального стилю, що включає галузеві й жанрові підвиди. Аналіз публікацій, присвячених вивченню функцій перекладу, у тому числі художнього, наукового, юридичного, дозволив виокремити такі з них, що є притаманними для будь-якого різновиду перекладів: комунікаційну, інформативну, пізнавальну (когнітивну), культурного обміну та креативну (або збагачення цільової мови).

З огляду на те, що мета перекладу (документа) полягає в забезпеченні можливості міжмовної комунікації, його головною функцією вважатимемо комунікаційну. На етапі обміну інформацією переклад як соціокультурний феномен, як засіб міжмовної та міжкультурної комунікації приводить до появи нових знань у реципієнта та у світовій системі знань. Переклад стає складовою розвитку людини як особистості, частиною суспільного процесу, тобто частиною комунікації в її суспільній галузі. Через переклад як особливу форму каналу передачі інформації в системі соціальних комунікацій відбувається своєрідний діалог літератур, народів, культур, цивілізацій та обмін їхніми здобутками. Отже, на нашу думку, серед загальних для всіх перекладів функцій, можна виокремити:

1) пізнавальну (або когнітивну) - переклад є потужним засобом передачі й поширення наукових знань, технологій, художньо-естетичних засобів освоєння дійсності, розширення «скарбниці думки». Вони відіграють важливу роль підчас усуспільнення знань, зростання їх обсягу та рівноцінного структурування в різних мовах; є джерелом породження нових знань та численної документації, в тому числі й наукової (монографії, статті, рецензії, тези);

2) культурну - переклад сприяє розвитку культури суспільства. Обмін інформацією відбувається між представниками різних культур, оскільки мова підчас комунікації відображає культуру її народу-носія, його соціальний устрій, менталітет, світогляд тощо. Результатом діяльності перекладача стає свого роду симбіоз культури тексту оригіналу та тексту перекладу, а також істотне збагачення двох мов і, відповідно, культур через взаємне самоусвідомлення та пізнання. Отже, переклад виступає засобом закріплення культурних традицій суспільства-комуніканта, що складаються з наукових знань, системи цінностей, естетичних досягнень, етичних норм тощо, їх передачі іншомовному суспільству-реципієнту;

3) регулятивну, яка безпосередньо впливає на пізнавальну й культурну функції перекладу. Вона полягає в упорядкуванні та регулюванні інформаційних зв'язків між комунікантом і реципієнтом у таких аспектах, як інтеграція знань і культурних надбань певної нації в загальносвітовий інформаційно-комунікативний простір, формування інтелектуальних ресурсів та культурного потенціалу суспільства. До того ж - духовна інтеграція і консолідація людства, творення світової спільноти тощо;

4) освітню та 5) виховну функції - підчас обміну інформацією переклад стає невід'ємною складовою розвитку людини як особистості та суспільства в цілому. Ці функції тісно пов'язані з пізнавальною та знаходяться під впливом регулятивної функції, але опосередковано, оскільки існує тісний взаємозв'язок між поширенням знань та рівнем освіти, а також формуванням світогляду й свідомості як зростаючого покоління, так і людства загалом.

Переклади можуть виконувати різні функції залежно від тематики та сфери застосування (наприклад, правова, ідеологічна, історичного джерела), зазвичай їх називають спеціальними.

Отже, з метою теоретичного обґрунтування терміна «переклад» з позицій документознавства та виокремлення його з інших видів документів здійснено співвідношення понять «переклад» і «документ», їх аналіз, визначено обсяг і зміст терміна «переклад», охарактеризовано його матеріальну, інформаційну та знакову складові. Виявлено відмінну ознаку перекладу як документа, яка передбачає фіксацію повідомлення цільовою мовою через попереднє цілеспрямоване декодування та передання мовної системи оригіналу знаками мовної системи перекладу. Це дозволило сформулювати та запропонувати таке визначення поняття «переклад»: 1) як документ - це єдність інформації (повідомлення), попередньо декодованої й переданої з однієї мовної системи знаками іншої, та матеріального носія, що призначені для передачі й поширення у часі й просторі; 2) як видання - це текстовий документ, який призначений для поширення вміщуваної в ньому інформації, попередньо декодованої й переданої з однієї мовної системи знаками іншої, пройшов редакційно-видавниче оброблення, самостійно оформлений, має вихідні відомості.

Серед виконуваних перекладами функцій виокремлено головну - комунікаційну, яка полягає у забезпеченні міжмовної комунікації. До загальних для всіх перекладів функцій віднесено: пізнавальну (є потужним засобом передачі й поширення нових знань, ідей), культурну (сприяє розвитку та взаємозбагаченню культур), регулятивну (упорядковує та регулює інформаційні зв'язки між комунікаторами), освітню та виховну (є невід'ємною складовою розвитку людини як особистості та суспільства в цілому).

Размещено на Allbest.ru