Конотація іменникових формантів: синонімічні, антонімічні та енантіосемічні відношення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія Служби безпеки України

Конотація іменникових формантів: синонімічні, антонімічні та енантіосемічні відношення

Івасишина Тетяна Анатоліївна кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри східноєвропейських мов

м. Київ

Анотація

У статті розглянуто іменникові суфікси та префікси, що, приєднуючись до іменникових основ, зближуються між собою в синонімічних, антонімічних або енантіосемічних відношеннях. Словотвірні афікси здатні формувати ряди слів із тими самими або різними твірними основами, надаючи їм конкретних значень чи відтінків значень. Тривають наукові дискусії щодо статусу таких словотворчих засобів, оскільки їхня функція виходить за межі суто лексичної, а торкається граматичного та стилістичного аспектів. Словотвірну синонімію розглядають переважно в контексті спільнокореневих слів. У сучасному мовознавстві спільнокореневі слова, що частково або повністю збігаються за значенням, досі не мають загальноприйнятого найменування. Дослідники вважають їх словотвірними синонімами, спільнокоре- невими синонімами, варіантами, дублетами, лексико-словотвірними варіантами тощо, але, як засвідчують наукові дослідження, чіткі критерії їх розмежування і досі відсутні. Як показує дослідження, питомі та запозичені афікси, приєднуючись до основ лексем, здатні формувати синонімічні, антонімічні, енантіосемічні відношення, що залежить від конотації афікса. Найпродуктивнішими для іменників є суфікси на позначення особи за процесуальною, предметною, локативною та атрибутивною ознаками. Висока продуктивність суфіксального способу у творенні іменників зумовлена здатністю питомих і запозичених суфіксів формувати синонімічні відношення, а також надавати тим самим іменниковим основам антонімічних та енантіосемічних значень. Словотворчі префікси вступають у синонімічні відношення в іменних утвореннях значно рідше, ніж суфікси. Це пояснюється незначною продуктивністю префіксального способу творення іменників і спеціалізацією префіксів на вираженні різних словотвірних значень. Конотатив- ність префіксального словотвору демонструє семантичний потенціал афіксів створювати синонімічні ряди, іменників, переводити їх у статус антонімів тощо.

Ключові слова: форманти, афікси, конотація, синонімія, антонімія, енантіосемія, словотвір.

Abstract

Ivasyshyna Tetyana Anatolijivna Ph.D. in Philology, Assistant Professor, Head of department of East-Europe languages, National Academy of Security Service of Ukraine, Kyiv

CONNOTATION OF NOUN FORMANTS: SYNONYMOUS, ANTONYMIC AND ENANTIOSEMIC RELATIONS

The article deals with noun suffixes and prefixes that, joining the noun bases, converge with each other in synonymous, antonymic or enantiosemic relations. Word-building affixes are able to form a series of words with the same or different creative bases, giving them specific meanings or shades of meanings. There are ongoing scientific discussions about the status of such word-building devices, since their function goes beyond the purely lexical and touches on grammatical and stylistic aspects. Word-building synonymy is considered mainly in the context of cognate words. In modern linguistics, cognate words that partially or completely coincide in meaning still do not have a commonly accepted name. Researchers consider them word-forming synonyms, co-root synonyms, variants, doublets, lexical-word-forming variants, etc., but, as evidenced by scientific research, there are still no clear criteria for distinguishing them. As the research shows, specific and borrowed affixes, joining the bases of lexemes, are able to form synonymous, antonymous, enantiosemic relations, which depends on the connotation of the affix. The most productive for nouns are the suffixes for identifying the person according to procedural, substantive, locative and attributive features. The high productivity of the suffix method in the creation of nouns is due to the ability of specific and borrowed suffixes to form synonymous relations, as well as to give the same noun bases antonymic and enantiosemic values. Word-building prefixes enter into synonymous relations in nominal formations much less often than suffixes. This is explained by the low productivity of the prefix method of creating nouns and the specialization of prefixes to express different word-forming meanings. The connotativeness of the prefix word-form demonstrates the semantic potential of affixes to create synonymous series, nouns, to convert them into the status of antonyms, etc.

Keywords: formants, affixes, connotation, synonymy, antonymy, enantiosemy, word-building.

Постановка проблеми

Словотвірна парадигма кожної мови вирізняється кількісно-якісним потенціалом словотворчих засобів. Будучи виразниками певних словотвірних значень, афікси здатні утворювати нові слова, нові відтінки значень, що формує здатність слів вступати у певні відношення в семантичній площині. Поєднуючись із тією самою, або різними твірними основами, словотворчі афікси можуть поєднувати слова у площині певних відношень, синонімічних, антонімічних, енантіосемічних, чим і залишаються цікавими для вивчення з погляду реалізації можливих конотативних значень. Словотвірну синонімію здебільшого пов'язують із спільнокореневими словами. У сучасній лінгвістиці спільнокореневі слова, які повністю або частково збігаються за значенням, досі не мають загальноприйнятого найменування. Їх називають спільнокореневими синонімами, словотвірними синонімами, варіантами, дублетами, лексико-словотвірними варіантами тощо. Характерно, що спільнокореневі синоніми протиставляються передусім словотвірним варіантам, але, як засвідчують наукові дослідження, чітких критеріїв їх розмежування немає. Деякі мовознавці спільнокореневі слова з різними афіксами, що передають те саме значення, кваліфікують як варіанти, а синонімами, на їхню думку, можуть бути тільки різнокореневі слова [8, с. 7]. Генетична і матеріальна єдність варіантів слів є основною ознакою, за якою їх відрізняють від спільнокореневих синонімів. Наявність будь-якої іншої словотворчої морфеми свідчить про функціонування різних слів, а не варіантів одного слова [8, с. 7].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Незважаючи на увагу дослідників до дериватології (праці І. Ковалика, Л. Родніної, Г. Щербатюк, Безпояско, К. Городенської, В. Гречка, Т. Юхно, С. Терещенко, Денисовець та ін.), проблема словотвору залишається актуальною для сучасних досліджень у різних аспектах.

В українському мовознавстві І. Ковалик, досліджуючи словотвірну систему іменника, вперше теоретично обґрунтував словотвірну синонімію [10-11]. У вітчизняній дериватології дослідники, зокрема Л. Родніна, Г. Щербатюк, Л. Дідківська, звернули увагу на проблему співвідношення словотвірної та лексичної синонімії, а на також розмежування синонімії й лексичної варіантності [7]. На думку С. Терещенко, словотвірні спільнокореневі утворення доцільно вважати лексичними синонімами [14, с. 3-12]. Як стверджує І. Ковалик, відмінність між лексичною і словотвірною суфіксальною синонімією полягає в тому, що у явищах лексичної синонімії маємо низку спільно- або близькозначних слів із різними словотворчими елементами - основами й суфіксами, у словотвірних синонімічних рядах наявні слова із спільним значенням, але з різними словотворчими суфіксами при однакових словотвірних основах [8, с. 9]. Як стверджує І. Денисовець, словотвірні синоніми - це результат реалізації складних закономірних словотвірних процесів, в основі яких лежить синонімія словотворчих морфем, сполучувальні можливості твірної основи та словотворчого форманта [6, с. 81].

Активні у словотворі не лише питомі, а й іншомовні форманти, зокрема давньогрецького та латинського походження, які не втрачають своєї актуальності у словотвірній системі сучасної української мови. Їх адаптація свідчить про розвиток системних семантичних зв'язків між питомими та запозиченими афіксами. Мовознавці налічують в українському словотворі півтора тисячі терміноелементів грецького й латинського походження. Тож не дивно, що дослідники багато уваги приділяють взаємодії питомих та запозичених словотворчих афіксів і виявленню відношень між ними [2, 4, 5, 9, 15]. Як зауважує Н. Клименко, розвиток ознак аглютинативності зумовлений зростанням аналітичних рис у граматичній структурі української мови [9, с. 96]. На думку К. Городенської, проникнення до системи словотвору іншомовних формантів не зумовлює істотного розширення їхнього семантичного потенціалу як словотворчих засобів. Більшість із них вступає у кореляційні або конкурентні відношення з українськими [3-5]. Паралельне функціонування генетично неоднорідних, але близьких за значенням суфіксів чи префіксів спричинилося до розвитку неоднакових взаємовідношень між словотвірними типами в кожному конкретному випадку [8, с. 8]. іменниковий суфікс префікс синонімічний

Поза увагою дослідників залишаються питання словотвору різно- кореневих слів у межах синонімії. Уперше дослідили словотвірну суфіксальну і префіксальну синонімію з різними твірними основами О. Безпояско та К. Городенська у праці “Морфеміка української мови” [1], визначивши на основі спільної семантичної функції функціонально- семантичні поля, побудувавши синонімічні ряди словотворчих афіксів, що дало змогу встановити ієрархію афіксів у межах спільного словотвірного значення. Питання відношень між словотворчими афіксами залишається одним із найбільш дискусійних. Розбіжності спостерігаються, зокрема, у витлумаченні статусу спільнокореневих слів із різними афіксами.

Мета статті - розглянути словотвірний потенціал іменникових словотворчих засобів у площині синонімічних, антонімічних та енантіосемічних відношень.

Виклад основного матеріалу

Висока продуктивність суфіксального способу у творенні іменників зумовлена здатністю різних суфіксів бути виразниками того самого словотвірного значення, що спеціалізуються на вираженні значення особи за певними ознаками.

Питомі та запозичені суфікси, приєднуючись до основи, можуть називати особу за процесуальною ознакою, зокрема: -ник, -ач, -льник, - ар, -алъ, -ець, -їй, -тель, -ень, -ун, -ак-як, -ич, -тух, -атор, -і штор - изатор, -ант, -енні, -ер, -am, наприклад: наставник, перекладач, сіяльник, лікар, коваль, жнець, водій, учитель, визволитель, учень, бігун, співак, вояк, погонич, паст ух, коменг ат ор, націоналізат ор, консульт ант , поліціянт, диригент, призер, делегат.

Характерно, що деякі форманти можуть приєднуватися до тих самих дієслівних основ, наприклад -ник та -ач: обробник - оброблювач, привласник - привласнювач. Проте очевидні закономірності щодо використання цих суфіксів: -ник вживається на позначення назв із відтінком оцінності (шанувальник, вішальник), -ач утворює переважно назви носіїв процесуальної ознаки з номінативною метою (обслідувач, впроваджу вам"). Водночас деякі віддієслівні іменники не розрізняються за своїми значеннями, що маємо на прикладах -ач та -льник або -ник та - льник {впроваджувам - впроваджувальник, розливник -розливальник).

Так, запозичені суфікси -ангор, -ізатор -изатор, -ант, -ент, -ер, - ат та питомі -ник, -ач, -льник, -ар, -аль, -ець, -тель, -ій, -ень, -ун, -ак, -ич, -тух здатні виражати спільне словотвірне значення `носій процесуальної ознаки', хоча в різному структурно-семантичному контексті твірних основ. Утім, окремі з них можуть бути взаємозамінними, наприклад: -ач і -ник {оброблювач - обробник), -ач і -льник {впроваджувач - впроваджу- вальник), -льник і -ник {розточувальник - розточник), -льник і -ер {гравірувальник - гравер).

Питомі -ник -івник, -аник, -ик, -ар, -ець -овець, -инець, -анець - іанець, -ак, -анин корелюють із запозиченими формантами -іст -ист, - ер -op, -up -ір, -ант, -ик -ік, -арій, -аріус, -ург, -лог, -иш -іш у межах предметної ознаки, що вказує на професію, вид заняття, належність до політичного, суспільного, релігійного напрямку тощо, пор.: паркетник, садівник, хутряник, паперовик, поштовик, аптекар, метробудівець, піхотинець, республіканець, моряк, рибак, вокаліст, альтруїст, фольклорист, боксер, літератор, касир, конвоїр, музикант, практик, технік, парламентарій, архіваріус, металург, палеонтолог, суніт.

Цікаво, що в деяких випадках ці словотворчі форманти демонструють абсолютну синонімію: мебляр і мебльовик; бджолівник і бджоляр; кожухар і кожуиіник тощо, а в інших слугують длярозрізнення значення, наприклад: поштовик - вказує на місце роботи і поштар - характер роботи; моделіст - той, хто створює моделі; модельник - той, хто виготовляє моделі (зразки для відливання форм). Іменники з цими суфіксами розмело вуються також за сферами функціонування: бандурист належить до спеціальної лексики, а бандурник вживається переважно в розмовно-побутовому мовленні.

Іменникові суфікси групуються в межах визначення особи за локативною ознакою, відповідно до назви населеного пункту, держави, краю тощо. Вона є диференційною ознакою для називання осіб за національною належністю, походженням, місцем проживання. Виражають це словотвірне значення питомі й запозичені суфікси: -ець -анець, -инець, -анин -чанин, - ин, -ак -як, -ит, -ич, -уз, -от -іот та інші, наприклад: мексиканець, полтавець, закарпатець, киянин, кримчанин, вінничанин, грузин, поляк, одесит, в 'ятич, француз, кіпріот.

Особливою продуктивністю вирізняється формант -ець: естонець, литовець, італієць (від назви країни), полтавець, херсонець, краківець (від назви міста), карпатець, волинець (від назви місцевості), горянець, побережець (від назв, що означають місце проживання). Деякі з цих формантів взаємозамінні, наприклад: полтавець і полтавчанин, житомирець і житомирянин; черкасець і черкащанин, конотопець і конотопчанин; луганець і луганчанин; волиняк, волинець і волинянин; подоляк, подолець і подолянин. Водночас, дослідники вважають, що семантична функція суфікса -чанин хоча синонімічна, але не ідентична семантичній функції афікса -ець, оскільки є вужчою за неї - формант - чанин виражає значення особи за територіальною належністю, тоді як суфікс -ець формує назви осіб за територіально-національною належністю [1, с. 66]. Наприклад: Задумали полтавці святкувати роковини смерті нашого славного і незабутнього І. Котляревського (Панас Мирний) і Олена, як істинна полтавчанка, образилася з того, що гість не скористався з її гостинності і все печене й варене так і лишилося на столі цілим (Г. Тютюнник); Дашкович був чистий черкасець: високий, рівний, з дужими плечима (І. Нечуй-Левицький) і Він [Наливайко] хотів, щоб чигиринпі, черкасяни й звенигородці без панів та корони польської урядували у своїй землі (І. Ле).

Позначаючи особу за атрибутивною ознакою, іменникові суфікси маркують характерну ознаку зовнішності людини, її поведінку, натуру, склад розуму тощо. Ця назва особи може мати як позитивне, так і негативне забарвлення. Таке синкретичне значення передають афікси: - ик, -ець, -ак, -іст -ист, -ник, -ач, -ань, -ан, -ун, -ил-, -аг-, -уг-, -юк-, -иі- та ін., наприклад: розумник, ревнивець, мудрець, здоров 'як, активіст, кривдник, силач, здоровань, інтриган, товстун, здоровило, жаднюга, злюка, лівша. Синонімічний афіксам -ець та -ун, формант -ак може приєднуватися до спільних основ, наприклад: одинець і одинак, товстун і товстяк. Слова із суфіксом -ак здебільшого вживаються в художньому та розмовно-побутовому стилях, наприклад: На світанку Михайлина привела за хутір, аж до самої греблі .. свого сина-одинака Яця (Ю. Збанацький). Зближуючись у спільному синонімічному значенні, суфікси різняться стильовою активністю. Так, книжному мовленню властиві іменники із запозиченим -іcm -нет на позначення осіб за внутрішніми ознаками (оптиміст, кар'єрист, аферист, колективіст, індивідуаліст). Абсолютним синонімом він виступає українському суфіксу -ник: авантюрист і авантюрник, рекордист і рекордник, каламбурист і каламбуриик. Наприклад: Часом цими ж шляхами мандрували всілякі посли й дипломати чи то авантюристи (І. Ле); Я починала думати, що в особі доктора Гальванеску маю справу з якимсь чи то політичним, чи то кримінальним авантюрником (Ю. Смолич).

Характерно, що суфікси -ач і -ань, , утворюючи іменники на позначення осіб за внутрішніми якостями та зовнішніми властивостями, взаємодіють як дублетні, наприклад: силач і силань, кудлач і кудлань, вусач і вусань. Це стосується не лише зазначених, але й інших суфіксів, що здатні поєднуватися з тими самими твірними основами, тож маємо в лексичному фонді питомого словника такі лексеми, як: скрипаль і скрипач, скрипник; плугатар і плугар, плугач, плужник-, свердляр і свердлувальник, свердлильник; воїн і вояк, вояка, войовник; дудар і дудник; золотар і золотник; сопілкар і сопільник; дипломант і дипломник; тесляр і тесля, килимар і килимник.

Особливий ряд становлять форманти, що корелюють у синонімічних параметрах на позначення зменшеності-експресивності істот, предметів тощо, надаючи дериватам пестливого відтінку. Утім для різних родів продуктивні різні афікси. Так, для чоловічого роду найпродуктивніший суфіксом -ок, наприклад: лісок, сніжок, деньок, голосок, рушничок. Активні також -ик (півник, борщик), -ець (хлібець, вітерець), -чик {горобчик, хлопчик), -очок -ечок {садочок, пиріжечок), - оньк- -еньк- {козаченько, місяченько), -усь {татусь), -унь {дідунь), -к-(о) {Іванко), -ц-(о) (братцьо), -ин- {кожушина).

Деякі з цих суфіксів, зокрема -ик, можуть надавати твірним іменниковим основам антонімічного негативного значення здебільшого іронічного, зневажливого значення, наприклад: тиранчик, скандальчик. Деякі, як -оньк- -еньк-, -ок додають до твірної основи значення найвищої інтенсивності, тому активно вживаються в народнопоетичній творчості, наприклад: Ой, не світи, місяченьку, та на той перелаз, вийди-вийди, дівчинонько, до мене ще хоч раз (Укр. нар. пісня); I сплела віночок на шовковий шнурочок (Веснянка); Та вирву я, вирву Кленовий листочок, Прикрию, пристелю Милого слідочок (Укр. нар. пісня).

Особливе душевне ставлення до рідних людей простежується в українській мовній картині світу на прикладі слів на позначення свояцтва, де афікси виражають значення пестливості, ніжності: татусь, татусьо, свекорко, дідунь, братуньо, кумась, кумцьо тощо. Іноді суфікси ведуть до утворення градаційних рядів, що можуть мати кілька ступенів, пор.: татко - таточко - татусь - татусенько - татуньо - татунцьо, братко - братусь - братунь - братуньо - братусьо - братунцьо.

Для іменників жіночого роду актуальні інші синонімічні суфікси: - к- (.хатка), -ин- (кофтина), -инк- (хатинка), -очк- -ечк- (панночка, красунечка), -иц- (землиця), -ичк- (водичка), -оньк- -еньк- (калинонька), - ус- (бабуся), -ун- (кицюня), -ц- (церковця), -ас- (кумася). Найвищої інтенсивності пестливості та ніжності надає твірній основі суфікс -очк-- ечк-, слова з цим формантом активно використовуються в художній літературі та усній народній творчості, наприклад: Дяка щирая .. І вам, стежечки як мережечки, що вели мене до березочкиї (Леся Українка); А овечечки коло гречечки, А вже козочки коло лозочки, А вже свиночки коло долиночки (Укр. нар. пісня).

Поєднуючись із іменниковими основами, у складі яких уже є афікс -иц-, суфікс -к- утворює похідний суфікс -ичк-, який ще більшою мірою підсилює відтінок позитивної суб'єктивної оцінки: верба - вербиця - вербичка. Такі слова формують градацію зі збільшення відтінку здрібнілості-пестливості.

Формант -оньк- -еньк- приєднуючись до основ із демінутивним афіксом -к- (нічка - ніченька) і до основ, де суфікс -к- має нейтральне значення: зірка - зіронька. Суфікс -оньк- -еньк- також може приєднуватися до непохідних іменникових основ, наприклад: воля - воленька, доля - доленька, мова - мовонька. Суфікс -оньк- -еньк- по- особливому посилює значення здрібнілості-пестливості іменників жіночого роду, наприклад: дібровонька, негодонька, зимонька, голівонька, чарівниченька, веснонька, калинонька. Ліризм, мелодійність, ніжність, яких надає суфікс, забезпечили іменникам активне вживання у творах для дітей, фольклорі, ліричних поезіях: А дібровонька шумить, Наше мале дитя спить (Дитячий фольклор); Реве, гуде негодонька, Негодоньки не боюся я. Хоч на мене пригодонька, Та я не журюся; Дяка щирая тобі, ніченько-чарівниченько, що закрила ти моє личенько!.. Ой сховай мене, ти, сестриченько! (Леся Українка); Ой у полі криниченька, там холодна водиченька (Укр. нар. пісня).

Як і для чоловічого роду, в іменниках жіночого роду суфікси активно позначають осіб не лише за свояцтвом, але й за виявом експресивності, наприклад: мама - мамуся, мамуня, мамуля, мамця, матінка, матусечка, мамусечка; баба - бабка, бабуся, бабця, бабонька, бабусечка, бабусенька, бабцюля. Наприклад: Ще поки стара бабуся жила, і сяк і так жилося (Панас Мирний); Ой це чудне дівчатонько, ой, Щосуботоньки їде з містонька До бабоньки, до бабусеньки, ой ... Скидає свої лаковані туфельки. Одягає куфайчатко порване .. У бабцюлі, у бабусеньки .. (І. Драч).

Для іменників середнього роду активними у формуванні значення здрібнілості-пестливості є суфікси: -ц- (віконце, винце), -к- (сонечко, личко), -ачк- (коханнячко, платтячко), -ечк- (віконечко, намистечко), - еньк--оньк- (личенько, світлонько), -а (ведмежа, орля), -ча (кача, баранча), -єн- (соменя, коненя).

Подібно до іменників жіночого роду суфікс -к-, поєднуючись з іменниковими основами середнього роду, до складу яких входять суфікси -к-, -ц-, що виражають значення здрібнілості-пестливості, утворюють деривати з вищим ступенем експресивного значення, наприклад: весло - весельце - веселечко; лице - личко - личечко - личенько, вікно - віконце - віконечко. Іменники із формантами -к-, -ц-, - ечк- як виразники демінутивності-експресивності активно вживаються в мові творів художньої літератури та фольклорі. Наприклад: Ой встань, устань, подоляночко, Обмий личко, як ту скляночку .. (Укр. нар. пісня); Гойдаю я колисочку, Співаю на вушко (П. Тичина); Весно красна, Що ти нам принесла? - Коробочку з веретенцями, А скринечку з червінцями (Дитячий фольклор); Непомічений Васюта похмуро зирив на голову. Із якого тільки джерельця він ще добуває посмішку і сміх? (М. Стельмах); Перше було літечко, а тепер зима, Посіяла чорнобривці, та вже не пора (Укр. нар. пісня); Якби я всіма барвами владала, то я б на барву барву накладала і малювала б щирим самоцвітом, отак, як сонечко пречисте літом (Леся Українка).

Суфікс -еньк- -оньк- в іменниках середнього роду, як жіночого та чоловічого, передає яскраво виражений відтінок пестливості та ніжності, наприклад: серденько, личенько, моренько, горенько, світлонько.

Формант -еньк- -оньк-, як і -к-, може приєднуватися до похідної основи, що вже має зменшено-емоційний суфікс. Тому ці афікси здатні утворювати градаційні ряди з наростанням позитивної суб'єктивної оцінки: пташа - пташатко - пташатонько.

За допомогою афіксів -єн-, -а-, -ча активно утворюються назви малят, наприклад: левеня, вовченя, пташеня, каченя, гуся, орля, ведмежа, дитинча, хлопча, дівча, курча. Ці форманти можуть бути взаємозамінними, тобто абсолютними словотворчими синонімами, бо здебільшого поєднуються із спільними твірними основами, йор.: зайча і зайченя, кача і каченя, лелеча і лелеченя. За допомогою суфіксів -єн-, -а-, -ча утворюються назви дітей за професійною ознакою батьків чи національною належністю: німченя, татарча; чабаня, кухарча.

Ці афікси активні і в утворенні зменшено-пестливих назв різних побутових предметів (хлібеня, грошенята, дверцята), одягу (сороченя, штанята, чоботята), посуду (.мисченя, горща, склянча), назв, пов'язаних з огородництвом, рослинництвом (гарбузеня, зерня, качаня). Наприклад: Данило гукав через тин: - Йосипе, Йосипе, ось на бо чобітки та нехай діти трохи попоносять! - і передавав сусіді тільки що скремзані незграбні чоботята (П. Панч); Серед полу на перекинутім горщаті ледве блищить каганчик (Панас Мирний); - Склав я собі на службу трохи грошенят .. маю сто і п'ятдесят (М. Коцюбинський); -Хіба це гарбуз? - незадоволено закопилив губу Лесик. - Це гарбузеня (Ю.Збанацький).

До афіксів -єн-, -а-, -ча може приєднуватися суфікс -к-, додаючи експресивної конотації та утворюючи похідні суфікси -атк-, -енятк-, які ще більше посилюють, увиразнюють пестливе значення іменників середнього роду на позначення малят, наприклад: дівча і дівчатко; козеня й козенятко; кача, каченя й каченятко; гуся, гусеня й гусенятко. Наприклад: Гуся, гуся, гусенятко! Візьми мене на крилятко Та понеси до батенька .. (Укр. нар. казка); Цап меле, коза насипає, а маленьке козенятко на скрипочку грає (Дитячий фольклор).

Енантіосемічні відношення формують іменникові словотворчі суфікси із значенням збільшеності-експресивності, які вказують на об'єктивну збільшеність предметів або істот, надаючи їм водночас негативного забарвлення. Особливо активним є суфікс -ищ-, оскільки реалізує це модифікаційно-експресивне значення в лексично різноплановому контексті твірних іменникових основ, наприклад: бородище, лапище, кавунище, гарбузище, стовбурище, комарище, котище, ножище, ручище, бабище, морозище тощо. Наприклад: Асфальт розідрано. Земля роздольним левом Ген за бульдозером поповзем повзе, Лапищами дере боки деревам, Іклищами цупке шосе гризе (І. Драч).

У деяких випадках, поєднуючись із тими самими твірними основами суфікси можуть формувати антонімічні відношення між іменниками, типу: бабуся бабця - бабище; дівчатко - дівчисько; вовченятко - вовчисько - вовчище. Цікаво, що суфікс -ищ- може також надавати іменникам у певних контекстах й емоційних відтінків щирого схвалення, захоплення [13], напр.: ..заглядають на нього дівчата: хлопчиїце порядний! (В. Королович). На думку Е. Ніколаєску, в межах словотвірної енантіосемії афікси беруть опосередковану участь в антонімічному протиставленні мотиваторів. Енантіосемія словотворчих типів реалізується, за ідентичності словотворчих зв'язків, виражаючи за допомогою певних морфем (енантіоморфем) протилежні словотвірні значення [12, с. 18].

Форманти -ищ- та -иськ- можуть функціонувати паралельно у структурі тих самих іменників, типу: вітрище і вітрисько, наприклад: Вітрище непомірний здійма до неба хвилю навісну (П. Воронько) і Вітрило, вітроньку, вітриської В небеснім безкраї лети (А. Малишко). Крім традиційного закріпленого елемента зневаги, все частіше слова з формантом -иськ- вживаються з відтінком співчуття, схвалення, ласкавості [7, с. 78], наприклад: У колисці п'ятимісячний хлопчисько ворушить рученятами (О. Довженко); Біля носилок стояв Гриньо і думав: як я не помічав, що на світі є таке славне дівчисько? (С. Чорнобривець).

Продуктивні у вираженні ознаки збільшеності є похідні із суфіксом -сік-: ножака, гарбузяка, реміняка. Наприклад: Достав запорожець із-за халяви ножаку і показує Сомкові (П. Куліш). Іменники з цим афіксом можуть передавати також ознаку фамільярності, пор.: друзяка, розумака. Наприклад: Миколо, мій друзяка давній, Ідеалісте непоправний (І. Франко).

Іменники з конотацією презирства, збільшеності-зневаги, утворюються за допомогою форманта -уг-: вовцюга, звірюга, болотюга. У цьому значенні суфікс -уг- корелює із формантом -ук-: каменюка, зміюка, багнюка. Іменники із суфіксами -уг-, -ук-, -аг- використовуються в художній літературі, розмовному мовленні, наприклад: Його [Гуменного] ніби вдарило якоюсь каменюкою в груди і повалило горілиць (О. Гончар). У деяких лексемах, типу роботяга, хлоп'яга, симпатяга, бідага, суфікс -аг- може надавати назвам осіб емоційних відтінків симпатії чи співчуття [13], наприклад: Нудно йому На чужому полі! Всього надбав, роботяга, Та не придбав долі! (Т. Шевченко).

Менш вживаними є суфікси -уган, -ар-, -ур-, -ин-, -омах-, наприклад: дідуган, котяра, собацюра, писарина, костомаха. Суфікси, що спеціалізуються на вираженні значення збільшеності-експресивності характеризуються внутрішньою організацією, розташовуючись відповідно до наростання експресивності, наприклад: вітрище - вітрисько - вітрюган; собачище - собачисько - собацюга - собацюра тощо.

Таким чином, іменникові суфікси можуть формувати різні відношення, поєднуючись до тих самих чи різних основ, при цьому модифікують спільне словотвірне значення, посилюючи його негативну суб'єктивну або, навпаки, позитивну оцінку.

Семантичне багатство питомих та запозичених префіксів дає змогу формантам набувати в сучасному словотворі різноманітних відношень. Проте, на відміну від суфіксів, префікси в іменниковому словотворі менш продуктивні. Більшість запозичених префіксів функціонує в українській мові, реалізуючи своє основне семантичне значення, приєднуючись, як правило, до основ слів іншомовного походження, наприклад: атака - контратака, диякон - архідиякон, інформація - дезінформація, арбітр - суперарбітр тощо.

Словотворчі префікси іменників вступають у синонімічні відношення значно рідше, ніж їх словотворчі суфікси. Це зумовлено, з одного боку, незначною продуктивністю префіксального способу творення іменників, а з іншого - спеціалізацією префіксів на вираженні різних словотвірних значень.

Особливу продуктивність сьогодні виявляють функціонально- семантичні групи префіксів, що номінують нові суспільні явища. Це префікси зі значенням протидії, заперечення, протилежності {проти-, без-, не-, акти-, де- без-, диз-/дис-, ре-), вияву ступеня інтенсивності {над-, архі-, гіпер-, супер-, ультра-, екстра-), префіксоїди із значенням несправжності {лже-, квазі-, псевдо-) тощо.

Запозичені іменні префікси виявляють більшу активність порівняно з питомими українськими префіксами, що пов'язано з вищим ступенем абстрагованості їх значень, відсутністю в мові співвідносних із ними прийменників [2, с. 13], наприклад: префікси анти-, проти- і прийменник проти; префікси супер-, над- і прийменник над.

На противагу суфіксам, які здатні переводити твірну основу в інший лексико-граматичний клас, префіксальні деривати і їх твірні основи завжди збігаються за частиномовною належністю. Значення префіксів менше залежить від значень твірних основ. Саме більшою стійкістю форми, морфологічною універсальністю префікси відрізняються від суфіксів, які характеризуються морфонологічним варіюванням, численною репрезентацією на рівні аломорфів і варіантів, дистрибутивним обмеженням [4]. Проте, як і суфікси, префікси здатні синонімізуватися, виражати різні відтінки спільного словотвірного значення, утворювати особливу внутрішню організацію синонімічних рядів [8, с. 3-7].

Формант пра- та відприйменниковий префікс перед- додають твірній основі конотативного темпорального значення, що конкретизується як передування одного явища іншому, як синоніми іноді можуть бути взаємозамінними, типу: правік і передвік, праісторія і передісторія. Наприклад: Які були звитяги і поразки? Що з правіків дійшло аж дотепер? І хто були “божественні пелазги”, як наших предків називав Гомер (Л. Костенко) і Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона, ... так з передвіку було і так воно буде довіку (Леся Українка).

Формант пра-, на відміну від префікса перед-, утворює назви родинної спорідненості, наприклад: баба - прабаба - прапрабаба, дід - прадід - прапрадід. Реалізуючи конотацію `попередній, первісний, давній', афікс пра- активний в утворенні цілої низки іменників, типу: прабатьківщина, праліс, праобраз, праєдність, прамова, прабог. Наприклад: В кабиці дотлівала дровиняка. І вітер віяв із вечірніх плес. І спало все - пракішка й праконяка, прапівень, пракорова і прапес (Л. Костенко).

Відприйменниковий префіксоїд після- та іншомовний пост- вступають у синонімічні відношення, надаючи іменниковим основам темпорального значення, як наступна дія чи явище, наприклад: післямова, післяплата, післяйменник; постпозиція, постісторія, постренесанс. Характерно, що форманти після- та пост- поєднуються переважно з питомими основами, взаємозамінними можуть бути лише зрідка: післяісторія і постісторія.

Антонімічні відношення формують між іменниками, префікси пра-, перед- та після-, пост-, надаючи іменниковим основам темпорального значення, наприклад: праісторія, передісторія і післяісторія, постісторія; передмова і післямова; передпозиція і постпозиція.

У межах спільного словотвірного значення протилежності зблизилися українські проти-, ие-, без- та запозичені префікси анти-, де/дез-, диз-/дис-, ре-, наприклад: противірус, неправда, безпорядок, антиотрута, дезорганізація, дизгармонія, рееміграція. У деяких випадках питомі та іншомовні афікси можуть бути взаємозамінними, типу: протиотрута і антиотрута, протитіла і антитіла, протиракета і антиракета. Характерно, що в науково-технічній літературі утворення з префіксами проти- і анти- виявляють повний їх семантичний паралелізм [15, с. 33].

Особливу активність в іменниковому словотворі виявляє префікс не-, який вказує на `відсутність того, що називає твірна основа', наприклад: неспокій, неувага, нещастя, непорядок. Форманти не- та анти- вступають у синонімічні відношення, поєднуючись як з основами іншомовного походження, так і з власне українськими, наприклад: некулътура - антикультура, негуманізм - антигуманізм.

Український префіксоїд лже- та іншомовні квазі-, псевдо- виступають синонімами в межах значення несправжності, неістинності, наприклад: лжеінформація, квазізаряд, псевдотеорія тощо. Між собою вони можуть бути взаємозамінними, наприклад: лженаука - квазі наука - псевдонаука; лжетеорія - квазітеорія - псевдотеорія, проте різнитися за стильовою вживаністю, лже- характерний для розмовно-побутового стилю, на відміну від квазі- та псевдо-, що активно вживаються в науковому та публіцистичному стилях.

Іншомовні префіксоїди мікро-, міні-, моно-, макро-, полі- та інформують синонімічні відношення в межах спільного словотвірного значення кількості. Висока емпірична продуктивність структурних типів з препозитивними греко-латинськими лексемо-морфемами спостерігається у словотворенні 80-х-початку 90-х років [2, с. 15]. Іменникові основи з префіксоїдами мікро- та міні- передають значення `малий, найменший', можуть бути взаємозамінними, дублетними, наприклад: мікросистема - мінісистема, мікродоза - мінідоза, мікровистава - мінівистава. Похідні з афіксами мікро- та міні- активно вживаються в науковому стилі. Афікс моно-, приєднуючись до іменникових основ надає словотвірного значення одиничності, наприклад: монодія, монокультура, монодрама, моноритм, моноопера, моногібрид, моноцукор, монокристал.

Антонімічні відношення формують префікси макро- та мікро-, міні-, моно-. Префіксоїди макро- та мікро- найчастіше виражають антонімічне словотвірне значення величини у спільному контексті твірних основ, наприклад: макро економіка та мікроекономіка, макроклімат і мікроклімат, макротіло та мікротіло, макрорайон і мікрорайон, макроструктура і мікроструктура, макросвіт і мікросвіт .

Антонімічні відношення між іменниковими основами формують префікси полі- та моно-. Приєднуючись до спільних основ, афікси надають іменникам діаметрально протилежного значення кількості, наприклад: монозвучання - полізвучання, монокристал - полікристал.

Отже, передаючи спільне конотативне значення кількості, іншомовні афікси мікро-, міні-, моно-, макро-, полі- та бі- відрізняються семантичними відтінками. Поєднуючись із тими самими іменниками, надають основам як синонімічного, так і антонімічного значення.

Запозичені та питомі префікси групуються в межах спільного словотвірного значення локальності, проте різняться за параметрами значення та функціонально-стильовими характеристиками, наприклад: при-, перед-, над-, між-, суб-, інтер-. Наприклад: прибудова, пригора, прикоріння, передпокій, передгора, передстеп, надкрила, надбудова. Хоча префікси питомі при-, перед- та над- передають значення локальності, проте семантичний контекст твірних іменникових основ у них різний. Лише зрідка можуть поєднуватися з тією самою твірною основою, типу: прибудова - надбудова, пригора - передгора.

Латинський формант інтер- синонімічний до українського префікса між-, оскільки передає значення `перебування між чим-небудь у просторі або часі'. Якщо іменники з префіксом між- функціонують у всіх стилях мови, то іменники з префіксом іитер- уживаються здебільшого в науковому стилі з основами іншомовного походження, наприклад: інтерпункція, інтерфейсі, інтерметаліди тощо.

Префікс латинського походження суб- надає твірним основам значення `розміщення під чим-небудь, між чимось', наприклад: субтропіки, субстратосфера, субконтинент, субтитр.

Висновки дослідження й перспективи подальших розвідок

Іменникові словотворчі афікси, поєднуючись з твірними основами, здатні формувати різні типи лексико-семантичних відношень, серед яких синонімічний є найпродуктивнішим. Синонімія іменникових афіксів зумовлена тим, що на вираженні більшості словотвірних значень спеціалізується кілька або ціла низка суфіксів чи префіксів. Різні афікси (суфікси, префікси), поєднуючись з тією самою твірною основою, можуть функціонувати як взаємозамінні, рівноправні, тобто абсолютні синоніми, або формувати енантіосемічні чи антонімічні відношення. Синонімія словотворчих суфіксів найширше виявляється в суфіксальному словотворі іменників, що пояснюється високою продуктивністю суфіксального способу у творенні іменників та здатністю різних суфіксів бути виразниками того самого словотвірного значення. У синонімічних відношеннях перебувають іменникові суфікси, що визначають особу за процесуальною, предметною, атрибутивною та локативною ознаками, іменникові суфікси на визначення родинних стосунків осіб, суфікси на позначення абстрактної процесуальної ознаки та абстрактної атрибутивної ознаки тощо. Словотворчі префікси вступають у синонімічні відношення в іменних утвореннях значно рідше, ніж словотворчі суфікси. Це пояснюється незначною продуктивністю префіксального способу творення іменників і спеціалізацією префіксів на вираженні різних словотвірних значень. Активні словотворчі процеси в сучасній українській мові засвідчують актуальність подальших наукових досліджень словотворчого потенціалу формантів.

Література

1. Безпояско О.К. Городенська К.Г. Морфеміка української мови. Київ : Наук, думка, 1989. 200 с.

2. Віняр Г.М. Словотворчі тенденції в сучасній українській мові (на матеріалі усного і писемного мовлення 80-х - початку 90-х років XX століття): Автореф. дис ... канд. філол. наук: 10.02.02. Дніпропетровськ, 1992. 16 с.

3. Городенська К.Г. Нові явища та процеси в українському словотворенні: динаміка чи деструкція словотвірних норм? Українська мова. 2013. № 2. С. 3-12.

4. Городенська К.Г. Префікси і префіксоїди. Мовознавство. 1989. № 2. С. 12-18.

5. Городенська К.Г. Семантичні функції дериваційних морфем. Мовознавство. 1987. № 1. С. 20-30.

6. Денисовець І.В. Теоретичні аспекти розвитку поняття «словотвірна синонімія» в українській дериватології. Young Scientist. 2019. № 5.1 (69.1). С. 80-83.

7. Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір. Синонімія. Стилістика. Київ : Наук, думка, 1982. 170 с.

8. Івасишина Т.А. Синонімія словотворчих афіксів : дис. ... канд. філол. наук. : 10.02.01. Київ, 1998. 167 с.

9. Клименко Н.Ф. Аглютинативність в українському словотворенні. Українське мовознавство. Київ : Либідь, 1990. Вип. 17. С. 96-104.

10. Ковалик 1.1. Вчення про словотвір. Львів : Вид-во Львів, ун-ту, 1961. Вип. 2. 83 с.

11. Ковалик 1.1. Питання словотворчої омонімії і синонімії в сфері іменників слов'янських мов. Питання слов 'янознавства. Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1962. С. 5-26.

12. Ніколаєску Е.В. Енантіосемічні лексеми: особливості визначення та класифікації. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія. 2023. № 60. Том 2. С. 17-23.

13. СагачГ.М. Деякі функції засобів експресивного словотвору в сучасній українській поезії. Культура слова. 1983. Вип. 24. С. 73 - 84.

14. Терещенко С.І. Шляхи формування лексичної синоніміки української мови (явища синонімізації і десононімізації): Автореф. дис ... канд. філол. наук: 10.02.01. Київ, 1996. 23 с.

15. Чернецька Г.В. Українські та іншомовні префікси-дублети. Культура слова. 1982. Вип. 22. С. 31-35.

References

1. Bezpoiasko, О.К. & Horodenska, К.Н. (1989). Morfemika ukrainskoi толу [Morphemics of the Ukrainian language]. Kyiv: Nauk. dumka [in Ukrainian],

2. Viniar, H.M. (1992). Slovotvorchi tendentsii v suchasnii ukrainskii movi (na materiali usnoho і pysemnoho movlennia 80-kh - pochatku 90-kh rokiv KhKh stolittia) [Word-forming trends in the modem Ukrainian language (on the material of oral and written speech of the 80s - early 90s of the 20th century)]. Extended abstract of Doctor's thesis. Dnipropetrovsk [in Ukrainian],

3. Horodenska, K.H. (2013). Novi yavyshcha ta protsesy v ukrainskomu slovotvorenni: dynamika chy destruktsiia slovotvirnykh norm? [New phenomena and processes in Ukrainian word formation: dynamics or destruction of word formation norms?] Ukrainska mova - Ukrainian language, 2, 3-12 [in Ukrainian],

4. Horodenska, K.H. (1989). Prefiksy і prefiksoidy [Prefixes and prefixoids], Movoznavstvo Linguistics, 2, 12-18 [in Ukrainian],

5. Horodenska, K.H. (1987). Semantychni funktsii deryvatsiinykh morfem [Semantic functions of derivational morphemes]. Movoznavstvo Linguistics, 1, 20-30 [in Ukrainian],

6. Denysovets, I.V. (2019). Teoretychni aspekty rozvytku poniattia «slovotvirna synonimiia» v ukrainskii deryvatolohii [Theoretical aspects of the development of the concept of "lexical synonymy" in Ukrainian derivational studies]. Young Scientist, 5.1 (69.1), 80-83 [in Ukrainian],

7. Didkivska, L.P. & Rodnina, L.O. (1982). Slovotvir. Synonimiia. Stylistyka [Word formation. Synonymy. Stylistics]. Kyiv : Nauk. dumka [in Ukrainian].

8. Ivasyshyna, T.A. (1998). Synonimiia slovotvorchykh afiksiv [Synonymy of word-forming affixes]. Candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

9. Klymenko, N.F. (1990). Ahliutynatyvnist v ukrainskomu slovotvorenni. Ukrainske movoznavstvo - Ukrainian linguistics, 17, 96-104 [in Ukrainian].

10. Kovalyk, I.I. (1961). Vchennia pro slovotvir [The doctrine of word creation]. Lviv: Vyd-vo Lviv. un-tu [in Ukrainian].

11. Kovalyk, I.I. (1962). Pytannia slovotvorchoi omonimii i synonimii v sferi imennykiv slovianskykh mov. Pytannia slovianoznavstva - The question of Slavic studies, 5-26 [in Ukrainian].

12. Nikolaiesku, E.V. (2023). Enantiosemichni leksemy: osoblyvosti vyznachennia ta klasyfikatsii. Naukovyi visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu - Scientific Bulletin of the International Humanitarian University, 60, 2, 17-23 [in Ukrainian].

13. Sahach, H.M. (1983). Deiaki funktsii zasobiv ekspresyvnoho slovotvoru v suchasnii ukrainskii poezii. Kultura slova - Word culture, 24, 73-84 [in Ukrainian].

14. Tereshchenko, S.I. (1996). Shliakhy formuvannia leksychnoi synonimiky ukrainskoi movy (yavyshcha synonimizatsii i desononimizatsii) [The way of formation of lexical synonymy of the Ukrainian language (phenomena of synonymization and de- synonymization)]. Extended abstract of Doctor's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

15. Chernetska, H.V. (1982). Ukrainski ta inshomovni prefiksy-dublety. Kultura slova - Word culture, 22, 31-35 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru