Вияви текстової імпліцитності: пресупозиції, імплікації, підтекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Вияви текстової імпліцитності: пресупозиції, імплікації, підтекст

Єщенко Тетяна Анатоліївна докторка філологічних наук, доцентка, завідувачка кафедри українознавства

м. Львів

Анотація

Найвищою ознакою тексту є комунікативність. Вона фіксує його водночас і як систему, і як динамічне утворення. Єство нового стратегічного підходу до осягнення тексту полягає в трактуванні його з позицій комунікативного акту, що концептуально охоплює адресанта та адресата. Мовленнєва діяльність людини відбувається за допомогою тексту, його комунікативну сутність експлікує структура, семантика і прагматика (форма, зміст і функції), що підпорядковані вираженню авторської інтенції та її експлікуванню. Предметом текстової діяльності є та смислова інформація, яка закріплена в задумі словесного цілого, його комунікативно-пізнавальному намірі. Текст постає системою смислових елементів (одиниць), функційно зінтегрованих у єдину ієрархічну структуру замислом (комунікативним наміром) автора тексту, кожна його одиниця входить до певної системи зв'язків, які, з одного боку, підпорядковані єдиному комунікативному наміру, а з іншого - логіці розгортання всієї ієрархії смислів у тексті. Через цю причину текст як особлива форма комунікації органічно корелює з поняттями «код», «кодування», «декодування» тощо. Мета статті -- описати імпліцит- ність як підкатегорію текстової категорії інформативності, зосередитися на мовних засобах вираження цієї типологічної ознаки словесного цілого. Окреслена мета передбачає виконання таких завдань: обґрунтувати існування імпліцитності як підкатегорії інформативності в категорійній ієрархії тексту; поакцентувати увагу на імпліцитності в аспекті вияву культурних кодів національної та індивідуально-авторської картин світу; описати авторські неологізми, символи, епітети, метафори, евфемізми як мовні засоби реалізації імпліцитності. Джерельною базою розвідки слугують українськомовні художні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують імпліцитність як текстову підкатегорію інформативності. У колі уваги художні тексти як класичної української літератури, так і сучасної - Юрія Винничука, Павла Загребельного, Миколи Куліша, Тані Малярчук, Марії Матіос, Наталії Назар, Неди Нежданої, Ірен Роздобутько, Василя Стефаника, Василя Стуса, Івана Франка, Тараса Шевченка та ін. ОбЄктом вивчення є український поетичний дискурс та його складники, а предметом -- художні образи української поезії та прози як виразники імпліцитності як різновиду текстової категорії інформативності. Результатом наукового пошуку стало поглиблення ідеї ієрархічного впорядкування текстових категорій й підкатегорій й визначення імпліцитності як інваріантної характеристики словесного цілого, що віддзеркалює окремий аспект типологічної ознаки словесного цілого. Художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками є виявом специфіки мовно-національної картини світу українців. Висновком є те, що категорія інформативності репрезентує текст як комунікативну одиницю. Феномен інформативності зумовлений наявністю в художньому тексті імпліцитної інформації, яку запроєктовано у площину автора - з ідеєю твору, у площину читача - з процесом сприйняття тексту як освоєння нової інформації і наближення до авторського задуму. Українськомовні художні тексти є складниками картини світу етносу, вони вміщують у собі колективний досвід, генетично-еволюційне тло якого виражає текстова підкатегорія імпліцитності. Імпліцитність зреалізовує естетичну ідею твору, координує тему та сюжет, визначає добір мовних засобів тощо. Мовними засобами реалізації імпліцитності як підкатегорії текстової категорії інформативності є метафори, епітети, авторські неологізми, евфемізми та ін.

Ключові слова: імпліцитність, імплікація, інформативність, індикатор пресупозиції, підтекст, пресупозиція, текст.

Abstract

Yeshchenko Tetyana Anatoliyivna Doctor of Science in fhilological, Associate Professor, head of the Department of Ukrainian Studies, Danylo Halytsky Lviv National Medical University, Lviv

MANIFESTATIONS OF TEXT IMPLICITY: PRESUPPOSITIONS, IMPLICATIONS, SUBTEXT

The highest feature of the text is communicativeness. It expresses it both as a system and as a dynamic entity. A new strategic approach to understanding the text consists in its interpretation as a communicative act that conceptually encompasses the addressee and the addressee. Speech activity of a person takes place with the help of a text, its communicative essence is explained by structure, semantics and pragmatics (form, content and functions), which are subordinate to the expression of the author's intention and its explanation. The subject of text activity is the semantic information that is fixed in the idea of the verbal whole, its communicative and cognitive intention. The text appears as a system of semantic elements (units), functionally combined into a single hierarchical structure according to the design (communicative intention) of the author of the text, each of its units is part of a certain system of connections, which, on the one hand, are subordinate to a single communicative intention, and on the other - to the logical unfolding of the entire hierarchy of meanings in the text. For this reason, text as a special form of communication organically correlates with the concepts of «code», «encoding», «decoding», etc. The purpose of the article is to describe implicitness as a subcategory of the text category of informativeness, to focus on the linguistic means of expressing this typological feature of the verbal whole. The outlined goal involves the following tasks: justifying the existence of implicitness as a subcategory of informativeness in the categorical hierarchy of the text; to focus attention on implicitness in the aspect of revealing cultural codes of national and individual author's pictures of the world; describe the author's neologisms, symbols, epithets, metaphors, euphemisms as linguistic means of implementing implicitness. The source base of the research is Ukrainian-language artistic verbal objects, from which a selection of units (metaphors, epithets, periphrasis, oxymorons, etc.) manifesting implicitness as a textual subcategory of informativeness was carried out in the manner of an accurate and complete inventory. In the circle of attention are artistic texts of both classical Ukrainian literature and modern ones - Yury Vynnychuk, Pavlo Zagrebelny, Mykola Kulish, Tania Malyarchuk, Maria Matios, Natalia Nazar, Neda Nezhdanaya, Irene Rozdobutko, Vasyl Stefanyk, Vasyl Stus, Ivan Franko, Taras Shevchenko. The object of study is Ukrainian poetic discourse and its components, and the subject is artistic images of Ukrainian poetry and prose as expressions of implicitness as a type of textual category of informativeness. The result of the scientific search was the deepening of the idea of hierarchical ordering of text categories and subcategories and the definition of implicitness as an invariant characteristic of the verbal whole, which reflects a separate aspect of the typological feature of the verbal whole. Artistic and poetic communication in the aspect of the discursive approach is considered as a process in which the subject of verbal interaction between its participants is a manifestation of the specificity of the linguistic and national picture of the world of Ukrainians. Vysnovkom ye te, shcho katehoriya informatyvnosti reprezentuye tekst yak komunikatyvnu odynytsyu. Fenomen informatyvnosti zumovlenyy nayavnistyu v khudozhn'omu teksti implitsytnoyi informatsiyi, yaku zaproyektovano u ploshchynu avtora - z ideyeyu tvoru, u ploshchynu chytacha - z protsesom spryynyattya tekstu yak osvoyennya novoyi informatsiyi i nablyzhennya do avtorskoho zadumu. Ukrayinskomovni khudozhni teksty ye skladnykamy kartyny svitu etnosu, vony vmishchuyut' u sobi kolektyvnyy dosvid, henetychno-evolyutsiyne tlo yakoho vyrazhaye tekstova pidkatehoriya implitsytnosti. Implitsytnist' zrealizovuye estetychnu ideyu tvoru, koordynuye temu ta syuzhet, vyznachaye dobir movnykh zasobiv toshcho. The conclusion is that the informativeness category represents the text as a communicative unit. The phenomenon of informativeness is caused by the presence of implicit information in the artistic text, which is projected into the plane of the author - with the idea of the work, into the plane of the reader - with the process of perceiving the text as mastering new information and approaching the author's intention. Ukrainian-language artistic texts are components of the picture of the ethnos world, they contain a collective experience, the genetic and evolutionary background of which is expressed by the textual subcategory of implicitness. Implicitness realizes the aesthetic idea of the work, coordinates the theme and plot, determines the selection of linguistic means, etc. Linguistic means of implementing implicitness as a subcategory of the text category of informativeness are metaphors, epithets, author's neologisms, euphemisms, etc.

Keywords: implicitness, implication, informativeness, presupposition indicator, subtext, presupposition, text.

Постановка проблеми

У сучасному мовознавстві різноаспектно висвітлено таке важливе поняття, як «текстова категорія». Тривалий час за переважання в лінгвістиці структурно-граматичного підходу до вивчення тексту увага дослідників була прикута винятково до формальних репрезентантів текстових категорій (зв'язність, дискретність). Парадигму, про яку йдеться, змінила комунікативно-прагматична, що уможливило розширення спектра утрадиційнених інваріантних ознак словесного цілого як, комун ікативність, антропоцентричність, діалогічність, інформативність та ін. Інформативність у її синтагматичних і парадигматичних відношеннях із підкатегоріями «фактуальність», «концептуаль- ність», «імпліцитність», - інваріантна ознака тексту, що віддзеркалює його семантичну структуру. Інформативність має експліцитні та імпліцитні форми вияву, іманетною характеристикою тексту, обов'язковою категорією, що вирізняється гетерогенністю, лабільністю й забезпечує адекватне донесення певного обсягу інформації до адресата. З огляду на це доцільним постає вичленування й подальший аналіз текстової репрезентації фактуальної, концептуальної та імпліцитної інформації. Своєрідним ключем до розуміння тексту є підкатегорія імпліцитності. З'ясувати роль пресупозицій, імплікацій, підтексту як виявів текстової підкатегорії імпліцитності - значуща проблема сучасної текстолінгвістики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Ретельне вивчення наукових джерел з окресленої проблеми засвідчує неабияке зацікавлення сучасних українських дослідників (Ф. Бацевич, Л. Бублейник, А. Загнітко, І. Кочан, Л. Кравець, М. Крупа) описом текстової категорії інформативності із врахуванням її фактуальності, концептуальності і імпліцитності [5, с. 168], оскільки чимало словесних цілих передають не лише те, що має буквальну інтерпретацію, але й те, що вплетено у текст асоціаціями і конотаціями, не є вираженим вербально. Проте відсутні розвідки, в яких поглиблювалися б проблеми імпліцитності тексту як комунікативної одиниці.

Мета статті - описати імпліцитність як підкатегорію текстової категорії інформативності; з'ясувати роль пресупозицій, імплікацій і підтексту в оприявненні вказаної типологічної ознаки словесного цілого.

Виклад основного матеріалу

На сьогодні в лінгвістиці сформувалося уявлення про те, що у структурі тексту, передусім художнього, існують два рівні: експліцитний (поверхневий) й імпліцитний (глибинний) [10, с. 520]. Глибинний рівень тексту містить імпліцитну інформацію різної природи, що становить джерело багатозначності повідомлення, є основою різних реакцій реципієнта як складників механізму розуміння тексту і впливає на процеси його сприйняття та осмислення. Імпліцитними вважають такі «змістові та смислові компоненти, які не отримують відображення в зовнішній структурі тексту, але присутні в його внутрішній структурі, і не лише присутні, а є елементами глибинної форми тексту» [1, с. 8]. У науковий обіг увійшла думка, що невираженого смислу не існує: «Імпліцитний зміст - це такий зміст, який, не маючи безпосереднього вираження, виводиться з експліцитного змісту мовної одиниці унаслідок її взаємодії зі знаннями одержувача тексту, зокрема й з інформацією, отримуваною цим одержувачем із контексту та ситуації спілкування» [цит. за: 6, с. 249].

Феномен змісту мовного твору репрезентує багаторівневе мисленнєве утворення, яке складається з трьох видів інформації: 1)та, що виникає безпосередньо під впливом мовних засобів тексту, 2) уже відомі знання, додатково залучені для розуміння тексту як необхідна основа для осмислення нових фактів, 3) нова інформація, що висновується зі змісту тексту на підставі певних зв'язків та відношень. Інакше кажучи, зміст тексту завжди містить у собі пресупозитивний та імплікативний компоненти. Під час інтерпретації тексту враховують фонові знання як окрему інформацію, що занурена в культуру, відому більшості носіїв мови. Це їхні знання про реальну дійсність та обставини спілкування, про особливості вживання мовних одиниць, про лінгвістичний, етнокультурний і життєвий досвід. На важливу роль фонових знань у сприйнятті інформації неодноразово звертали увагу теоретики тексту (Ф. Бацевич, І. Кочан та ін.), поділяючи їх на соціальні, відомі учасникам мовленнєвого акту ще до початку повідомлення; індивідуальні, якими володіють тільки учасники діалогу до початку спілкування; і колективні, відомі членам певного колективу. Із загальними енциклопедичними та фоновими знаннями адресата тісно пов'язане поняття пресупозиції як певної інформаційної бази, спільної для всіх учасників комунікації. Сучасні мовознавці кваліфікують його як певний обов'язковий фонд спільних знань, що зумовлює правильне розуміння мовленнєвої комунікації, як такі компоненти змісту висловлень, які, судячи з їхнього оформлення, відправник тексту вважає істинними і вже відомими адресатові (Т. Анохіна, В. Долбіна, Н. Непийвода, О. Проценко та ін.).

В українській лінгвістиці досвід вивчення аналізованого поняття найповніше узагальнив Ф. Бацевич, закріпивши за ним широке й вузьке значення. У широкому трактуванні пресупозиція - це спільний фонд знань носіїв мови, спільний досвід, спільні попередні відомості про явище, подію, стан речей, якими володіють комуніканти; це зона перехрестя когнітивних просторів учасників комунікації, яка актуалізується в процесі спілкування [2]. З огляду на ці дефініційні параметри науковець виділив три типи пресупозиції: макропресупозицію, соціумну пресупозицію і мікро- пресупозицію (ситуативну). Макропресупозиція - це фрагмент спільної когнітивної бази учасників комунікації, спільність націолінгвокультурних особливостей (або ж достатнє володіння ними). Соціумна пресупозиція - фрагмент колективного когнітивного простору, актуалізований у процесі комунікації. Вирізнений вид пресупозиції може існувати в спілкуванні людей одного соціуму, проте не обов'язково однієї лінгвокультурної спільноти. Мікропресупозиція - спільний фонд знань комунікантів про конкретну ситуацію, у межах якої відбувається комунікативний акт.

У вузькому тлумаченні пресупозиція - складова частина мовлення, прихований елемент смислу мовлення, який має бути істинним, щоб усе повідомлення загалом не сприймалося як семантично аномальне або недоречне в певному контексті. У межах аналізованої проблематики пресупозиція цікава насамперед як ретроспективна інференція, що протиставлена в логічній семантиці імплікації як проспективній інференції [13]. Інференція - це розумовий процес, унаслідок якого людина здатна вийти за межі буквального / дослівного значення одиниць, осягнути за тими або тими мовними формами стратегічніший зміст, визначити, що з них випливає.

Під імплікацією розуміють «нові» індивідуальні знання реципієнта, що сформувалися на основі розуміння змісту тексту, у вигляді нових зв'язків та відношень, які виникають між відомими предметами й поняттями в процесі читання. Змістову імплікацію вчені трактують як імпліцитність змісту, прихований (імпліцитний) смисл у сфері змісту, імплікатуру - інформативний комплекс, що виводиться на основі експліцитного змісту мовної одиниці за умови її взаємодії з фоновими знаннями одержувача, 3) процес домислювання інформації, який реалізується за допомогою імплікатур підмножини всіх можливих умовисновків, що випливають з висловлення тощо ([2; 4; 10]). На нашу думку, під імплікацією варто розуміти процес, мисленнєву операцію зі співвіднесення пресупозицій висловлення, його буквального змісту, умов комунікації й виведення на їхній основі імплікатури як імпліцитного змісту, висновку, що має причиново-наслідковий характер. мовленнєвий імпліцитність неологізм метафора

Імплікацію репрезентують конкретні імплікаційні ситуації (наприклад, коли йдеться у тексті про сльози, це вказує на емоційні переживання персонажа). Оскільки у відомому спостерігачеві світі два факти пов'язані між собою, один факт (подія, явище) для нього імплікує (змушує очікувати) інший. В основі цього типу значущих ситуацій лежить розумова операція імплікації. Під впливом вирізнених вище чинників у свідомості реципієнта формується імплікатура, тобто інформативний комплекс, не всі можливі з певного висловлення висновки, а тільки ті, що потрібні для мінімального розуміння цього конкретного повідомлення, для подолання смислових лакун. Напр.: «Не нагадував батька ні зверхнім виглядом, ні поведениям з людьми (Б. Лепкий) => батько мав зверхній вигляд і поводився так з людьми; КУВЕН (зі злістю). «Вона мадмуазель... / ВАЛЕРІЯ. В її-mo роки?» (Р. Гончарова) =>вона не виглядає, як молода дівчина. Інференція стає імплікатурою, якщо вона інтендована, тобто мовець вважає, що адресат знайде у висловленні потрібний компонент значення. У разі її інтендування мовцем роль імплікатури виконує пресупозиція.

На окрему увагу заслуговують також тригери, або індикатори, пресупозиції - складники пропозиції, які семантично активують певну пресупозицію, а в разі інтендування пресупозиції - це одночасно й тригери іплікатури. За мовним типом тригера виокремлюють такі різновиди пресупозицій [12]: а) пресупозиції існування'. «А ще Івана кликали в селі Переломаним» (В. Стефаник) => у селі є мешканець Іван, якому люди дали прізвисько за зовнішньою ознакою; «Батько, Максим Коваль, вміє цікаво розповідати Кірі про місто і заводи» (О. Копиленко) => у Кіри є батько; б) фактивні. пресупозиції, тригерами яких є об'єктні речення з фактивними дієсловами, що вводять об'єктне підрядне речення й пресупонують істинність пропозиції, вираженої в ньому: «Розлука з малим була для нього особливо болісною, він знав, що втрачає дуже багато приємних моментів, адже те, що він замислив, зруйнує остаточно дотеперішній узвичаєний стиль життя, та іншого виходу вже не бачив і, діждавшись, коли помешкання спорожніє, повернувся і поволі, не поспішаючи, склав усі свої речі, спакував книги і папери та написав листа, в якому повідомляв, що йде назавжди і безповоротно» (Ю. Винничук); в) лексичні пресупозиції, що ґрунтуються на буквальному значенні лексичних одиниць. Напр., «Був перший день моєї відпустки» (Ірен Роздобудько) => я маю роботу); {Мабуть, я погана матір» (Є. Кононенко) => я маю дитину дітей)', г)логічні пресупозиції'. «Дякую, мила. Форбс чудовий журнал, але там, на жаль, немає моєї фізіономії» (Р. Гончарова) => я не маю необхідного для цього журналу статусу); д) структурні пресупозиції, що прив'язані до структури речення: «Я не дуже сприймаю фантастику. Крім Бредбері, нікого не читала» (Ірен Роздобудько) => читала твори Бредбері; «Магнолія» з її сповненими відвертої пихи вихованками, хоч мала б шокувати його демократичну натуру, уявлялася йому саме таким притулком» (П. Загребельний) => не шокувала). З погляду когнітивної лінгвістики функціювання імпліцитності в тексті пов'язане з активізацією у свідомості читача імпліцитних концептів - імплікатив - моделей гіпотетиковивідного значення, що є важливими для розуміння прихованої інформативності художнього тексту. За О. Проценко, імпліцитні смисли, зафіксовані в тексті, висловленні, фразеологічних одиницях, утворюють імплікативний простір - лінгвокогнітивний конструкт, що заявляє про себе під час прочитання та осмислення тексту. Поняття імплікативного простору нерозривно пов'язане з лінгвокогнітивним процесом актуалізації в тексті прихованих авторських ідей, які декодує читач унаслідок переосмислення фактів дійсності на основі нагромаджених знань і досвіду [10, с. 8]. Категорії пресупозиції та імплікації є складниками підтексту й найчастіше співіснують у ньому, доповнюючи одна одну. Діапазон трактувань широковживаного терміна «підтекст» варіюється від «прихованого змісту висловлення» до «змістової глибини тексту». Зауважимо, що в дослідженнях, присвячених цій проблемі, не існує термінологічної усталеності, отже, і єдиної понятійної системи. Найчастіше поняття «підтекст» визначають як цілісний комплекс уявлень у свідомості читача, який стимулює текст за його взаємодії з рівнями свідомості мовної особистості адресанта на основі особистісних асоціацій між текстом та його індивідуальною картиною світу. У такому розумінні підтекст збігається з різновидом смислу, а саме з прихованим смислом мовного твору [5].

Підтримуємо сучасне розуміння підтексту як узагальненого поняття, що не тільки інтегрує в собі різноманітні імпліцитні смисли, а й закономірно формує нові, власне підтекстові смисли в просторі тексту [9].

У художньому тексті як одній із форм передачі інформації підтекст, або імпліцитна (невербалізована) інформація, ємніший порівняно з інформацією, репрезентованою в експліцитній (вербалізованій) формі. Приховані смисли можуть бути пов'язані із семантикою окремого слова. Складники значення слова, імпліковані основним семним складом (інтенсіоналом) й актуалізовані або експліцитно названі в контексті, іменують його імплікаціоналом. Наприклад, сильним імплікаціоналом слова «весна» є «потепління», «зелень», «сонце», а слабким - «молодість», «початок». Ускладнювати змістовий план тексту, формувати підтекст можуть конотації різного типу. їхня основна функція - ускладнювати план змісту мовних одиниць такими елементами смислу, які не перебувають на першому рецепційному плані, але є складниками означуваного й можуть відігравати важливу роль щодо категорії підтексту як імпліцитного смислу [цит. за: 6, с. 252]. Саме поняття конотації структурують чотири компоненти: експресивність, емоційність, оцінність та функційно-стилістична забарвленість. Явище конотації як імпліцитної семантики знаходить свій конститутивний вияв не лише на рівні слів та словосполучень, а й на рівні всіх видів тропів, стилістичних фігур художнього тексту. У такому контексті текст постає як мінімум двічі закодованим: 1) системою природної мови (декодування на цьому рівні здійснюється автоматично), 2) іншим способом із застосуванням того або того вторинного коду. Цей спосіб кодування пов'язаний зі здатністю мовних знаків поєднувати в собі й утворювати в художньому тексті безліч смислів, тобто з багатозначністю та імпліцитністю. Імпліцитність і багатозначність мовних знаків уможливлюють знаходити під час кожного прочитання нові й нові смисли ще й тому, що вербалізованою є лише частина образу, а всі інші його деталі, зрозуміло, неноміновані, присутні у свідомості адресата як індивідуальне доповнення, узяте з досвіду попереднього чуттєвого сприйняття.

Щодо мовних засобів вираження імпліцитної інформації в тексті, то вони стосуються різних рівнів мови. Сюди уналежнено тропи, морфологічні та синтаксичні засоби.

Спектр тропів досить різноманітний (символи, метафори, епітети, оксюморони, евфемізми, авторські неологізми).

Символи. Підтекстова інформація зумовлена багатозначністю слів, їхніми можливостями мати прихований смисл. Він не прочитується, проте вгадується. Яскравою ілюстрацією аналізованого різновиду інформації є символи {крила, сіль землі, якір, дорога тощо). Крила - утілення одвічного пориву людини до вищого, небесного. Цей символ еволюціонує від міфологічної віри в тілесну метаморфозу дохристиянської віри в незнищенність «окриленої душі» людини та нації: «ТИ безсилля мого певна Сила, ТИ польоту мого Дужі Крила, ТИ глибин моїх Сокровеиия, ТИ пера мого Вічне Натхнення...» (Н. Назар). Сіль землі - уособлення істинності, чистоти. Якщо християнин хоче досягнути вічності, бути сіллю - його обов'язок. Вірянин, як і сіль, запобігає псуванню духовності у світі, знищує недостойні плоди, очищує землю. Кожна частина тіла Христового (церква) повинна містити сіль (істину та справедливість) для повноцінного функціювання. Бути сіллю означає бути посланцями Божими: «Хай сіль землі ніколи не звітріє Христос сказав: «Ви - сіль землі» (Н. Назар). Символ дороги сягає своїм корінням ще Старого Завіту і знаходить своє продовження у Новому, звершуючись в особі Ісуса Христа. Ще старозавітний псалмоспівець благав Господа: «Навчи мене, Господи, дороги установ твоїх» (Пс. 119). Мотив дороги присутній у подорожі ізраїльського народу до обітованої землі. У Новому Завіті Христос - дорога до Царства Небесного: «Я - дорога! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене» (Ів. 14:6). Такого ж значення аналізований символ набув і в художніх текстах: «Премудросте Свята! Погорджеиа, убога, Але одна навіки, назавжди! Твоя вузька стежина - /до Вічності дорога. У сліпоті моїй мене веди» (Н. Назар); «Зроби за мене все... Зроби за мене Боже... Терпи в мені. І плач слізьми моїми. / Дарма, що хоч знаряддя я негоже, Іди в мені дорогами Своїми» (Н. Назар). Якір - символ надії і порятунку. Збереглися печатки перших християн із зображенням якоря, монограмою Христа й рибами. Так з'єднуються знаки Христа і спасіння, яке він приніс людству. Зображення якоря віднайшли також на шлюбних кільцях християн, де через цей знак утілюється християнська вірність подружжя, сенс таїнства шлюбу: «Якір Надії - Христове терпіння» (Н. Назар).

Метафори. За складних асоціативних зв'язків та за високої образності в підтекстових смислах важливу роль посідає інформативність художнього тексту, яка вимагає розуміння метафор, аналізу лексичної семантики. Домінувань ними одиницями вираження підтекстової (імплі- цитної) інформації є так звані генітивні метафори (іменники у формі родового відмінка): «Жар любові»; «Вогонь Любові»; «Борг Синівської Любові»; «Чаша болю»; «Вартові святості»; «Павутиння неспокою»; «Безодня власної глупОти»; «Скорботна мить тернового вінця»; «Човник покори»; «Станція ЖИТТЯ»; «Шторм в моєму морі дум»; «Торба журби»; «Планета крові»; «Елегія скорбот»; «Дно безсилля»; «Каліцтво думок»; «Криниця Надії»; «Світлини душі»; «Хащі гордині»; «Гори облуди»; «Країна спраги»; «Океан облуди»; «Дощі клопотів»; «Ниточка печалі»; «Алея тиші»; «Двері покаяння»; «Сіль терпіння»; «Сплетіння радості хвилинок»; «Стріха слів»; «Погляд краси»; «Перли літер»; «Броня подяки»; «Ноти квітня»; «Сльози каяття»; «Покривало хмар» (Н. Назар). Меншою мірою задіяні в мовній реалізації тестової категорії інформативності метафора-інструменталь (у формі орудного відмінка іменника), пор.: «Віршем заплачу, віршем посміхнуся...»; «Хвилею до Господа полину»; метафора-прикладка, пор.: «Вірші-сльози»; «Ангел-хоронитель» (Н. Назар).

Цікавим є те, що метафори як виразники змістово-підтекстової інформації можуть містити цілі низки слів-конкретизаторів указаного вище різновиду інформації: акорди --> журби і печалі; терпіння; тихих молитов; молитви; море --> неба; байдужості; образ; людської свободи; дотик --> самоти; вічних слів; образ; людської свободи; мелодія --> степу; вітру; весна --> любові; душі; світло --> надії; любові; зерно --> любові; миру; акварелі --> літа; слова. Як бачимо, «підтекст - це вербально не виражена, прихована інформація, яка виявляється у процесі читання (слухання) тексту на тлі основної, змістово-фактуальної інформації завдяки здатності мовних одиниць породжувати асоціативні та конотативні значення» [7, с. 46]. З-поміж численних мовних прийомів вираження підтекстової інформації в художніх текстах чільне місце посідає антропометафора, яка полягає в оживленні неживого світу, а також наданні невластивих ознак усьому живому, пор.: «Руду перуку осінь кине На ліс самотній вдалині, / І десь до вух моїх долине: /А що? Чи до лиця мені!» (Н. Назар); «Про Твою Любов благовістить Крапелька роси і кожна мить. Про Твою Любов кричать світи. Господи, звільни від німотні» (Н. Назар); «Посміхнулась мені осінь, Дякую тобі. Не призналась мені осінь У своїй журбі» (Н. Назар); «По вулицях міста ходило літо» (Н. Назар); «Відкрили очка зорі» (Н. Назар); «Лелека тужить над ланами» (Н. Назар); «Лякливі мальви журяться красою» (Н. Назар); «У кучерях дубів молилися синички» (Н. Назар); «Хмари плачуть» (Н. Назар); «Співають велично і радісно дзвони» (Н. Назар).

Зафіксовано ще один цікавий спосіб мовного вираження підтексто- вої інформації експліцитні метафори (розгорнутої структури), пор.: «Моя сім 'я - мій порт безпеки»; «Життя - офіра...»; «Ісус - душі Мир одинокий»; «Бог - суцільнарана\»; «Моя доля - Твоя Воля»; «Зорі в небі - Божі знаки»; «Сіль терпіння - смак покори»; «Акорд молитви - серце супокій»; «Ягідка терня - крапля Неба»; «Дарунок мій - блаженна мить чекання»; «Ескізи майбутнього - мрії і сни»; «Світло надії - світло зелене» (Н. Назар).

Для створення багатопланового семантичного простору тексту, множинного прочитування смислового його наповнення письменники- адресанти використовують зоометафору й ботанометафору як вербальні засоби вираження підтекстової інформації, пор.: «Цвірінькнув дзвоник»; «У вирій дитинство летить навесні»; «Стіна в хаті розцвітає»; «Квітнем вічність розцвіте»; «Нехай любов в мені дозріє»; «Дозріла суть»; «Насіння гріха»; «Хай зерно любові в мені проросте!»; «Цвіт чистоти»; «Квіти вічності»; «Сад Надій»; «Зерно любові»; «Зерно миру»; «Слово пророче Хай проростає, Хай дозріває, Хай колоситься В серці пшениця» (Н. Назар).

Епітети. Авторське відображення певного фрагмента дійсності, що існує об'єктивно чи є вигаданим мовцем-адресантом, по суті й формує зміст тексту, який пов'язаний із темою, але не тотожний їй, оскільки постає своєрідним розкриттям, розгортанням теми. Зміст тексту конкретніший, різноманітніший, ніж тема, якій притаманний узагальнювальний характер. Різнорідними мовними засобами може бути виражена саме тема, а не зміст. Змістово-підтекстова інформація і є тим інструментом варіювання теми художнього тексту, у якому роль епітетів украй значуща: «Заплакана осінь»; «Небесні букви»; «Сумні думи»; «Фальшиві міркування»; «Свята Любов»; «Барвистий спомин»; «Заюрзані будні»; «Пихата брехня»; «Мертва музика»; «Спраглі очі»; «Безнога надія»; «Втомлений дощ»; «Безсилий дощ»; «Помаранчевий дощ»; «Помаранчевий вітер»; «Помаранчеві люди»; «Гріховна безодня»; «Щасливий місяць»; «Безсмертна душа»; «Твердочола душа» [Назар 2018]. Для поетичної мови автора є характерними складні епітети, утворені з двох слів: «весело-спекотне літо»; «поважно-білий туман»; «монотонно-однотонний спокій»; «цілоденно-сіроокий спокій»; «невинно- біла душа»; «ревно-гарячі сльози» (Н. Назар).

Оксюморони. За своїми текстотвірними властивостями такі регулярні репрезентанти імпліцитної інформації, як оксюморони, наближені до символів, метафор, епітетів: «Красномовна тиша»; «Зорі в мовчанні своїм - красномовні»; «Насити мене голодом, Хлібе Життя»;

«Твоє мовчання красномовне - У нім немає німоти! Таке велично- невимовне. /По вінця повне простоти» (Н. Назар).

Евфемізми: «Потім мене трішки покатають гебісти і зашлють на Соловки» (Л. Дереш); «Гомоніла Україна, Довго гомоніла...» (Т. Шевченко); «Колись я купила її на блошиному ринку на Сінному базарі у одного літнього чоловіка» (М. Гримич); «- Звиняйте, тіточко, я ... теє... вашу ласку, / Щоб помогли мені піднять на плечі в'язку, /Як не во гнів се буде вам (Л. Глібов); «Що хтось із родини був у есесах означало забронювати собі квиток до Сибіру» (Таня Малярчук).

Авторські неологізми: «Та до сльози сльозу знизав - Стоколос нації, стоголос. Стоголосіння білих вуст, / до крові збитих...» (І. Драч); «Ще хлопчиком колись гнався ти за мріями на паличці верхи і з розгону, пам 'ятаєиі, босою ногою на розбите гостре скло - до кості, до серця?.. Як упав ти з палички-коня на сміття якесь, пам 'ятаєиі? Ну от! І тепер з розгону з примрійного коня..» (М. Куліш).

Серед морфологічних засобів реалізації імпліцитної інформації функційною активністю і текстотвірним потенціалом наділені займенники («- До тебе ніхто не приходив? -Приходив?- Мирося перестала квацяти губи і подивилася на мене. - Ви про кого, Платоне Васильовичу?- Ну, може, ще хто хотів купити мою картину, - спробував я вдати, що жартую» (В. Лис); Джон (підступає до Неллі). Місіс Геррісон. Це ж так, як у Маргарит, яку Вальтера... Неллі (болісно). Не знущайся... Джон. Тепер знаєте, як нам усім (М. Ірчан), а з-поміж синтаксичних - поліпропозитивність (компресія) («Завтра- післязавтра батьки почнуть довгий процес розлучення, а за ним не забариться решта роз'їзд, зникнення Димки, пиятика жінки-Весни, обрізані коси, інтернат...» (ІренРоздобудько); «Його оповідання, сухе, уриване, мов знехочу розказане, а прецінь таке досадне і відповідаюче понурому настроєві всіх побратимів, зробило на всіх велике враження» (І. Франко), еліптичні конструкції («Колись я хотіла вирости і стати гарним кухарем. Потім вчителькою. Потім стюардесою. І ніколи - художницею» (В. Лис); «Це було так. Він сам не знав, Як, де, коли її пізнав. /Він її: «Цвітуть цвіти». / Она йому: «На жаль, я мушу вже іти, /Мене жде...» (Б.-І. Антонин), «Віктору Петровичу я платив би щодня і за підвищеними тарифами. Однак його не цінує ані міністр від медицини, ані міністр від фінансів. Його цінують родичі хворих, якщо мають чим, або такі, як я, якщо потрапляють сюди» (М. Матіос), замовчування'. «Ах ти ж ... - вискочив з саней і рвонув гарапника з руки Карпа» (М. Стельмах); «Я не Ганна, не наймичка, / Я... -- Та й оніміла» (Т. Шевченко); натяк'. «Щирий пан, Потомок гетьмана дурного, /І презавзятий патріот; Та й християнин ще до того» (Т. Шевченко); «Пропали всі ми з головами... Пропали! Як Сірко в базарі, Готовте шиї до ярма» (І. Котляревський).

Наведені вище актуалізатори імпліцитної інформації є найбільш поширеними, але вони не становлять вичерпного переліку. Створити його, на наш погляд, неможливо в принципі через дію такого чинника, як індивідуальне сприйняття художнього тексту. Виявлення (декодування) всього обсягу вміщеної в тексті інформації, доєднання її, «зчитування» підтексту залежить насамперед від загального рівня знань адресата, який Г. Ґадамер поіменував «прищепленими знаннями, навичками й отриманими загальними відомостями про предмети і явища, що важливі для соціуму» [3]. Лінгвістичному трактуванню підтексту властива певна розмитість. З одного боку, усе, що не входить до тексту і не може бути виведеним із його експліцитного вираження, не є підтекстом. З іншого боку, імпліцитна семантика підтексту зумовлена не тільки експліцитною формою репрезентації, але й загальним рівнем пізнання адресата (фоновими знаннями), відповідно до якого асоціативні та інтуїтивно сприймані смисли можуть «нашаровуватися» поверх сприйняття тексту. Подібні значення можна вважати зумовленими синтезом фонових знань адресата й експліцитних засобів самого тексту. Зміст мовного твору (тексту) варто розглядати як результат процесу утворення смислу індивідом на його асоціативно-перцептивній основі. Механізм дії підтексту художнього тексту вважаємо за доцільне розглянути на прикладі метаметафори або дискурсивної метафори, яка забезпечує смислову зв'язність певного художнього тексту. Складники метаметафори - окремі метафори - «створюють ієрархічний код, що дає змогу адресатові сприймати об'єкт опису як цілісну картину» [5, с. 258]. М. Ріффатер на позначення аналізованого складника підтексту вводить термін «дискурсивна метафора», що утворюється не простим зчепленням метафор за принципом монтажу та зв'язку «кадрів», а метафоризацією стереоскопічного тексту - сценарію як цілісної смислової одиниці. На образному рівні його єдність забезпечується реалізованою ситуативною метафорою, а на рівні конкретної конструкції - динамічною взаємодією диференційованих метафор [14]. Напр.: «Ангел із чорним крилом опустився на землю і ніяк не може висидіти велику писанку Отак і стою з иевідталим зародком у животі бо коли малювала то птаха випила /А над крихкою порожниною темінь бо ж янгол із чорним крилом то чорний Янгол» (Неда Неждана). Домінувальні образи (ключові слова) інтегрують текст у цілісність. На них зосереджена уява та чуття читача. З метафоричних контекстів велика писанка - невідталий зародок - темінь над крихкою порожниною стереоскопічно прочитують (інтерпретують) завуальовану думку автора - марність надій, сподівань, ненародження нового життя, тобто «мертве» життя, «мертва» ідея. Водночас янгол із чорним крилом - символічний образ смерті. У наведеній поезії підтекст репрезентує концепт-імплікат Смерть, він є метафорою-текстом, яка не репрезентована на денотативно-сигніфікативному рівні, а цілісно функціює завдяки динамічній взаємодії локальних метафор. Підтекстоутворювальною властивістю концептуальної метафори, на наш погляд, є її здатність бути мотивованою, розгорнутою, тобто поясненою і продовженою [7, с. 253]. Складником імпліцитної семантики аналізованого тексту також є національно-культурні пресупозитивні знання гіпотетичного адресанта - стародавнє народне вірування в те, що писанки з білком і жовтком мали свою енергетику й особливе значення. Такі писанки навіть уважались лікувальними, їх замовляли для пари, яка не могла мати дітей. Отже, уміщена в художньому тексті імпліцитна інформація є вагомим складником його інформативності, вона репрезентує загальний чинник етнокультурної єдності мовців й індивідуальний чинник - особистості адресата, необхідні для її виявлення. Ступінь інформативності є динамічним: вияв змістово-концептуальної та змістово-підтекстової інформації залежить від фонових знань і тезаурусу реципієнта, контексту тощо. Ядро інформаційної структури художнього тексту становить концепт, що зосереджує в собі етнокультурну семантику й особливості національної психології і постає як єднальна ланка між культурою народу, світоглядом автора та свідомістю адресата. Одну і ту саму інформацію, як свідчить проведений аналіз, можна передати як із надмірним використанням словесного матеріалу (експліцитно), так і стисло (імпліцитно). Цьому сприяють вирізнені і схарактеризовані мовні засоби вираження підтекстової інформації.

Висновки

Глибинний рівень тексту (підтекст) формує імпліцитна інформація, основними репрезентантами якої є пресупозитивні та імплікативні компоненти. Вони протиставлені як ретроспективна й проспективна інференція. Функції семантичних активаторів імпліцитних компонентів виконують тригери, що розрізняють типи пресупозицій та імплікатур (існування, фактивні, лексичні, логічні, структурні), які активізують у свідомості читача імпліцитні концепти - імплікати, представлені важливими для розуміння прихованої інформативності тексту моделями гіпотетиковивідного значення. Підтекст формує нові смисли в його семантичному просторі, а отже, набагато ємніший за експліковану інформацію. Проаналізовано складність і неоднозначність механізму реалізації прихованого змісту, що є актуалізатором інформативності як однієї з важливих умов горизонтального й вертикального зрізів сприймання тексту, детермінованої зовнішніми чинниками, наміром та задумом автора, здатністю співвідносити на рівні свідомості мовця виражене вербально з його досвідом, фоновими знаннями й емоційними переживаннями. Вирізнено і схарактеризовано основні типи імпліцитності, які є важливими конкретними репрезентантами текстової категорії інформативності, а також мовні засоби маніфестації вказаної підкатегорії 1) лексико-семантичні (евфемізми, авторські неологізми), 2) морфологічні (займенники), 3) синтаксичні (еліптичні речення) засоби й 4) тропи (метафори, епітети, оксюморони, символи).

Перспективою дослідження. Перспективою дослідження є поглиблення й інших підкатегорій текстової категорії інформативності художнього словесного цілого (фактуальність, концептуальність), а також подальшим опрацюванням практичних алгоритмів виокремлення текстових підкатегорій та встановлення їхніх класифікаційних параметрів у наукових розвідках із прагматики, семантики, комунікативної сутності художнього тексту. Стаття поглиблює теорію тексту загалом та засадничі положення текстолінгвістики, комунікативного мовознавства зокрема, уможливлює чітке ідентифікування надкатегорій, категорій і підкатегорій словесного цілого, удосконалює теоретичне підґрунтя лінгвістичного аналізу тексту на семантичному, комунікативному і прагматичному рівнях, збагачує вчення про кореляцію текстових категорій новими аргументами та ілюстраціями, істотно доповнює теоретичну граматику тексту у площині типології текстів і текстових категорій та їхніх мовних маркерів. Одержані результати сприятимуть розгортанню студій про міжрівневі зв'язки в системі текстової (комунікативної) лінгвістики.

Література

1. Анохіна Т. Тенденції позначення невербальних лакун у різномовних дискурсах. Філологічні трактати. №1. 2010. С. 5-11.

2. Бацевич Ф. Основи комунікативної лінгвістики: підручник. Київ: Академія, 2004. 344 с.

3. Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод. Герменевтика. Основи філософської герменевтики. Київ: Юніверс, 2000. 464 с.

4. Долбіна В. К. Поняття мовної імпліцитності на сучасному етапі розвитку лінгвістики. Актуальні питання філології. Київ: КІМУ, 2011. № 1. С. 173-176.

5. Єгценко Т. А. Лінгвістичний аналіз тексту: навч. пос. Київ: Академія, 2009. 264 с.

6. Єщенко Т. А. Феномен художнього тексту: комунікативний, семантичний і прагматичний аспекти: монографія. Львів: Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, 2021. 470 с.

7. Єщенко Т. А. Текстово-антропоцентричний вимір метафори: монографія. Київ: Академвидав, 2018. 352 с. (серія «Монограф»),

8. Кочан I. M. Лінгвістичний аналіз тексту: навч. посіб. Київ: Знання, 2008. 423 с.

9. Непийвода Н. Підтекстова інформація в сучасних медіа. Мовні і концептуальні картини світу. 36.наук. пр. № 6. Кн. 2. Київ: «Прайм-М», 2002. С. 62-68.

10. Проценко О. Імплікативний простір поетичного тексту К. Сендберга «Prairie Waters by Night». Наукові записки Национального університету «Острозька академія». Серія: Філологічна. 2009. Вип. 11. С. 654-659.

11. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Полтава: Довкілля. 712 с.

12. Franck D., Petofi J. S. Prasuppositionen in Philosophic und Linguistik. Frankfurt am Main: Athenaum, 1973. 606 s.

13. Givon T. Forward implications, backward presuppositions and the time axis of verbs. Syntax and Semantics. Cambridge: Cambridge Univ. Press, 1972. Vol. 1. P. 29-50.

14. Riffaterre M. La metaphore filee dans la poesie sur realiste. Langue francaise. 1969. № 3. P. 46-60.

References

1. Anokhina, T. (2010). Tendentsii poznachennia neverbalnykh lakun u riznomovnykh dyskursakh [Trends in marking non-verbal lacunae in multilingual discourses], Filolohichni traktaty - Philological treatises, 1, 5-11 [in Ukrainian],

2. Batsevych, F. (2004) Osnovy komunikatyvnoi linhvistyky [Fundamentals of communicative linguistics I Kyiv: Akademiia [in Ukrainian],

3. Gadamer, H.-G. (2000). Istyna і metod. Hermenevtyka. Osnovy fdosofskoi hermenevtyky [Truth and method. Hermeneutics. Basics of philosophical hermeneutics]. Kyiv: Yunivers [in Ukrainian],

4. Dolbina, V. (2011). Poniattia movnoi implitsytnosti na suchasnomu etapi rozvytku linhvistyky [The concept of linguistic implicitness at the current stage of the development of linguistics], Aktualni pytannia filolohii - Actual problems of philology, 1, 173-176 [in Ukrainian],

5. Yeshchenko, T. (2009). Linhvistychnyi analiz tekstu [Linguistic analysis of the text]. Kyiv: Akademiia [in Ukrainian],

6. Yeshhenko, T. (2021). Fenomen khudozhnoho tekstu: komunikaty\myi, semantychnyi і prahmatychnyi aspekty [The phenomenon of artistic text: communicative, semantic and pragmatic aspects]. Lviv: Lvivskyi natsionalnyi medychnyi universytet imeni Danyla Halytskoho [in Ukrainian],

7. Yeshhenko, T. (2018). Tekstovo-antropocentiychnyi vymir metafoiy ukrciyins'koyi poeziyi 1990-kh [Textual-anthropocentric dimension of the metaphor of Ukrainian poets of the 1990s], Kyiv: Akademvydav [in Ukrainian],

8. Kochan, I. (2009). Linhvistychnyi analiz tekstu [Linguistic analysis of the text] Kyiv: Znannia [in Ukrainian],

9. Nepyivoda, N. (2002). Pidtekstova informatsiia v suchasnykh ZMI [Subtextual information in modern media], Movni і kontseptualni kartyny svitu - Linguistic and conceptual pictures of the world, 6, 62-68 [in Ukrainian],

10. Protsenko, O. (2009). Implikatyvnyi prostir poetychnoho tekstu K. Sendberha «Prairie Waters by Night» [The implicative space of K. Sandberg's poetic text «Prairie Waters by Night»]. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia» - Scientific notes of the National University «Ostroh Academy», 11, 654-659 [in Ukrainian],

11. Selivanova, O. (2008). Suchasna linhvistyka: napriamy ta problemy [Modern linguistics: directions and problems]. Poltava: Dovkillia [in Ukrainian],

12. Franck D., & Petofi J. (1973). Prasuppositionen in Philosophie und Linguistik [Presuppositions in philosophy and linguistics]. Frankfurt am Main: Athenaum [in German].

13. Givon, T. (1972) Forward implications, backward presuppositions and the time axis of verbs [Forward implications, backward presuppositions and the time axis of verbs]. Syntax and Semantics - Syntax and Semantics, 1, 29-50 [in English].

14. Riffaterre, M. (1969) La metaphore filee dans la poesie sur realiste [The metaphor spun into realist poetry]. Langue francaise - French language, 3, 46-60 [in French].

Размещено на Allbest.ru