Документний потік перекладів у системі документної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Документний потік перекладів у системі документної комунікації

Переклад є засобом поширення різноманітних знань внаслідок передачі інформації, яка міститься у творі мовою оригіналу через її відтворення зрозумілою читачеві цільовою мовою. Як кінцевий результат, вона втілюється в окремий документ - переклад. Комунікація, що опосередкована таким документом та побудована на обміні ним між суб'єктами, є документною і, водночас, частиною та однією з підсистем соціальної комунікації. Рух перекладів від створювачів та виробників до користувачів по комунікаційних каналах призводить до створення документного потоку перекладів. документний переклад інформація

У науковому середовищі документний потік визначається як: «множина об'єктів, що змінюється в часі, перебуває у русі, динаміці» (Н. Зиновьєва) [67, 199]; «всі документи з моменту їх виникнення в процесі руху в напрямку від документовиробника до документокористувача» (Ю. Столяров) [173, 53]; «організована множина документів (первинних і/або вторинних), що функціонують (створюються, розповсюджуються і використовуються) у соціальному середовищі», яка змінюється в часі, перебуває у русі, динаміці (Н. Кушнаренко) [105, 133]; «множина документів, які виникають і діють у суспільстві у певний короткий проміжок часу, із зафіксованим початковою та кінцевими датами» (Г. Швецова-Водка) [200, 63]; «сукупність документованої інформації, що переміщується у просторі й часі» (М. Ларьков) [110, 363]; «сукупність документів, що функціонують у процесі створення, розповсюдження та використання у суспільстві документованої інформації» (А. Соляник) [170, 14]; «вибіркове відображення у формі документів результатів соціальної діяльності членів суспільства» [18, 7] або «цілісна множина семантично пов'язаних документів, що безупинно розвивається є унікальним засобом зберігання, накопичення і передачі знання про зовнішній світ, що є штучно створеною системою, «інтелектуальною пам'яттю цивілізації» (Г. Гордукалова) [20].

На загальнотеоретичному рівні документний потік є складною впорядкованою системою, яка передбачає наявність елементів (документів), зв'язків між ними, що утворюють її структуру та функцій. Завдяки наявності власних ознак, що відображають зовнішні сторони, властивостей, що відбивають внутрішні особливості і відмінні якості, та функцій, що реалізують властивості, він відокремлюється у самостійне явище [170, 16]. Їх знання дозволяє відрізняти документний потік від інших підсистем документної комунікації, зважати на об'єктивні закони їх розвитку та використання, оптимізувати роботу з ними.

Основними параметрами документного потоку, що піддаються вимірюванню, є: зміст - структура, яка має змістовні та формальні ознаки для здійснення класифікації і характеризується ступенем концентрації елементів потоку за ними; обсяг - кількість вміщуваних у потоці документів; темпи зростання. Обсяг, склад і структура мають здатність змінюватись під впливом різних чинників зовнішнього середовища (економічні, політичні та соціокультурні). Стеження за змінами структури документного потоку надає можливість прогнозувати закономірності розвитку документних комунікацій суспільства, здійснювати науково обґрунтоване управління документними системами [170, 27].

Для розуміння сутності документного потоку перекладів, перш за все, розглянемо процеси його виникнення та функціонування на етапах життєвого циклу перекладів у системі документної комунікації. З огляду на активне функціонування документних потоків у генезисних і транзитних підсистемах та забезпечення при цьому таких етапів життєвого циклу документа як документогенез та документорозповсюдження, зупинимося на детальному висвітленні комунікаційного шляху перекладів. Це допоможе сформувати системний погляд на процеси створення, переробки, документування інформації, що міститься у перекладі, канали її розповсюдження, зрозуміти роль різних фахівців у створенні і виникненні перекладів, а також різних інституцій у забезпеченні організації та корегуванні їх руху у суспільстві.

Документний потік як основа документної комунікації суспільства виникає на етапі документогенезу, який передбачає послідовну реалізацію наступних процесів:

виникнення задуму: формування мети, визначення кола питань, які необхідно висвітлити у майбутньому документі;

створення тексту автором (або колективом авторів): збирання матеріалів, їх осмислення, систематизація, творча обробка;

документне втілення накопиченої інформації, тобто надання результату творчої праці знакової та матеріальної форм;

виробничо-технологічне виготовлення тиражу - створення видання, що складається з додрукарських (прийом рукопису, рецензування, редагування, макетування, виготовлення друкарської форми, верстання, коректування, виправлення, звірення, зведення), друкарських (друкування тиражу) та післядрукарських процесів (брошурувально-палітурні, оздоблювальні, упакування, здавання друкованої продукції на склади);

випуск документа у світ: перевірка готового видання та розсилка обов'язкових примірників видань, присвоєння Міжнародного стандартного книжкового номеру (ISBN) [170, 39-45].

А. Збанацька, аналізуючи комунікативний шлях перекладу з документознавчих позицій, виділила в ньому три етапи: 1) створення оригіналу мовою, якою володіє автор (інтерпретація автора) - виникає первинний документ; 2) оригінал перекладається мовою приймаючої культури (інтерпретація перекладача) - виникає вторинний документ; 3) передача інформації в приймаючий культурі - переклад сприймається споживачем. Дослідниця зазначає, що цей шлях є більш складним, адже він передбачає процеси створення, редагування, поширення, збереження та використання документа, доступу до нього споживача, проте детально не зупиняється на даному питанні [63, 85].

Створення та редагування, тобто технологія перекладу є предметом вивчення перекладознавства, що зумовлює звернення до вже існуючого професійного досвіду цієї сфери. Узагальнюючи теоретичні положення українського перекладознавства та редакторського опрацювання перекладу, М. Зарицький підчас створення перекладу виокремлює 11 послідовних етапів:

Існування об'єкта відображення - реальної дійсності.

Сприймання автором цієї дійсності.

Утілення задуму, ідеї твору за допомогою певної мови (оригіналу).

Створення автором першотвору (оригінального твору - Т 1), його саморедагування.

Потрапляння першотвору до видавництва (редактора), здійснення другого редагування першотвору.

Опублікований першотвір надходить до Читача 1.

Першотвір стає об'єктом опрацювання перекладача.

Відтворення перекладачем змісту першотвору цільовою мовою.

Виникнення друготвору (перекладу - Т 2,), його саморедагування перекладачем.

Опрацювання редактором.

Надрукований твір потрапляє до Читача 2 [62, 14-15].

Аналізуючи вищенаведене, між виникненням задуму і створенням перекладу на етапі документогенезу існує ціла низка процесів, пов'язаних зі створенням та виданням первинного документа оригінальною мовою та його споживанням реципієнтом носієм цієї ж мови (Читачем 1) і використанням у суспільстві.

Наступним до зазначеного переліку доцільно було б додати замовника, який керується певною метою появи перекладу у суспільстві. Замовником будь-якої видавничої продукції, може бути фізична чи юридична особа, яка бере на себе фінансові зобов'язання щодо її видання [146]. Замовником у сфері перекладацької діяльності може бути підприємство, організація, установа, приватна особа, які використовують, купують, замовляють переклад або мають намір скористатися послугами з перекладу. Відповідно, виконавцем є підприємство, організація, установа, приватний підприємець, що надають такі послуги [176]. Наприклад, видавництво може бути замовником відносно виготовлювача перекладу - певного перекладача, агенції, бюро, центру перекладів тощо, і його виконавцем відносно іншої установи або приватної особи. Усі умови виконання замовлення, права та обов'язки обох сторін визначаються відповідними угодами, договорами на надання послуг, укладеними згідно із чинним законодавством.

На відміну від інших секторів книговидавництва, перекладацька сфера потребує значних інвестицій. Окрім оплати роботи перекладача, собівартість одиниці перекладу збільшується оплатою копірайту та виплатою роялті власнику авторського права [134, 38]. Фінансування перекладів може здійснюватися як за рахунок державних, власних коштів видавництва, так і коштів меценатів, спонсорів, благодійних та інших фондів.

У загальносвітовій практиці активно використовується форма грантової підтримки. Так, в Україні практично всі переклади світової гуманітаристики до кінця 2000-х рр. ХХІ ст. з'явилися саме завдяки іноземним грантам (зокрема, Міжнародного фонду «Відродження» Дж. Сороса), негрантова частина становить майже 3% [134, 7]. Але діяльність іноземних грантових інституцій, серед яких у нашій країні можна виділити Британську раду, Гете-Інститут, Інститут Сервантеса тощо, у більшості випадків спрямовується на підтримку в іншомовних перекладах літератури своєї країни [134, 38].

Фонд «Open Ukraine» з 2007 р. надає гранти на переклад сучасної української літератури іноземними мовами з метою її промоції за кордоном, налагодження міжкультурного порозуміння та обміну культурними цінностями. У межах благодійної програми «Книжковий фонд» підтримуються переклади української художньої літератури (окрім поезії), яка виходила упродовж останніх 50-ти років, таких жанрів як есеїстка, документальна проза, публіцистика з подальшим сприянням щодо їх видання за кордоном. Іншим прикладом може слугувати фінансова підтримка Д. Фірташа, що надана для відкриття у Кембриджському університеті українознавчих студій 2008 р. з метою поширення знання про Україну у Великій Британії та світі, популяризації української літератури і культури [133, 23-24].

Наступним процесом документогенезу є безпосереднє створення перекладу (перетворення першотвору у друготвір), який відбувається в три етапи [62, 23-31].

Етап 1 - першотвір стає об'єктом опрацювання перекладача - рецептивно- аналітичний. Перекладач виступає як критик, сприймаючи дійсність створену автором і осмислюючи текст першотвору у формі чужомовних засобів. Для текстів наукового та офіційно-ділового стилів здійснюється науково-когнітивна рецепція, для текстів художнього та публіцистичного - художньо-естетична.

Етап 2 - перекладач відтворює зміст першотвору цільовою мовою - продуктивно-синтетичний. Перекладач як вчений-філолог у поєднанні зі здатностями фахівця галузі знань або мистецтва, до якої належить першотвір, засобами цільової мови відтворює його зміст.

Відтворення значення першотвору здійснюється за трьома методами перекладацької діяльності:

реалістичний метод, який якомога точніше відтворює зміст першотвору, не зважаючи на його форму (художні, публіцистичні тексти);

об'єктивно-науковий метод, за якого зміст і форма першотвору і друготвору дорівнюють один одному (термінологічні тексти наукового, офіційно-ділового стилю).

суб'єктивно-інтуїтивний метод (антиномія буквалізму), коли за будь-якої форми зміст друготвору є тільки приблизним до змісту першотвору, внаслідок чого виникає «вільний» переклад (поетичні тексти) [62, 18-21].

Етап 3 - виникнення рукопису перекладу - перекладач як саморедактор перевіряє та здійснює редагувальне шліфування тексту друготвору, в результаті чого створюється чистовий варіант рукопису перекладу.

Розглядаючи міжкультурну комунікативну сутність перекладу, Т. Горощенко зазначає, що перекладання, зумовлює значне зростання ступеня багатозначності одного і того самого повідомлення [21, 58]. На основі цього факту, процес сприйняття перекладачем першотвору та продукування ним друготвору, так само як і процес сприйняття друготвору читачем, характеризується наявністю різних змістів, що зумовлені варіативністю та багатозначністю мови.

На рівні перекладу художнього тексту, в якому міжкультурна комунікація відбувається найбільшою мірою, додаються ще й численні національно - культурні та соціально-історичні особливості конкретної нації, що закріплені у лінгвістичних формах - реаліях, усталених системах асоціацій, образному відображенні дійсності тощо. Вони діють як свого роду фільтри (схема 1), становлять найбільш вразливі місця для перекладача у всьому ланцюгу, але водночас несуть насичене та винятково важливе значення, є яскравим втіленням національного колориту в літературі [21, 59].

Відображення позамовної дійсності засобами, які відображають соціокультурний чинник, потребує особливого підходу з урахуванням таких елементів, як перекладацький аспект країнознавства, культура перекладача, урахування фонових знань реципієнта перекладу (тобто ознайомлення та сприйняття відповідного середовища, культури, епохи) [21, 60].

Таким чином, завдання перекладача як посередника полягає не тільки у зміні мовного коду, відтворенні задуму і способу його втілення засобами цільової мови. Найскладнішим процесом є перенесення інформації, що міститься в оригіналі, з однієї культури в іншу, долаючи мовні бар'єри з метою збереження комунікативного ефекту, закладеного автором першотвору.

Професійний рівень перекладача зумовлюється вимогами: наявності відповідної освіти; компетентності (професійне володіння мовою оригінального тексту та мовою перекладу); володіння методикою, спеціалізацією перекладу, термінологією відповідними мовами, граматикою і стилістикою мови; використання відповідних словників, термінологічних стандартів, довідкових матеріалів [137; 176]; поєднання якостей та вмінь дослідника, критика, мовознавця і письменника; володіння знанням широкого культурного спектра та міжкультурна компетентність [62, 17].

Наступним на етапі документогенезу перекладу є редакторська робота. Ю. Косинська визначає редагування перекладу як «етап редакційно-видавничого процесу, під час якого відбувається аналіз тексту перекладу з метою його якнайбільшого наближення до оригіналу за змістом, стилем, формою та комунікативним ефектом, а також удосконалення мовного втілення перекладу, що забезпечує адекватне функціонування оригіналу в іншомовному середовищі» [85, 143]. Ідеальна модель удосконалення перекладу осмислюється дослідницею крізь призму колективної діяльності, а саме: редагування автором першотвору; редагування перекладачем; професійне редагування працівником видавництва (редактором) [86, 86].

Дослідниця стверджує, що саме етап редагування, точніше вдосконалення, перекладу автором першотвору, є запорукою його якості. Доцільність цього твердження дослідниця пояснює тим, що, по-перше, перекладач, не може повною мірою оцінити результат своєї діяльності з позиції читацького сприйняття створеного ним тексту; по-друге, саме автору першотвору належить задум, шлях реалізації та первісне мовне оформлення твору, він уболіває за якість його перевтілення засобами іншої мови і тим самим приділяє більшу увагу адекватності ідейно-естетичного навантаження обох варіантів [86, 84]. Редагування перекладного тексту автором оригіналу фактично вважається завершальним у процесі аналізу друготвору перекладачем.

Ю. Косинська наголошує на необхідності заохочення й поширення такої практики. Редактор, за її словами, відіграє визначальну роль в організації та супроводі співпраці автора й перекладача на всіх етапах. За умови володіння мовою оригіналу редактор, на думку дослідниці, стає рівноцінним учасником міжмовної комунікації [86, 85-86]. Здійснюючи редагування перекладу редактор має пройти весь той шлях, який пройшов перекладач, як порадник та кваліфікований критик. Завдання редактора полягає у сприйнятті друготвору винятково з позиції читача, об'єктивному оцінюванні ступеня розкриття задуму й визначенні недоліків, які збіднюють твір.

Рівень професійності редактора перекладу визначається: обізнаністю із основами перекладознавства, практикологією і критикою перекладу; знанням мови оригіналу, що є суттєвою допомогою перекладачеві у розв'язанні складних лінгвістичних питань; компетентністю у галузі матеріального чи духовного виробництва, залежно від характеру та стильової приналежності оригіналу; знанням і вмінням всього, що знає і вміє перекладач; здатністю зробити текст перекладу більш досконалим, ніж створений перекладачем [62, 31].

Згідно зі стандартами, що стосуються перекладацької діяльності [137; 176] на перекладача покладається відповідальність за підготовку якісного перекладу, на редактора - контроль якості перекладу.

Отже, процес створення перекладу, як і процес його редагування, в яких задіяні не тільки перекладач і редактор видавництва, а й автор оригіналу, є доволі складним і трудомістким.

Решта додрукарських процесів, серед яких найважливішими є макетування і верстання, безпосереднє друкування тиражу та післядрукарські процеси, що складаються з брошурувальна-палітурних, оздоблювальних, упакування та здавання перекладів як готової друкованої продукції на склади, є усталеними у виготовленні видань. Унаслідок процесів створення видання документний потік перекладів осідає у документному масиві як товар, призначений для реалізації.

Завдяки процесу оформлення перекладних видань на випуск у світ, який завершує етап документогенезу, забезпечується функціонування документного потоку обов'язкового примірника перекладів, що зумовлює їх збереження у провідних бібліотеках як частини вичерпного національного фонду, а також частини світового культурного надбання, їх державну бібліографічну та статистичну реєстрацію, оперативне інформування про них. Для ідентифікації на міжнародному рівні перекладу має бути присвоєний ISBN, який дозволяє автоматизувати процес його руху від моменту видання до продажу [170, 45]. На території України за ці процеси відповідає Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова» та Національне агентство ISBN, як її структурна частина.

Теоретично законодавство України (Закон «Про обов'язковий примірник документів») передбачає своєчасне і в повному обсязі надсилання видавцями обов'язкових примірників, а також у встановленому порядку звітність про випуск видавничої продукції [148]. Але практично - ця вимога виконується не всіма і не завжди, що впливає на якість обліку. Більше того, ця проблема є актуальною не тільки для України, а і для багатьох країн Європи.

Другий етап життєдіяльності перекладу, документорозповсюдження, забезпечує можливість руху документів в інформаційному середовищі з метою їх доведення до споживачів завдяки функціонуванню систем транспортування і постачання: експедиційних підприємств, оптових та роздрібних торговельних установ, пошти, центрів електронної доставки документів, електронної пошти, глобальних комп'ютерних мереж тощо. Способами розповсюдження може бути безоплатне розповсюдження та торгівельна мережа (оптова, роздрібна) [170, 49-50].

Прикладом безоплатного розповсюдження перекладів є постачання обов'язкового примірника з науковою та культурно-просвітницькою метою до Книжкової палати, національних бібліотек України, а також, залежно від видів документів, до державних центрів науково-технічної інформації тощо. Саме цей спосіб, теоретично, є основою подальшого формування та постачання бібліографічної інформації до бази даних ЮНЕСКО «Index Tanslationum». Іншими способами розповсюдження можуть бути обмін між різними бібліотеками і діаспорними організаціями, дарунки з культурно-просвітницькою і благодійною метою.

Проте основним способом поширення перекладів є реалізація у торгівлі. Він зумовлює утворення документного потоку перекладів між видавництвом, що їх випускає, та низкою таких установ як оптові бази, рекламні агентства, книжкові магазини, що об'єднуються з метою допомогти читачам у придбанні необхідних видань, і одночасно забезпечити собі максимум прибутку.

Рух перекладів як готової книжкової продукції до споживача розпочинається з оптової книжкової торгівлі. До основних її форм відносяться торгово-експедиційні фірми, що обслуговують кілька профільних видавництв; оптові книготорговельні фірми, розташовані в центрах книгодрукування, мережа дилерів (фізичних осіб) і дистриб'юторів (фірм) оптових підприємств, які є посередниками між видавництвами, роздрібними та оптовими фірмами. Важливою формою оптової торгівлі, а також рекламування перекладів вважається виставково-ярмаркова діяльність (від дрібнооптових книжкових ярмарок до міжнародного рівнів) [170, 52]. Найбільшим авторитетом користуються європейські «Франкфуртський книжковий ярмарок» та «Лейпцизький книжковий ярмарок» (Німеччина). Головним організатором колективних експозицій на них від України є громадська організація «Форум видавців». З метою промоції українських авторів і видавців щорічно проходить міжнародний книжковий «Форум видавців у Львові», в рамках якого проводиться Міжнародний фестиваль перекладів «Translit», започаткований у 2011 р. за підтримки програми «ІЗ - ідея, імпульс, інновація» фонду «Розвиток України». В Україні щорічно проходять міжнародний ярмарок «Медвін; Книжковий світ», міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал», міжнародна книжкова виставка «Книжкові контракти» тощо.

Завершує рух перекладів як товару роздрібна торгівля, завдяки якій вони потрапляють безпосередньо до користувача. Завданням роздрібних книготоргових організацій (стаціонарні книжкові магазини, кіоски, поштово-посилочні бази («Книга поштою»)) є задоволення попиту покупців і зворотний зв'язок з видавцями з метою корегування асортименту їх продукції [170, 53].

Особливої уваги на даному етапі потребує ефективна система захисту документа та його складових (матеріальної, інформаційної), зокрема, правові заходи, які передбачають прийняття законів, що захищають права власника на документовану інформацію та документ як товар (авторське право) [170, 48]. Питання щодо здійснення відповідними суб'єктами належного їм авторського права, пов'язаного з перекладами, регулюються Цивільним Кодексом України [189] та Законом України «Про авторське право і суміжні права» [145].

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення [145, 16; 189, 147] і розуміється як майнові і немайнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва. Переклади включені до переліку об'єктів авторського права як такі, що є літературними [189, 146], а також «похідними» творами [145, 7]. Суб'єктами авторського права, пов'язаного з перекладами, є автори творів (та їх спадкоємці), перекладачі (та їх спадкоємці), а також особи, яким передано авторські майнові права на переклад (агенти, видавництва) [145, 15].

Фахівці видавничої справи у сфері врегулювання авторського права підкреслюють необхідність розрізнення між: 1) «правом на переклад» - майнове право автора авторизувати (дозволяти) акт перекладу, як використання твору; 2) «правом на переклад» - майнові та немайнові права перекладача на результат акту перекладу - текст перекладу, окремий твір. Розрізнення цих прав і чітке формулювання домовленостей є важливим у питаннях точного усвідомлення всіма сторонами ступеня відповідальності, а також отримання авторських винагород [3, 17].

Перекладачу належить авторське право на здійснений ним переклад. Користування цим правом зумовлюється дотриманням перекладачем прав автора оригіналу. Воно існує упродовж усього терміну чинності авторського права і не перешкоджає іншим особам здійснювати свої переклади тих самих оригінальних творів [145, 24]. Якщо існує переклад, який було зроблено самим автором (авторський переклад), ніхто інший не може перекладати цей самий твір тією ж мовою. У разі, коли переклад стає проміжним, від його автора потрібен дозвіл на здійснення наступного перекладу [128, 135].

Для уникнення конфліктів та непорозумінь здійснення перекладу будь- якого опублікованого твору передбачає укладення договору між автором і перекладачем (організацією, яка має намір використати його твір) про видачу дозволу на переклад і його використання [128, 133; 3, 40].

Переклади, які мають офіційний характер (закони, укази, судові рішення тощо), тобто є опублікованими в офіційних виданнях «Вісник Верховної Ради України», «Голос України», «Офіційний вісник України», «Офіційний вісник Президента України», не охороняються авторським правом [128, 134].

Сенс та результат життєвого циклу будь-якого документа полягає у його використанні - етап документовикористання. Даний етап забезпечує кумуляцію, тривале або постійне зберігання документів з метою їх надання у користування споживачам за допомогою таких термінальних систем як бібліотеки, органи науково-технічної інформації, архіви, музеї [170, 57]. Використовуючи переклад реципієнт крізь культурні фільтри сприймає інформацію, що міститься в ньому, за допомогою мови, якою володіє. При цьому належність інформації до певного історичного періоду вимагає від читача певних знань та вмінь її декодування. Подальше розуміння, засвоєння цієї інформації поповнює інтелектуальний чи художньо-естетичний тезаурус, сукупність знань, ідей, що впливає на практику взаємодії реципієнта з оточуючим середовищем - емпіричною реальністю.

Узагальнюючи, документний потік перекладів виникає на етапі документогенезу внаслідок процесів створення перекладу та його видання. Завдяки оформленню перекладних видань на випуск у світ функціонує документний потік перекладів обов'язкового примірника. На етапі документорозповсюдження документний потік перекладів функціонує, забезпечуючи можливість їх руху в інформаційному середовищі з метою доведення до споживача.

Комунікаційний шлях перекладів, що призводить до виникнення документного потоку перекладів, зображено у схемі 2. В її основу покладено концепції документно-комунікаційної системи А. Соколова [168, 168-173], поетапного створення та редакторського опрацювання перекладу М. Зарицького [62, 14-16], міжкультурної комунікативної сутності перекладу Т. Горощенко [21, 29].

Схема 2. Переклад у системі документної комунікації

Умовні позначення:

О - оригінал;

П - переклад;

Рп - рукопис;

К - культура;

З - зміст;

Пер. - перекладач;

Ред. - редактор;

Р - реципієнт (читач);

ОПр - обов'язковий примірник;

ДПО(П) - документний потік оригіналів (перекладів); БДО(П) - база даних оригіналів (перекладів);

ФАД - фонд архівних документів ДАДр - Державний архів друку;

ДСВ - документи суспільного використання ФДСВ - фонд документів суспільного використання; ЖЦП - життєвий цикл перекладу

канал неопублікованих документів;

канал опублікованих документів

На основі даної схеми можна дійти висновку, що документна комунікація, опосередкована перекладом, відбувається у міжкультурному контексті.

Отже, родоутворювальним елементом документного потоку перекладів як системного об'єкта є опублікований переклад (видання). Основними ознаками документного потоку перекладів, що відображають його зовнішні сторони, є: множинність перекладів, що складають потік; спрямованість його формування з метою забезпечення руху перекладів та здійснення на їх основі міжмовної та міжкультурної комунікації у суспільстві; постійне відтворення потоку у процесі соціально-комунікативної діяльності.

Зв'язки, що виникають між перекладами утворюють структуру потоку та забезпечують його цілісність. До них відносяться: внутрішні зв'язки між перекладами та їх групами за формальними і змістовними ознаками; зв'язки між документним потоком перекладів та зовнішнім середовищем (від створювачів до користувачів перекладів). Якщо ми розглядаємо документний потік перекладів на загальному рівні, його головною системотворною ознакою можна вважати зв'язок документів за змістом. У разі вивчення потоку перекладів з або певною мовою, головною системотворною ознакою виступатиме зв'язок документів за мовою, відповідно оригінальною або цільовою.

Метою функціонування документного потоку перекладів є забезпечення їх руху та здійснення на їх основі міжмовної та міжкультурної комунікації у суспільстві, що вказує на його цілеспрямованість.

Документному потоку перекладів притаманна дискретність, оскільки він складається з окремих самостійних документів - перекладів, які можуть бути відмежовані один від одного у часі і просторі. Постійне виникнення нових перекладів, їх рух, обмін та накопичування відомостей про досягнення суспільства документованою пам'яттю людства свідчить про нескінченність та континуальність потоку.

Проходження через проміжні документні системи, що забезпечують цикл життєдіяльності перекладів, тобто їх створення, транспортування, збирання, використання, зберігання вказує на транзитивність потоку перекладів.

Особливістю документного потоку перекладів є його інформативність, адже він містить відомості, що стосуються усіх сфер людської діяльності незалежно від періоду, території та мов. Нами розглядається потік перекладів за певний період щодо української мови (як оригінальної, так і цільової), на території всієї України.

Основними параметрами документного потоку перекладів, що піддаються вимірюванню, є: структура, яка має змістовні та формальні ознаки і характеризується ступенем концентрації елементів потоку за ними; обсяг - кількість вміщуваних у потоці перекладів; темпи зростання. Потік перекладів постійно змінює свій кількісний обсяг, темпи зростання, структуру, концентрацію елементів, що свідчить про його нестабільність.

Функції документного потоку - це реалізація його властивостей у процесі функціонування документної комунікації суспільства [170, 21]. Зовнішніми функціями документного потоку перекладів, які зумовлюють суспільну необхідність його існування, безперечно є інформативна, тобто розповсюджування соціальної інформації у суспільстві між різномовними націями, а також комунікативна, яка полягає у забезпеченні руху й обміну цією інформацією в соціальному середовищі та налагодженні міжсуб'єктного зв'язку між створювачами та користувачами перекладів.

Внутрішні функції відображають завдання документного потоку відносно тих підсистем документної комунікації, з якими безпосередньо пов'язані, тобто виробників, розповсюджувачів та користувачів документів [170, 22]. До таких функцій потоку перекладів відноситься соціально-орієнтувальна (або соціалізуюча), адже завдяки його функціонуванню відбувається своєрідний трансфер відомостей про історію, культуру, надбання, особливості певної нації або суспільства, які фіксуються через перекладання з/або рідною мовою, що уможливлює їх спадкоємність в майбутньому. Управлінська функція полягає у здатності здійснювати вплив на соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві, його інтелектуальний розвиток та громадські інститути через розповсюдження серед членів суспільства інформації, яка міститься в перекладах. У межах утилітарної функції, тобто використання потоку у процесі соціально-комунікативної діяльності, можна виокремити конкретні:

статистичну функцію - вивчення кількісних показників та специфіки видання в галузі перекладної літератури у різних царинах знання; прагматичну - визначення подальших перспектив у роботі видавців; культурно-освітню - запозичення певною національною культурою необхідних для розвитку ії власного духовного і матеріального виробництва ідей з ноосфери, здійснення мужкультурної комунікації та долучення до світової культури; історичного джерела - висвітлення історичних періодів певної національної культури з урахуванням історичного значення перекладів. Структура документного потоку перекладів є сукупністю стійких зв'язків, що забезпечують його цілісність, збереження основних властивостей. Документний потік можна структурувати за змістовними, що відбивають його семантичні, тематико-типологічні особливості, та формальними ознаками, що відбивають видові, мовні, географічні, видавничі характеристики документів, технологічні особливості носіїв інформації тощо [170, 23-24].

До змістовних ознак документного потоку перекладів відносяться:

тематична структура, яка характеризує відносну поширеність у потоці документів певної тематики (наприклад, схема Універсальної десяткової класифікації - УДК);

типологічна структура, яка характеризує розповсюдженість та кількісне співвідношення документів певних типів і жанрів. Як стверджують фахівці, вивчення розвитку цієї структури документного потоку надає підстави для визначення актуальних проблем або тенденцій функціонування конкретних сфер та галузей [170, 24].

Серед формальних ознак структурування документного потоку перекладів можна виділити:

хронологічну структуру - співвідношення перекладів за роком видання, вивчення якої надасть можливість встановити рівень та швидкість змін в обсязі виданих перекладів;

мовну структуру - співвідношення кількості перекладів, опублікованих певними мовами, або перекладених з певних мов. Якщо вивчається потік перекладів, що охоплює певну територію за певний період часу (наприклад, потік перекладів України за період її незалежності) для аналізу відокремлюються дві мовні структури: за мовою оригіналу та цільовою мовою;

видову структуру - співвідношення перекладів різних видів;

видавничу структуру - кількісне співвідношення перекладів за ознакою належності до видавничих установ;

географічну структуру - розподіл перекладів за містом видання;

авторську структуру - співвідношення перекладів за належністю індивідуальному автору або колективу авторів.

Якщо у бібліографічних записах перекладів ідентифікуються прізвище та ініціали перекладача, це надає можливість проаналізувати структуру, що характеризує співвідношення документів за належністю перекладачеві.

Таким чином, аналіз структури документного потоку перекладів надасть можливість вивчити динаміку та основні тенденції його розвитку, темпи росту, кількісний обсяг, концентрацію елементів у потоці, виявити закономірності розвитку як документної, так і міжкультурної комунікації в суспільстві.

На обсяг, склад і структуру потоку перекладів, що мають здатність змінюватися, значною мірою впливає зовнішнє середовище, яке виявляє себе наступними чинниками:

існування політичного режиму та цензури, як у випадку з країнами колишнього СРСР, що впливає на належність перекладів до певної тематики і залишає народи ізольованими від суспільно-значущих світових літературних і наукових надбань;

державна політика у видавничій сфері. Національне книговидання України упродовж останнього десятиріччя ХХ - початку ХХІ ст. перебувало у кризовому стані, що було пов'язано з відсутністю державної політики у видавничій справі, належних економічних умов для розвитку книговидання та реалізації книжкової продукції, найвищі в Європі непомірні податки (ситуація з якими змінилася лише у 2004 р. - запроваджено пільгове оподаткування), недостатнє й суперечливе правове забезпечення тощо [121, 2]. Державні заходи починаючи з 2006 р., а саме прийняття низки нормативно-правових актів, затвердження різних державних програм, які були спрямовані на створення умов для розвитку книговидавничої галузі та популяризацію вітчизняної книжкової продукції, мали незначні успіхи. Але в цілому вони теж не принесли бажаного результату, оскільки через економічну кризу в країні, відсутність неналежного фінансового забезпечення, не спрацьовували законодавчі акти, прийняті на найвищому рівні [122, 4];

ступінь виконання видавництвами вимог законодавства щодо надсилання обов'язкового примірника видань, який зумовлює повноту відображення відомостей про обсяг документного потоку перекладів, виданих в Україні. За оцінкою Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів до Книжкової палати України не доходить від 10% до 15% контрольних примірників, що унеможливлює бачення цілісної, об'єктивної картини функціонування ринку перекладів, починаючи з 1991 р. [134, 36];

джерела фінансування перекладів та їх популяризації. Як зазначалося вище, перекладацька сфера потребує значних інвестицій. Фінансування перекладів може здійснюватися за рахунок державних коштів, власних коштів видавництва, а також коштів меценатів, спонсорів, благодійних й інших фондів у формі грантової підтримки. На сьогодні в Україні державна підтримка перекладів українських творів іншими мовами та їх всебічна популяризація за кордоном з боку державних установ як така є відсутньою. Будь -які форми заохочення перекладів (гранти, програми, стипендії) переважно залишаються ініціативою громадських, приватних організацій, або навіть окремих осіб [133,22];

оплата, умови праці, соціальні гарантії перекладачів. На сьогодні більшість перекладачів України не влаштовує розмір оплати праці (84%), яка доволі часто є нижчою, ніж передбачено домовленістю із замовником, та відсутність соціальних гарантій (60%), але при цьому їх приваблює можливість роботи з цікавими текстами (92%), можливість творчої реалізації (82,5%), вільний графік роботи (73%) [144, 50-52]. Недостатній рівень оплати роботи перекладачів призводить до прагнення випускників-перекладознавців реалізації себе в бізнес - компаніях, перекладають не найкращі з них, що впливає на якість перекладів, зокрема допущення стилістичних помилок [134, 41];

рівень розвитку та використання технологій виробництва перекладів (модернізація поліграфічного обладнання, що впливає на конкурентоспроможність за вартісними та якісними показниками виготовленої продукції. За роки незалежності України державою не виділялися централізовані капіталовкладення на технічне переоснащення галузі книговидання, що призвело до значного скорочення обсягів виробництва [121, 3];

готовність нації, якій властиві певні традиції та менталітет, до прийняття перекладеного іноземного твору.

Узагальнюючи викладений у розділі матеріал, документний потік перекладів є складною впорядкованою системою, родоутворювальним елементом якої є опублікований переклад (видання). Головною системотворною ознакою документного потоку перекладів у загальному розумінні виступає зв'язок документів за змістом; потоку перекладів з/або певною мовою - зв'язок за мовою (оригінальною або цільовою). Особливістю потоку є його інформативність, адже він містить відомості, що стосуються всіх сфер людської діяльності.

Аналіз життєвого циклу перекладів у системі документної комунікації показав, що на етапі документогенезу документний потік перекладів виникає внаслідок процесів створення перекладу та функціонує завдяки реєстрації обов'язкового примірника видань; на етапі документорозповсюдження - функціонує внаслідок руху перекладів з метою доведення до реципієнта. Окрім того, документна комунікація, опосередкована перекладом, відбувається у міжкультурному контексті.

Отже, документний потік перекладів у загальному розумінні можна визначити як сукупність розподілених у часі і просторі перекладів, які рухаються по комунікаційних каналах від комунікантів (створювачів і виробників) до реципієнтів (користувачів) з метою забезпечення міжмовної комунікації та відображають процеси і результати цілеспрямованої діяльності суспільства у міжкультурному контексті.

Размещено на Allbest.ru