Назви адміністративно-юридичних актів і документів у словнику української мови XIV - першої половини XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Назви адміністративно-юридичних актів і документів у словнику української мови XIV - першої половини XVII ст.

Ірина Черевко

кандидат філологічних наук старший науковий співробітник відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

Iryna CHEREVKO

PhD (Philology)

Senior Research Fellow of the Ukrainian language department І. Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies NAS of Ukraine

NAMES OF ADMINISTRATIVE AND LEGAL ACTS AND DOCUMENTS IN THE DICTIONARY OF THE UKRAINIAN LANGUAGE OF THE 16th - FIRST HALF OF THE 17th CENTURIES

The article provides a linguistic analysis of the composition, semantics, origin, and the historical development of the terms used to denote the names of administrative and legal acts and documents in the Old Ukrainian language. The study was carried out on the basis of the «Dictionary of the Ukrainian Language of the 16th - First Half of the 17th Centuries». The Polish influence on the contemporary administrative and legal vocabulary, mainly represented in documentation, as well as in confessional, scientific, journalistic, and conversational styles, is traced. The phenomenon of polysemy and synonymy in the terminological system is revealed, and structural models of terminological compounds are also considered.

It has been established that the names of administrative and legal acts and documents in the Old Ukrainian language are also terms-words that can be monosemous (интерцыза, контракту, инструкция etc.) and polysemous (запись, мандатъ), and terminological phrases that are not characterized by polysemy. In addition to borrowed terms, lexemes of Slavic origin have also been recorded (листъ, запись). A lot of nouns formed with the help of substantive-adjective phrases, in which nouns are the most active main words, have been recorded листь (83), запись (11), актъ (8). The order of words in terminological phrases can also be indirect, which gave us reason to single out inversion options (листъ веновный, виновный листь; листь вызнаный, вызнаный лист; запись продажный, продажный запись etc.). Attention is also drawn to the fact that both words-terms and terminological phrases can enter into synonymous relations (контракть-интерцыза; карта-листь; квить-квитация-запись; запись выдеркафовый - коньтракть видеркафовый; квитовный запись - квитовный листь etc.). A morphological variant is also singled out квить - квита. Having traced the historical development of the terms of the studied period, it was noted that most of them did not disappear from circulation, were replaced by orthographic or word-forming variants, but underwent mainly transformations of semantics, such as the expansion of the semantic structure, acquisition of additional meanings, narrowing of semantics, or disappeared from circulation, became obsolete and changed the scope of their use, living only in dialects or in colloquial style.

Keywords: term, terminological combination, document, semantics, etymology, historical development, structure, system connections, style.

Здійснено мовознавчий аналіз складу, семантики, походження термінів на позначення назв адміністративно-юридичних актів і документів у староукраїнській мові на матеріалі Словника української мови XVI - першої половини XVII ст., досліджено їхній історичний розвиток. Простежено польський вплив на тогочасну адміністративно-юридичну лексику, переважно репрезентовану в документації, іноді - у конфесійному, науковому, публіцистичному та розмовному стилях. Виявлено явище полісемії та синонімії в термінологічній системі, а також розглянуто структурні моделі термінологічних словосполучень.

Встановлено, що назвами адміністративно-юридичних актів та документів у староукраїнській мові є і терміни-слова, які можуть бути моно- (интерцыза, контракту, инструкция й ін.) та полісемними (запись, мандату), і термінологічні словосполучення, яким не притаманна полісемія, а крім запозичених термінів, є і лексеми слов'янського походження (листь, запись). Зафіксовано чимало найменувань, утворених за допомогою субстантивно-ад'єктивних словосполучень, у яких найактивнішими головними словами є іменники листь (83), запись (11), акть (8). Встановлено, що порядок слів у термінологічних словосполученнях може бути й непрямий, що дало підстави виокремити інверсійні варіанти (листь веновный, виновный листь; листь вызнаный, вызнаный лист; запись продажный, продажный запись та ін.). Звернено також увагу на те, що і слова-терміни, і термінологічні словосполучення можуть вступати в синонімні відношення (контракть-интерцыза; карта-листь; квить-квитация-запись; запись выдеркафовый - коньтракть видеркафовый; квитовный запись - квитовный листь та ін.). Виокремлено і морфологічний варіант терміна квить - квита. Простеживши історичний розвиток термінів досліджуваного періоду, відзначено, що більшість із них не зникли з обігу, замінилися орфографічними чи словотвірними варіантами, проте зазнали переважно трансформацій семантики, як-от: розширення семантичної структури, набуття додаткових значень, звуження семантики; або ж зникли з обігу, стали застарілими і змінили сферу свого вживання, побутуючи лише в діалектах чи в розмовному стилі. назва адміністративний староукраїнський

Ключові слова: термін, термінологічне словосполучення, документ, семантика, етимологія, історичний розвиток, структура, системні зв'язки, стиль.

Лексика різностильових і різножанрових писемних пам'яток (ділові документи, твори художньої, полемічної, літописної, публіцистичної, наукової, науково-популярної, конфесійної літератур), що фіксує Словник української мови XVI - першої половини XVII ст. (СУМ16-17), була об'єктом аналізу не одного дослідника, оскільки саме «писемні пам'ятки - одне з найдавніших джерел пізнання історії мови» (Бевзенко, 1991, с. 160). Так, назви кольорів в українській мові XIV-XVIII ст. вивчала Марія Чікало (Чікало, 1997). Назви осіб та композити- назви конкретних предметів у пам'ятках української мови XVI-XVIII ст. стали об'єктом аналізу Ольги Кровицької та Ольги Лози (Кровицька, 2002; Лоза, 2003). Лев Полюга досліджував абстрактну лексику XIV - першої половини XVII ст. (Полюга, 1991), а Ганна Войтів - назви одягу в пам'ятках української мови XIV-XVIII ст. (Войтів, 1997). Історичну антропонімію, зокрема фонетичні особливості та словотвірні типи власних імен в адміністративно-юридичних документах XVI ст., розглянула Розалія Керста (Керста, 1984). Аналіз міфологічної лексики XVI - першої половини XVII ст. віднайдемо в розвідках Наталі Хобзей (Хобзей, 2003a, 2003b). Медичні номени стали об'єктом зацікавлення Ганни Дидик-Меуш (Дидик-Меуш, 2008). Окрім того, дослідниця у науковій студії «Комбінаторика в українській мові XVI-XVIII століть: теорія, практика, словник» уперше в українському історичному мовознавстві на матеріалі історичного словника української мови простежила сполучуваність мовних одиниць, зокрема в межах ад'єктивно-субстантивних словосполучень (Дидик-Меуш, 2018). Олена Слободзяник опрацювала історію географічної лексики в українській мові XVI-XVII ст. (Слободзяник, 2017). Становлення назв посуду, столового начиння та меблів як важливого складника лексикону української мови проаналізовано в дисертації Ліана Науменко (Науменко, 2021). Ірина Черевко вперше в українському мовознавстві системно дослідила фразеологію різних за стилями українських пам'яток XVI-XVII ст. (Черевко, 2013). Історію окремих частин мови на матеріалах досліджуваного словника розглядали Ольга Заневич (Заневич, 2015), Ольга Гайда (Гайда, 2015), Оксана Шпить (Шпить, 2016). Юрій Осінчук виявив і простежив функціювання церковнослов'янських іменників у світських писемних пам'ятках, утворених префіксальним і префіксально-суфіксальним способами (Осінчук, 2022). Склад, формальну структуру й семантику латинських запозичень у мові українських пам'яток XVI-XVII ст. розглянула Світлана Гриценко (Гриценко, 2011). Дослідниця також на підставі українськомовних писемних пам'яток різних стилів і жанрів дослідила лексикон української мови XVI-XVII ст. як системний динамічний феномен, що вербалізує динаміку культури суспільства (Гриценко, 2017). На особливу увагу заслуговує монографія Михайла Худаша (Худаш, 1961), у якій ґрунтовно в діахронії досліджено лексику українських ділових документів Львівського ставропігійського братства кінця XVI - початку XVII ст.; виявлено її багатство, про що свідчать наявність розвинутої синоніміки та паралельне вживання українських народних розмовних слів поряд із традиційними книжними й іншомовними. Проте огляд наукової літератури демонструє, що адміністративно- правова лексика, зафіксована в різностильових і різножанрових пам'ятках - джерелах СУМ16-17 - ще не була об'єктом дослідження мовознавців у діахронному зрізі, хоча саме вона становить найдавніший пласт лексики української мови, що своїми коренями сягає глибокої дописемної старовини (див.: Шестакова, 2019).

Мета статті - зробити мовознавчий аналіз складу, семантики, походження лексики на позначення назв адміністративно-юридичних актів і документів у староукраїнській мові на матеріалі Словника української мови XVI - першої половини XVII ст.

Назви адміністративно-юридичних актів та документів у зазначеній лексикографічній праці (на цей час видано 17 випусків) представлені незначною кількістю слів, здебільшого латинського походження, які потрапляли до української мови переважно через посередництво польської, «оскільки на більшій території України того часу [XVI-XVII ст. - І. Ч] юридична структура і судово-виконавча справа формувалася значною мірою за зразком польської юриспруденції, яка базувалася на римському праві» (Гриценко, 2017, с. 192). Вони зберігаються і в сучасній українській мові, хоч часто вже з переосмисленим значенням; вказують на ті або ті види актів та документів, що були прийняті в тодішніх польських й українських урядових установах і канцеляріях. Розгляньмо їх детальніше.

Актъ, акътъ (СУМ16-17-1, с. 86). Термін актъ запозичено з лат. actum `розпорядження, протокол' через посередництво стп. akt (ЕСУМ-1, с. 57). У значенні `правовий урядовий документ' він фігурує у пам'ятках полемічної та конфесійної літератур, а також у позові головного трибунального суду у справі розмежування маєтків: Причи*на того тал єсть, жє відаємо, ижъ в ты(х) актахь чєрє(з) похлібцьі дв6рY римского в коуп^ зложоныхь мню*го сл таки*хь рє*чїй найдоуєть, котюрьіє ф\,ндамє*нт^ правды нє мають (Острог, 1598-1599, Апокр.1 151 зв.); та(к) и су(д) того доводу и возного нє бачачи ку бо(л)шо(и) тоє справы во(н)тливости в то(м) актє нє юзначи(л) и за нєвєдомо(ст) вчинити того нє мо(г) (Вінниця, 1600, ЛНБ 5, ІІ 4049, 142); ю томь стані лю*бо бы болшь такь з старого» я*кь и з нового» Тєстамє*нт^ мовити годи*лосл, алє жє намь ю томь ннішнїй акть мовити нє позволл*є(т) (Київ, 1646, Мог.Тр. 925). До того ж із цією лексемою у книзі Київського підкоморного суду зафіксовано субстантивне двокомпонентне термінологічне сполучення актъ граничный як `документ із визначенням границь або ж розмежувальний акт' (Вільшанка, 1639, ККПС 228).

Зауважмо, що від XVI-XVII ст. збереглися численні книги записів актів громадянського стану (т. зв. актові книги), великий масив яких виник у результаті гродських та земських судів. Цей факт підтверджує СУМ16-17, який фіксує ще одне значення аналізованої лексеми (лише у формі множини (акта)) - `урядові книги' (СУМ16-17-1, с. 87), і словник Євгена Тимченка (Тимченко, кн. 1, с. 29), і Етимологічний словник (ЕСУМ, т. 1, с. 57). Однак, як з'ясувала Інна Чепіга, «за існуючою традицією актами називали різні за змістом документи, які не завжди мали таке значення» (Чепіга, 1992, с. 4). Приклад цього - уживання переважно в пам'ятках офіційно-ділового стилю першої половини XVII ст. семи двокомпонентних субстантивних термінологічних сполучень із лексемою актъ (див.: СУМ16-17-1, с. 87-88): акта братскиє `книги для запису документів церковного братства; братські акти' (Львів, 1621, ЛСБ 1049, 2); акта ґродскиє `книги для запису документів міського самоврядування; гродські книги' (Житомир, 1650, ПВКРД ІІ-3, 40); акта електовьіє (лат. electus `обраний') `книги для запису виборців або осіб, обраних до певних органів влади' (Львів, 1609, ЛСБ 421, 2); акта земскиє `книги для запису справ земських судів; земські акти' Тлумачення умовних скорочень джерел див.: Словник української мови XVI - першої половини XVII ст. Список використаних джерел. Львів, 1994. (Кременець, 1601, ЛНБ 5, ІІ 4050, 32); акта подкоморскиє `книги для запису судових справ, пов'язаних з розглядом та розмежуванням земель, маєтків; підкоморські акти' (Люблін, 1643, ДМВН 229); акта посполитьіє `книги для запису публічних справ; публічні акти' (Острог, 1598-1599, Апокр. 35); актарадецкиє `книги для запису справ міського уряду; акти міської ради' (Львів, 1644, ЛСБ 1043, 61).

У сучасному українському діловодстві термін актъ, попри те, що зберіг давню семантику - `офіційний документ, протокол, запис про який-небудь факт' (СУМ-1, с. 28; Грінч.-1, с. 6), може ще означати `писаний указ, грамота, постанова державного суспільного значення'. До того ж із семантикою `записи спеціальними державними органами фактів народження, смерті, шлюбу, розлучення і т. ін.' засвідчено трикомпонентне термінологічне сполучення акти громадянського стану (СУМ-1, с. 29).

Инвентаръ, инвентарь, инвенътаръ, инъвентаръ, инъвенътаръ, інвентарі», ынвентаръ (СУМ16-17-13, с. 128). Цей юридичний термін походить від середньолатинського inventarium у значенні `реєстр рухомого й нерухомого майна чи прибутків, видатків, повинностей'. Етимологічний словник української мови засвідчує, що це запозичення з німецької мови - нім. inventаr `інвентар, старі меблі, пожитки' (ЕСУМ-2, с. 301). Зауважмо, инвентаръ як юридичний термін мав обмежену сферу функціювання в українській мові XVI - першої половини XVII ст. - лише офіційно-діловий стиль (грамоти, судові справи, ділові листи, скарги, описи майна, які зберігалися при братствах та церквах), наприклад: приказуємо.. абы то всє водлугъ инвєнътарY и пови(н)ности ты(х) по(д)даны(х) на вд(р)ковъ божию выдавало было (Турів, 1578, ЛОИИ 52, 11, 4, 4); А панъ Юбєлъковъски(и)... инъвєнътаръ списавъши. дєръжачимъ того старо(с)ътва служєбника того пана Пєтра. зосътавилъ (Житомир, 1605, ЦДІАК 11, 1, 4, 27); по(д)даны(х)... до тоє Арє(н)дьі налєжачи(х) на(д) пови(н)но(ст) ихъ мнє в ы(н^(н)тар^... юписаную. в жадно(и) рєчи нє вытяга(ти) (Кунів, 1615, ЛНБ 5, ІІІ 4054, 106); которую маетность его милость. по еспирации тое трилетное аренды въ цалости, зо всимъ съ тымъ, яко въ инътерцизе и томъ инъвентаре моемъ, подати и уступити мнЬ,... будетъ повиненъ (Володимир, 1626, АрхЮЗР 6/І, 464); Инвєнтар сирЪчъ порл*дноє юписанл вє*щєи юбрітающи(х) са в скарбцы црковно(м) при храмі ^спєния. списаны(й). мною. писарємъ бра(т) скимъ з старого и(н)вє(н)тара (Львів, 1637, Інв.Усп. 1); братиа зєзволили абы ся южъ рахунки инвєнта(р) ю(т)правова(л) зараз во стыи вєлики(и) постъ вступи(в)ши (Львів, 1646, ЛСБ 1043, 76).

У сучасній українській літературній мові найменування инвентаръ полісемне, двозначне: 1) `сукупність господарських або інших предметів, що входять до складу майна якого-небудь господарства, підприємства або установи'; 2) `список майна, особливо рухомого' (СУМ-4, с. 24). Друге значення, яке побутувало у староукраїнській мові, стало застарілим.

Инструкция, инструкція, инструкцыя, инъструкция, инъструкцыя, инъструкъция, инъструкъцыя (СУМ16-17-13, с. 146). Цю назву документа запозичено через польську (стп. instrukcja) та західноєвропейські мови з латинської (лат. instruction) у значенні `настанова' (ЕСУМ-2, с. 308). У Словнику староукраїнської мови простежено фіксацію цієї лексеми винятково в ділових документах кінця XVI - першої половини XVII ст., що є різними інструкціями для єпископів, послів воєводств, депутатів Берестейського собору, населення міст для захисту своїх прав і привілеїв:

Инструкцыя, отъ насъ епис коповъ даная... который за жаданьем нашимъ маетъ іхати до его королевской милости (Новогородок, 1594, MCSL 1/2, 554); Инъстру(к)цыя ихъ мл(ст)ти пано(м) посло(м) воєво(д)ства волынъского: На сє(и)мъ близко пришлы(и)... дана (Луцьк, 1595, ЛНБ 5, ІІ 4048, 77); Инъструкция ихъ милости, паномъ Матъфею Еловичу Малинъскому,... а пану Лаврентому Древинскому,... на сенодъ до Берестя Литовъского... дана (Берестя, 1596, АрхЮЗР 1/І, 510); И(н)стру(к)ция мєща(н) и прєдъмєща(н) Лвовски(х) посло(м)ъ и(х) (Львів, 1609, ЛСБ 421, 4 зв.); за которыми килканадцать миль посылаючы не ведаючи што за инструкцію отъ войска маютъ, если што змінювано або ні о церкви, штомъ на прудце розумЪлъ онымъ написавшы (Корсунь, 1625, КМПН І, дод. 274); толко килъкомъ зъ ихъ милостей, решту двойга подымного, при его милости пану скарбнику волынскомъ зостаючую дарованую, яко тежъ и другого в инъструкъции ихъ милостямъ // паномъ посломъ, якобы о знесенье инъфамии на панахъ поборцахъ о ретенъта отрыманое старатися злецоно (Луцьк, 1649, АрхЮЗР 3/IV, 92-93).

Досліджувану лексему збережено до нашого часу в сучасній українській мові, яка не тільки зберегла давнє значення `настанова', а й розширила семантичну структуру - простежено наявність підзначення - `зібрання вказівок, настанов, як виконувати що-небудь' (СУМ-4, с. 34).

Интерцыза, интерцеза, интерцїза, интерцыза, инътерциза (СУМ16-17-13, с. 150). Термін интерцыза - запозичення з латинської мови (лат. intercisa) через посередництво польської (стп. intercyza). У СУМ16-17 його зафіксовано зі значенням `угода, договір, контракт' у пам'ятках кінця XVI - першої половини XVII ст. таких жанрів офіційно-ділового стилю, як-от скарга, мирова угода, контракт, судова справа, роздільний лист, до прикладу: на которую ^год^. па(н) воєвода микола(и) малє(ц) ки(и) и(н)тє(р)цьіз^ по(д) пєча(т)ю своєю. да(л) во(д)лє котороє и(н)тє(р)цьізьі хотєчи я ю(т) того юкру(т)ника бо(р)здє(и) свобо(д)на бы(т) (Володимир, 1578, ЖКК І, 129); А для болшоє пє(в)ности тую нашу нытешнюю и(н)тє(р)цєзу записо(м) кгро(д)ски(м) Лво(в)ски(м) юбі стороні. ^вє(с)ти маємо (Острог, 1596, ЛСБ 307, 1); Ани тєжь того юказати нє могуть, жєбы тотъ запи(с) и и(н^(р)цыза скасова(н) бы(л) (Київ, 1599, ККПС 117); и на помя(р)кованє ро(з)ниць ю што по(з)вы шлы, на ро(к) и дєнь пєвны(и) в ы(н^(р)цыте юпысаны(и), на которо(м) // ...рок^ припало(м) мы приятєли. впро(д) выгехали єсмо ро(з)граничаючи кгр^нты и(х) мл(ст) (Ковалин, 1599, ЦНБ ДА/ІІ-216, 99-99 зв.); которую маетность его милость, . по еспирации тое трилетное аренды въ цалости, зо всимъ съ тымъ, яко въ инътерцизе и томъ инъвентаре моемъ, подати и уступити мні, .маетъ и будетъ повиненъ (Володимир, 1626, АрхЮЗР 6/І, 454). Зауважмо, що з аналізованою лексемою СУМ16-17 (вип. 13, с. 151) також у ділових документах подає двокомпонентне вербальне термінологічне словосполучення интерцизу учинити з інверсійним варіантом учинити инътерцызу (межи ким, на що і без додатка) у значенні `укласти договір, угоду': пановє братия,. ключъ склєпни(и) до сєбє взяли, тамъ жє зара(з) и и(н)тє(р)циз^. вчинили (Львів, 1633, ЛСБ 1054, 34); вчинивши на всє инъге(р)цыз^ юписали(с) приятєлє(и) вывє(с) ти и высадити и подать сє по(д) мо(ц) и ро(з)с^до(к) и(х) мл(с)ти (Ковалин, 1599, ЦНБ ДА/П-216, 99). До нашого часу лексема интерциза в українській мові вийшла з ужитку.

Контракти, контракътъ, конътрактъ, конътракътъ (СУМ16-17-14, с. 242-243). Цей юридичний термін, який потрапив до мови українських пам'яток із латинської (лат. contractus) через посередництво польської або німецької (стп. kontrakt, нім. Kontrakt) (ЕСУМ-2, с. 557), - синонім до зазначеної лексеми. І в староукраїнській, і в сучасній українській мовах фігурує з ідентичною семантикою - `письмова угода, договір, за яким сторони, що його уклали, мають взаємні зобов'язання' (Грінч.-2, с. 279; СУМ-4, с. 269). Уживання цього терміна зафіксовано лише в документації - заявах про вирок у спорі між купцями щодо недотримання умов контракту або ж про невиконання умов шлюбного договору, скаргах про неправомірні дії, до прикладу: учини(л) єсми ко(н)трактъ зъ Зраило(мъ) на то(т) попє(л) на (и)ма своє (Володимир, 1570, ТУ 143); кгды єго м(л) па(н) тєюдо(р) тиша быко(в)ски(и) маючи пє(в)ноє постановє(н)є и ко(н)тракътъ з и(х) м(л)сти пны... пясочи(н)ски(и) сєстру и(х) м(л). станови(л). // .пановє пясочи(н)скиє. сєстры своєє за. пана. нє ю(т) дали (Вінниця, ЛНБ 5, ІІІ 4056, 13 зв.-14); за которымъ конътракътомъ их милости панове. тые вышъ помененые добра. зажывали (Луцьк, 1650, АрхЮЗР 3/IV, 453). Зауважмо, що в духовному заповіті єпископа, датованому 1631 р., зафіксовано двокомпонентне субстантивне термінологічне сполучення конътрактъ видеркафовый (зі стп. wyderkafowy `викупний', див.: СУМ16-17-5, с. 150) - `викупний контракт', який надає право на нерухоме майно. Приклад у контексті: Свещенъником Берестейским золотых полских шестъ сотъ назъначаю, але маютъ их конътрактом видеркафовым дати и собі оттулъ провизию міти (Володимир, 1631, АрхЮЗР 1/VI, 627).

Карта, каръта (СУМ16-17-14, с. 55). Етимологічно термін карта є запозиченням із латинської мови (лат. carta) через посередництво польської (стп. karta) або німецької (нвн. Karte) (ЕСУМ-2, с. 395). У СУМ16-17 зазначено, що лексема карта має три значення, одне з яких - `(офіційний документ) лист'.

До цього значення зафіксовано приклади вживання лексеми в пам'ятках ділової мови (статут, судова справа) та полемічної літератури; наприклад: и ка(р)ты написа(в) ши ю єго вывола(н)ю має(т) поприбивати и ю нє(м) юзна(и)мит(и) (1566, ВЛС 88 зв.); панове послове.// .доведалисе ижъ съ ка(р)ты читали таковые слова, которыми митрополита ганили (Вільна, 1597, РИБ ХІХ, 4 зв.); нєхай тобі нє боудєть та(ж)ко самому поглідіти в тьіє мєс(т)ца, дла чогомь и карты на котюрыхъ што написано назначи(л) (Острог, 1598-1599, Апокр. 118); А єдна(к) Илє(с)мы змогли до(и)ти, На голо(и) ка(р)ті намь Подано (Львів, 1609, ЛСБ 421, 2); Позыває(т) до постановє(н) я ниякого дми(т)ра радєвича. котори(и) смє(л) и важи(л)сє.// ка(р)т0 змышлєнYЮ сфабрикованою до кни(г) пода(л) (Вінниця, 1624, ЛНБ 5, ІІ 4058, 52-52 зв.).

У сучасній українській мові лексема карта як лист (офіційний документ), тобто `писане звертання до особи або осіб, розраховане на широке розповсюдження', фігурує лише в діалектах (СУМ-4, с. 109), а в «Словарі української мови» за ред. Бориса Грінченка зафіксовано вживання цього терміна у значенні `указ, припис' (Грінч.-2, с. 223).

Листъ, лист, лисътъ (СУМ16-17-16, с. 48). Належить до термінів слов'янського походження (ЕСУМ-3, с. 243) і в значенні `письмовий документ офіційного або юридичного характеру' є синонімом до запозиченої лексеми карта. До прикладу, фіксую аналізований термін у записі про заставу селищ: М масина ивано(в) снъ ш0(л)жи(ч). вызнаваю си(м) мои(м) листо(м) ко(ж)дом0 добромО комО б0дє(т) потрє(б) то(г) віда(ти) або чтОчи єго слышати (Вінниця, бл. 1520, ПИ № 12); у документі про поділ маєтку: заплативши тыи вси заклады, прєдсА тОю Омову и зємли, по тыи юписаныи границы и сєс нашь лист твєрдо, а нєютмєнно на вєчнии часы дєржати маєм (Ковель, 1538, AS IV, 168); у розписці, автор якої підтверджує відсутність претензій до іншої особи: Иванъ Водяникъ, козакъ войска... Запорозкого, реєстровьій, для вписания до книгъ. гродскихъ... подалъ и очевисто призналъ листъ, добровольный записъ свой квитовый (Житомир, 1650, ЧИОНЛ VIII-3, 20). Укладачі СУМ16-17, зауважмо, виділили аж 83 двокомпонентні субстантивні термінологічні словосполучення зі стрижневим компонентом листъ. А це вказує на те, що офіційно- діловий стиль у XVI - першій половині XVII ст. представлено насамперед жанром офіційного листування, поширенням різного типу листів. Наприклад: арендовный листъ `(письмовий дозвіл на орендування майна) орендний лист'; виєждчий листъ `документ про право вільного виїзду кудись'; екзекуториалный листъ `документ на право виконання судового вироку'; лист даровный `(документ про надання кому- небудь у власність маєтку) дарча грамота'; лист свидецкий `(показання свідка) письмове свідчення'; листъ господарский (господаръскш) `(розпорядження монарха) господарський лист'; листъ напоминалный `документ, який нагадує про виконання договірних обов'язків чи зобов'язань'; листъ платовый `документ про сплату боргів'; листъ продажный `(документ про продаж майна) запродажна грамота'; листъ свЪдителствованный `посвідчення'; листъ сеймовый `документ, що містить ухвалу сейму'; листъ универсалный `розпорядчий акт, універсал' та ін. Також у вказаній реєстровій статті зафіксовано: 1) термінологічні словосполучення, які вступають у синонімічні відношення, наприклад: квитацийный листъ - листъ квитованний - листъ квитовный - листъ квитуючий `документ про сплату боржником боргу'; листъ верующий - листъ поручный - листъ припоручный `письмове доручення комусь чого- небудь'; листъ заклиналный - листъ клятовный `анафема'; листъ єдналньїй - листъ єднацкий - листъ компромисарский `документ про полюбовну угоду'; листъ граничный (граничъный) - листъ розездъный `(документ про розмежування майнових границь) розмежувальна грамота' й ін.; 2) інверсійні варіанти словосполучень, наприклад: листъ веновный, виновный листъ `документ про придане; листъ вызнаный, вызнаный лист `офіційний документ із підтвердженням конкретної юридичної дії, вчиненої його експонентом або попередником останнього'; листъ клятовный, клжтовный листъ `анафема'; листъумоцованый (моцованый), умоцованыйлисътъ `доручення про право представляти в суді інтереси його автора'; листъ фунъдушньный, фундушовыйлистъ `(дарча грамота на будівництво чи утримання церкви або монастиря) фундаційний лист'.

Термінологічні словополучення з компонентом листъ, проте не в такій великій кількості, віднайдемо й у словнику Є. Тимченка (їх лише сім): листъ записный, листъ отвористый, листъ позовный, листъ розводу, листъ розрпшалный, листъ судовый, листъ упоминалный (Тимч.-1, с. 404). Цікаво, що словосполучення листъ записный у цьому словнику, на відміну від СУМ16-17, подано як двозначну, ще й із зовсім іншими значеннями. Порівняйте: листъ записный: а) `духовний заповіт'; б) `зобов'язання' (Тимч.-1, с. 404) - `документ, унесений в офіційну записну книгу' (СУМ16-17-16, с. 52).

У сучасній українській мові лист як юридичний термін фігурує у значенні `офіційний, грошовий або інший документ' із підзначенням `документ для записування яких-небудь відомостей' (СУМ-4, с. 491). Також зафіксовано лише одне термінологічне словополучення виконавчий лист `юридичний документ, що містить наказ суду про виконання його рішення' (СУМ-1, с. 411), що видозмінено від староукраїнського екзекуториалный листъ (лат. exsecutiva `виконавчий').

Квитъ, квит, квЬть (СУМ16-17-14, с. 86). Лексему квитъ, можливо, через польське посередництво (стп. kwit) запозичено зі середньоверхньонімецької мови (свн. quit), яке зводиться до латинського quit(t)us (ЕСУМ-2, с. 417). До реєстру українського історичного словника СУМ16-17 вона ввійшла зі значенням `(письмове зобов'язання, розписка, квитанція) квит' і побутує в офіційно-діловому стилі (квитанції, свідчення очевидця, розписки): Я Фєдор... юзнаймую тым квитом моим (Заслав, 1544, AS IV, 376); Фило(нт) стрыбы(л)... ю(з)на(и)мую ты(м) мои(м) квито(м) и(ж) ми досы(т) #чини(л) за побо(р). ^фалєньі(и) на доплачє(н)є пано(м) жо(л)нєро(м). па(н) ва(в)ринє(ц)... з має(т)ностє(и) сво(и)х (Київ, 1614, ЛНБ 5, ІІІ 4054, 63); за всю [цєгл#] дали(х)мо вє(д)лє квитовъ злю(т) 510 (Львів, 1628, ЛСБ 1051, 5). До то ж словник в аналізованій реєстровій статті містить п'ять двокомпонентних субстантивних термінологічних словосполучень: квитъ доброволный `(згідний з правом) правний квит'; квитъ отмытный `квит про сплату мита'; квитъ поборовый `квит про сплату податку'; квит скарбный `квит, виданий скарбницею';увяжчий квитъ `квит на офіційне введення когось у володіння'. Зауважмо, що в пам'ятці 1531 р. (судова справа) виявлено іменник жіночого роду квита: а ют килзл Или на то квит# взлти, котор#юж плтсот коп грошєй б#дєт міти приписан# к пєрвшой с#мі на томжє иміни (Неполоничі, 1531, AS ІІІ, 386).

Словник української мови за ред. Б. Грінченка подає термін квитъ як багатозначний: 1) `розрахунок, отримання робітниками грошей'; 2) `квитанція, розписка в отриманні'; 3) `розписка, що дає право на отримання чого-небудь'; 4) `запис, реєстр' (Грінч.-2, с. 232). Окрім того, у сучасній українській мові лексема квитъ уживається лише в розмовному стилі, а у значенні `запис' перейшло в розряд архаїзмів (СУМ-4, с. 133).

Квитация, квитацея, квитацыя, квитацыл (СУМ16-17-14, с. 48). Етимологи вказують на походження терміна із середньолатинської мови (слат. quitantia), запозичене через польське посередництво (стп. kwitacyja) (ЕСУМ-2, с. 417), яке є синонімом до лексеми квитъ. У СУМ16-17 він перекладений як квитанція, що означає `офіційна розписка встановленої форми про прийняття грошей, документів, цінностей і т. ін.'. Укладачі словника фіксують приклади його вживания здебільшого в пам'ятках ділової мови (рахунки і квитанції, скарга про пограбування будинку, документ про припинення судового процесу), а також у розмовному стилі: а бояромъ Кіевскимь на квитацеи и на иные потребы господарьскіе осмъ сотъ копъ и 30 копъ грошей (Краків, 1508, АЮЗР ІІ, 120); цырокграфъ а(л)бо квитацыл (к. XVI ст. Розм. 71 зв.); побрали. листов записов на розные долги. квитацыи (Бориспіль, 1615 АБМУ 9); я. #вє(с) процє(с). касую. ю которы(и) вжє ю(т) даты сєє моєє доброво(л)ноє квитацыи на мєнє самую дєти и потомъки моє стєгати, ани жадноє ваги и моцы мєти нє маєть (Люблін, 1618, ЛНБ 5, ІІ 4056, 61).

Староукраїнське значення лексеми квитация, що видозмінена у квитанція, збереглося і до сьогодні (СУМ-4, с. 133).

Запись, запись, залісь (СУМ16-17-10, с. 144) - український синонім до лексем квитъ і квитация. Підтверджують це цитати: Запи(с) альбо кви(т) Ла(в)рови Мигалєви ю(д) лукача За(н)чя(т) (Одрехова, 1606, ЦДІАЛ 37, 2, 3); На враде гродскомь. Иванъ Водяникь. подаль. добровольный запись свой квитовый на подписе нижей менованыхъ, оть себе урожоному пану Янови Белецкому и иншимъ вь томь квите нижей менованымъ (Житомир, 1650, ЧИОНЛ VIII-3, 20); сплатилихмо дітємь ярємъковымъ то єсть зо(л) к г(рш) к, що кошт#ю(т) записы албо квитации (Львів, 1607, ЛСБ 1044, 5). У значенні `(юридичний документ) запис' аналізований термін уживається лише в офіційно-діловому стилі (документ про передання у власність маєтку, договір про порядок спадкування, компромісний лист про припинення всіх судових справ, введення у володіння селом): на свлдє(ц)ство и ^моцнєньє того запису моєго просило(м) ю приложєньє пєчати и(х) мл(с)ти пновь Єго мл(с)ти пна єронима хо(д)кєвича... яна шу(и)ского сурокгатора бєрєстє(и)ского (Берестя, ЛНБ 103, 14/ Іс, 1833, 27); И на то смы собє дали то(т) нашъ доброво(л)ны(и) запись. с по(д) писми рукь наши(х) (Луцьк, 1619, ЦДІАЛ 201, 4, 189, 1 зв.); тыє всі мємъраны записы ко(н)тра(к)ты. и вшєлякие протє(с)тациє касуємо уморяємо и внивєчъ юборочаємо (Вінниця, 1623, ЛНБ 5, ІІ 4058, 27); сєло Рагозо(в)ку // зо всими кгрунътами, полями, сєножатями... Ако сє здавна в своихъ границахъ и юбиходєхь тоє сєло має(т) и завєрає(т): ю чомь всимь запись менованы(и) ширє(и) в собє рєчь юписуєть (Житомир, 1649, ДМВН 186-187). Укладачі Словника16-17 в межах цього значення виділяють 11 двокомпонентних субстантивних термінологічних словосполучень зі стрижневим компонентом записъ: вливковковый запис `акт передачі прав на що- небудь'; записъ выдеркафовый `юридичний документ про викупне право на нерухоме майно' (синонім до словосполучення конътрактъ видеркафовый); квитовный записъ та записъ квитовый `підтвердний запис' (синонім до словосполучення квитовный листъ); записъ приписовый `підтвердний документ'; запись продажный, продажный записъ `акт про продаж'; записъ судовый `судовий запис'; подметный записъ `підроблений документ'; записъ фунъдушовый `акт про пожертву'; записъ долговый `боргове зобов'язання'; запысъ заставный `заставна квитанція, заставна'. Також зафіксовано і підзначення: `(дарчий акт) запис'; `заповіт'; `(боргове зобов'язання) запис', два останні з них віднайдемо і в словнику Є. Тимченка (Тимч.-1, с. 281).

У СУМ лексема записъ тризначна. Давнє значення `назва деяких офіційних документів' застаріле і вживається лише в розмовному стилі.

Мандатъ (СУМ16-17-17, с. 42). Французьким запозиченням у староукраїнській мові є лексема мандатъ (фр. mandate), що походить від латинського mandatum `доручення, наказ' (ЕСУМ-3, с. 379).

Укладачі СУМ16-17 у текстах ділового стилю (зафіксовано лише один випадок уживання у конфесійній та науковій літературі) середини XVI - першої половини XVII ст. виявили три значення терміна мандатъ, як-от: 1) `(розпорядження світської або духовної влади) наказ, постанова', наприклад: (вирок у справі) то пак зємєнин господарьский зємли Вольїнскоє, Михайло Єло, подаль ют нєго листь ютвороный, до господарл Єго Милости писаный, на которомь пишєт, иж єму мандать Єго Королєвскоє Милости ку вєдомости пришол (Книшин, 1554, AS VI, 165); (запис про передачу церкви під опіку духовенства) я. покорне и слезне прошу, дабы тое козакамь творимое бідствіе и озлобленіе превысокимь и грознымь вашого найяснійшого величества мандатомь было запрещено и ускромлено (Київ, 1622, АЮЗР ІІ, 73); (лексикографічна праця) Заповідь: Росказа(н)є, мандать, приказаньє, полицє(н)є, устава (1627 ЛБ 42); (церковний устав) злл*кшисл кє*сарь приписать єм^ Дха стго. и рад^ єгю ю вымбгганю ю*бразювь принл*ль, и нє ю(т)волочаючи, га*вный мандат вы*дал (Київ, 1627, Тр. 291); 2) `позов до суду, скарга', наприклад: (донесення про вручення позову на суд) я Мартинь Машинский. подаломь позовь задворный, то есть мандать его королевскои милости. при суду права Майдеборского, у светлици, на столи. перед войтомь положиль (Житомир, 1611, АрхЮЗР 1/VI, 398); (вирок сеймового суду у справі розмежування земель та опису їх границь) урожоного Яна Заваду за оборонъцу тое справы придалисми, о чом тот мандатъ, арештъ и аддиция ширей в собе маютъ (Варшава, 1646, ЧИОНЛ XIV-3, 178); 3) `(документ, що свідчить про певні права або повноваження) мандат', наприклад: (документ Львівського Ставропігійського братства) До Ва(р)шавы поспалы(с)мо на ма(н)да(т) жєбьі выправи(л) Y к(р) є(г) м(л)... фєр(н)єсъ чи(р)воны(х) злоты(х) три (Львів, 1616, ЛСБ 1047, 9); на то(т) ча(с) поспєх во(д)лу(г) писа(н)л вашого учини(ти) и посла(ти) нє мо(г)ши ма(н)даты на по(з)вы на собо(р) бєрєстє(й)ски(й) которы(й) єсмо зложи(ли) пєвнє на дє(н) сто(г) июана к(ст) (Супрасльський монастир, 1593, ЛСБ 234).

У словнику Є. Тимченка термін мандатъ фігурує вже як однозначний - `наказ' (Тимч.-1, с. 420), а в сучасній українській мові збереглося лише третє староукраїнське значення (СУМ-4, с. 617).

Отже, можна виснувати, що за походженням переважає латинська термінологія, яка перейшла в актову українську мову здебільшого через польське посередництво із західноєвропейських канцелярій і збагатила адміністративно-юридичну лексику новими термінами. Таке підпадання правового життя в Україні під значний вплив Польщі, особливо із другої половини XVI ст., зумовлене передовсім Люблінською унією 1569 р., коли практично всі українські землі опинилися у складі польської частини Речі Посполитої. Що ж до подальших досліджень, то доцільно й актуально їх сконцентрувати на аналізі інших тематичних груп адміністративно-юридичної лексики, до прикладу, назвах органів та урядових осіб; лексиці, що стосується оформлення адміністративно-юридичної документації.

Джерела та література

Бевзенко, С. П. (1991). Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови. Київ.

Войтів, Г. (1997). Українські назви одягу XIV-XVIII століть. Записки товариства імені Шевченка, 234. Львів, 210-260.

Гайда, О. М. (2015). Граматика та семантика прийменника в українській мові XVI-XVU ст. (на матеріалі документів Львівського ставропігійського братства) [автореф. дис. ... канд. філол. наук, Прикарпатський національний універститет ім. Василя Стефаника]. Івано-Франківськ.

Гриценко, С. П. (2011). Лексичні латинізми в українськомовних текстах кінця XVI--XVII століття. Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет».

Гриценко, С. П. (2017). Динаміка лексикону української мови XVI--XVII ст. Київ.

Грінч.-1: Грінченко, Б. Д. (ред.) (1958). Словарь української мови: у 4 т. (T. 1: А-Ж) / [Репр. відтворення вид. 1907--1909 рр.]. Київ.

Грінч.-2: Грінченко, Б. Д. (ред.). (1958). Словарь української мови: у 4 т. (T. 2: З-Н) / [Репр. відтворення вид. 1907--1909рр.]. Київ.

Дидик-Меуш, Г (2008). Українська медицина. Історія назв. Львів.

Дидик-Меуш, Г (2018). Комбінаторика в українській мові XV--XVIII століть: теорія, практика, словник. Львів.

ЕСУМ-1: Мельничук, О. С. (гол. ред.). (1982). Етимологічний словник української мови (T. 1: А-Г). Київ.

ЕСУМ-2: Мельничук, О. С. (гол. ред.). (1985). Етимологічний словник української мови (T. 2: Д-Копці). Київ.

ЕСУМ-3: Мельничук О. С. (гол. ред.). (1989). Етимологічний словник української мови (T. 3: Кора-М). Київ.

Заневич, О. (2015). Українська мова XVI-XVII ст.: дієслово. Семантика, перехідність, об'єкт. Львів.

Керста, Р. Й. (1984). Українська антропонімія XVI ст. Чоловічі іменування. Київ.

Кровицька, О. (2002). Назви осіб в українській мовній традиціїХУІ--ХУШ ст.: Семантика і словотвір. Львів.

Лоза, О. (2003). Композити-назви конкретних предметів у пам'ятках української мови XVT-XVTII ст. Українська історична та діалектна лексика, 4, 232-241.

Науменко, Л. М. (2021). Історія назв посуду, столового начиння та меблів в українській мові [дис. ... канд. філол. наук, Інститут української мови НАН України]. Київ.

Осінчук, Ю. (2022). Словотвірні особливості церковнослов'янізмів в українських пам'ятках XVI - першої половини XVII століття. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, 35, 225-238.

Полюга, Л. М. (1991). Українська абстрактна лексика XIV-- першої половини XVII ст. Київ.

Слободзяник, О. З. (2017). Формування географічної лексики в українській мові ХУІ--ХУШ ст. [автореф. дис. ... канд. філол. наук, Львівський національний університет імені Івана Франка]. Львів.

СУМ-1: Білодід, І. К. (гол. ред). (1970). Словник української мови: в 11 т. (T 1: А-В). Київ.

СУМ-2: Білодід, І. К. (гол. ред). (1971). Словник української мови: в 11 т. (T 2: Г-Ж). Київ.

СУМ16-17-1: Гринчишин, Д. (відп. ред). (1994). Словник української мови XVI -- першої половини XVII ст. (T. 1: А). Львів.

СУМ16-17-5: Гринчишин, Д. (відп. ред). (1998). Словник української мови XVI -- першої половини XVII ст. (T. 5: В). Львів.

СУМ16-17-10: Гринчишин, Д. (відп. ред). (2003). Словник української мови XVI -- першої половини XVII ст. (T. 10: З). Львів.

СУМ16-17-13: Гринчишин, Д. (відп. ред). (2006). Словник української мови XVI -- першої половини XVII ст. (Т. 13: И-І). Львів.

СУМ16-17-14: Гринчишин, Д. (відп. ред). (2008). Словник української мови XVI -- першої половини XVII ст. (Т. 14: К). Львів.

СУМ16-17-16: Чікало, М. (відп. ред). (2013). Словник української мови XVI -- першої половини XVII ст. (Т. 6: Л). Львів.

СУМ16-17-17: Чікало, М. (відп. ред). (2017). Словник української мови XVI -- першої половини XVII ст. (Т. 17: М-МоавитАнка). Львів.

Тимч.-1: Тимченко, Є. (2002). Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV--XVIII ст.: у 2 кн. (Кн. 1: А-Н). Київ; Нью-Йорк.

Хобзей, Н. (2003а). Міфологічні назви у Словнику української мови XVI - першої половини XVII ст. Діалектологічні студії. 1: Мова в часі і просторі. Збірник на пошану Дмитра Гринчишина, 1, 149-154.

Хобзей, Н. (2003b). Міфологічні назви у Словнику української мови XVI - першої половини XVII ст. 2. Українська історична та діалектна лексика, 4, 137-140.

Худаш, М. Л. (1961). Лексика українських ділових документів кінця XVI - початку XVII ст. (на матеріалах Львівського Ставропігійського братства).

Київ.

Чепіга, І. П. (1992). Народнорозмовні елементи у мові українських ділових текстів XVI - першої половини XVII ст. Мовознавство, 6, 3-11.

Черевко, І. (2013). Фразеологія пам'яток української мови XVI-XVII ст.: семантика, структура, стиль. Львів.

Чікало, М. (1997). З історії назв кольорів в українській мові (XIV-XVin століття). Записки товариства імені Шевченка, 234. Львів, 186-209.

Шестакова, С. О. (2019). До питання становлення української юридичної термінології. URL: http://repo.snau.edu.ua/bitstream/123456789/7711/1/%D0%A8

%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20 %D0%A1.%20%D0%D0%BF%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1% 8F%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5% D0%BD%D0%BD%D1%8F.pdf %9E.%20%D0%94%D0%BE%20

Шпить, О. Б. (2016). Граматика і семантика займенника в українській мові XVI-XVII століть [автореф. дис. ... канд. філол. наук, Львівський національний університет імені Івана Франка]. Львів.

References

Bevzenko, S. P. (1991). Istoriia ukrainskoho movoznavstva. Istoriia vyvchennia ukrainskoi movy. Kyiv (in Ukrainian).

Voitiv, H. (1997). Ukrainski nazvy odiahu XIV-XVIII stolit. Zapysky tovarystva imeni Shevchenka, 234, Lviv, 210-260. (in Ukrainian).

Haida, O. M. (2015). Hramatyka ta semantyka pryimennyka v ukrainskii movi XVI-XVII st. (na materiali dokumentiv Lvivskoho stavropihiiskoho bratstva) [Abstract of PhD thesis. Prykarpatskyi natsionalnyi universtytet im. Vasylia Stefanyka]. Ivano-Frankivsk (in Ukrainian).

Hrytsenko, S. P. (2011). Leksychni latynizmy v ukrainskomovnykh tekstakh kintsia XVI-XVII stolittia. Kyiv: Vydavnycho-polihrafichnyi tsentr «Kyivskyi universytet» (in Ukrainian).

Hrytsenko, S. P. (2017). Dynamika leksykonu ukrainskoi movy XVI-XVII st. Kyiv: KMM (in Ukrainian).

Hrinchenko, B. D. (Ed.). (1958). Slovar ukrainskoi movy: u 4 t. (T. 1: A-Zh.) /[Repr. vidtvorennia vyd. 1907-1909 rr]. Kyiv (in Ukrainian).

Hrinchenko, B. D. (Ed.). (1958). Slovar ukrainskoi movy: u 4 t. (T. 2: Z-N) / [Repr. vidtvorennia vyd. 1907-1909 rr.]. Kyiv (in Ukrainian).

Dydyk-Meush, H. (2008). Ukrainska medytsyna. Istoriia nazv. Lviv (in Ukrainian).

Dydyk-Meush, H. (2018). Kombinatoryka v ukrainskii movi XVI-XVIII stolit: teoriia, praktyka, slovnyk. Lviv (in Ukrainian).

Melnychuk, O. S. (Ed.). (1982). Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy (T. 1: А-Н). Kyiv (in Ukrainian).

Melnychuk, O. S. (Ed.). (1985). Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy (T. 2: D-Koptsi). Kyiv (in Ukrainian).

Melnychuk, O. S. (Ed.). (1989). Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy (T. 3: Кога-М). Kyiv (in Ukrainian).

Zanevych, O. (2015). Ukrainska mova XVI-XVII st.: diieslovo. Semantyka, perekhidnist, obiekt. Lviv (in Ukrainian).

Kersta, R. Y. (1984). Ukrainska antroponimiia XVI st. Cholovichi imenuvannia. Kyiv: Naukova dumka (in Ukrainian).

Krovytska, O. (2002). Nazvy osib v ukrainskii movnii tradytsii XVI-XVIII st.: Semantyka i slovotvir. Lviv (in Ukrainian).

Loza, O. (2003). Kompozyty-nazvy konkretnykh predmetiv u pamiatkakh ukrainskoi movy XVI-XVIII st. Ukrainska istorychna ta dialektna leksyka, 4, 232-241 (in Ukrainian).

Naumenko, L. M. (2021). Istoriia nazv posudu, stolovoho nachynnia ta mebliv v ukrainskii movi [PhD thesis. Instytut ukrainskoi movy NAN Ukrainy]. Kyiv (in Ukrainian).

Osinchuk, Yu. (2022). Slovotvirni osoblyvosti tserkovnoslovianizmiv v ukrainskykh pamiatkakh XVI - pershoi polovyny XVII stolittia. Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist, 35, 225-238 (in Ukrainian).

Poliuha, L. M. (1991). Ukrainska abstraktna leksyka XIV-pershoi polovyny XVII st. Kyiv: Naukova dumka (in Ukrainian).

Slobodzianyk, O. Z. (2017). Formuvannia heohrafichnoi leksyky v ukrainskii movi XVI-XVIII st. [Abstract of PhD thesis, Lvivskyi natsionalnyi universytet imeni Ivana Franka]. Lviv (in Ukrainian).

Bilodid, I. K. (Ed.). (1970). Slovnyk ukrainskoi movy: v 11 t. (T. 1: A-V). Kyiv (in Ukrainian).

Bilodid, I. K. (Ed.). (1971). Slovnyk ukrainskoi movy: v 11 t. (T. 2: H-Zh). Kyiv (in Ukrainian).

Hrynchyshyn, D. (Ed). (1994). Slovnyk ukrainskoi movy XVI - pershoi polovyny XVII st. (T. 1: A). Lviv (in Ukrainian).

Hrynchyshyn, D. (Ed). (1998). Slovnyk ukrainskoi movy XVI - pershoi polovyny XVII st. (T. 5: V). Lviv (in Ukrainian).

Hrynchyshyn, D. (Ed). (2003). Slovnyk ukrainskoi movy XVI - pershoi polovyny XVII st. (T. 10: Z). Lviv (in Ukrainian).

Hrynchyshyn, D. (Ed). (2006). Slovnyk ukrainskoi movy XVI - pershoi polovyny XVII st. (T. 13: Y-I). Lviv (in Ukrainian).

Hrynchyshyn, D. (Ed). (2008). Slovnyk ukrainskoi movy XVI - pershoi polovyny XVII st. (T. 14: K). Lviv (in Ukrainian).

Chikalo, M. (Ed). (2013). Slovnyk ukrainskoi movy XVI - pershoi polovyny XVII st. (T. 16: L). Lviv (in Ukrainian).

Chikalo, M. (Ed). (2017). Slovnyk ukrainskoi movy XVI - pershoi polovyny XVII st. (T. 17: M-MoavytAnka). Lviv (in Ukrainian).

Tymchenko, Ye. (2002). Materialy do slovnyka pysemnoi ta knyzhnoi ukrainskoi movyXV-XVIIIst.: u 2 kn. (Kn. 1: A-N). Kyiv; Niu York (in Ukrainian).

Khobzei, N. (2003a). Mifolohichni nazvy u Slovnyku ukrainskoi movy XVI - pershoi polovyny XVII st. Dialektolohichni studii. 1: Mova v chasi i prostori, 1, 149-154 (in Ukrainian).

Khobzei, N. (2003b). Mifolohichni nazvy u Slovnyku ukrainskoi movy XVI - pershoi polovyny XVII st. 2. Ukrainska istorychna ta dialektna leksyka, 4, 137-140 (in Ukrainian).

Khudash, M. L. (1961). Leksyka ukrainskykh dilovykh dokumentiv kintsia XVI - pochatku XVII st. (na materialakh Lvivskoho Stavropihiiskoho bratstva). Kyiv: Vyd- vo AN URSR (in Ukrainian).

Chepiha, I. P (1992). Narodnorozmovni elementy u movi ukrainskykh dilovykh tekstiv XVI - pershoi polovyny XVII st. Movoznavstvo, 6, 3-11 (in Ukrainian).

Cherevko, I. (2013). Frazeolohiia pamiatok ukrainskoi movy XVI--XVII st.: semantyka, struktura, styl. Lviv (in Ukrainian).

Chikalo, M. (1997). Z istorii nazv koloriv v ukrainskii movi (XIV-XVIII stolittia). Zapysky tovarystva imeni Shevchenka, 234, 186-209 (in Ukrainian).

Shestakova, S. O. (2019). Do pytannia stanovlennia ukrainskoi yurydychnoi terminolohii. http://repo.snau.edu.ua/bitstream/123456789/7711/1/%D0%A8%D0%B5% D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%A1.%20 %D0%D0%BF%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1- %81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D 0%BD%D1%8F.pdf %9E.%20%D0%94%D0%BE%20 (in Ukrainian).

Shpyt, O. B. (2016). Hramatyka i semantyka zaimennyka v ukrainskii movi XVI--XVII stolit [Abstract of PhD thesis, Lvivskyi natsionalnyi universytet imeni Ivana Franka]. Lviv (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru/