Кореляції акцентних позицій іменникових формантів з морфемною структурою слова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра української лінгвістики і методики навчання

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Кореляції акцентних позицій іменникових формантів з морфемною структурою слова

Людмила Довбня

кандидат філологічних наук, доцент

Тамара Товкайло

кандидат філологічних наук, доцент

У статті втілено намір проаналізувати розвідки вчених і з'ясувати залежність між морфемною будовою слова і наголосовими позиціями суфіксів.

Закцентовано увагу на тому, що корелятивні відношення між словесним наголосом і морфемною та словотвірною структурою упродовж десятиріч є предметом досліджень багатьох мовознавців, що й дало змогу стверджувати про наявність вільного наголосу в українській мові.

¦ діапазон рухомості наголосу кінцевих формантів в іменників чоловічого роду засвідчує обмежену кількість позицій щодо словесного наголосу;

¦ між морфемною структурою слова та акцентними ознаками суфіксів спостерігається певна залежність;

¦ більшість продуктивних формантів в іменниках чоловічого роду має 2-3 наголосові ознаки;

¦ за акцентними характеристиками суфіксальні іменники чоловічого роду утворюють 3 групи слів: із питомими українськими продуктивними суфіксами; малопродуктивними і непродуктивними;

¦ із запозиченими продуктивними й малопродуктивними, адаптованими до морфемної і словотвірної системи сучасної української мови;

¦ суфіксальні іменники чоловічого роду сучасної української мови характеризуються наголошенням кінцевої або передкінцевої частини слова.

Проаналізувавши специфіку наголошення суфіксальних іменників чоловічого роду в сучасній українській мові, убачаємо перспективи подальших розвідок в опрацюванні суфіксальних іменників жіночого та середнього родів, що дасть змогу виявити спільні й відмінні тенденції в особливостях їх акцентуації.

Ключові слова: наголос, морфема, будова слова, словотвір, склад, іменник, суфікс, продуктивність.

Correlations of accent positions of nominal formants with morphemic structure of the word

Liudmila Dovbnia

Ph. D. in Philological Sciences, Associate Professor at the Department of Ukrainian Linguistics and Methodology of Teaching Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

Tamara Tovkaylo

Ph. D. in Philological Sciences, Associate Professor at the Department of Ukrainian Linguistics and Methodology of Teaching Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

The article intends to analyze the research of scientists and clarify the relationship between the morphemic structure of a word and the stress positions of suffixes. Research on accentual features of morphemes, particularly nominal ones, is timely and prompts scholars to thorough linguistic interpretation. Therefore, in contemporary linguistics, an attempt is made to investigate the influence of morphemic structure on the accentual features of formants with projections onto morphemics phenomena and word-formation processes, as this problem requires new scientific approaches and interpretations, taking into account three aspects: the interrelation of morphemic and word-formational structures of a word, the functional-derivational load of morphemes, and their stress features.

¦ the range of stress mobility offinal formants in masculine nouns indicates a limited number of positions regarding word stress;

¦ there is a certain dependence observed between the morphemic structure of a word and the accentual features of suffixes;

¦ the majority of productive formants in masculine nouns have 2-3 stress features;

¦ according to accentual characteristics, suffixal masculine nouns in Ukrainian form three groups of words: those with native productive suffixes;

¦ with unproductive and non-productive ones; and those with borrowed productive and unproductive suffixes, adapted to the morphemic and word- formational system of modern Ukrainian;

¦ suffixal masculine nouns in modern Ukrainian are characterized by stress on the final or pre-final part of the word;

Analyzing the specifics of stress in suffixal masculine nouns in modern Ukrainian, we see prospects for further research in processing suffixal nouns of feminine and neuter genders, which will allow identifying common and distinct tendencies in their accentuation features.

Key words: stress on syllables, morpheme, word structure, word formation, syllable, noun, suffix, productivity.

Вступ

Постановка проблеми. Мовознавчі твердження про довільність акцентних позицій іменникових суфіксів в українській мові доповнені гіпотезами вчених про залежність між морфемною структурою слова і наголосовими характеристиками формантів. Перед дослідниками постало завдання підтвердити або спростувати ці гіпотези.

Дослідження акцентних ознак морфем, зокрема іменникових, є на часі і спонукає вчених до ґрунтовного лінгвістичного трактування. З огляду на це в сучасному мовознавстві робиться спроба дослідити вплив морфемної структури на акцентні ознаки формантів із проєкцією на явища морфеміки і процеси словотворення, оскільки ця проблема потребує нових наукових підходів та інтерпретацій і врахування трьох аспектів: взаємозв'язку морфемної і словотвірної структури слова, функційно-словотвірного навантаження морфем та зумовленості ним їхніх наголосових ознак.

Мета статті - з'ясувати найголовніші тенденції наголошування питомих (поширених і непоширених) та іншомовних іменникових суфіксів у сучасній українській мові.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наголосові характеристики іменників в українській мові були предметом дослідження багатьох учених (К. Ганкевич, І. Верхратський, І. Гануш, Є. Тимченко та ін.), однак і нині акцентні ознаки українського слова досліджують різноаспектно: у плані історичному (В. Скляренко, З. Веселовська, І. Гальчук, Г. Кузнецова), порівняльно-історичному (Л. Булаховський, Л. Гумецька, В. Русанівський), синхронічному (А. Білоштан, Н. Клименко, М. Пилинський).

«Наукові розвідки І. Огієнка про наголосову систему української мови - підґрунтя акцентологічного доробку З. Веселовської, B. Винницького, І. Гальчука, С. Карамана, Г. Кобиринки, А. Полуектової, C. Пономаренка, Б. Пристая, В. Скляренка та ін. Зміст праць здебільшого спрямовано на дослідження певних складників акцентуації (наголос частин мови, динаміка акцентуації в діалектах, види наголосу тощо), або в системі поглядів інших науковців на наголос» [7, с. 225].

Експериментальним аспектам наголосу присвячені розвідки Т. Бровченко; лексико-семантичним функціям - напрацювання В. Винницького; специфіці регіонального наголосу - І. Матвіяса, А. Очеретного, П. Чучки, Г. Кобиринки. Об'єктом дослідження вчених не раз ставало наголошування слів в усному мовленні, а також акцентно-семантична специфіка мовотворчості майстрів українського художнього слова (Л. Булаховський, А. Білоштан, О. Петрів, Л. Легка).

Заслуговує на увагу дослідників опрацювання наголосових характеристик іменникових морфем. Ідеться про розкриття морфологізованості наголосу із проєкцією на явища морфеміки і процеси словотворення. Цей аспект спонукає до усвідомлення трьох лінгвістичних підходів: взаємозв'язку морфемної і словотвірної структури, функційно-словотвірної реалізації морфем та зумовленості їхніх акцентних ознак.

Уперше у слов'янському мовознавстві морфологізованість наголосу дослідив і обґрунтував І. Бодуен де Куртене, згодом французький лінгвіст П. Гард теоретично визначив і довів залежність між місцем словесного наголосу і морфемною структурою слова. Саме така ідея спонукала сучасних учених до вивчення акцентуаційних характеристик іменникових морфем у контексті словесного наголосу і взаємозалежності твірних і похідних слів. Вона вимагає об'єктивного розуміння залежності між складовою і морфемною структурами слова, оскільки зазвичай межі морфемного поділу і складоподілу не збігаються.

Слово становить собою певну послідовність складів і морфем, які не збігаються. Навпаки, у слові складові та морфемні межі поєднані, оскільки склади та морфеми - одиниці двох різних рівнів внутрішньої структури слова. «При з'ясуванні складової структури слова морфема як єдина функціональна одиниця внутрішньої структури може розподілятися між двома складами» [5, с. 87].

Виклад основного матеріалу

У працях Н. Клименко вперше в українському мовознавстві описано залежність акцентуаційних характеристик прикметникових суфіксів від морфемної будови слова. У них запропоновано й методику такого дослідження матеріалу, подано опис структурних особливостей морфем у межах слів, що належать до повнозначних частин мови. У розділі «Структурні властивості прикметникових словозмінних основ» монографії «Морфемна структура слова» [5] Н. Клименко встановлює класи словозмінних основ відмінюваних прикметників, а потім досліджує прикметники з незмінною та змінною основою при відмінюванні. У цій розвідці аналізується відношення між морфемною та складотвірною структурою слова. Зіставлення трьох підсистем прикметників з варіативними словозмінними основами дало можливість дослідниці вперше вивчити наголосові особливості прикметників у сучасній українській мові і зробити такі теоретичні висновки, які є вагомими і для дослідження іменників, а саме:

«а) абсолютна більшість прикметників має вирівняний наголос;

б) наголос у прикметників, як правило, не несе додаткового граматичного навантаження. Він допомагає вираженню спільного для всіх прикметників значення атрибутивності й не зіставляє відмінкові, родові, числові форми;

в) прикметники мають два центри наголошення слова - основу і флексію;

г) прикметниковим суфіксам, що стоять у кінці основ, властива обмежена кількість місць щодо наголошеного в слові складу (максимальна кількість дорівнює 5)» [5, с. 156].

Н. Клименко зазначає, що складним прикметникам не притаманне паралельне наголошування.

Характеристика акцентуаційних ознак прикметникових суфіксів виявляє їх морфологізовану природу. «Незважаючи на різну кількість складів у прикметниках, наголос може виділяти кінцевий суфікс основи, склад, що безпосередньо стоїть перед суфіксом або за ним. Він може бути відділеним від кінцевого суфікса основи одним або двома складами» [5, с. 82].

Відмінність між морфемою і складом не перешкоджає вивченню здатності морфеми притягувати наголос до певного місця в слові. При цьому важливо врахувати словесний наголос і встановити позиції морфеми щодо нього. Дослідження зазначених аспектів дає змогу конкретизувати тезу про вільний наголос у слові сучасної української мови і уточнити діапазон його рухомості в межах іменників чоловічого роду.

Виявляється, що діапазон рухомості наголосу в іменниках чоловічого роду є досить-таки обмеженим, що диктується особливостями морфемної структури слова.

Послідовниками наукових традицій і методики дослідження специфіки наголосових характеристик прикметників Н. Клименко є автори цієї розвідки, котрі впродовж багатьох років вивчають та аналізують іменникову наголосову варіативність з огляду на морфемну структуру слова [13; 14; 15; 16].

Стаття «Особливості наголошування окремих суфіксів в іменниках чоловічого та спільного роду» [15] присвячена аналізу акцентуації кінцевих іменникових суфіксів сучасної української літературної мови (ок, -к, -уг/-юг, -ак/-як, -аг/-яг, -ах, -иг, -иц, -с, -уш, - ур, -ош) і з'ясуванню морфологізованості наголосу «... з проекцією на явища української морфеміки і процеси словотворення. Як правило, аналізовані морфеми віддають перевагу двом позиціям стосовно словесного наголосу: вони або стоять після наголошеного складу, або ж самі перебувають під наголосом. Паралельне наголошення спостерігається в деяких іменниках, у яких поєднані такі позиції щодо словесного наголосу: перша і друга та перша й четверта» [15, с. 180]. Припускаємо, що аналізованим у розвідці суфіксам притаманна здебільшого одна наголосова позиція - під наголосом (окрім суфікса -к). Серед непоширених суфіксів у незначній кількості лексем домінантною є позиція перед наголошеною флексією (-к, -уг). Іменники з аналізованими суфіксами (продуктивними і непродуктивними) у сучасній українській літературній мові тяжіють до вирівняного наголосу.

У розвідці «Позиція кінцевого форманта -ик та його похідних щодо словесного наголосу в сучасній українській мові» подається ґрунтовний аналіз іменникового суфікса -ик та його похідних -ник, - льник, -івник, -овник, -еник, які віддають перевагу двом позиціям: наголошеній та за наголошеним складом. Під час проведення аналізу авторами були взяті до уваги різні лінгвістичні підходи до статусу аналізованих формантів. Досліджено, що найпоширенішою акцентною ознакою первинного суфікса -ик та його похідних є позиція відразу після наголошеного складу. Різна кількість складів у слові та наявність у слові однієї чи кількох основ не впливають на наголосові позиції аналізованих суфіксів у названій вище розвідці.

Наступним етапом дослідження стали акцентні ознаки суфіксів іншомовного походження в іменниках чоловічого роду [13]. Слід зазначити, що запозичені іменникові форманти (-изм/-ізм, -ист/-іст, -ит/-іт, -ат/-іат, -ант/-янт, -оз, -аж, -ал, -ент, -ітет, -евт, -ург, -аріус, -уз, -арій/-ярій, -орій) вирізняються тим, що переважна їх більшість (16 із 20-ти) має одну наголосову ознаку - перебування під наголосом. Позиція притягування наголосу на себе, що характерна для формантів іншомовного походження, є домінантною не лише для продуктивних, а й для малопродуктивних суфіксів, запозичених з інших мов. Вважаємо, що саме в цьому до певної міри виявляється закономірність у засвоєнні іншомовного форманта. «Для того, щоб чітко усвідомлюватися носіями мови, вона (одиниця, менша за слово) повинна мати уніфіковане, регулярно здійснюване значення і виразно розпізнавану форму» [13, с. 111].

У розвідці «Діапазон рухомості наголосу в морфемній структурі українських іменників чоловічого роду» [14] об'єктом нашого дослідження є наголосові характеристики кінцевих суфіксів іменників чоловічого роду. Більшість із них стоїть перед нульовою флексією, проте трапляються суфіксальні слова спільного роду із флексією -а (-я): бідолаха, а також іменники чоловічого роду із флесією -о: відлюдько. Вони також враховуються при аналізі. Список суфіксів складений в основному за даними колективної монографії «Словотвір сучасної української літературної мови» і уточнений за розвідками дослідників іменникового словотворення (І. Ковалика, Л. Родніної, Н. Сніжко, В. Грещука та ін.).

В описі діапазону рухомості наголосу в іменникових формантах чоловічого роду представлені лексичні одиниці, що формують три масиви слів за наголосовими ознаками. До першого належать продуктивні суфікси з кількома наголосовими позиціями; до другого - мало- і непродуктивні суфікси; до третього - продуктивні й малопродуктивні запозичені суфікси, що ввійшли у вжиток у сучасній українській мові. Автори стверджують: «Аналіз матеріалу засвідчує, що запозичені морфеми тяжіють здебільшого до вираження уніфікованого значення, регулярно повторюваної форми і єдиної наголосової ознаки. Отже, продуктивні питомі й запозичені суфікси в іменниках чоловічого роду займають ніби протилежні полюси в системі морфемно-словотвірної акцентуації.

Продуктивні суфікси із кількох можливих для них наголосових позицій здебільшого віддають перевагу позиції після наголошеного складу, що дає підстави зробити висновок: у суфіксальних іменниках чоловічого роду сучасної української мови спостерігається тенденція до наголошення кінцевої або передкінцевої частини слова» [14, с. 22].

Слід констатувати, що паралельний наголос трапляється рідко, а це засвідчує усталення акцентної мовної норми в суфіксальних іменниках чоловічого роду. Аналізованим іменникам з однією наголосовою позицією паралельний наголос не притаманний. У тих іменниках, які мають дві домінантні позиції, спостерігається співіснування продуктивної і менш продуктивної морфем.

Виконуючи дослідження, автори здійснювали аналіз мовних одиниць за такою схемою:

¦ кожне слово поділяли на склади, морфеми і проставляли наголос у ньому;

¦ за кількістю коренів визначали, просте чи складне аналізоване слово, і водночас указували на кількість складів у ньому;

¦ позицію суфікса щодо словесного наголосу фіксували за допомогою таких ознак:

¦ а) стоїть відразу після наголошеного складу;

¦ б) розташований через 1, 2... n складів після наголошеного;

¦ в) є наголошеним.

Позицію аналізованої морфеми щодо наголосу зображували схематично, відзначаючи склад під наголосом і позицію суфікса щодо нього. Отже, наголошення самого суфікса передаємо великою літерою (гірн-Ик), позицію суфікса після наголошеного складу (торпЕдн-ик), через склад після наголошеного (тролЕйбусн-ик), через два склади (вИучен-ик), перед наголошеним складом (дід-уг-А, Сір-к-О).

Коли у слові суфікс комплексний, то його компоненти відділяються скісною лінією. Так, у слові порОм/н/ик наголосова позиція суфікса -ик - після наголошеного складу.

Паралельний наголос передається як можливість суфікса займати дві позиції щодо словесного наголосу: під/рИв/н/Ик.

З метою встановлення поширення тих чи тих наголосових характеристик простежувалася їх кількісна реалізація в конкретних словах мови. У такий спосіб кожен суфікс визначався не лише за наявністю певних позицій щодо наголосу, а й за тим, які саме позиції для нього найхарактерніші (за кількістю реалізацій у конкретних словах мови).

Здійснювався також аналіз того, чи змінюється акцентна характеристика морфем залежно від довжини слова, що вимірюється кількістю складів у ньому, від належності його до простих (з одним) чи складних (із кількома коренями).

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок

іменниковий формант морфемний слово

Узявши за основу постулат І. Бодуена де Куртене про морфологізованість наголосу в мові, вітчизняні лінгвісти підтвердили його достовірність на українськомовному матеріалі. Корелятивні відношення між словесним наголосом і морфемною та словотвірною структурою упродовж десятиріч є предметом їхніх досліджень. Ці відношення дали змогу стверджувати наявність вільного наголосу в українській мові.

Результати цього дослідження спонукають до певних висновків та узагальнень:

¦ діапазон рухомості наголосу кінцевих формантів в іменників чоловічого роду засвідчує обмежену кількість позицій щодо словесного наголосу;

¦ між морфемною структурою слова та акцентними ознаками суфіксів спостерігається певна залежність;

¦ більшість продуктивних формантів в іменниках чоловічого роду має 2-3 наголосові ознаки;

¦ за акцентними характеристиками суфіксальні іменники чоловічого роду утворюють 3 групи слів: із питомими українськими продуктивними суфіксами; малопродуктивними і непродуктивними; із запозиченими продуктивними й малопродуктивними, адаптованими до морфемної і словотвірної системи сучасної української мови;

¦ суфіксальні іменники чоловічого роду сучасної української мови характеризуються наголошенням кінцевої або передкінцевої частини слова.

Проаналізувавши специфіку наголошення суфіксальних іменників чоловічого роду в сучасній українській мові, убачаємо перспективи подальших розвідок в опрацюванні суфіксальних іменників жіночого та середнього родів, що дасть змогу виявити спільні й відмінні тенденції в особливостях їх акцентуації.

Література

1. Винницький В. Акцентуаційні етюди. Жовква: Місіонер, 2004. 282 с.

2. Винницький В. Українська акцентна система: становлення, розвиток. Львів: Бібльос, 2002. 578 с.

3. Гальчук І. Ю. Історія наголошення запозичень на -ія в українській мові. Мовознавство. 2009. № 1. С. 14-28.

4. Гальчук І. Наголос у виданні творів Г. Квітки-Основ'яненка за редакцією О.О. Потебні на тлі розвитку української акцентології. Українська мова. 2010. № 3. С. 20-43.

5. Клименко Н. Ф. Структурні властивості прикметникових словозмінних основ. Морфемна структура слова. Київ: Наукова думка, 1979. С. 66-153.

6. Кобиринка Г. Наголос у структуруванні українського діалектного континууму (дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. Інститут української мови НАН України). 2022. DOI:10.14746/gd.2022.15.9 URL: https://pressto.amu.edu.pl/ index.php/gd/article/view/36249/31018

7. Кузнецова Г. Акцентологічна концепція української мови в працях Івана Огієнка. Наукові перспективи. 2023. С. 222-238.

8. Легка Л. Наголошування дієслів із суфіксом -ну- у поетичних творах Лесі Українки та Івана Франка. Проблеми гуманітарних наук. Серія «Філологія». Вип. 38. 2016. С. 189-198. URL: https://dspu.edu.ua/filol_gum/wp- content/uploads/2016/04/2016-23.pdf

9. Петрів О. В., Легка Л. І. Етнолінгвістичні і функціональні аспекти використання логічного наголосу в поезії Василя Стуса (на прикладі вірша «Як добре те, що смерті не боюся я»). Вчені записки ТНУ імені

B. І. Вернадського. Серія: Філологія. Журналістика. Т. 32 (71). № 2 Ч. 1. 2021.

C. 56-61. DOI https://doi.org/10.32838/2710-4656/2021.2-1/10

10. Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Іменник. Київ: Наукова думка, 2006. 709 c.

11. Словотвір сучасної української літературної мови: [монографія] /

Г. М. Гнатюк, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко та ін. Київ: Наук. думка, 1979. 405 с.

12. Сюта Г. Літературна норма vs норма поетична. Культура слова. 2011. Вип. 74. С. 52-53.

13. Товкайло Т. І., Довбня Л. Е. Вплив морфемної структури та словотвірно- розрядних значень на акцентні ознаки формантів іншомовного походження. Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. 2014. Вип. 2 (279). С. 106-113.

14. Товкайло Т. І., Довбня Л. Е. Діапазон рухомості наголосу в морфемній структурі українських іменників чоловічого роду. Теоретична і дидактична філологія. Серія «Філологія». Вип. 27. 2018. С. 122- 131.

15. Товкайло Т. І., Довбня Л. Е. Особливості наголошування окремих суфіксів в іменниках чоловічого та спільного роду. Теоретична і дидактична філологія. 2012. Вип. 11. С. 180-193.

16. Товкайло Т. І., Довбня Л. Е. Позиція кінцевого форманта -ик та його похідних щодо словесного наголосу в сучасній українській мові. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія філологічна. 2014. Вип. 49. С. 116-119.

References

1. Vynnyts'kyy, V. (2004). Aktsentuatsiyni etyudy [Accentuation etudies]. Zhovkva, 282 s. [in Ukrainian].

2. Vynnyts'kyy, V. (2002). Ukrayins'ka aktsentna systema: stanovlennya, rozvytok [Ukrainian accentual system: formation, development]. L'viv, 578 s.

3. Hal'chuk, I. Yu. (2009). Istoriya naholoshennya zapozychen' na -iya v ukrayins'kiy movi [History of stress placement in loanwords ending in -ія in Ukrainian language]. Movoznavstvo, 1. S. 14-28 [in Ukrainian].

4. Hal'chuk, I. (2010). Naholos u vydanni tvoriv H. Kvitky-Osnov'yanenka za redaktsiyeyu O.O. Potebni na tli rozvytku ukrayins'koyi aktsentolohiyi [Stress in the edition of works by H. Kvitka-Osnovianenko edited by O.O. Potebnya in the context of Ukrainian accentology development]. Ukrayins'ka mova, 3. S.20-43 [in Ukrainian].

5. Klymenko, N. F. (1979). Struktumi vlastyvosti prykmetnykovykh slovozminnykh osnov [Structural properties of adjectival stem changes]. Morfemna struktura slova [Morphemic structure of a word]. Kyyiv: Naukova dumka. S. 66-153 [in Ukrainian].

6. Kobyrynka, H. (2022). Naholos u strukturuvanni ukrayins'koho dialektnoho kontynuumu [Stress in structuring the Ukrainian dialect continuum] (dysertatsiya na zdobuttya naukovoho stupenya doktora filolohichnykh nauk zi spetsial'nosti 10.02.01 - ukrayins'ka mova. DOI:10.14746/gd.2022.15.9 URL: https://pressto. amu.edu.pl/index.php/gd/article/view/36249/31018 [in Ukrainian].

7. Kuznetsova, H. (2023). Aktsentolohichna kontseptsiya ukrayins'koyi movy v pratsyakh Ivana Ohiyenka [Accentological concept of the Ukrainian language in the works by Ivan Ohiyenko]. Naukovi perspektyvy. S. 222-238 [in Ukrainian].

8. Lehka, L. (2016). Naholoshuvannya diyesliv iz sufiksom -nu- u poetychnykh tvorakh Lesi Ukrayinky ta Ivana Franka [Stressing of verbs with the suffix -ну- in the poetic works of Lesya Ukrainka and Ivan Franko]. Problemy humanitarnykh nauk. Seriya «Filolohiya», 38. S. 189-198. URL: https://dspu.edu.ua/filol_gum/wp- content/uploads/2016/04/2016-23.pdf [in Ukrainian].

9. Petriv, O.V. & Lehka, L.I. (2021). Etnolinhvistychni i funktsional'ni aspekty vykorystannya lohichnoho naholosu v poeziyi Vasylya Stusa (na prykladi virsha «Yak dobre te, shcho smerti ne boyusya ya») [Ethnolinguistic and functional aspects of logical stress usage in the poetry of Vasyl Stus (using the example of the poem «How good that I am not afraid of Death»)]. Vcheni zapysky TNU imeni V. I. Vernads'koho. Seriya: Filolohiya. Zhurnalistyka, 32 (71). № 2 Ch. 1. S. 56-61. DOI https://doi.org/10.32838/2710-4656/2021.2-1/10 [in Ukrainian].

10. Sklyarenko, V. H. (2006). Istoriya ukrayins'koho naholosu. Imennyk. [History of Ukrainian stress on syllable: nouns]. Kyyiv: Naukova dumka, 709 s. [in Ukrainian].

11. Slovotvir suchasnoyi ukrayins'koyi literaturnoyi movy (1979). [Words formation in contemporary Ukrainian literary language]: [monohrafiya] / H. M. Hnatyuk, K. H. Horodens'ka, A. P. Hryshchenko ta in. Kyyiv, 405 s. [in Ukrainian].

12. Syuta, H. (2011). Literaturna norma vs norma poetychna [Literary norm vs Poetic norm]. Kul'tura slova, 74. S. 52-53. [in Ukrainian].

13. Tovkaylo, T. I. & Dovbnya, L. E. (2014). Vplyv morfemnoyi struktury ta slovotvirno-rozryadnykh znachen' na aktsentni oznaky formantiv inshomovnoho pokhodzhennya [Influence of morphemic structure and derivational meanings on accentual features of formants of foreign origin]. Naukovyy visnyk Skhidnoyevropeys'koho natsional'noho universytetu imeni Lesi Ukrayinky, 2 (279). S. 106-113 [in Ukrainian].

14. Tovkaylo, T. I. & Dovbnya, L. E. (2018). Diapazon rukhomosti naholosu v morfemniy strukturi ukrayins'kykh imennykiv cholovichoho rodu [Range of stress mobility in the morphemic structure of Ukrainian masculine nouns]. Teoretychna i dydaktychna filolohiya. Seriya «Filolohiya», 27. S. 122- 131 [in Ukrainian].

15. Tovkaylo, T. I. & Dovbnya, L.E. (2012). Osoblyvosti naholoshuvannya okremykh sufiksiv v imennykakh cholovichoho ta spil'noho rodu [Peculiarities of stressing certain suffixes in masculine and common gender nouns]. Teoretychna i dydaktychna filolohiya. 2012, 11. S. 180-193 [in Ukrainian].

16. Tovkaylo, T. I., Dovbnya, L. E. (2014). Pozytsiya kintsevoho formanta -yk ta yoho pokhidnykh shchodo slovesnoho naholosu v suchasniy ukrayins'kiy movi [Position of the final formant -ик and its derivatives regarding words' stress in modern Ukrainian language]. Naukovi zapysky Natsional'noho universytetu «Ostroz'ka akademiya». Seriya filolohichna, 49. S. 116-119 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru