Особливості реалізації прагматичних компонентів значення в діалектному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Кафедра української мови

Особливості реалізації прагматичних компонентів значення в діалектному дискурсі

Марія Голянич

У статті розкрито семантику тих мовних одиниць, які в гуцульському діалектному дискурсі є вагомими у вираженні прагматичних компонентів значення. Насамперед звернено увагу на внутрішньоформні лексеми - слова з яскраво вираженою внутрішньою формою, оскільки в діалектному тексті вони є носіями оцінних і асоціативно-образних значень, що сприяє формуванню смислової багатоплановості тексту.

Включені в адресантно-адресатні відношення, такі одиниці є значущими у вираженні ілокутивних сил мовця й досягненні ним перлокутивного ефекту.

У статті, зокрема, розкрито семантику внутрішньоформної лексеми ЛУТАВ 'ЄК, показано її співвіднесеність із спільнокореневим словотвірним гніздом як засобом вираження відповідного концепту, оскільки внутрішня форма слова - це концептуальна ознака, закріплена в слові, яка є носієм не тільки поняттєвого змісту, але й різного типу асоціацій, образів, уявлень, що є значущим у тексті як комунікативно-прагматичному цілому.

Доведено, що назване слово, як і будь-яке інше з яскраво вираженою внутрішньою формою, у діалектному дискурсі може виступати виразником різного типу прагматичних компонентів значення, що сприяє актуалізації інтенцій комунікантів у процесі їх мовленнєвої взаємодії.

Досліджено також характер семантики таких мовних одиниць, як АГА ЙО та АЛЛЕ, й виявлено їх функційне навантаження в різних фрагментах говіркового мовлення, зокрема акцентовано на здатності цих величин підсилювати комунікативно-прагматичну спрямованість тих висловлень, у складі яких вони використовуються.

Ключові слова: адресант, адресат, внутрішня форма слова, імплікатура, комунікативний смисл, мовленнєвий акт, прагматичний компонент значення, текст (дискурс).

Features of implementation of pragmatic components of meaning in dialect discourse

Mariya Holyanych Vasyl Stefanyk Precarpathian National University

This article delves into the semantics of linguistic units that play a significant role in expressing pragmatic components of meaning in the Hutsul dialectal discourse. Primarily, attention is drawn to intra-formal lexemes - words with a distinct internal form, as they serve as carriers of evaluative and associative-imagistic meanings in dialectal texts, contributing to the formation of semantic multi-layering within the text.

Актуальність праці зумовлена зорієнтованістю сучасних діалектологічних студій не тільки на розкриття семантики окремих мовних одиниць у тексті як дискурсі, але й на виявлення в ньому їх комунікативно-прагматичного потенціалу. Значущими в цьому аспекті в мовленні жителів села Тюдів є лексеми з яскраво вираженою внутрішньою формою, а також такі мовні величини, як АГА ЙО та АЛЛЕ. Це й зумовило вибір теми дослідження.

Об'єкт дослідження - названі мовні одиниці, що в гуцульському діалектному дискурсі є носіями прагматичних компонентів значення.

Предмет дослідження - семантика внутрішньоформного слова ЛУТАВ'ЄК, а також таких мовних величин, як АГА ЙО, АЛЛЕ, які в мовленні жителів села Тюдів є когнітивними й оцінно-образними маркерами вираження змісту, а також актуалізаторами прагматичних компонентів значення, що формуються у процесі діалогічної взаємодії мовців.

Матеріал дослідження - фрагменти мовлення жителів села Тюдів Косівського району Івано-Франківської області.

Мета статті - розкрити семантику таких мовних одиниць, як ЛУ- ТАВ'ЄК, АГА ЙО та АЛЛЕ, й дослідити особливості реалізації ними прагматичних компонентів значення в говірці села Тюдів.

Методи дослідження. Для досягнення мети роботи при аналізі зібраного матеріалу використано апробовані в дослідницькій практиці методи і прийоми. Основним методом дослідження є описовий (з прийомами компонентного та контекстуального аналізу), що допомогло систематизувати матеріал, розкрити семантичну структуру ключових мовних одиниць та визначити їх роль у досліджуваних текстах. Використано також трансакційний та інтент-аналіз, що сприяло розкриттю особливостей перебігу спілкування, відбитого в тексті, та виявленню ситуативно зумовлених компонентів значень, пов'язаних із досліджуваними словами.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві гуцульські говіркові одиниці, які не були об'єктом спеціального наукового аналізу, розглянуто крізь призму комунікативно- прагматичного виміру.

Практичне значення статті полягає в тому, що матеріал дослідження, методика його аналізу можуть бути використані при викладанні діалектології, курсу «Основи комунікативної лінгвістики», при підготовці спецкурсів з лексичної семантики, лінгвістичної прагматики та етнолінгвістики.

Основний виклад матеріалу

прагматичний значення діалектний гуцульський

У сучасному мовознавстві актуальними є питання, пов'язані з дослідженням комунікативно-прагматичного аспекту тексту, зокрема й діалектного, оскільки такий підхід не тільки виявляє характер концептуалізації і категоризації дійсності, оприявленої у мовних одиницях, не лише акцентує на певних форматах знань про дійсність, мовних компетенціях учасників спілкування, але й показує, як людина в процесі інтеракції, спираючись на власний досвід, на пресупозиції, аксіологічно кваліфікує висловлене, якою мірою сказане нею включене у процес дискурсивного смислопородження, актуалізації комунікативних смислів Комунікативний смисл - «інформаційний компонет спілкування, який формується як сумарна семантична, синтактична і прагматична домінанта комунікативних стратегій усіх учасників кооперативного спілкування в межах певного контексту і ситуації із застосуванням вербальних, невербальних і паравербальних засобів» [1, с. 18]..

Тому при аналізі діалектного тексту (дискурсу) враховуємо і стабільне, інваріантне, загальноприйняте в межах говірки денотативне значення мовних одиниць, використовуваних у типових ситуаціях, в однакових за характером мовленнєвих актах Мовленнєві акти - «межові складники процесів комунікації, динамічні елементи вза-ємовпливу особистостей у процесах живої інтеракції, що мають форму конкретних ре-чень (висловлень)» [1, с. 16]; мовленнєвий акт - «цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими в даному суспільстві; мінімальна одиниця нормативної соціомовленнєвої поведінки, що розглядається в межах прагматичної ситуації» [2, с. 170]., і те індивідуальне, особистісне, мінливе, що пов'язане із внутрішнім світом мовця, з його емоційною налаштованістю на кооперативне спілкування, те, що актуалізується «тут і тепер (вже, негайно)», виявляючи такі прагматичні компоненти значення, які, на перший погляд, з мовною одиницею не повині би пов'язуватись.

Входячи до складу висловлення, включаючись у комунікативно-прагматичні координати, така одиниця великою мірою сигналізує про ставлення мовця до того, про що він чи комунікативний партнер повідомляє, а це сприяє виявленню комунікативної спрямованості (ілокуції) змісту, закладеного у мовленнєвому акті.

Одним із виразників прагматичного компонента значення слова, яке виступає елементом висловлення, є внутрішньоформна одиниця - слово з яскраво вираженою внутрішньою формою «Внутрішня форма слова є центр образу, одна з його ознак, яка переважає над усіма іншими» [6, с. 33]; «Ознака, виражена словом, легко зміцнює своє переважання над усіма іншими, бо відтворюється за кожним новим сприйняттям, навіть не містячись у цьому останньому, тоді як із решти ознак образу є такі, які можуть лише зрідка повер-татися у свідомість. Але цього мало. Слово від самого свого народження становить для мовця засіб розуміти себе, аперципувати свої сприйняття. Внутрішня форма, крім фак-тичної єдності образу, дає ще знання цієї єдності; вона становить не образ предмета, а образ образу, тобто уявлення» [6, с. 34]..

Звичайно, і поза контекстом така величина здатна виступати носієм конотативних сем, однак у тексті (дискурсі) експресивно-оцінні значеннєві компоненти підсилюються за рахунок комунікативно-прагматичних настанов мовців. Наприклад, лутав'єк. Ця говіркова лексема майже в

усіх контекстах називає денотат безпосередньо, прямо, виражаючи негативне ставлення мовця до особи, позначеної цим словом: ЛУТАВИЙ - «це тики гет упертиі / а лутауйек / то ш 'і гирше».

Внутрішня форма цього слова закладена ще в етимоні Лутавий - «мовчазний, похмурий»; «упертий, дурний»; «зухвалий...»; [лутавитися ] «противитися, упиратися...» [5, с. 313]. твірного; вона повністю входить у структуру його лексичного значення, конкретизуючи ту семантичну сферу, з якою слово пов'язане: ЛУТАУЙЕК - «тоі /шо йе лутавиі.»; «тоі/шо л'уби /лаким се лутавити».

Крім полімотивоційності, закладеної в ньому, назване похідне своїм семантичним наповненням тісно пов'язане і з іншими одиницями словотвірного гнізда. І це важливо підкреслити, бо справді семантична наповненість слова лутав'єк увиразнюється через входження його до словотвірного гнізда, яке можна кваліфікувати як вербалізатора відповідного концепту, що репрезентує досвід людини, пов'язаний не лише з поняттєвим його виміром, але й з відповідними образами, уявленнями, асоціаціями.

Внутрішня форма слова при такому підході виступає як концептуальна ознака, закріплена в слові, а отже, є носієм не лише сутнісних ознак предмета, але й факультативних, оцінно-образних.

Включаючись через слово в адресантно-адресатні координати, вона увиразнює, експресивізує висловлене мовцями, виступає вагомим виразником їх інтенцій: «Бо ік сказати комус лутауйек /лутауйіч'ок /то це ни пофалити йіго /а показати /шо йіго натура м 'ін'і гет се ниудайе.

Як бачимо, внутрішньоформне слово, з одного боку, в конкретній мовленнєвій ситуації є виразником прагматичних компонентів значень («йа л'убйу ч 'ємних/пид:атливих /послушних /а ни отаких»), з іншого - таке слово завжди «підживлюється» словотвірним гніздом, що репрезентує набуті мовцем знання, схеми пережитих ним ситуацій і, очевидно, сценаріїв, у яких той чи той дериват використовувався. Наприклад:

ЗАЛУТАВИТИСЕ - «зач 'ети лутавитисе »; «лутавитисе тики доуго / доки йіму ни переіде»;

ПОЛУТАВИТИСЕ - «лутавитисе іки іс ч 'ес / а потому зач 'ети говорити /таіуже по лутауйін'у»;

ЛУТАУЙІНТ - «це тото саме / шоуперт 'іс'т' / це ік хтос ни говори / надуусе / наумисне се зат:еу / уз'еу себе у жмен 'у / і нав 'іт' слухати ни хоч 'і / шо йіму каут / а ни т:о / шо робити / йа за ц:е так бих сказала / йо»;

ЛУТАВ 'ІС'Т' - «таке саме /н'іц ни инче /і ни л'іпше /Мар'іч 'ко»;

УЛУТАВИТИСЕ - «це так / іґ би хтос уперсе рогом / і ни зруши з м'іс'ц'а / надуу гуки / і тебе ни ч 'уйі / нариуниі дороз'і шошу него уштрикло / і вин стау / іґ дундук / це т:о саме / шо усердиусе / о: / але ш':е ни так / бо ік усердиусе / то хот ' шош витпов 'іст / а йік се улутавиу /то т'ешко за слово».

Кожне речення, у складі якого є внутрішньоформне слово чи один із елементів словотвірного гнізда, включене у комунікативно- прагматичні координати, містить комунікативну мету, закладений у ньому намір мовця, який узагальнено можна кваліфікувати як прагнення повідомити чи запитати про щось, ствердити чи заперечити щось, попередити стосовно чогось, спрямувати адресата на якусь дію (цим самим досягти перлокутивного ефекту), висловити згоду чи незгоду з чимось, дати чомусь (комусь) певну оцінку та ін.

Входячи в семантичну структуру мовленнєвого акту, така внутрі- шньоформна одиниця (через пресупозиційні знання комунікантів) уже виявляє позицію адресанта в плані того, як повинен би адресат кваліфікувати отримане повідомлення: Ти /лутауйеку / кому/ йа кау ? / ци м 'ін'і устати / шобес мене уч 'уу». Тут імпліцитно закодована погроза, яку можна дешифрувати так: «Ік ни перестанеш се лутавити /то зарас ди- станеш / йа устану / озму прут / і меш битий ». Розглянемо ще приклад: «Мої/ та цес лутауйек ч 'о се ниубзивайі / ч'о вин / вере /м 'ін'і корит / ч 'ороби наустр'іт'?».

Висловлюючись у присутності «лутав'їка», тим самим опосередковано апелюючим до нього, адресант підкреслює своє негативне ставлення до його дій, наголошуючи: нема і не було жодних причин для «лутав'їня», мовляв, «т'ешко се здогадати / ч'о ти отак себе ведеш».

Семантико-прагматичними маркерами вираження смислу, закладеного у цьому мовленнєвому акті, виступають, крім ключового слова, такі одиниці, як мой, вере, редуплікований елемент чьо, фразеологізм робити навстріть, що підсилює закладену у висловленні комунікативну мету адресанта, сприяє вираженню його інтенцій - запобігти ускладненню ситуації, «загасити» конфлікт, вивести адресата («лутав'їка») із його емоційно-психологічного стану.

Як бачимо, виявленню характеру адресантно-адресатних відношень (через внутрішньоформну лексему він великою мірою сприймається як конфронтаційний) сприяють і ті мовні одиниці, які підсилюють прагматично-оцінне значення ключового слова. Порівняймо ще: «Хол'ера би йіго уз 'ела / цего лутауйіка / йек вин мене гризе »; «Б'ідоч 'ко мойа гир 'ка / шо йа майу роб ити с цим лутауйіком »; «Аг 'імої / та уже дал'і нима куда /уже диїшло до країного / отак вид малого лутавиц:е / і шо ви бесте на ц:е сказали ?»; «Таже муси бути іки їс припир цему лутауйін'у / циї лутавиї натур'і».

Наведені приклади засвідчують, як саме адресант кваліфікує пов'язаний з названою внутрішньоформною одиницею смисл, як системні значення слова, наявні в говірці, завдяки кваліфікаторам здатні набувати різної інтенсивності в координатах «добре - погано»: «погано - гет зле»; «погано - крайне погано»; «погано - тики так, що дальше терпіти ни мош».

Важливо підкреслити й те, що ключове внутрішньоформне слово, входячи в певний мовленнєвий акт, здатне підсилювати різні значення, окреслюючи (великою мірою через інтонаційний малюнок висловлення) характер повідомлення, «підказуючи» адресатові, що в тексті закладені додаткові смислові прирощення. Наприклад: «Фаіно / дуже йіс фа іно оц:еробиш / фаіно лутавис:е / оі шо фаіно /роби так і дал 'і»(«Тутки геіби фал 'ба / але то лиш так вигл 'ідайі / шо баба йіго фалит / ни б 'іітесе / малиі добре знайі / шо за лутауйін 'і ни фал 'ут / шо вин зле роби »).

Розглянемо ще приклади: «Лутауйек вид лутауйіка / але ви ни д и- вуітесе /униус 'іу ти і фам 'іл'ійіуперт 'уки / задуже гоноров 'і» (тут - констатація факту, заспокоєння когось через кваліфікацію ситуації, применшення вини третьої особи, про яку мовиться, бо «лутавис'т' у него спаткова / шо вин / сараку / винен?»); «Ти / лутауйеку / іди йіш / ни дуі гуки / бо йіс сам винен / гаі іди / іди / бо йіда вистине / таі тогди шо / меш студене йісти ?» (тут - намагання згладити конфлікт, висловлено докір («бо йіс сам винен »), а також заохочення комунікативного партнера до дії через аргумент - «йіда вистине»).

Матеріал нашого дослідження засвідчив: ключове внутрішньофор- мне слово у певних мовленнєвих ситуаціях здатне семантично трансформуватися, набуваючи протилежних ознак: «Видите / ми казали / лутауйек /закрем 'інцкиі/ а вин показау прим 'ір / йек тре: держ 'ети слово / та без него тутки ми ус 'і би пропали / видите / лутавис'т' /зат':ет'іс'т' ниурас йе погана».

У цьому контексті ключове внутрішньоформне слово імплікує значення, яке на аксіологічній шкалі подано виключно зі знаком «плюс», оприявлюючи такі прагматичні компоненти значення: «муровиі»; «тоі / у кого тверде слово»; «такиі/шо на него мош се спустити»; «над'ііниі»; «тоі/шо йе прим 'іром дл'а других» та ін.

У структурі мовленнєвих актів (прямих і непрямих), що формують розгорнутий текст (дискурс), можуть бути повтори (лейтмотивні, топі- коутворювальні слова чи словосполучення), синонімічні чи антонімічні одиниці, дескрипції, що є важливими структурно-семантичними елементами тексту як дискурсу й носіями його прагматичних компонентів значень. Однак саме «промовлюване буття» Гадамер Ганс-Георг. Герменевтика і поетика // Вибрані твори / Пер. з нім. К.: «Юні- верс», 2001. 288 с. внутрішньоформного ключового слова великою мірою виявляє характер спілкування, а отже, і стосунки комунікантів, оцінку ними комунікативної ситуації. Наприклад: «вВи каете / таже лутауйек на уСеке спосибни / на таке / шо би і ни здумау/ йа гезде вивернула кулешку/ ну таі ми беремо копагіч 'ік / леда оп- тач 'уйімо йіго у бриндзу / таі йімо / а ц:е д 'іуч 'е такош бере / але озме / вимн'іцкайі квач'оку кулац'і / таі ни би / так'ік ми / потрошки бриндзи / шобиус'ім стало/ а уна н'і /залутавиласе/ шош ійі се ни удало/ таі уна ни у миску моч'ейі / а у кружок/ і так / шо гаш гупайі у него/ шоби ми ни лиш вид'іли / але і ч 'ули / отак 'і м 'інти ц'а д 'івоч 'ка потрафила показувати / і див 'іц:е / іке мале / а тота голиука ад'і ікого пустого нат'ігайі / Ну та бо ійі се ни удало / шо потрошки /уна хот'іла по богату / а рас ни вол'но / ну то уна погадала / йа зробйу отак / Ну але подумаіте / шо таке гон:о се випр'істиу тиіголов'і/оц:е /йекуно там сеумйстилд?».

Як бачимо, ВФ ключового слова у тексті як дискурсі виступає його семантичним скріпом. Вона артикулює значення, що втілюється в різного типу мовних одиницях, зокрема й дескрипціях - характеристиках особи, позначеної цим словом, генеруючи у такий спосіб «приріст буття»¹ цього слова і прагматичні компоненти його значень: «та / шо на ус'еке спосибна»; «та / шо корит /роби наустр'іт'»; «та / голова ікойі пустого нат'ігайі»; «та/у голов'і котройіус'еке гон:о се випр'істи» та ін.

Крім внутрішньоформного слова, підсилювати комунікативно- прагматичну спрямованість висловлень, наявних у мовленні жителів с. Тюдів, можуть сполуки, які реалізують усталені значення незгоди, конфліктності, заперечення. Наприклад, ага йо Там само, с. 47. Голянич М. Мовний портрет села Тюдів. Словник у двох томах. Т.1. А - М. Івано- Франківськ: Лілея-НВ, 2018. С. 28.:

«Ага йо /уже б 'іжу / так б 'іжу / шо гаш се зашпортуйу / ви сидите соб 'іу тепл 'і / а ти іди / Іванку / двод'і / іди у таку студ 'ін' / таі винеси зр'іки водич 'ки».

Ага йо (як відповідь на прохання, подане у предтексті) навіть без подальшого розгортання адресатом думки уже виступає виявом незгоди, незалежно від того, що саме і в якій формі буде ним висловлено далі. Наведемо ще приклади: «Ага йо / наішли дурного / сам 'і каж 'іт / таже вас ни замкнуло / ви гон ':і рот утворити /у вас йізик ни пририс у нему »; «Ага йо / гадау йіс / шо махнеш пал 'ч 'іком / а йа се схопйу / і поб 'іжу / а цего /л'упч 'іку /ни буде /махаітим /шо на таке се спокус'ут»; «Ага йо / бирше н'іч 'о ни хоч 'іте?»

Очевидно, ага йо можна розглядати як засіб вираження згорнутос- ті мовленнєвих актів, а це дає підстави стверджувати, що окремі одиниці, з яких починається мовленнєвий акт, будучи виразниками ментальних моделей сприйняття комунікантом ситуації, здатні «заповнюватися» значеннями особистісного оцінного характеру, реалізуючи ту чи ту інте- нцію комуніканта.

Назване слово-маркер чи й деякі інші мовні одиниці (наприклад, Е:; И:ї)^х у гуцульському діалектному дискурсі - складники мовленнєвих актів (зокрема й непрямих), виступають домінантними маркерами вираження «прочитуваного» усіма смислу, окреслюючи й відповідний набір імплікатур «Е: / та то ґазда /у него хати пид бл 'ехоу»; «Е: / та инак і ни могло бути / йек ви та-ке могли подумати ?»; «И:ї / н'іч 'о ни кау / але ік отаке говорити / то л 'іпше ц 'іхо сид'іти ». «...імплікатури мовленнєвого спілкування (імплікатури дискурсу) - це прагматичні компоненти змісту повідомлень, мовленнєвих жанрів, дискурсів, які виводяться адре-сатом з контексту спілкування завдяки знанню комунікативних принципів, максим, постулатів та конвенцій спілкування» [1, с. 63].. У наведених вище прикладах ага йо містить значеннєві компоненти, які можна б оприявити як: «Аг 'ії/ та цего н 'іколи ни буде»; «Йа бих на таке н 'іколи ни пристала »; «Ви мене за кого майте / ік гадайте /шо йа на таке се згоду?»; «Та шо ви /н'і /йек йісте осм 'ілилисе таке м 'ін'і казати?»; «Н'і / йа се здержу / шоби вам шош бирше ни ск а- зати за таку фаїну пораду» та ін.

Як бачимо, ага йо, «відкриваючи» мовленнєвий акт, виступає вказівкою категоричного заперечення того, що було висловлено комунікативним партнером. Актуалізуючи певний фрагмент знання, пов'язаний із характером спілкування, його максимами, виділена мовна одиниця розкриває й особливості взаємодії комунікантів (вона не є кооперативною), а також приховано сигналізує про їх можливе розгортання: подальше з'ясування комунікативних позицій, а отже, вияв бажання згладити конфлікт чи (навпаки) його ускладнити та ін. Наприклад: «Ага йо / у мене ш 'і йе трохи розуму / абих ни дослухаусе до пустого / Але подумаїте / Іванку /уно ни таке погане / ік може се здати / ік вам вигл'ідайі».

Смислове наповнення мовленнєвих актів, у складі яких є ага йо, звичайно, здійснюється й іншими мовними одиницями. Так, у наведених фрагментах тексту засобами вираження й підсилення прагматичних компонентів значення, закладеного у смисловій домінанті ага йо, виступають усталені вислови «вас ни замкнуло », «наїшли дурного », «б 'іжу, шо гаш се зашпортуйу », «ви гон ':і рот утворити », «бирше н 'іч 'о ни хоч 'іте?», інваріантне значення яких чітко окреслює персональну комунікативну лінію адресата, його негативну оцінку почутого; тобто виділені, а також й інші мовні одиниці, наявні у мовленнєвих актах, виступають значущими засобами вираження комунікативної позиції адресанта, означуючи різні напрямки втілення ілокутивних сил його й адресата.

У кожному з наведених сегментів тексту ага йо - це насамперед виразник конфліктності, когнітивний і емоційно-оцінний знак, інтенцій- но зорієнтованй на досягнення адресантом перлокутивного ефекту.

Ще одним засобом - носієм комунікативно-прагматичних значень - у тюдівському говірковому дискурсі є слово (ілле Голянич М.І. Мовний портрет села Тюдів. Т.1. С.31.. Ця мовна одиниця як вагомий семантичний і оцінний маркер у висловленні виражає високу міру вияву ознаки і є носієм значення «дуже».

Як правило, алле включене в ті фрагменти мовомислення, що пов'язані насамперед із побутово-господарською, обрядово-процесуальною діяльністю, з тими сферами, де мовцеві важливо актуалізувати асоціативно-образний потенціал мовної одиниці, окреслити емоційно-оцінний вектор його розгортання, виявити різні типи оцінки стосовно чогось - естетичну, етичну та ін. Наприклад: <«4л:е фаїна дон'кау Івана / шо фаїна / то фаїна / понад усні Т'удну»; «Ал:е дош ':ік / дауно такого нн було /тнкн нн було сегол'іта»; «Ал:е банужец /витко /шо йіс нн пошкудувала добройі сметанки »; «Ал:е вес 'іл'е / ну то на такому вес'іл'у вартуй і побутн ход'бн рас у жнт'у / йек то ус'о фаїно про- ваднлосе / одно за одним / йо:ї / і йек фа їно л 'уде набувалнсе »; «Ал:е дол'удннї цес хлопец »; «Ал:е йісте добре / Йуц'ку / йіму внтпов 'іли / фал'у вас за т:о / бо кау вам гезде / нн кожднї мнх би отакрнуно ск а- затн / і так ууйізатн слово до слова / так / шо нн наслухаубнсе».

Виражаючи позитивну оцінку чогось, мовець використовує цю мовну одиницю і як елемент ряду синонімічних висловлень, що виступає вербалізатором інтенцій мовця і водночас виконує когерентно-когезійну функцію в тексті. Наприклад: <«4л:е добре / шо добре / то добре / витко богато йіз дала докладну / бо їнакше уно бн нн було таке »; «Ал:е фаїне / ну то таке / шо фаїн'іш:ого нн може бутн / шнт'е гаш с 'м 'ійец:е /таке веселе»; «Ал:е ч 'ісст:а ц':аробота /та де: / куда: / н'іхто краш:е йійі нн зробн / тнкн н 'іхто / мої / йек йіс фа їно науч 'еласе шнтн »; <«4л:е йіз добре купила / та це таки ї лнжннк / йо:ї / такиї / шо краш:ого н 'іґде нн наїдеш / йе шо кннутну поуннцу »; «Та то таке / шо гаш нн знайу / йек сказатн / ал:е добре / напрауду / слну бракуйі / абнх сказау / іке уно / страшно смашне».

У слові салле закладена амбівалентність, що виявляється на синтагматичному й асоцативно-образному рівнях. Така семантична двовекто- рність дозволяє мовцеві (залежно від комунікативної мети) включати цю одиницю в такі типи висловлень, які за функційно-стилістичними й комунікативно-прагматичними характеристиками є протилежними.

Наприклад: «лл:е добрн ї (догадлнвнї, дол'удннї, інтересннї, мн'ікон'кнї, робитниї, розумннї, смашниї, солоткиї, фаїннї, ц'ікавиї (до роботи), ч 'естиї»;

«Ал:е брудни ї (брун:иї), вон'еч 'ії, гннлнї (лінивий), грус'киї, кустр'убатиї, лутавиї, неукрнтннї, ннпоснд'уч 'ії, ннч'естиї, потаїниї» та ін.

Розглянемо функційне навантаження слова алле в тексті, звертаючи увагу на особливості реалізації в ньому комунікативно-прагматичних компонентів змісту: «Ал:е розумни і / такиї зарозумниї / ік ч 'іп / ік ч 'обит / ік рускал ' / ік ни знайу / шо / бо хто пашу продайе за так 'і грош'і? / по дес'іт' гриун'іу за сотик / та це с 'м'іх / кури с такого с'м 'ійуц:е / н'і / ни с М 'ійуц:е / арегоч 'ут / мої / каут мижи собоу / ікиі цес ч 'олов 'ік дурнії і / И:і / та бо то у вер 'хах / шо би вин с тим паслом робиу? / Наі буде / але шоби за так 'і грош 'і вид:авати пол 'енку / то наі це шл 'ах трафи».

Вага слова алле в наведеному тексті полягає в тому, що воно є значущим смислотвірним засобом у висловленнях-репліках адресанта - у вербалізації його ілокутивних сил.

«Відкриваючи» діалогічну взаємодію комунікантів (алле є першим в ініціальній репліці адресанта), це слово разом із семантикою й асоціативно-образним наповненням порівняльних структур, що утворюють градаційний ряд, підсилює прагматичну спрямованість висловлень адресанта стосовно оцінки ним дій третьої особи, про яку мовиться: <«4л:е розумниі / такиі зарозумниі / ік ч 'іп / ік ч 'обит / ік рускал' / ік ни знайу шо».

Як бачимо, алле, сприяючи формуванню негативної, оцінно- оксиморонної тональності тексту [Ал:ерозумний..., ік ч'іп], тим самим допомагає актуалізувати закладений у всьому тексті конфронтаційний характер спілкування комунікантів, а отже, реалізувати й ті комунікативно-прагматичні компоненти значення, які пов'язані з діалогічною взаємодією мовців.

Таким чином, виділені мовні одиниці - це комунікативно- прагматичні маркери в гуцульському говірковому мовленні. Вони беруть активну участь у формуванні смислів, що утворюються в процесі взаємодії комунікантів і відбиті у тексті як дискурсі.

Література

1. Бацевич Ф. С. Нариси з лінгвістичної прагматики: монографія / Флорій Бацевич. - Львів: ПАІС, 2010. - 336 с.

2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник / Флорій Бацевич. - К.: Академія, 2004. - 342 с.

3. Голянич М. І. Мовний портрет села Тюдів. Словник у 2-х т. Т. І. А-М / Марія Голянич. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2018. 1000 с.

4. Ґадамер Ґанс-Ґеорг. Про інстинність слова // Ґадамер Ґанс-Ґеорг / Герменевтика і поетика / Вибрані твори / Пер. з нім. К.: «Юніверс», 2001. - С. 28-50.

5. Етимологічний словник української мови. У 7 т. / АН УРСР, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. - К.: Наук. думка, 1983. - Т.3. 552 с.

6. Потебня О. О. Естетика і поетика слова: збірник. Пер. з рос. / Упоряд., вступ. ст., приміт. І.В.Іваньо, А.І.Колодної. - К.: Мистецтво, 1985. -302 с.

Размещено на Allbest.ru