Синтаксичний зв’язок керування у польській та українській мовах (на прикладі вербальних словосполучень)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Синтаксичний зв'язок керування у польській та українській мовах

(на прикладі вербальних словосполучень)

Зелінська Марія Зенонівна,

кандидат філологічних наук, доцент,

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Фендак Діана Романівна,

магістрантка,

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Стаття присвячена вивченню особливостей синтаксичних норм у досліджуваних слов'янських мовах, а саме мовознавчому аналізові шляхом зіставлень синтаксичного зв'язку керування у польській та українській мовах. Порівняльна лінгвістика допомагає нам віднаходити спільні точки зіткнень та розходжень споріднених мов, отримані результати сприятимуть справному перебігу міжмовної комунікації. У методі міжмовного порівняння важливими є два прийоми: зіставлення, яке базується на подібності, котра дозволяє виокремити спільне у системах двох мов, та протиставлення, яке допомагає виділити відмінні мовні явища. У публікації виділено спільні та відмінні риси реалізації синтаксичного дієслівного зв'язку керування обох мов та розглянуто специфіку їхнього втілення. Серед спільних синтаксичних форм віднаходимо вираження прямого додатка здебільшого формами знахідного відмінка. Особливу увагу звернено на варіантність форм керування та розбіжності у дієслівному керуванні у близькоспоріднених мовах. З'ясовано, що окремі польські дієслова, еквівалентні за змістом та формально схожі до українських, внаслідок особливої сполучуваності, можуть мати інше граматичне оточення: польські дієслова, які поєднуються із залежним словом без прийменника, мають в українській мові свої прийменникові аналоги. Виділено також відмінності у дієслівному керуванні на при-кладі безприйменникових конструкцій, які виявляються у відмінкових формах залежного слова. Мовні розбіжності часто спричинені полісемантичністю польських дієслів. У випадку міжмовної комунікації, задля уникнення мовної інтерференції, їх необхідно вивчати як фразеологічні одиниці. У статті розглянуто специфіку інших випадків функціонування цього типу словосполучень в обох досліджуваних слов'янських мовах, котрі не покриваються ані відмінковою формою, ані прийменниковим відповідником.

Ключові слова: синтаксис, синтаксичний зв'язок, дієслівне керування, загальнопольська мова, українська мова.

Maria Zelinska,

PhD, associate professor,

Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University

Diana Fendak, MA,

Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University

THE SYNTACTIC RELATIONSHIP OF GOVERMENT IN POLISH AND UKRAINIAN LANGUAGES (ON THE EXAMPLE OF VERBAL PHRASES)

The article studies the features of syntactic norms in the studied Slavic languages, namely, linguistic analysis by comparing the syntactic connection of government in the Polish and Ukrainian languages. Comparative linguistics helps us find common points of contact and differences between related languages; the results obtained will contribute to the smooth flow of interlingual communication. In the method of interlingual comparison, two techniques are important: comparison based on similarity, which makes it possible to highlight what is common in the systems of two languages, and contrast, which helps to highlight different linguistic phenomena. The publication highlights the common and distinctive features of the implementation of syntactic verbal communication of government in both languages and discusses the specifics of their implementation. Among the general syntactic forms we find the expression of direct application mainly by forms of the present case. Particular attention is paid to the variability ofgovernment forms and differences in verbal government in closely related languages. We found that individual Polish verbs, equivalent in content and formally similar to Ukrainian ones, due to their special compatibility, may have a different grammatical environment: Polish verbs combined with a dependent word without a preposition have their own prepositional analogues in the Ukrainian language. Differences in verbal government are also highlighted using the example of non-prepositional constructions, which appear in the case forms of the dependent word. Language disagreements are often caused by the polysemantic nature of Polish verbs. In the case of interlingual communication, in order to avoid language interference, they must be studied as phraseological units. The article also examines the specifics of other occurrences of functioning of this type ofphrases in both languages under study, which are not covered by either a case form or a preposition.

Keywords: syntax, syntactic relation, verb government, general Polish language, Ukrainian language.

Словосполучення - синтаксична одиниця-конструкція, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою підрядним або сурядним зв'язками i певними лексико-граматичними відношеннями. Поряд із мінімальною синтаксичною одиницею - бере участь у побудові речень. Відмінність словосполучення й речення полягає у виконанні ними функцій: у першого - номінативна, у другого - комунікативна, однак більш характерним розмежовуючим чинником є наявність або відсутність предикативності (Бевзенко, 2005:14; Вихованець, 1993:9; Кононенко, 2012: 568-569).

Відомо, що слова у словосполученні співвідносяться між собою на основі граматичного та змістового зв'язку. Закономірності сполучуваності слів визначають специфіку синтаксису кожної національної мови, а також найбільш споріднених між собою (Бевзенко, 2005:15). Їхнє граматичне оформлення є наслідком мовленнєвих традицій, котрі можуть сягати як давнини, такі і функціонувати лише протягом декількох десятиліть. Багатогранність мови, різноманітність її можливих сполучень, значеннєва подібність слів, їхня будова доволі часто змушують нас вагатись, яку граматичну форму слід обрати: Uzywacpastq do zgbow czy uzywacpasty do zgbow? Sympatia dla Stasi czy sympatia do Stasi? Synpodobny do ojca czy syn podobny ojcu? (Markowski, 200: 249).

У сучасній українській, як і у польській мові, словосполучення характеризується трьома основними типами підрядного зв'язку: 1) узгодження; 2) керування; 3) прилягання. Керування - це вид синтаксичного зв'язку у словосполученні між ведучим та залежним словом, у котрому головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми (Білодід, 1972: 67). Своєрідність керування полягає на лексико-граматичному значенні головного слова, тобто зв'язком керує комплекс лексико-граматичних властивостей слова. Залежно від морфологічного класу опорного слова виокремлюють керування дієслівне (вибачити товаришеві, mowic przy swiadkach) (Кононенко, 2012: 570), іменникове (доказ провини, list od siostry) (Кононенко, 2012:569), прикметникове (гідний нагороди, starszy o rok od brata) (Кононенко, 2012: 570), прислівникове (дуже сумно, bardzo blisko) (Кононенко, 2012: 570), числівникове (п'ять помідорів, czterech chlopakow) (Кононенко, 2012: 570), займенникове (кожний з двох, ktos nieznajomy) (Кононенко, 2012: 570). Найбільш поширеними типами словосполучень є дієслівні (вербативні) та іменникові (субстативні) (Кононенко, 2012: 570; Шульжук, 2004:35). Властивість керувати більшою мірою притаманна дієслову: прошу (чого?) чаю, запрошено (на що?) на чай, просити (чого?) чаю, попросивши (чого?) чаю, запрошений (на що?) на чай. Значно рідше керує іменник (здебільшого віддієслівний), прикметник, числівник, займенник чи прислівник (Каранська, 1995:49).

Керування буває безпосереднім або посереднім. Синтаксичний зв'язок, при якому керований член словосполучення в певній відмінковій формі приєднується до керуючого без допомоги прийменника називається безприйменниковий, безпосередній або іншими словами прямий спосіб керування, наприклад, їхати годину, любуватися полем, керівник групи (Каранська,1995:50; Білодід,1972:68). Зв'язок, при якому залежне слово приєднується до головного за допомогою прийменника - це прийменниковий або посередній спосіб керуванням, наприклад, оповідання про море, більше за всіх, сидіти за столом, цукерки з начинкою (Білодід,1972:68; Каранська,1995: 50). Окрім того, у мовознавстві керування поділяють на: сильне, при котрому кероване слово вимагає наявності залежного слова (наприклад: питати про успіхи, kpic z sqsiada) та слабке, при котрому зв'язок між компонентами словосполучення можливий, проте необов'язковий (наприклад: радість перемоги, widziec drzewo) (Білодід,1972:68; Кононенко,2012: 577). синтаксичний польська українська мова

Отже, у польській мові, як і в українській, зв'язок керування уподібнюється до ієрархічної структури, в котрому головне слово вимагає певної граматичної форми залежного слова. Цей тип зв'язку створює неабиякі труднощі навіть для носіїв польської мови з Польщі. Оскільки синтаксичні схеми є постійними, їх слід навчитись, так як і сталих словосполучень (Кравчук,2011: 228).

Багатство української та польської мови полягає насамперед в їхній розмаїтості, котру можна помітити через призму поширеної синонімії дієслівних форм керування. Варіантні форми при головних членах словосполучення в обох мовах зазвичай розходяться, тому необхідно звернути увагу на випадки, коли одна мова володіє варіантністю форм керування, а інша навпаки. Приміром: просити кави, каву /prosic kawy, o kawg, турбота про когось / troska o kogo, відмова у допомозі, допомоги / odmowa pomocy, переконати в чомусь /przekonac o czyms, do czegos, готовий до чогось / gotowy do czego, na co, переконати в чомусь /przekonac o czyms, do czegos. Часто варіантність сполучуваності в обох мовах пов'язана із семантичними видозмінами. До прикладу, в українській літературній мові дієслово «тужити» поєднується з прийменником - за (ким, чим). Польське слово-відповідник «tgsknic» має варіанти у своїй валентності, що супроводжується змінами значень. Наприклад: 1) tgsknic za kim, czym - smucic sig zpowodu braku kontaktu z kims, braku czegos; 2) tgsknic do kogо, czego -pragnqc, by cos sig urzeczywistnilo, chciec zobaczyc kogos.

Актуальність роботи полягає в аналізі недостатньо дослідженої лінгвістичної проблеми. Напрям дослідження є надзвичайно перспективним, зважаючи, на те що розгляд проблемних лінгводидактичних аспектів споріднених мов, як у теоретичному так і в практичному плані, не втрачає своєї актуальності.

Чималий внесок в українсько-польську мовно-культурну взаємодію внесла Ірина Кононенко. Як слушно підкреслює В. Ґрещук, «Мовознавча наука з появою монографії І. Кононенко збагатилася фундаментальною працею, що засвідчила високий рівень розвитку української та польської мов як типологічно споріднених» (Ґрещук,2016:77). Польській та українській граматиці у зіставному аспекті, зокрема, на рівні синтаксису присвячені дослідження А. Кравчук (Кравчук,2011; Кравчук, 2017), М. Зелінської (Зелінська, 2018) Н. Місяць (Місяць,2014) та ін.

Мета статті полягає в аналізі особливостей безприйменникового синтаксичного зв'язку керування польської та української мов та виділенні спільних і відмінних рис його реалізації у двох близькоспоріднених слов'янських мовах.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань: з'ясування специфіки синтаксичного зв'язку ке-рування в польській та українській мовах і виділення спільних та відмінних рис реалізації безприйменникових конструкцій.

Об' єктом дослідження є дієслівний безприйменниковий зв'язок керування в польській та українській мовах.

Для досягнення мети та реалізації завдань у роботі застосовуються такі методи: теоретично-описовий, зіставний, лінг-вістичний аналіз та синтез.

Вивчення специфіки семантико-граматичних систем належать до основних завдань мовознавства. Порівняльна лінгвістика допомагає відшукати напрями сходжень та розходжень споріднених мов, що слугує встановленню міжмовної комунікації (Кононенко, 2017:91). Дієслівне керування є активно досліджуваною мовознавчою проблематикою, як стверджує Вихованець: «у ролі опорних слів виступають дієслова, котрі керують різноманітними відмінковими і прийменниково- відмінковими формами іменників» (Вихованець, 1993: 36). У сучасній українській мові дієслова, котрі можуть поєднуватися з послідовним рядом відмінків, знахідним та його функціональним еквівалентам, належить центральне місце. Давальний відмінок адресата та його відповідники займають проміжне місце між центральними та периферійними формами. Орудний відмінок інструментальний і його прийменниково-відмінкові функціональні еквіваленти вказують на найпериферійнішу позицію керованого дієсловом компонента (Вихованець, 1993: 38).

Безприйменникове дієслівне керування у польській та українській мовах реалізується у словосполученнях, конструкції котрих розглянемо у поданих нижче схемах:

1) дієслово + іменник у родовому відмінку

2) дієслово + іменник у давальному відмінку

3) дієслово + іменник у знахідному відмінку

4) дієслово + іменник в орудному відмінку (Кононенко, 2012: 579-581).

У загальнопольській мові прямий додаток здебільшого виражений формами знахідного та родового відмінків, дещо рідше - орудного. Найбільш поширеною є форма знахідного відмінка. Вживання родового відмінка після дієслів залежить від різних факторів - лексичного, семантичного, синтаксичного та словотворчого (Зелінська, 2018: 133-134). Поширеною серед придієслівних функцій родового відмінка є ознака партативності, котра полягає в оформленні назви предмета, що окреслює позначувану дієсловом дію лише якоюсь частиною, а не в усьому своєму обсязі. Приміром: відрізати хліба, всипати цукру, нарвати яблук (Білодід,1972: 78). Залежно від інтенції певна група дієслів у польському синтаксисі може поєднуватися або із родовим або із давальним відмінком: Dal dziecku cukierkow (в значенні «певну частину»), dal dziecku cukierki (в значенні «цілу порцію, всі») (Markowski, 2003: 252).

Специфічним різновидом синтаксичних функцій родового відмінка в українській мові є оформлення назви об'єкта, залежної від заперечного дієслова, наприклад: не бачити виходу, не мати часу, не стало чорнила (Білодід,1972: 78), «... і здавалось, вже не бачили очима ні синього неба, ні ясного сонця, ні зелено-мрійних степових далів, і тільки серцем одчували їх привіт і ласку» (Васильч.). «Я не чув зеніток з перших місяців війни восени сорок першого року» (Булаховський, 1959: 110). У польському мовознавстві існує правило, що після заперечних присудків функції прямого додатка завжди змінюють форму знахідного відмінка на родовий, наприклад: Kupilem wodq - Nie kupilem wody. Przeczytac gaiety - Nie przeczytac gazety. Можлива також варіативність граматичних відмінків - знахідного та родового до прикладу: pytac (kogo? co?) siostrq i pytac (kogo? czego?) siostry, обидві форми правильні, проте частотність вживання першої форми є більша (Кравчук, 2011: 229). Відповідно до вимог сучасної польської мови після заперечного модального дієслова теж вживається родовий відмінок: nie chce / nie powinien / nie umie / nie skonczyl / nie moze + bezokolicznik: Nie skonczyl spiewac piosenki (Кравчук, 2011: 232). В українській мові конструкції, у котрих спостерігається «відчуття заперечення», є складнішими в порівнянні до групи не з дієсловами. Коли інфінітив прилягає до дієслів із запереченням, на кшталт: не можу., не хочу..., то попри те, що ці слова, взяті ізольовано, керують знахідним відмінком, у поданому випадку вимагають родового, наприклад: - «Не можу я спокійно цього бачити, - показав на згарища Василь» (Копил.) (Булаховський, 1959: 13).

Давальний відмінок здебільшого є формою придієслівного функціонування, хоча можливе його вживання й при словотворчо споріднених з дієсловами іншими частинами мови, котрі виконують дію ведучого члена словосполучення (Білодід, 1972: 82). Своїми синтаксичними функціями давальний відмінок відмежовується від знахідного (більш чіткіше та виразніше в порівнянні до родового придієслівного), оскільки протиставляється знахідному як відмінок дальшого об'єкта відмінкові ближчого об'єкта. Частина польських словосполучень, що відповідають українським конструкціям такої структури, збігаються з ними за формою, наприклад дієслово підлягати (кому? чому?) і польський еквівалентpodlegac (komu? czemu?) або дякувати (кому? чому?) і dzi^kowac (komu? czemu?) (Кононенко, 2012: 580): Майор Девідсон безпосередньо підлягав генералу (Рибак, Час.., 1960, 352). Podlegam bezposrednio ministrowi (Markowski,2003: 256). Не мені дякуй, дякуй Богові (Кул. 23) (Огієнко, 1924: 122). Studenci dzi^kowali [swoim]profesorom za ichpomoc (Medak,2012: 121).

Знахідний відмінок в українській та польській мовах є тільки придієслівним відмінком, оскільки лише з ним може вступати в синтаксичну залежність. Функція знахідного безприйменникового відмінка є однорідною й зводиться до оформлення прямих додатків (Білодід, 1972: 80; Кононенко,2012: 580). У польській мові прямий додаток найчастіше виражений формою знахідного відмінка, про це свідчать приклади іншомовних запозичень: (prze)milowac co, klonowac co, (z)resetowac co (Кравчук, 2011: 230).

Синтаксична функція орудного відмінка полягає в оформленні назв знаряддя чи засобу дії, залежних у словосполученні від дієслів, які цю дію позначають. Відповідниками українських словосполучень даної структури в польській мові стають конструкції з безпосередніми формами керування, наприклад: опікуватися ким, чим / opiekowac si% kim, czym, їхати трамваєм /jechac tramwajem. Він добровільно опікувався майстернею, вимітав сміття, прибирав і чистив інструмент.., наливав до рукомийника воду (Ю. Янов., II, І954, 135); Troskliwie opiekowalismy si% chorymi zwierz^tami (Medak,2012: 276).

Синтаксичні схеми польської мови, які містять у собі слова зі значенням «керування», на взірець: rzqdzic, wladac семантично нагадують фразеологізми. У процесі опанування мови вони повинні бути засвоєні у вигляді неподільної, цілісної конструкції (Jadacka,2005: 150). Дієслова даного типу керування становлять однорідну семантичну групу, котра складається з лексем, що становлять різні форми правління: dyrygowac, owladnqc, wladac, zarzqdzac, administrowac та інші, наприклад: Od lat zarzqdzalposiadlosciq hrabiego (Medak, 2012: 709). А закон про вибори установлює, що всі ті, хто володіють наділеною землею, вибирають окремо від власників (Панас Мирний, IV, 1955, 365).

Специфіка синтаксичних конструкцій польської мови проявляється в семантичній неоднорідності багатозначних дієслів. Приміром: dotknqc matkq (в значенні «образити»), dotknqc sciany (в значенні «легко притулитись») (Кравчук, 2011:229). Тепер розгляньмо різні за значенням, проте однакові за написання дієслова у поданих реченнях: Wszyscy przestzegali ich przedniebezpieczenstwem.Trzeba zawszeprzestrzegac zalecen lekarzy (Medak,2012: 400). У першому реченніprzestrzegac узгоджується із знахідним відмінком (kogo? co? і вжито в значенні «попереджати»), на противагу цьому значенню в другому реченні дієслово przestrzegac узгоджується з родовим відмінком (kogo? czego? в значенні «дотримуватися вказівок»). У зіставленні з українськими відповідними конструкціями виділяємо міжмовні відмінності, оскільки в українській мові дієслово - відповідник попереджати/застерігати кого-небудь про щось вимагає прийменника: Пронизливо свистів пароплав, попереджаючи про скоре відплиття (Полт., Повість.., 1960, 603).

Мовні розбіжності на рівні синтаксису зумовлені іншими «вимогами» щодо відмінкових форм дієслів-відповідників в обох мовах. До прикладу українське дієслово потребувати поєднується з родовим відмінком (кого? чого?), а не (що?) приміром: хліба (Огієнко, 1924: 309). Натомість польський еквівалентpotrzebowac вимагає родового відмінка: Potrzebowal chwili, zeby oprzytomniec, apotem zaczynal dzialac (Olga Tokarczuk, Prawiek i inne czasy). Цього роду відмінності появляються у польських словосполученнях з давальним відмінком, натомість в українській ці дієслова мають дещо інше керування: przerwac (komu?) mowcy - переривати (кого?) мовця; odebrac (komu?) dziewczynce zabawkg - забрати (у кого?) у дівчинки іграшку; przyglqdac sig (czemu?) temu - приглядатися (до кого?) до цього, дивитися (на що?) на це; Bog blogoslawi (komu?) temu czlowiekowi - Бог благословить (кого?) цю людину (Кравчук, 2011: 236).

У ході зіставного аналізу розбіжності виявляємо у заперечних конструкціях: в українській мові спостерігаються особливі форми прямого додатка. Загальносемантична функція родового відмінка в придієслівному функціонуванні практично цілком збігається з функцією знахідного відмінка в близькоспоріднених конструкціях. Можливість у конструкції з не вживання знахідного відмінка замість родового значно збільшується через конкретизацію відповідного слова-поняття за допомогою уточнення через підрядне речення (Булаховський, 1959: 12). Вживання у згаданих випадках саме родового, а не знахідного відмінка зумовлюється частковими, переважно семантичними особливостями керуючого дієслова. Як пише Н. Місяць, «У польській та українській мовах є певна різниця форм прямого додатка. В українській мові він може виражатися родовим і знахідним відмінком, наприклад: Писати лист / Писати листа. При запереченні також можливі дві форми, хоча перевага надається родовому відмінку. У польській мові при запереченні єдино можливою є форма родового відмінка, наприклад: Tylko weseli studenci do strachu nie meli chgci. (K. Galczynski). Jego sladow na piasku zaden wichr nie zatrze. (K. Galczynski) (Місяць, 2014: 30).

У загальнопольській мові дієслова, котрі несуть у своєму значенні елемент заперечення вимагають виключно родового відмінка, це, наприклад, слова: zakazac /zabraniac, zapomniec, odmowic, zaniechac /zaprzestac, brakowac, unikac, nienawidzic (Кравчук, 2011: 229). Їхнім українським відповідникам натомість характерне керування: дієслово + іменник у знахідному відмінку. Приміром: шукати кого, що/szukac kogo, czego, ненавидіти кого, що /nienawidziec kogo, czegо, слухати кого, що / sluchac kogo, czego, берегти, стерегти кого, що / strzec, chronic, pilnowac kogo, czego, захищати кого, що / bronic kogo, czego, оберігати кого, що / strzec kogo, czego, заборонити щось / zakazac czegos, забути щось / zapomniec czegos, доводити щось / dowodzic czegos, вживати що / uzywac czego, доглядати когось, щось / doglqdac kogos, czegos, пробувати щось / probowac czegos (Кононенко, 2012: 580).

Проте і у цьому випадку не все так однозначно. Візьмемо до уваги дієслово «zapomniec». Попри те, що воно містить у собі частинку негації, що відповідно до мовних норм повинно поєднуватися лише з родовим відмінком, тут все-таки можливі дві варіативні форми: родового або знахідного відмінків, оскільки в даному випадку необхідно заглибитись у семантику: «У сполученні з додатком у родовому відмінку zapomniec означає «залишати щось, не взяти щось через неуважність», як напр.: zapomniec parasola. У значенні «переставати пам'ятати» чи «втрачати з часом якісь уміння» zapomniec керує як формою знахідного, так і (рідше) родового відмінків, як напр.: Bardzo szybkozapominal wszystko,рідше wszystkiego, czego sig nauczyl» (Зелінська, 2018: 134).

Зіставляючи дієслівні безприйменникові конструкції обидвох мов, виділяємо доволі чисельну групу польських дієслівних словосполучень, котрі в українській мові мають іншу структуру: безприйменникову або прийменникову. Приміром: аплодувати комусь, чомусь / oklaskiwac kogos, cos, адресувати кому, чому / adresowac do kogos, czegos, належати комусь, чомусь /nalezec do kogos, czegos, програти комусь /przegrac z kims (Кононенко, 2012: 580). Як видно з наведених прикладів, українські безприйменникові дієслівні словосполучення з залежним словом у формі давального відмінка мають свої польські (прийменникові або безприйменникові) аналоги з родовим або орудним відмінком.

Вивчаючи глибше мову, ми створюємо для себе картину, образ, який постає у свідомості носіїв мови, тому у методі міжмовного порівняння важливими є два прийоми: зіставлення, яке базується на подібності, котра дозволяє виокремити спільне у системах двох мов та протиставлення, яке допомагає виділити відмінні мовні явища. Обидва ці прийоми несуть за собою позитивні наслідки, завдячуючи їм можна не лише досконало оволодіти мовою, а й навчитися бачити очима представників певної культури (Гольтер, 2017: 45).

Висновки

У результаті проведеного зіставного аналізу прикладів синтаксичного дієслівного зв'язку керування польської та української мов виділено спільні та відмінні риси його реалізації у двох близькоспоріднених слов'янських мовах, що дає нам підстави зробити наступні висновки: 1.Аналізуючи та зіставляючи специфіку зв'язку керування польської та української мов, простежуємо чимало спільних рис в структурі словосполучень (просити кави / prosic kawy; дякувати (кому? чому?) / dzigkowac (komu? czemu?). 2. Зіставляючи безприйменникові конструкції близькоспоріднених мов, виділяємо значну кількість розбіжностей реалізації безприйменникових конструкцій в обох мовах.

Істотні відмінності полягають насамперед в іншому оформленні синтаксичного зв'язку керування за допомогою відмінкових форм залежних слів. Це пов'язано із багатозначністю дієслів, котрі, відповідно до семантики, вимагають іншого в обох мовах відмінка (ризикувати життям / ryzykowac zycie; przerwac mowcy / переривати мовця; blogoslawic temu czlowiekowi / благословити цю людину; шукати кого, що / szukac kogo, czego). Різниця проявляється також і у тому, що польська безприйменникова конструкція має український прийменниковий відповідник (просити квиток /prosic o bilet; приглядатися до цього /przyglqdac sig temu) або ж навпаки (належати комусь, чомусь / nalezec do kogos, czegos, програти комусь /przegrac z kims).

Література:

1. Бевзенко С. П., Литвин Л. П., Семеренко Г. В. Сучасна українська мова. Синтаксис. Київ, 2005. 269 с.

2. Булаховський Л. А. Синтаксис (зв'язки) другорядних членів речення. Відмінкова залежність (керування). Безпосереднє (без-прийменникове) керування. К.: Радянська школа, 1959. 35 с.

3. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: підручник. К. : Либідь, 1993. 368 с.

4. Гольтер І. Міжмовні порівняння польської та української мов: лінгводидактичний аспект, 2017. 44-47 с.

5. Ґрещук В. Кононенко І. Українська та польська мови: контрастивне дослідження. Мовознавство. 2016. № 5. С. 75-77.

6. Зелінська М.З. Комунікативна компетенція молодих носіїв польської мови західних областей України. Дрогобич: Посвіт, 2018. 288 с.

7. Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови. Київ, 1995. 311 с.

8. Кононенко І. Ад'єктивно-субстантивне безприйменникове керування в українській і польській мовах. С. 91-99.

9. Кононенко І. Українська та польська мови: контрастивне дослідження. Варшава, 2012. 808 с.

10. Кравчук А. Лексикологія і культура польської мови. Том 2: Культура мови. Київ, 2011. 520 с.

11. Кравчук А., Ковалевський Є. Методика викладання польської мови. Мова і культура в полоністичній дидактиці в Україні. Київ, 2017. 324 с.

12. Місяць Н. Теоретичні засади навчання українців синтаксису польської мови. Українська полоністика. 2014. Вип. 11. С. 2634.

13. Огієнко І. Український стилістичний словник : підруч. кн. для вивч. укр. літ. мови. Львів: З друк. Наук. т-ва ім. Шевченка, 1924. 496 с.

14. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис : [кол. монографія] / за заг. ред. І. К. Білодіда. Київ: Наук. думка, 1972. 511 с.

15. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови. Київ, 2004. 406 с.

16. Jadacka H. Kultura j^zyka polskiego. Fleksja, slowotworstwo, skladnia.Warszawa, 2005. 253 s.

17. J^zyk polski. Poradnik Profesora Andrzeja Markowskiego. Warszawa : WILGA Sp. z o. o., 2003. 496 s.

18. Medak S. Praktyczny slownik l^czliwosci skladniowej czasownikow polskich. Krakow, 2012. 775 s.

References:

1. Bevzenko S. P., Lytvyn L. P., Semerenko H. V. (2005) Suchasna ukrainska mova. Syntaksys. Kyiv. 269 s.

2. Bulakhovskyi L. A. (1959) Syntaksys (zviazky) druhoriadnykh chleniv rechennia. Vidminkova zalezhnist (keruvannia). Bezposerednie (bezpryimennykove) keruvannia. K.: Radianska shkola. 35 s.

3. Greshchuk V. Kononenko I. (2016) Ukrainska ta polska movy: kontrastyvne doslidzhennia. Movoznavstvo. № 5. S. 75-77.

4. Holter I.(2017) Mizhmovni porivniannia polskoi ta ukrainskoi mov: linhvodydaktychnyi aspekt. S. 44-47.

5. Karanska M. U. (1995)Syntaksys suchasnoi ukrainskoi literaturnoi movy. Kyiv. 311 s.

6. Kononenko I. (2012) Ukrainska ta polska movy: kontrastyvne doslidzhennia.Varshava, 808 s.

7. Kononenko I.(2012) Adiektyvno-substantyvne bezpryimennykove keruvannia v ukrainskii i polskii movakh. S. 91-99.

8. Kravchuk A. (2011) Leksykolohiia i kultura polskoi movy. Tom 2: Kultura movy. Kyiv. 520 s.

9. Kravchuk A., Kovalevskyi Ye. (2017) Metodyka vykladannia polskoi movy. Mova i kultura v polonistychnii dydaktytsi v Ukraini. Kyiv.

10. Misiats N. (2014)Teoretychni zasady navchannia ukraintsiv syntaksysu polskoi movy / Ukrainska polonistyka. Vyp. 11.26-34 s.

11. Ohiienko I.(1924)Ukrainskyi stylistychnyi slovnyk : pidruch. kn. dlia vyvch. ukr. lit. movy. Lviv: Z druk. Nauk. t-va im. Shevchenka, 496s.

12. Shulzhuk K. F. (2004) Syntaksys ukrainskoi movy. Kyiv, 406 s.

13. Suchasna ukrainska literaturna mova. Syntaksys : [kol. monohrafiia] / za zah. red. I. K. Bilodida. (1972). Kyiv: Nauk. dumka, 511 s.

14. Vykhovanets I. R. (1993) Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys: pidruchnyk. K. : Lybid. 368 s.

15. Zelinska M.Z. (2018) Komunikatyvna kompetentsiia molodykh nosiiv polskoi movy zakhidnykh oblastei Ukrainy. Drohobych: Posvit. 288 s.

16. Jadacka H. (2005) Kultura j^zyka polskiego. Fleksja, slowotworstwo, skladnia.Warszawa, 253 s.

17. J^zyk polski. Poradnik Profesora Andrzeja Markowskiego. (2003) Warszawa : WILGA Sp. z o. o., 496 s.

18. Medak S. (2012) Praktyczny slownik l^czliwosci skladniowej czasownikow polskich. Krakow, 775 s.

Размещено на Allbest.ru