Стилістичні репрезентанти суб’єктивної оцінки в щоденниковому дискурсі Остапа Вишні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стилістичні репрезентанти суб'єктивної оцінки в щоденниковому дискурсі Остапа Вишні

Дейна Людмила Володимирівна

канд. філол. наук, старший викладач кафедри української мови Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, Україна

Анотація

синтаксико-стилістичний щоденникова комунікація остап вишня

У пропонованій статті докладно проаналізовано автокомунікативні синтаксико-стилістичні засоби вираження суб'єктивної оцінки на матеріалі щоденника Остапа Вишні «Думи мої, думи мої...». З'ясовано, що підупливом внутрішнього діалогу або уявної розмови з читачами до діарійних нотаток активно проникають оцінно забарвлені живомовні синтаксико-стилістичні явища, як-от: нечленовані речення, або комунікати, риторичні запитання і звертання, антипофора. Простежено важливий терапевтичний ефект від щоденникового типу комунікації загалом і таких аксіологічно наснажених конструкцій зокрема.

Ключові слова: автокомунікація, антипофора, нечленовані речення, оцінка, риторичні запитання, риторичні звертання, щоденниковий дискурс.

Уся мовна картина світу пройнята категорією оцінки. Мета тексту й слова - змусити оцінювати його зміст, створити відповідний суб'єктивний настрій, вплинути на реципієнта. Лінгвістична категорія оцінки має розгалужену систему продуктивних і непродуктивних форм мовного вираження. Безперечно, вона не стоїть осібно, а повноцінно входить до мережі структурно-семантичних і функціональних категорій мови, тісно взаємодіючи з ними. Погоджуємося зі слушною пропозицією Т. А. Космеди [4] розглядати категорію оцінки як структурно-семантичну (із семантичною домінантою), функціональну, прагмасемантичну категорію, що містить концепти схвалення, осуд, згода, незгода, критика, симпатія, антипатія та ін. Ураховуючи прагматичний аспект дослідження категорії оцінки, а також той факт, що оцінна семантика вповні реалізується лише в межах висловлення, на окрему увагу заслуговує аналіз синтаксичних засобів вираження категорії оцінки в щоденниковому дискурсі. Синтаксичні конструкції з аксіологічного й прагматичного погляду відзначаються більшою виразністю, структурною варіативністю, яскравістю й переконливістю створюваних письменником образів. «Елементарна поетичність мови, тобто образність окремих слів і постійних сполучень, - наголошував свого часу О. О. Потебня, - хоч би яка була вона помітна, незначна порівняно зі здатністю мов створювати образи зі сполучення слів, все одно образних чи безобразних» [4].

Важливою ознакою оцінки як дискурсивної категорії є те, що вона взаємодіє не лише з інтра-, а й з екстралінгвальними параметрами дискурсу, оскільки занурює потенційного реципієнта або в інтимно-особистий простір автора, або в культурний, соціально-політичний контекст доби. Щоденниковий дискурс - найсприятливіше тло для реалізації таких спроможностей оцінки, тому що він є неординарним мовним середовищем, яке дає авторові невичерпні потенції для самовираження. Ведення діаріуша - це специфічний різновид комунікативної діяльності, одним з обов'язкових складників якої є комунікативний намір, або інтенція, мовця. Щоденник майже ніколи не є простим набором фактів. Для письменника він «може бути майстернею, сповідальнею, черговим твором..., але майже ніколи просто переліком подій» [7], роздуми з пером у руці - це для майстра слова необхідна частина буття. Що ж до аналізованого в пропонованій розвідці дискурсу, то інтенційною домінантою в щоденнику Остапа Вишні «Думи мої, думи мої.» є самоувічнення й сповідь перед самим собою, подеколи вони перемежовані репортажним фактажем.

Під впливом автокомунікації, діалогу з внутрішнім «Я», до діаріушів активно проникають явища живого розмовного мовлення, які насичують зокрема й оцінні висловлення емоційністю, роблять їх влучнішими, додають їхній семантиці нових відтінків. До таких явищ експресивного синтаксису належать у щоденниковому дискурсі нечленовані речення, або комунікати, які здебільшого є семантично несамодостатніми. їх традиційно диференціюють на стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, емоційно-оцінні, структури мовленнєвого етикету. Найбільший аксіологічний потенціал в емоційно- оцінного різновиду розглядуваних конструкцій. їхня природа базована на безпосередній реакції автора на дію об'єкта або й на сам об'єкт. «Будучи позитивною чи негативною, така реакція є водночас і емоційною, й оцінною» : Ах!Ах! (В., 26.12.1949); От! (В., 19.12.1949). Семантичний діапазон описуваних нечленованих речень розмаїтий - страх, біль, погроза, сумнів, нерішучість, недовіра, натяк, обурення, досада, відчай, докір, невдоволення, іронія, насмішка, подив, захват тощо - і здебільшого контекстуально залежний. Наприклад, у текстовому фрагменті Вишня - украв! Ой-ой-ой! Так я вам скажу по секрету. Все своє життя літературне я стежив, щоб - не дай бог! - не вкрасти чогось у іншого. (В., 8.02.1952) завдяки пре- і постконтексту вдається встановити іронічно-оцінне значення структури Ой-ой-ой! - автор переконаний у нереальності висловленого в попередньому реченні. Аксіологічно наснажені також деякі структури мовленнєвого етикету, зокрема ті, що репрезентують подяку: Спасибі їм, полтавчанам, за любов до “Наталки", за молодість спасибі їм! (В., 27.12.1948); Народ -- оцінив. Спасибі йому (В., 12.12.1949).

Що ж до структури автокомунікативних конструкцій, то в контексті діалогізму потрібно чітко розмежувати поняття діалогічності внутрішнього мовлення та його діалогізованості. Діалогічність характеризує внутрішній монолог із погляду комунікативної настанови передусім на себе (усвідомлення себе як іншого) і лише подеколи формально на когось іншого. А діалогізованість є структурним виявом діалогічності, оскільки діалогізм внутрішнього монологу може бути прихованим. «Діалогізованість у внутрішньому монолозі виявляється по-різному. Один з найпоширеніших засобів - використання форм другої особи, а також поділ мовлення на репліки (наприклад, монолог у форматі запитання - відповідь)» [5]. У досліджуваних дискурсах діалогічність репрезентують вставні й вставлені конструкції, а також нечленовані речення як імпліцитні маркери автокомунікації. Ділогізованість як експліцитну форму бесіди із самим собою або потенційним реципієнтом уповні спроможна експлікувати антипофора - риторичний роздум, у якому автор із метою розбудови теми ставить запитання й відповідає на них, тобто членує мовлення на репліки. Такий різновид автокомунікації, діалог з уявним читачем, але фактично із самим собою, активно використовує у своєму щоденникові «Думи мої, думи мої...» Остап Вишня. Завдяки антипофорі реципієнт діаріуша відчуває себе активним учасником комунікації. Такий нерозривний комплекс «запитання - відповідь» у формі питального й окличного речень у рази посилює авторську суб'єктивну оцінку, семантика якої зосереджена в усій конструкції загалом. Употужнення оцінки стає можливим ще й тому, що антипофорі в аналізованих дискурсах властива експліцитна, зумисне підкреслена емоційність, пор.: Досконала робота? Розуміється, ні! (В., 12.02.1952) і Розуміється, це недосконала робота. В оригінальному контекстові не просто подано оцінку об'єкта, а завдяки емоційному акцентові й використанню специфічної конструкції вона вияскравлюється з усієї семантичної площини та набуває нової інтенційної сили.

Антипофора сприяє реалізації однієї з основних інтенцій щоденника - психологічної самотерапії. За допомогою автодіалогу, що є змаганням емоційного з раціональним, автор аргументує власні погляди, позицію. Здебільшого зміст антипофори утворюють оцінні розмисли письменника про об'єкти, які належать до різних аксіологічних кіл (див. [2]), а саме: «Я- громадянин»: Спідниці, безрукавки, кереї, сині штани (не сині, а взагалі широкі!) - хіба я їх не люблю? Люблю і любитиму! (В., 26.12.1948); «Я-митець»: А от такий собі, - може, великий, може, невеликий, - артист, як Золотаренко, він грав з пошаною до великого твору Котляревського. І виграв! І переміг Саксаганського! Переміг, може, не талантом, а любов'ю! Несвідомо, думаєте? Ні, свідомо! (В., 27.12.1948); За що?! За що люблять? Я ж нічого, достойного великого радянського народу, не зробив! (В., 10.03.1951); «Я-особистість»: Підходжу до фінішу. Хто ж я, зрештою, такий? Я -- Остап Вишня (В., 30.10.1950). Для репрезентації позитивної або негативної оцінки майстер слова часто послуговується нечленованими стверджувальними й заперечними реченнями Так! і Ні!, які є прямою, категоричною відповіддю на поставлене запитання. її увиразнення забезпечує емоційний наголос, експлікований окличною інтонацією. Стверджувальний комунікат Так! виконує функцію інтенсифікатора, дублюючи й посилюючи оцінку в преконтекстові: Помилявся? Так! Помилявся, і дуже помилявся (В., 10.03.1951). Заперечне нечленоване речення Ні! виконує іншу роль - завдяки створюваному антитетичному протиставленню автор емоційно переконливо виражає оцінне значення, антонімічне до того, яке міститься в питальному реченні в преконтексті: Чужий він мені? Ні! Не чужий! Він - мій син! (В., 19.12.1954); Лакей? Ні! Не пресмикався! (В., 20.10.1950);

Толстовське «непротивление»? Ні! (В., 20.1 0.1950); Що це?! Типове це для нас, для нашого часу?! Ні! (В., 17.03.1949).

Риторичні звертання та питання також сприяють репрезентації діалогізованості щоденникового дискурсу. Виконуючи апелятивну функцію, вони, по-перше, здійснюють вплив на читача, по-друге, експлікують ставлення діариста до адресата, яким може бути реальна або метонімічна особа, по-третє, є класичним типом внутрішнього діалогу письменника: Що, дорогі тт. художники?! Богомаз?! Іконописець?! Не наш?! Хлопчики ви мої! Якби у вас було стільки майстерства, сили, уміння, як у Їжакевича, - як би ми з вами продвинули вперед наше мистецтво! (В., 30.01.1949); Чую галас: "Націоналізм!" Це - на мою адресу! Ех, дітки мої! Навіть формально це до мене не чіпляється! (В., 30.01.1949); Діти мої! Та зрозумійте, що зняти ті штани ніжно, хороше, не ображаючи хазяїна тих штанів, - це мистецтво (В., 26.12.1948); Спасибі вам усім, мої дорогі рецензенти, за вашу думку про мою роботу! Пишіть, що хочете; говоріть, як знаєте! (В., 12.12.1949); Ай, мамо моя! (В., 26.12.48). Необхідно зауважити, що звертання з оцінним значенням у жодному разі не можна розглядати поза контекстом, оскільки в дискурсі їхня інгерентна позитивна семантика часто модифікується в іронічну або й саркастичну, як-от у діаріуші Остапа Вишні: дорогі тт. художники; хлопчики ви мої; дітки мої; мої дорогі рецензенти та ін.: Спасибі вам усім, мої дорогі рецензенти, за вашу думку про мою роботу! Пишіть, що хочете; говоріть, як знаєте! (В., 12.12.1949). Упадає в око те, що у висловленнях зі звертаннями, репрезентованими метонімічною особою, риторичні вокативи - абстрактні поняття та найменування явищ неживої природи сприймаються не буквально, а метафорично, оскільки вони експлікують «складну недиференційовану думку» [1]. Одначе подібні аксіологічно наснажені звертання є нетиповими для аналізованого щоденникового дискурсу Остапа Вишні. Загалом, створюючи ілюзію діалогу, риторичні звертання й питання в описуваних контекстах знімають емоційну напругу автора і цим самим засвідчують повернення його до нормального стану.

Отже, специфічна автокомунікативна ситуація в текстах щоденникового дискурсу логічно впливає на мовно-мовленнєве їх оформлення й призводить до активного залучення спектру живомовних елементів усіх рівнів: лексико - семантичного, фразеологічного, граматичного й ін. Особливу увагу з-поміж інших привертає синтаксико-стилістичний мовний ярус, різнорідні одиниці якого, з одного боку, демонструють особливе діалогізоване середовище щоденника, а з другого - здатні чи не найяскравіше репрезентувати категорію суб'єктивної оцінки. В аналізованому щоденникові Остапа Вишні найбільшу продуктивність засвідчили такі автокомунікативні експлікатори суб'єктивної оцінки: нечленовані речення, або комунікати, риторичні запитання і звертання, антипофора.

Список використаних джерел

[1] Білодід, І. К. (ред.). (1972) Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. К. : Наук. думка.

[2] Дейна, Л. В. (2016). Суб'єктивна та об'єктивна оцінка в українському щоденниковому дискурсі (дис. ... канд. філол.наук). Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка. Полтава, Україна.

[3] Дудик, П. С. (1973). Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення (просте речення; еквіваленти речення). К. : Наук. думка.

[4] Космеда, Т. А. (2000). Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і розвиток категорії оцінки. Львів : ЛНУ ім. Івана Франка.

[5] Лещишин, З. І. (2009). Внутрішній монолог як форма літературного викладу (автореф. ... канд. філол. наук). Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, Україна.

[6] Потебня, А. (1905). Из записок по теории словесности. Харьков : изд-во М. В. Потебни.

[7] Танчин, К. Я. (2005). Щоденник як форма самовираження письменника (автореф. ... канд. філол. наук). Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. Тернопіль, Україна.

Размещено на Allbest.ru