Номінації густини лісу в пам’ятках XVI-XVIII ст. та їх проєкція в бойківських говірках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Номінації густини лісу в пам'ятках XVI-XVIII ст. та їх проєкція в бойківських говірках

Naming of the forest density in the written monuments of XVI-XVIII centuries and their projection into boyko subdialect

Слободзяник О.З., кандидат філологічних наук, доцент кафедри українського прикладного мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка

У статті проаналізовано назви лісу за густиною дерев, представлених лексемами густъ, густвина, густина// густиня, густинь; гуща // гущА, гущавина // гущлвина, гущакъ, гущъ; дебръ // дебрь, дебриє, дебрл; хаща //гаща, хащникъ, хащъ, які об'єднані спільним компонентом значення густий, непрохідний, дуже зарослий'. Визначено структурно-семантичні особливості досліджуваного ряду номінацій, а також продемонстровано важливість діалектного матеріалу для розуміння еволюції і формування досліджуваної тематичної групи лексики.

Ілюстративний матеріал для дослідження взято з пам'яток офіційно-ділового стилю української мови XVIXVIII ст. (рукописного та опублікованого) на основі картотек «Словника української мови XVI - першої половини XVII століття», «Історичного словника українського язика» Євгена Тимченка, а також «Документів Броцлавського воєводства 1566-1606 рр», «Доби гетьмана Івана Мазепи в документах», «Універсалах Івана Мазепи», «Книги Київського підкоморного суду», адже саме ділові документи досліджуваного періоду містять цінну інформацію про географічні риси конкретної території, життя та діяльність людей, їх господарство та лексику, яка її репрезентує.

Характерною ознакою майже всіх слів на позначення лісів за густиною є те, що, попри тривалу історію функцію- вання їх в українському лексиконі та попри давнє походження, мовознавцям так і не вдалося встановити їх точного значення (дебръ //дебрь - дебріь).-

Деякі назви вийшли з ужитку сучасної української мови (дебриє, дебръ //дебрь, чаща), на периферії сучасного словника української мови у частини - змінилося значення (густина), а інші - зберегли своє значення й активно функціюють у мові та в діалектах (гуща, гущавина, пуща).

Ключові слова: апелятив, географічна лексика, діалекти, пам'ятки української мови, праслов'янські етимони.

The article analyses the names of the forest according to its density, represented by the following lexemes: hust', hustvyna, hustyna//hustynia, hustyn'; hushcha, hushchavyna //hushchAvyna, hushchak', hushch'; debr'//debr', debriye, debr'; khashcha // hashcha, khashchnyk', khashch' [thicket, dense forest]; which are consolidated by the common component that means thick, impassable, extremely overgrown. The work has determined structural and semantic features of the studied range of nominations as well as it has exposed the weight of dialect material for understanding the evolution and formation of the studied thematic group of vocabulary.

The illustrative material for the study has been taken from the reference books of the official Ukrainian business language style of the 16th-18th centuries (handwritten and published) based on the card register of “Dictionary of Ukrainian language the16th - first half of the 17th century”, “Historical Dictionary of the Ukrainian Language” by Yevhen Tymchenko, as well as from “Documents of the Broclaw Voivodeship 1566-1606”, “The Days of Hetman Ivan Mazepa in Documents”, “Universals of Ivan Mazepa”, “Books of the Kyiv sub-chamber court”, hence these particular business documents of the period studied contain the valuable information about the geographical features of a specific territory, the life and activities of people, their economy and the vocabulary that represents it.

As a characteristic feature of almost all words used to describe forests by their density serves the following, that despite the long history of their use in the Ukrainian lexicon as well as their ancient origin, their exact meaning (debr' - debrt') [recesses] has not been found by the linguists.

Some of names have fallen into disuse in the modern Ukrainian language (debrye, debr', chascha), some part of them has changed their meaning (hustyna [thickness]) on the periphery of the modern dictionary of the Ukrainian language, meanwhile others have retained their meaning, and they are actively functioning in the language and dialects (huschcha, huschchavyna, puschcha [thickness, thicket, forest]).

Key words: appellative, geographical vocabulary, dialects, written monuments of the Ukrainian language, Proto-Slavic etymons.

Постановка проблеми

назва лісу за густиною лексема

Однією з найдавніших та сталих груп лексикону української мови є географічна лексика, яка зберігає відомості не лише про суто географічні особливості певної території, а й уможливлює вивчення життєдіяльності багатьох поколінь в історико-культурній, господарсько-соціальній та в мовно-ментальній площинах.

Наукова інформативність такої лексики важлива не тільки для лінгвістів, а й для тих науковців, які висвітлюють питання етногенезу, давніх міграційних процесів, матеріальної і духовної культури народів: істориків, археологів, етнографів, антропологів [22, с. 32]. Дослідження еволюції географічної лексики за тривалий період становлення дає змогу пояснити сучасний стан її функціювання. Цю ж думку підтверджує мовознавець М. Кордуба і зауважує «... треба знати, як дана назва виглядала в минулих часах, які переміни переходила протягом століть, треба відшукати, як вона записана в давних літописях, грамотах, судових актах, люстраціях. Треба старатися ствердити генетичний розвій назви і щойно тоді її етимольогія матиме міцну підставу» [15, с. 9], а Л. Гумецька наголошує, що «розглянута лексика відбиває найістотніші сторони діяльності людини і тим самим входить до основного словникового фонду тогочасної мови» і що «характерною рисою цього центрального шару словникового складу староукраїнської мови. був її загальнослов'янський характер, виникнення на праслов'янській основі» [4, с. 21].

Пропонована стаття - продовження вивчення географічної лексики української мови, зокрема здійснено спробу проаналізувати номінації густини лісу на матеріалі пам'яток XVI-XVIII ст. та їх проєкцію в сучасному лексиконі, а саме - у бойківських говірках.

Аналіз досліджень. Об'єктом дослідження є назви лісу зі значенням `густина дерев', засвідчені в у пам'ятках української мови XVIXVIII ст.: густъ, густвина, густина //густиня, густинь; гуща // гущж, гущавина // гущлвина, гущакъ, гущъ; дебръ // дебрь, дебриє, дебръ; хаща // гаща, хащникъ, хащъ, які об'єднані спільним компонентом значення `густий, непрохідний, дуже зарослий'.

Ліси віддавна були невід'ємною частиною території нашого краю, «одним із основних типів рослинности - угрупування дерев і кущів, яке займає значну територію України» [2 : II, с. 274-276], основним джерелом промислу українців. Зокрема Бойківщина - територія українських Карпат, 35 % якої вкривають ліси, що й зумовлює багатство номінацій лісу в говірках, адже ті самі назви «консервують» у собі цілісну лінгвістично-географічну історію будь-якої території чи краю [3, с. 3]. Цю групу лексики кваліфікують по-різному: лісова термінологія (М. Толстой, Є. Черепанова, М. Никончук), дримолексикон (М. Никончук), назви масивів дерев (В. Німчук), назви рослинних масивів (Л. Масенко), назви лісових масивів (Л. Масенко) та ін.

Праці мовознавців, зокрема I. Верхратського, С. Грабеця, К. Галас, С. Рудницького, Й. Дзендзелівського, М. Толстого, В. Німчука, М. Никончук, Д. Бучка, С. Вербича, В. Шульгача,

З. Купчинської, Т. Марусенко, Є. Черепанової, Т. Громко, О. Данилюк, Т. Поляруш, С. Шийки, С. Личук та ін. засвідчують вагомий внесок у дослідження української географічної лексики на матеріалі української літературної мови та діалектів.

Географічна лексика у мові XIV-XV ст. стала об'єктом дослідження Л. Гумецької, М. Худаша, XVI-XVII ст. - I. Керницького, П. Чучки та ін., однак відсутність комплексного наукового дослідження цієї групи лексики зумовлює мету пропонованої розвідки - здійснити аналіз назв лісового ландшафту за густиною дерев.

Щодо діалектологічних розвідок про назви лісу, то відзначмо праці М. Никончука (за визначенням ученого, «дримолексикон») [17-20], Я. Рудницького [21] та ін.

Джерельна база аналізу - виявлені назви лісу за його густиною в пам'ятках української мови XVI-XVIII ст., а саме: картотеки «Словника української мови XVI - першої половини XVII століття» і картотеки «Історичного словника українського язика» Євгена Тимченка, які зберігаються в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України (м. Львів), а також у «Документах Брацлавського воєводства 1566-1606 років», «Добі гетьмана Івана Мазепи в документах», «Універсалах Івана Мазепи», «Книзі Київського підкоморного суду».

Виклад основного матеріалу

У текстах українських пам'яток XVI-XVIII ст. зафіксовано групу спільнокореневих найменувань густвина, густина //густиня та густинь - відад'єктивних утворень від густый `який складається з великої кількості близько розміщених однорідних предметів; густий' [26 : VII, с. 122], які у своїй основі мають праслов'янський етимон [10 : І, 627]. Щодо тлумачення слова густвина та його варіантів, то мовознавці не мають єдиної думки, до прикладу: «Історичний словник українського язика» за ред. Є. Тимченка подає густвина `гущавина, гуща, гущина' та густина//густиня `тс.' [28 : ІІ, с. 632], «Словник української мови XVI - першої половини XVII ст.» фіксує густвина як `зарослі, гущавина', причому автори акцентують увагу на стосунку до чагарників [26 : VII, с. 121]; словник «Українські краєвиди...» тлумачить його як `густий ліс, лісові зарослі; гущавина', наголошуючи на можливому стосункові слова і до густого лісу [6, с. 80].

Найбільшу частотність у досліджуваних текстах має слово густвина, що підтверджує коливання в значенні і, можливо, із перевагою такого компонента значення, як `зарості, гущавина': Лечъ ижъ для трудного перебыта и месцъ неспособных,, храповинъ, болотъ, густвины тамъ поводъ до переду валу самого,... его мл. тГа под- коморого провадит не могъ (Київщина, 1600) [14, с. 139]; Чжстина: Густвина, гущжвина (1627 ЛБ 157); Матка нещаснаж... впадши на конж, бпгла в тропу за нею, леч' в' густвинах лпсних муспла еи з W4U згубити (XVII ст. б.дж.); Вптръ знагла ґвалтовньй припалъ з густвины и затра- слъ... дому (XVII ст. Крон.Боб. 36-б) [29].

Фонетичні варіанти густина // густиня мають, на нашу думку, яскраво виражене значення `зарості, гущавина', тобто не позначають густого лісу: якжє маєт стєрєчи а то такъ бо пастухъ тєдь ходитъ оу гоустинп, гдє пасєть в лпсп (к. XVI ст. УЄ № 31, 182); condensitas, густиня, гущъ (1642 ЛС 136); Исакія... рушитися в густинп оной тернія острого не моглъ (XVII ст. Жит.Св. 377); Весъ островъ пусть и густиною древесъ пораслъ (XVIII ст. Гр.Барск. І, 277) [КСУМ_16]. У Картотеці словника за ред. Є. Тимченка вдалося виявити абсолютний синонім до назв густина // густиня - густинь: Азъ же. сокрихъся въ густинюлпса (XVIII ст. ) [29].

П. Білецький-Носенко подає густиня `густий ліс, пуща' [1, с. 109], Словник за ред. Б. Грінченка фіксує назву густвина і дає їй широке тлумачення «чаща, густой лТсъ, зарость», а назву густиня визначає як «густота» [23, с. 343]. У сучасному українському лексиконі закріпилася тільки назва густина, проте з іншим значенням [30, с. 699].

Діалектні матеріали Бойківщини підтверджують функціювання слова гусник `чагарник' [24 : І, с. 201].

Синонімними та спільними за походженням до проаналізованих вище назв є низка спільноко- реневих найменувань гуща // гущж, гущавина // гущжвина, гущакъ, гущъ. Їх тлумачення теж не має лексикографічної чіткості: «Словник української мови XVI - першої половини XVII ст.» визначає ці назви як `зарослі, гущавина', наголошуючи на стосунку до чагарників [26 : VII, с. 124]; словник «Українські краєвиди.» тлумачить їх як `густий ліс, лісові зарослі; гущавина', зважаючи на належність слів і до густого лісу¹ [16, с. 80-81].

Ілюстративного матеріалу, що підтверджуює функціювання найменувань гуща // гущж, гущавина // гущжвина, гущакъ, гущъ, підібрано обмаль і переважно із тогочасних словників: чащь гуща, лпсъ густой (ІІ пол. XVI ст. ЛА 194); чащъ, гуща, лпсъ густый (1596 ЛЗ 194); Чжщь: Гущж, густвиналпснаа, або густыи лпсъ (1627 ЛБ 157); Чжстина: Густвина, гущжвина (1627 ЛБ 157); Huszczawina: gqstwina (Жовква, 1641 Diet. 59); А остатокъ передъ дворомъ старымъ дадено пану Набялкови край гущака, против Гирки (1606 АрхЮЗР 6/І, 317); condensitas, густиня, гущъ (1642 ЛС 136) [КСУМ_16].

Українські лексикографи ХІХ - початку ХХ ст. фіксують низку варіантів із чіткою диференціацією: гущина `густота, гуща' (не пов'язано з об'єктом ланлшафту) [1, с. 110]; гущ //гуща `гущавина, хащі', гущинь `гущавина', гущина `тс.', гущиня `тс.', гущавина `тс.' [11 : І, с. 166], гуща `хаща, густе місце', гущ `тс.', гущавина `хаща, густо заросле місце', гущиня `тс.', гущовина `тс.', гущак `кущі, густий чагарник', гущавник `тс.', гущики `лісова хаща' [23 : І, с. 344].

У сучасному українському лексиконі закріпилися назви гуща `густий ліс' і `густі зарості чого-небудь', гущава `гущавина', гущавина `місце, де дерева або кущі ростуть дуже густо' і `густі зарості чого-небудь', гущавінь `тс.', гущина `тс.', гущак `густий ліс' [30, с. 700].

Сучасні бойківські говірки теж фіксують назви гусник `чагарник' [24 : І, с. 201], гуща `гуща- Самі ж лексикографічні джерела, що ілюструють уживання слів в українській мові XVII ст. (зокрема лексикони Л. Зизанія та П. Беринди), допускають паралельне трактування з огляду на, імовірно, нечітку семантику. вина', гущава 1.`дуже густий ліс', 2. `чагарник', 3. `гущавина', гущевнйк `зарість, зарослі' [там само, с. 202], гущ `дуже густий або щось дуже густе' (переважно про страву), гущйк (переважно умн. гущикй) `гущавина, зарості' [5, с. 72], гущава `дуже густий ліс', гущавина `густий ліс із кущами' [9, с. 42], густь 1. `що небудь густе, щільне' (не обов'язково про ліс), 2. `гущавина' [16, с. 111].

До давніх праслов'янських за походженням назв належить слово дебръ (псл. *йьЬгь `долина, безодня'), а також псл. *dobrava (dobrova), з яким пов'язане укр. діброва; початкове значення - `заглибина, яма, долина, яр' > `густий ліс, який часто ріс у долинах' [10 : ІІ, с. 20; 34, с. 83]. «Історичний словник українського язика» за ред. Є. Тимченка подає видову пару дебръ - дебрь // дебря як `бескед, провалля, яр; байрак, ліс, гай' [28 : І, с. 685]. Українська лексикографія розділяє слова за значеннями: дебръ // дебрь // дебрл `яр, діал. дебра, дебр' - дебрп> `густий, непрохідний ліс, дебрі, хащі' [28 : VII, с. 215; 36, с. 97].

Отож назви дебриє, дебръ // дебрь, імовірно, мали значення `яр, улоговина; дебр, дебра': взальса конь єго на воздоухь свєргль єго в дєбриє (1489 Чет. 66 зв.); двдъ проркь рєкль. всАка дєбръ наполнитсА и вси хольмы смпрАтсА (1489 Чет. 375); а wO той слудвп> на мплкую дєбрь надолину до дєбри названоє суходолная тою дєбрєю сухо- долною идучи за слнцєм к полудню в долину сухо- доль (Унів, 1581 ЛСБ 61, 1) [КСУМ]. Назва дебрБ мала значення `густий, непрохідний ліс; хащі, дебрі': Лпсы: Дебрп (1627 ЛБ 60) [29].

У словниках української мови ІІ пол. ХІХ - початку ХХ ст. слово дебр подано як `дебра, дебриця', `дебрь' [11 : І, с. 175; 23 : І, с. 365]. Сучасні лексикографи подають найменування дебра, дебр, дебрь `яр, улоговина' із ремаркою діал, і лише у формі мн. слово дебрі має значення `зарослі густим непрохідним лісом, чагарником і т.ін. місця' і `глуха, малоприступна, дика місцевість' [30, с. 718].

У бойківських говірках української мови засвідчено слово дебра `яр, улоговина', `балка', `узгір'я', `крутий, стрімкий бік гори, горба' [24 : І, с. 207], у мн. дебрі `зарослі густим непрохідним лісом, чагарником місця' [9, с. 45] .

Слово пуща походить від псл. *pustja < pustb `дикий, пустий'; пор. пол. puszcza `дике місце, пустиня; великий ліс, пуща', чес. poust `пустеля, глушина' [10 : IV, с. 646].

У діловій мові XIV-XV ст. слово пуща `густий ліс, лісові зарослі; пуща' було часто вживаним [25 : ІІ, с. 278]. Досліджуючи ландшафтні назви української мови XIV-XV ст, М. Худаш обмежив слово пуща (пусча) значенням `густий ліс' [32, с. 147].

Пам'ятки української мови XVI-XVIII ст. засвідчують часте використання слова пуща (пусча, пушча, пушъча) `ліс (перев. густий), хащі; пуща' насамперед у текстах ділового стилю без територіальних обмежень: за дозволєнємь врАду житомирского врАдник чєрниховскии єрмола єхал до пущи королєвскоє доброволною дорогою (Київ, 1501 ЦНБ ІІ 21039, 1); жидБерестейский. нанАл в пущи в кнАжей, вь Володавской попел робит (Краків, 1531 AS III, 390); врАдник Жєславский з вижом. заручил пану подскарбьєму пєрєд вижом, жєбьі того дєрєва нє брал с тоє пушчи (Кременець, 1542 AS IV, 315); Ж, Иван Богданович Жнчинскии. именя селища. с полми, з сєно- жатми, з дубровами, с пущами, з ловы, зь бобровими гоны, ставы, ставищи... роком певным заставил и завел (Володимир, 1580) [8, с. 257]; пнь млизарь. насылаючи урадника своєго з боары и стрєлцами своими. на кгруньть в пушьчу хары- тоновскую розмаитые кривды и грабєжи чинити росказал (Житомир, 1609 ЦДІАК 11, 1, 5, 26 зв.- 27); пань Гневошь. врубь волный для дровь в пусчи. просил, абы в книги нинешние уписань (Луцьк, 1613 АрхЮЗР 1/VI, 433); Также в пущах моихь, в лесах, в борах,. волный вруб такь на будоване манастыра, яко и огреване и вшелякие потребы,. вечными часы записали (Луцьк, 1622 АрхЮЗР І/VI, 472); хтобы захотпл собп> в той пущи на потребу дворовую якого способного дерева вирубати. повинен. просити позволенія (Батурин, 1693) [7, с. 49]; многіе люде. втруча- ются неналежне в пущи монастирскіе Печерские в Радичевских добрахь зостаючіе (Батурин, 1702) [31, с. 384] та ін. Слово пуща на позначення лісу вживалося, очевидно, у текстах інших жанрів; вдалося виявити, проте, один раз цю назву в художньому творі: вь повптп Галицком, недалеко wm мпста Коломыи, была передь тымь пуща вь которой человпкь єдень, ходАчи, заснуль подь деревомь великимь. Вь снп показаласА єму бгородица и казала тоє дерево подтАти и церковь зь него збудовати (1665 НН 306) [12].

В «Універсалах» гетьмана Івана Мазепи використано складене найменування пуща лісовая, що є синонімом-дублетом до односкладної назви пуща: Дрова мпщанам на опаль дворовь з тихь волнихь пущь возити позволяемь, лежачое беручи дерево, з которихь з давнихь часовь имь оніи возити било волно, тилко аби то безь шкоди било особнихь духовнихь и свпцкихь лпсовихь пущь, здавна в певнихь своихь границахь будучихь (Батурин, 1700) [31, с. 356].

Уживане в українській мові XVI-XVIII ст. слово пуща `місцевість із бідною рослинністю або позбавлена рослинності; пустеля' є омонімом до аналізованого вище слова пуща `ліс (перев. густий), хащі; пуща' і не поступається за частотністю: и Мойсея єдиного противъ Фараона и противъ вспхи єгиптян послал, и єгиптян в морп погубивши, а потом и вспхи жыдови на пущи погубилъ, тылько два з оных зоставилъ (Львів, 1605-1606 Перест. 48); Гды юж были жидовє на пущи, и нє мали воды, тогда нарпкали на моусєж (Височани, 1635 УЄ № 62, 13 зв.); моусєи. прєдки ихь из з мшцнаго вжзанїж. привели чєрєзи поущоу до зємлж мбицжнной ими (I пол. XVII ст. УЄ № 91, 28); А Моусєи вьівєли Ізраилж з морж чєрвонагм, и вошли в пущу Сіри: ишли прєз три дни по пущи, а нє наидовали воды (серед. XVII ст. Хрон. 93) [12]. та ін.; пор.: стпол.риз2С2а^І `незасе- лений чи малозеселений простір' і ризхеха<sup>2</sup> `старий дикий ліс; праліс' [35 : XXXIV, s. 482-485]. Можна виділити ще одне значення - `безлюдне, незаселене місце; пустизна, пустир': А иніе отхо- дяти у монастыри яко тежи на пущу, а тами даютиприкладипобожности... ви постехи и бде- ніи (Супрасльський монастир, 1580 Пис.про лют. 151); Марїж магдалєна. // дмми давши оубогими шла на пжщж. покжтжючи там, мєшкаючи лпти л. оумєрла (Львів, поч. XVII ст. Крон. 34 зв.-35) та ін. [6, с. 282-285].

Українські лексикографи по-різному тлумачать слово пуща: `великий листяний ліс' [1, с. 307], `дрімучий ліс, лісова хаща' [23 : III, с. 503]. У лексиконі сучасної української мови закріпилася назва пуща `великий, густий, дрімучий ліс; хащі' [27 : VIII, с. 412].

Давнє слово хаща має, на думку етимологів, «не зовсім ясне походження» [10 : VI, с. 161]. Його виводять від псл. *xvorstb або *xvast із наступним випаданням -v- [10 : VI, с. 161]. Польські етимологи припускають таке: слово chaszcze `густі, дикі зарослі, кущі' походить, імовірно, від *charszcze внаслідок спрощення в групах приголосних *rszcz > *szcz, і такий паралелізм збережений у говірках польської мови (одн. charszcz / chacscz `густі зарослі' і мн. charszcze / chaszcze `тс.') [34, s. 57].

Пам'ятки української мови XVI-XVIII ст. засвідчують використання видової пари хащъ і хаща (гаща), імовірно, зі значенням `ліс (перев. густий, непрохідний); хаща' [6, с. 334-335]: маєть мн. тыи импньж пєрво мєнєньїи... дєр- жати. з двором городским и мпстьским оу Володимири. и си хворостники и с гащи. и зи зємлжми пустовскими. и с крыницами и их потоки и з болоты (Вільна, 1514 AS III, 116); У великого хаща Улинову долину затопило (1570 Кн.Гродск.Луцк. 78) [29].; На другоми поли 7 нивоки: 6 по мпсту, самаа з головная на потуки кунцом, за форашом, вєликая при Лазаровой: другая пуд хащою, оуская приголова и лази вєликьіи мєжи яругами шашовыи оу багнп (Бенедиківці, 1603 НЗУжг. XVI, 222); Птоломей из своими вой- скоми хащею и долинами шбыишоли (XVIII ст. Ал.Тиш. 43); Другое [воиско] поставили на боку потаемне у хащахи [29].

Оказіонально слово хащъ реалізувало у пам'ятках XVI-XVIII ст. значення `колючий кущ': Тилкоми бпгучи през лпси, за хащи зача- палси (XVIII ст. Вірші різдв. 130) [29].

Слово хаща на позначення густого, непрохідного лісу чи чагарника фіксують словники української мови від XIX ст.: хащ `кущ', у мн. `чагарник', `місце, поросле чагарником' [1, с. 374], хащі `зарослі, хащі' [11 : II, 1035], хащ `хмиз', `зарослі, чагарник', хаща `ліс, гущавина' [23 : IV, с. 389]. У лексиконі сучасної української мови слово хаща функціює переважно у формі мн. хащі зі значенням `густий, непрохідний ліс, чагарник' та `густі зарості яких-небудь дерев, кущів', а також часто вживані складені назви дикі (глухі) хащі `незаймані зарості; праліс', лісові хащі `гущавина лісу; нетрі', непролазні (непрохідні) хащі `дуже густі зарості дерев кущів; нетрі' [27 : XI, с. 32].

Досліджуване слово та його варіанти збереглися й у бойківських діалектах: хащ у мн. `кущі', `корчі' [24 : II, с. 338], хаща `ліс' [9, с. 152], хащ- ник [16, с. 494].

Синонімом до назви хаща є церковнослов'янізм чаща (цсл. чжща `густий ліс'. Слово мало тривалу історію вживання в українській мові: «Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.» подає слово чаща `густий ліс, хащі, нетрі', ілюструючи тільки двома цитатами [25 : II, 533].

Пам'ятки української мови XVI-XVIII ст. фіксують спорадичне використання видової пари чащъ і чаща зі значенням `ліс (перев. густий, непрохідний); хаща' [6, с. 347]: маеть они. тыи импнья. держати. зи боры, и зи лпси, и зи дубровами, и зи гаи, и си хворостники, и си чащи, и си спножатьми, и зи землями пустов- скими (Вільна, 1514 АЮЗР I, 47); мы далєи землею своєю Полочанскою з Новородичами, а мттул тоєю границою, куды Баран заехал, з рєчища Глумовского взивши // долиною, чащєм аж до долины Пєрєтоцкоє недалеко села своего Коцовского (Житомирщина, 1595) [14, с. 62-63].

У лексиконі сучасної української мови та діалектах слово чаща не закріпилося.

У бойківських говірках функціює чимало лексем, семантична структура яких містить сему `густий, непрохідний': вертепина `непрохідний яр у горах', звір `великий непрохідний ліс з яругами й вершинами' у яких сема `непрохідний', очевидно, вказує на густі, непрохідні зарості [24 :І, с. 300], корч `кущ, хащі', корчівля `чагарник' [там само, с. 379], незахідний `неприступне місце, не при дорозі, незахідне місце', сигла 1. `ліс', 2. `густий ліс', сиговка `ліс' [24 : ІІ, с. 213], хамнйк 1. `хащі' [там само, с. 337], `хащі, густий дрібний ліс' [9, с. 152].

Висновки

Проаналізовані назви лісу за густиною дерев зазвичай мають у своїй основі праслов'янські етимони.

Найпродуктивнішим способом словотвору питомих географічних назв є безафіксний (гущъ, чащъ), суфіксальний (хащникъ; густина), Виявлено пари корелятів у роді (хащъ і хаща, чащъ і чаща) та в числі (дебрь і дебрп>).

Особливістю майже всіх проаналізованих слів є те, що, попри тривалу історію функціювання їх в українському лексиконі та давнє походження, мовознавцям так і не вдалося встановити їх точного значення.

Деякі назви не зафіксовано в сучасному лексиконі (дебриє, дебръ // дебрь, чаща), інші зберегли своє значення і активно функціюють у сучасній мові та в діалектах (гуща, гущавина, пуща), лише назва густина, зазнала змін і функціонує з іншим значенням.

Список використаних джерел

1. Білецький-Носенко П. Словник української мови / упоряд. В. В. Німчук. Київ : Наукова думка, 1966. 424 с.

2. Географічна енциклопедія України : у 3 т. / за ред. О. Маринича. Київ : УРЕ, 1989-1993. Т. 1-3.

3. Громко Т. В. Семантичні особливості народних географічних термінів Центральної України (на матеріалі Кіровоградщини). Кіровоград, 2000. 168 с.

4. Гумецька Л. Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV-XV ст. Київ : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. 298 с.

5. Дидик-Меуш Г. Мокряни. Говірка маминого села. Словник. Львів : Піраміда, 2021.288 с.

6. Дидик-Меуш Г., Слободзяник О. Українські краєвиди XVI-XVIII століть. Слово - текст - словник. Львів : вид-во «Коло», 2015. 384 с.

7. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / упоряд. С. Павленко. Київ : Видавничий дім «Києво- Могилянська академія», 2007. 1144 с.

8. Документи Брацлавського воєводства 1566-1606 років / упор.: М. Крикун і О. Піддубняк, Львів, 2008.1220 с.

9. Енциклопедія Бойківщини: люди, мова / за ред. Р Дяківа. Київ : Зерцало, 2014. 296 с.

10. Етимологічний словник української мови : у 7 т. Київ, 1982-1989.

11. Желехівський Є., Недільський С. Малоруско-нїмецкий словар: у 2 т. Львів, 1885-1886. Т. І-ІІ.

12. Картотека «Словника української мови XVI - першої половини XVII ст.», зберігається у Відділі української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, м. Львів.

13. Крикун М. Брацлавське воєводство впродовж своїх перших сорока років. Документи Брацлавського воєводства (1566-1606) / упоряд.: Микола Крикун, Олексій Піддубняк ; Наукове товариство Шевченка. Львів, 2008. С. 5-132.

14. Книга Київського підкоморського суду (1584-1644) / відп. ред. В. В. Німчук; упоряд.: Г В. Боряк, Т. Ю. Гирич та ін.; АН України. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Археографічна комісія; Інститут історії; Центральний державний історичний архів України у м. Києві. Київ : Наукова думка, 1991. 344 с.

15. Кордуба М. Земля свідком минулого : Географічні назви як історичне жерело. Львів : Накладом Археогр. коміс. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1924. 14 с.

16. Матіїв М. Словник говірок центральної Бойківщини. Київ ; Сімферополь : Ната, 2013. 602 с.

17. Никончук М. В. Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся. Київ : Наук. думка, 1985. 312 с.

18. Никончук О. М. Ареалогія північного наріччя української мови за даними лісової лексики. Дослідження з української діалектології. 1991. С. 61-81.

19. Никончук О. М. Чагар - лісове згарище. Культура слова. 1987. Вип. 33. С. 43-45.

20. Никончук О. М. Атлас лісової термінології Полісся. Єтруктура і розвиток українських говорів на сучасному етапі: зб. тез доп. і повід. XV Республіканська діалектологічної наради. Житомир, 1983. С. 29-30.

21. Рудницький Я. Географічні назви Бойківщини. 2-ге вид. Вінніпеґ, 1962. 246 с.

22. Слободзяник О. З. Формування географічної лексики в українській мові XVI-XVIH століть. : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 /Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2017. 280 с.

23. Словарь української мови / упоряд. з додатком власного матеріялу, Борис Грінченко. Зібрала редакція журнала «Кіевская Старина». Т. 1-4. Київ, 1907-1909. 2971 с.

24. Словник бойківських говірок : у 2 ч. / М. Й. Онишкевич ; АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. Київ : Наук. думка, 1984.

25. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. / гол. редкол. Л. Л. Гумецька. Київ, 1977-1978.

26. Словник української мови XVI - першої половини XVII ст. / відп. ред. Д. Г. Гринчишин, Львів, 1996-2010.

27. Словник української мови: в 11 т. / гол. редкол. І. Білодід. Київ, 1970-1980.

28. Тимченко Є. Історичний словник українського язика / Є. Тимченко. Харків ; Київ, 1930-1932. Зош. 1-2.

29. Тимченко Є. Картотека «Історичного словника українського язика» / Зберігається у Відділі української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України (м. Львів).

30. Тлумачний словник української мови: у 20 т. (електронна версія Українського мовно-інформаційного фонду НАН України). URL: https://sum20ua.com/Entry/index?wordid=20745&page=0 (дата звернення: 15.02.2024).

31. Універсали Івана Мазепи (1687-1709) / упоряд. І. Бутич ; відп.ред. П. Сохань. Київ ; Львів, 2002. Кн. 1.757 с.

32. Худаш М. Л. Ландшафтні назви в пам'ятках української актової мови XIV-XV ст. Дослідження і матеріали з української мови. 1962. Т. 5. С. 143-158.

33. Шульгач В. П. Словник географічних термінів Західного Полісся. Ономастика України та етногенез східних слов'ян. 1998. С. 215-226.

34. Borys W. Slownik etymologiczny j^zyka polskego. Krakow, 2005. 862 s.

35. Slownik polszczyzny XVI w. / komitetred.: S. Bqk, S. Hrabec, W. Kuraszkiewicz[etc]. Wroclaw ; Warszawa ; Krakow ; Gdansk, 1966-1998. T. I-XXVІ (видання не завершене).

Размещено на Allbest.ru