Роль звертань в ускладненні речень

Размещено на http://allbest.ru

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Роль звертань в ускладненні речень

Лариса Кардаш кандидат філологічних наук, доцент,

доцент кафедри української лінгвістики та методики навчання

Тетяна Чубань кандидат філологічних наук, доцент,

доцент кафедри української лінгвістики та методики навчання

Анотація

У матеріалі статті автори порушують проблему важливого місця вивчення ускладнених речень, до складу яких входять однорідні члени речення, відокремлені члени речення, звертання, вставні й вставлені компоненти.

Проаналізовано особливості ускладнених речень, адже вони в структурному відношенні не однотипні, бо в них виникають додаткові семантичні та синтаксичні відношення. Схарактеризовано особливості вияву звертань, описано параметри вживання кличних комунікатів.

Визначено особливості лінгвістичної термінології, описано особливості будови та типології ускладнених речень і синтаксичних явищ синтаксису, які дібрано з мови твору-повісті Івана Нечуя-Левицького «Бурлачка», яка є взірцем українського художнього слова та розмаїття словоформ.

Статтю створено на авторських дослідженнях та одержаних результатах. синтаксис звертання речення український мова

Інформація, яку отримано за допомогою цих методів, є основою для подальших розвідок у характеристиці та зіставленні процесів ускладнення. Необхідність опрацьованої теми визначено тому, що в теорії українського синтаксису немає достатньо широких праць, у яких би комплексно описувалися особливості термінів для відображення ускладнень синтаксичної одиниці - речення на матеріалі текстів українських народних пісень.

Ключові слова: терміни лінгвістичні, граматика, синтаксис, звертальні конструкції, речення, ускладнення.

Abstract

The role of adverbs in sentence complication

Tetiana Chuban

Ph. D. In Philological Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Ukrainian Linguistics and Teaching Methods Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

Larysa Kardash

Ph. D. In Philological Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Ukrainian Linguistics and Teaching Methods Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

In the material of the article, the authors raise the problem of an important place in the study of complex sentences, which include homogeneous clauses, separated clauses, references, interjections and inserted components. The peculiarities of complicated sentences are analyzed, because they are not of the same type in terms of structure, because they have additional semantic and syntactic relations. The peculiarities of the detection of appeals are characterized, the parameters of the use of exclamatory communications are described.

The peculiarities of the linguistic terminology are defined, the peculiarities of the structure and typology of complicated sentences and syntactic phenomena of syntax are described, which are taken from the language of Ivan Nechuy-Levytskyi's story «Burlachka», which is an example of the Ukrainian artistic word and the variety ofword forms. The article was created based on the author's research and the results obtained.

A number of research methods and principles are used, which are applied as elements of disciplinary methodology. In particular, empirical methods of scientific research are highlighted: observations, generalizations, which were used in the process of work. The information obtained with the help of these methods is the basis for further explorations in the characterization and comparison of complication processes.

The necessity of the studied topic is determined because there are no sufficiently broad works in the theory of Ukrainian syntax that would comprehensively describe the peculiarities of the terms to reflect the complications of the syntactic unit - a sentence based on the texts of Ukrainian folk songs.

The study and description of terminological processes in the syntax of the modern Ukrainian literary language is effective with the help of illustrative examples. In studies of Ukrainian syntax, namely: regularities operating in the structure of complex sentences, structural research is of great importance.

The relevance and importance of the work are determined by the need to expand the theoretical base on the issues of the second section of grammar - syntax.

Key words: linguistic terms, grammar, syntax, inflectional constructions, sentences, complications.

Вступ

Постановка проблеми. Проблема полягає у дослідженні значення емпіричних методів наукового дослідження: спостереження і узагальнення при вивченні понять синтаксичного ярусу мовної системи, а також у доведенні значення структурного дослідження у вивченні українського ускладненого речення.

Учені досліджують українську мову у різних аспектах. Не всі питання, пов'язані з поняттям звертання, розв'язані, а тому вивчення функційного навантаження синтаксичних звертальних форм у тексті є актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У більшості підручників і посібників для вузів другої половини XX ст. звертання розглядали як слова, граматично не зв'язані з членами речення. У деяких працях обґрунтовується наявність граматичного зв'язку звертання з реченням та виконання в окремих випадках (у поєднанні з наказовим способом дієслова) кличним відмінком функції підмета (Ілля Кучеренко, Іван Вихованець, Анатолій Загнітко). З таким трактуванням можна цілком погодитися [5, с. 173]. Розмаїття підходів до тлумачення звертання зумовлено багатьма причинами, адже відбуваються процеси регулювання й вдосконалення мови.

Найповніше проблеми звертання в українській мові дослідив Мар'ян Скаб у праці «Граматика апеляції в українській мові».

Висловили цікаві спостереження про особливості звертальних комунікатів, їх семантики і формально-граматичного вираження, чим заклали підвалини для нового функціонального інтерпретування: Агафонова А. М. «Авторизовані звертання та авторизовані кличні комунікати в сучасній українській мові», Дудик П. С. «Звертання- речення в сучасній українській літературній мові», Корновенко Л. В. «Звертання у прагмалінгвістичному аспекті», Тоцька Н. І. «Розділові знаки при звертаннях, вигуках, питальних та окличних, стверджувальних та заперечних словах», Донченко Т. «Комунікативно-зорієнтоване вивчення теми «Звертання» у 5 класі».

Важливим компонентом граматики є розділ «Синтаксис». У сучасній українській мовознавчій науці чільне місце посідають праці, присвячені проблемам синтаксису (Д. Х. Баранник, С. П. Бевзенко, І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, В. Д. Горяний, А. П. Грищенко, П. С. Дудик, Н. Л. Іваницька, А. Г. Кващук, О. С. Мельничук, К. М. Плиско, В. М. Русанівський, К. Ф. Шульжук та ін.), серед них - вчення про суть і роль звертань.

У найдавніших працях з української лінгвістики поняття про звертання не було. Потім термін «звертання» використовували для вираження відношень між особами, які спілкувалися. Особливістю терміна є його спрямування на спеціальне поняття та закріплення за відповідною терміносистемою [1, с. 34]. Пізніше вживалися різноманітні назви звертань - зовні слова, окличні слова тощо. Не всі питання, пов'язані з поняттям звертання, сьогодні вирішені. Мовознавці трактують звертання по-різному, неусталеними є терміни, не визначено зміст, методи, прийоми, які мають лінгвістичне спрямування для вивчення звертань.

Мета статті: встановити функціональні типи звертань у сучасній українській мові, установити місце звертання як одиниці комунікації, виявити спільні та відмінні ознаки прямих і непрямих звертань.

Принципи і методи роботи над матеріалом статті зумовлені її метою і завданнями. Провідний принцип - функціонально-семантичний. Інтерпретацію матеріалу здійснено методами описування, зіставлення, трансформації. Мовні явища аналізуються з урахуванням взаємозв'язку лексичного й морфолого-синтаксичного вираження структурних компонентів речення.

Виклад основного матеріалу дослідження

Ускладненими вважаються такі речення, до структури яких належать однорідні члени речення, відокремлені члени речення, звертання, вставні й вставлені компоненти. Синтаксичні зв'язки з будь-яким членом речення або з реченням в цілому у звертаннях, вставних словах, вставних сполученнях і вставних реченнях відсутні. Ці прості речення в структурному відношенні не однотипні. Спільна їх ознака - вони мають одну граматичну (предикативну) основу, в них виникають додаткові смислові і синтаксичні відношення.

Ставлення українського народу до своєї мови є критерієм національного виховання, воно формує національну свідомість підростаючого покоління.

Естетичність мови найповніше виявляється у художній літературі, адже основною функцією її є естетичний вплив на читача. «Основна художня спадщина І. Нечуя-Левицького зберігає й сьогодні свою пізнавальну, виховну й естетичну цінність, впливає на сучасного читача своєю вірністю правді життя і художньою переконливістю», - вказувала Н. Є. Крутікова [2, с. 3]. Письменник виконав таку велику працю щодо поширення тематичних і жанрових меж, яку в інших, на той час більш розвинених літературах здійснювали цілі течії або покоління письменників. Реалістичні художні твори Нечуя-Левицького - автора «Миколи Джері», «Бурлачки» та інших надбань української класики - відомі не лише на Україні. Поступово зростає їх популярність серед народів нашої країни і за кордоном. Деякі з них («Микола Джеря», «Бурлачка», гумористичні твори та ін.) виходили польською, чеською, угорською, німецькою та іншими мовами [2, с. 30].

Аналізуючи речення зі звертаннями, вважаємо за доцільне добирати приклади з творів Івана Нечуя-Левицького, мова яких максимально наближена до загальнолітературної. Зоровою та слуховою образністю, емоційно-вольовою експресивністю лексики, барвами мовних засобів досягається автором вплив на читача.

Письменник мав неабияку художню майстерність при написанні різних за жанрами творів. Тож ілюстративний матеріал пропонуємо з повісті Івана Нечуя-Левицького «Бурлачка». Типовими засобами вираження душевних переживань героя в різних ситуаціях є своєрідні звертання.

Звертання інтонаційно виділяються від речення, хоча і розташовані в ньому та семантично пов'язані з ним. Звертання - складна семантична та комунікативна одиниця. Це засіб комунікативного оформлення речення, напр.: « - Сідай, чорнобрива, на віз та їдь до нашого пана на буряки, - гукнув Лейба до Василини, - матимеш гроші, хліб, сіль ще й музику на присмаку» [2, с. 9].

У підручниках з синтаксису української мови вказують, що звертання - слово або сполука, що позначають особу чи персоніфіковані предмет, явище, до яких звертається мовець. Вони привертають увагу адресата до повідомлення.

В українській мові природною формою звертання є вокатив (кличний відмінок). Він має специфічні закінчення, котрі в окремих випадках можуть збігатися із закінченнями називного, давального і місцевого відмінків.

Тому до української мови не зовсім підходить твердження Ф. Міклошича, що вокатив тільки за традицією відносять до відмінків, тимчасом як і з зовнішнього боку, на відміну від інших відмінків, він не характеризується особливим суфіксом, і з внутрішнього боку ім'я в цьому відмінку, не будучи підпорядкованим примусовій силі складу речення, що позначається, однак, назвою відмінок, вільно приставляється до мови, подібно вигукові [5, с. 173].

Можна, звичайно, вважати відокремлені знаками оклику звертання у формі іменника в називному або кличному відмінках вокативними реченнями, які мають комунікативну цілісність, передають модально чи емоційно забарвлену думку, виражену інтонаційно, напр.: «Ой матіночко, серденько! Пустіть мене на буряки, - сказала Василина до матері» [2, с. 9].

Звертання мають різні типи інтонації: кличну (вимова звертання із посиленим наголосом і більш високим тоном, паузою після нього), окличну (з риторичною метою) і вставну (зниження голосу, прискорений темп вимови).

Звертання поділяються на поширені й непоширені [3, с. 161], наприклад, непоширене(при такому немає залежних слів): «Прокопе! Чи пустиш Василину? - спитала Одарка в чоловіка» [2, с. 10], і поширене: «Вельможний пане! Яку я гарну дівчину назнав у Комарівці... - сказав жид» [2, с. 21].

Із семантичного погляду у функції звертання можуть бути іменники та субстантивовані частини мови в прямому і в переносному значенні [5, с. 173].

Дехто з учених вважає звертання, як і вставні одиниці, комунікатами. Інші ж називали ці речення вокативними або кличними комунікатами. Хоча, на думку Загнітка А. П., комунікати - лексико-семантичний клас незмінних слів вигукового характеру, що виражають цілісну думку і функціонують як основні нечленні речення: Ох! Ех! Ей! Інколи так кваліфікують окремі слова-речення [1, с. 68].

Кличні комунікати звичайно поділяють за значенням на закличні, спонукальні, емоційні. Конструктивні особливості їх - непоширеність і поширеність. Непоширені комунікати виражаються здебільшого кличною формою, напр.: «Василино! Вернись та візьми торбу» [2, с. 10]. Вони можуть виражатися і формою називного відмінка: «- Не ви, пані, купували мені ці золоті квітки та стрічки, не для вас я їх і скину, - сказала Василина, стоячи коло порога» [2, с. 52]. У розмовній мові непоширені кличні комунікати можуть скорочуватися, особливо іменники на -а, напр.: « - Та!» (авт.). Звертання до батьків на «Ви» - в українській узвичаєній традиції було поширеним на всьому терені сучасних національних земель і засвідчувало глибоку повагу до них [1, с. 312].

Для посилення емоційності кличні комунікати можуть повторюватися, напр.: «Василинко! Василинко! Ходім, серце, у танець! - крикнула Марія й потягла Василину за руку» [2, с. 98]; « - Петре, Петре, - кажу я до його, - я ж тебе кохала, як свою душу» [2, с. 91].

Збільшує емоційність кличних комунікатів вживання сурядних форм, напр.: « - Ярино, Олено! Чого це ви ходите по хаті без роботи?» [2, с. 46].

У багатьох випадках кличні комунікати пояснюють попередні і суміщають у собі риси комунікатів і прикладок: «- Василино! Дурна дівчино! Чого це ти розревлась?» [2, с. 60]. Якщо говорити в цілому, кличні комунікати і їх модифікації досить складна категорія. З наведених прикладів бачимо, що звертальні форми мають апелятивну функцію. Крім цієї функції звертання виконують й інші ролі.

Є звертання-речення (вокативне речення) - однослівне (переважно) речення, виражене кличним відмінком (вокативом) іменника, що самостійно передає нерозчленовані думки, почуття, волевияв [1, с. 313].

О. Сєліванова визначає такі функції звертання: апелятивну (заклику), тематичну (уведення певної теми), перфомативну (супроводу мовленнєвої дії), фатичну (встановлення контакту), риторичну (красномовства), експресивну і стилістичну [3, с. 161].

У традиційній граматиці говориться, що загальна синтаксична функція звертання полягає у називанні адресата мовлення. Ця функція не є однорідною. Семантико-граматична функція звертань як позначень адресата мовлення має різні форми вияву в залежності від характеру висловлення-звернення [4, с. 225]. Розрізняються такі функціональні типи звертань: власне звертання, що виступають як назви конкретних адресатів мовлення, напр.: « - А йди, Василино, на й тобі чарку, - гукнув Ястшембський» [2, с. 38], і звертання, які вживаються як інтимізуючі вирази в різних комунікативних ситуаціях, напр.: « - Василино, серце моє!» [2, с. 38]. Такі звертання не виступають як обов'язкові позначення конкретних адресатів мовлення, тому стоять поза групою власне звертань.

Основна функція подібних звертань полягає у наданні мовленню відтінку інтимності. Іноді вживання їх може бути зовсім механічним [4, с. 225]. Тому і особливістю ускладнених речень є те, що в них виникають додаткові семантичні та синтаксичні відношення.

У деяких реченнях звертання мають переважно оцінне значення (як прикладки), напр.:«Серце моє! Не покину я тебе, хоч би мене силував батько, силувала мати тебе покинути» [2, с. 57]. У подібних конструкціях займенник може входити в групу звертання, напр.: «-Мамо моя! Серце моє! Нащо ж оце я так вразила вашу душу?» [2, с. 69].

У сучасній українській літературній мові виділяють сім модальних різновидів речень: речення розповідні, питальні, спонукальні, бажальні, умовні, гіпотетичні, переповідні, кожне з яких може бути ускладненим, оскільки у кожному виді речень можуть бути звертання.

Власне звертання функціонують часто у питальних реченнях з модальним значенням прямої питальності, напр.: «- Звідкіля ти, молодице? - спитала Марія» [2, с. 75], «Чого ж ти, Василино, мовчиш?» [2, с. 41]. Звертання в таких конструкціях мають виразне інтонаційне виділення. На них частіше припадає інтонаційна вершина речення, особливо помітна тоді, коли звертання стоїть у кінці.

Окличне інтонаційне виділення звертань, вжитих у формах прямого питання, зумовлює їх можливе відокремлення від речення: «- Василино! Чи тобі хоч трохи стало легше? - спитала Марія» [2, с. 76].

Є звертання і в питальних реченнях з модальним значенням уточнюючої питальності, коли є часткове знання про те, про що запитують, напр.: « - А котра це з вас, молодиці, винна?» [2, с. 43].

Є звертання і у спонукальних реченнях, напр.: «Та йди бо, Василино!» [2, с. 38], і у реченнях з імперативом, способом дієслова, що виражає волевиявлення: наказ, прохання або пораду, напр.: «Пий, Василино!» [2, с. 38], « - Не плач, нерозсудлива дівчино!» [2, с. 41].

Прямі звертання часто важко відмежувати від вигукових висловлень, номінативних речень. Власне звертання функціонують як позначення конкретних адресатів мовлення і в ситуаціях розповідного діалогічного мовлення, хоча можуть виникати і мовні неточності, непорозуміння. За допомогою перепитування, уточнення певного питання можна уникнути ускладнень комунікативних, напр.: « - Чи ти, Маріє, давно вже в фабриці? - спитала Василина» [2, с. 88].

Пунктуація: на письмі звертання необхідно виділяти знаком оклику чи комами.

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок

Отже, звертання досить складна, синкретична категорія. Вони у повісті «Бурлачка» близькі до прикладок, кличних комунікатів. Прямі звертання часто важко відмежувати від вигукових висловлень, номінативних речень тощо. Прямі звертання найчастіше виконують апелятивну функцію.

Натепер відомі вимоги говорити правильно, чисто, точно, логічно, дохідливо, які становлять перелік якостей літературного усного мовлення, а саме: правильності, чистоти, точності, логічності, дохідливості. Зростає значення загальної культури особистості, культури міжнародного співробітництва, культури суспільства в цілому, у якому довершеним визнається мовлення в тому випадку, коли воно відповідає усім якостям культури мовлення. Є залежність мовленнєвої компетенції кожної особи від ситуації спілкування та сфери суспільного життя.

Проблема визначення залежності особливостей мовленнєвої діяльності від особливостей емоційного стану людини є актуальною. Носії мови впливають на характер змін, які за сприятливих умов спрямовують мовлення у бік досконалості.

Мова як основний засіб спілкування людей, обслуговуючи їх потреби, постійно розвивається, тобто зазнає змін, тому у рамках отриманих результатів можна намітити перспективу подальшого студіювання у цьому напрямку: простеження мовних засобів для багатства виражальних можливостей синтаксичних одиниць. За манерою поведінки мовця серед звертань є багато метафоричних перенесень ознак тварин на людину, тому дослідження таких форм є цікавим для опису мовлення та характеристики персонажів.

Література

1. Загнітко Анатолій. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни. Донецьк: ДонНУ, 2012. Т. 1. 402 c., Т. 2. 350 с., Т. 4. 387 с.

2. Нечуй-Левицький І. Твори: у 2-х томах. Київ: Наукова думка, 1985, 1986. Т. 1. 640 с.; Т. 2. 511 с.

3. Сєліванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава: Довкілля - К, 2006. 716 с.

4. Сучасна українська літературна мова: синтаксис. За заг. ред. І. К. Білодіда. Київ: Наукова думка, 1972. 516 с.

5. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови: підручник. Київ: Видавничий центр «Академія», 2004. 408 с.

References

1. Zahnitko Anatolii (2012). Dictionary of Modem Linguistics: Concepts and Terms. Donetsk: DonNU, Vol. 1. 402 p., Vol. 2. 350 p., Vol. 4. 387 p.

2. Nechuy-Levytsky I. (1985, 1986) Works: in 2 volumes. Kyiv: Naukova Dumka, Vol. 1. 640 p.; Vol. 2. 511 p.

3. Selivanova O. O. (2006). Modern linguistics: a terminological encyclopaedia. Poltava: Environment - K, 716 p.

4. Modern Ukrainian literary language: syntax. Edited by I. K. Bilodid (1972). Kyiv: Naukova Dumka, 516 p.

5. Shulzhuk K. F. (2004). Syntax of the Ukrainian language: a textbook. Kyiv: Academia Publishing Centre, 408 p.

Размещено на Allbest.ru