Тенденції формування терміносистеми еколінгвістики

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»

Тенденції формування терміносистеми еколінгвістики

Тараненко К.В., к. філол. н., доцент

Анотація

Ключові слова: еколінгвістика, екологія мови, біолінгвістична традиція, термін, терміносистема.

Актуальність дослідження

Особливістю розвитку сучасної лінгвістики є поява багатьох напрямів, які спираються на теоретичний доробок, термінологічний апарат, методологію інших наук. Так, на стикові лінгвістики й екології виникла нова галузь мовознавства - еколінгвістика, яка вивчає системну організацію мови з урахуванням впливу різноманітних природних та соціальних екосистем. Становленню екологічної лінгвістики як наукового напряму сприяє і те, що в мовознавчій традиції мову ідентифікують як живий організм, який підлягає законам еволюції. Формування еколінгвістичних засад є яскравим прикладом когнітивного та прагматичного повороту в сучасній науці, в якому відбувся науковий, теоретичний, методологічний та термінологічний синтез різних галузей.

Питання екології мови висвітлюють у своїх роботах Б. Ажнюк, М. Дьорінг, К. Кусько, В. Нечипоренко, Л. Нуждак, А. Раду, О. Семенець, К. Тараненко, А. Філ та ін. Проблеми понятійно-термінологічного апарату вирішують С. Клочко, І. Петренко, А. Стіб та ін. Еколінгвістичні дослідження на матеріалі ЗМІ проводять Л. Коханова, О. Семенець, О. Скочинець, К. Тараненко, С. Чемеркін та ін., у межах офіційно-ділового стилю та історії формування й реалізації мовної політики - Л. Ажнюк, С. Дорда, Л. Масенко та ін. Еколінгвістичними дослідженнями у царині риторики, стилістики та культури мовлення опікуються Л. Масенко, В. Пасинок, А. Раду та ін. Невербальною комунікацією в еколінгвістичному вимірі присвячують свої дослідження Ю. Скриннік та Л. Солощук. Еколінгвістичні дослідження сучасної мовознавчої науки набувають усе більшої актуальності, постійно розширюється предметне коло інтересів еколінгвістів, збільшується проблематика, формуються нові еколінгвістичні концепції, що потребує відповідної узгодженості терміносистеми. Нині еколінгвістиці, як порівняно новому напряму мовознавчої науки, бракує ґрунтовності теоретичних засад, усталеності термінологічного апарату, який потребує розвитку та систематизації. А. Раду, визначаючи проблематику екологічної лінгвістики, серед інших вказує на потребу уніфікації термінології з урахуванням змін у глобалізованому суспільстві та свідомості людей [5, с. 193]. Тому ставимо за мету - здійснити аналітичний огляд терміносистеми сучасної еколінгвістики, окреслити наявні проблеми та визначити можливі шляхи систематизації термінологічного апарату.

Виклад основного матеріалу

Еколінгвістика виникла на стикові мовознавства та екології. Термін «екологія» існує в науковому обігу ще з середини ХІХ як позначення нової дисципліни у царині біології, яка вивчає взаємодію живих організмів з навколишнім середовищем. Та сьогодні екологія є інтегративною наукою, яка охоплює й окреслює набагато ширше коло проблем. Із середини ХХ ст. екологи все частіше почали називати організмами не лише представників рослинного і тваринного світу, а й людину, завдяки чому постала ціла низка нових наукових дисциплін: екопсихологія, екосоціологія, екопедагогіка тощо. Формуванню й становленню еколінгвістики як самостійного наукового напряму передували дослідження Вільгельма фон Гумбольдта у сфері порівняльного мовознавства, а саме його погляд на взаємозалежність мови й світу. З розвитком теорії антропологічного мовознавства була сформована «гіпотеза лінгвістичної відносності» Франца Боаса, Едварда Сапіра і Бенджаміна Уорфа, сутність якої полягає в тому, що сприйняття світу мовцями зумовлюється їхньою мовною системою. С. Чен зазначає, що саме цю теорію можна розглядати як першу спробу теоретизувати складні відносини між мовами та середовищем їхнього існування [7, с. 46]. Ідеї еколінгвістичного характеру у вітчизняному мовознавстві висловлював О. Потебня ще у ХІХ столітті, порушуючи питання про «етнозахисні функції мови», які вже сьогодні уналежнюються мовознавцями до еколінгвістичної проблематики [1, с. 54].

Термін «екологія мови» почав активно вживатися науковцями, як зазначає Алвін Філ [10], на початку 70-х рр. ХХ ст. Потреба формування екологічної комунікації призвела до розширення поняття лише «біологічної» екології та зумовила її перехід до мовознавчої проблематики. Наслідком перенесення поняття екології як вчення про середовище до лінгвістичної сфери стало виникнення міждисциплінарної галузі еколінгвістики, яка вивчає мову як екологічну систему, досліджує шляхи захисту мови від руйнування, ушкодження, псування, знищення на всіх рівнях. У 70-х рр. ХХ ст. еколінгвістика як самостійна наукова дисципліна зароджується в межах соціолінгвістики й зосереджується на вивченні зв'язків між певною мовою та її середовищем. Пізніше Ейнар Хауген у своїй праці «Екологія мови» поєднав деякі аспекти антропологічної лінгвістики, соціолінгвістики та психолінгвістики й увів до наукового обігу нове поняття «еколінгвістика» [12]. Ця робота вважаються початком становлення еколінгвістики як нової міждисциплінарної науки, а твердження Е. Хаугена про те, що потрібно досліджувати взаємодію між будь-якою мовою та її середовищем [12, с. 51], сприяло подальшому стрімкому розвиткові еколінгвістики в наукових колах. У своїх дослідженнях Е. Хауген спирався на роботу К. та Ф. Вьолінгів і Н. Шутца, де екологія мови поділялася на внутрішньомовну та міжмовну [12]. За визначенням Е. Хаугена предметом еколінгвістики є вивчення взаємозв'язку між мовами у свідомості людини й у багатомовному суспільстві. Пізніше вчений уточнив і конкретизував цей термін. Зокрема, він дав визначення поняття «середовище» як оточення мови, суспільства, що використовує мову як один зі своїх кодів. Дослідник наголошував, що мова існує лише у свідомості мовців і функціонує в процесі спілкування з іншими мовцями [12, с. 57]. З погляду Е. Хаугена мова є частиною екосистеми, в якій вона виникає, розвивається, як і будь-який живий організм, та вмирає. Саме тому він вважав, що головне завдання екології мови - дослідити, задокументувати й врятувати мови, які перебувають під загрозою зникнення [12, с. 26].

У 1990 році Майкл Халлідей у своїй доповіді на Всесвітній конференції прикладної лінгвістики продемонстрував зв'язок між мовою та класовою нерівністю й жорстоким ставленням до тварин. У своїй статті «New Ways of Meaning» він уперше наголосив на взаємодії мови та навколишнього світу і закликав колег не нехтувати значенням мови у розв'язанні екологічних проблем [11, с. 191].

Еколінгвіст Ї. Марван працював на матеріалі слов'янських мов, він є автором дослідження «Мова в контексті завдань еколінгвістики (Еколінгвістика та її роль у відродженні посттоталітарного суспільства)», реалізованого на матеріалі української мови ще в 1993 р. [3].

Наприкінці ХХ століття вийшли друком дві основоположні праці з еколінгвістики А. Філла [9] та А. Маккая [15], які підсумували досягнення еколінгвістики як науки на стадії її становлення.

Початок третього тисячоліття позначає наступний етап розвитку еколінгвістики. Кількість досліджень сьогодні постійно зростає, відбуваються міжнародні конференції, тривають інтернет-форуми, створюються фахові асоціації, серед них: збірник наукових праць «Екологія мови й мовна політика в сучасному суспільстві» (Україна, 2012), спеціальний випуск журналу «Language Sciences» під назвою «Еколінгвістика: екологія мови та екологія науки» (США, 2014), науковий журнал «Лінгвістика та екологія» (Великобританія, 2015) та інші. Також значно збільшилося коло питань еколінгвістики, виникли нові напрями всередині самої галузі.

На жаль, на сучасному етапі розвитку еколінгвістики співіснують декілька термінів на позначення цього наукового напряму: еколінгвістика, лінгвоекологія, екологічна лінгвістика, екологія мови, мовна екологія, що спричиняє певну плутанину та невизначеність. Деякими дослідниками вони вживаються синонімічно, іноді позначають різні предмети досліджень, іноді їхні значення розмежовуються.

Першим, хто запропонував чітку термінологію для різних напрямів еколінгвістики, був Алвін Філл [9]. Термін «еколінгвістика» він уважає загальним для всіх галузей досліджень, які об'єднують екологію і мову, а вже в її межах він виділив три основні галузі цієї науки:

1) екологія мови, яка досліджує взаємозв'язки між мовами з метою збереження мов, які зникають;

2) екологічна лінгвістика, яка переносить терміни та принципи екології на царину мови;

3) лінгвістична (мовна) еколінгвістика, яка вивчає взаємозв'язок між мовами й екологічними питаннями й проблемами [9].

Британський лінгвіст А. Стіб, який став першим в історії професором з екологічної лінгвістики, вживає термін «еколінгвістика», пояснюючи його так: «еко» у назві пов'язано з тим, що дискурс розглядається крізь екологічну призму, а «лінгвістика» обумовлена залученням методів лінгвістичного аналізу. На думку А. Стіба, еколінгвістика - це дуже широкий напрям, у якому мають працювати вчені та дослідники, які є представниками різних галузей наукового знання [18, с. 27].

На думку Т. Левасюра, в еколінгвістиці є три взаємопов'язані, але при цьому відмінні теоретичні напрями: «традиція Хаугена», «біолінгвістична традиція» та «традиція Халлідея».

«Традиція Хаугена» належить до досліджень, які розглядають мову як частину більшої екології, заснованої на взаємодії і взаємозв'язку людського розуму, суспільства та природного середовища. «Біолінгвістична традиція» використовує більш практичне тлумачення терміна «мова та екологія», розглядаючи наявну багатомовну систему в усьому світі як екологічну систему, а вимирання мов меншин прирівнює до втрати біорізноманіття у світі. Термін «біолінгвістичне різноманіття» увів Д. Нетл та аргументував необхідність збереження мовних меншин у світі [16]. «Біолінгвістична традиція» є, напевно, найпопулярнішим напрямом еколінгвістики, а екологічна метафора про мовне різноманіття була широко прийнята вченими, які працюють у галузі мовного планування та антропологічної лінгвістики.

Біолігвістична традиція пояснює те, що більшість термінів сучасної еколінгвістики запозичені з понятійного апарату біологічної екології, наприклад: світовий вітчизняний еколінгвістика екологія мова

- лексична ерозія - процес втрати слів, які мають семантичну та системоутворювальну цінність на певному етапі існування мови (пор. з «ерозія ґрунту» - процес руйнування верхнього найбільш родючого шару ґрунту та підґрунтя під впливом природних та антропогенних чинників);

- лінгвоекологічна технологія - сукупність методів та заходів, спрямованих на послаблення негативних чи стимулювання позитивних факторів розвитку й функціонування мови (пор. з «біотехнологія» - використання для захисту рослин від шкідливих організмів їхніх природних ворогів (хижаків, паразитів, гербофагів, антагоністів), продуктів їхньої життєдіяльності (антибіотиків, феромонів, ювеноїдів, біологічно активних речовин) та ентомопатогенних мікроорганізмів для зменшення їхньої кількості та завданої шкоди й створення сприятливих умов для діяльності корисних видів);

- лінгвоцид - політика обмеження, утисків, дискримінації мови будь-якої нації (пор. з «екоцид» - масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу);

- мовна алергія - індивідуальна або соціально-групова реакція відторгнення певного слова або словосполучення (пор. з «алергія» - змінена чутливість організму до чужорідних речовин, здебільшого білкової природи, що вводяться повторно);

- мовний баланс - співвідношення двох найпоширеніших мов у різних сферах суспільного та приватного життя (пор. з «баланс екологічних компонентів» - кількісне співвідношення екологічних компонентів, що забезпечує стійку рівновагу екосистем;

6) мовний бар'єр - лінгвістична перепона в комунікації, тобто складнощі у спілкуванні людей, що належать до різних мовних груп (пор. «біологічний бар'єр» - природна біологічна перешкода на шляху поширення виду або угруповання, зумовлена існуванням (або відсутністю) на цій території тварин і рослин, які є конкурентами, ворогами або, навпаки, - їжею і т. ін.) [4].

Як бачимо, еколінвісти, які працюють у царині охорони мови, сформували широку термінологічну базу на основі термінологічних аналогій з біологічною екологією. Такі термінологічні метафори, які розвивався у межах «біолінгвістичної традиції» видаються дуже зручними, однак і вони зазнали критики. Наприклад, А. Пеннікук, вбачає потенційні негативні наслідки адаптації біоморфних метафор у дослідженнях проблем мовної політики, пояснюючи це так: «потрібно бути дуже обережними щодо політичних наслідків тих метафор, які використовуються, оскільки перерахування, об'єктивізація та біологізація мов робить їх природними об'єктами, а не культурними артефактами» [17, с. 119].

Утім, деякі терміни, які вживаються в еколінгвістичних дослідженнях, можуть мати й інші, непов'язані з біологічною екологією джерела (юридичну, медійну, політичну, психологічну та інші сфери), наприклад: «канцелярит», «комунікативний садизм», «криміналізація мови», «лібералізація мови», «лінгвоцинізм», «мовний злочин», «мовне маніпулювання», «мовний плюралізм» тощо [6, с. 116].

«Традиції Халлідея» досліджує зв'язки між використанням мови та погіршенням стану довкілля. Халлідей застосовує функціональний підхід до вивчення мови, вважаючи, що антропоцентрична природа людської мови робить її частково відповідальною за нелогічну поведінку людини [11].

Деякі лінгвісти вважають, що в еколінгвістиці варто виділяти два рівні: макро- та мікроеколінгвістику. До мікроеколінгвістики уналежнюють визначенням, опис і поясненням структури системи, до якої належать фонологія, морфологія та синтаксис. Макроеколінгвістика має опікуватися питаннями громадського, державного та світового значення (мовний геноцид, мовна політика, мовне планування) [2, 8].

Французький дослідник Л.-Ж. Кальве, прагнучи унормувати термінологічний апарат та предметне поле еколінгвістика як науки, прагнув проаналізувати термін «еколінгвістіка» з опертям на соціологічний параметр, а також здійснив спробу розробити теоретичну модель еколінгвістичної науки з урахуванням комплексного лінгвосоціологічного підходу. У своїй роботі «Про екологію світових мов» вчений виокремив чотири дослідницькі моделі еколінгвістики: гравітаційну, гомеостатичну, репрезентативну, трансмісійну [13].

Гравітаційна модель репрезентує макролінгвістичний зв'язок міжмовами, тобто враховує мовну ситуацію в цілому. Учений припустив, що всі мови світу перебувають в ієрархічних зв'язках, а отже, перебувають в екологічній нерівності між собою. Звідси зроблено висновок, що між усіма світовими мовами існують зв'язки, які визначають екологічну нішу, для кожної з них.

Гомеостатична модель встановлює норми всередині мовних ситуацій і самих мов. Мови, подібно до будь-яких живих організмів, здатні реагувати на різні зовнішні стимули, пов'язані з середовищем. У такий спосіб формується взаємозв'язок між внутрішньою регуляцією мови і соціальною регуляцією лінгвістичних процесів, здатної змінити рівновагу лінгвістичної екосистеми цих мов.

Репрезентативна модель визначає ставлення мовця до власної мови або мови інших мовців. У межах цієї моделі Л.-Ж. Кальве дає тлумачення поняттю лінгвістичної безпеки та її відсутності.

Трансмісійна модель визначає і виявляє зміни, які стосуються мов і лінгвістичних ситуацій, наприклад: мовна політика, міграція тощо.

У своїх роботах Л.-Ж. Кальве наголосив на встановленні рівноваги лінгвістичної екосистеми досліджуваних мов із залученням внутрішньомовних процесів, комунікативних актів і відносин комунікантів [13].

Екологічний підхід не обмежується лише сферою мови, він все активніше збільшує сферу свого поширення. Наразі з'являються дослідження екологічного мислення, екологічній свідомості, екологічної культури в цілому.

Висновки

Виникнення еколінгвістики як окремого напряму мовознавства зумовлене необхідністю розв'язання проблем взаємодії між мовою, людиною та природою; мовою та навколишнім середовищем. Еколінгвістичний погляд відкриває нові перспективи дослідження мови, тому проблемне поле цієї науки вкрай широке та підкреслює важливість досліджень екологічних проблем. Сучасні еколінгвістичні дослідження характеризуються системним підходом до розуміння мови, мультидисциплінарністю та інтеграцією різних наукових напрямів. Відсутність єдиної терміносистеми еколінгвістики як науки спричинила появу розбіжностей у трактуванні дослідниками мети та основних завдань науки, а її проблемне поле лише формується і постійно розширюється. Аналітичний огляд еколінгвістичних досліджень ХХІ століття довів, що терміносистема еколінгвістики у цілому сформульована та логічно продовжує традиції Хаугена, Халлідея чи біолінгвістичну. Більшість термінів сучасної еколінгвістики запозичені з понятійного апарату біологічної екології через метафоричне перенесення, однак деякі еколінгвістичні терміни мають й інші, непов'язані з біологічною екологією, джерела.

Джерела

1. Ажнюк Б. Етнозахисна функція мови як наукова проблема (від Потебні до сучасності). О.О. Потебня й актуальні питання мови і культури. 2004. С. 50-57.

2. Клочко С. Поступ еколінгвістики в Україні: аналітичний огляд. Система і структура східнослов 'янських мов. 2017. №12. С. 13-18.

3. Марван Ї. Мова в контексті завдань духовної екології (Еколінгвістика та її роль у відродженні посттоталітарного суспільства). Мовознавство: Другий міжнародний конгрес україністів 22-28 серпня 1993 р., Львів: Доповіді і повідомлення. 1993. С. 197-198.

4. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія, Полтава: Довкілля-К. 2006. 716 с.

5. Раду А. Мовна екологія: напрями та проблеми дослідження. Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах. 2013. №27. С. 191-197.

6. Тараненко К.В. Явище лінгвоцинізму з позицій еколінгвістики. Український смисл: науковий збірник. Дніпро, 2019. С. 113-121.

7. Chen S. Language and Ecology: A Content Analysis of Ecolinguistics as an Emerging Research Field. Ampersand. 2016. №3. P. 108

8. Cowley S.J. Bio-ecology and language: a necessary unity. Language Sciences. 2014. Vol. 41. P. 60-70.

9. Fill A. Okolinguistik. Eine Einfuhrung. Gunter Narr: Tubingen. 1993.

10. Fill А., Muhlhausler Р. The ecolinguistics reader: language, ecology and environment. London, New York: Continuum, 2001. 296 p.

11. Hallida М. New ways of meaning: the challenge to applied linguistics. Reprinted in Fill and Muhlhausler. 2001. Р. 175-202.

12. Haugen Е. The Ecology of Language. Stanford University Press. 1972. 211 р.

13. Calvet L.-J. Pour une ecologie des langues du monde. Paris, Plon, 1999, 304 p.

14. Le Vasseur T. Defining “Ecolinguistics?”: Challenging Emic Issues in an Evolving Environmental Discipline. Environmental Studies. 2015. №5. P. 21-28.

15. Makkai A. Ecolinguistics: Towards a New Paradigm for the Science of Language. Printer Publishers: London, New York, Budapest, 1993.

16. Nettle D., Romain S. Vanishing Voices: the Extinction of the World's Languages. New York: Oxford University Press: 2002.

17. Pennycook A. Language policy and the ecological turn. Language Policy. 2004. №3. P. 232.

18. Stibbe А. Ecolinguistics: Language, Ecology and the Stories We Live By. London, New York: Routledge, 2015. 210 p.

Размещено на Allbest.Ru