Роль мовних розборів у засвоєнні молодшими школярами наукових основ української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль мовних розборів у засвоєнні молодшими школярами наукових основ української мови

Тетяна Князєва

студентка І курсу

другого (магістерського) рівня вищої освіти

факультету педагогіки, психології та мистецтв)

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент

Жигора І.В.

Анотація

мовний розбір український школа

У статті розглянуто основні проблеми методики навчання мовним розборам у початковій школі, визначено роль різних видів розбору в засвоєнні молодшими школярами мовного матеріалу, передбаченого Типовими освітніми програмами нової української школи 1-2 та 3-4 класів.

Ключові слова: мовні розбори, компетентнісний підхід, морфемний розбір, синтаксичний розбір, мультимедійні технології.

Постановка проблеми

Компетентнісний підхід в освіті передбачає не тільки накопичення певного предметного або надпредметного обсягу знань, а насамперед здатність учнів самостійно відбирати отримані знання й вміти користуватися вже накопиченими знаннями в різних життєвих ситуаціях.

Особливо важливим стає цей процес в організації роботи з розвитку умінь різних видів мовного розбору як одного з видів аналітико-синтетичних вправ на уроках української мови, за допомогою яких молодші школярі пізнають закономірності мовного розвитку, а не тільки вчаться аналізувати окремі мовні факти при вивченні певних самостійних тем і розділів початкового курсу української мови.

Методику мовного аналізу недостатньо висвітлено в науковій літературі, трапляються поодинокі статті, що стосуються цієї проблеми. Ураховуючи стрімкий розвиток інноваційних та мультимедійних технологій, їх активне впровадження в навчальний процес, виникає потреба більш змістовної та ґрунтовної розробки сучасної методики мовних розборів.

Аналіз досліджень і публікацій

У сучасній мовознавчій науці виокремилося декілька напрямків розуміння ролі мовного аналізу в освітньому процесі, зокрема початкової школи. Як метод навчання розуміють мовні розбори Є.М. Дмитровський, Ю.К. Бабанський, І.Р. Палей, В.І. Капинос, Л.П. Федоренко, О.В. Текучов, І.Г. Чередниченко); як засіб навчання трактують окреслене поняття А.Б. Хлєбникова, Т.А. Шаповал, М.М. Разумовська, О.М. Біляєв, Г.Р. Передрій, О.І. Власенков; як характер діяльності учнів у процесі засвоєння знань семантизують М.Р. Лернер, М.М. Скаткін [8, с. 52].

Питання мовного аналізу та розбору було предметом обговорення з 50-х років. Науковців та учителів цікавили певні аспекти мовного розбору. Так, названу проблему дослідували такі провідні педагоги й методисти, як С.Х. Чавдаров, В.І. Масальський, Є.М. Дмитровський, А.П. Медушевський, І.Г. Чередніченко, П.С. Стрільців, Г.Р. Передрій, С.І. Дорошенко, М.С. Вашуленко та інші, які наголошували на обов'язковості і корисності мовного аналізу та звертали увагу на недоліки в практиці його проведення, а також на недостатню увагу вчителів до такого виду вправ [8].

У спеціальній літературі дотепер відсутнє цілісне, системне визначення поняття мовний розбір, що багатьма вчителями вживається як синонім до поняття «мовний аналіз», оскільки питання мовного аналізу, розбору розглядаються дослідниками неоднозначно, не існує єдиної, загальноприйнятої дефініції, яка б універсально й всебічно характеризувала ці поняття [5, с. 14]. І.Г. Чередниченко увів термін «мовний аналіз», визначив метод аналізу мовного матеріалу й граматичний розбір [5, с. 14].

Уважаємо, що мовний аналіз посідає важливе місце з-поміж практичних завдань і вправ у навчанні української мови.

Мета статті полягає у висвітленні основних проблем опрацювання мовних розборів у початковій школі та шляхів їх методичного розв'язання, визначенні ролі різних видів розбору в засвоєнні молодшими школярами мовного матеріалу, передбаченого Типовими освітніми програмами нової української школи 12 та 3-4 класів.

Виклад основного матеріалу дослідження

Навчання мови передбачає комплексне вивчення мовного матеріалу, що передбачає обов'язкове застосування різних видів мовного розбору. Проте кожен із них окремо не взаємодіє і не спрямовується на комплексну характеристику мовних явищ, що є недоліком у викладанні мови. Г. Р. Передрій відзначає, що мовний розбір, за яким слово або речення аналізується в кількох аспектах, у методичній літературі називають по-різному: синтетичним, загальним, суцільним, змішаним, комбінованим. Змішаний розбір - це характеристика слова, словосполучення або речення в двох і більше аспектах. Змішаним є, наприклад, морфологічно-синтаксичний, морфемно-словотворчий, лексико-морфологічний і т. д. Цей розбір слід розглядати як підсумкову роботу й проводити в кінці та на початку року [8, с. 59].

У Словнику лінгвістичних термінів зазначається, що мовний розбір «.. .за обсягом проведення може бути повний і частковий, за способом виконання - усний і письмовий, за змістом - фонетичний, лексичний, морфемний, словотворчий, етимологічний, морфологічний, синтаксичний, орфографічний, пунктуаційний. Будь-який розбір необхідно проводити, зберігаючи чітку послідовність у визначенні й характеристиці ознак аналізованого явища. Міра докладності кожного з видів розбору визначається метою, завданням та умовами його проведення (в школі, у вузі, на тому чи іншому етапі навчання)...» [4, с. 241]. Усі види мовного аналізу належать до активних методичних прийомів, що пов'язують теорію з практикою, забезпечують систематичне повторення і закріплення вивченого матеріалу [2, с. 40].

Ми дотримуємося думки педагогів про те, що мовний розбір може застосовуватися й на різних етапах засвоєння знань: при опрацюванні нової теми, закріпленні, повторенні матеріалу та з контрольною метою [8, с. 5]. Для узагальнення та систематизації знань з української мови методисти пропонують проводити мовні розбори, якими обов'язково завершується вивчення кожного розділу, теми. Інакше кажучи, учитель початкових класів має визначати місце, час і вид мовного розбору залежно від виучуваного матеріалу.

Мовний розбір - це й дидактичний прийом вивчення української мови, застосування якого допомагає краще усвідомити виучувані мовні одиниці, виробити навички застосовувати теоретичні знання на практиці, здійснювати закріплення, систематизацію й узагальнення матеріалу, а також проводити контроль і самоконтроль, це й сукупність специфічних ознак, властивих мовним одиницям, оформленим в певній загальноприйнятій логічній послідовності [5, с. 241].

Фактичний матеріал підручників для початкової школи передбачають проведення мовних розборів на кожному уроці з української мови. Предметом мовного аналізу можуть бути одиниці й елементи мовної структури всіх рівнів, зокрема, звук, морфема, лексема, слово як граматична одиниця, словосполучення, речення. Порядок розбору, перелік ознак, за якими характеризується мовне явище, визначаються завданнями й навчальною метою та призначенням аналізу і є логічно обґрунтованими.

За обсягом проведення мовний аналіз може бути частковим або повним, за формою проведення - усним або письмовим, за змістом - фонетичний, лексичний, орфографічний, морфемний, словотворчий, етимологічний, морфологічний, синтаксичний, пунктуаційний [8]. Будь-який розбір необхідно проводити, зберігаючи чітку послідовність у визначенні й характеристиці ознак аналізованого явища. З усіх загальноприйнятих мовних розборів детально зупинимося лише на тих, пропедевтика яких проводиться в початковій школі.

Фонетичний розбір передбачає вироблення в учнів навичок сприймати на слух особливості звуків мови і закріплення навичок запису транскрипцією. Частковий фонетичний розбір застосовується при вивченні голосних і приголосних звуків, фонем і їх реалізації, при вивченні звукових змін, складу і наголосу. При повному фонетичному розборі слово, записане транскрипцією, поділяють на склади, визначають наголошений склад, кількість звуків (при фонетико-графічному з'ясовують співвідношення між звуками і літерами), дають їхню характеристику, з'ясовуються наявні можливі фонетичні процеси (чергування звуків, уподібнення, спрощення тощо). У початковій школі такий вид розбору трансформується у звуко-буквений аналіз, оскільки значна частина характеристик не проводиться, що пов'язано із змістом і обсягом програмового матеріалу з української мови в початковій школі.

Лексичний розбір закріплює теоретичні знання про слово як лексичну одиницю мови, виробляє навички опрацювання слова як самостійної мовної одиниці у контексті роботи із тлумачним словником, із словниками синонімів, паронімів, антонімів тощо. При такому розборі з'ясовують лексичне значення слова, його багатозначність чи однозначність, визначають його синонімічні та антонімічні можливості, походження, стильову належність, стилістичне навантаження.

Орфографічний розбір є окремим видом мовного аналізу слова, в якому з'ясовується орфограма, встановлюється її тип і правило, яке зумовлює її правопис. Орфографічний аналіз також є складником морфологічного аналізу. Нерідко цей вид аналізу спрощується і зводиться до визначення орфограми і пояснення правила написання слова, його частини, літери тощо; він проводиться як елемент пояснювальних диктантів або коментованого письма і забезпечує формування орфографічної грамотності школярів.

Морфемний розбір поглиблює знання про значущі частини слова - корінь, суфікс, префікс, закінчення та інші афікси, розширює уявлення про морфемний склад самостійних і службових слів, створює підґрунтя для засвоєння багатьох орфографічних правил, вивчення морфології і синтаксису. При морфемному розборі у змінюваних словах виділяють основу й закінчення. Визначають і вмотивовують варіанти морфем. В основі виділяють кореневі і некореневі незмінні морфеми: корінь, суфікс, префікс, постфікс та інші; з'ясовують морфонологічні зміни на стику морфем (опрощення, ускладнення, перерозклад). У незмінюваних словах визначають морфемний склад і походження (прислівник), у службових словах - особливості будови і похідність (прийменник - простий, складний чи складений; первинний чи похідний, від прислівника чи іменника; сполучник - простий чи складений).

Словотвірний аналіз уможливлює простеження словотворчих зв'язків слова і процесів словотворення загалом і в кожній частині мови, зокрема. При цьому розборі виділяють твірну основу і словотворчий засіб та з'ясовують спосіб і засіб словотворення,а також фонетичні процеси, які відбуваються при цьому (історичні чергування голосних і приголосних, асиміляція, дисиміляція тощо).

Морфологічний розбір сприяє засвоєнню і систематизації лексико-граматичних ознак частин мови, їхніх морфологічних категорій, синтаксичних особливостей, виробленню міцних практичних навичок словозміни іменних слів іменних частин мови і дієслова, підготовці до вивчення синтаксису як учення про зв'язки слів у словосполученні і реченні. При морфологічному розборі слова визначають його початкову форму (для змінюваних), морфологічні ознаки та синтаксичну функцію. Повний комплексний морфологічний аналіз передбачає також з'ясування морфемної будови слова, способів і засобів творення, правил вимови і правопису. При аналізі слова з'ясовується зв'язок слова в реченні (від якого слова залежить). В іменнику визначається початкова форма, власна це чи загальна назва, конкретна чи абстрактна, означає збірність чи одиничний предмет, рід, число і відмінок, відміна й група. У прикметнику називають початкову форму (чоловічий рід, однина), лексико-граматичні розряди за значенням, ступінь порівняння, рід, число, відмінок, групу (тверду чи м'яку). У числівнику - початкову форму, характер будови (простий чи складений), розряд за значенням (кількісний, дробовий, збірний, порядковий), відмінок, рід і число (якщо має). У займеннику визначають початкову форму, розряд за значенням та за співвіднесеністю з іменними словами, рід і число, відмінок, в особових - особа. У дієслові називають початкову форму, вид, перехідність-неперехідність, зворотність (стан), спосіб, час, особу або рід, число. При розборі дієприкметника і дієприслівника - вид, перехідність-неперехідність, час, рід, число, відмінок (у дієприкметника). У прислівнику вказують розряд за значенням і визначають його похідність, ступінь порівняння (якщо є). У прийменнику - характер будови, непохідність чи похідність, із яким відмінком вжитий, значення відповідної прийменникової відмінкової конструкції. У частці й вигуці - розряд за значенням.

Синтаксичний розбір виробляє уміння аналізувати структуру, значення засоби організації синтаксичних одиниць: словосполучення, речення і складного синтаксичного цілого. При синтаксичному розборі словосполучення визначають головне і залежне слово, тип за морфологічним вираженням головного слова (тип за будовою, спаяністю компонентів і за головним словом), синтаксичні відношення, вид, спосіб і засоби зв'язку між словами. При синтаксичному розборі речення зазначають: просте воно чи складне, дають характеристику його, а також визначають типи і способи вираження головних і другорядних членів речення.

Пунктуаційний розбір буває самостійним або, що частіше, може доповнювати синтаксичний розбір. Здебільшого у шкільній практиці він може застосовуватися для пояснення розділових знаків і формування у школярів пунктуаційної грамотності. Його призначення - пояснити розділові знаки відповідно до смислового чи ритмомелодійного принципу [7, с. 519-520].

Мовні розбори мають велике значення, оскільки в учнів початкових класів при вивченні наукових основ української мови формуються початкові вміння здійснювати різні види мовного аналізу: виділяти речення з мовного потоку, аналізувати їх за кількістю слів і будувати графічні моделі речень з урахуванням їхнього значення та емоційного забарвлення. Учні ознайомлюються з науковими основами морфології: отримують знання про частини мови, їхні лексико-граматичні ознаки, морфологічні особливості, що є основою для послідовного (тематичного, покласового) формування навичок різних видів мовного аналізу. Діти вчаться виділяти з речень окремі слова (повнозначні, службові), самостійні - ділити на склади, визначати наголошений склад, встановлювати послідовність усіх звуків у слові і на цій основі будувати звуко-складові графічні моделі слів (пізніше - діти роблять фонетичний запис слів відповідно до літературної вимови).

Молодші школярі мають навчитися аналізувати речення, які складаються з двох, трьох і чотирьох слів. Частковому синтаксичному аналізу піддаються речення за графічними моделями (подані вчителем, у підручнику або побудовані учнями самостійно за малюнками). Пізніше, у міру опрацювання синтаксичного матеріалу, кількість параметрів синтаксичного аналізу збільшується.

Наступною формою мовного аналізу є поділ слів на склади й визначення наголошеного складу. Складова будова слова зображується графічно у вигляді прямокутника, поділеного на частини відповідно до кількості складів. У дво- і трискладових словах ставиться наголос.

Умовні зображення складової будови слів можуть мати і простішу форму, якою учні користуються в зошитах. Для організації фронтальних видів роботи вчитель має заготовити для кожного учня картки з зображенням односкладового слова, дво- і трискладових з різними наголошеними складами. Цими картками учні сигналізують у відповідь на різні запитання вчителя і завдання, пов'язані з поділом слова на склади і визначенням наголошеного складу. Тому кожна картка має бути певного кольору, який служить для вчителя сигналом правильності чи неправильності відповіді.

Від складового аналізу робиться перехід до звукового. Для позначення голосних, твердих і м'яких приголосних звуків у сучасних букварях пропонуються різні умовні символи - найчастіше кружечки різних кольорів. У букварях, що видаються в Україні для умовних позначень звуків використовуються такі значки, які в результаті відповідних спостережень асоціюються в уяві учнів з артикуляційними особливостями різних типів звуків. Кружечок, який використовується для позначення голосних, символізує вільне проходження струменя видихуваного повітря через ротову порожнину; смужка, якою позначаються тверді приголосні, означає перешкоду на шляху струменя повітря, а дві паралельні смужки - посилену перешкоду, характерну для вимови м'яких приголосних звуків. Крім цих символів у практиці школи спостерігається використання значків напівм'яких, дзвінких і глухих приголосних звуків.

Побудова таких моделей (у зошитах, на дошці, на магнітній пластинці, фланелографі) паралельно з усним аналізом слів є найважливішим умінням, яким мають оволодіти першокласники під кінець добукварного періоду. Учитель має уважно стежити за тим, щоб, називаючи звуки в певному слові, учні не порушували їх послідовність, правильно відтворювали кожен із них. У процесі опрацювання звукової системи української мови збільшується кількість параметрів характеристики звуків, а також учні вчаться фонетичному запису (транскрипції) слів [3, с. 46]. Отже, фонетичний аналіз певною мірою наближається до загальноприйнятого фонетичного розбору.

Хоча програмою не передбачено формування навичок лексичного аналізу, проте обсяг і зміст матеріалу з лексики створює підґрунтя для навчання дітей лексичного аналізу. Оскільки молодші школярі мають уявлення про лексичне значення слова, однозначні і багатозначні слова, пряме і переносне значення слова, синоніми, антоніми, практичне ознайомлення з діалектизмами, застарілими словами тому вчитель може систематизувати здобуті знання у вигляді системної схеми лексичного розбору.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Отже, різні види мовних розборів є одним із дидактичних прийомів систематизації знань про мовні одиниці, категорії, їх особливості, що забезпечує глибоке свідоме засвоєння наукових основ української мови в початковій школі. Мовні розбори є важливою частиною вивчення рідної мови. Не можна вважати мовний розбір механічним та схематичним засобом вивчення мови, оскільки він є певної мірою універсальним методом навчання, який не тільки закріплює набуті учнями знання, а й активізує їх пізнавальні можливості, зокрема, резервні. Він сприяє виробленню в них навичок послідовного, вдумливого аналізу мовних одиниць, привчає користуватися науковими прийомами аналізу й синтезу, допомагає в організації самостійної роботи.

Список використаних джерел

1. Бадер В.І. Класифікація помилок у мовленні молодших школярів. Рідна шк. 1999. № 9. С. 53-55.

2. Валентій Л.В. Мовний аналіз у школі. Чернігів: Сіверянська думка, 1996. 150 с.

3. Вашуленко М.С. Методика навчання української мови в початковій школі: навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів. К.: Літера ЛТД, 2010. 364 с.

4. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985.

5. Жигора І.В. Мовні розбори як засіб узагальнення та систематизації знань із сучасної української мови (навчально-методичний посібник для студентів факультету педагогіки та психології). Кіровоград: Центр оперативної поліграфії «Авангард», 2014. 51 с.

6. Коваль Г.П., Деркач Н.І., Наумчук М.М. Методика викладання української мови: Навч. посібник для студ. Педінституту. Тернопіль: Астон, 2008. 287 с. / Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/165187/7.

7. Мельничайко В.Я. Види мовного розбору. Тернопіль: Навчальна книга. Богдан, 1998. 124 с.

8. Передрій Г.Р. Змішаний розбір слів як прийом повторення вивченого в IV класі. Укр. мова і літ. в школі. 1980. № 3. С. 50-59.

9. Чабайовська М.І. Мовний розбір у вищій та початковій школі: навч.-мет. посібник. Тернопіль: Мальва-ОСО, 2008.

Размещено на Allbest.ru