Монолог в діалозі. До питання про етику міждискурсивної комунікації

Розуміємо, що «ознаки світовідчуття, світогляду, переживань та життєвих інтенцій особистості», відбиті у висловлюваннях, демонструють дискурси різних типів, які за вираженими та домінуючими в контексті сенсами можна визначити як атеїстичний, раціональний та релігійний, ірраціональний (вибудований навколо концептів «віра», «смирення», «Святі», «Бог», «промисел»). Крім того, зазначимо, що S1 - носій філософського типу свідомості, культуроцентричний, інтелектуальний, психологічні особливості: категоричність, монологізм. S2 - носій філософського (фраза «спроба зрозуміти таємниці буття» може бути розцінена і як цитата з пісні Господи, открой мне тайны бытия, і як резюме інтерпретатора про сенс пісні), літературноцентричного типу свідомості (посилання до особи Венічки Єрофєєва), психологічні особливості: схильність до міркування як основної форми висловлювань.

S1 Репліка 2: «Тепер про БГ. “Мне больше не нужны эти тайны бытия. Посмотри мне в глаза и скажи, что это воля твоя". Значить, у цьому немає дорікань? До того ж є смирення? Ох, не лякай мене таким сприйняттям. Адже очевидно, що, звертаючись із цими вимогливими словами до бога, БГ начебто не вірить у те, що неподобство, яке твориться навколо, відбувається з волі бога. Але якщо ні, не з волі бога, то логічно виникає питання, чому бог таке допускає. Якби це питання не малося на увазі, БГ не звертався б до бога. Не забудь, що в середині пісні є слова “потому что с нами бог", висловлені з сарказмом. А “посмотри мне в глаза"- це шанобливе звернення до Бога? Ось я підійду до тебе і скажу: "А ну подивись мені в очі". Тебе не образить такий тон? Звичайно образить, це ж вимогливість. БГ вимагає від бога звіту за бездіяльність - невже ти цього не бачиш? Між іншим, з цієї вимогливості не випливає, що БГ зневірився в богові. БГ просто змінив тон спілкування із ним. До речі, саме таким тоном Мойсей розмовляє з Єговою у фільмі “Вихід: царі та боги". Там же глядачеві нагадують, що слово “єврей" означає “той, хто сперечається з богом". Схилятися та сперечатися - різні ступені в еволюції тону спілкування. Саме цю еволюцію БГ я мав на увазі. Я знаю, що атеїстом БГ не стане, але він занадто розумний, щоб упокорюватися, і занадто гордий, щоб безмовно терпіти знущання. Ось він і почав вимагати-сперечатися На тексти, що мають «глибину», неможлива однозначна реакція, і позиція Б. Гребенщикова тому підтвердження: «Так, ця пісня звучить сумно, можливо, безвихідно, але саме тому, що вона є, я б не назвав ситуацію безнадійною. За ці 20 чи 30 років мої стосунки з поняттями "бог" чи "віра" не змінилися. Не втомлююся захоплюватися тим, як бездоганно влаштований світ - і що далі, то більше...» [11]..

Ну а твої слова “неочевидні для нас закономірності", “незбагненний Промисел", “просвітлення"... Це ж саме те, чого БГ у пісні більше не хоче терпіти. Тобто ті самі “тайны бытия". Чому ж ти цього не помічаєш? Невже тому, що тобі це не подобається? Прошу тебе, не став себе в становище людини просвітленої Великою Істиною, яка намагається просвітити людину темну. Мене, який прочитав тонни літератури з дитячого та первісного сприйняття, це ображає. Розумію, ти робиш це не свідомо, а за законами богоборчого дискурсу».

Позиція S1 виражена в репліках і тому очевидніша: я - атеїст, БГ - віруючий, він змінив модальність свого спілкування з богом, став дорікати йому у злі, що існує в світі, вимагати від бога звіту, у цьому виражається когнітивна еволюція автора тексту (схиляння - суперечка). Бог не повинен допускати зло в людське життя, а коли він це робить, ставлення до нього виражається через сарказм. S1 вважає, що S2 відтворює свої висловлювання в рамках богоборчого дискурсу (?!), а висловлюючи свою позицію, намагається образити співрозмовника.

Позиція S2 лише позначена, але не розкрита. Головним чином не зрозуміло, чому «присутнє в тексті богоборство» постає для цього інтерпретатора смиренністю. Цей базовий пункт розбіжності комунікантів потребує докладнішого тлумачення логіки другого співрозмовника, яку можна реконструювати за допомогою герменевтичних посилань до інших текстів релігійного дискурсу, показавши «текст у його процесуальній природі» [4]. етика міждискурсивний комунікативний ціннісний конфлікт

Принципова розбіжність у розумінні комунікантів пов'язана з різним типом їх свідомості, порівн.: «Бож слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, сила Божа!» (1 Кор. 1:18) Усі цитати з Біблії приведені за виданням: Біблія, або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту. (1988). Огієнко І.І. (пер.)., що зумовлює різну екзистенційну перспективу учасників діалогу, яку можна описати як «перспективу Вічності» та «перспективу земного життя». Якщо життя людини закінчується з його смертю, то закономірно, що перший комунікатор бачить лише «несправедливі» смерті «без вини загиблих», які не відвернув бог: Песни нелюбимых,/Песни выброшенных прочь,/Похороненных без имени, замурованных в ночь./Песни перечеркнутых, песни сброшенных на лед;/Песня больше ненужных/звучит здесь не перестаетТекст пісні цитується з Офіційного сайту Б. Гребенщикова. Там же можна подивитися повний текст твору..

Погляд віруючого визначений іншою оптикою, заснованою на одкровенні з Нового Заповіту: Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити! Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєну. Так, кажу вам: Того бійтеся! (Лк. 12:4-5).

З погляду віруючого «у Бога непотрібних немає»: Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне (Ів. 3:16), а всі, кого любить Бог, знаходяться під його невсипущою увагою та захистом: Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий. Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців! (Лк. 12:6-7).

Носій релігійної свідомості вірить у те, що Господь говорить з Людиною через Пророків, а потім через тексти Святого Письма, в яких відображена картина світу Творця. Він дарує людині Свою Любов, яку творіння може прийняти, вибудовуючи життя за Його Заповідями, а може відкинути і обрати інший шлях. Бог поважає свободу вибору кожного і не нав'язує своєї волі, долучаючи до чудес тільки віруючих у них: І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру (Мт. 13:58). Божественна любов виявляється в довготерплячому невтручанні Творця в життя людини - тій відстрочці, яка дозволяє людині зробити свій вибір, осмислити і переосмислити його в контексті цілого життя, покаятися і зміцнитися у вірі: А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону! Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру? (Лк. 18:7-8); бо ж не навіки забудеться бідний, надія убогих не згине назавжди! (Пс. 9:19).

Т.ч., кожна людина обирає свою долю і змінює її з власної волі, і навіть після смерті, опинившись у пеклі, людина може бути викуплена Хресною смертю Христа і силою своєї віри та покаяння: Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч умертвлений тілом, але Духом оживлений, Яким Він і духам, що в в'язниці були, зійшовши, звіщав (1 Пет. 3:18-19).

У такій картині світу, заснованій на Божественній любові, довготерпінні та численних шансах на спасіння, дарованих Господом, відкинути Вічне життя, обравши тим самим смерть, хвороби, нелюбов тощо, може тільки сама людина: Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив! (Мт. 13:15).

Для віруючого вільний вибір «опонента» нелегко прийняти та гірко усвідомити. Мабуть тому «Пісні нелюбих» пронизані болем автора та болем тварі, яка відпала від Бога. Біль віруючого, який розуміє трагізм ситуації, просвітлюється, однак, смиренністю, що успадковує смирення Творця, який надає людині свободу вибору. Напевно, S2 говорив про це смирення.

«Нелюбими» з людської точки зору можуть бути і невинно вбиті праведники, але у Бога свої «плани» - Промисел Божий: І коли п'яту печатку розкрив, я побачив під жертівником душі побитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали. І кликнули вони гучним голосом, кажучи: «Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» І кожному з них дано білу одежу, і сказано їм іще трохи спочити, аж поки доповнять число їхні співслуги, і брати їхні, що будуть побиті, як і вони (Об'явл. 6:9-11).

Щодо «нешанобливої» інтонації спілкування з Богом, почутої першим комунікантом: Мне больше не нужны эти тайны бытия./Посмотри мне в глаза и скажи, что это воля Твоя..., то, на наш погляд, у цих рядках Б. Гребенщиков майстерно відтворив тональність Псалтиря - біблійної книги Старого Заповіту, пісень, гімнів, молитов, які запитують Бога, прославляють його, відбивають стадію близьких, споріднених стосунків, що відчуваються майже фізично - Творця і творіння, Отця і сина. Багатство інтонацій Псалтиря знаходиться в діапазоні від прославлення до докору (звеличення, захоплення, звинувачення, благання, мольба та ін.). Імперативна, «нешаноблива» інтонація відчувається в цілій низці віршів Псалтиря, наприклад: та однак Ти покинув і нас засоромив, і вже не виходиш із нашими військами: <> Ти за 6Єзцін продав Свій народ, і ціни йому не побільшив! (Пс. 43 (44):10; 11); Прокинься ж, - для чого Ти, Господи, спиш? Пробудися, - не кидай назавжди! Для чого обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісноту? (Пс. 43 (44):24-25).

Однак у цій «нешанобливій», на думку сучасної людини, інтонації бачиться особлива інтимність стосунків псалмоспівця з Богом, яка виявляється в подяці, прославленні, благаннях (в інших віршах псалма) та докорах. Ця стилізована інтонація може бути почута і в наведених вище рядках «Пісні нелюбих» і означати, наприклад: «Я зрозумів і поважаю Твій задум про вільний вибір тварі. Зверни на мене погляд і скажи, що це так».

Якщо Бог є любов (1-е Ів. 4:16), то все зло на землі твориться людиною. У цьому випадку її картина світу спотворена брехнею, жорстокістю, нескінченними маніпуляціями, боротьбою за шалені ідеї:

У нас хорошая школа -

Прикуривать от горящих змей,

Вырвать самому себе сердце,

чтобы стать еще злей,

Держать голову под водой,

не давать делать вдох

И обламывать лезвие после удара,

Потому, что с нами Бог.

Слова «потому, что с нами Бог» у цьому контексті суцільного насильства звучать саркастично і відображають позицію релігійних фанатиків, безумців, фарисеїв або - у соціальному вимірі - описують настанови та правила життя конкретного суспільства - російську реальність, у якій релігія ставиться на службу політиці і перетворюється на фарисейство.

Т.ч., реставрація логіки учасників діалогу демонструє дві різні самодостатні позиції, які мають право на існування та існують паралельно.

Здається, категоричність суджень першого комуніканта і небажання зрозуміти логіку свого співрозмовника обумовлені не стільки психологічним типом, що є скоріше наслідком, скільки неможливістю припустити - через тверду переконаність у правоті своїх дискурсивно-обумовлених поглядів Р. Барт стверджує, що «влада (libido dominant!) ... гніздиться в будь-якому дискурсі, навіть якщо він народжується у сфері безвладдя». За М. Фуко, феномен Я втрачає свою визначеність у процесуальності дискурсу, в цьому виявляється «Порядок дискурсу»: «Я є те, що я є, завдяки контексту, в якому я перебуваю» [цит. за 3]. - наявність альтернативного/іншого погляду, закономірно сприйнятого в цій ситуації як абсурд чи «високолоба» позиція вчителя, «перевагу» якого задано ідеями віри (тобто іншою дискурсивною точкою зору/позицією). «Фундаментальні», багато разів перевірені установки атеїстичного дискурсу (наприклад, бог винен у тому, що не зупиняє рукотворне зло на землі) демонструють «владу дискурсу», який акцентовано впливає на сприйняття та інтерпретацію комуніканта, вибудовує дискурсивний бар'єр, що формує деструктивну тональність спілкування «Для того ж, щоб розуміти, що говориться, потрібна участь у комунікативній дії» [1 ]., призводить до одностороннього комунікативного конфлікту та «конфлікту дискурсів», тобто комунікативної невдачі в цілому. Констатуємо, що нерозуміння/небажання/неможливість розуміння, що призводять до «монологічності» діалогу, обумовлені різними ціннісними установками, навкруги яких організується дискурс. Т.ч., до механізму виникнення міждискурсивних конфліктів/невдач віднесемо «владу дискурсу», яка складається з багатьох доданків, зокрема: різних екзистенційних цінностей комунікантів, психологічної неготовності до сприйняття іншої позиції та зміни своєї, відсутності саморефлексії.

Чи можливо подолання подібного роду міждискурсивної деструктивної комунікації?

Фундаментальні підстави будь-якої конструктивної тональності спілкування базуються на загальнокультурних уявленнях про самодостатність і можливу рівнозначущість Іншого, його унікальність і, у зв'язку з цим, потенційну інаковість: «Саме обов'язкова у моральному відношенні увага до автономної волі кожної зацікавленої особи робить необхідним досягнення згоди» [1] Саме цю культурну установку демонструє в інтерв'ю автор «Пісень нелюбих» Б. Гребенщиков: «Гарні пісні пишуться так, щоб кожен, хто їх чує, міг зробити свої висновки. І будь-яке трактування буде вірним» [11]..

Монологічність сприйняття, свідомості та комунікації обумовлена, зокрема, «єдиною системою поглядів, свого роду колективною філософією, яка нав'язується в якості обов'язкової всім носіям мови» [12], а також тієї чи іншої дискурсивної свідомості. Єдина можливість подолання даної «попередньо встановленої за замовчуванням» соціальної особливості людини - монологізму полягає в інтеріоризації культурних установок, «зануренні в культуру». Саме в просторі знань та культури виникають варіанти та можливість/свобода вибору одного/декількох з них: «окультурений образ світу антропометричний: прескрипції культури не виключають преференцій (переваг) особистості у виборі ціннісних для неї орієнтирів» [13]. Саме свобода особистісних преференцій стає важливою умовою сенсоформування - культурної установки на діалогізм, заснованої як на толерантному ставленні до позиції Іншого, намаганні його зрозуміти [14], так і на врахуванні потенційної «багатоакцентності» слова, тобто «суперечливих акцентів», що перетинаються всередині кожного слова [15].

Послідовне виховання комунікативної відповідальності [1] надасть можливість сформувати уявлення про комунікативну стратегію (тактику), гнучку комунікативну поведінку (її своєчасну та адекватну корекцію), перспективу діалогу, передбачення/прорахунок його можливих наслідків та ін.

На думку Ю. Хабермаса, той, «хто бере участь у процесах комунікації - завжди повинен приймати перформативну установку. Ця установка допускає почергову зміну позицій третьої особи, або об'єктивуючої установки, другої особи, або установки узгодження правил, і першої особи, або експресивної установки. Перформативна установка дозволяє взаємно орієнтуватися на ті претензії на значущість (щодо істинності, нормативної правильності, правдивості висловлювання), які той, хто говорить, висуває в очікуванні прийняття або неприйняття з боку слухача» [1]. Сукупність названих умов створить обставини для здійснення одного з типів можливих трансформацій дискурсивних практик - мутації, яка, за версією М. Фуко, реалізуючи міждискурсивні залежності, призведе до трансформації позиції суб'єкта, що говорить, мови або відповідної предметності (зміщення меж об'єкта) [цит. по 3]. При цьому мутація не означає повного прийняття позиції опонента чи кардинального перегляду своїх поглядів.

Висновки

У сучасному світі питання про ефективність міждискурсивної комунікації, що часто набуває форми монологу в діалозі, набуває особливої актуальності. Результативність міждискурсивного спілкування може бути досягнута його координацією з певним кодексом, насамперед етичним, що ґрунтується на базових культурних установках суспільства: свободі особистісних преференцій; повазі та терпимому ставленні до позиції Іншого; сприйнятті діалогу як основного соціального способу змістоутворення; вихованні комунікативної відповідальності та культури спілкування, зокрема, володінні певними техніками створення та інтерпретації висловлювання (лінгвістичними, соціально-психологічними та ін.); готовності до можливої трансформації своєї позиції.

У перспективі розробки теми бачиться більш детальний опис зазначених способів подолання деструктивності міждискурсивної комунікації.