Сучасна "фемінітивізація" української мови та її відображення в українському правописі

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна

Кафедра іноземної філології і перекладу

Сучасна «фемінітивізація» української мови та її відображення в українському правописі

Колодіна Л.С., к. філол. н., доцент

Анотація

У статті аналізується одна із груп сучасної лексичної системи, а саме: фемінітиви, їх творення, поширення та нормативність вживання. Дається визначення поняття фемінітив та явища фемінітивізація, описуються соціально-економічні причини виникнення, також наводиться лінгвістичне обґрунтування й низка словотвірних засобів, за допомогою яких створюються нові слова. Коментуються сфери їх найактивнішого використання і популяризації, зокрема українські медіаресурси, а також поява нової орфограми у новому виданні «Українського правопису». Здійснюється аналіз суфіксів, які найчастіше виступають словотвірними для появи фемінітивів, робиться висновок щодо визначення найпродуктивніших з них.

Ключові слова: фемінітив, фемінітивізація, фемінітивотворення, неодеривати, стилістика.

Серед проявів сучасної неологізації української лексичної системи окреме і відчутне місце посідає процес активного творення і вживання фемінітивів - іменників жіночого роду на позначення осіб жіночої статі. При цьому найбільша увага як мовців, так і лінгвістів зосереджена на лексико-семантичній групі найменувань жінок за професійною, соціальною та релігійною приналежністю, які мали б функціонувати не лише в стилістично «демократичному» розмовному й публіцистичному мовленні, але й у науковому та діловому.

Активізація фемінітивотворення, яка охопила не лише українську мову, а й усі інші мови, у яких наявна граматична категорія роду, що уможливлює диференціацію за ознакою masculinum/feminum, була спричинена соціальним рухом за політичну, соціальну, економічну, культурну рівність жінок та чоловіків, що в Україні активізувався в перші роки ХХІ ст. У цьому контексті називання особи жіночої статі іменником чоловічого роду почало сприйматися мовцями як прояв т.зв. сексизму - дискримінації особи за статевою ознакою. У мовознавстві фемінізм набув лінгвістичного обґрунтування як цілеспрямований процес подолання андроцентричності, маскулінності мовної системи - явища, коли мова зорієнтована не на людину в цілому, а лише на осіб чоловічої статі. Такий підхід базується, у свою чергу, на гіпотезі лінгвістичної відносності американських лінгвістів Сепіра - Ворфа (1930-ті роки) про те, що структура мови визначає мислення й спосіб пізнання реальності [1], а отже, зміни у мовній системі закономірно спричинять відповідні зміни у свідомості мовців.

Проблему «дефіциту» фемінітивів, пов'язану з притаманною українській мові родо-статевою асиметрією (коли категорія граматичного роду пов'язана, але не тотожна поняттю «біологічна стать») мовці (переважно ЗМІ та книжкові видавництва, див. їх перелік у: [2]) почали розв'язувати шляхом стихійного творення фемінних відповідників до назв осіб чоловічої статі за допомогою вже наявних у мові словотвірних засобів (суфіксальних), пор.: математик - математикиня; науковець - науковиця; посол - послиня, міністр - міністерка, політик - політикиня [2] тощо. Очевидно, що дуже багато утворень спершу справляли враження мовних «дивоглядів», проте до появи неодериватів почали звикати, як до свого часу незвичної лексеми «етер». Відтак слововживання медій стало джерельною базою для лексикографічної фіксації фемінітивів як узуально засвоєних. Так, зокрема, побачив світ «Веб-словник жіночих назв української мови» (Львів, 2022), який, проте, має характер експерименту і своєрідного онлайн-тестування для експертної спільноти [1].

Запит на творення фемінних корелятів до назв осіб чоловічої статі виявився настільки значущим, що в новій редакції «Українського правопису» (К., 2019) (далі - УП-2019) з'явилася відповідна орфограма: «За допомогою суфіксів - к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та ін. від іменників чоловічого роду утворюємо іменники на означення осіб жіночої статі. Найуживанішим є суфікс -к-(-а), бо він поєднуваний з різними типами основ: авторка, дизайнерка, директорка, редакторка, співачка, студентка, фігуристка та ін. Суфікс -иц-(-я) приєднуємо насамперед до основ на -ник: верстальниця, набірниця, порадниця та -ень: учениця. Суфікс -ин-(-я) сполучаємо з основами на -ець: кравчиня, плавчиня, продавчиня і приголосний: бойкиня, майстриня, лемкиня. Суфікс -ес- рідковживаний в українській мові: дияконеса, патронеса, поетеса» [2].

Зазначене правило стало своєрідною «візитівкою» нової редакції УП-2019 і причиною її неабиякої популярності. Усі публікації, що стосувалися правописних нововведень, назвали це правило «дозволом на фемінітиви», хоч абсолютно очевидними є і констатуючий характер цього припису, і його обережність у наведенні неодериватів в ілюстративній частині (тільки продавчиня). Запропоноване в електронній версії УП-2019 утворення філологиня, яке могло б ілюструвати творення фемінітивів від доволі чисельної групи назв професій на -лог (біолог, стоматолог, гінеколог, невропатолог та ін.), у друкованому варіанті вже було усунуте.

Що стало насправді суттєвим, але непоміченим - правило фактично зняло стилістичне обмеження на вживання вже наявних у мові фемінних відповідників до чоловічих назв, які раніше маркувалися як розмовні або іронічні (пор.: Біологине, богине, твій код, Хромосомні твої турботи... (Іван Драч / Сучасність, 1967, №11); Ця науковиця і письменниця. доклала чимало зусиль, щоб, сучасною мовою, розкрутити себе як героїню нового типу. (Герої та знаменитості в українській культурі, 1999) та ін. Намір стилістичної нейтралізації таких утворень підтверджує також і той факт, що в ряду фемінних суфіксів у правилі не наведено формантів із виразним експресивним значенням -их(а), - ш(а), -ис(а): ковалиха, купчиха; секретарша, директорша, директриса.

Зауваження до самого правила УП-2019 висловити важко, адже воно констатує самоочевидні речі. Однак залишається незрозумілим, що воно регламентує? Що на позначення осіб жіночої статі потрібно вживати лише фемінітиви? Що фемінітиви утворюються за допомогою тільки цих, а не інших засобів? соціальний лексичний лінгвістичний словотворення фемінітив

Перераховані в орфограмі суфікси брали участь у творенні назв осіб жіночої статі у попередні періоди розвитку української мови. Здійснений нами аналіз продуктивності вказаних формантів за «Інверсійним словником української мови» (Київ, 1985) дозволяє зробити такий висновок: найпродуктивнішим для назв осіб за професією був формант -иц(я), що утворював жіночий відповідник до іменників ч.р. на -ник: вантажниця, монтажниця, гардеробниця, трикотажниця, прокатниця, апаратниця, буфетниця, домробітниця, асфальтниця, залізничниця, калібрувальниця, штампувальниця, пакувальниця, маркувальниця, боронувальниця, бетонувальниця, фрезерувальниця, комплектувальниця, брошурувальниця, шліфувальниця, сортувальниця, шпаклювальниця [2]. Наведений ілюстративний ряд показує, що фемінітиви творилися, як правило, від назв малопрестижних професій. За допомогою суфікса -к(а) утворювалися здебільшого назви осіб жіночої статі за внутрішньою чи зовнішньою ознакою, релігійною, ідеологічною, мистецькою, спортивною, етнічною приналежністю: перелюбка, домосідка, серцеїдка, злодійка, добродійка, чистоплюйка, скупердяйка, нелюдимка гультяйка, оригіналка, професіоналка; смуглявка, круглявка; ісландка, шотландка, фламандка, абхазка, гагаузка, французка, киргизка, юдейка, бельгійка, індійка, корейка, італійка, англійка, чілійка; євангелістка, анабаптистка; фашистка, сіоністка, нацистка; експресіоністка, імпресіоністка; волейболістка, гандболістка, гімнастка, а також назви окремих професій: журналістка, сценаристка, фельєтоністка, паспортистка, лінгвістка, піаністка [2]. Із суфіксом -иня назв осіб за професією не виявлено (титули, етноніми), пор.: бояриня, герцогиня, графиня, княгиня; богиня, другиня, господиня, газдиня, слугиня, рабиня, своякиня майстриня, грекиня, бойкиня та ін. [2].

Отже, як бачимо, УП-2019 пропонує вживати окремі суфікси (-ин(я), -ка) у новій для них семантичній позиції. Крім того, він не вказує на стилістичні обмеження уживання фемінітивів (напр., в офіційних документах). Натомість наведення в ілюстративних рядах утворень, які вже давно побутували в мові і не викликали жодних труднощів сприйняття (студентка, редакторка, фігуристка, кравчиня, плавчиня, бойкиня та ін.) та відсутність у них жодного неодеривата на зразок філологиня, науковиця, фізикиня, академічка залишає мовця наодинці з проблемою творення відповідних лексичних одиниць і жодним чином не регламентує це творення, що, зрештою, призводить до розхитування найвищого експертного статусу правописного кодексу та його основної функції - нормалізаційної.

Крім того, УП-2019 не вказує інші способи творення фемінітивів, зокрема лексичний (через додавання лексем пані, жінка, пор.: пані директор, пані професор, жінка-математик, жінка-медик), контекстуальний (перед студентами виступила відомий політик).

В українській мові категорія граматичного роду не тотожна поняттю «біологічна стать». Пор., напр., іменники з формальними ознаками ж.р., що функціонують на позначення осіб обох статей, т.зв. іменники спільного роду: листоноша, персона, особа, колега, нечупара, плакса, роботяга, нероба або іменники с.р. на позначення осіб жіночої та чоловічої статі: дівчатко (с.р.), хлоп'ятко (с.р.). Прагнення до маскулінізації такої лексики призвело б до появи новотворів типу листонош, персон, особ, колег, нечупар тощо. Саме тому окремі лінгвісти висловлюють припущення, що лексеми-назви родів професійної діяльності (математик, стоматолог, політик, фотограф тощо), а також назви посад і відповідна титулатура (президент, прем'єр-міністр, міністр, посол тощо) теж належать до іменників спільного роду, хоч і мають формальні ознаки ч.р., це т.зв. masculinum tantum [5]. Таким чином, необхідність творення фемінних корелятів до них опиняється під питанням.

Як бачимо, проблема творення фемінної лексики вимагає попереднього вивчення таких лінгвістичних проблем, як співвідношення категорії граматичного роду і біологічної статі в українській мові, семантико-граматичний статус та лексичний арсенал групи іменників спільного роду (masculinum tantum, feminum tantum); способи фемінної деривації (крім суфіксального), фактори, що унеможливлюють творення фемінітива (стилістичний). До розв'язання цих та інших проблем фахівцями-лінгвістами передавати творення фемінітивів на розсуд пересічного мовця видається недоцільним.

Список використаних джерел

1. Веб-словник жіночих назв української мови (2022). Укл. Олена Синчак; наук. Ред. Ганна Дидик-Меуш, наук. консультант Василь Старко. Львів.

2. Інверсійний словник української мови (1985). Київ: Наукова думка. 654 с.

3. Український правопис: довідкове видання (2019). НАН України. Київ: Наукова думка. 392 с.

4. Український правопис. Схвалено Кабінетом міністрів України (Постанова №437 від 22 травня 2019 р.)

5. Eazinski М. (2006) O paniach i panach. Polskie rzeczowniki tytularne i ich asymetria rodzajowo-plciowa. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN. 444 s.

Размещено на Allbest.Ru