Фольклорне питання в епістолярному дискурсі українських романтиків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фольклорне питання в епістолярному дискурсі українських романтиків

Оксана Тютюнник, Юлія Бродюк, Наталія Черниш

Oksana Tiutiunnyk

Doctor of Philology, Professor, Professor of the Department of Ukrainian and Foreign Literature and Teaching Methods,

Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

Yulim Brodiuk

Ph. D in Philology, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Ukrainian and Foreign Literature and Methods of Education,

Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

Natalia Chernysh

Candidate of Pedagogical Sciences, Assistant Professor, Assistant Professor at the Department of Ukrainian and Foreign Literature and Methods of Education,

Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

У статті у контексті романтичної теорії літературної творчості тлумачиться фольклорне питання в епістолярному дискурсі українських романтиків. Аналізується епістолярна спадщина Л. Боровиковського, Є. Гребінки, М. Гоголя, П. Куліша, Ю. Федьковича, Я. Головацького, О. Духновича та інших митців. За посередництвом аналізу листів представників українського романтизму простежується специфіка та обставини фольклорного руху в Україні. Наголошується, що епістолярні тексти вищезгаданих авторів є свідченням естетизації фольклору в добу романтизму. Листи романтиків підтверджують тезу про те, що саме фольклор в добу романтизму проголошується взірцевим художнім феноменом, на який мав орієнтуватися кожен митець. Саме цією обставиною пояснюється посилена увага адресантів до поетики фольклорних текстів, їхньої тематики, проблематики, образності. Листи свідчать, що фольклор розглядався романтиками як джерело вивчення національного духу, категорія якого була обґрунтована саме в добу романтизму. Тож у листах романтиків знаходимо підтвердження того, що фольклор вони розглядали також як матеріал для дослідження національного характеру, зокрема національної ментальності. Вивчення національної духовності на матеріалі фольклору дало підстави українським романтикам говорити про оптимістичне світобачення, емоційність, які притаманні українцям. У статті також звертається увага на вивчення адресантами-романтиками сміхової культури українців на матеріалі фольклорних текстів. Водночас аналізовані листи підтверджують, що романтики розглядали фольклорні тексти як історичні документи, що цілком відповідало засадам наукової історичної школи, представниками якої вони були. Ця обставина пояснює той методологічний інструментарій, який використовували романтики у процесі записування, компонування та публікування фольклорних текстів.

Ключові слова: фольклор, фольклорне питання, романтизм, лист, епістолярний дискурс.

FOLKLORE ISSUES IN THE EPISTOLARY DISCOURSE OF UKRAINIAN ROMANTICS

The article interprets the folklore issue in the epistolary discourse of Ukrainian romantics in the context of the romantic theory of literary creativity. The epistolary legacy of L. Borovykovsky, E. Hrebinka, M. Hohol, P. Kulish, Yu. Fedkovich, Ya. Holovatskyi, O. Dukhnovich and other artists is analyzed. Through the analysis of the letters of representatives of Ukrainian romanticism, the specifics and circumstances of the folklore movement in Ukraine are traced. It is emphasized that the epistolary texts of the above-mentioned authors are evidence of the aestheticization of folklore in the era of romanticism. The letters of the romantics confirm the thesis that it was folklore in the age of romanticism that was declared an exemplary artistic phenomenon, which every artist had to focus on. It is this circumstance that explains the heightened attention of addressees to the poetics offolklore texts, their themes, problems, and imagery. The letters show that folklore was considered by the romantics as a source of studying the national spirit, the category of which was substantiated precisely in the era of romanticism. So, in the letters of the romantics, we find confirmation that they considered folklore also as material for the study of the national character, in particular, the national mentality. The study of national spirituality based on the material of folklore gave Ukrainian romantics a reason to talk about the optimistic outlook and emotionality inherent in Ukrainians. The article also draws attention to the study of the laughing culture of Ukrainians by the addressees-romantics on the basis of folklore texts. At the same time, the analyzed letters confirm that the romantics considered folklore texts as historical documents, which fully corresponded to the principles of the scientific historical school of which they were representatives. This circumstance explains the methodological toolkit used by romantics in the process of recording, composing and publishing folklore texts.

Key words: folklore, folklore issue, romanticism, letter, epistolary discourse.

Постановка проблеми

фольклорне питання епістолярний дискурс романтична література

В історії літератури романтизм постає як феноменальне явище. Феноменальність цього духовного руху, а водночас провідного у першій половині ХІХ століття літературного напряму полягала в тому, що апологети романтизму заманіфестували цілковито новий погляд на мистецтво і творця, на світ і людину, що вимагало абсолютно нових форм письма й призвело до кардинальних змін на рівні поетики та системи жанрів у літературі. Розробляючи свою властиво романтичну концепцію мистецтва слова, романтики акцентують на потребі творення літератури національно самобутньої, яка б, до того ж, художньо ідентифікувала націю. Творення такої літератури передбачало звернення до власне національних художніх джерел, якими теоретики і практики романтичного типу творчості вважали національний фольклор. Як результат, романтики відкидають класицистичний культ античності, створюючи натомість культ фольклору, вперше в історії культур еститезуючи народну творчість. Увага до фольклору характеризує теоретичний дискурс романтиків, який нерідко мав місце і в їхніх епістолярних діалогах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останні десятиліття українська літературознавча наука збагатилася ґрунтовними дослідженнями, зокрема дисертаціями, у яких здійснено спробу багатоаспектного аналізу письменницького епістолярію та епістолярної літератури. Йдеться про наукові праці І. Григоренко, Т. Заболотної, М. Пангелової, І. Котяш та ін., що присвячені епістолярній спадщині окремих митців (наприклад, Панаса Мирного, І. Франка, С. Черкасенка, В. Винниченка, У. Самчука та ін.) або окремим явищам (йдеться про вивчення епістолярної літературної критики, яке здійснила Л. Вашків) у національній епістолярній традиції. Окремо слід вказати на ті наукові студії, у яких здійснено спробу цілісного прочитання історії побутування епістолярного жанру в українській літературі. Йдеться про дисертації М. Назарука «Українська епістолярна проза кінця ХУІ- початку ХУІ ст.» (1994), В. Кузьменка «Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50-х років ХХ століття» (1999), Г. Мазохи «Жанрово-стильові модифікації українського письменницького епістолярію другої половини ХХ століття» (2007), А. Ільків «Інтимний дискурс письменницького епістолярію другої половини ХІХ - початку ХХ століть» (2016). Тобто маємо ґрунтовні дослідження, які у своїй сукупності цілісно прописують історію та специфіку письменницького листування в Україні. Водночас епістолярій письменників-романтиків потребує свого окремого опрацювання, що й зумовило вибір теми пропонованого дослідження.

Мета статті - проаналізувати специфіку тлумачення фольклорного питання в епістолярному дискурсі українських романтиків.

Виклад основного матеріалу

У своїх листах українські романтики нерідко порушують проблему збереження національних фольклорних пам'яток, що було зумовлено процесом самоідентифікації націй, який характеризував романтичну добу. Естетизуючи фольклорні тексти, проголошуючи їх взірцем для наслідування в оригінальній авторській творчості, розглядаючи фольклор як джерело, у якому утаємничується національний дух, а водночас як джерело вивчення української історії, романтики спрямовують свої зусилля на збирання та публікацію пам'яток фольклору, що знаходить своє відображення у їхніх епістолярних діалогах.

Так, проблема збереження національного фольклору фігурує у листах Левка Боровиковського, зокрема, у тих, що адресовані Ізмаїлу Срезневському. Свою діяльність, яка стосувалася українознавства, Л. Боровиковський називає «хохлацькими трудами». Власну зацікавленість різними проявами національного духу митець виводить із «батьківщинолюбства», тобто із тих романтичних теорій, що пробуджували увагу до нації й найрізноманітніших проявів національного «я». Як типовий романтик, Л. Боровиковський розглядав фольклор як джерело авторської літературної творчості: «Місцева, розкішна поезія народних пісень, побут моїх земляків, що сповнений забобонів, ... хитромудрість повір'їв, вірувань - це багатюще джерело для Балад, Легенд, Дум, джерело незаймане» (переклад з російської наш - О.Т.) [1, с. 208].

Епістолярій Левка Боровиковського містить свідчення і про його активну збирацьку діяльність. Його здобутки як збирача фольклорних текстів, як свідчать листи, були (станом на 1834 рік) досить солідними. Йшлося про понад двісті пісень, більше тисячі прислів'їв та приказок, про повір'я, народні методи лікування хвороб та, за висловом, адресанта «інша всячина» [1, с. 208].

Свідчення про фольклористичні зацікавлення Є. Гребінки знаходимо в його листі до І. Кулжинського від 11 лютого 1832 року. В епістолі мовилося про зібрані Євгеном Гребінкою пісні з нотами, які романтик мав намір передати адресатові [4, с. 560].

Проблема вивчення та збереження власної національної традиції, а також протиставлення «своє-чуже», що цілком узгоджувалося з романтичною настановою на культивування національного начала, часто фігурували і в епістолярних діалогах П. Куліша з цілою низкою адресатів. Знаковим у цьому контексті є лист П. Куліша до М. Костомарова від 27 червня 1846 року. У ньому П. Куліш доводив, що «європейська освіченість» не передбачає того, що варто відкинути «вивчення Малоросії». Людина, яка любить свій буколічний хутір, може любити столицю більше, ніж та людина, яка ніколи на хуторі не жила, констатував П. Куліш.

Листи П.Куліша сповнені прохань до адресатів долучитися до збирання фольклорних текстів, які б поповнили його фольклорну скарбницю. Такими є листи П. Куліша на адресу М. Д. Білозерського. Йдеться, наприклад, про лист від 14 вересня 1842 року.

В епістолах П. Куліша, писаних до різних адресатів, зафіксоване ідеалізоване, типово романтичне ставлення до національного фольклору. Так, в листі до М. Юзефовича від 31 липня 1843 року з Олександрівки адресант констатував: «Я тепер ходжу, немов бджола по сотах: де тільки зустріну сиву бороду, то не відходжу від неї, не витиснувши з неї пахучої квітки народної поезії або в переказі, або в пісні. Вивчення цих малоросійських антиків удосконалює мене так, як удосконалює живописця вивчення антиків скульптури. ... Звідси я буду рухатися все далі в різні місця України для пошуку руїн народної поезії - це справа великої важливості, як я зрозумів після декількох власних спроб» (переклад з російської наш - О.Т.) [5, с. 19].

Кореспонденції П. Куліша (йдеться, зокрема, про листи до Бодянського, І. Срезневського та інших) фіксують результати його збирацької діяльності та специфіку методологічного інструментарію фольклориста. У листі до М. Погодіна від 15 жовтня 1843 року П. Куліш зазначав: «Здійснив я влітку двомісячну подорож по Малоросії і маю значні результати, поміж іншим записав із народних вуст чимало чудових переказів (зокрема, про гайдамаків) з такою точністю, що вони цілком можуть називатися уривками усної народної літератури. Дивовижні речі! Яка краса слова! Який дивний політ фантазії! Підготував до друку томик на 200 сторінок, іп-8, під назвою: «Малоросійські перекази, легенди, повір'я та різні замітки, що стосуються місцевих особливостей народного побуту і т.д. (Матеріали для тих, хто вивчає народну історію та поезію). Зібрав П.Куліш. Книга перша» (переклад з російської наш - О.Т.) [5, с. 22].

Свій методологічний інструментарій П. Куліш-фольклорист описує і в листі до І .Срезневського від 20 липня 1846 року. Передаючи

0. Срезневському зібрані фольклорні тексти, П. Куліш давав чітку установку щодо їх публікації. Він застерігав адресата, щоб той не відділяв пісні від дум, а розмістив їх вперемішку за хронологічним принципом [5, с. 94]. Подібна настанова свідчила, що П. Куліш, як і решта романтиків, демонстрував погляд на фольклорні тексти насамперед як на важливі історичні документи, а вже потім як на літературні пам'ятки. Тому як фольклорист і видавець фольклорних текстів він відстоював не жанровий принцип компонування фольклорних текстів, а хронологічний.

Лист до О. Бодянського від 21 серпня 1846 року дає уявлення про специфіку роботи П.Куліша над фольклорними текстами, для якого важливим було насамперед те, щоб в уснопоетичній пам'ятці «ні одне слово не загинуло» (переклад з російської наш - О.Т.) [5, с. 104]. Звідси - консолідована праця українських романтиків (П. Куліша, А. Метлинського, І. Срезневського, М. Костомарова) над різними варіантами українських пісень.

У кореспонденціях П. Куліша міститься заклик до українських фольклористів об'єднати видавничі зусилля. Скажімо, він радив М. Д. Білозерському, який мав цінний фольклорний матеріал, передати його А. Метлинському в «Південний руський збірник»: «Я Вам раджу віддати все, не шкодуючи нічого. Лишень би видавали, а на це нема чого дивитися, хто саме видасть» (переклад з російської наш - О.Т.) [6, с. 148].

Трактуючи літературу як своєрідну наслідувальну форму національного духу, на неохідності «узнання народного» наголошував також Іван Вагилевич. Зокрема, в одній із епістол до М. Максимовича романтик констатував, що в «доспілій бувальщині» нації, тобто в народній поезії, представлене «душевне розвиття» нації. «...Допоки сотвориться словесність, нужно зібрати розвержені між миром всі ід ній присохтування, або лучче сказати - потрібно пізнати народ южноруський» [9, с. 195], - писав адресант-романтик. Аналізуючи свою збирацьку практику, Іван Вагилевич зазначав: «.Хоть се між всячиною, за межею мого списувательського талану - всегда вивідуюся і записую; тож маю і деякі байки, казки, небилиці, гадки, притчі і пісні, тож само і поєдні, розметані прикмети, що ся тичуть древності перехристиянської» [9, с. 197]. Оглядаючи зібрані колядки, в епістолі до М. Максимовича він констатував: «Пісні ті красотою своєю та древністю переходять-бо навіть суть старорелігіозної всячини, що досіль по сім предметі ізвісно було». Відходячи від емоційного захоплення зібраними піснями та вдаючись до аналізу зібраних фольклорних текстів, І. Вагилевич писав: «Пісні оті святочні, окрім красоти, різності і щиросердя свого, характеризуються символлю. Символля тота мені була проводом до понятія старочеського піснетворення і пісні Ігорю» [9, с. 203].

Про замилування Миколи Гоголя українськими піснями свідчать його листи до Михайла Максимовича. «Моя радість, життя моє! пісні! Як я вас люблю! Які ж черстві літописи, у яких я зараз риюся, у порівнянні з цими дзвінкими, живими літописами! Я сам щойно отримав багато нових, і які є поміж ними принади. Я вам їх перепишу. Не так швидко, бо їх дуже багато. До речі, я вас прошу, будьте такі ласкаві, перепишіть всі ті пісні, які Ви маєте, для мене. Будьте ласкаві та надішліть цей екземпляр мені. Я не можу жити без пісень. Ви не розумієте, наскільки це важко. Я знаю, що є стільки пісень, але разом із тим не знаю. Це те ж саме, якби хтось сказав жінці, що знає таємницю, але не відкрив би її їй. Накажіть комусь, хто має чіткий, красивий почерк, переписати в зошит in quarto за мій рахунок» (переклад з російської наш - О.Т.) [2, с. 228], - писав романтик.

Епістолярні діалоги українських романтиків демонструють також їхнє прагнення розробити той методологічний інструментарій, який забезпечив би єдині, науково вивірені й спільно обмірковані підходи до збирання, компонування та видання фольклорних матеріалів. Наприклад, лист М. Гоголя до І. Срезневського від 1 червня 1834 року містив чіткі зауваження адресанта з приводу укладання «Запорізької старовини». Досить конструктивним було побажання М. Гоголя, висловлене на адресу І.Срезневського, розмістити обрядові пісні в тому порядку, у якому вони фігурують у самих обрядах [2, с. 261].

Пишучи про Україну, Ю. Федькович у листі до А. Кобилянського від 10 грудня 1861 року називає її країною, що «сповнена пісень, поезії». До своїх епістол, зокрема тих, що були адресовані Д. Танячкевичу, романтик часто докладав тексти пісень або ж уводив їх фрагменти в тексти листів.

Захоплення українськими народними піснями звучить також із епістол Якова Головацького. У листі третьому епістолярного циклу «Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана у листах до приятеля у Л.». романтик писав про глибокий ліризм і красу української пісні. Цитуючи рядки жовнірської пісні:

Ой цить, мати старенькая!

Ой цить, мати рідненькая!

Слеза море не наповнить - Від цісаря не визволить,

адресант запитував адресата: «Скажи, чи може бути щось ніжнішого? Кого б не схвилювало це коротке прощання сина з матір'ю? Чи може бути яскравіше висловлена неминучість долі, як у тому порівнянні? Бо чи ж може сльоза переповнити море? Або що допоможе синові плач прибитої горем матері? Син наче потішає матір, але сам глибоко переживає, бо бачить свою долю, яку ніщо не може змінити. Такі квіти народної поезії цвітуть у самітному безлюдді нерозумно погорджуваного народу та чекають на збирачів. Цвітуть, як ті квіти в буйному степу, і так непомічені, невпізнані відцвітають, і нема нікого, хто б їх збирав, сплітав у вінки, складав у китиці і впоював ними свої роздуми...» [3, с. 36].

Епістолярій галицьких романтиків свідчить також про їхнє прагнення консолідувати свої фольклористичні зусилля із зусиллями романтиків із України Наддніпрянської. Так, Яків Головацький, наприклад, разом із листом на адресу Осипа Бодянського надсилав зібрані ним галицькі пісні [9, с. 310], а в листі до Ізмаїла Срезневського уміщував раніше неопубліковані приповідки [9, с. 312].

Подібну позицію обіймали і романтики-закарпатці. Так, О. Духнович, зважаючи на ситуацію остаточної зденаціоналізованості Закарпаття, намагався об'єднати свої творчі наміри з тими планами, які мали романтики-галичани. У своєму листі до Я. Головацького, маючи на увазі фольклористичну діяльність адресата, він писав: «Зборник пісней увеселяєт меня, і прошу етим ділом поспішить, то будет поощренієм народа к народності, скорєє, скорєє, брат мой, постарайтеся о том спискє, той неоцінимий труд. Знаєте, я хотів іздать пісні і писав, просив всіх, но тщетно, один мні г. Талапкович послав список, і я той Вам преподаю, бо у нас замерло все, егоїзм і мадьяризм господствуєт повсюду, і годі порадити» [7, с. 547].

Епістолярій романтиків, особливо листи вкрай темпераментного П. Куліша, досить часто фіксував і ті суперечки, що мали місце поміж ними як збирачами і видавцями фольклорних текстів. Ці суперечки були характерним явищем інтенсивного розвитку фольклористичного руху та конкуренції, що існувала в середовищі фольклористів як європейських взагалі, так і українських зокрема. Так, в одному з листів до О. Бодянського П.Куліш висловлював своє обурення з приводу того, що І.Срезневський привласнив зібрані ним історичні думи [6, с. 135]. Подібне стосується також того конфлікту, який мав місце між П. Кулішем, А. Метлинським і М. Максимовичем як збирачами фольклорних текстів.

Нерідко епістоли українських романтиків слугували своєрідним вмістилищем фольклорних текстів. До того ж, це були не лише зразки малих фольклорних жанрів, наприклад, прислів'я чи приказки, на які багаті листи адресантів-романтиків. Наприклад, у листі П. Куліша до М. Д. Білозерського від 4-5 липня 1853 року вміщено записаний романтиком «плач» сліпого старця. Високо оцінюючи естетичну вартість цієї фольклорної пам'ятки, Пантелеймон Куліш писав: «Ось вона, природна поезія почуттів, що не послуговується ніякими прикрасами. Злидар поводиться з Вами благородно і переконує Вас наділити його від свого надлишку з такою гідністю, як і ті люди, які стали злидарями заради порятунку світу від згубного егоїзму. Принаймні, я був вражений людяністю його «плачу» (переклад з російської наш - О.Т.) [6, с. 123].

Пізній романтик Олекса Стороженко не видав жодної фольклорної збірки, утім, якщо зробити вибірку фольклорних одиниць із його листів, то набереться не один десяток народнопоетичних зразків, що могли б стати окрасою солідного фольклорного збірника. В епістолах Стороженка-романтика знаходимо народні перекази, зразки таких жанрів, як прислів'я і приказки. За допомогою паремій Стороженко-адресант насамперед окреслює свій психологічний стан: «Я один як палець, та ще живу на дачі, неначе в монастирі, аж і пустельником мене прозвали», - писав він. Звідси - вдячність В. Білому за те, що годить старому діду (тобто Стороженку) неначе печеній болячці [8, с. 581], подяка за надіслані листи, які не раз латали душу [8, с. 563] письменнику, прохання плюнути в хату старого діда, тобто завітати до нього [8, с. 578]. Разом із тим паремії, що вміщені у листах Олекси Стороженка, фіксують той оптимізм, який був притаманний українській натурі. Адресант писав також про прагнення українця ударити лихом об землю [8, с. 577] і про українську віру в те, що й перед нашими ворітьми сонце зійде (або: перемелеться - мука буде, терпи козак - отаманом будеш) [8, с. 584], що вважаються складовими української ідентичності на рівні національної ментальності.

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок

Отже, аналіз листів українських романтиків дає можливість простежити специфіку та обставини фольклорного руху в Україні. Епістолярні тексти митців-романтиків є свідченням естетизації фольклору в добу романтизму, проголошення народної творчості взірцевим художнім феноменом, на який мав орієнтуватися кожен митець. Цією обставиною пояснюється посилена увага адресантів до поетики фольклорних текстів, їхньої тематики, проблематики, образності. Листи переконують, що фольклор розглядався романтиками як джерело вивчення національного духу. Тож у листах романтиків знаходимо підтвердження того, що фольклор вони розглядали також як матеріал для дослідження національного характеру, зокрема національної ментальності. Аналізовані листи підтверджують, що романтики розглядали фольклорні тексти як історичні документи, що цілком відповідало засадам наукової історичної школи, представниками якої вони були. Ця обставина пояснює той методологічний інструментарій, який використовували романтики у процесі записування, компонування та публікування фольклорних текстів.

Література

1. Боровиковський Л.І. Повне зібрання творів. Київ: Наукова думка, 1967. 280 с.

2. Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений и писем: В 17 т. Т. 10: Переписка. 1820-1834. Москва: Издательство Московской Патриархии, 2009. 392 с.

3. Г оловацький Я. Подорож по Г алицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля у Л. Подорожі в Українські Карпати. Львів: Каменяр, 1993. С. 22101.

4. Гребінка Є.П. Твори в 3-х томах. Том 3. Київ: Наукова думка, 1981. 703 с.

5. Куліш П.О. Повне зібрання творів. Листи. Т. І: 1841-1850. Київ: Критика, 2005. 648 с.

6. Куліш П.О. Повне зібрання творів. Листи. Т. ІІ: 1850-1856. Київ: Критика, 2009. 672 с.

7. Письменники Західної України 30-50-х років ХІХ століття. Київ: Дніпро, 1965. 652 с.

8. Стороженко О.П. Марко Проклятий: Повість. Оповідання. Київ: Дніпро, 1989. 623 с.

9. Шашкевич М.С., Вагилевич І.М., Головацький Я.Ф. Твори. Київ: Дніпро, 1982. 367 с.

REFERENCES

1. Borovykovskyi, L.I. (1967) Povne zibrannia tvoriv. Kyiv, Naukova dumka. 280. [in Ukrainian].

2. Hohol, N.V. (2009) Polnoe sobranye sochynenyi y pysem: V 17 t. T. 10: Perepyska. 1820-1834. Moskva, Yzdatelstvo Moskovskoi Patryarkhyy. 392.

3. Holovatskyi, Ya. (1993) Podorozh po Halytskii ta Uhorskii Rusi, opysana v lystakh do pryiatelia u L. Podorozhi v Ukrainski Karpaty. Lviv, Kameniar. 22-101. [in Ukrainian].

4. Hrebinka ,Ye.P. (1981) Tvory v 3-kh tomakh. Tom 3. Kyiv, Naukova dumka. 703. [in Ukrainian].

5. Kulish, P.O. (2005) Povne zibrannia tvoriv. Lysty. T. I: 1841-1850. Kyiv, Krytyka. 648. [in Ukrainian].

6. Kulish, P.O. (2009) Povne zibrannia tvoriv. Lysty. T. II: 1850-1856. Kyiv, Krytyka. 672. [in Ukrainian].

7. Pysmennyky Zakhidnoi Ukrainy 30-50-kh rokiv KhIKh stolittia. (1965) Kyiv, Dnipro. 652. [in Ukrainian].

8. Storozhenko, O.P. (1989) Marko Prokliatyi: Povist. Opovidannia. Kyiv, Dnipro. 623. [in Ukrainian].

9. Shashkevych, M.S., Vahylevych I.M., Holovatskyi Ya.F. Tvory. Kyiv, Dnipro. 1982. 367. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru